Доступність посилання

07 грудня 2016, Київ 11:23

“Інтернет-майдан”


Андрій Охрімович “Інтернет-майдан”

Київ, 1 грудня 2003 року.

Андрій Охрімович

Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Інтернет-майдан”. Перед мікрофоном автор та ведучий програми Андрій Охрімович.

Почнемо з інформації про те, що секретаріат Ради українських правозахисних організацій, Севастопольська правозахисна група, ряд інших організацій звернулися до Президента у зв’язку з ухваленням Верховною Радою Закону України “Про телекомунікації”.

Правозахисники переконані, що закон цей становить суттєву загрозу правам громадян України, суперечить інтересам суспільства та української держави в цілому. “Змушені констатувати, - пишуть автори звернення, - що ані представники парламентської більшості, ані представники політичної опозиції не керувалися інтересами суспільства при розгляді законопроекту”.

Далі у зверненні йдеться про те, що в законі закладено норму, яка накладає на операторів, що працюють на ринку телекомунікаційних послуг, обов’язок, за рахунок власних коштів встановити відповідне обладнання, яке силовикам надасть змогу знімати інформацію з каналів зв’язку.

Правоохоронні організації вважають, що така норма матиме негативні наслідки для українського суспільства. “Це, - пишуть вони, - означає монополізацію ринку кількома великими компаніями, перекладення на плечі громадян України витрат на відповідне обладнання, підвищення тарифів на телекомунікаційні послуги плюс тотальний контроль СБУ над доступом до Мережі, поширенням інформації, розподілом доменних імен, тощо.”

Словом, держава черговий раз демонструє власну віртуальну сутність. Себто повну відірваність від інтересів платників податків, які наївно вважають, що чиновники громадянам мають служити, а не навпаки.

Втім, на просторі зі стійкою репутацією “країни чудес” ще й не таке можна надибати. Надія Шерстюк. Огляд віртуальної преси.

Надія Шерстюк

Минулий тиждень у віртуальній пресі пройшов здебільшого під знаком грузинських подій. Президент Грузії Едуард Шеварднадзе подав у відставку.

“Українська правда” з цього приводу зазначає: “Те, що сталося у Тбілісі, повинно бути уроком, як мінімум, для двох людей в Україні. Для Кучми - що владу можуть забрати і крісло президента викинути у вікно і спалити. Для Ющенка – через рік йому ніхто перемогу не присудить, і її доведеться виривати”. Можливо, як це зробили за три тижні грузини.

“Чи зробить українська влада належні висновки з подій у Грузії?” - запитує далі часопис. Швидше за все, вони будуть суто інструментальними. “На жаль, українська політична “еліта” чи, принаймні, її значна частина має такий рівень розвитку, що від неї навряд чи можна чекати узагальнень щодо необхідності служити інтересам Вітчизни. Навіть у тому випадку, якщо задля цього необхідно поступитися владою”.

Хвороба Леоніда Кучми і його післяопераційне перебування у Феофанівській лікарні під Києвом стали темами численних репортажів на провідних українських телеканалах.

“Кращий” на цю тему сюжет ТСН відзначив сайт “Телекритики”. На думку видання, журналісти так хотіли показати народові Президента з “людським обличчям” (цитую): “Часто провідує Людмила Кучма, створюючи типовий сімейний затишок. Дружина читає зворушливі статті, а чоловік і тут не може відірватися від державних справ”.

“Може журналісти ТСН і хотіли показати народу президента з людським обличчям, але зробили це дуже непрофесійно або ж, навпаки, дуже професійно: вибрали виключно можливе з того, що можна було б з таким клієнтом лікарні у Феофанії відзняти,” - підсумовує “Телекритика”.

“Новий Генпрокурор Геннадій Васильєв наказав порушити кримінальну справу проти донецького журналіста Володимира Бойка,” - інформує “Майдан”. Вже втретє за останні півтора роки журналіст стає обвинуваченим по кримінальній справі. При чому, по одній і тій же, яка неодноразово розкривалася через відсутність складу злочину. Це одне із перших кроків Васильєва, на посаді Генерального прокурора.

Андрій Охрімович

Каламутна в алкоголічно-рожевих розводах політична думка “Павутини” тим або іншим чином прагне впливати на відвідувача форумів. Треба визнати, що свідомість громадянина віртуального всесвіту і без того покоцана ріжного калібру вибухівками. Нещасним пхають до черепа, що під руку попало. Голова од того макітриться, відключає компа і суне через ніч з нав’язливою ідеєю на вустах не робити дурниць, бо все на цьому світі марнота марнот. Та й по всьому.

Російський сайт “Колокол. ру” уже розповідав про так звані червоні веб-бригади. Складаються вони з тренованих у хамстві ідеологів. Саме вони заповнюють форуми опозиційних видань та спрямовують дискусію у потрібне спецслужбам русло.

Тим часом українські форумчани заточили носа майже до тваринної досконалості. Філігранний мордус інтернетника, як два пальці заплювати, може внюхать звідкіля гість, якої партії, розмір гонорару, плюс таємні нахили останнього. Переплюнути його у цьому нелегкому мистецтві може хіба що санітар “Палати № 6” Віктор Недоступ.

Віктор Недоступ

На сайт “Фор.ю.ей” хтось підкинув істеричну репліку: “Ющенко – блідий нікчема!”. Форумні філологи зраділи можливості повправлятися. “За цією хворою логікою мають бути ярлики і для інших українських постатей, – пише один з них і пропонує, – Симоненко – червоний нікчема, Медведчук – коричневий нікчема, Янукович – посередній нікчема, Корчинський – блискучий нікчема, Кучма – нікчемний нікчема…”

Наступний дописувач зазначає, що у передвиборчій боротьбі піарщику не так важлива конкретна адреса лайки, як вміння лаятись, і пропонує розвинути ряд: рум’яний нікчема, потужний нікчема, райдужний нікчема, оптимістичний нікчема, веселий нікчема, загадковий і, навіть, грізний нікчема.

Тим часом тема голодомору 33-го розглядається під різними кутами. На форумі “Кореспондент-нет” одна тема має назву “Амнезія совісті”. На противагу такий собі Клевлінджер запускає нову: “Голодомор добре продається.” Попередні тези про те, що голодомору не було, далі - що голодомор не є геноцидом, а, так би мовити, історичною помилкою, і далі - що голодомор таки був, але спрямований не проти українців, а, власне, всіх ворогів радянської влади, - довелося забути. Нинішня теза: “Ну, не повинен Кремль платити, а свідомі, мовляв, мають на меті лише кремлівські гроші”.

На форумах “Української правди” цілий спектр бригадних реакцій. Персонаж на ім’я Ленін, вважає згадку про голодомор цинізмом: “Брехня про голодомор – з тієї ж балалайки, що й про холокост.” “Володимире Іллічу, признайся, – пише відвідувач на ім’я Влад, – сидіти тепер тобі у лайні довіку.”

Такі гостьові настрої на українських форумах збіглися з публікаціями у російських мас-медіа. Депутат Верховної ради опублікував у “Правді.ру” статтю під промовисто-більшовицькою назвою “Ми щоразу придумуємо свою історію”. Це, як бальзам на засмикану душу прибитих Тузлою віртуальних великодержавників. Українське резюме – скептичне. Персонаж під псевдо Олє-Лукойє пише: “Добре, що хоч не заперечує, що голод був. А то раніше такі комуняки, як він, заперечували, називали “ізмишлєніямі антиісториків”. І голод партія організувала. Може, він і це буде заперечувати?”.

Андрій Охрімович

Колись, у дні рожево-наївної юності, хотілось мені купить мопеда. Але грошей не вистачило, тож придбали мені гарного ровера. “Орльонок” називався. Мрія про бідовий байк залишилась на дні підсвідомості. Час від часу од магічного диркання “Харлей Девідсона” вона здригається і плаче крокодилячими сльозами.

“Ще не вечір”, - кажу я і втішаю себе тим, що інформаційних сайтів про Україну стає дедалі більше, а значить про українську державу знатиме дедалі більше інтернет–користувачів, пересічних домогосподарок, студентів, бізнесменів.

Відповідно проект МИР.UA, запропонований групою компаній “Родовід”, виглядає таким собі проривом України до віртуального світу. Розкішних “харлеїв” уява домалює потім. У матеріалі Богдани Костюк є достатньо звукової фактури для подібн6их фантазій.

Богдана Костюк

Група байкерів на розкішних “Харлі Девідсонах” і “Хондах” окупувала невеличке фойє київського Будинку кіно з тим, щоб повідомити про започаткування проекту МИР.UA. Сутність його, за словами автора ідеї Ігоря Дідковського, полягає у наступному:

Ігор Дідковський

МИР.UA. – це сайт, який ми зараз почали розробляти. Бо перед тим, як він вийде, це буде загружений сайт максимальною інформацією про Україну, про статистичні дані. Але головне завдання – це показати народження нового класу буржуа, який виник в Україні, який чомусь називають “новими українцями”, але дуже багато з них є інтелектуалами.

Фільм МИР.UA. – це рекламний ролик довжиною 85 хвилин про Україну, але у форматі “любовного трикутника”, у форматі драйву, у форматі переживань сучасного покоління, який буде зрозумілим для будь-якої людини Земної кулі.

Тому я хочу національну ідею про Україну донести через те, що є простим і зрозумілим: через любов, через гонки на мотоциклах, через бізнес-стосунки. Це буде мотивацією, але фоном всі побачать Україну.

“Харлі Девідсон” – хочеться показати, що це сучасно, що Україна знаходиться не поза межами соціально-культурних і товарно-грошових відносин.

Богдана Костюк

І тому, за словами Ігоря Дідковського, герої його проекту “сідлатимуть” байки і шукатимуть у швидкоплинному світі свою Україну: землю патріархальної минувщини, брутального сьогодення і квітучого прийдешнього. А користувачі “Павутини” на сайті МИР.UA знаходитимуть не лише статистику про Україну, а й драйв сучасного життя української держави.

Андрій Охрімович





“Пробзділось щось у Данськім королівстві...” Ця багатовимірна фраза з хронічно актуального твору Леся Подерв’янського “Гамлєт”, він же - феномен данського кацапізму, якнайточніше виокреслює жмуток проблем гнилого політутворення на ймення СНД.

Нові порухи у колишніх республіках нагнали несподівані протяги. Декому надуло черепки, відповідно, у застуджених головах зав’язли нові галюцинації на всіх інформаційних рівнях: від електронних видань до електричних іскор на форумах.

Воно хоч і кажуть, що язиком молоть, не каміння вергати, але після подібних спілкувань навіть найміцніший член “Павутини” має глобальний біль голови. Такі перевантаження вищеозанчену голову роблять придатною тільки для заковтування поточного жертя. Простіше кажучи, власники голів туди їдять, та й по всьому.

Від усього того стає дуже страшно. Пацієнти хвилюються і потребують Віктора Недоступа. Рубрика “Палата №6”. Друга серія.

Віктор Недоступ

Українськими форумами засвистала тема “Грузинський сценарій для української опозиції”. Паралелі дуже вигідні. На вільному форумі сайту “Майдан” хтось по старечому крехче: грузини, мовляв, виявилися демократичнішими за українців. “Стоп, - перепитують його, – які саме грузини? Яких саме українців?” Не так все просто.

Сайт російської служби Бі-Бі-Сі провів інтернет-спілкування на тему “Кінець епохи Шеварднадзе”. Луарсаб, Тбілісі, Грузія: “Попереду важкий, брудний рік. А потім прийде справжній президент, і все стане добре.”

Натомість інші слухачі Бі-Бі-Сі натискають на недемократичність подій у Тбілісі. На це автор на ім’я Вітса зазначає: “А ви помітили, що на антидемократичну передачу влади від батька синові у Азербайджані ніякої негативної реакції не було ні від Росії, ні від СНД. Там вважають, що підтасовувати результати виборів – це нормально. Оскільки по всьому СНД вибори підтасовуються. І от тепер ці “радєтєлі” піклуються про Грузію. Ллють крокодилячі сльози про недемократичність грузинських протестів.”

Тим часом на форумах російської “Незавісімой газєти” запустили тему “Кремль, про всяк випадок, подумує про аншлюс Абхазії”.

Це можна було б вважати звичайною журналістською провокацією, але на форумі інтернет-порталу “Вся Грузія” дописувач на ім’я Макінтош пише: “Друзі, ви це бачили? Я шукаю в Інтернеті карту, яку опублікувала одна російська держорганізація. Про карту грузинське телебачення повідомило ще тиждень тому. Там Абхазія вже у складі Росії.”

Занепокоєному Макінтошу одразу підганяють “ссилочку” “Карти.народ.ру”. “Кавказ для Росії і її союзників”. Клапнувши по ній, знаходимо карту. А внизу: “Політичні вигоди. Росія отримує Абхазію та Південну Осетію, де факто, незалежні від Грузії території. Цій же меті служить і приєднання південної частини Лезгистана. Вірменія отримує грузинську провінцію Месхетію - Джавахетію, а також Нагірний Карабах - Арцах. До Ірану переходять землі Талишстану.”

Ноу комент.

Андрій Охрімович

І на завершення – анекдот перестроєчної доби.

Замполіт насварив солдата за те, що той побіг до їдальні, не прибравши свого робочого місця. Солдат огризнувся:

- Вам, товарише майоре, легко – ви рот закрили, і робоче місце прибране.

На цьому все. Всього вам доброго. Зустрінемося через тиждень. Андрій Охрімович. Радіо “Свобода”. Київ.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG