Доступність посилання

logo-print
07 грудня 2016, Київ 16:29

Листи на “Свободу”


Зиновій Фрис Листи на “Свободу”

Прага, 15 листопада, 2003 року.

Зиновій Фрис

Говорить радіо «Свобода»». «Листи на «Свободу» - передача з Праги. Вітаю Вас, дорогі слухачі.

Ви не знаєте хіба, що калина не верба? Янукович - то Месія, Україна - не Росія. Ви не знаєте хіба? Ви не знаєте хіба, як проведена сівба та ударна молотьба? Тож годуємо Європу, Ви не знаєте хіба? Ви не знаєте хіба - у парламенті гризьба, То за владу боротьба, що законно має більшість. Ви не знаєте хіба? Ви не знаєте хіба, в нас така доба, Де Полплавський ас-артист, президент - лише турист, Лис, то звір, а не Кравчук, Регент... Тс-с-с - не Гек а Чук, Рак у Бузі, то кальмар, Влодко друг, хоч Вальдемар, Губернатор, то народ, «Околіт- переворот», то письменницька затія, Бо Вкраїна - не Росія. Ви це знаєте чи ні? Яворівському в Росії в у Матроській тишині Вже б варилась баланда. Да! В Україні ж цей писатель досі в раді засіда. Так ви знаєте чи ні, що в державі день при дні Убивають журналістів лиш бандитики дрібні? Ви це знаєте чи ні? Чи ви теж такі дурні, що не вірите мені. Але вірите, ну, ну, екс, блін, телеплескуну.

Що Ви, бляха, за народ? Чи знайдеться ідіот, хто захоче вами править? Краще вже на ешафот. Але я невдячний люде, хоч дістав гіркий урок, В сиротах тебе не лишу і піду на третій строк.


Автор цього вірша написав у листі на «Свободу»: «З надією, що мій вірш Вам сподобається і з повагою Ваш давній слухач і шанувальник Ігор Гаврилюк, не колосок із пропрезидентського околота, а, хай і сякий такий, але член національної Спілки письменників України, місто Калуш, Івано-Франківської області.

Зиновій Фрис

Я вирішив не обмежуватися тим, що написав Ігор Гаврилюк на «Свободу» і зателефонував йому до Калуша.

Як Ви ставитеся, пане Гаврилюк до всього того, що відбувається у Вашій письменницькій організації.

Ігор Гаврилюк

Та думка така: в журналістській організації та сама історія - десь в Одесі зібрали збори, щоб створити паралельну журналістську спілку. Ідуть президентські вибори наступного року і ось треба прибрати всі організації до своїх рук. Це якийсь фарс і просто соромно за цим всім спостерігати. Ну а боротися якимось чином потрібно. Спілка письменників є така, чесно кажучи... Можливо, і справді вона не потрібна, і її треба якось реорганізовувати. Але це ж справа письменників, а не інших сил, котрі стараються це зробити за них.

Зиновій Фрис

Чи особисто Ви, пане Гаврилюк, пробували десь сказати своє слово з приводу того, що відбувається навколо письменницької організації?

Ігор Гаврилюк

А де у нас можна думку висловити? Я чув, що казала пані «Околіт», вона, до речі, не вельми чітко і прізвище своє вимовляє, що була делегація з Івано-Франківська. Мене ніхто на збори не кликав, нікого я туди не делегував. Я про все це довідався із засобів масової інформації. Але ж де можна свою думку висловити? У нас же ніде не висловиш, якщо висловиш, то все одно тебе ніхто не почує, не напишуть, не надрукують, не озвучать. Так що виходить «Свобода» є єдиною, де можна висловити свою думку, або спробувати бодай висловити.

Зиновій Фрис

Так вважає письменник Ігор Гаврилюк. Письменниця Наталія Околітенко причину кризи у письменницькій організації бачить в іншому.

Наталія Околітенко

Те, що робить пан Яворівський у Спілці прийнятим не може бути, це повний правовий «беспрєдєл». Це переписаний статут. Переді мною лежить експертиза Міністерства юстиції України. Ми повинні працювати за статутом 1999 року. За статутом, з’явилось два пункти, згідно з яким пан Яворівський має право відчужувати майно Спілки і своїм рішенням, відміняти всі, так сказати, постанови.

Справа в тому, що в Україні не виходять книжки, це трагедія. Ми втратили свого читача. Тим часом Спілка володіє великим майном, яке може працювати на читача. За прибутки з цього майна ми можемо видавати книжки. Ось у чому справа.

Зиновій Фрис

Втім, повернемося до розмови з Ігорем Гаврилюком з Калуша. Його турбує не лише ситуація в письменницькій організації він схвильований і іншими подіями в Україні.

Ігор Гаврилюк

Ось це, що робилося в Донецьку і, кажуть, в Сумах, все це неподобство і недаремно ж люди в світі стривожені. Не знаю, щоб з цього приводу сказав Берлусконі, можливо він би підтримав все це, що відбувається, а всі решта, нормальні люди тримаються, хто насторожено, хто з почуттям, будемо казати, глибокого суму, що це робиться у нас, а хтось з почуттям стійкої огиди до того, що відбувається. Так в нормальному цивілізованому демократичному суспільстві бути не мало б.

А у нас в Калуші дуже цікава ситуація. З цього приводу вже «Свобода» один раз виступала. У нас у Калуші буцім-то при владі «Наша Україна», особливо в місті. А насправді, я говорив з цього приводу, є спроба увіковічнити Кучму у Калуші. На якомусь клаптику землі наголошеному Майданом конституції, поставлений камінь, де написано, що річниця ухвалення Конституції і внизу підпис:«Президент України Леонід Кучма». Я з цього приводу виступав, що не Кучма ж ухвалював Конституцію і підписував. Цю споруду президентом (назвати) щонайменше не коректно. Там зрубано 12 дерев на газоні і поставлений камінь на честь ухвалення Конституції. Є дуже багато народу, котрий... Що там народу, мабуть для українців характерно ось таке, як це не прикро, та може і не лише для українців, це пристосуванство.

Є категорія людей, яким завжди добре, при всіх устроях, владах і так далі, вони завжди зверху, вони завжди кажуть те, що треба казати, вони завжди патріоти, їм завжди добре. Тобто, є категорія пристосуванців, які роблять те, що треба робити, щоб не зіпсувати собі стосунки з власть імущими. І щось подібне у нас в Калуші спостерігається. Прикро, але що робити? Калуш - це та ж Україна.

Зиновій Фрис

Член національної Спілки письменників України Ігор Гаврилюк, наш давній слухач і шанувальник з Калуша на Івано-Франківщині.

Цей лист від Антоніни Качановської з Копайгорода Барского району Вінницької області. «На нове послання, - пише вона, - мене надихнула передача «Листи на «Свободу» за 11 жовтня. Вона у Вас, пане Зиновію, вийшла цікава і дискусійна. Мене не могла залишити байдужою тема про «Ніж у спину», хоч мова йшла більше про удари нижче пояса, нанесені противником, ніж про удар з тилу від своїх. Саме так я розумію вираз «ніж у спину».

Мою увагу привернув електронний лист про бруд, що буде вилитий на опозиційного кандидата в президенти. Автору листа не відмовити у яснобаченні, але, на жаль, і в холоднокровності паталагоанатома теж. А мова ж йде про живу людину, з живою чутливою душею, яку в потрібний момент, у потрібному місці поставив сам Господь. А хто з Богом, то хто проти нього? Все залежатиме від того, як серця цієї людини і її соратників будуть настільки чисті, щоб Божа сила, сила правди, справедливості, любові змогла проявитися в них в усій повноті. Чи не стануть озлобленість і непоміркованість деяких запеклих борців за справедливість, словесні перли типу «обрізані ножем у спину» цій людині? Щоб побороти зло у світі треба насамперед здолати його в собі. Зло можна перемогти лише правдою і добром. А тому бажаю усім, хто вступає в двобій з злом у світі наповнювати свої серця по вінця усім, що справедливе, добре, світле, чисте, щоб, викриваючи зло, не дати разом з тим оселитися у собі почуттям злоби, ненависті, помсти. Інакше існує загроза самим уподібнитися до сил зла.

Хай кожен з нас задумається над тим, як слово наше відізветься, особливо, коли заявляє в ефірі на весь світ, що майбутні президентські вибори в Україні будуть війною і, можливо, кривавою. Чи не провокатор це типу знаменитого Д.К.? Дорогі свободівці, бажаю Вам всього найкращого, Божого благословення в усьому, молюся за всіх нас і Вас».

Зиновій Фрис

А це звуковий лист від нашого слухача і автора Василя Кучеренка з Полтави.

Василь Кучеренко

Я живу один. Я вже живу 25 років один. Колись ми жили вдвох: семирічний син і я. У нього нікого не було, крім мене. Я його виховував. Я нічого не робив для того, щоб знайти собі подругу. Я не хотів, щоб мені хтось заважав виховувати сина таким, як є я. Кожен батько хоче, щоб син був схожий на нього. Мені це вдалося. Він же так непитущий, як і я. А я 47 років не беру в рот навіть пива. Не курящий, як і я. Закінчив Київський університет, факультет журналістики, працював журналістом більше 10 років, але платив за квартиру, тому що наймав квартиру 120 доларів, це 600 гривень. А їх треба заробити, це не так просто. І от в цьому році він зателефонував мені у травні місяці:«Батьку, як ти дивишся на те, що я поїду в Америку?» Я кажу:«Синок, а звідки це такі новини?» Говорить: «Мені запропонували, мабуть мене десь читають, запропонували пройти конкурс і поїхати в аспірантуру в американському університеті». Я кажу, що якби ти це сказав раніше при радянській владі, я б тобі заборонив і думати про це. Але зараз при нашій владі ти можеш, синок, їхати, тому що перспективи на те, що ти отримаєш коли-небудь квартиру немає, абсолютно. А там можливо там тобі повезе...

І він поїхав. Вже 4 місяці він там навчається десь в університеті біля Денвора, телефонує мені сюди раз в десять днів. Це зателефонував, я його питаю:«Синочок, скажи відверто, можна порівняти те життя, яке там і життя, яке у нас?» Він каже:«Небо від землі». Я йому кажу:«Ну, значить в Америці ще гірше, ніж у нас». Він засміявся і каже:«Ти, батьку, без гумору не можеш».

Так що я повністю один. Один син старший в Росії, там квартира. Молодший син в Америці, а мені хоч виїжджай в Австралію. Мені вже всерівно, тому що я один залишився. Мені вже йде восьмий десяток. 25 березня мені виповниться 80 років, так що життя, можна сказати, закінчене. Але я горджуся. Я хороше життя прожив. Я добровільно пішов захищати Батьківщину, я її відбудовував, адже я сам будівельник. Я захищав інтереси людей. Я робив добро людям. Я вважаю, що життя у мене вийшло. А тепер вже звичайно воно осталося за плечима, життя. Ось такі, справи, Зіновію.

Оце зараз сиджу, включив телевізор. Нічого цікавого там немає, виключив. Читаю книжки. У мене біля 5000 книг. Я займаю одну кімнату 16,2 квадратних метри житлової площі. Книги у мене скрізь: і на столі, і під столом, і на дивані, скрізь, скрізь, скрізь... Це мої друзі. Я закоханий в них. Я інколи находжу розрядку в цих книгах.

Зиновій Фрис

Пенсіонер Василь Кучеренко з Полтави. Наші слухачі продовжують дискутувати на тему:«Як правильно говорити і писати - «в Україні» чи «на Україні». Анатолій Гордієнко з міста Орел Російської Федерації, зокрема, з цього приводу пише:«Хочу долучитися до Ваших дописувачів, що мають свій погляд, свою точку зору щодо написання «в Україні» чи «на Україні».

На мою думку, до кожної держави потрібно відноситися з повагою. Не помилюся і приєднуюся до тих, хто пише і каже «в Україні». Не погоджуюся ні з паном професором Качуровським , ні з паном Орендарчуком. Посилання на «Кобзар» Тараса Шевченка тут не зовсім доречне. Він, як і ми всі, жив в імперській Росії. Для нас Україна була тим самим, що зараз для Росії Урал, Кавказ. В Україні ніхто не говорить «поїду на Росію», «на Польщу». Лише в Росії Вам скажуть:«Єду на Урал, на Кавказ, на Украіну». Тобто, для росіян Україна - це віддалена глибинка від Московії. Мені здається для цього потрібно небагато - подолати в собі меншовартість і не відносити Україну до окраїн колишньої імперії».

Степан Лісовий з Калинівки на Вінничині також долучився до дискусії і ось що він пише:«Жаль, що людина з наукової когорти та ще й з великим стажем нехтує досвідом, закладеним в народну пісню. В селах люди мого покоління ще вміють співати без супроводу гармошки. Так от, ті селюки абсолютно не заклопотані прийменниками. Оті «на» та «в» вживаються ними завжди належним чином. Мене це трішки дивує і тому дозволю подати від себе декілька речень, аби декому не спотикатись та інших не вводити в оману. Перше:«Миколу відправили відбувати покарання в табір суворого режиму і Галя нарешті змогла відвезти хвору доньку на курорт». Друге: «Збираю лікарські трави в урочищі Прорва та на Лисій горі». Третє:«На Україні не такі вже кепські справи, як в далекому Афганістані». Степан Лісовий, Калинівка, Вінницької області».

Зиновій Фрис

Іншими словами, наш шановний слухач з Вінничини пропонує творчо підходити до того, що і як говорити, в тому числі, «в Україні» чи «на Україні». Дуже подібний лист від пана Лебедя,(він не вказав свого повного імені) з Волинська.

«Ви в передачі «Листи на «Свободу» поставили питання, як буде правильно писати «на» чи «в» Україні. Я закінчив 4 класи нормальної школи, але з впевненістю скажу, що треба писати і перше, і друге в залежності від змісту того, що пишеться. Нерозумно писати:«Квіти ростуть в могилі» чи «Таємна зустріч проходила на хаті». Треба писати той, який більше підходить.

Ви наводите слова Шевченка: «На могилі на Вкраїні». Тарас Григорович Шевченко мабуть знав, що «на могилі» не ховають, що Україна не є Вкраїною.

Від націоналізму і антирасизму багатьох наших співвітчизників просто смішно. Наприклад, в мас-медіа президент Кучма молодожонам подарував «порохосос». У нас мабуть пилу нема? Ми маємо лише порох. Чи:«Засолила діжку капусти». В діжці готують тісто для хліба, а капусту засолюють в бочках, зерно зберігають в сипанках і так далі. Чи: «Гальмовий бубон». В українській мові є і бубон, і барабан. Один з них великий, а другий маленький. Один з двох боків обтягнутий шкірою, а другий лише з однієї. Як смішно це виглядає, тим більше, коли дві третини населення розмовляють російською.

Росіяни і ми одного коріння. Ми практично маємо одну мову. Різний лише акцент. Чим ми можемо довести, що ми на вищій сходинці? Нічим. Вони ж це можуть довести. Чого Ви недоумки так боїтеся всім зрозумілої російської і так охоче підмінюєте рідну, нікому не зрозумілою будь-якою іноземною? Хотілося б, щоб Ви зачитали і останній абзац.»

Зиновій Фрис

Отже, наш слухач дещо вийшов за рамки дискусії «в» чи «на» Україні і він пропонує нову дискусію: чого Ви, слухачі, звертається він до тих хто не любить російську мову і підмінює її незрозумілою іноземною. Ну що ж, я сподіваюся наші слухачі відгукнуться і на цю частину листа нашого слухача.

Зиновій Фрис

Степан Вовк з Вінниці:«Шановний пане Зиновію! Приймаючи Ваше запрошення до дискусії «в Україні» чи «на Україні», сподіваюсь бути корисним, як громадянин України. Слово «Україна» іменник, жіночого роду, першої відміни, а «на», «в» - прийменники. Візьмемо менш складне слово, для порівняння - «ріка» і тоді - «на ріці», « в ріці», звідки добре витікає, що вислови поєднано доповнюють один одного. При цьому прийменник «на» означає осяг поверхні предмета, дії, а «в» проник у його внутрішність. Слово Україна відносно багатозначне мовно, географічно у просторі, історично у часі. У назві Україна, УкрАїна, «к» - прийменник, як приставка прилучення, а «в», «у» - теж прийменники як приставки для змісту внутрі або напряму. Наставка суфікс «н» означає нові часи. Отже, мовно буде правильно - «в Україні».

За літописом руським словом «Україна» названо землі і людність руси в Подніпров’ї 1187 рік, Україна в Подністров’ї - 1189 рік. Україна, Вкраїна в Побужжі Західного Бугу - 1213 -1280 рік. Звідси слово «Україна» в часі пов’язати треба з висловом «в Україні».

Слово «Україна», як «край», «країна» означає її земні і водні простори під відповідним небом. Коли мовимо про землю України, то постає необхідність брати вислів «на Україні». Якщо ж мовити про людність України, то належним стає «в Україні».

У Львові у 2001 році Любомир Белей, Лех Белей видали старослов’янський український словник для філологів і богословів. За цим словником слово «в» означає «у», «в», «до», «на», «через», «супроти», «серед», «поміж», «для». А слово «на» - на, проти, над, за, через. Таке багатство значень надає відтінки для змісту висловів.

Радіостанція «Свобода» у своєму хвилевиселі повідомила кілька уривків з листів її слухачів. Серед уривків є і те, що писав Тарас Шевченко вислови «в Україні», «на Україні». Наш Тарас тільки в поезіях 1838-1861 років за моїм ліком використав такі вислови у місцевому відмінку «в Україні», «УкрАїні» не менше 19 разів, «на Україні» - 30 разів; у знахідному відмінку «в Україну» - 12, «на Україну» - 8 разів. На високому злеті своєї мислі в грудні 1845 року поет, окрім іншого, написав «Посланіє і мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в УкрАїні і не в УкрАїні», «Заповіт».

У першому поет писав, що треба українцям мати свою мудрость і читати «от слова до слова, не минайте ані титли, ніже тії коми - все розберіть». І ось у мудрих словах пророка є - «в Україні» і є «на Вкраїні милій».

У передостаннім у «Заповіті» є слова:«Як умру, то поховайте мене на могилі, серед степу широкого на Вкраїні милій». Тут Вкраїна - степи, земля біля Дніпра. Але чому батько, син України, УкрАїни, Вкраїни написав: «на могилі», «на Вкраїні», а не, скажімо: «у могилі», «в Україні»? І нині слово «могила» означає і яму з труною, і насип над ними, як узвишшя. Слово «могила» двокореневе: мог-ил, «ил» - глина. Давнє «могила» означало курган, або горб, гору(Етимологічний словник української мови). Таким чином тут могила є високе місце на рівнині степу і Тарас Шевченко 10 травня 1861 року був перепохований в Канівських горах на Тарасовій горі, де в силі глини, рідної землі зберігається тіло померлого і витає дух Кобзаря України, який є першим у великій трійці - Тарас, Микола Гоголь, Іван Франко і Леся Українка. За числом років Тараса на могилі укладено 47 східців, як сходи провісника і борця. Хай щастить Україні! Дослідник письмен, член Руху, «Просвіти», «Меморіалу», Степан Вовк, Вінниця.

Зиновій Фрис

Ваші листи, дорогі слухачі, Ви можете писати за адресою у Києві: Київ-1, Головна пошта, поштова скринька 496, «Радіо Свобода». Пишіть нам до Праги: «Радіо Свобода», українська редакція, вулиця Виноградська 1, поштова скринька 18, Прага-1, 110 00, Чехія. Напишіть нам електронного листа, адресу Ви можете знайти на нашій Інтернет-сторінці - radiosvoboda.org. Там Ви знайдете адресу кожного працівника редакції і в Києві, і в Празі.

А сьогодні наша передача добігає кінця. А закінчити її я хотів би словами нашої слухачки Антоніни Качановської. Ці слова сьогодні звучали вже в передачі: «Чи не стануть озлобленість і непоміркованість деяких запеклих борців за справедливість, словесні перли типу - «обрізані ножем у спину», цій людині? Щоб побороти зло у світі, треба насамперед здолати його в собі. Зло можна перемогти тільки правдою і добром. А тому бажаю усім, хто вступає у двобій з злом у світі наповнювати свої серця по вінця усім, що справедливе, добре, світле, чисте, щоб, викриваючи зло, не дати разом з тим оселитися у собі почуттям злоби, ненависті, помсти, інакше існує загроза самим уподібнитися до сил зла. Хай кожен із нас задумається над тим, як слово наше відізветься».

Хай Вам щастить!

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG