Івано-Франківськ, 5 грудня 2003 - Про цю дату на Прикарпатті не було згадано жодним словом. 15 років тому в Мюнхені помер геніальний український скульптор Григорій Крук. Уродженець села поблизу Івано-Франківська, митець більшу частину свого життя провів поза межами батьківщини.
В Івано-Франківську одна з невеликих затишних вулиць у 90-х роках минулого століття була названа іменем скульптора Григорія Крука. Григорій Крук, або як він іще себе називав Григір Крук, своєю творчістю обезсмертив селян Покуття. Його персональні виставки відбувалися в багатьох країнах світу, роботи стали окрасою багатьох приватних та державних музейних колекцій у різних державах. Народився ж Григорій Крук у селі Братишеві за 20 кілометрів від обласного центру Прикарпаття. І хоча про цього самобутнього скульптора неодноразово згадували в мистецьких колах, увагу до цього імені, як це часто буває, на Прикарпатті привернув звичайний вчитель, директор Братишівської загальноосвітньої школи Боднарчук Петро Миколайович. Досліджуючи історію села, куди його закинула доля, Петро Боднарчук почав вивчати історію життя Григорія Крука. Майбутній скульптор народився 30 жовтня 1911 року в сім’ї гончара. Сім’я була надзвичайно бідною. І якби не сільський вчитель Василь Лукасевич, що помітив непересічний талант здібного хлопчини, світ би ніколи не отримав геніального скульптора. Саме Василь Лукасевич влаштував 1926 року на безкоштовне навчання Григорія Крука в Івано-Франківську, тоді Станиславівську промислову школу. Пізніше він допомагає своєму здібному учневі вступити до Львівської школи декоративно-прикладного мистецтва. Григорій Крук, який не мав гімназійної освіти, вступає до Краківської академії мистецтв. Це стало можливим завдяки підтримці митрополита Андрея Шептицького. У Кракові він стає учасником угруповання українських митців “Зарево”. Разом з Михайлом Зорієм, Михайлом Черешньовським, Денисом-Левом Іванцевим Григорій Крук бере участь у численних мистецьких виставках. 1938 року він за допомогою письменника Богдана Лепкого вступає до Берлінської академії мистецтв. З того часу він постійно живе то в Берліні, то в Мюнхені. Проводить десятки виставок у різних країнах світу. Не приймає жодного громадянства, хоча підданство йому пропонували Німеччина, Франція та Канада. Петро Боднарчук, однак, переконаний, що на батьківщині про Григорія Крука знають дуже мало: “Але, на жаль, ми ще дуже й дуже мало знаємо про нього. Тому ми сьогодні ставимо собі за мету, щоб бодай якусь частину його мистецької спадщини повернути додому, щоб Україна собі повернула забуте ім’я Григорія Крука”. В рідному селі Григорія Крука Братишеві вчитель Петро Боднарчук і понині збирає спогади, фотографії, які стосуються родини митця. Деякі з них справді унікальні. В селі він також знайшов дві роботи, які виконані Григорієм Круком, організував невеличкий музей при школі, присвячений пам”яті митця, і за допомогою сільської громади встановив на подвір’ї, де мешкала родина Круків, пам’ятний знак. “Я почав збирати, перш за все, спогади про нього. Почав збирати фотографії, які залишились. Почав збирати листи. І протягом трьох років, з 1988 по 1991 рік, ми назбирали непоганий матеріал про нашого славного земляка. І в жовтні 1991 року до 80-ліття Григорія Крука ми, щоб відзначити це свято, з ініціативи дирекції школи встановили пам’ятний знак на подвір’ї, де стояла хата Григорія Яковича Крука”. Більшість робіт Григорія Крука розповідають про долю селян Покуття. Це була його перша й одвічна любов, як і в житті, так і в мистецтві, до якої він так ніколи і не повернувся.
В Івано-Франківську одна з невеликих затишних вулиць у 90-х роках минулого століття була названа іменем скульптора Григорія Крука. Григорій Крук, або як він іще себе називав Григір Крук, своєю творчістю обезсмертив селян Покуття. Його персональні виставки відбувалися в багатьох країнах світу, роботи стали окрасою багатьох приватних та державних музейних колекцій у різних державах. Народився ж Григорій Крук у селі Братишеві за 20 кілометрів від обласного центру Прикарпаття. І хоча про цього самобутнього скульптора неодноразово згадували в мистецьких колах, увагу до цього імені, як це часто буває, на Прикарпатті привернув звичайний вчитель, директор Братишівської загальноосвітньої школи Боднарчук Петро Миколайович. Досліджуючи історію села, куди його закинула доля, Петро Боднарчук почав вивчати історію життя Григорія Крука. Майбутній скульптор народився 30 жовтня 1911 року в сім’ї гончара. Сім’я була надзвичайно бідною. І якби не сільський вчитель Василь Лукасевич, що помітив непересічний талант здібного хлопчини, світ би ніколи не отримав геніального скульптора. Саме Василь Лукасевич влаштував 1926 року на безкоштовне навчання Григорія Крука в Івано-Франківську, тоді Станиславівську промислову школу. Пізніше він допомагає своєму здібному учневі вступити до Львівської школи декоративно-прикладного мистецтва. Григорій Крук, який не мав гімназійної освіти, вступає до Краківської академії мистецтв. Це стало можливим завдяки підтримці митрополита Андрея Шептицького. У Кракові він стає учасником угруповання українських митців “Зарево”. Разом з Михайлом Зорієм, Михайлом Черешньовським, Денисом-Левом Іванцевим Григорій Крук бере участь у численних мистецьких виставках. 1938 року він за допомогою письменника Богдана Лепкого вступає до Берлінської академії мистецтв. З того часу він постійно живе то в Берліні, то в Мюнхені. Проводить десятки виставок у різних країнах світу. Не приймає жодного громадянства, хоча підданство йому пропонували Німеччина, Франція та Канада. Петро Боднарчук, однак, переконаний, що на батьківщині про Григорія Крука знають дуже мало: “Але, на жаль, ми ще дуже й дуже мало знаємо про нього. Тому ми сьогодні ставимо собі за мету, щоб бодай якусь частину його мистецької спадщини повернути додому, щоб Україна собі повернула забуте ім’я Григорія Крука”. В рідному селі Григорія Крука Братишеві вчитель Петро Боднарчук і понині збирає спогади, фотографії, які стосуються родини митця. Деякі з них справді унікальні. В селі він також знайшов дві роботи, які виконані Григорієм Круком, організував невеличкий музей при школі, присвячений пам”яті митця, і за допомогою сільської громади встановив на подвір’ї, де мешкала родина Круків, пам’ятний знак. “Я почав збирати, перш за все, спогади про нього. Почав збирати фотографії, які залишились. Почав збирати листи. І протягом трьох років, з 1988 по 1991 рік, ми назбирали непоганий матеріал про нашого славного земляка. І в жовтні 1991 року до 80-ліття Григорія Крука ми, щоб відзначити це свято, з ініціативи дирекції школи встановили пам’ятний знак на подвір’ї, де стояла хата Григорія Яковича Крука”. Більшість робіт Григорія Крука розповідають про долю селян Покуття. Це була його перша й одвічна любов, як і в житті, так і в мистецтві, до якої він так ніколи і не повернувся.
