Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 11:54

“Моніторинг тижня”


Наталя Мусієнко “Моніторинг тижня”

Прага, 29 листопада 2003 року.

Наталія Мусієнко

Говорить радіо “Свобода”. В ефірі “Моніторинг тижня”, передача про найважливіші події у світі протягом останніх семи днів. Перед мікрофоном у Празі – Наталія Мусієнко. Вітаю вас!

На разі – про основні події у світі в огляді Василя Дарчука.

Василь Дарчук

Найголовнішою подією став у четвер неочікуваний і незапланований візит до Багдада президента США Буша. Як повідомляють журналісти, з міркувань безпеки, про візит стало відомо лише після того, як літак Буша відлетів із Багдада. Візит приурочено до Дня Подяки, який президент США відзначив з американськими військовослужбовцями.

У багдадському аеропорту під час святкового обіду Буш виступив із промовою, в якій підкреслив, що американські солдати воюють з терористами в Іраку, щоб з ними не довелося воювати в самій Америці.

Буш знову повторив, що американські війська залишатимуться в Іраку доти, доки цього вимагатиме ситуація. Тут варто додати, що у рамках ротації Вашингтон має намір надіслати до Іраку на початку наступного року додатково близько 3 тисяч морських піхотинців.

У Багдаді президент США зустрівся із керівником тимчасової коаліційної адміністрації Бремером, командуючим американськими військами в Іраку генералом Санчесом і членами урядової ради Іраку.

Далі в рамках подій минулого тижня в Іраку слід навести переговори керівника урядової ради Джалала Талабані із верховним лідером іракських шиїтів Аятоллою Алі Ассистані. Головною темою переговорів став американський план передання влади іракському керівництву до кінця червня наступного року, а також вибори до парламенту і головні положення нової конституції. Шиїтські лідери висувають серйозні заперечення в усіх трьох випадках. Вони наполягають на проведенні виборів до всіх органів влади, а не лише до парламенту, а також твердять, що американський план не передбачає належної уваги ісламові і мусульманським традиціям.

Наступна наша тема – ситуація у Грузії після відставки президента Шеварднадзе. Протягом тижня тривало формування нового тимчасового керівництва і підготовка до наступних виборів, призначених на 4 січня. Оглядачі звертають увагу на той факт, що кандидат від двох політичних блоків “Національного руху” і “Бурджанадзе-демократи” Саакашвілі став єдиним кандидатом у президенти. Аджарський лідер Абашидзе, якого вважали одним із кандидатів у президенти, відмовився брати участь у виборах, бо, за його словами, результати і так будуть підтасовані.

Тим часом, західні країни, і зокрема США, покладають великі сподівання на нове керівництво. Президент Буш у середу мав телефонну розмову з виконуючою обов’язки президента Грузії Ніно Бурджанадзе. Буш високо оцінив факт зміни влади в Грузії без пролиття крові і висловив підтримку суверенітету і територіальної цілісності Грузії. Держдепартамент США має намір надіслати до Грузії делегацію, яка на місці вивчить потреби міжнародної допомоги.

Міжнародний валютний фонд теж заяви про намір надати Грузії допомогу. До речі, фонд надавав допомогу і попередньому керівництву Грузії, проте завжди вважав, що воно не веде достатньої боротьби з корупцією.

На закінчення коротко згадаємо про ситуацію на Близькому Сході, де минулий тиждень пройшов спокійно, без інцидентів і кривавих сутичок. Днями США оголосили скорочення фінансової допомоги Ізраїлю, намагаючись виявити таким чином тиск на уряд Шарона, щоб припинити будівництво єврейських поселень на палестинських територіях і так званої “стіни безпеки” уздовж кордону з палестинськими землями.

У четвер прем’єр-міністр Ізраїлю Шарон заявив, що його країна готова піти на болючі територіальні поступки палестинцям для прикінцевого врегулювання конфлікту. Не вдаючись у деталі цих поступок, Шарон заявив, однак, що будівництво прикордонного муру, особливо на західному березі Йордану буде продовжено.

Василь Дарчук, радіо “Свобода”.

Наталія Мусієнко

Тим часом, останні події в Грузії внесли значні поправки в план роботи Європейської Комісії. З одного боку, представники Єврокомісії і Ради міністрів ЄС полегшено зітхнули у зв’язку з тим, що президент Грузії Едуард Шеварднадзе, подавши у відставку, не допустив кровопролиття в тій кавказькій країні. А з іншого боку, вважають представники, що лідерам опозиції слід було б діяти в правовому полі, а не шляхом захоплення приміщення грузинського парламенту.

Далі про реакцію ЄС на події в Грузії – наш брюссельський кореспондент Славко Волинський.

Славко Волинський

Насамперед, що говорить керівництво ЄС про несподівану відставку грузинського президента, тепер вже з приставкою “екс-”. Італійське президентство ЄС оприлюднило заяву, в якій підтримало нестандартний крок Едуарда Шеварднадзе: “Своїм вчинком він зумів погасити зростаюче протистояння політичних сил Грузії.”

Разом з тим, ЄС пообіцяв надати необхідну допомогу і підтримку нинішньому виконуючому обов’язки президента тієї країни пані Бурджанадзе в організації та проведенні повторних виборів.

Речник Єврокомісії у справах зовнішньої політики Дієго де Охєда заявив: “Ми вітаємо той факт, що криза в Грузії починає вирішуватись шляхом діалогу, і найголовніше, що вдалося уникнути кровопролиття. Тепер ми будемо тісно співпрацювати з ОБСЄ і стежитимемо за тим, щоб майбутні вибори в Грузії відбулись демократичним шляхом. А також сприятимемо , щоб у тій країні становище цілком стабілізувалося.”

“Грузія – одна з найбідніших країн Північного Кавказу, – продовжив представник Єврокомісії, – і тому ЄС створив спеціальну програму з надання їй технічної та фінансової допомоги.”

Журналісти звернулись до помічника голови Єврокомісії Рейя Кемппінена із запитанням “Як Єврокомісія оцінює метоли опозиції у політичній боротьбі і чи відповідають вони демократичним принципам?” На це представник Єврокомісії відповів: “Так, я з вами погоджуюсь, що це не є нормальний спосіб зміни влади для будь-якої країни. Але чимало спостерігачів зазначають, що нещодавні президентські вибори в Грузії відбувались з чималими порушеннями.”

Так говорить офіційний Брюссель. Зате багато брюссельських експертів вважають, що грузинський прецедент серйозно підірвав репутацію ОБСЄ, бо незважаючи на значні порушення під час виборів, ОБСЄ, однак, визнала ці вибори дійсними. І тому саме на Організацію безпеки і співробітництва в Європі у великій мірі падає вина за те, що нині відбувається в Грузії.

Славко Волинський, радіо “Свобода”, Брюссель.

Наталія Мусієнко

Цього тижня прем’єр-міністр Ізраїлю Аріель Шарон заявив про свій намір особисто очолити кампанію Ізраїлю проти ядерного озброєння Ірану. Згідно з оцінкою ізраїльської розвідки, вже за рік Іран матиме плутоній для виготовлення своїх першим атомних бомб. У зв’язку з цим уряд Ізраїлю вирішив направити свої зусилля на ліквідацію іранської зброї. Розповідає наш єрусалимський кореспондент Вольф Москович.

Вольф Москович

22 роки тому група ізраїльських військових літаків, перетнувши повітряний простір Йорданії, нанесли бомбовий та ракетний удари по іракському атомному реактору “Осі рак”, уповільнивши таким чином розвиток ядерної програми Саддама Хусейна. Багато хто тоді засуджував Ізраїль за агресивний акт. Проте з часом виявилось, що цей акт був великою послугою справі миру та спокою на світі.

Тим часом Іран систематично розбудовує свою військову ядерну програму. Лідери Ізраїлю неодноразово звертались до різних держав світу, серед них – до Росії та України, закликаючи їх не сприяти ядерній програмі Ірану.

Україна позитивно відповіла на цей заклик, відмовившись від постачання трансформаторів для атомного реактора у Бушейрі, хоча і зазнала економічних збитків, за що їй ніхто так і не компенсував. Росія обіцяла утриматись від співпраці з Іраном, проте не виконала своєї обіцянки.

Як вважає ізраїльська розвідка, вже через рік Іран матиме перші атомні бомби, які іранські ракети “Шахад-4” можуть доставити до багатьох точок Азії та Європи. Це становитиме смертельну небезпеку не тільки для Ізраїлю, але й для всього світу.

Шарон доручив самому міністру закордонних справ Сільвану Шалому зробити все можливе по лінії дипломатії, а шефу розвідки Мейру Догану – по лінії таємних операцій. Якщо ці зусилля не приведуть до припинення ядерного озброєння Ірану, в Ізраїлю залишається остання можливість – знищити ядерні об’єкти Ірану самому. Це буде нелегко зробити бо ці об’єкти розташовані у різних районах Ірану, часто – під землею.

Міністр оборони Ізраїлю генерал Шауль Мофаз заявив представникам адміністрації США, що Ізраїль не дозволить Ірану виготовляти ядерну зброю. Це натяк на те, що Ізраїлю готовий діяти сам, якщо не знайде відгуку у міжнародних колах.

Під час зустрічі минулого тижня у Відні з ізраїльським міністром Сільваном Шаломом голова Міжнародного агентства атомної енергії Мохаммед Ель Барадей зазначив, що він поділяє скептицизм Ізраїлю щодо намірів режиму аятол Ірану.

Вольф Москович, для радіо “Свобода”, Єрусалим.

Наталія Мусієнко

Злиття двох найбільших нафтових компаній Росії “ЮКОСу” і “Сибнафти” відкладається на невизначений термін. Це, навчене, головний результат затримання відомого російського бізнесмена Михайла Ходорковського і боротьби навколо компанії “ЮКОС”. Про це – Віталій Портніков з Москви.

Віталій Портніков

Повідомлення про те, що злиття компаній “ЮКОС” і “Сибнафта” припиняється, було подано в ЗМІ як спільна заява акціонерів обох компаній. Однак відразу, як ця заява була розповсюджена ЗМІ, прес-секретар компанії “ЮКОС” Олександр Шадрін підкреслив, що ця заява не була спільною. Якихось додаткових коментарів поки що немає.

Як можна було зрозуміти, нинішньому керівникові компанії “ЮКОС” Семену Кукесу також нічого не було відомо про рішення “Сибнафти” зупинити злиття із компанією “ЮКОС”. “ЮКОСу” тільки повідомили про те, що рада акціонерів компанії залишається у тому ж складі, що і раніше. Саме сьогодні акціонери компанії “ЮКОС” мали сформувати нову раду директорів вже об’єднаної компанії “ЮКОС-Сибнафта”. Цього не відбулося. І тепер ще не відомо, коли відбудеться.

Варто нагадати, що злиття двох найбільших нафтових компаній Росії було вже другою такою спробою. Вперше “ЮКОС” і “Сибнафта” збиралися об’єднатися навесні 1997 року. Тепер вважали, що злиття дійсно відбудеться. А 3 жовтня “ЮКОС” і “Сибнафта” повідомили, що вони закінчили свої переговори щодо злиття і воно відбудеться найближчим часом. Після злиття компанія “ЮКОС” ставала власником 92% акцій “Сибнафти”, а акціонери “Сибнафти” ставали власниками 26% акцій “ЮКОСа”. Практично об’єднана нафтова компанія мала б стати четвертою у світі серед нафтових компаній. Більше того, вважали, що за найближчий час вона підвищить це свої місце, бо є недооціненою нафтовою компанією.

Відразу після повідомлення про те, що “ЮКОС” і “Сибнафта” не будуть об’єднуватися, змінилося їхнє котування на фондовому ринку Російської Федерації: на 5% стали більше дешевими акції “ЮКОСу” і на 6% – акції “Сибнафти”.

Віталій Портніков, радіо “Свобода”, Москва.

Наталія Мусієнко

В Україні міністр закордонних справ Костянтин Грищенко зустрівся з послами держав учасниць ГУУАМ та США у зв’язку із закінченням роботи групи експертів об’єднання ГУУАМ.

Націлена членство в ЄС, у СОТ та в Північноатлантичному альянсі, Україна, тим не менше, прагне підтримати існування і такого міждержавного об’єднання, як ГУУАМ. Останнім часом інтерес до цієї організації виявляють і США, які надають країнам-учасникам фінансову, технічну та консультативну підтримку в розробці довготермінових програм. Далі про це – із Києва Сергій Кисельов.

Сергій Кисельов

ГУУАМ – це витвір п’яти пострадянських держав: Грузії, України, Узбекистану, Азербайджану та Молдови. Перед загрозою імперських амбіцій Росії, 1997 року вони вирішили об''єднатися. Ініціатором виступила Україна, яка саме о тій порі ділила з Москвою Чорноморський флот. Тим не менше, на думку спостерігачів, і тоді, і сьогодні ГУУАМ всіляко демонструє своє надшанобливе ставлення до Росії.

Cкажімо, попри те, що вона не є членом ГУУАМ і її спостерігачів не було на зустрічі в Міністерстві закордонних справ України, тим не менше, єдиною робочою мовою тут оголосили саме російську. Міністр Костянтин Грищенко пояснив, що всі дипломати, включаючи й американського амбасадора Джона Гербста, добре цією мовою володіють.

Учасники зустрічі в МЗС, спираючись на думку групи експертів, підкреслювали, що нині ГУУАМові слід шукати новий зміст, аби реально наповнити ним смисл існування цього об''єднання.

Зокрема, міністр закордонних справ Костянтин Грищенко сказав про "реальний рух у розробці нового проекту ГУУАМ, який здійснюється силами країн-учасниць при підтримці США та країн Південно-Східної групи ініціативи співробітництва. Це створення міждержавної інформаційно-аналітичної системи та віртуального центру ГУУАМ з боротьби з тероризмом. Радує, що на кінець грудня ми вийдемо на фінішну пряму щодо реалізації цього проекту. У даному контексті я хотів би відзначити вагому й різнопланову допомогу американської сторони у просуванні нашої рамкової програми співробітництва ГУУАМ – США, яку було ухвалено в грудні 2002 року".

Посол США в Україні Джон Гербст додав до цього: "Я просто хотів би сказати, що від самого початку США підтримували розвиток ГУУАМу. Наша підтримка триватиме. Ми вітаємо роботу над створенням віртуального антитерористичного центру. Дякую".

А на запитання журналістів про те, чи не мають Сполучені Штати на меті дістати статус спостерігача в ГУУАМі, американський дипломат зауважив: "Я цього не виключаю, але гадаю, що це не є на сьогодні найважливішою проблемою. Ми хочемо бачити подальший розвиток цієї організації".

Річ у тім, що, на думку спостерігачів, упродовж тих 6 років, які існує ГУУАМ, нічим особливим він не прославився й особливо ніяк себе не проявив. Надто вже далеко одне від одного проходять кордони країн-учасниць, за винятком хіба що українсько-молдавського кордону – та й там тепер існують свої проблеми.

Нині ж, як зазначалося під час зустрічі, проекти ГУУАМ по сприянню торгівлі та роботі транспортних коридорів, а також по створенню віртуального антитерористичного центру практично підготовлені. Їх слід лише узгодити між країнами-учасницями й можна приступати до імплементації. Міждержавним об''єднанням узято курс саме на розвиток економічних зв’язків у межах ГУУАМ, причому з виходом на світовий рівень.

Як повідомив глава МЗС України Костянтин Грищенко, ще в кінці нинішнього року ГУУАМ дістане статус спостерігача на Генеральній Асамблеї ООН, зроблено також "перші реальні кроки в напрямку активізації співробітництва ГУУАМ з Європейським Союзом: 4 та 21 листопада в Брюсселі вперше відбулися переговори у форматі ГУУАМ—США—ЄС, що засвідчили потенційний інтерес Євросоюзу до участі в реалізації проектів країн-учасниць".

Сергій Кисельов, для радіо “Свобода”, Київ.

Наталія Мусієнко

ВР України 27 листопада ухвалила закон “Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України” у зв’язку із запровадженням державного фінансування політичних партій. Згідно із цим законом, відтепер найбільші партії, котрі мають підтримку значного числа виборців, одержуватимуть кошти на ведення своєї статутної діяльності із державного бюджету.

Отож, за яких умов одержать партії ці гроші і як таке фінансування узгоджується зі світовою політичною практикою та чи спрацюють норми закону за конкретних українських обставин? Про це – мій київський колега Сергій Грабовський.

Сергій Грабовський

Спроби впровадити фінансування статутної діяльності політичних партій з державного бюджету в Україні почалися з 1992 року. Тоді одним із найзапекліших критиків цієї ідеї був Олександр Мороз. Як наслідок, тодішня Верховна Рада, більшість якої складали недавні комуністи, не пішла на цей крок.

Минув час, і лідер Соцпартії перетворився на одного із чільних пропагандистів ідеї такого фінансування. Як зауважують незалежні аналітики, можливо, причина такої трансформації полягає в тому, що 11 років тому ліві політичні сили Україні мали достатню фінансову підтримку від так званих “червоних” директорів державних підприємств. На разі, така підтримка у зв’язку з економічними трансформаціями зійшла практично до нуля.

Отож, комуністи та соціалісти одностайно підтримали законодавче закріплення державного фінансування політичних партій. Одностайними були і інші опозиційні сили – БЮТ та “НУ”. З числа фракцій більшості так само одностайно підтримали закон представники двох не найбільш потужних партій – Аграрної та Народно-демократичної, а також представники Партії промисловців та підприємців і “Трудової України”.

Чи йдеться і у цих випадках про потребу у державній підтримці для політичних сил, котрі не мають надто грошовитих спонсорів? Принаймні, частина з-поміж перерахованих фракцій має у своєму складі не тільки людей з легальними мільйонними доходами, а й тих, кого в Україні традиційно звуть олігархами.

Отож, очевидно, що підтримка ідей державного фінансування політичних партій мала різний грунт. Згідно з ухваленим голосами 276 депутатів законом, гроші з бюджету одержать ті партії, котрі подолали 4%-ий бар’єр на виборах. Крім того, право на фінансування статутної діяльності одержують ті партії, котрі на останніх виборах здобули підтримку трьох і більше відсотків виборців.

Експерти лабораторії “Законодавчих ініціатив” вважають, що ця зміна в законодавстві сприятиме не тільки більшій незалежності партій від грошовитих магнатів та більшій прозорості партійних фінансів, а й подальшому структуруванню політичного середовища на ідеологічно-програмних засадах, формуванню потужних партійних команд.

З цією думкою експертів погоджується народний депутат з фракції НДП Олег Зарубінський. Він зауважує, що “державне фінансування партій дає можливість, по-перше, зробити так, щоб партії стали більш впливовими, по-друге – аби партії не доводилося пов’язувати себе з силами, скажімо, не дуже симпатичними”.

Політолог Костянтин Малєєв також схвально оцінює новий закон.

Костянтин Малєєв

Це добре для країни, бо це один, нехай невеликий, крок для того, щоб зробити всю країну більш цивілізованою. Звичайно, тут є деякі небезпеки. Якщо мати ту владу, яка є у нас сьогодні, і яка буде-таки цими коштами розпоряджатися, то є небезпека, що ці кошти підуть не по призначенню.

Сергій Грабовський

Виникає закономірне запитання: як корелює закон з політичною практикою демократичних країн? Скажімо, у Німеччині право на отримання державних субсидій мають політичні партії, які одержали не менше, аніж 0,5% голосів на федеральних та європейських виборах. У Болгарії, яка випередила Україну у темпах інтеграції до європейських структур, державну підтримку мають тільки ті партії, які представлені у парламенті. Подібна практика є у низці інших країн Європи. Проте, чи спрацюють європейські механізми в Україні?

Народний депутат Валерій Асадчев вважає, що не треба впадати в ейфорію: державні гроші можуть забрати собі провладні партії.

Досить скептично налаштований і політолог Віктор Каспрук. Він взагалі прогнозує президентське вето на новий закон, оскільки такі впливові фракції, як Об’єднані соціал-демократи і “Регіони України”, його не підтримали.

Віктор Каспрук

Коли пропрезидентські партії мають додаткову дотацію неофіційних джерел, вони не мають такої величезної потреби у цьому фінансуванні. Тому, Партії Регіонів і СДПУ(О), можливо, зроблять все для того, щоб прямого такого фінансування і не відбулося.

Той мільярд, який, як підкреслила “НУ”, десь “заниканий” у майбутньому бюджеті, мабуть і є отою основною дотаційною складовою, якою будуть, можливо, фінансуватись пропрезидентські і вся президентська кампанія, яка має відбутися у 2004 році.

Сергій Грабовський

Сергій Грабовський, радіо “Свобода”, Київ.

Наталія Мусієнко

На разі, все у програмі “Моніторинг тижня”. З вами прощається Наталія Мусієнко. Щасти Вам!

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG