Доступність посилання

05 грудня 2016, Київ 16:38

“VITA NOVA”


Павло Вольвач “VITA NOVA”

Київ, 3 грудня 2003 року.

Павло Вольвач

Доброго дня, шановні радіослухачі! В ефірі радіожурнал “Віта Нова”.

Географічне розташування України у центрі Європи спричинило певну “мішанину” у культурі її населення. Так, сучасне музичне покоління успішно експериментує з мелодіями українців, циган, євреїв і кримських татар, створюючи унікальні композиції, які, до речі, адекватно сприймають представники усіх етносів, що споконвіку населяють українську територію.

Виявляється, генетична культурна пам’ять українських громадян дозволяє експериментувати і з різними музичними напрямками. Принаймні, нещодавно свій експеримент під назвою “Корфест” презентували прихильники автентичних українських мелодій, готики і рок-музики.

Враження від фестивалю - від Богдани Костюк.

Богдана Костюк

“Корфест” у літературному перекладі з англійської можна трактувати як “фестиваль суті” або “оприлюднення суті”. Вочевидь, у даному випадку йдеться про суть музики, її характер і вплив на сучасну культуру народів Європи.

Оскільки сучасні технології, які активно використовують композитори і музиканти, дозволяють перетворити музичний звук на цілу виставу, в якій чути дзвони середньовічних соборів Львова та Відня, великодні співи православних храмів Києва і Новгорода, і тут же лунають голоси наших пращурів–язичників і наших сучасників – дітей урбанізованого світу.

І, таким чином, поєднання фольклорних співів з рок-композиціями і піднесеними піснями готичного стилю є не чим іншим, як сутністю людства або, принаймні, народів Європи, адже готичний стиль у музиці розпочинає свою історію раніше від готичного стилю в архітектурі.

Так шведські науковці з університету в Упсалі стверджують, що сучасна готична музика бере початки за доби готів, які кожен військовий похід супроводжували специфічними співами. Пізніше музиканти, вірні католицької церкви, розвинули цей напрямок, а у наш час - це ціла музична культура.

Слов’яни ж від доби язичництва і донині всі урочистості та обряди, найважливіші події супроводжують співом. І останній, покладений на ритміку класичного рок-н-ролу, переживає справжній розквіт в альтернативній музичній культурі України.

І є надія, що фестивалі, подібні “Корфесту”, на українських теренах мають продовжуватись, адже маємо організаторів, уболівальників і таланти, необхідні для цього.

Павло Вольвач

Експерименти з різними музичними напрямками, річ, звісно ж, цікава. Але, як бачимо, базою, підґрунтям для найсміливіших творчих пошуків, причому, в будь-яких мистецьких видах і жанрах, зазвичай лишається глибинна народна культура. Саме вона є тим вуликом, що містить не ерзац-солодощі, а справжній духовний мед. Ось тільки, де до того вулику припасти, за умов, що навкруги не пасторальні левади і хати з перелазами, а скреготи мільйонних мегаполісів. Важкувате завдання, прямо скажемо. Але...

Але здійсненне. Навіть посеред бетоново-залізно-скляної дійсності.

“Уявіть – шумить, гримить столиця, (Щось подібне Гоголь говорив,) А надвечір прилітає птиця Із північних сивих чагарів.”

Так, пам’ятається, писав класик. У нашому випадку мова не про птицю, а про музей. Музей народної архітектури та побуту України, котрий, примостившись під пахвою у Києва, вже тривалий час є оазою архетипності та справжності. А у музею є Доля. Не в розумінні фатуму чи талану, а в сенсі персональному. Саме з Олексою Долею, етнографом і провідним співробітником музею, наша сьогоднішня розмова.

Олексо, я, наприклад, коли приїжджаю до вас в Пирогово, то у мене завжди душа налаштовується на те, що завжди буде щось нове. Хоча все давно бачене, звідане, але от все рівно... І що найсмішніше – завжди ти нове знаходиш.

Олекса Доля

Звичайно, здавалося б, що Музей народний архітектури та побуту України, при тому, що у нас в музеї пам’ятки 16-18 століть, але ми живемо сьогодні і в нас постійно відбуваються нові явища, відбуваються свята, навіть започатковуються нові звичаї, нові традиції.

Павло Вольвач

А, до речі, скільки музею років?

Олекса Доля

Вже 72-й рік музей приймає перших відвідувачів.

Павло Вольвач

Ну, зараз, слава Богу, 2003-й рік. Отже, нове життя музею, а чим ви його наповнюєте?

Олекса Доля

У нас багато відбувається свят відродження народних традицій, народних звичаїв, обрядів, народних промислів. Ми проводимо День гончаря, День різьбяра, День коваля. Те, що було 100-500 років тому в ковальстві, і те, що сьогодні є, це різні речі, це різне ковальство. Є якісь і модерні речі, але є й речі, які тільки у нас започатковуються. Наприклад, у нас не так давно був ярмарок зеленого туризму. На цьому ярмарку були представлені всі регіони України: і Південь України, і Північ України...

Павло Вольвач

Тобто продавалися куточки, так би мовити, мальовничі. Можна вибирати, ярмаркувати.

Олекса Доля

Кожна агрооселя виставляла свій стенд, і розповідалося, що пропонується, як пропонується, що це таке.

Павло Вольвач

Напевне, не тільки зеленим туризмом діяльність ваша обмежується.

Олекса Доля

В нас кожні вихідні дні працює гончар на гончарному крузі і вчить відвідувачів цій справі. Зв’язок із відвідувачем, скажемо так, споживачем прямий. У нас так само працює кілька кузень. Одна працює традиційно: так, як було колись. Друга працює більш вже з електромолотом.

Я думаю, що з часом ці традиції відродяться, тому що це закладено на генетичному рівні. Я переконаний, що якщо ми це усвідомимо, то на нас чекає перспектива.

Павло Вольвач

Дякую, пане Олексо. І бажаю Вам успіхів у Вашій многотрудній діяльності.

Павло Вольвач

І знову від світу тинів і плахт повертаємось у більш модерні виміри. Хоча до тих же плахт не можна ставитися ані зверхньо, ані поблажливо. Саме так вважає відомий мистецтвознавець Дмитро Горбачов. Бо саме вони надихали багатьох авангардистів і в поезії, і в малярстві. І саме той світ породив...

Втім, послухаймо пана Дмитра. Тим більше, що в сьогоднішній нашій розмові йому йдеться не так за плахти з левадами, як за речі більш глибокі і парадоксальні. Наприклад, про модерність Тараса Шевченка. Для початку, ми недовірливо поцікавились...

Пане Горбачов, Шевченка, принаймні широкий загал, знають як революційного демократа, як кого завгодно, але аж ніяк не тулиться до його імені означення авангардист?

Дмитро Горбачов

Шевченка визнавали як передфутуриста або, навіть, як сформованого футуриста українські і російські футуристи початку 20 століття: Бурлюк, Василіск Гнєдов... Останній, до речі, був першим футуристом українським. Перша його егофутурна пісня на українській мові “Усім набридлий цей Шевченко і гопашник Кропивницький”.

Але коли той же Гнєдов, уважно прочитавши Шевченка, зрозумів, що Шевченко теж футуристичний, тому що у нього фонетичний звуковий ряд є найголовнішим носієм інформації. А футуристи писали не для того, щоб читати очима, а для того, щоб слухати.

У Шевченка В.Гнєдов прочитав: “І гич не до речі”. І що він пише після такого вражіння? “Коли за гич будин цікавче Тарас Шерченко будяче скавче”. Це так званий заумний вірш позарозумовий, де тільки фонетика працює потужно. І там все одно український акцент відчувається.

Павло Вольвач

Пане Горбачов, а все-таки авангардизм асоціюється із містом, з індустріальним містом, з чимось урбанним. А як Шевченко, уособлення сільської України, міг бути авангардистом?

Дмитро Горбачов

Це абсолютно невірна позиція. Для українських і російських авангардистів якраз село і особливо сільська культура, оскільки вона архаїчна, для них була найголовнішою.

Колись на міжнародній конференції я зробив доповідь під назвою: “Гопашно-шароварна культура як джерело світового авангарду”. Тому, що Малевич казав, що в дитинстві він розмальовував хати, і саме це спонукало його стати авангардистом. Професійний бандурист Татлін співав українські думи навіть самому Пікасо і кайзеру Вільгельму. Василь Єрмилов казав: “Для мене найголовніше вражіння мистецьке – українська плахта. Тому, що вона дає опартичні ефекти”.

Павло Вольвач

Пане Дмитре, до Т.Шевченка українці сприймалися як “плєм’я поющіє і пляшущіє”, а після нього це було вже щось інше. Так в чому ж полягає Шевченків авангардизм?

Дмитро Горбачов

В поезії авангардизм саме в тому, що звукова стихія для нього найголовніша, оця хореографія звукова, яка вас підхоплює і захоплює.

Крім того, в Шевченка дуже багато самоіронії й іронічних речей, які дуже імпонували футуристам, які також були настроєні на іронічність. Футуристи казали: “Що ви з нього зробили якогось плаксивого стариганя? Ви ж подивіться, він же європеєць”. Яким він насправді і був. Він мислив європейськими категоріями. Наприклад, він наші явища цінує за шкалою загальноєвропейською. Пам’ятаєте, в “Єретику” написано: “і трубадури”, а в дужках - “кобзарі”. В іншому місці він пише “Сєнька Разін” – “барон”. Я думаю: ну ніхто так про Сєньку Разіна на писав. Ось це є типове середньовічне явище.

Павло Вольвач

Пане Дмитре, ну, а такі рядки: “Ніхто любив мене, вітав, і я хилився ні до кого” – авангард?

Дмитро Горбачов

Безперечно авангард, тому що тут є мінімалістичні речі. Шевченко ще був фактичним засновником (і футуристи це визнавали) мінімалістичної поезії. Ви знаєте, що це таке. Квінтесенція – це Хлєбніков (до речі, також україно-російський поет), який писав: “О засмейтєсь, смехачи, что смеянствоют смеяльно смеху смейних смеечей...”

А от у Шевченка є абсолютно мінімалістичний вірш, який, до речі, вразив... Знаєте кого? Тургенєва. Він називається всього-на-всього “Садок вишневий коло хати, хрущі над вишнями гудуть, плугатарі з плугами йдуть, співають, ідучи, дівчата, а матері вечерять ждуть”.

Він архаїчний через фольклор. А в архаїці ключове слово – магічне: воно повторюється сотні разів, як і в молитві. А в 19 столітті так ніхто не писав, окрім Шевченка.

Павло Вольвач

Пане Горбачов, ось я бачу, що розумний Сашко Хоменко хоче з Вами не погодитися, щось запитати.

Олександр Хоменко

Пане Дмитре, існує таке уявлення, що авангардизм народився після смерті великих стилів. А Шевченко – це все-таки поет цілісний: він починав як романтик і закінчив як романтик. Чи правомірно під цим оглядом називати його авангардистом, переносити означення більш пізнішого часу на добу Шевченка, на добу ще цілісного стилю? Він же був в середині цього великого романтичного стилю. В нього, безсумнівно, є героїчний міф. І от чи притаманний романтикам героїчний міф? Бо Шевченко неможливий без героїчного міфу, без Гамалії, без Івана Підкови, тобто, скажемо так, без серйозної ідеологічності.

Дмитро Горбачов

В авангардистів при всьому їхньому абстракціонізмі є теж епіка. Це – первісне мислення, дитинне або родоплемінне, неолітичне. А в Шевченка є всі ці елементи. Ніхто не каже, що він Хлєбніков. Але той же Хлєбніков його шанував, тому що там озивалося багато авангардного, яке потім не простежувалося. Наприклад, Драгоманов зазначав, що пізно нам Шевченка дали. А от авангардисти заперечили: “Ні. Ми як тільки щось вигадуємо, то у Шевченка відразу це озивається”. Тобто Шевченко не авангардист в повному розумінні цього слова, але у нього багато моментів авангардних, які прислужилися авангардисту.

У Семенка в його журналі “Нова генерація” була окрема рубрика “Реабілітація Шевченка”. І там говорилося, що він не плаксивий дідуган, а навпаки, він дуже весела людина, тому що він, як і кобзар, спочатку співає сумне, а потім на веселе зверне чи навпаки.

Я вам наведу один приклад поведінки Шевченка абсолютно футуристичної. Це його відвідини в Петербурзі після заслання Толстої, його благодійниці. Він пише в журналі своєму: “Я прийшов з С.Гулаком-Артемовським. Там були промови “о моём долготерпении невольном”. Говорилося про мене. “Я был польщен”. А Семен зауважив мені: “А ти побачив, які всі ці графи? Які вони всі “тощие, зелёные”. Єдиний, хто вигідно вирізнявся від них своїм квітучим виглядом, це був “несчастный изгнанник, тоесть ты”.

Павло Вольвач

В авангардному червонощокий Тарас Григорович. Ну, і насамкінець, чи на нинішніх авангардистів є якийсь вплив Шевченка?

Олександр Хоменко

Ви знаєте, це дуже цікаве запитання. Взагалі з того, що сказав пан Дмитро, випливає, що трагедією Шевченка була відсутність читача. Тобто Шевченко помиляв якимись авангардними модерними сенсами. Наприклад, “неначе степом чумаки, і восени верстви минають”. А читача, який міг би сприйняти подібну медитативну річ ще не було. Тобто ще не з’явився читач, котрий міг би його сприйняти так, як Хвильового “Сині етюди”. В цьому саме полягала трагедія поета, бо після Шевченка з’явився цілий шерех поетів наслідувачів Шевченка, який профанував його поетику, викресливши з неї декілька елементів. Але той масив, який він означив авангардистським, вони залишили його абсолютно поза увагою, просто сказали: “Ось це – Шевченко”. Тобто Шевченко – це гопак, це козацька вольниця...

Дмитро Горбачов

У Шевченка все це є. Але в нього є ще той елемент, який працює на майбутнє, перегукується з майбутнім, що говорить про те, що запас міцності його поезії дуже великий.

Павло Вольвач

Дякую, пане Дмитре, дякую Олександре. А слухачам нагадую, що це були мистецтвознавець Дмитро Горбачов та культуролог Олександр Хоменко.

Радіожурнал “Віта Нова” підготував і провів я, ведучий Павло Вольвач, незмінний технічний керманич, звукооператор Михайло Петренко мені допомагав. Всіх вам гараздів!

Говорить радіо "Свобода"!

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG