Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 12:58

“Країна Інкогніта”. Максим Богданович.


Сергій Грабовський “Країна Інкогніта”. Максим Богданович.

Київ, 9 грудня 2003 року.

Олександр Народецький

Радіожурнал “Країна Інкогніта” – це спільний пошук історичної істини. “Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України. “Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.

Сергій Грабовський

Вітаємо Вас, шановні слухачі! Існують достойники, котрі крім поважної праці на рідній ниві встигають зробити чимало і для культур інших народів. Ба більше, сама доля яких стає своєрідним містком для подальших співпраці та порозуміння цих народів. Про одного із таких достойників культури ми сьогодні вестимемо мову.

З Вами, як завжди, Сергій Грабовський, журналіст “Радіо Свобода” і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.

І знов я на старій садибі, де молоді літа пройшли. Вже стіни мохом поросли, і грають, мов веселка, шиби. Скрізь – порох, мертвий супокій, - як сумно у оселі цій!

Я в сад пішов – там пуща дика: усе травою заросло, Усе те зникло, що було, І тільки Напис “Вероника”, карбований об тій порі, Чорнів на липовій корі.

Рости ж, мій велетню-розмаю, вставай, як монумент живий, і до небес піднось німий різьблений напис - хай співають: що більше весен пробуя, то вище дороге ім’я.


Максим Стріха

Для кожної національної культури є поети-символи. Поети, які з’являються на зламі і репрезентують своєю творчістю якісь дуже важливі для цієї літератури, для цієї культури в цілому тенденції. Для білоруської літератури на початку ХХ століття в час національного пробудження таким поетом став Максим Богданович.

Його біографія дуже коротка. Він прожив 26 років життя і помер у Ялті в травні 1917 року встигнувши потримати перед смертю примірник своєї книги, щойно привезеної з Вільні, центру тодішнього білоруського національного відродження. В пам’ять про це лишився чотиривірш, останній, очевидно, чотиривірш в його житті. Мовою оригіналу він звучить так:

Українє светлай, де я вміраю, У бєламу домі, ля сіней бухты, Я не самотный – я кнігу маю З друкарні пана Марціна Кухты.

Ця книга з друкарні пана Мартина Кухти відіграла величезну роль не лише для білоруської національної культури, а й для політичного становлення того, що могло б розвинутися на початку 90-тих у національну демократичну Білорусь. І що, на жаль, було обрубано грубо приходом до влади Лукашенка у 1994 році.

І ця книга (це дуже важливо) стала першою білоруською книгою повністю перекладеною українською мовою українським поетом, неокласиком Михайлом Драй-Хмарою. Біографії наших поетів були трагічні і ці біографії відображають їхні вірші.

Сергій Грабовський

І тому, знову вірш Максима Богдановича.

Чуєш гук? - Це сумний і похмурий лісун починає неголосно грать: під руками його - він і грець, і співун, - ніби тисячі туго натягнутих струн тонкоцівкові сосни дзвенять.

Чи казати, чого потемніла ріка, захиталось волоття вівса, і про що йому шепче вітрець із ліска, що тремтить і блищить в жолобочку листка: чи сльоза, чи холодна роса?


Максим Стріха

В Україні в 20-роки існувала потужна літературна течія неокласиків. Гроно п’ятірне нездоланих співців, які дуже багато робили для європеїзації української літератури. Максим Богданович робив щось подібне для Білорусії, але він працював на культурному полі значно менш розробленому від українського. Відтак його лірика можливо ширша тематично, стилістично, аніж лірика українських неокласиків. Тут можна знайти і народницькі вірші, і романси, і викінчені, вишукані бездоганні сонети, і тріолети, і тексти, які стали символами для тих, хто хотів бачити Білорусь вільною, незалежною, європейською.

Сергій Грабовський

І мабуть, не випадково вірші Максима Богдановича одразу після свого створення підхопив найпопулярніший і найлегендарніший рок-гурт Білорусії “Пісняри”. Але власне про вектор, який поєднував білоруського будителя і українську культуру.

Максим Богданович добре знав українську мову і тогочасну українську літературу. Він устиг зробити чимало для імплантації, введення художніх відкриттів української культури у живу тканину культури білоруської. Статті присвячені творчості Тараса Шевченка, Івана Франка, Володимира Винниченка, Грицька Чупринки і Володимира Cамійленка – це далеко не повний перелік “україніки” Максима Богдановича.

Максим Стріха

Я думаю Сергію, що це було цілком закономірно, адже Білорусь у своєму національному відродженні трошки спізнювалася проти України. Зовнішні умови були схожі: одна та сама Російська імперія, але білорусам було ще складніше, бо у них не було на той час свого націєтворчого міфу (вживається слово в позитивному науковому значенні). За українцями була козацька традиція, за білорусами було Велике князівство Литовське, про білоруськість якого встигли забути завдяки тривалій російській пропаганді.

І отже, торуючи шлях формування модерної білоруської нації, білоруси завжди звертали увагу на те, що діється в Україні. І тоді, і між іншим сьогодні. І відтак інтерес Богдановича, інтерес інших помітних постатей білоруської літератури початку ХХ століття до того, що діялося в Україні, цілком закономірний. Бо українці торували для білорусів шлях, і відтак були дуже цікаві.

Сергій Грабовський

Я хотів би додати думку заступниці голови севастопольського Товариства білорусів імені Максима Богдановича “Пагоня” Анни Малховської-Васюніної: “Свобода, державність, незалежність, а так само відродження духовності і національної культури – ось символи нашого товариства. Ми білоруси – великий народ, тому що у нас є Максим Богданович. Наше товариство кожен рік 25 травня, у день смерті поета, а так само 9 січня у день його народження навідуємо Лівадійский цвинтар, де похований поет. Часто з нами бувають і українці, тому що вони нас в Вільні добре розуміють, у нас в Вільні багато спільних проблем.

У нас є своя садиба білоруська на північному боці Севастополя. Там у садибі є картина, де Богданович у останні години свого життя на фоні ялтинського пейзажу. Ця картина вельми відомого білоруського художника Олеся Марочкина. Картина називається “Я не самотній”. Нам деколи тяжкувато працювати у Севастополі, нас тут не всі розуміють. У Севастополі є ще одне білоруське товариство. Воно називається Всеукраїнське об’єднання “Білорусь”. Вони ходять з портретом Лукашенко. Але в нас багато спільного з нашими українськими товариствами: вони часто бувають на наших заходах, а ми так само часто їх навідуємо. І не дивлячись на всі перешкоди ми віримо у краще”.

Краю мій рідний, проклятий від Бога, скільки зазнав ти недолі! хмари, болото та нивка убога... Вітер гуляє на волі.

Поруч розкидані селища рідні. Жаль мені здавлює груди! Голі берізки, хатиночки бідні... Ходять зажурені люди.

Стиснуло горе дихання народу, горе усюди панує.

Хвилі його розлилися, як море, бідний наш край затопили... Браття! Чи ми подолаєм це горе? Браття! Чи вистачить сили?


Максим Стріха

З ознайомлення з частиною спадщини Богдановича може скластися враження, що він був ліриком. І справді у нього є прекрасні любовні вірші які б могли б війти в антологію світової любовної поезії, якщо б таки була кимсь видана.

У нього є вірші, які можна назвати просвітительським, де він недалеко від інших значних білоруських поетів того часу Янки Купали і Якуба Коласа. Але голос Богдановича коли треба звучав дуже гучно. Йому належить текст, який став політичним символом національного відродження - “Пагоня”. Вірш присвячений тій погоні над Острою брамою Вільні (нагадаю, що Вільна була для білорусів тоді їхнім П’ємонтом), тій погоні, яка лягла в основу герба незалежної Білорусії. Як відомо, 1995 року, після першого лукашенківського референдуму і, герб було заборонено, і вірш усунено з шкільних антологій.

Сергій Грабовський

Але цей вірш встиг набути пісенного виміру у творчості рок-гурту “Пісняри” на початку 90-тих.

Звучить пісня “Пагоня”

Тільки в серці почую, мій краю, і тривогу за тебе, і гнів, гостробранську святиню згадаю і на конях грізних вояків.

Скаженіють запінені коні І, як вихор, женуть, і хриплять, - стародавнії Литви Погоні не розбить, не спинить, не стримать.

Перед – вами роки незміренні, а за вами століттів сліди, - ви за ким женетеся, шалені? Де шляхи ваші йдуть і куди?

Чи вони, білорусе, погнались отим дітям твоїм навздогон, що забули тебе, відцурались, продали, наче бранку, в полон?

Уражайте їх, бийте мечами, не давайте чужинцями жить! Хай почують, як серце ночами за подолену матір болить!

Краю рідний, я тільки людина, - затамуй мою тугу німу! Ти пробач, ти прийми свого сина, дай умерти за тебе йому!


Сергій Грабовський

А наразі пісні на вірші Богдановича пишуть білоруські рок-музиканти. Це вже не ліричні “Пісняри”, це значно більш жорсткий рок. Мабуть, до цього спонукає ситуація у самій Білорусії.

Виявляється, ці тексти дуже добре надаються до музичної альтернативи чинному істеблішменту. Цього літа рок-композиції на вірші Максима Богдановича звучали на рок-фестивалі у Євпаторії і російськомовні білоруські музиканти з гурту “Апокрифал” вважали, що саме Богданович найкраще висловлює їхні настрої та їхню екзистенцію.

Максим Стріха

Поза всяким сумнівом, Максим Богданович був великим поетом. Не лише білоруським, а і всеєвропейським. Про що свідчить, зрештою, його переклади сусідніми мовами і, насамперед, українською, бо до перекладання Богдановича доклав своїх сил не лише Михайло Драй-Хмара, а й низка інших українських поетів, що належать до першого ряду нашої літератури.

Я б хотів би наголосити на ще одній обставині. Ті українсько-білоруські зв’язки, що торувалися Богдановичем ще на початку ХХ століття, дуже плідні і сьогодні. Нечисленні, на жаль, білоруські, білоруськомовні інтелектуали і сьогодні звертають величезну увагу до того, що діється в Україні. Про це свідчить українське число часопису “Аrche”, яке має дуже цікаву мету – презентувати іншу, альтеративну до сьогоднішньої кучмівської України, іншій, альтернативний до лукашенківської, Білорусі.

Я переконаний, що коли та альтернативна Україна і альтернативна Білорусь стануть Україною і Білоруссю справжніми, реальним, дуже поважне місце для обох наших народів, для їхнього братства (я вживає це слово не в радянському значенні, зачовганому, а в значенні, яке має таки реальну вагу) дуже велике значення для цього матиме постать великого поета Максима Богдановича.

Упали з грудей пана Бога, порвавшися пацірки зір і вмить розкотилися в небі, засіявши синій простір.

І так чогось сумно та пильно на край наш бездольний зорять... Що чують вони там? що бачать? чого все тремтять, тремтять?


Сергій Грабовський

Вели радіожурнал “Країна Інкоґніта” Максим Стріха і Сергій Грабовський. Вірші Максима Богдановича у перекладі Михайла Драй-Хмари читав Олекса Починок. Хай Вам щастить і хай Україна розкриває вам свої загадки. Говорить “Радіо Свобода”.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG