Прага, 22 листопада, 2003 року.
Петро Кагуй
В ефірі передача “Листи на “Свободу”. Вітаю Вас, шановні слухачі!
♫
Відгуки на поточні гучні події у політичному житті України до певної міри залишають дещо осторонь деякі тематичні послання. Скажімо, ми постійно отримуємо листи, автори яких переймаються мовною ситуацією в Україні, трагічними сторінками історії України, особливо радянського періоду, а останнім часом у листах вже згадується і наближення 350 річниці Переяславської Ради і відповідного указу президента України про відзначення цієї дати.
Як правило, такі листи ми відкладаємо і при першій же нагоді ту чи іншу тематичну підбірку листів подаємо до ефіру. Ось і сьогодні прозвучить низка послань стосовно проблеми визнання Української повстанської армії воюючою стороною у Другій світовій війні.
І все ж, на початку передачі не можу не подати кілька нових відгуків на політичне протистояння в Україні останнього часу, зокрема, на нещодавні події у Донецьку.
Спершу пропоную послухати електронне послання із Донецька за підписом Григорій. Лист подаємо у перекладі з російської:
“З приводу приїзду Ющенка до Донецька наводжу лише факти. До усіх ВУЗів і великих підприємств надійшов наказ від міського голови призначити людей для акції протесту, було надано автобуси і міліцейський супровід. (Коли я відмовився – пригрозили звільненням).
Міський голова, губернатор, керівники великих підприємств, чиновники усіх рівнів влади в Донецьку – члени партії “Реґіони України”. Кому ще щось є не зрозумілим?
Мені смішно слухати усякі коментарі із-за “бугра”, тим більше, на такій серйозній радіостанції. Проведіть власне розслідування і дайте об’єктивну оцінку цьому свавіллю. У Донецьку повна диктатура “Реґіонів України”. Вони зроблять усе, щоб не допустити Ющенка до президентства, оскільки в іншому випадку – цим перефарбованим комунякам доведеться відповідати за свої чорні справи – абсолютну корупцію і правову сваволю у Донецьку і Донецькій області. Це легко перевірити таким професіоналам як ви.
Будучи антикомуністом і дисидентом при “совєтах” я багато слухав вашу станцію, але пишу вперше. Не за це патріоти гнили у таборах і “психушках”. Слава Україні!
Григорій, місто Донецьк”.
А зараз короткий фрагмент із листа Михала Баканчука з Тернополя:
“Події, що відбулися 31 жовтня в Донецьку були досить масштабні та грубі і непрофесійні”, - мовиться у листі. “Організовані провокації проти форуму "Нашої України", зокрема проти Віктора Ющенка - бумерангом вдарили по самих організаторах провокацій. Донецькі можновладці та їхні київські покровителі не врахували, що переважній більшості донеччан, як і всім українським громадянам потрібні умови кращого життя. А для цього необхідне відповідне соціальне забезпечення та щоб закон захищав пересічних громадян від посягань на їхній добробут з боку всяких авантюристів та злодіїв.
Український народ повинен дати належну оцінку усім провокаторам, авантюристам та лжепатріотам і об''єднавшись обрати достойного, чесного патріота України, який змінить наше життя на краще. А таким на сьогодні є Віктор Ющенко”.
Це був фрагмент із листа Михайла Баканчука з Тернополя. Ми також отримали з Тернополя подібну заяву від Тернопільської обласної спілки політв''язнів і репресованих за підписом її голови Богдана Когута. У цій заяві сказано:
“Ми, колишні політв''язні тоталітарного московського більшовицького режиму, які пройшли тернистим шляхом репресій, тюрем та концтаборів, стурбовані подіями, що відбулися в Донецьку 31 жовтня 2003 року.
Це нам нагадує сумні 1930-ті роки, коли топтались воля і гідність людини з ініціативи більшовицьких керманичів. У Донецьку ту ініціативу перехопили "пахани" олігархічно-кримінальних кланів, які тісно переплетені взаємними інтересами з державними можновладцями. Було спровоковане безладдя. За їхньою ініціативою, підбурюваний натовп, організовано зібраний зі шкіл, ВУЗів, професійно-технічних училищ, базарних торговців, футбольних фанатів та підігрітий дармовим алкоголем, вигукував заклики антиукраїнського змісту, заклики до міжнаціональної та міжетнічної ворожнечі.
Ми гнівно обурені, що цьому сприяли дії Донецької обласної Ради та адміністрації, а працівники МВС і СБУ були пасивними спостерігачами.
Нас насторожує лояльне ставлення до цих ганебних подій так званої "більшості" у Верховній Раді України.
Ми засуджуємо будь-які прояви тоталітаризму та керівну роль кримінально-олігархічних кланів, які підмінюють конституційні норми і закони так званим законом "зони" і авторитетом "паханів".
Ми закликаємо усю прогресивну громадськість України давати належну відсіч провокаторам, що намагаються внести в суспільство України дестабілізацію, розбрат, міжетнічну та міжнаціональну ворожнечу.
В нас одна мета - це вихід із затяжної економічної та політичної кризи, щоб позбутися злиднів та сваволі діючого владного режиму. Це можна вирішити, коли в єдності оберемо Президентом України чесного і компетентного державобудівника і патріота України. Таким ми бачимо Віктора Ющенка.
Ухвалено на Загальних Зборах Тернопільської обласної спілки політв''язнів і репресованих.
Петро Кагуй
У всіх трьох посланнях, які щойно прозвучали, фактично однакова оцінка того, що відбувалося 31 жовтня у Донецьку. А про Віктора Ющенка мовиться як про, фактично, найперспективнішого кандидата на наступних президентських виборах. Власне, у цьому немає нічого дивного, адже вже тривалий час він має найвищий рейтинг серед українських політиків, про що засвідчують соціологічні опитування. І вже ж, дотримуючись журналістської етики, я вирішив ще раз ретельно переглянути нашу кореспонденцію останніх тижнів у пошуках іншої оцінки подій у Донецьку та іншого ставлення до Віктора Ющенка.
Серед численних листів знайшов лише два електронні послання, а точніше короткі репліки, вони без підпису. В одній з них, очевидно, не без сарказму, сказано:
“Файна ідея!
А нехай комуністи спробують провести свій з’їзд у Львові. Гадаю, що Львів їх гостинно прийме?!?”.
А в іншій репліці йдеться саме про особу Віктора Ющенка.
“Нажаль, зараз така ситуація, що мабуть нема такого політика серед представників української влади, який би як президент України міг би вивести державу з кризи. Але, для України зараз краще "кучмократія", ніж "бушократія" під управлінням Ющенка”.
Однак такі листи є поодинокими. У більшості послань все ж переважає позитивне ставлення до особи Віктора Ющенка. А ще трапляються і подібні телефонні дзвінки. Так, цього тижня до нашого київського бюро зателефонувала пенсіонерка Ганна Драч зі селища міського типу Баришівка, що на Київщині. Пані Драч звернулася з таким проханням:
Ганна Драч
Я написала вірша на підтримку Ющенка Віктор Андрійовича. Прошу Вас послухати.
Надію маю я на Вас і щиро Вас вітаю, Тому що я одного Вас поводирем вважаю. І раджу я Вам, зло людське любов’ю подолати, А гнів у свою душу не приймати, Щоб іспит здати Богу на смиріння, Потрібна рівновага і терпіння. Любіть людей, шануйте їх після любові до Бога, В законі Божому гласить правдива насторога. Господь Вас дуже любить і одночасно вчить. Приймайте закон жертви і прийде Ваша мить. Нехай на добре діло Господь благословляє Усіх синів і дочок в любові об’єднає, І “Наша Україна” об’єднаною стане, А коли Бог керує, то ворог не достане.
Петро Кагуй
Це була пенсіонерка Ганна Драч зі селища міського типу Баришівка, що на Київщині.
Звучить пісня Теодора Кукурузи “За правдиву Україну”.
За правдиву Україну всі гуртуємося в коши, За щасливу Україну в кожнім серці і душі, За могутню Україну чесну працю і життя, За майбутню Україну, батька, матір і дитя...
Петро Кагуй
Після фрагменту з пісні Теодора Кукурузи “За правдиву Україну” перейдемо до листів, у яких наші слухачі порушують проблему визнання Української Повстанської Армії воюючою стороною у Другій світовій війні.
Мешканець міста Городенки Івано-Франківської області Василь Яківчик надіслав нам аж два своїх відкритих листи: один до Голови Верховної Ради України Володимира Литвина, а другий адресований Степанові Гавришу, координатору парламентської більшості.
Спершу пропоную послухати основні фрагменти з відкритого послання до Голови Верховної Ради:
“... Мабуть настала пора визнати воїнів Української Повстанської Армії (УПА) - як воюючу сторону в Другій світовій війні і прирівняти їх до учасників війни та надати їм відповідні пенсії і пільги. Не треба дивитися на ставлення поляків до УПА (самі ж поляки вже давно визнали воїнів Армії Крайової та Армії Людової), а також на росіян та наших лівих. У них ще довго буде недоброзичливе ставлення до воїнів УПА і тих людей, які були в підпіллю і які боролися за волю і незалежність нашої України.
Ви як історик, добре мали б знати, що ОУН-УПА боролися на два фронти проти наших ворогів - за незалежність України, а їхнім гаслом були слова: “Воля людині - воля народам”. Крім цього, до УПА входили представники близько 18-ти національностей - це була справді інтернаціональна армія. І це була не локальна боротьба в Західних областях України, а - боротьба майже на усіх теренах України. Боротьба ОУН-УПА була продовженням національно-визвольного змагання українського народу за свою ДЕРЖАВНІСТЬ, яка велось віками. Навіть у Вашому районі були воїни УПА, про що можете дізнатися з музею, що був організований в Житомирі в управлінні КДБ. Я працював лікарем в місті Андрушівці Житомирської області і знаю, що до 1950 - 52 років була криївка у селі Яроповичах Андрушівського району та в інших селах Житомирщини. ОУН, УПА діяли на Київщині, Полтавщині, Черкащині та в інших областях України. Знаю з розповідей очевидців, що вони, ОУН, УПА мали підтримку з боку місцевих людей. Це другий випадок в нашій історії, коли діяла армія без держави, опираючись на підтримку українського народу, а перший випадок - це Запорізька Січ.
А ще хочу звернути Вашу увагу на те, що так звана "більшість" своєю політичною реформою завела Верховну Раду в глухий кут – представники цієї “більшості” - не хочуть жодної реформи, а прагнуть зберегти свій нинішній статус.
Схваліть закони про вибори до Верховної Ради України на пропорційній основі та про місцеве самоврядування. Не парламент має обирати президента, а я! Хочу мати владу в своїх руках хоч один раз на 5 років і обирати президента, до якого я міг би пред''явити свої претензії, якщо він робитиме не те, що треба. Нам не потрібний "весільний генерал", не потрібно змінювати Конституцію України. Ми ще не навчилися жити за нинішньою Конституцією, бо влада порушує її на кожному кроці. Ось проти чого треба боротися...”.
Нагадаю, що це була лише частина відкритого листа, якого мешканець міста Городенки Івано-Франківської області Василь Яківчик адресує Голові Верховної Ради України Володимиру Литвину.
Пан Яківчик порушив тему Української Повстанської Армії і в іншому своєму відкритому посланні до координатора парламентської більшості Степана Гавриша.
Частина і цього листа знову ж таки прозвучить у дикторському читанні:
“… Думаю, що Ви, як уродженець Тлумацького району Івано-Франківської області і як юрист, знаєте на багато більше про боротьбу ОУН-УПА, ніж Ваші колеги по фракції та депутати із так званої “більшості”. У Вашому районі багато людей брали активну участь у боротьбі за волю і незалежність України. Це явище відданості і самопожертви в ім''я ідеї викликає тільки повагу і шану до учасників ОУН-УПА, які без надії сподівалися на кращу долю України - йшли на тортури і очевидну смерть. Настала пора визнати воїнів ОУН-УПА та тодішніх підпільників воюючою стороною в Другій світовій війні і на рівні з учасниками Вітчизняної війни надати їм ті самі пенсії й пільги. На сьогодні воїнів УПА залишилось небагато.
Ви як керівник можете вплинути на так звану "більшість". Зробіть хоч крихітку добра для своїх земляків.
Ще одне прошу Вас. не каламутьте воду, не вигадуйте те, що треба обирати президента у 2004 році Верховною Радою України. Саме цим Ви позбавляєте мене та інших співвітчизників, так би мовити, мати владу один раз на п''ять років - обирати президента... Натомість, підтримайте закони про вибори на пропорційній основі до Верховної Ради та про вибори до місцевого самоврядування, щоб голови районної, обласної адміністрації залежали від мене, а не я від них...”.
Ось із таким відкритим посланням Василь Яківчик із міста Городенки Івано-Франківської області звернувся до координатора більшості у Верховній Раді Степана Гавриша.
А зараз переповім зміст короткого листа від ветерана УПА Мар’яна Кучми зі селища міського типу Новий Яричів Кам’янко-Бузького району Львівської області.
Були сподівання, що Верховна Рада розгляне питання про визнання УПА воюючою стороною у Другій світовій війні, але, попри гарні гасла “про єдність”, президентське оточення та парламентська більшість, дотримуючись імперських традицій, шукають ворогів у своєму народі. “Імперські сили не допустили навіть внесення цього питання на порядок денний”, - зауважує автор листа. - Нас, ветеранів УПА, питають наші діти, онуки, рідні, громадськість: “Ви боролися за цю державу, а вона Вас не визнає!” Натомість, наші можновладці, яких все частіше називають неукраїнськими, роз’єднують нас.
Вірю, Україно, державо моєї долі і недолі, моя світла мріє! Вірю, що Ти таки змужнієш і ще добре здивуєш найбільших скептиків. Слава Україні!”, - такими словами завершується лист ветерана УПА Мар’яна Кучми зі селища міського типу Новий Яричів, що на Львівщині.
Згадаю кількома словами і послання, яке надіслано із в’язниці, і в якому також йдеться про УПА. Вже не вперше до нас звернулися з листом двоє в’язнів Вінницької тюрми № 1 Сергій Деркач і Сергій Ключник. Їхнього листа ми отримали ще минулого місяця напередодні 14 жовтня - свята Покрови. Відзначення Покрови було найбільшим святом українського козацтва. І саме 14 жовтня було проголошене днем створення Української Повстанської Армії, яка почала діяти у 1942 році. У згаданому листі мовиться:
“Шановні співробітники радіо “Свобода” та “Вільна Європа”, вітаємо Вас та усіх патріотів нашої неньки України зі святом – днем Покрови Божої Матері, козацьким святом та днем створення ОУН-УПА!
Вшановуємо молитвою світлу пам’ять наших славетних предків, борців за свободу і незалежність України...”. “Славним воїнам козакам і героям ОУН-УПА – вічна пам’ять і слава!”, – мовиться у листі двох в’язнів Вінницької тюрми № 1 Сергія Деркача і Сергія Ключника.
музика
На черзі лист Леоніда Ткача із Дніпропетровщини.
“Минуло вже 12 років як пішов у небуття Радянський Союз і природно було б очікувати, щоб разом з ним пішов у небуття і міф про співробітництво ОУН-УПА з німецькими нацистами в роки війни 1941 - 1945 років. Нажаль, цього не сталося. Навпаки, при допомозі нинішньої влади, цей міф не тільки підтримується, а й поширюється за допомогою провладних засобів масової інформації.А стосовно сучасних патріотів України старий ярлик “український буржуазний націоналізм” замінили на “нашизм”. І події в Західній Україні порівнюють з подіями у Німеччині 1933 року, коли до влади прийшов Гітлер, спершу союзник Сталіна, а від 1941 року його ворог.
Правда ж полягає в тому, що як і гітлерівці, так і СРСР з його каральними органами – вбивали, кидали у в’язниці, концтабори тисячі наших патріотів.
Згадаймо закатованих німецькими нацистами славетних діячів ОУН: Олену Телігу, Олега Ольжича, поета Ірлявського, братів Степана Бандери Олександра та Василя, автора пісні “Ми українські партизани” Марченка та багатьох інших. А якщо ще нагадати, що самі керівники ОУН Степан Бандера і Ярослав Стецько потрапили у німецький концтабір, то стає очевидним, що міф про співробітництво ОУН з німецькими нацистами можуть підтримувати або невігласи, або хворі люди”, зазначає Леонід Ткач із Дніпропетровщини.
УПА – була єдиною організованою військовою силою, яка боролася за національне визволення України як проти німецьких, так і проти радянських гнобителів України. Українцям треба ставити свічки за упокій душі національних героїв з ОУН-УПА, котрі поклали своє життя на олтар нашої Свободи. І потрібно задуматися та зробити усе, щоб цю Свободу у нас знову не забрали. А те, що це може трапитися, свідчить підписання Президентом України на саміті у Ялті угоди про “єдиний економічний простір”, що є, на мій погляд, також трагічною помилкою, як і відома Переяславська угода 1654 року”, – наголошує у своєму листі Леонід Ткач із Дніпропетровщини.
Петро Кагуй
На сьогодні в Україні проживає близько 5 тисяч ветеранів Української повстанської армії, більшість із них об’єднані у Всеукраїнське братство ОУН-УПА імені генерала Романа Шухевича – Тараса Чупринки. А загалом в Україні діє близько 15 різних ветеранських організацій, найчисельнішою з них є Організація ветеранів України, яку очолює народний депутат член фракції комуністів Іван Герасимов. Вже не раз звучали заклики до загальнонаціонального примирення та визнання на державному рівні вояків УПА воюючою стороною у Другій світовій війні. Однак і досі цього не сталося.
Що ж стоїть на перешкоді визнання УПА воюючою стороною в Другій світовій війні? Це одне з питань, яке порушив наш київський колега Віктор Березанець у розмові з головою Всеукраїнського об’єднання ветеранів, народним депутатом Ігорем Юхновським. Через погану технічну якість запису, який вівся у приміщенні Верховної Ради, прозвучить лише невелика частина їхньої розмови.
Ігор Юхновський
Є ще сила, яка шкідлива в Україні і тією силою є, безумовно, Комуністична партія Україна. Мені дуже жаль, що наші керівники якось по своєму історичному минулому чи як, все таки заграють з комуністами. І це приносить шкоду Україні. Ця сила має бути все таки відсунена на бік. Вона має бути відсунена в бік демократичним шляхом. Комуністи є основним чинником, бо вони є основним чинником у ветеранській організації Герасимова. Вони роблять різноманітні інсинуації і вони заважають тому, щоб парламент визнав ОУН-УПА воюючою стороною.
Як це реально відбивається на становищі вояків ОУН-УПА оце не визнання? Тільки морально. А матеріально?... В основному вони зосереджені в західних областях України і обласні ради західних областей України надали їм такі самі умови, як і всім іншим.
Віктор Березанець
Ну, а якщо не ділити ветеранів на дві групи, а взагалі сказати про ветеранів, про їхнє буття за нинішніх умов, ветерани мають розуміння з боку держави, чи віддає держава належне тим, хто боронив колись цю державу?
Ігор Юхновський
Захист Вітчизни є певний тип роботи, яку з честю повинен виконати той, хто покликаний до цієї роботи, тобто, солдат чи офіцер. І я нікому не кажу, що я є визволитель. Але, на жаль, серед ветеранів, особливо серед звільнених офіцерів Радянської армії утворилася певна група, яка є спеціалістами по ветеранській справі. Вони мають фах ветерана. Він полягає утому, що вони себе називають визволителями, що Ви б тут не жили, Ви би тут всі пропали, якби ми Вас від фашизму не визволили, що у зв’язку з цим Ви повинні нас поважати і Ви повинні нам давати додаткові гроші і так далі, і так далі. І ці люди говорять це на протязі десятків років. Вони ніби визволителі, врятували від фашизму, бо якби не вони, то Ви б не жили на цьому світі. Такий повний абсурд, доведений до абсолюту. Я вважаю, що цей абсурд нам ветеранам заважає. Безумовно, ветеранів, як і старших людей, молодше покоління повинно поважати, але не треба абсолютизувати це.
Петро Кагуй
А зараз пропоную послухати деякі фрагменти із послання Романа Гураля з міста Миколаїва Львівського області.
“Хочу звернутися до пересічного українця. Невже, шановні мої люблячі брати і сестри, Ви не бачите чи не хочете бачити, де є зло, а де є добро? Невже ті мільйони людей замордованих і виморених голодом та холодом ні про що Вам, дорогі мої Українці, не кажуть? Я сам родом із Західної України і коли до нас прийшли перший раз, так звані, визволителі, а це було в 1939-40 роках, то їх зустріли квітами та хлібом, але коли вони вже відступали у 1941, то залишили за собою дуже багато крові та гори трупів. Я особисто це все бачив своїми очима в містах Стрию, Дрогобичі, а також у Львові.
Коротко розповім про це. Мого вуйка забрали до в’язниці відразу ж на другий день після приходу тих катів-визволителів, а коли вони відступили у 1941 році, ми з мамою шукали мого вуйка по в’язницях, а оскільки німці не підпускали, то мамі довелося показати документ, що вона лікар і нам дозволили пройти. Я можу бути свідком того, що бачив. У місті Стрию камери були заштабельовані під саму стелю, як дрова і злиті карболовою кислотою та ще й замуровані. Це ж було і в Дрогобичі, а щодо Львова... то нема і про що говорити.
А сьогодні вони такі чесні і справедливі та поливають нас різним брудом.
Отож, українці, будьте українцями щирими – будівниками нашої, не чужої держави. І будьте гідними нашої нації, не ганьбіться перед отими паскудами, які зайшли у нашу хату і вчать нас, як ми повинні їх слухати...
Щодо мене особисто, то я дуже радий, що маю свою Державу і можу говорити усе, не озираючись довкола... Щоправда воно не все так гладко, але, думаю, пройде ще трохи часу і все стане на свої місця. І ще дійдемо до визнання УПА воюючою стороною у Другій світовій війні”.
Петро Кагуй
Це був лист Романа Гураля з міста Миколаїва Львівського області.
Передача “Листи на “Свободу”, шановні слухачі, наближається до свого завершення. Я прощаюся з Вами і пропоную послухати пісню Володимира Вермінського “Йшли селом партизани”.
Петро Кагуй
В ефірі передача “Листи на “Свободу”. Вітаю Вас, шановні слухачі!
♫
Відгуки на поточні гучні події у політичному житті України до певної міри залишають дещо осторонь деякі тематичні послання. Скажімо, ми постійно отримуємо листи, автори яких переймаються мовною ситуацією в Україні, трагічними сторінками історії України, особливо радянського періоду, а останнім часом у листах вже згадується і наближення 350 річниці Переяславської Ради і відповідного указу президента України про відзначення цієї дати.
Як правило, такі листи ми відкладаємо і при першій же нагоді ту чи іншу тематичну підбірку листів подаємо до ефіру. Ось і сьогодні прозвучить низка послань стосовно проблеми визнання Української повстанської армії воюючою стороною у Другій світовій війні.
І все ж, на початку передачі не можу не подати кілька нових відгуків на політичне протистояння в Україні останнього часу, зокрема, на нещодавні події у Донецьку.
Спершу пропоную послухати електронне послання із Донецька за підписом Григорій. Лист подаємо у перекладі з російської:
“З приводу приїзду Ющенка до Донецька наводжу лише факти. До усіх ВУЗів і великих підприємств надійшов наказ від міського голови призначити людей для акції протесту, було надано автобуси і міліцейський супровід. (Коли я відмовився – пригрозили звільненням).
Міський голова, губернатор, керівники великих підприємств, чиновники усіх рівнів влади в Донецьку – члени партії “Реґіони України”. Кому ще щось є не зрозумілим?
Мені смішно слухати усякі коментарі із-за “бугра”, тим більше, на такій серйозній радіостанції. Проведіть власне розслідування і дайте об’єктивну оцінку цьому свавіллю. У Донецьку повна диктатура “Реґіонів України”. Вони зроблять усе, щоб не допустити Ющенка до президентства, оскільки в іншому випадку – цим перефарбованим комунякам доведеться відповідати за свої чорні справи – абсолютну корупцію і правову сваволю у Донецьку і Донецькій області. Це легко перевірити таким професіоналам як ви.
Будучи антикомуністом і дисидентом при “совєтах” я багато слухав вашу станцію, але пишу вперше. Не за це патріоти гнили у таборах і “психушках”. Слава Україні!
Григорій, місто Донецьк”.
А зараз короткий фрагмент із листа Михала Баканчука з Тернополя:
“Події, що відбулися 31 жовтня в Донецьку були досить масштабні та грубі і непрофесійні”, - мовиться у листі. “Організовані провокації проти форуму "Нашої України", зокрема проти Віктора Ющенка - бумерангом вдарили по самих організаторах провокацій. Донецькі можновладці та їхні київські покровителі не врахували, що переважній більшості донеччан, як і всім українським громадянам потрібні умови кращого життя. А для цього необхідне відповідне соціальне забезпечення та щоб закон захищав пересічних громадян від посягань на їхній добробут з боку всяких авантюристів та злодіїв.
Український народ повинен дати належну оцінку усім провокаторам, авантюристам та лжепатріотам і об''єднавшись обрати достойного, чесного патріота України, який змінить наше життя на краще. А таким на сьогодні є Віктор Ющенко”.
Це був фрагмент із листа Михайла Баканчука з Тернополя. Ми також отримали з Тернополя подібну заяву від Тернопільської обласної спілки політв''язнів і репресованих за підписом її голови Богдана Когута. У цій заяві сказано:
“Ми, колишні політв''язні тоталітарного московського більшовицького режиму, які пройшли тернистим шляхом репресій, тюрем та концтаборів, стурбовані подіями, що відбулися в Донецьку 31 жовтня 2003 року.
Це нам нагадує сумні 1930-ті роки, коли топтались воля і гідність людини з ініціативи більшовицьких керманичів. У Донецьку ту ініціативу перехопили "пахани" олігархічно-кримінальних кланів, які тісно переплетені взаємними інтересами з державними можновладцями. Було спровоковане безладдя. За їхньою ініціативою, підбурюваний натовп, організовано зібраний зі шкіл, ВУЗів, професійно-технічних училищ, базарних торговців, футбольних фанатів та підігрітий дармовим алкоголем, вигукував заклики антиукраїнського змісту, заклики до міжнаціональної та міжетнічної ворожнечі.
Ми гнівно обурені, що цьому сприяли дії Донецької обласної Ради та адміністрації, а працівники МВС і СБУ були пасивними спостерігачами.
Нас насторожує лояльне ставлення до цих ганебних подій так званої "більшості" у Верховній Раді України.
Ми засуджуємо будь-які прояви тоталітаризму та керівну роль кримінально-олігархічних кланів, які підмінюють конституційні норми і закони так званим законом "зони" і авторитетом "паханів".
Ми закликаємо усю прогресивну громадськість України давати належну відсіч провокаторам, що намагаються внести в суспільство України дестабілізацію, розбрат, міжетнічну та міжнаціональну ворожнечу.
В нас одна мета - це вихід із затяжної економічної та політичної кризи, щоб позбутися злиднів та сваволі діючого владного режиму. Це можна вирішити, коли в єдності оберемо Президентом України чесного і компетентного державобудівника і патріота України. Таким ми бачимо Віктора Ющенка.
Ухвалено на Загальних Зборах Тернопільської обласної спілки політв''язнів і репресованих.
Петро Кагуй
У всіх трьох посланнях, які щойно прозвучали, фактично однакова оцінка того, що відбувалося 31 жовтня у Донецьку. А про Віктора Ющенка мовиться як про, фактично, найперспективнішого кандидата на наступних президентських виборах. Власне, у цьому немає нічого дивного, адже вже тривалий час він має найвищий рейтинг серед українських політиків, про що засвідчують соціологічні опитування. І вже ж, дотримуючись журналістської етики, я вирішив ще раз ретельно переглянути нашу кореспонденцію останніх тижнів у пошуках іншої оцінки подій у Донецьку та іншого ставлення до Віктора Ющенка.
Серед численних листів знайшов лише два електронні послання, а точніше короткі репліки, вони без підпису. В одній з них, очевидно, не без сарказму, сказано:
“Файна ідея!
А нехай комуністи спробують провести свій з’їзд у Львові. Гадаю, що Львів їх гостинно прийме?!?”.
А в іншій репліці йдеться саме про особу Віктора Ющенка.
“Нажаль, зараз така ситуація, що мабуть нема такого політика серед представників української влади, який би як президент України міг би вивести державу з кризи. Але, для України зараз краще "кучмократія", ніж "бушократія" під управлінням Ющенка”.
Однак такі листи є поодинокими. У більшості послань все ж переважає позитивне ставлення до особи Віктора Ющенка. А ще трапляються і подібні телефонні дзвінки. Так, цього тижня до нашого київського бюро зателефонувала пенсіонерка Ганна Драч зі селища міського типу Баришівка, що на Київщині. Пані Драч звернулася з таким проханням:
Ганна Драч
Я написала вірша на підтримку Ющенка Віктор Андрійовича. Прошу Вас послухати.
Надію маю я на Вас і щиро Вас вітаю, Тому що я одного Вас поводирем вважаю. І раджу я Вам, зло людське любов’ю подолати, А гнів у свою душу не приймати, Щоб іспит здати Богу на смиріння, Потрібна рівновага і терпіння. Любіть людей, шануйте їх після любові до Бога, В законі Божому гласить правдива насторога. Господь Вас дуже любить і одночасно вчить. Приймайте закон жертви і прийде Ваша мить. Нехай на добре діло Господь благословляє Усіх синів і дочок в любові об’єднає, І “Наша Україна” об’єднаною стане, А коли Бог керує, то ворог не достане.
Петро Кагуй
Це була пенсіонерка Ганна Драч зі селища міського типу Баришівка, що на Київщині.
Звучить пісня Теодора Кукурузи “За правдиву Україну”.
За правдиву Україну всі гуртуємося в коши, За щасливу Україну в кожнім серці і душі, За могутню Україну чесну працю і життя, За майбутню Україну, батька, матір і дитя...
Петро Кагуй
Після фрагменту з пісні Теодора Кукурузи “За правдиву Україну” перейдемо до листів, у яких наші слухачі порушують проблему визнання Української Повстанської Армії воюючою стороною у Другій світовій війні.
Мешканець міста Городенки Івано-Франківської області Василь Яківчик надіслав нам аж два своїх відкритих листи: один до Голови Верховної Ради України Володимира Литвина, а другий адресований Степанові Гавришу, координатору парламентської більшості.
Спершу пропоную послухати основні фрагменти з відкритого послання до Голови Верховної Ради:
“... Мабуть настала пора визнати воїнів Української Повстанської Армії (УПА) - як воюючу сторону в Другій світовій війні і прирівняти їх до учасників війни та надати їм відповідні пенсії і пільги. Не треба дивитися на ставлення поляків до УПА (самі ж поляки вже давно визнали воїнів Армії Крайової та Армії Людової), а також на росіян та наших лівих. У них ще довго буде недоброзичливе ставлення до воїнів УПА і тих людей, які були в підпіллю і які боролися за волю і незалежність нашої України.
Ви як історик, добре мали б знати, що ОУН-УПА боролися на два фронти проти наших ворогів - за незалежність України, а їхнім гаслом були слова: “Воля людині - воля народам”. Крім цього, до УПА входили представники близько 18-ти національностей - це була справді інтернаціональна армія. І це була не локальна боротьба в Західних областях України, а - боротьба майже на усіх теренах України. Боротьба ОУН-УПА була продовженням національно-визвольного змагання українського народу за свою ДЕРЖАВНІСТЬ, яка велось віками. Навіть у Вашому районі були воїни УПА, про що можете дізнатися з музею, що був організований в Житомирі в управлінні КДБ. Я працював лікарем в місті Андрушівці Житомирської області і знаю, що до 1950 - 52 років була криївка у селі Яроповичах Андрушівського району та в інших селах Житомирщини. ОУН, УПА діяли на Київщині, Полтавщині, Черкащині та в інших областях України. Знаю з розповідей очевидців, що вони, ОУН, УПА мали підтримку з боку місцевих людей. Це другий випадок в нашій історії, коли діяла армія без держави, опираючись на підтримку українського народу, а перший випадок - це Запорізька Січ.
А ще хочу звернути Вашу увагу на те, що так звана "більшість" своєю політичною реформою завела Верховну Раду в глухий кут – представники цієї “більшості” - не хочуть жодної реформи, а прагнуть зберегти свій нинішній статус.
Схваліть закони про вибори до Верховної Ради України на пропорційній основі та про місцеве самоврядування. Не парламент має обирати президента, а я! Хочу мати владу в своїх руках хоч один раз на 5 років і обирати президента, до якого я міг би пред''явити свої претензії, якщо він робитиме не те, що треба. Нам не потрібний "весільний генерал", не потрібно змінювати Конституцію України. Ми ще не навчилися жити за нинішньою Конституцією, бо влада порушує її на кожному кроці. Ось проти чого треба боротися...”.
Нагадаю, що це була лише частина відкритого листа, якого мешканець міста Городенки Івано-Франківської області Василь Яківчик адресує Голові Верховної Ради України Володимиру Литвину.
Пан Яківчик порушив тему Української Повстанської Армії і в іншому своєму відкритому посланні до координатора парламентської більшості Степана Гавриша.
Частина і цього листа знову ж таки прозвучить у дикторському читанні:
“… Думаю, що Ви, як уродженець Тлумацького району Івано-Франківської області і як юрист, знаєте на багато більше про боротьбу ОУН-УПА, ніж Ваші колеги по фракції та депутати із так званої “більшості”. У Вашому районі багато людей брали активну участь у боротьбі за волю і незалежність України. Це явище відданості і самопожертви в ім''я ідеї викликає тільки повагу і шану до учасників ОУН-УПА, які без надії сподівалися на кращу долю України - йшли на тортури і очевидну смерть. Настала пора визнати воїнів ОУН-УПА та тодішніх підпільників воюючою стороною в Другій світовій війні і на рівні з учасниками Вітчизняної війни надати їм ті самі пенсії й пільги. На сьогодні воїнів УПА залишилось небагато.
Ви як керівник можете вплинути на так звану "більшість". Зробіть хоч крихітку добра для своїх земляків.
Ще одне прошу Вас. не каламутьте воду, не вигадуйте те, що треба обирати президента у 2004 році Верховною Радою України. Саме цим Ви позбавляєте мене та інших співвітчизників, так би мовити, мати владу один раз на п''ять років - обирати президента... Натомість, підтримайте закони про вибори на пропорційній основі до Верховної Ради та про вибори до місцевого самоврядування, щоб голови районної, обласної адміністрації залежали від мене, а не я від них...”.
Ось із таким відкритим посланням Василь Яківчик із міста Городенки Івано-Франківської області звернувся до координатора більшості у Верховній Раді Степана Гавриша.
А зараз переповім зміст короткого листа від ветерана УПА Мар’яна Кучми зі селища міського типу Новий Яричів Кам’янко-Бузького району Львівської області.
Були сподівання, що Верховна Рада розгляне питання про визнання УПА воюючою стороною у Другій світовій війні, але, попри гарні гасла “про єдність”, президентське оточення та парламентська більшість, дотримуючись імперських традицій, шукають ворогів у своєму народі. “Імперські сили не допустили навіть внесення цього питання на порядок денний”, - зауважує автор листа. - Нас, ветеранів УПА, питають наші діти, онуки, рідні, громадськість: “Ви боролися за цю державу, а вона Вас не визнає!” Натомість, наші можновладці, яких все частіше називають неукраїнськими, роз’єднують нас.
Вірю, Україно, державо моєї долі і недолі, моя світла мріє! Вірю, що Ти таки змужнієш і ще добре здивуєш найбільших скептиків. Слава Україні!”, - такими словами завершується лист ветерана УПА Мар’яна Кучми зі селища міського типу Новий Яричів, що на Львівщині.
Згадаю кількома словами і послання, яке надіслано із в’язниці, і в якому також йдеться про УПА. Вже не вперше до нас звернулися з листом двоє в’язнів Вінницької тюрми № 1 Сергій Деркач і Сергій Ключник. Їхнього листа ми отримали ще минулого місяця напередодні 14 жовтня - свята Покрови. Відзначення Покрови було найбільшим святом українського козацтва. І саме 14 жовтня було проголошене днем створення Української Повстанської Армії, яка почала діяти у 1942 році. У згаданому листі мовиться:
“Шановні співробітники радіо “Свобода” та “Вільна Європа”, вітаємо Вас та усіх патріотів нашої неньки України зі святом – днем Покрови Божої Матері, козацьким святом та днем створення ОУН-УПА!
Вшановуємо молитвою світлу пам’ять наших славетних предків, борців за свободу і незалежність України...”. “Славним воїнам козакам і героям ОУН-УПА – вічна пам’ять і слава!”, – мовиться у листі двох в’язнів Вінницької тюрми № 1 Сергія Деркача і Сергія Ключника.
музика
На черзі лист Леоніда Ткача із Дніпропетровщини.
“Минуло вже 12 років як пішов у небуття Радянський Союз і природно було б очікувати, щоб разом з ним пішов у небуття і міф про співробітництво ОУН-УПА з німецькими нацистами в роки війни 1941 - 1945 років. Нажаль, цього не сталося. Навпаки, при допомозі нинішньої влади, цей міф не тільки підтримується, а й поширюється за допомогою провладних засобів масової інформації.А стосовно сучасних патріотів України старий ярлик “український буржуазний націоналізм” замінили на “нашизм”. І події в Західній Україні порівнюють з подіями у Німеччині 1933 року, коли до влади прийшов Гітлер, спершу союзник Сталіна, а від 1941 року його ворог.
Правда ж полягає в тому, що як і гітлерівці, так і СРСР з його каральними органами – вбивали, кидали у в’язниці, концтабори тисячі наших патріотів.
Згадаймо закатованих німецькими нацистами славетних діячів ОУН: Олену Телігу, Олега Ольжича, поета Ірлявського, братів Степана Бандери Олександра та Василя, автора пісні “Ми українські партизани” Марченка та багатьох інших. А якщо ще нагадати, що самі керівники ОУН Степан Бандера і Ярослав Стецько потрапили у німецький концтабір, то стає очевидним, що міф про співробітництво ОУН з німецькими нацистами можуть підтримувати або невігласи, або хворі люди”, зазначає Леонід Ткач із Дніпропетровщини.
УПА – була єдиною організованою військовою силою, яка боролася за національне визволення України як проти німецьких, так і проти радянських гнобителів України. Українцям треба ставити свічки за упокій душі національних героїв з ОУН-УПА, котрі поклали своє життя на олтар нашої Свободи. І потрібно задуматися та зробити усе, щоб цю Свободу у нас знову не забрали. А те, що це може трапитися, свідчить підписання Президентом України на саміті у Ялті угоди про “єдиний економічний простір”, що є, на мій погляд, також трагічною помилкою, як і відома Переяславська угода 1654 року”, – наголошує у своєму листі Леонід Ткач із Дніпропетровщини.
Петро Кагуй
На сьогодні в Україні проживає близько 5 тисяч ветеранів Української повстанської армії, більшість із них об’єднані у Всеукраїнське братство ОУН-УПА імені генерала Романа Шухевича – Тараса Чупринки. А загалом в Україні діє близько 15 різних ветеранських організацій, найчисельнішою з них є Організація ветеранів України, яку очолює народний депутат член фракції комуністів Іван Герасимов. Вже не раз звучали заклики до загальнонаціонального примирення та визнання на державному рівні вояків УПА воюючою стороною у Другій світовій війні. Однак і досі цього не сталося.
Що ж стоїть на перешкоді визнання УПА воюючою стороною в Другій світовій війні? Це одне з питань, яке порушив наш київський колега Віктор Березанець у розмові з головою Всеукраїнського об’єднання ветеранів, народним депутатом Ігорем Юхновським. Через погану технічну якість запису, який вівся у приміщенні Верховної Ради, прозвучить лише невелика частина їхньої розмови.
Ігор Юхновський
Є ще сила, яка шкідлива в Україні і тією силою є, безумовно, Комуністична партія Україна. Мені дуже жаль, що наші керівники якось по своєму історичному минулому чи як, все таки заграють з комуністами. І це приносить шкоду Україні. Ця сила має бути все таки відсунена на бік. Вона має бути відсунена в бік демократичним шляхом. Комуністи є основним чинником, бо вони є основним чинником у ветеранській організації Герасимова. Вони роблять різноманітні інсинуації і вони заважають тому, щоб парламент визнав ОУН-УПА воюючою стороною.
Як це реально відбивається на становищі вояків ОУН-УПА оце не визнання? Тільки морально. А матеріально?... В основному вони зосереджені в західних областях України і обласні ради західних областей України надали їм такі самі умови, як і всім іншим.
Віктор Березанець
Ну, а якщо не ділити ветеранів на дві групи, а взагалі сказати про ветеранів, про їхнє буття за нинішніх умов, ветерани мають розуміння з боку держави, чи віддає держава належне тим, хто боронив колись цю державу?
Ігор Юхновський
Захист Вітчизни є певний тип роботи, яку з честю повинен виконати той, хто покликаний до цієї роботи, тобто, солдат чи офіцер. І я нікому не кажу, що я є визволитель. Але, на жаль, серед ветеранів, особливо серед звільнених офіцерів Радянської армії утворилася певна група, яка є спеціалістами по ветеранській справі. Вони мають фах ветерана. Він полягає утому, що вони себе називають визволителями, що Ви б тут не жили, Ви би тут всі пропали, якби ми Вас від фашизму не визволили, що у зв’язку з цим Ви повинні нас поважати і Ви повинні нам давати додаткові гроші і так далі, і так далі. І ці люди говорять це на протязі десятків років. Вони ніби визволителі, врятували від фашизму, бо якби не вони, то Ви б не жили на цьому світі. Такий повний абсурд, доведений до абсолюту. Я вважаю, що цей абсурд нам ветеранам заважає. Безумовно, ветеранів, як і старших людей, молодше покоління повинно поважати, але не треба абсолютизувати це.
Петро Кагуй
А зараз пропоную послухати деякі фрагменти із послання Романа Гураля з міста Миколаїва Львівського області.
“Хочу звернутися до пересічного українця. Невже, шановні мої люблячі брати і сестри, Ви не бачите чи не хочете бачити, де є зло, а де є добро? Невже ті мільйони людей замордованих і виморених голодом та холодом ні про що Вам, дорогі мої Українці, не кажуть? Я сам родом із Західної України і коли до нас прийшли перший раз, так звані, визволителі, а це було в 1939-40 роках, то їх зустріли квітами та хлібом, але коли вони вже відступали у 1941, то залишили за собою дуже багато крові та гори трупів. Я особисто це все бачив своїми очима в містах Стрию, Дрогобичі, а також у Львові.
Коротко розповім про це. Мого вуйка забрали до в’язниці відразу ж на другий день після приходу тих катів-визволителів, а коли вони відступили у 1941 році, ми з мамою шукали мого вуйка по в’язницях, а оскільки німці не підпускали, то мамі довелося показати документ, що вона лікар і нам дозволили пройти. Я можу бути свідком того, що бачив. У місті Стрию камери були заштабельовані під саму стелю, як дрова і злиті карболовою кислотою та ще й замуровані. Це ж було і в Дрогобичі, а щодо Львова... то нема і про що говорити.
А сьогодні вони такі чесні і справедливі та поливають нас різним брудом.
Отож, українці, будьте українцями щирими – будівниками нашої, не чужої держави. І будьте гідними нашої нації, не ганьбіться перед отими паскудами, які зайшли у нашу хату і вчать нас, як ми повинні їх слухати...
Щодо мене особисто, то я дуже радий, що маю свою Державу і можу говорити усе, не озираючись довкола... Щоправда воно не все так гладко, але, думаю, пройде ще трохи часу і все стане на свої місця. І ще дійдемо до визнання УПА воюючою стороною у Другій світовій війні”.
Петро Кагуй
Це був лист Романа Гураля з міста Миколаїва Львівського області.
Передача “Листи на “Свободу”, шановні слухачі, наближається до свого завершення. Я прощаюся з Вами і пропоную послухати пісню Володимира Вермінського “Йшли селом партизани”.
