Київ, 2 грудня 2003 року.
Олександр Народецький
Радіожурнал – це спільний пошук історичної істини. “Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України. “Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.
Сергій Грабовський
Вітаємо вас, шановні слухачі! Другого грудня виповнилося 45 років від смерті людини, без котрої важко уявити українську історію ХХ століття і котра, тим не менше, є відомою в Україні хіба що фахівцям-історикам. З вами, як і завжди, Сергій Грабовський, журналіст Радіо Свобода, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.
Максим Стріха
Отже, генерал-хорунжий Олександр Греків – доля, дивовижна навіть у вимірах української історії ХХ століття, де аж забагато дивовижних доль.
Генерал-майор царської армії, військовий міністр УНР, командувач УГА, на всіх посадах успішний полководець і успішний організатор, нарешті, політв’язень сталінських таборів.
Сергій Грабовський
Думаю, час ознайомити слухача із короткою біографією генерал-хорунжого Грекова, підготовленою нашим колегою Віталієм Пономарьовим.
Віталій Пономарьов
Олександр Греків народився 4 грудня 1875 року у родинному маєтку Сопичі на Сіверщині. Він закінчив юридичний факультет університету і військове училище у Москві та академію Генерального штабу у Петербурзі. Греків служив у російській гвардії, а під час Першої світової війни воював на Південно-Західному фронті.
У листопаді 1917 року генерал-майор Греків перейшов на службу Українській Народній Республіці. Він сформував Другу Сердюцьку дивізію, був начальником штабу Київського військового округу, товаришем (тобто, заступником) військового міністра. Звільнений з посади гетьманом Павлом Скоропадським як самостійник, Греків приєднався до повстання Директорії, згодом командував Південною групою військ Армії УНР, був військовим міністром.
У березні 19-го року через особистий конфлікт із Симоном Петлюрою генерал-хорунжий Греків подав у відставку і переїхав до Галичини. 9 червня він був призначений командувачем Української Галицької Армії, організував і провів знамениту Чортківську наступальну операцію проти польської армії.
Від 1920 року Греків мешкав у Відні. Ввечері 21 вересня 1948 року він був викрадений радянськими аґентами і перевезений до Лук’янівської в’язниці у Києві. У травні наступного року Греків був засуджений до двадцяти п’яти років концтабору. Відбувши 7 років ув’язнення у Сибіру Олександр Греків був звільнений 20 серпня 56-го року. Він помер у Відні 2 грудня 1958 року.
Сергій Грабовський
Людина, котра була з грецького року, який одержав дворянство за Петра І, блискучий офіцер імперії, пов‘язаний із Україною місцем народження (Чернігівщина) і якоюсь часткою крові, образно кажучи, стає послідовним, запеклим, самовідданим борцем за українську справу.
Максим Стріха
Сергію, мені здається, що тут важить не частка української крові. Кров – поняття вельми відносне. Якщо ми подивимось на склад керівний УНР, Української держави, то ми побачимо там багато людей, які стали політичними українцями в силу прив’язаності до України. Які самовіддано служили їй. Які розбудовували її часто значно ефективніше за тих “щирих” українців, які були при владі, які врешті-решт призвели до поразки визвольних змагань. Я вже не говоритиму про тих на 100% етнічних українців, які громили незалежність України – Дибенки, Криленки, Овсієнки, Боженки та і же з ними.
Сергій Грабовський
Але повернемося до долі генерала Грекова. Варто зауважити, що цей офіцер генштабу, за спогадами сучасників – людина розважлива, нерадикальна, немітингова – успішно брався за справи практично безнадійні. Коли восени 1917 року пройнята утопійним пацифізмом Центральна Рада фактично розігнала щойно створену українську регулярну армію, Олександр Греків узявся за формування на добровольчих другої української сердюцької дивізії.
Звернімо увагу і на поведінку Грекова за часів Гетьманської держави: він, попри персональний конфлікт з лідерами Центральної Ради, залишається на принципових самостійницьких позиціях, і тому його звільняє з посади Скоропадський (як, до речі, й інших офіцерів та генералів – українських патріотів, замінюючи їх російськими білогвардійцями, яскраво описаними Михайлом Булгаковим у “Білій гвардії”.
Тепер антигетьманське повстання. Греків не коливається – він на його боці. Далі – знову намагання організувати нормальне регулярне військо всупереч політиці лівих соціалістів, котрі порядкували тоді на чолі Директорії. Далі – рішуча, за допомогою військових трибуналів, боротьба з єврейськими погромами. Далі – переговори з французами, котрі висадилися в Одесі, разом із іншими членами укр. урядової делегації. УНР потрібна була допомога у боротьбі з більшовиками і зовнішньополітичне визнання.
Олександр Греків і Арнольд Марґолін запропонували план боротьби проти більшовиків, за яким об‘єднані збройні сили України, Білорусі, Донської та Кубанських незалежних республік під орудою спільного штабу за французької військово-технічної допомоги ставлять крапку на “третьому червоному інтернаціоналові”.
А що зажадала Франція, котра тоді вела “першу скрипку” серед держав Антанти? Ось французькі вимоги до УНР: українська армія під контролем Франції і французьких генералів; залізниці та фінанси під контролем французької адміністрації; справа державної незалежності України покладалася на мирну конференцію у Парижі; Директорії належало звернутися до Франції з проханням прийняти Україну під свій протекторат.
Зрозуміло, що прийняття цих вимог автоматично кинуло б усю Україну на бік більшовиків. Військовики просили у уряду УНР дозволу скинути нахабних французів у Чорне море і протверезити їх морським купанням. Уряд дозволу не дав.
Максим Стріха
Важко сказати, що було б, якщо такий би дозвіл було б отримано, або якби Франція повелася під час цих переговорів розумніше. Можливо б ми не мали б підстав відзначати сімдесятиліття голодомору, що винищив багато мільйонів українських селян.
Сергій Грабовський
Але, очевидно, зоряний час генерал-хорунжого Грекова – це літо 1919 року, коли він, прийнявши команду над розбитою, деморалізованою УГА, за місяць зумів перетворити її на потужний бойовий механізм, здатний до рішучих бойових дій.
Хоча номінально Олександр Греків очолив Українську Галицьку Армію 9 червня 1919 року, реально він командував військом з 25 травня. Під його керівництвом були переформовані війська і розроблений план наступу, що мав на меті звільнити Галичину від польських військ й оволодіти Львовом. Три корпуси, з яких складалася армія, діяли узгоджено й динамічно. В Чорткові, звідки 7 червня почався наступ, була одним ударом розгромлена польська дивізія полковника Сікорського. Далі щодня здобуваються нові міста і містечки: Теребовля, Тернопіль, Галич, Бурштин, Рогатин і так далі. Трофеями стрільців стали десятки гармат та кулеметів, панцирні поїзди, літаки, обози. Бої були жорстокими. Так, курінь поручника Голинського в рукопашному бою здобув село Черче. “Під діланням гуцульських багнетів розбігається ворог врозтіч”, - пізніше згадував про цей бій один із його учасників. Скрізь, куди поверталося українське військо, його радо вітали галичани. За час наступу Грекову вдалося не тільки поповнити війська, а і розгорнути ще чотири стрілецькі бригади, створити перші в галицькій армії кавалерійські бригаду і полк, а також добровольчий єврейський курінь. Проте 28 червня наступальний порив вичерпався. На фронт були перекинуті шість свіжих польських дивізій і поповнені розбиті дивізії. Командування польськими силами прибрав особисто Пілсудський. І, головне, галицька армія витратила практично весь боєзапас – у стрільців залишалося по кільканадцять патронів, тим часом як польські війська щедро постачалися із Франції. Тому було ухвалене рішення про організований відхід УГА за Збруч і під орудою Олександра Грекова розроблений план такого відходу. Армія здійснила цей план. Але вже без генерала Грекова.
Сергій Грабовський
І ще про генерала Грекова як про військового фахівця. Перед мікрофоном доцент Києво-Могилянської академії Ігор Лосєв.
Ігор Лосєв
Під час совєтського військового наступу на Київ під орудою Муравйова та Антонова-Овсієнко генерал Греків запропонував кілька планів ведення антибільшовицької війни. Проте, військовий міністр Порш, адвокат за фахом, їх відхилив.
Після визволення Києва військами Директорії Греків стає військовим міністром. 27 січня 1919 року на відкритті Трудового Конгресу генерал виголосив промову, де піддав нищівній критиці ліві соціалістичні експерименти Петлюри і Винниченка в армії та державі. Він закликав до надзвичайних заходів з метою національного порятунку України, адже червоні наступали на Київ. Греків сказав: “Якщо ми не втримаємо Київ, то ми не втримаємо і свою державу і ніхто з нами буде більше рахуватись”.
Похмурі пророцтва Грекова справдились. З 5 на 6 лютого 1919 року червоні захопили Київ. Політикани негайно призначили генерала Наказним отаманом, себто командувачем армії УНР.
Генерал запропонував широку програму реорганізації армії. Він відмовився від таких структурних одиниць, як полк і дивізія. Вищим військовим з’єднанням ставав корпус до складу котрого входило від 2 до 5 бригад, що поділялися на батальйони.
Переваги запропонованої генералом Грековим структури було доведено згодом досвідом британської та американської армії. Показово, що і нинішня українська армія теж проявила інтерес до такої структури.
Однак, генерал знову став жертвою дрібних чвар і патологічного інтриганства політиків внаслідок чого він був змушений залишити свою посаду. Диктатор ЗУНР, доктор Євген Петрушевич призначив генерала Грекова командувачем УГА.
Саме там в УГА за місяць командування він втілив в життя свій задум про нову прогресивну структуру армії. І знову перемога Грекова викликала страх політиканів. Зокрема, дуже боялись його величезного авторитету серед військовиків-галичан.
Симон Петлюра змусив Євгена Петрушевича звільнити Грекова з лав УГА. УНР і ЗУНР мали самовідданих солдатів і досить кваліфікований старшинський корпус.
Війну за незалежність програли політикани. Саме політикани, а не політики. Вони забули, що існує цінність безмежно вища від їх амбіцій та прагнення влади Україна. Вони забули, що незалежність нічого не варта без вміння і бажання її захищати, не балаканиною, не гаслами, а вогнем і мечем.
Максим Стріха
Існувала низка чинників – і зовнішніх. На жаль, фатально не хотіла визнати Україну Антанта. На жаль, діяли і внутрішні чинники – Україні просто фатально забракло часу виплекати свою політичну еліту.
Згадаємо, що більш менш легальні умови для політичного життя в імперії існували лишень 12 років від 1905 до 1917. Відтак, державою керували навіть не посли до сейму, як на Галичині, а адвокати, вчителі, журналісти, які просто губилися перед громом завдань, що постали перед ними і робили фатальні помилки, які на жаль, призвели до падіння держави, яку ці політики щиро любили, але яку не вміли оборонити.
Сергій Грабовський
У сьогоднішній Україні іменем Олександра Грекова названа одна маленька вуличка у Львові – оце, здається, й усе...
Максим Стріха
Натомість, у сьогоднішній Україні справжню істерію, іншого слова я не можу добрати. Деякі організації розгортають навколо імені іншого полководця маршала Жукова, заслуга якого перед Україною полягає в тому, що він поклав, як гарматне м’ясо сотні тисяч і мільйони не навчених, погано озброєних, забритих на швидкоруч до війська українців. Цьому полководцеві встановлюють пам’ятники, медалями цього полководця нагороджують українських ветеранів. Хоча сподіваюся, що колись незалежній Україні вояків її нагороджуватимуть за визначні бойові заслуги саме медаллю Олександра Грекова.
Сергій Грабовський
Вели радіожурнал “Країна Інкогніта” Максим Стріха і Сергій Грабовський. Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки. Говорить “Радіо Свобода”.
Олександр Народецький
Радіожурнал – це спільний пошук історичної істини. “Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України. “Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.
Сергій Грабовський
Вітаємо вас, шановні слухачі! Другого грудня виповнилося 45 років від смерті людини, без котрої важко уявити українську історію ХХ століття і котра, тим не менше, є відомою в Україні хіба що фахівцям-історикам. З вами, як і завжди, Сергій Грабовський, журналіст Радіо Свобода, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.
Максим Стріха
Отже, генерал-хорунжий Олександр Греків – доля, дивовижна навіть у вимірах української історії ХХ століття, де аж забагато дивовижних доль.
Генерал-майор царської армії, військовий міністр УНР, командувач УГА, на всіх посадах успішний полководець і успішний організатор, нарешті, політв’язень сталінських таборів.
Сергій Грабовський
Думаю, час ознайомити слухача із короткою біографією генерал-хорунжого Грекова, підготовленою нашим колегою Віталієм Пономарьовим.
Віталій Пономарьов
Олександр Греків народився 4 грудня 1875 року у родинному маєтку Сопичі на Сіверщині. Він закінчив юридичний факультет університету і військове училище у Москві та академію Генерального штабу у Петербурзі. Греків служив у російській гвардії, а під час Першої світової війни воював на Південно-Західному фронті.
У листопаді 1917 року генерал-майор Греків перейшов на службу Українській Народній Республіці. Він сформував Другу Сердюцьку дивізію, був начальником штабу Київського військового округу, товаришем (тобто, заступником) військового міністра. Звільнений з посади гетьманом Павлом Скоропадським як самостійник, Греків приєднався до повстання Директорії, згодом командував Південною групою військ Армії УНР, був військовим міністром.
У березні 19-го року через особистий конфлікт із Симоном Петлюрою генерал-хорунжий Греків подав у відставку і переїхав до Галичини. 9 червня він був призначений командувачем Української Галицької Армії, організував і провів знамениту Чортківську наступальну операцію проти польської армії.
Від 1920 року Греків мешкав у Відні. Ввечері 21 вересня 1948 року він був викрадений радянськими аґентами і перевезений до Лук’янівської в’язниці у Києві. У травні наступного року Греків був засуджений до двадцяти п’яти років концтабору. Відбувши 7 років ув’язнення у Сибіру Олександр Греків був звільнений 20 серпня 56-го року. Він помер у Відні 2 грудня 1958 року.
Сергій Грабовський
Людина, котра була з грецького року, який одержав дворянство за Петра І, блискучий офіцер імперії, пов‘язаний із Україною місцем народження (Чернігівщина) і якоюсь часткою крові, образно кажучи, стає послідовним, запеклим, самовідданим борцем за українську справу.
Максим Стріха
Сергію, мені здається, що тут важить не частка української крові. Кров – поняття вельми відносне. Якщо ми подивимось на склад керівний УНР, Української держави, то ми побачимо там багато людей, які стали політичними українцями в силу прив’язаності до України. Які самовіддано служили їй. Які розбудовували її часто значно ефективніше за тих “щирих” українців, які були при владі, які врешті-решт призвели до поразки визвольних змагань. Я вже не говоритиму про тих на 100% етнічних українців, які громили незалежність України – Дибенки, Криленки, Овсієнки, Боженки та і же з ними.
Сергій Грабовський
Але повернемося до долі генерала Грекова. Варто зауважити, що цей офіцер генштабу, за спогадами сучасників – людина розважлива, нерадикальна, немітингова – успішно брався за справи практично безнадійні. Коли восени 1917 року пройнята утопійним пацифізмом Центральна Рада фактично розігнала щойно створену українську регулярну армію, Олександр Греків узявся за формування на добровольчих другої української сердюцької дивізії.
Звернімо увагу і на поведінку Грекова за часів Гетьманської держави: він, попри персональний конфлікт з лідерами Центральної Ради, залишається на принципових самостійницьких позиціях, і тому його звільняє з посади Скоропадський (як, до речі, й інших офіцерів та генералів – українських патріотів, замінюючи їх російськими білогвардійцями, яскраво описаними Михайлом Булгаковим у “Білій гвардії”.
Тепер антигетьманське повстання. Греків не коливається – він на його боці. Далі – знову намагання організувати нормальне регулярне військо всупереч політиці лівих соціалістів, котрі порядкували тоді на чолі Директорії. Далі – рішуча, за допомогою військових трибуналів, боротьба з єврейськими погромами. Далі – переговори з французами, котрі висадилися в Одесі, разом із іншими членами укр. урядової делегації. УНР потрібна була допомога у боротьбі з більшовиками і зовнішньополітичне визнання.
Олександр Греків і Арнольд Марґолін запропонували план боротьби проти більшовиків, за яким об‘єднані збройні сили України, Білорусі, Донської та Кубанських незалежних республік під орудою спільного штабу за французької військово-технічної допомоги ставлять крапку на “третьому червоному інтернаціоналові”.
А що зажадала Франція, котра тоді вела “першу скрипку” серед держав Антанти? Ось французькі вимоги до УНР: українська армія під контролем Франції і французьких генералів; залізниці та фінанси під контролем французької адміністрації; справа державної незалежності України покладалася на мирну конференцію у Парижі; Директорії належало звернутися до Франції з проханням прийняти Україну під свій протекторат.
Зрозуміло, що прийняття цих вимог автоматично кинуло б усю Україну на бік більшовиків. Військовики просили у уряду УНР дозволу скинути нахабних французів у Чорне море і протверезити їх морським купанням. Уряд дозволу не дав.
Максим Стріха
Важко сказати, що було б, якщо такий би дозвіл було б отримано, або якби Франція повелася під час цих переговорів розумніше. Можливо б ми не мали б підстав відзначати сімдесятиліття голодомору, що винищив багато мільйонів українських селян.
Сергій Грабовський
Але, очевидно, зоряний час генерал-хорунжого Грекова – це літо 1919 року, коли він, прийнявши команду над розбитою, деморалізованою УГА, за місяць зумів перетворити її на потужний бойовий механізм, здатний до рішучих бойових дій.
Хоча номінально Олександр Греків очолив Українську Галицьку Армію 9 червня 1919 року, реально він командував військом з 25 травня. Під його керівництвом були переформовані війська і розроблений план наступу, що мав на меті звільнити Галичину від польських військ й оволодіти Львовом. Три корпуси, з яких складалася армія, діяли узгоджено й динамічно. В Чорткові, звідки 7 червня почався наступ, була одним ударом розгромлена польська дивізія полковника Сікорського. Далі щодня здобуваються нові міста і містечки: Теребовля, Тернопіль, Галич, Бурштин, Рогатин і так далі. Трофеями стрільців стали десятки гармат та кулеметів, панцирні поїзди, літаки, обози. Бої були жорстокими. Так, курінь поручника Голинського в рукопашному бою здобув село Черче. “Під діланням гуцульських багнетів розбігається ворог врозтіч”, - пізніше згадував про цей бій один із його учасників. Скрізь, куди поверталося українське військо, його радо вітали галичани. За час наступу Грекову вдалося не тільки поповнити війська, а і розгорнути ще чотири стрілецькі бригади, створити перші в галицькій армії кавалерійські бригаду і полк, а також добровольчий єврейський курінь. Проте 28 червня наступальний порив вичерпався. На фронт були перекинуті шість свіжих польських дивізій і поповнені розбиті дивізії. Командування польськими силами прибрав особисто Пілсудський. І, головне, галицька армія витратила практично весь боєзапас – у стрільців залишалося по кільканадцять патронів, тим часом як польські війська щедро постачалися із Франції. Тому було ухвалене рішення про організований відхід УГА за Збруч і під орудою Олександра Грекова розроблений план такого відходу. Армія здійснила цей план. Але вже без генерала Грекова.
Сергій Грабовський
І ще про генерала Грекова як про військового фахівця. Перед мікрофоном доцент Києво-Могилянської академії Ігор Лосєв.
Ігор Лосєв
Під час совєтського військового наступу на Київ під орудою Муравйова та Антонова-Овсієнко генерал Греків запропонував кілька планів ведення антибільшовицької війни. Проте, військовий міністр Порш, адвокат за фахом, їх відхилив.
Після визволення Києва військами Директорії Греків стає військовим міністром. 27 січня 1919 року на відкритті Трудового Конгресу генерал виголосив промову, де піддав нищівній критиці ліві соціалістичні експерименти Петлюри і Винниченка в армії та державі. Він закликав до надзвичайних заходів з метою національного порятунку України, адже червоні наступали на Київ. Греків сказав: “Якщо ми не втримаємо Київ, то ми не втримаємо і свою державу і ніхто з нами буде більше рахуватись”.
Похмурі пророцтва Грекова справдились. З 5 на 6 лютого 1919 року червоні захопили Київ. Політикани негайно призначили генерала Наказним отаманом, себто командувачем армії УНР.
Генерал запропонував широку програму реорганізації армії. Він відмовився від таких структурних одиниць, як полк і дивізія. Вищим військовим з’єднанням ставав корпус до складу котрого входило від 2 до 5 бригад, що поділялися на батальйони.
Переваги запропонованої генералом Грековим структури було доведено згодом досвідом британської та американської армії. Показово, що і нинішня українська армія теж проявила інтерес до такої структури.
Однак, генерал знову став жертвою дрібних чвар і патологічного інтриганства політиків внаслідок чого він був змушений залишити свою посаду. Диктатор ЗУНР, доктор Євген Петрушевич призначив генерала Грекова командувачем УГА.
Саме там в УГА за місяць командування він втілив в життя свій задум про нову прогресивну структуру армії. І знову перемога Грекова викликала страх політиканів. Зокрема, дуже боялись його величезного авторитету серед військовиків-галичан.
Симон Петлюра змусив Євгена Петрушевича звільнити Грекова з лав УГА. УНР і ЗУНР мали самовідданих солдатів і досить кваліфікований старшинський корпус.
Війну за незалежність програли політикани. Саме політикани, а не політики. Вони забули, що існує цінність безмежно вища від їх амбіцій та прагнення влади Україна. Вони забули, що незалежність нічого не варта без вміння і бажання її захищати, не балаканиною, не гаслами, а вогнем і мечем.
Максим Стріха
Існувала низка чинників – і зовнішніх. На жаль, фатально не хотіла визнати Україну Антанта. На жаль, діяли і внутрішні чинники – Україні просто фатально забракло часу виплекати свою політичну еліту.
Згадаємо, що більш менш легальні умови для політичного життя в імперії існували лишень 12 років від 1905 до 1917. Відтак, державою керували навіть не посли до сейму, як на Галичині, а адвокати, вчителі, журналісти, які просто губилися перед громом завдань, що постали перед ними і робили фатальні помилки, які на жаль, призвели до падіння держави, яку ці політики щиро любили, але яку не вміли оборонити.
Сергій Грабовський
У сьогоднішній Україні іменем Олександра Грекова названа одна маленька вуличка у Львові – оце, здається, й усе...
Максим Стріха
Натомість, у сьогоднішній Україні справжню істерію, іншого слова я не можу добрати. Деякі організації розгортають навколо імені іншого полководця маршала Жукова, заслуга якого перед Україною полягає в тому, що він поклав, як гарматне м’ясо сотні тисяч і мільйони не навчених, погано озброєних, забритих на швидкоруч до війська українців. Цьому полководцеві встановлюють пам’ятники, медалями цього полководця нагороджують українських ветеранів. Хоча сподіваюся, що колись незалежній Україні вояків її нагороджуватимуть за визначні бойові заслуги саме медаллю Олександра Грекова.
Сергій Грабовський
Вели радіожурнал “Країна Інкогніта” Максим Стріха і Сергій Грабовський. Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки. Говорить “Радіо Свобода”.
