Київ, 25 листопада 2003 - Глава Української Греко-Католицької церкви зауважив, що лист до українського прем’єра він писав із болем серця. Кардинал Любомир зазначив, щонайменше за рік були заплановані заходи із вшанування пам’яті багатомільйонних жертв голодомору. Втім, те як усе було організовано у Києві 22 листопада, Блаженнійший назвав жалюгіддям.
“Пам''ять подій рівня голодомору - це націєтворчий елемент, це підкреслення фундаментальної вартості, яка об''єднує суспільство, яка пов''язує нас з минулим, без якого не може сформуватись єдиний державний організм ані сьогодні, ані в майбутньому. Для цього, одначе, потрібна співучасть усіх разом, в одному й тому самому місці і в той самий час.
На запланованому на суботу 22 листопада вранішньому заході біля пам''ятного Знаку жертвам голодомору 1932-33 років на Михайлівській площі в Києві цього забракло. Там були деякі представництва, але далеко не усі “.
На думку глави УГКЦ, там мали б бути присутніми представники всіх трьох гілок влади, всіх рівнів: центрального, обласного, місцевого. Там повинні були б бути представництва від кожної області України, всіх суспільних верств, світу науки, культури, робітництво і селянство, представники усіх видів мас-медіа, представники усіх Церков і релігійних організацій, незалежно від того, молитимуться вони чи ні за упокій душ невинно убієнних голодом. Туди мали б усі ми зійтися, навіть, якщо б на коротку хвилину, навіть, щоб цілком мовчки, подивившись один на одного, щоб відчути що усі разом українці - це велике „одне", об''єднані спільними вартостями непересічного і небуденного характеру. «Лише тоді б ми належно вшанували тих, хто нам залишив велику спадщину, але цього, на жаль, не сталось. Менші, буденні, проминаючі вартості переважили, і ми всі втратили прекрасну нагоду заманіфестувати і угрунтувати нашу єдність»,— зауважив Глава УГКЦ, кардинал Любомир у відкритому листі преме’єр-міністрові України Віктору Януковичу.
Хто винен? Запитує Блаженнійший і вважає, що організатори, яким не вистачило розуміння величі і цінності цієї хвилини.
Зауважу, що упродовж року отці греко-католицької та православної церкви (Київського патріархату) разом із науковцями та медиками провели експедицію місцями голодомору. І неодноразово на прес- конференціях члени експедиції говорили про байдужість української влади щодо організації заходів зі вшанування 70-роковин голодомору. Примітивно була організована акція пам»яті мільйонів жертв голоду 1933 року і у столиці Галичини. Влада немов уникає, а радше боїться відверто говорити про те, що справді діялось в українських селах 70 років тому, хто винен у геноциді проти українського народу.
“Пам''ять подій рівня голодомору - це націєтворчий елемент, це підкреслення фундаментальної вартості, яка об''єднує суспільство, яка пов''язує нас з минулим, без якого не може сформуватись єдиний державний організм ані сьогодні, ані в майбутньому. Для цього, одначе, потрібна співучасть усіх разом, в одному й тому самому місці і в той самий час.
На запланованому на суботу 22 листопада вранішньому заході біля пам''ятного Знаку жертвам голодомору 1932-33 років на Михайлівській площі в Києві цього забракло. Там були деякі представництва, але далеко не усі “.
На думку глави УГКЦ, там мали б бути присутніми представники всіх трьох гілок влади, всіх рівнів: центрального, обласного, місцевого. Там повинні були б бути представництва від кожної області України, всіх суспільних верств, світу науки, культури, робітництво і селянство, представники усіх видів мас-медіа, представники усіх Церков і релігійних організацій, незалежно від того, молитимуться вони чи ні за упокій душ невинно убієнних голодом. Туди мали б усі ми зійтися, навіть, якщо б на коротку хвилину, навіть, щоб цілком мовчки, подивившись один на одного, щоб відчути що усі разом українці - це велике „одне", об''єднані спільними вартостями непересічного і небуденного характеру. «Лише тоді б ми належно вшанували тих, хто нам залишив велику спадщину, але цього, на жаль, не сталось. Менші, буденні, проминаючі вартості переважили, і ми всі втратили прекрасну нагоду заманіфестувати і угрунтувати нашу єдність»,— зауважив Глава УГКЦ, кардинал Любомир у відкритому листі преме’єр-міністрові України Віктору Януковичу.
Хто винен? Запитує Блаженнійший і вважає, що організатори, яким не вистачило розуміння величі і цінності цієї хвилини.
Зауважу, що упродовж року отці греко-католицької та православної церкви (Київського патріархату) разом із науковцями та медиками провели експедицію місцями голодомору. І неодноразово на прес- конференціях члени експедиції говорили про байдужість української влади щодо організації заходів зі вшанування 70-роковин голодомору. Примітивно була організована акція пам»яті мільйонів жертв голоду 1933 року і у столиці Галичини. Влада немов уникає, а радше боїться відверто говорити про те, що справді діялось в українських селах 70 років тому, хто винен у геноциді проти українського народу.
