Доступність посилання

08 грудня 2016, Київ 12:16

“Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”


Сергій Грабовський “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”

Київ-Прага, 5 грудня 2003 року.

Олекса Боярко

Добрий вечір, шановні слухачі. В ефірі програма “МИ УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД: НАЦІОНАЛЬНО-ЕТНІЧНА МОЗАЇКА”. Перед мікрофоном Олекса Боярко. Ми продовжуємо цикл передач, присвячений етнонаціональному портрету України.

Грузини в Україні. Як і коли певні групи представників цього кавказького етносу переселилися на українські терени і якими були стосунки українців і грузинів? Все це є темою розповіді доцента Києво-Могилянської академії Ігоря Лосєва.

Ігор Лосєв

Грузини це корінний кавказький етнос. Його мова належить до іберійсько-кавказьких мов. Контакти українців і грузинів до ХІХ століття були епизодичними, наприклад у 1154р. київський князь Ізяслав Мстиславич одружився з дочкою грузинського царя Деметра І.

З 1743р. указами російської імператриці на півдні Гетьманщини було надано маєтки представникам грузинських артистократичних родин (Жеваховим, Ерістовим, Орбеліані, Абашідзе та іншим). Це відбувалося ще до прикрозвісного так званого Георгієвського трактату, за яким Грузія на початку ХІХ століття втратила державну самостійність і перетворилася на частину Російської імперії. Ці грузинські шляхетні родини поріднилися з українською шляхтою та козацькою старшиною. На Полтавщині в ХVІІІ столітті жив і писав вірші видатний грузинський поет Давид Гурамішвілі. У ХІХ столітті в Київській Духовній Академії навчався Яків Гогебашвілі, який стане видатним грузинським педагогом.

Олекса Боярко

Якраз днями виповнилося 229 років відтоді, коли згаданий Ігорем Лосєвим поет Давид Гурамішвілі закінчив у Миргороді свою головну книгу “Давитіані”. Перед мікрофоном Віталій Пономарьов.

Віталій Пономарьов

Нащадок князівського роду Давид Гурамішвілі народився 1705 року у селі Сагурамо на березі Арагві, неподалік давньої столиці Грузії Мцхети. Коли йому виповнилося 18 років, територію Грузії захопила Туреччина, і родина Гурамішвілі переїхала до села Ламіскана у Ксанській ущелині. Там 1728 року Давид був викрадений ватагою лезгів і вивезений до Дагестану як слуга-невільник. Він намагався втекти, був спійманий та ув’язнений, проте невдовзі втік удруге. По довгих мандрах Гурамішвілі наприкінці 1729 року дістався Москви і приєднався до оточення вигнаного з Грузії турками царя Вахтанга Шостого. Після смерті Вахтанга 1737 року Гурамішвілі перейшов у російське підданство і поступив на службу до гусарського полку, сформованого з грузинських еміґрантів. У складі російської армії він бився з турками біля Хотина на Поділлі, зі шведами – біля Гельсінгфорса у Прибалтиці і з німцями – біля Гросс-Егерсдорфа у Прусії. Під час Семилітньої війни Гурамішвілі потрапив під Кюстрином до прусського полону і провів рік в ув’язненні у Маґдебурзькій фортеці. 1760 року поручник Гурамішвілі вийшов у відставку і оселився на Полтавщині, де йому за військову службу були надані два невеликі маєтки – у Миргороді та у селі Зубівці на березі Хорола. Там 29 листопада 1774 року він закінчив свою книгу віршів під назвою ”Давитіані” (тобто, ”Давидове”). У ній описання окупації Грузії чужеземцями та грузинських міжусобиць поєднується з розповіддю про пригоди самого автора. Поет скаржиться на підступний і швидкоплинний світ, благає Бога дарувати йому віру, просить читача згадати його в молитві. Він вдається і до переспівування українських народних пісень, приміром, ”Полетіла зозуленька та й через дубину”. Цей вірш українською мовою переклав Микола Бажан.

Склав я пісню, як троянда зло собі вчинила; Розлюбила соловейка, ґаву полюбила. Соловей, про це дізнавшись, полетів з долини — Сів, покинувши троянду, на кущі шипшини. Тут озвалася троянда: „Ти ж мене кохаєш, Нащо ж запашну красуню в самоті лишаєш?" Соловей сказав: „Трояндо! Хоч ти гарна цвітом, Та мене не потішаєш видом гордовитим. Марно ти б для мене зараз вродою пишалась — Я тебе притис до серця, ти ж бо відцуралась. Я хотів поцілувати, ти лице закрила, Іншого цілуєш палко, а мене дурила. Я тебе кохав і пестив, жив твоїм я чаром, Та тебе привабив інший жалюгідним даром. Ти списом пробила серце змучене й шалене, Бо знайшла собі коханця гіршого за мене. Ці діла моє кохання прирекли на згубу, І з тобою вже ніколи не візьму я шлюбу. Геть піду собі, не хочу підпадать образам, Ти ж візьми свого коханця і живи з ним разом. Якщо ти мені вчинила хитрощі лукаві, — Одружися, з ким „волієш, і кохайся в +ґаві!"____ "Я живий світе! Злісним примхам ти не знаєш впину: Ґаві віддаєш троянду, солов''ю — шипшину! Давид Гурамішвілі помер у Миргороді 1 серпня 1792 року. Незадовго до смерті він передав рукопис ”Давитіані” грузинському посланнику, царевичу Міріану.

Олекса Боярко

Українсько-грузинські культурні й політичні стосунки впродовж останніх ста п‘ятдесяти років – розповіддю про них продовжує свій виступ у нашій програмі Ігор Лосєв.

Ігор Лосєв

Слід зазначити, що грузини є одним з найдавніших православних народів. Чимало видатних діячів двох народів були особисто знайомі, зокрема Тарас Шевченко і грузинський письменник Акакій Церетелі.

У 1911 році в Тбілісі відбулося святкування ювілею Шевченка.

У діяльності українських національних громад у Київському університеті Св. Володимира брали участь грузинські студенти, згодом відомі на їх батьківщині в Грузії громадські діячі Гамбарашвілі й Чітадзе.

Українські й грузинські національні політики взаємно підтримували один одного, зокрема в Державні думі імперії, в союзі автономістів (його віце-президентами від українців був Шраг, від грузинів – Геловані). На захист українців від переслідувань, над усе в окупованій Росією Галичині, виступав у російському парламенті Чхеїдзе.

Після проголошення незалежності України і Грузії, між ними встановлюються дипломатичні відносини. Українським послом у Тбілісі був Красковський, а грузинським у Києві професор Тевзая. Грузини і українці співпрацювали й на еміграції, в таких організаціях як Прометейський рух, що виступав за визволення народів, пригноблених радянською імперією (з грузинського боку брали участь Жорданія, Гегечкорі, Чхеїдзе, Асатіані), Паризький блок, що мав за мету аналогічні завдання, Антибільшовицький блок народів, де з Ярославом Стецьком співпрацював від Грузії Накашідзе.

Українці і грузини навіть за радянських часів намагалися й на офіційному рівні проявляти взаємні симпатії, зокрема в 1949р. було встановлено в Миргороді пам''ятник Гурамішвілі, а в Сурамі у 1952 пам''ятник Лесі Українці.

Традиційно міцні й розгалужені зв''язки існували між українськими і грузинськими письменниками, діячами культури, освіти і науки. Після другого проголошення в ХХ столітті незалежності України і Грузії ці зв''язки мають добрі перспективи на основі розуміння цінності самостійної державності обома народами, адже українці й грузини – найдавніші державні народи європейського культурного світу.

Стосунки українців і грузинів ніколи не були проблемними. Як правило між ними на індивідуальному рівні швидко виникають взаємні симпатія, розуміння й прихильність. Історія не зберегла спогадів про якісь конфлікти між українцями й грузинами й на міжетнічному рівні.

Олекса Боярко

Що робити грузинові, котрого доля привела до сучасної України на довгі роки, а то й на все життя? Свій варіант відповіді на це запитання пропонує грузинський поет й український режисер Ґурам Петріашвілі.

Ґурам Петріашвілі

Людина відразу повинна вирішувати – чи він приїхав сюди тимчасово чи він хоче залишатись тут на зовсім. Якщо він вирішив на зовсім тут залишатися, тоді він обов’язково повинен дбати, щоб він став громадянином цієї країни, щоб він був справжній патріот цієї країни.

Але навіть тоді, коли ти тимчасово приїхав сюди і знаєш, що ти тимчасово повернешся на свою Батьківщину і тоді ти повинен звичайно поважати закони цієї країни, поважати культуру цієї країни і не робити проблеми основному народу цієї країни.

Основний народ – це українці, як би не були демократами, ми все ж повинні знати, то що ця країна називається Україна, це тому, що дуже багато поколінь, предків українців тут проливали кров для того, щоб ця земля залишалася Україною. Треба поважати предків українців і тут, щоб ми не робили їм ніяких проблем. Оце головне.

Значить, треба вивчати мову обов’язкову, треба вивчати історії цієї країни, вивчати традиції. Нам ніхто не заважає, щоб ми залишались грузинами. Значить, щоб спілкувалися між собою грузинами. Навіть тут газета виходила грузинською мовою було таке і ніхто нам не заважає бути грузинами, але ми повинні знати завжди, що Україну треба підтримувати у всіх намаганнях того, що хоче ця країна.

І ще одне, треба обов’язково мати цікавість, щоб подивитися добре значить, яка різниця між цим народом і моїм, а в чому схожі наші народи і, коли ти так дивишся на народ, ти тоді любиш цей народ, а любити народ, де ти живеш, країну, де ти живеш, це обов’язково це є моральний обов’язок.

Олекса Боярко

І ще один штрих до розповіді про точки перетину української та грузинської культури. Українська пісня посіла помітне місце у репертуарі сучасної грузинської співачки Тамріко Ґвердцетелі.

Звучать пісні у виконанні Тамріко Ґвердцетелі “Чарівна скрипка” і Очі на піску”.

Олекса Боярко

А тепер – знову слово Ігорю Лосєву для закінчення розповіді про грузинську етнічну групу в Україні.

Ігор Лосєв

В Україні грузинів сприймають як етнічну цілісність і це природно й виправдано, але грузинський етнос має свою складну субетнічну структуру. Зберігаються суттєві мовні, культурні, ментальні відмінності між його складовими: кахетинцями (на сході Сакартвело, як грузини називають свою Батьківщину), картлійцями (Картлі – це серце Грузії, там Тбілісі, там монастир Мцхета – центр віри), імеретинами (західна Грузія, Кутаїсі), мегрелами, гурійцями, не кажучи вже про розмаїття грузинських горян – хевсурів, тушинів, пшавів, мтіулів, сванів, які за часів Середньовіччя брали участь у всеєвропейських христових походах до Гроба Господнього в Палестині.

За переписом 2001 року в Україні нараховується 34 тисячі грузинів.

Це значно більше, у понад 2 рази, ніж у 1989 році, що пояснюється міграцією в зв''язку з бурхливими політичними подіями на Кавказі.

Найбільші групи грузинів зосереджені в Харківській області – 4400 осіб та Запорізькій – 3800. У мовному відношенні – 54% грузинів України визнали рідною російську, 36,7% - грузинську, 8,2% – українську мову.

І нині в українській державі відомі такі діячі грузинського походження, Георгій Ґонгадзе, Рауль Чилачава, Ґурам Петріашвілі, Вахтанг Кіпіані, Давід Жванія та багато інших.

Олекса Боярко

І наостанок – вірш грузинського й українського поета Рауля Чилачави, який читає наш колега Олекса Починок.

Моє невтішне покоління, Я не знайду для тебе слів. Роздягнені, голодні, злі. Нас кинули напризволяще, Ні звуку жалощів згори. Ми — наших буднів чорний ящик, Ми знаєм, як літак згорів. Нас загубили і згубили, Ми наче є і нас нема. Пітьмою вкрився простір білий, Не відгукнеться ніч німа. І тільки сум і плач про роки, Що з них будяччя лиш зійде. Де зараз всі вожді, пророки? Прапороносці наші де?!

Олекса Боярко

На все добре, шановні слухачі. Наступної п‘ятниці ми продовжимо розповідь про етнонаціональний портрет України. Ви слухали програму “МИ УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД: НАЦІОНАЛЬНО-ЕТНІЧНА МОЗАЇКА”. Вів передачу Олекса Боярко. Говорить “Радіо Свобода”!

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG