Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 00:30

Відомий філософ, публіцист Євген Сверстюк про відзначення 350 річниці Переяславської ради.


Василь Зілгалов Відомий філософ, публіцист Євген Сверстюк про відзначення 350 річниці Переяславської ради.

Прага, 3 грудня 2003 року

Василь Зілгалов

Чимало дослідників на Заході, зокрема американка Кетрін Ваннер, зауважують, що частина правлячої верстви України із проголошенням незалежності хотіла би випрацювати якусь нову громадянську концепцію єдності народу, але “релікти совєтського способу життя виявилися тривкими”.

У своїх спробах пошуку нової ідеології українського суспільства, як зауважують сучасні українські історики, “ці політики раз-по-раз наштовхувалися на ті ж самі історичні граблі”.

У заяві великої групи тих же економічних істориків України відразу ж після видання президентського указу про відзначення 350-річчя Переяславської угоди на весні 2000-го року відзначалося, що одна справа – дійсний пошук якісно нових історичних і політичних акцентів в намаганнях консолідувати суспільство, а зовсім інше – повсякчас намагатися оновлювати давно застарілі великодержавні, шовіністичні концепції.

Як зауважує переважна більшість сучасних українських науковців, це стосується і намагання президентського оточення в Україні реанімувати нібито братній дух Переяслава 1654 року. У чому це проявляється? Прислухаймося до патріарха української історичної публіцистики Євгена Сверстюка.

Євген Сверстюк

Ще раз про Переяславську раду. В день всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991-го (а цей слід віднести до найбільших національних свят України) відбулася презентація книги виданої “Смолоскипом” “Переяславська рада 1654 року”. В цій книзі обсягом 880 сторінок вибрано публікації і дослідження від Драгоманова до молодих сьогоднішніх дослідників. З’явилася вона як реакція на рішення безпринципної влади відзначати цю дату.

Є закляті місця в українській історії: 1654, 1709, 1933. Вони не тільки сидять в печінках, вони записані в долі людей, в сумліннях, в характерах і в каліцтвах поколінь.

Звичайно, грудневий референдум був реакцією на рівні інстинкту національного самозбереження. Це був тихий грім. Досить!

Переповнений конференц-зал, де колись засідала Центральна рада, було, порівняно, мало молоді. Це можна пояснити також тим, що молодь не відчуває актуальності цього ідеологічного страховиська, яке обросло пропагандивними мітами, левкою кон’єктурою і пройшло через політичні вироки націоналістів і дисидентів усіх поколінь. Молоді здається, що ми несумірно багато часу віддали цій нещасній даті, яка за кращих обставин мала б залишитися епізодом в дипломатії 17-го ст.

Бо справді, як зауважено було при обговоренні, за якихось 10 років Хмельницький мав договори і з Кримом, і з Туреччиною, і з Молдовою, і з Польщею, і з Швецією. А хіба Андрусівським договір про поділ України між Росією і Польщею або битва Виговського чи Богуна з російськими військами не були денонсацією договору 1654 року?

Василь Зілгалов

Вибачте, що перериваю думку Є.Сверстюка, але хочу нагадати, що експерти, історики сьогодні виділяють ще один із оновлюваних реліктів радянського способу життя на пострадянських теренах – це тезу про так звану дружбу народів, якої ніколи не було: уявляють собі дружити народами. І сьогодні владні сили в Україні, як це підкреслює вже згадана Кетрін Ваннер, намагаються вписати в новітню ідеологію саме тезу вічної дружби народів. Уявляєте собі дружбу народів в Батурині чи під Полтавою 1709 року. Дати ці також можна було б відзначати на широкому державному рівні, але... Євген Сверстюк продовжує.

Євген Сверстюк

Але фатальна дата від Переяслава тягла свій хвіст понад 3 століття, і до того хвоста поначіплялося багато реп’яхів, за якими бігали і платні поети, і кон’юнктурні історики, і журналісти. Особливо багато було реп’яхів-стереотипів: наївних казок про нерозривність двох братніх народів, про вічну дружбу, про спільне майбутнє. Було заборонено торкатися стереотипів. Наприклад, ставити питання про статус єдинокровних братів. Навіть коли вони справді єдинокровні. За натяк про Каїна і Авеля можна було загриміти в Сибір. А скільки тих ворогуючих братів у народних казках, в народних думах? В повісті Гоголя “Страшна пімста” скільки їх надавалося до політичних алюзій?

Звісно, все це не можна було прикладати до старшого брата, який перебував під особливо лагідною опікою у спецслужб. Він був у рамці. До речі, вічний могильний пам’ятник старшому братові створив Джордж Орвел у своєму романі “1984”. Порожня фраза про дружбу народів ввійшла в жаргон жорстокої комуністичної епохи настільки, що й досі вона часто фігурує в текстах істориків.

Тим часом в сім’ї братніх народів були і репресовані нації, і геноцид практикувався не тільки до меншого брата, але й до зовсім маленьких. Розмови про інтернаціоналізм призначалися на експорт. Мова молодих істориків, представлених у збірнику, визбулася фальшивої фразеології. Вони швидко виходять на добрий рівень історичного мислення.

Однак, нам не легко виходити з полону мітів вже трохи рошарпаних вітрами часу. В історії закріплюється добра опінія за націями, які ведуть чесну гру з партнером, а лукаві і підступні вписуються в історію своїми ділами, яких не зміниш і не переінакшиш. Та й окремих людей єднає культура, а не кров.

У всіх виступах на презентації була однозначна оцінка заклятої дати. Однак колишній посол України у Франції Юрій Кочубей закликав цю дату відзначити, але так, щоб більше нікому не хотілося, і нікому не кортіло.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG