Доступність посилання

06 грудня 2016, Київ 10:19

“30 хвилин у різних вимірах”


Ірина Халупа “30 хвилин у різних вимірах”

Прага, 30 листопада 2003 року.

Ірина Халупа

Здоровенькі були, дорогі слухачі! З дозою української свободи до вас чимчикує передача “30 хвилин у різних вимірах” і я, її господиня, Ірина Халупа.

Чи задумувались ви колись над тим, скільки разів протягом дня ви кажете слово “дякую”? І скільки разів це “дякую” справді є проявом щирої вдячності? Чи задумувались ми над тим, скільки в житті того, за що ми відчуваємо безмежну вдячність? Синє небо, тепло сонця, батьківська рука, материнське слово, рідна хата, незабутня мелодія вітру, дитяча посмішка, ніжне слово – це лише малесенький відсоток того, що зустрічає пересічну людину кожного дня. Але чи відчуваємо ми, яким подарунком все це насправді є?

Вдячність – це тема сьогоднішньої програми. Початки цієї програми мають на землі Вашингтона, в Америці. Не тому, що все гарне і добре народжується там, а просто тому, що в тій країні вдячність узаконили, бодай раз в році, як державне свято. Кожного листопада американці святкують День Подяки. Це свято стало офіційним лише в 20-х роках минулого століття. Я колись пожартувала, що День Подяки – це геноцид індиків, оскільки ця не дуже розумна птаха є центральною стравою святкового столу. Про це свято, День Подяки, одне з найпопулярніших у США, до речі, розповідає наш нью-йоркський кореспондент Юрій Дулерайн.

Юрій Дулерайн

Запитайте у нью-йоркської дитини, що означає День Подяки і почуєте у відповідь, що День Подяки – це знаменитий парад іграшок і героїв казок у центрі Манхаттана з повітряними балонами у вигляді звірят, що пливуть над святковим натовпом. Розкішний цей парад щороку в останній четвер листопада місяця на радість дітлахам і дорослим влаштовує універмаг “Мейсіз”.

Запитайте будь-яку господиню і вона скаже, що для неї День Подяки – це насамперед традиційний родинний обід з індичиною. У супермаркетах з нагоди свята індика продають зі знижкою. М’ясо цього птаха жорсткувате, не дуже соковите, не надто смачне, але традиція зобов’язує, бо на індика полювали перші поселенці.

Запитайте державного службовця, що для нього День Подяки, він скаже – “Вихідний!”. Усі офіційні установи зачинені. А для продавця сусідньої крамниці День Подяки – гарячий торговельний день, початок святкового зимового сезону розпродажів. На порозі грудень з Різдвом, Ханукою, Новим роком.

А для президента Сполучених Штатів День Подяки – нагода звернутися до американського народу з традиційною прокламацією. От і цього разу Білий Дім опублікував звернення президента Джорджа Буша, який закликав співгромадян дякувати Богові, що живемо у вільній, демократичній країні і жодні терористи не зможуть подолати вільного народу.

Свято бере свій початок у 1620-му році, коли у лютий холод початку зими вітрильник “Мейфлауер” після важкої двомісячної трансатлантичної подорожі кинув якір у гавані на північному сході Америки, на території нинішнього штату Масачузетс. Корабель прийшов з британського порту Плімут, тож нову гавань назвали Плімут Рок.

На берег висадилися 102 переселенці-пілігрими. Це були протестанти, пуритани, послідовники Мартина Лютера, церковного реформатора. Вони зазнавали переслідувань з боку католицької церкви, яка вважала їх єретиками. Тож за океаном, у Новому Світі, пілігрими шукали не лише нового життя, а й релігійної свободи. Перед тим, як зійти на берег, вони уклали між собою так звану “Мейфлауерську Угоду” – перший американський документ про громадянське самоврядування і створення цивільного уряду. Лише половина першопоселенців пережила жорстоку зиму. Вони вижили завдяки індіанцям, які гостинно вітали новоприбулих і допомагали, чим могли. Вже наступного, 1621 року пілігрими виростили добрий врожай і три дні на початку зими святкували й вдячно молилися. Отак народилася традиція Дня Подяки.

Юрій Дулерайн, для радіо “Свобода”, Нью-Йорк.

Ірина Халупа

Щаслива та людина, яка не зазнала спокус у житті, яка завжди була чесною перед собою, перед друзями, перед родиною, перед світом, людина, яка зберегла чисту совість. Таким себе вважає відомий український політик, голова Соціалістичної партії Олександр Мороз.

Олександр Мороз

Я вдячний долі за те, що мені ніколи не доводилося кривити душею, що я міг говорити те, що думаю, у чому переконаний, відстоювати свої переконання. Незважаючи на те, що проти цього виступало багато тих, хто грає в політику, хто використовує свої можливості в політиці, хто вдається до фарисейства тощо. Моя совість чиста, тому що в мене немає неправди перед людьми.

Я вважаю, що це, мабуть, найбільше задоволення, найбільший предмет або підстава для подяки долі чи тому, хто її веде, цю долю, що так склалося моє життя.

Ірина Халупа

В Україні є багато чого. Але немає Дня Подяки, як наприклад у США. Літ через 200, можливо, такий день святкуватиметься і на розкішних українських просторах, сповнених добрими, співочими, залюбленими в гумор і мелодії, людьми. Або й набагато раніше. Це залежить, мабуть, не лише від частоти вживання слів “дякую”, “дякую дуже”, “дякую сердечно” і подібних у найширших колах суспільства.

А від кого залежить? На жаль, сьогодні ще ніхто з соціологів не досліджував того, який рейтинг займає в переліку духовних цінностей середньостатистичного українця стан вдячності як стан душі. Власне, і саме теперішнє українське суспільство, наскрізь просякнуте жорсткими вітрами політ змагань, видається трохи далеким від думок про вдячність як властивість гідного пошанування аж цілим святковим днем.

Моя колега Надія Степула намагалася з’ясувати, що ж це таке – феномен людської вдячності, у чому він полягає, яким чином почуття вдячності трактується людьми сьогодні і чи відрізняється це трактування від подібного у днях минулих. Послухаємо її.

Надія Степула

А тим часом вміння дякувати, вдячність як властивість і найбільша чеснота людини – це те, над чим протягом століть міркують любителі мудрості, філософи, поети і прості люди.

Французька приповідка мовить: “Вдячність – то пам’ять серця.” Може, воно й так. Непам’ятливі серця і невдячні їх власники трапляються теж нерідко. Як іронічно зауважував відомий американський бізнесмен Харві Маккей – “Вдячність – почуття миттєве.”

Римський байкар Федр ще в І столітті н.е. вважав, що відчуття вдячності має силу більшу, ніж усі закони. Австрійська письменниця Марі Ебнерт Ешенбах 100 років тому жартувала, каламбурячи: “Ми ні за що не буваємо так вдячні, як за вдячність.”

Те, що в Україні не існує Дня Подяки, не відбирає в неї всіх інших чеснот. Проте було б цікавим впровадження такого свята. Не обов’язково на рівні державному – навіть на якомусь елементарному рівні прихильності до цього теплого свята. Скажімо, так сталося тут із Днем Св. Валентина.

Ніхто й досі не може з певністю сказати як і чому, але День Валентина в Україні гаряче святкується молодими і зовсім юними. Задовго до цього дня відповідна реклама, обговорення у пресі, заходи у торгівлі сприяють його популяризації. Молодим людям дуже припав до смаку день, у який можна сказати про свої почуття натяком, мініатюрним веселим дарунком, квіткою, сувеніром, словом чи свічечкою, піснею, подарованою через радіо і так далі. Деякі ЗМІ в цей день в Україні тільки те й роблять, що вітають закоханих. Інша річ – на яких традиціях ґрунтується чи не ґрунтується святкування цього дня, але він успішно святкується.

Чи доречним був би День Подяки в Україні? Це питання виглядало б смішним, якби не було таким сумним. В Україні так багато всіляких свят, що неозброєним оком видно яке то засилля і як воно заважає утрамбовувати робочі будні після святкових веремій.

Але з іншого боку, українське суспільство сьогодні в силу причин об’єктивних далеке від культивування таких почуттів, як вдячність. Принаймні, на рівні, означеному як “поспіль”, здебільшого чути нарікання. І враховуючи природну схильність українців до почуттів позитивних (принаймні так було завжди), святкування Дня Подяки має шанси тут коли-небудь з’явитися, щоб нагадувати про любов, злагоду, надію, віру, щастя, ніжність, співчуття, якими сповнений світ людей попри всі негаразди. Щоб не забувати про те, що вдячністю, як правило, вимірюється ціна того, що ціни просто не має, що можна бути вдячним матері, батькові, рідній Вітчизні, дитині, небові, землі, Богові, людям. Щоб навчитися вчасно дякувати, щоб ніколи не було запізно, як про це нагадує пісня Анатолія Гурчинського на слова Миколи Луківа.

Ірина Халупа

Анатолій Гурчинський закінчує роздуми Надії Степули про вдячність.

Ми всі вдячні своїм батькам за те, що нас народили, за те, що виховали, вивели в світ, навчили розуму. Всі ми за це вдячні – від касирів до президентів. Але президенти ще й вдячні народові, який їм довірив і обрав їх президентами. Так вважає перший президент новітньої незалежної України Леонід Кравчук.

Леонід Кравчук

Звичайно, що я більше вдячний за те, що є в житті матері і своєму батькові. Але я дуже вдячний своєму дідусеві, який доклав багато зусиль до мого виховання. Але за дорогу до життя, дорогу у вічність, яка буде продовжуватися через мого сина, моїх онуків, звичайно, я вдячний батькам. А те, що я став кращим, ніж міг бути, то це я вдячний Богові.

А що торкається вдячності якимось суспільним процесам, то я вдячний своєму народові, який обрав мене першим президентом, який довірив мені таку велику і важку працю, яка має історичний характер – своєму українському народові я вдячний.

Ірина Халупа

Навіть якщо українці не мають офіційного свята Дня Подяки, вдячність протікає все наше буття та побут. Дякуємо ми Богові постійно за те, що є і за те, що не є гірше. Слава Богу, що Богу дякувати. Бо якби так, не дай Бог, то хай Бог боронить.

Ганна Стеців – про ті позитиви в житті, які завжди викликали в українців вдячність.

Ганна Стеців

В українській традиції ритуал подяки супроводжує людину в усіх найважливіших подіях її життя від народження і до самої смерті. Найперша традиція вчить дякувати Богові: “Слава тобі, Господи, дитинка народилася!”, “Слава Богу, що охрестили!”, “Дякувати Господу, росте здорове!”, “Слава Богу, пішло до школи!”, “З Божою поміччю здобуло освіту!”, “Дякувати Богові, має працю!”. А ось і весілля. Як ми тут уже співали, дякують і мамі, і татові, і сестрі, і братові, і навіть – порогам.

Дякують, що ніч переночували, слава Богу, що днину переднювали. Дякувати Богу, свят дочекалися! Слава Богу, що їх впровадили. З-за столу встали – слава тобі, Господи, а вам, батьки, – дякую.

Сказати б, що День Подяки в українській давній традиції є перманентним і його святкують круглий рік. А 31 грудня опівночі у церквах служать Літургію Подяки за рік, який дав Бог впровадити. Якщо заглянути в глибину української виховної, чи, якщо хочете, педагогічної традиції, то вона переконує і наставляє дуже оптимістично. Подивімося, скільки разів в день маємо привід висловити комусь щиру вдячність. Чи ж нещаслива людина відтак?

Подивімося навколо – скільки в Україні є вагомих причин, аби тішитися і дякувати Богові. Не пізніше, як учора ввечері дивлюся репортажі з Іраку, з Ізраїлю, з Туреччини. Дякувати Богові, в Україні панує мир і спокій. Не вдалося, як не намагалися сили ззовні, спровокувати конфлікти – міжконфесійні чи міжетнічні, як в Криму наприклад. Людям, політикам вистачає мудрості, дякувати Богу.

Крок за кроком все ж змінюється життя в країні. Може, не так, як би хотілося, але як казав один український історик, вже десь там, у траві зріє інше суспільство, формуються нові стосунки, набирає обрисів українське майбутнє без пострадянського обличчя. Є вже чимало людей, які чогось доробилися також і чесною працею, стали на ноги, вивчили дітей.

Підростає дуже цікава молодь. У самому Києві, наприклад, є дуже багато грамотних молодих людей, які легко можуть конкурувати зі своїми західними ровесниками. Це люди, які мають іншу, ніж старше покоління, ментальність. Це ті, хто не погодиться згодом бути сучасним рабом з ост-блоку. Це нова еліта, яка вже знає, як треба розбудовувати Україну, і знає, що на своїй землі можна і треба бути щасливим. Щороку стається в державі дуже багато позитивних змін і кожен з нас, якби лише хотів, відшукав би позитиви і в своєму житті, за що треба подякувати Богу.

Ганна Стеців, радіо “Свобода”, Київ.

Ірина Халупа

“Мій батько зробив те, що сьогодні називається “Віктор Ющенко”. Мій батько, який любив носити вишиванки.” Віктор Ющенко розповідає про те, за що він вдячний у житті.

Віктор Ющенко

Я думаю, що я не є тут особливо оригінальний. Як і більшість тих людей, які сповідують це свято, я буду говорити про те, що перша подяка – це подяка своїм батькам. Я дуже часто згадую свого батька, якого я дуже люблю, який вже 10 років покійний, який, на мій погляд, зробив те, що сьогодні називається “Віктор Ющенко”.

Це пов’язання асфенціуму. Це людина, яка ніколи не була членом тої єдиної Партії, яка тоді була. Це людина, яка любила українську сорочку на Сході України, носила її, любила свою сторону, пам’ятала, що він є козацького роду. Я вдячний йому за все, що він зробив для мене. Я за нього молюсь. Я його люблю. Я думаю, що він зараз дивиться з неба і підтримує мене як можна.

Безумовно, це стосується моєї мами. Безумовно, це стосується і моїх партнерів, тих людей, які в моєму житті поряд зі мною. І особливо тяжко і важко розуміти, що частини їх немає – таких, як Вадим Петрович Гетьман, як Сашко Ємець, наприклад, як В’ячеслав Максимович. Це ті люди, які, я думаю, якщо б були живі, в значній частині змінили б Україну на краще.

Ірина Халупа

Чужі свята якось прийнялися в Україні: День Св. Валентина, тобто день всіх закоханих, став досить популярним в містах, дітлахи цікавляться побутовим святом Галовін. Свят в Україні не бракує. Кожний має своє свято – від адвоката до солдата, за що ми всі, очевидно, вдячні, оскільки свято – це ще і можливість когось привітати, і зробити їм щось приємне.

А що думають в Україні про свята в інших країнах – про той же День Подяки і саме явище вдячності як таке? Про це – в матеріалі мого вдячного колеги Павла Вольвач.

Павло Вольвач

Ну, про День Подяки ми щось таке чули. Родинний похід до церкви, неодмінна смажена індичка і, якщо не помиляюсь, яблучний пиріг. Поторгавши мишею, крім історичної довідки, можна прочитати ще й про те, що президент США Джордж Буш напередодні нинішніх урочистостей виступив перед солдатами у Форт-Кемпбелл. Електронні торги на єдиній торговій сесії міжбанківських валютних бірж цього дня не проводяться.

До речі, стрета, як свідчить сайтівське миготіння, під цю пору не лише в американців. На кілька днів раніше святкували День праці у Японії. А, скажімо, мусульмани Пермської області з 25 по 27 листопада святкують свято Ураза-Байрам, із чим правовірних привітав сам губернатор. Це теж вдячність.

І про неї, підпавши під загальну святкову атмосферу, я й вирішив поговорити. Тим більше, що співрозмовники нагодилися цікаві, а головне – фахові: грузинський письменник та режисер Гурам Петріашвілі та український етнограф Олекса Доля. Отже, слово батоні Гураму.

Гурам Петріашвілі

Те, що у американців є такий день, я думаю що це дуже добре. А якщо в нас нема такого дня, це означає, що у нас інша ментальність. У нас нещодавно був День Св. Георгія, 23 листопада. Це є один із великих днів. Це теж може бути і є. Кожне свято має частину вдячності, тому що він є нашим покровителем. Як Богоматір, так і Св. Георгій.

Як явище, вдячність – це є одна із найголовніших рис людини. Тому що якщо у людині нема вдячності, то, по-перше, вона не може бути ввічливим, вона не може в суспільстві існувати.

Наприклад, є такий анекдот. Одна людина з метро дала місце жінці, і тоді жінка втратила розум від такої події. А коли вона прийшла до тями, вона сказала “Дякую Вам!”. І тоді він вже втратив розум, тому що він не сподівався, що буде така вдячність.

Оце говорить про те, що в нашому суспільстві зараз, коли почалося вже 21 століття, вдячність не дуже ціниться. В Україні коли грузини збираються за столом, якщо в нас є гроші, ми починаємо застілля...

Павло Вольвач

Це дуже важливо.

Гурам Петріашвілі

Так. Важливо. Перший тост в нас завжди за Грузію, а другий тост у нас завжди є за Україну, за ту країну, котра нас приютила, дала нам хліб, дала нам дім.

Павло Вольвач

Вдячність...

Гурам Петріашвілі

Вдячність.

Павло Вольвач

Гаразд, Гураме. А, можливо, є і в грузинів якийсь аналог такого свята, як в американців – День Вдячності. Можливо, він по іншому називається, в інший день, але суть така ж?

Гурам Петріашвілі

Ми дуже любимо наших двох царів великих. Це Давид будівничий та цариця Тамара. Коли день народження, кожен грузин показує свою вдячність їм. Я навіть так придумав, що якщо уявити собі, що Грузія – це великий ешелон, він туди штовхнув цю Грузію, і до цих пір Грузія іде по інерції, тому що штовхнув Давид Будівничий.

Павло Вольвач

Дякую, Гураме. Нагадаю, це був Гурам Петріашвілі, відомий грузинський письменник та режисер. А не терпиться вже висловити свою думку інший на гість Олекса Доля, етнограф музею... Як він там?

Олекса Доля

Народної архітектури та побуту України.

Павло Вольвач

Довга назва, що й не вимовиш одразу. Отже, Олексо, вдячність. Як ти дивишся на це явище і як воно втілюється в українському менталітеті, в українському побуті?

Олекса Доля

Саме поняття вдячності і подяки, воно з людиною все життя і кожен день. Тому що ми кожен день дякуємо і повинні дякувати Богу за те, що ми маємо. І ще є в Україні з давніх-давен культ предків і вдячність предкам. От ти кажеш щодо свят. У нас дуже багато пов’язано свят...

Павло Вольвач

А от здорово все ж таки, що в американців є таке свято – День Подяки, День Вдячності. Як на мене, це дуже гуртує націю. А щось у нас є подібне? Принаймні, мені б хотілося, щоб було. Чи воно є але по-іншому називається?

Олекса Доля

Може, саме такого... Знову ж таки, якщо взяти історію Свята Вдячності в Америці, це не є таке старе свято. У нас все-таки народні звичаї, народні традиції набагато глибше мають коріння. І якщо говорити про ту саму індійку в американців, я думаю, що десь іде ще, дійсно, із індіанських якихось звичаїв. Тому що по історії, саме індіанці принесли тих індійок.

Павло Вольвач

Якесь плем’я ірокезів, здається.

Олекса Доля

Так. Я думаю, що це невипадково вони принесли це. Взяти християнські свята, так? Те саме Різдво, коли готуються ритуальні страви.

Павло Вольвач

Це ж теж свого роду вдячність.

Олекса Доля

Звичайно. Готуються оці ритуальні страви – та ж сама каша, кутя. Це є абсолютно ритуальна страва. Вона зустрічається і на весіллі, і на похороні, і на хрестинах, і в різних молодіжних обрядах. Я думаю, що це дуже-дуже давні традиції.

А ще щодо подяки, хотілося б мені в загальному сказати про таке явище, яке я дуже часто зустрічав в селах, їздячи по експедиціях, і взагалі так як я сам родом з Полтавщини, коли хтось комусь за щось дякував, то казав “спасибі”. Знову ж таки, це “спасибі” – це подяка Богу, подяку тому, хто щось зробив. Це закладено в народі. Просто без цього димити не можна.

Павло Вольвач

Навіть тоді, коли, здавалось би, дякували лише компартії і радянській владі.

Олекса Доля

Однозначно. Щодо подяки Партії, любові Партії до народу і народу до Партії, ми знаємо, що, знову ж таки, це те, що було штучно. А ми говоримо про те, що віками у суспільстві закадилися корені. Воно дотримувалися і передавалося з покоління в покоління. І як би не викорінювали це, хто там як би це не пояснював, знову ж таки, воно в народі було.

Поняття подяки і вдячності є вічні поняття і вічні категорії. На Поліссі ще збереглися такі дуже давні традиції – те, що називається “дзяди”. Тільки на Поліссі збереглися. Це вшанування культу дідів. І там теж ввечері випікався хліб, той хліб розламувався, щоб пішла пара, щоб подякувати, щоб прийшли ті духи. Кругом, у всіх звичаях і обрядах, мабуть, одним із основних ліній йшла саме подяка і вдячність.

Павло Вольвач

Отже, вдячність живе, і живе вона повсюдно – і на старому континенті, і в Новому Світі, так?

Олекса Доля

Звичайно. Причому, невипадково я сказав про це свято вдячності, бо воно, мабуть, ще набагато глибше, ніж нам його пояснюють.

Павло Вольвач

Як не дивно, вдячність живе і у невдячній душі ведучого. Тож я дякую нашим гостям, а радіослухачам нагадаю, що гостями нашої студії були Гурам Петріашвілі, письменник і режисер та етнограф Олексій Доля. З ними розмовляв Павло Вольвач. Радіо “Свобода”, Київ.

Ірина Халупа

Андрій Курков – відомий і популярний український письменник. Але чомусь пише російською мовою. А ось якби він почав писати українською, я б була безмежно вдячна. Чуєте, пане Курков?

Але попри те, що в Україні українські письменники пишуть не українською мовою, вони також є вдячними за багато що. Андрій Курков, який, хоча пише лише російською, розмовляє прекрасною українською.

Андрій Курков

По-перше, я дуже вдячний батькові за те, що в нього не було часу, щоб мене “ламати”. Матері – за те, що вона сприймала мене таким як є і теж нічого не робила проти моїх бажань. І хоча батько хотів, щоб я став пілотом, а мати – щоб я став або міліціонером, або лікарем, а я нічого не хотів, мені дозволили іти своїм шляхом.

Ще я дуже вдячний своєму приятелю, якого я вже давно не бачив і не знаю, де він. Це Микола Сотніков, який мені врятував життя багато років тому. Ми займалися скалолазанням без страховки в Криму на горі Сокіл, де розбилось, до речі, дуже багато альпіністів. Я тоді на карнизі завис. Він забрався згори і стягнув мене з цього карнизу і таким чином урятував життя. Я потім зробив собі в одній з книжок його головним героєм Миколу Сотнікова.

Брату вдячний за те, що я читав його книжки і більше товаришував з його друзями, які були на 7-8 років старші від мене.

Вдячний дружині за те, що, по-перше, вона погодилась переїхати сюди ще за радянських часів жити. І по-друге, за те, що коли ми переїхали, вона сказала: “Ти сиди і пиши свої романи, а я буду заробляти гроші.” Так і продовжувалось десь два роки, доки я не почав сам заробляти.

А зараз я вдячний дітям своїм за те, що вони мене відволікають час від часу від роботи, від поїздок.

Взагалі, вдячний світові за те, що я живу і займаюся тим, що мені подобається. За те саме можу бути вдячним і Україні – що вона мене не змусила шукати іншу роботу. Хоча більше роботи в мене зараз за межами України і більше замовлень, всеодно я себе почуваю тут вдома і найкраще мені працюється теж в Києві.

Ірина Халупа

Так, дорогі слухачі, дійшли ми до кінця наших з вами тридцятихвилинних вимірів на радіо “Свобода”. Говорили ми сьогодні про вдячність. Отож, я вам признаюся чесно і відверто: я дуже вдячна за те, що маю вас. В Миколаєві та Харкові, в далекому Підмосков’ї, в Києві та в Криму, в Луцьку та Дніпропетровську – де б ви не були, яка я вдячна, що ви є. До наступного тижня я, Ірина Халупа, я прощаюсь з вами і бажаю вам ясної погоди на душі. Залишайтесь з нами, з радіо “Свобода”.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG