Київ, 27 листопада 2003 року.
Ганна Стеців
Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Альтернатива”. Експеримент в мистецтві, науці, політиці, і просто у житті...
Андрій Охрімович
Нинішня КПУ мало нагадує ленінську РСДРП(б). У нашому випадку швидше йдеться про паралелі з олігархічною СДПУ(О). Аби не бути голослівним, варто навести список підприємців, які пройшли до парламенту за списками чи підтримкою КПУ і перебувають у лавах її фракції.
Ось він: Александровська Алла, керівник групи АТ “Хартрон”; Бабурін Олексій, начальник управління ВАТ “АвтоЗАЗ”; Кравченко Микола, генеральний директор асоціації “Укрвогнетрив”; Яковенко Леонід, генеральний директор ЗАТ “Вікторія-РУС”...
Цей зовсім не секретний і далеко не повний список не раз друкувався в пресі і є загальнодоступним. Однак він викликав глибоке обурення в лідера КПУ Петра Симоненка...
(Вадим Галіновський. Стаття “КПУ Буржуазно-націоналістична”).
Ганна Стеців
Нинішню “Альтернативу”
ми присвячуємо світлій пам’яті Вадима Галиновського. В суботу виповнюється сорок днів з дня його смерті. Незважаючи на свій короткий вік, Вадим встиг залишити значний слід в історії новітнього українського лівого руху. Був він втіленим згустком альтернативного, контраверсійного мислення. Воно аж ніяк не збігалося з тими постулатами, якими оперують правонаступники КПРС та КПУ.
Про те, в чому полягала суть і система мислення Вадима Галиновського та його однодумців, автор програми Андрій Охрімович спробував з’ясувати у балачці з культурологом Олександром Хоменком та політологом Андрієм Дудою.
Ну, а почали вони з визначення такої неоднозначної і плинної субстанції, як лівий рух в Україні. Модерує Ганна Стеців. Текстмейкер Віктор Недоступ.
Олександр Хоменко
Важко дати однозначне визначення такій плинній субстанції, як лівий рух. Є певні концепції, які дозволяють віднести політичну силу до лівого руху. Це і антиієрархічність, і масовість, кінцевим проектом є безкласова, бездержавне суспільство, федерація вільних громад. Під цим оглядом жодна з нині чинних політичних сил в Україні не може бути позиціонована як ліва політична сила. Це ті чи інші варіанти правої парадигми, починаючи від ліберальної партії закінчуючи КПУ.
Андрій Дуда
Можна говорити про те, що є кілька ідентифікаційних ознак будь-якого лівого руху. Насамперед, це ліва спрямованість, прорадянська спрямованість, це велика роль держави в регулюванні соціальних і економічних процесів, це виразна продержавна спрямованість і це орієнтація на певні соціальні сили.
Олександр Хоменко
В контексті українського лівого руху згадуються найбільш два філософські концепти: з одного боку, назрілість, а з іншого боку, невзисканість. Тобто є величезна соціальна база, яка мала стати б опорою лівого руху, тобто є масові і дійсно жахливі соціальні конфлікти, які не отримують свого вирішення ні через страйкову боротьбу, ні через вже організовану боротьбу лівої політичної сили. Але, з іншого боку, ми не бачимо в Україні тієї політичної лівої сили, яка хоча б активізувала ліві концепти.
Якщо запитати будь-якого пересічного члена КПУ, хто такий Гі Дебор, то він зробить великі очі. Ну, напевне, ще сандиністів він згадає, бо в радянські часи це були, ніби, друзі.
Тому під цим оглядом ті люди, які були репрезентантами лівого руху, зокрема Вадим Галиновський, це надзвичайно важлива проблема, це вкидання в обіг, в політичний процес тих концептів, які є традиційними для лівих, які є загальними місцями для європейської загальної думки. І от ті статті, які давав Вадим Галиновський, і в точці зору, і в українському слові вони були маяками, блискавками.
Він почав говорити про співвідношення реального лівого руху з великими українськими корпораціями.
Андрій Охрімович
Фракція КПУ недаремно вважається політологами одним із найпотужніших лобіських формувань у Верховній Раді України. Навіть після усунення лівих від керівництва парламентом і створення більшості вона не втратила позицій, адже постійні тертя між угрупованнями строкатої більшості часто-густо примушують звертатися до комуністів задля проведення потрібних рішень.
Інтереси якого капіталу лобіюють комуністи? Відомо, що вітчизняний капітал сьогодні досить слабкий і не може взяти реальної участі у приватизації значних підприємств. Фактично з початком великої приватизації точиться боротьба за українські об’єкти між різними групами іноземного капіталу.
Нелюбов КПУ до Заходу загальновідома, а отже, комуністи підтримують російські промислово-фінансові групи.
(Вадим Галиновський. Стаття “КПУ – буржуазно-націоналістична”).
Андрій Дуда
В даному випадку, без сумніву, якщо є власник, є наймана праця, то, відповідно, є певні сили, які відстоюють корпоративні інтереси власника. Але повинні бути сили, котрі будуть відстоювати інтереси найманої сили. Абсолютно правильно було сказано про те, що на сьогодні в українському суспільстві є дуже великі соціальні виклики. Ми маємо аграрну реформу, котра рано чи пізно приведе до люпинізації українського села, до вивільнення величезного робітничого потенціалу. На жаль, в нас немає адекватної реакції на подібні виклики.
Згадана в даному контексті робота Вадима Галиновського, дійсно є надзвичайно актуальною, яка піднімала дану проблему, критикувала стан українського політикуму, котрий прикривається лівими гаслами.
В даному випадку, на жаль, ми маємо ситуацію, як колись говорив Суслов, в Україні немає лівих і правих, в Україні є ті, хто грає на правому фланзі, і хто грає на лівому фланзі. Тому експлуатація певних знаків – це справжня біда в українському політикумі.
Олександр Хоменко
Українські ліві проекти (на цьому постійно наголошував В.Галиновський) – це ні Ленін, ні Сталін, ні Суслов. Українські ліві проекти – це Центральна рада, це Юрко Тютюнник, Петро Полтава, якого Дмитро Донцов називав комуністом.
Що ж стосується запитання про патріотизм лівих, то зараз ліві в Україні відсутні, тобто існують зародкові ліві організації. З іншого боку, ті праві, які голосують за приватизацію, ті праві, які голосують за приєднання України до СОТ, ті праві, які здійснюють аграрну реформу, наслідком чого стане створення великих латифундій і урбанізація переважної більшості сільського населення України, вони є такими ж зрадниками, ворогами українського народу, як і, нібито, комуніст, котрий голосує за приєднання до ЄЕП. Тобто це є різні варіанти ворогів.
Андрій Охрімович
А що ж В.Галиновський репрезентував? Скільки у нього було симпатиків, людей, котрі його підтримували?
Олександр Хоменко
Свого часу Вальтер Беньямін сказав таку фразу: “Праві автентиз ують політику, а ліві політизують мистецтво”. Тобто сенс лівизни – у вишукуванні сенсу, а не в нагромаджені метафор.
В.Галиновський навіть в стилі своєму був класичним лівим. Сенсом його писань завжди був пошук якогось змісту, якогось концепту, а не створення якогось метафоричного ряду, барвистого, але, по суті речі, порожнього. І тому Вадим репрезентував класичну європейську ліву традицію, яка представлена такими іменами, як Сартер, Герберт Маркузе, Гі Дебор. Він репрезентував те, що в Україні було тотально винищене більшовицькою системою.
А що стосується масовості українського лівого руху і гуртка, який об’єднувався довкола В.Галиновського, то, без сумніву, зараз український лівий рух існує у вигляді якихось інтелектуальних гуртків. Не створена ще та політична партія, яка буде репрезентувати лівий рух.
Андрій Дуда
Для будь-якого лівого руху мусять бути і об’єктивні причини. І вони в Україні є. Правда, вони не зовсім створенні для витворення повноцінного українського лівого руху, українозорієнтованого лівого руху.
Ганна Стеців
На ґрунті торування російському капіталові в Україну спостерігається зворушливе єднання комуністів-інтернаціоналістів з відвертими російськими націоналістами. Наприклад, напередодні президентських виборів на підтримку Петра Симоненка виступив Союз православних братств. Та й з усіх існуючих в Україні конфесій комуністи підтримують тільки одну – УПЦ Московського патріархату.
Який там атеїзм! Який там ленінський декрет про відділення церкви від держави. Тут справи суто бізнесові!
Отже, Комуністична партія України не є ані робітничою, ані інтернаціоналістичною. Це звичайнісінька проросійська буржуазно-націоналістична партія, яка, як і більшість олігархічних кланів, лише використовує прокомуністичні настрої частини населення у власних інтересах, досить далеких від інтересів простого трудівника.
(Вадим Галиновський. Стаття “КПУ – буржуазно-націоналістична”).
Андрій Охрімович
Йшла мова про ОУН і про УПА, які мали достатньо сильну соціальну програму. І якщо порівняти тодішню ОУН і теперішню, то які слабкі сторони притаманні тому, що сьогодні називається “ОУН-революційна”?
Олександр Хоменко
На мій погляд, тут немає що з чим порівнювати. ОУН-революційна в період з 43-го по останній постріл 1956-го року – це була справді та ліва сила. Чому ліва сила? Тому, що вона була масова сила, яка відігравала в українській історії першорядну роль.
Нинішня ОУН була епізодом нинішньої української політики, напевне, року 92-го, коли був створений Конгрес українських націоналістів. І зараз вона є якимось дрібним маргінесом, групою людей, які видають непогану газету “Шлях перемоги” з матеріалами про боротьбу УПА. Вони цікаві з історичного погляду, але це не є вплив на сучасні соціальні протести. Тобто ОУН і УПА унеможливили, наприклад, форсовані темпи сталінської колективізації в Західній Україні: вони зробили те, що зробити було майже неможливо. Товариш Сталін дав завдання, але план колективізації по Західній Україні було зірвано, бо ходили люди з автоматами і там “нєувязочка” виникала.
Нинішня ОУН ніяк не перешкодить приватизації якогось там алюмінієвого заводу. Вона лише зможе написати якусь гнівну статтю з цього приводу, проте це буде тільки якийсь гнівний епізод.
Андрій Дуда
Наскільки націоналізм може поєднуватися з соціальною програмою? Тобто для нас важливо визначити, чи можливий націоналізм і соціалізм в одній ідеології. В кінці 80-х на початку 90-х з’являється ще один історичний приклад єднання націоналізму і соціалізму чи лівої складової в одній ідеології, яку презентували саме такі люди, як Чемериз, В.Галиновський, О.Хоменко. Тому, в даному випадку, ми вже маємо народження інтелектуальної сили, яка може представляти лівий рух, яка має власну соціальну програму, котра побудована на поєднанні соціальних і національних пріоритетів.
Андрій Охрімович
Коли візьмемо християнство, то воно є лівим за своєю природою. А от наскільки можуть стикатися релігія і лівий рух?
Олександр Хоменко
Україна, можливо, дала перший приклад у світовій історії такого органічного поєднання. Ми дуже часто говоримо про українські пріоритети, а те, що вони були дуже близько, під ногами, не помічаємо. Наприклад, говоримо, що Україна перше в світовій історії започаткувала сільську герольдію, починаючи Коліївщиною і закінчуючи Юрком Тютюнником і Нестором Махном. Так Україна перша в 20 столітті започаткувала той концепт, який пізніше був названий “теологією визволення” в Латинській Америці. Цей концепт реалізувався в Українській автокефальній православній церкві. Її творили люди, безсумнівно, ліві: такі, як В.Чеховський, всеукраїнський благовісник, як В.Липківський, митрополит УАПЦ. Їх ідеологія базується на поєднані лівого, визвольного, емансипативного, соціального дискурсу і органічної української традиції.
Андрій Дуда
Церква за своєю природою є лівою організацією. Саме соціальна християнська церковна база завжди експлуатувала ліві гасла, орієнтувалася на соціальну базу.
Андрій Охрімович
І на завершення хотілося б почути підсумкові фрази стосовно того контексту, якого заслуговує Вадим Галиновський.
Олександр Хоменко
В.Галиновський – вже в українській історії, хоча б тому, що він був головним редактором газети “Замкова гора”, і в той же час він був першим, хто пропагував автентичні ліві концепти. Роль В.Галиновського з часом буде вияскравлена більш об’ємно, ніж ми її бачимо зараз.
Такі постаті, як Вадим, вони будуть поставати в своїй справдешній автентичній об’ємності, на яку вони заслуговують, і якої, може, зараз ми ще не до кінця можемо побачити і з’ясувати.
Андрій Дуда
Будь-яка ідея повинна мати свого споживача. На сьогоднішній день споживача ідеї В.Галиновського поки що немає. Це не той споживач, який має бути. Але все одно він рано чи пізно прийде. І саме тоді згадають Вадима Калиновського як одного з перших.
Андрій Охрімович
Сталося так, що Вадим Галиновський був одним із співзасновників Українського культурологічного клубу. Останній матеріал на радіо “Свобода” Вадим присвятив світлій пам’яті Сергія Набоки з яким вони разом клуб отой творили.
Вадим Галиновський
Вперше про Сергія Набоку я почув десь наприкінці 85-го року. Я тоді захоплювався історією України і тосувався разом з гіпі. У тому середовищі було модним цікавитися індійською та китайською філософією, творами Карлоса Кастанеди тощо. Тому друзі до моїх інтересів ставилися з іронією.
Проте якось мій приятель на прізвисько Білл, мабуть, пожалівши мене, сказав: “Тобі неодмінно треба познайомитися з Набоков.” З короткої розповіді я дізнався, що Сергій Набока колишній гіпі-поет і український націоналіст...
Ганна Стеців
На цьому все. Над нинішньою “Альтернативою” працювали політолог Андрій Дуда, культуролог Олександр Хоменко. Модерувала Ганна Стеців. Автор Андрій Охрімович. Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Говорить радіо “Свобода”.
Ганна Стеців
Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Альтернатива”. Експеримент в мистецтві, науці, політиці, і просто у житті...
Андрій Охрімович
Нинішня КПУ мало нагадує ленінську РСДРП(б). У нашому випадку швидше йдеться про паралелі з олігархічною СДПУ(О). Аби не бути голослівним, варто навести список підприємців, які пройшли до парламенту за списками чи підтримкою КПУ і перебувають у лавах її фракції.
Ось він: Александровська Алла, керівник групи АТ “Хартрон”; Бабурін Олексій, начальник управління ВАТ “АвтоЗАЗ”; Кравченко Микола, генеральний директор асоціації “Укрвогнетрив”; Яковенко Леонід, генеральний директор ЗАТ “Вікторія-РУС”...
Цей зовсім не секретний і далеко не повний список не раз друкувався в пресі і є загальнодоступним. Однак він викликав глибоке обурення в лідера КПУ Петра Симоненка...
(Вадим Галіновський. Стаття “КПУ Буржуазно-націоналістична”).
Ганна Стеців
Нинішню “Альтернативу”
ми присвячуємо світлій пам’яті Вадима Галиновського. В суботу виповнюється сорок днів з дня його смерті. Незважаючи на свій короткий вік, Вадим встиг залишити значний слід в історії новітнього українського лівого руху. Був він втіленим згустком альтернативного, контраверсійного мислення. Воно аж ніяк не збігалося з тими постулатами, якими оперують правонаступники КПРС та КПУ.
Про те, в чому полягала суть і система мислення Вадима Галиновського та його однодумців, автор програми Андрій Охрімович спробував з’ясувати у балачці з культурологом Олександром Хоменком та політологом Андрієм Дудою.
Ну, а почали вони з визначення такої неоднозначної і плинної субстанції, як лівий рух в Україні. Модерує Ганна Стеців. Текстмейкер Віктор Недоступ.
Олександр Хоменко
Важко дати однозначне визначення такій плинній субстанції, як лівий рух. Є певні концепції, які дозволяють віднести політичну силу до лівого руху. Це і антиієрархічність, і масовість, кінцевим проектом є безкласова, бездержавне суспільство, федерація вільних громад. Під цим оглядом жодна з нині чинних політичних сил в Україні не може бути позиціонована як ліва політична сила. Це ті чи інші варіанти правої парадигми, починаючи від ліберальної партії закінчуючи КПУ.
Андрій Дуда
Можна говорити про те, що є кілька ідентифікаційних ознак будь-якого лівого руху. Насамперед, це ліва спрямованість, прорадянська спрямованість, це велика роль держави в регулюванні соціальних і економічних процесів, це виразна продержавна спрямованість і це орієнтація на певні соціальні сили.
Олександр Хоменко
В контексті українського лівого руху згадуються найбільш два філософські концепти: з одного боку, назрілість, а з іншого боку, невзисканість. Тобто є величезна соціальна база, яка мала стати б опорою лівого руху, тобто є масові і дійсно жахливі соціальні конфлікти, які не отримують свого вирішення ні через страйкову боротьбу, ні через вже організовану боротьбу лівої політичної сили. Але, з іншого боку, ми не бачимо в Україні тієї політичної лівої сили, яка хоча б активізувала ліві концепти.
Якщо запитати будь-якого пересічного члена КПУ, хто такий Гі Дебор, то він зробить великі очі. Ну, напевне, ще сандиністів він згадає, бо в радянські часи це були, ніби, друзі.
Тому під цим оглядом ті люди, які були репрезентантами лівого руху, зокрема Вадим Галиновський, це надзвичайно важлива проблема, це вкидання в обіг, в політичний процес тих концептів, які є традиційними для лівих, які є загальними місцями для європейської загальної думки. І от ті статті, які давав Вадим Галиновський, і в точці зору, і в українському слові вони були маяками, блискавками.
Він почав говорити про співвідношення реального лівого руху з великими українськими корпораціями.
Андрій Охрімович
Фракція КПУ недаремно вважається політологами одним із найпотужніших лобіських формувань у Верховній Раді України. Навіть після усунення лівих від керівництва парламентом і створення більшості вона не втратила позицій, адже постійні тертя між угрупованнями строкатої більшості часто-густо примушують звертатися до комуністів задля проведення потрібних рішень.
Інтереси якого капіталу лобіюють комуністи? Відомо, що вітчизняний капітал сьогодні досить слабкий і не може взяти реальної участі у приватизації значних підприємств. Фактично з початком великої приватизації точиться боротьба за українські об’єкти між різними групами іноземного капіталу.
Нелюбов КПУ до Заходу загальновідома, а отже, комуністи підтримують російські промислово-фінансові групи.
(Вадим Галиновський. Стаття “КПУ – буржуазно-націоналістична”).
Андрій Дуда
В даному випадку, без сумніву, якщо є власник, є наймана праця, то, відповідно, є певні сили, які відстоюють корпоративні інтереси власника. Але повинні бути сили, котрі будуть відстоювати інтереси найманої сили. Абсолютно правильно було сказано про те, що на сьогодні в українському суспільстві є дуже великі соціальні виклики. Ми маємо аграрну реформу, котра рано чи пізно приведе до люпинізації українського села, до вивільнення величезного робітничого потенціалу. На жаль, в нас немає адекватної реакції на подібні виклики.
Згадана в даному контексті робота Вадима Галиновського, дійсно є надзвичайно актуальною, яка піднімала дану проблему, критикувала стан українського політикуму, котрий прикривається лівими гаслами.
В даному випадку, на жаль, ми маємо ситуацію, як колись говорив Суслов, в Україні немає лівих і правих, в Україні є ті, хто грає на правому фланзі, і хто грає на лівому фланзі. Тому експлуатація певних знаків – це справжня біда в українському політикумі.
Олександр Хоменко
Українські ліві проекти (на цьому постійно наголошував В.Галиновський) – це ні Ленін, ні Сталін, ні Суслов. Українські ліві проекти – це Центральна рада, це Юрко Тютюнник, Петро Полтава, якого Дмитро Донцов називав комуністом.
Що ж стосується запитання про патріотизм лівих, то зараз ліві в Україні відсутні, тобто існують зародкові ліві організації. З іншого боку, ті праві, які голосують за приватизацію, ті праві, які голосують за приєднання України до СОТ, ті праві, які здійснюють аграрну реформу, наслідком чого стане створення великих латифундій і урбанізація переважної більшості сільського населення України, вони є такими ж зрадниками, ворогами українського народу, як і, нібито, комуніст, котрий голосує за приєднання до ЄЕП. Тобто це є різні варіанти ворогів.
Андрій Охрімович
А що ж В.Галиновський репрезентував? Скільки у нього було симпатиків, людей, котрі його підтримували?
Олександр Хоменко
Свого часу Вальтер Беньямін сказав таку фразу: “Праві автентиз ують політику, а ліві політизують мистецтво”. Тобто сенс лівизни – у вишукуванні сенсу, а не в нагромаджені метафор.
В.Галиновський навіть в стилі своєму був класичним лівим. Сенсом його писань завжди був пошук якогось змісту, якогось концепту, а не створення якогось метафоричного ряду, барвистого, але, по суті речі, порожнього. І тому Вадим репрезентував класичну європейську ліву традицію, яка представлена такими іменами, як Сартер, Герберт Маркузе, Гі Дебор. Він репрезентував те, що в Україні було тотально винищене більшовицькою системою.
А що стосується масовості українського лівого руху і гуртка, який об’єднувався довкола В.Галиновського, то, без сумніву, зараз український лівий рух існує у вигляді якихось інтелектуальних гуртків. Не створена ще та політична партія, яка буде репрезентувати лівий рух.
Андрій Дуда
Для будь-якого лівого руху мусять бути і об’єктивні причини. І вони в Україні є. Правда, вони не зовсім створенні для витворення повноцінного українського лівого руху, українозорієнтованого лівого руху.
Ганна Стеців
На ґрунті торування російському капіталові в Україну спостерігається зворушливе єднання комуністів-інтернаціоналістів з відвертими російськими націоналістами. Наприклад, напередодні президентських виборів на підтримку Петра Симоненка виступив Союз православних братств. Та й з усіх існуючих в Україні конфесій комуністи підтримують тільки одну – УПЦ Московського патріархату.
Який там атеїзм! Який там ленінський декрет про відділення церкви від держави. Тут справи суто бізнесові!
Отже, Комуністична партія України не є ані робітничою, ані інтернаціоналістичною. Це звичайнісінька проросійська буржуазно-націоналістична партія, яка, як і більшість олігархічних кланів, лише використовує прокомуністичні настрої частини населення у власних інтересах, досить далеких від інтересів простого трудівника.
(Вадим Галиновський. Стаття “КПУ – буржуазно-націоналістична”).
Андрій Охрімович
Йшла мова про ОУН і про УПА, які мали достатньо сильну соціальну програму. І якщо порівняти тодішню ОУН і теперішню, то які слабкі сторони притаманні тому, що сьогодні називається “ОУН-революційна”?
Олександр Хоменко
На мій погляд, тут немає що з чим порівнювати. ОУН-революційна в період з 43-го по останній постріл 1956-го року – це була справді та ліва сила. Чому ліва сила? Тому, що вона була масова сила, яка відігравала в українській історії першорядну роль.
Нинішня ОУН була епізодом нинішньої української політики, напевне, року 92-го, коли був створений Конгрес українських націоналістів. І зараз вона є якимось дрібним маргінесом, групою людей, які видають непогану газету “Шлях перемоги” з матеріалами про боротьбу УПА. Вони цікаві з історичного погляду, але це не є вплив на сучасні соціальні протести. Тобто ОУН і УПА унеможливили, наприклад, форсовані темпи сталінської колективізації в Західній Україні: вони зробили те, що зробити було майже неможливо. Товариш Сталін дав завдання, але план колективізації по Західній Україні було зірвано, бо ходили люди з автоматами і там “нєувязочка” виникала.
Нинішня ОУН ніяк не перешкодить приватизації якогось там алюмінієвого заводу. Вона лише зможе написати якусь гнівну статтю з цього приводу, проте це буде тільки якийсь гнівний епізод.
Андрій Дуда
Наскільки націоналізм може поєднуватися з соціальною програмою? Тобто для нас важливо визначити, чи можливий націоналізм і соціалізм в одній ідеології. В кінці 80-х на початку 90-х з’являється ще один історичний приклад єднання націоналізму і соціалізму чи лівої складової в одній ідеології, яку презентували саме такі люди, як Чемериз, В.Галиновський, О.Хоменко. Тому, в даному випадку, ми вже маємо народження інтелектуальної сили, яка може представляти лівий рух, яка має власну соціальну програму, котра побудована на поєднанні соціальних і національних пріоритетів.
Андрій Охрімович
Коли візьмемо християнство, то воно є лівим за своєю природою. А от наскільки можуть стикатися релігія і лівий рух?
Олександр Хоменко
Україна, можливо, дала перший приклад у світовій історії такого органічного поєднання. Ми дуже часто говоримо про українські пріоритети, а те, що вони були дуже близько, під ногами, не помічаємо. Наприклад, говоримо, що Україна перше в світовій історії започаткувала сільську герольдію, починаючи Коліївщиною і закінчуючи Юрком Тютюнником і Нестором Махном. Так Україна перша в 20 столітті започаткувала той концепт, який пізніше був названий “теологією визволення” в Латинській Америці. Цей концепт реалізувався в Українській автокефальній православній церкві. Її творили люди, безсумнівно, ліві: такі, як В.Чеховський, всеукраїнський благовісник, як В.Липківський, митрополит УАПЦ. Їх ідеологія базується на поєднані лівого, визвольного, емансипативного, соціального дискурсу і органічної української традиції.
Андрій Дуда
Церква за своєю природою є лівою організацією. Саме соціальна християнська церковна база завжди експлуатувала ліві гасла, орієнтувалася на соціальну базу.
Андрій Охрімович
І на завершення хотілося б почути підсумкові фрази стосовно того контексту, якого заслуговує Вадим Галиновський.
Олександр Хоменко
В.Галиновський – вже в українській історії, хоча б тому, що він був головним редактором газети “Замкова гора”, і в той же час він був першим, хто пропагував автентичні ліві концепти. Роль В.Галиновського з часом буде вияскравлена більш об’ємно, ніж ми її бачимо зараз.
Такі постаті, як Вадим, вони будуть поставати в своїй справдешній автентичній об’ємності, на яку вони заслуговують, і якої, може, зараз ми ще не до кінця можемо побачити і з’ясувати.
Андрій Дуда
Будь-яка ідея повинна мати свого споживача. На сьогоднішній день споживача ідеї В.Галиновського поки що немає. Це не той споживач, який має бути. Але все одно він рано чи пізно прийде. І саме тоді згадають Вадима Калиновського як одного з перших.
Андрій Охрімович
Сталося так, що Вадим Галиновський був одним із співзасновників Українського культурологічного клубу. Останній матеріал на радіо “Свобода” Вадим присвятив світлій пам’яті Сергія Набоки з яким вони разом клуб отой творили.
Вадим Галиновський
Вперше про Сергія Набоку я почув десь наприкінці 85-го року. Я тоді захоплювався історією України і тосувався разом з гіпі. У тому середовищі було модним цікавитися індійською та китайською філософією, творами Карлоса Кастанеди тощо. Тому друзі до моїх інтересів ставилися з іронією.
Проте якось мій приятель на прізвисько Білл, мабуть, пожалівши мене, сказав: “Тобі неодмінно треба познайомитися з Набоков.” З короткої розповіді я дізнався, що Сергій Набока колишній гіпі-поет і український націоналіст...
Ганна Стеців
На цьому все. Над нинішньою “Альтернативою” працювали політолог Андрій Дуда, культуролог Олександр Хоменко. Модерувала Ганна Стеців. Автор Андрій Охрімович. Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Говорить радіо “Свобода”.
