Доступність посилання

08 грудня 2016, Київ 22:15

“Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”. 1. Особливості українського і кримськотатарського дисидентських рухів. 2. Шістдесятиріччя Мустафи Джемілєва. 3. До сімдесятип’ятиріччя Євгена Сверстюка.


Сергій Грабовський “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”. 1. Особливості українського і кримськотатарського дисидентських рухів. 2. Шістдесятиріччя Мустафи Джемілєва. 3. До сімдесятип’ятиріччя Євгена Сверстюка.

Київ, 10 грудня 2003 року.

Олекса Боярко

В ефірі програма “МИ УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД: НАЦІОНАЛЬНО-ЕТНІЧНА МОЗАЇКА”. Перед мікрофоном – Олекса Боярко. Сьогодні у випуску:

Особливості українського і кримськотатарського дисидентських рухів

Шістдесятиріччя Мустафи Джемілєва

До сімдесятип’ятиріччя Євгена Сверстюка

Українські та кримськотатарські дисиденти мали спільного ворога в особі тоталітарного радянського режиму і однаково намагалися відстояти національну ідентичність своїх народів. І хоча українці змагалися за свободу на своїй землі, а кримські татари – у вигнанні, об''єктивно вони були союзниками у боротьбі. Про особливості українського та кримськотатарського рухів опору 1960-х – 70-х років розповідає ведучий рубрики “Сторінки національної історії” Віталій Пономарьов.

Віталій Пономарьов

Лібералізація радянського режиму на початку 1960-х років сприяла пожвавленню українського національного руху. Почавшись як суто культурницький, він незабаром за власною логікою та під тиском репресій КҐБ набув політичного характеру. І вже у середині 70-х років в українському русі існували 3 напрямки: правозахисний (Українська Ґельсінкська Група), релігійний (приміром, Василь Романюк – майбутній патріарх Володимир) і власне національний (наприклад, В’ячеслав Чорновіл). Серед українських дисидентів були і марксисти (Микола Руденко), і націонал-комуністи (Іван Дзюба), і націоналісти (Валентин Мороз), проте їх об’єднувала орієнтація на національні інтереси. Відтак, 1979 року 18 українських політичних в’язнів закликали до (цитата) “виходу України з так званого СРСР і створення незалежної демократичної української держави”. Натомість визвольний рух кримських татар розпочався зі звернень до влади з проханням дозволити повернення до Криму. Ці “петиційні кампанії” збирали до ста тисяч підписів. Одночасно в Узбекистані сформувалася нелеґальна організація “Союз молоді кримських татар”, очолювана Мустафою Джемілєвим. 66-го року кримські татари вперше вдалися до масових виступів у місцях висилки і в Москві. У Ленінабаді (Таджикістан) кримськотатарські активісти провели нелегальний з’їзд, згодом встановили зв’язки з українськими та російськими дисидентами і через них звернулися до світової спільноти за підтримкою. Під цим тиском президія Верховної Ради СРСР у серпні 67-го року видала указ про реабілітацію кримських татар, проте без права повернення до Криму. Боротьба за повернення тривала ще 22 роки, і тільки 89-го року Верховна Рада СРСР дозволила кримським татарам повернутися на Батьківщину. Попри певні відмінності у методах спротиву режиму, українські та кримськотатарські дисиденти спільно відстоювали усю повноту прав людини – від її політичних прав і аж до її права жити на своїй історичній території. Сама ж влада однаково звинувачувала українців та кримських татар у націоналізмі, нарівні засуджуючи їх до концентраційного табору за (цитата) “наклепницькі вигадки, що паплюжать радянський державний та суспільний лад”. І своєрідним символом єдності дисидентського руху став захисник прав кримських татар українець Петро Григоренко. Віталій Пономарьов, “Радіо Свобода”, Київ.

Олекса Боярко

У Криму відзначено ювілей лідера кримськотатарського народу Мустафи Джемілєва. Відомому політику, громадському діячеві, правозахиснику виповнилося шістдесят років. Детальніше – наш кримський кореспондент Володимир Притула.

Володимир Притула

Мустафа Джемілєв є одним з найбільш відомих правозахисників і дисидентів радянських часів. Впродовж останніх двох-трьох десятиліть він також визнаний лідер кримськотатарського національного руху. Він присвятив рухові 44 роки свого життя. З них 17 років провів за ґратами. Наприкінці 80-тих років минулого століття він повернувся до Криму і очолив процес репатріації на історичну батьківщину раніше депортованого кримськотатарського народу.

Зараз Мустафа Джемілєв очолює Меджліс і є визнаним лідером свого народу. У ці дні Мустафа Керим Оглу, син Криму відзначає своє шістдесятиріччя. Виставки, концерти, громадське визнання – все це каже він, для нього не так важливо, як розуміння того, що головна мрія його життя – повернення на батьківську землю збулася. Але він додає, що тепер перед ним, як і кожним кримським татарином постає завдання збереження своєї ідентичності, своєї історії.

“Якщо народ не знає і не шанує свого минулого, то у нього не буде й майбутнього. Тому ми зараз маємо згадати свою історію, історію боротьби за наше майбутнє, бо наш народ ще мусить докласти чимало зусиль, щоб це майбутнє було гідним і справедливим. Ми повернулися. Тепер маємо відродити в Криму свою духовність культуру і мову”, - відзначив Мустафа Джемілєв.

Саме тому, як великий подарунок від співвітчизників та єдиновірців він сприйняв рішення мусульманської громади його рідного села Ай-Серес під Судаком збудувати в його честь мечеть. Рішення про будівництво храму схвалило духовне управління мусульман Криму. За словами його глави муфтія Криму Аджа Емерлі Ефенді Блаєва у такий спосіб мусульмани хочуть віддати глави Меджлісу данину поваги: “У кожному народі серед нас Всевишній обирає лідера. Такий лідер для кожного народу буває раз на сто років. У кримських татар у минулому столітті таким вождем був Нуман Чалібід Джахан, а в цьому столітті наш лідер, наш шановний Мустафа Ага”, - сказав муфтій Криму Аджа Емерлі Ефенді Блаєв.

Один із керівників мусульманських громад Криму Арсен Альчиков каже, що відповідно до мусульманської традиції будь-яка людина, яка виділила кошти на будівництво мечеті може дати їй своє ім’я, або ім’я з членів своєї родини. У цьому ж випадку мова йде про загальне бажання кримських мусульман. Ідея спорудження мечеті на честь Мустафи Джемілєва знайшла підтримку у віруючих і це буде кращим виявом їхньої подяки і поваги до голови Меджлісу, вважає Арсен Альчиков. “Ін шала, слава Аллаху, це питання успішно вирішується. Ми вже знайшли спонсорів. Про терміни говорити ще рано, але постараємося протягом року збудувати красуню-мечеть, яка носитиме ім’я Мустафа Ага”, - сказав Арсен Альчиков. За його словами Мустафа Джамі буде невеликою культовою споруду на 100 осіб, але її мінарет підійметься більше ніж на 30 метрів і його буде видно з далеку.

Символічно, що національний гімн кримськотатарського народу “Я поклявся” звучить у приміщенні колишнього кримського обкому КПСС. Тут під такою ж назвою проходить виставка документів і матеріали з історії кримськотатарського національного руху, центральною постаттю якого є Мустафа Джемілєв. На одному із стендів цитата: “Я поклявся, що ніхто, ніколи і за жодних обставин мене не примусить відмовитися від виконання свого обов’язку, що покладений на мене честю, сумлінням і національною гідністю. Сьогодні я знову можу повторити цю клятву і я сподіваюсь, що в мене буде достатньо духу і сил, щоб не зрадити цьому принципу до кінця своїх днів”, - сказав Мустафа Джемілєв. Володимир Притула для “Радіо Свобода”, Сімферополь.

Олекса Боярко

Відомий культуролог Роман Корогодський розповідає про іншого визначного ювіляра – Євгена Сверстюка, якому виповнюється сімдесят п’ять років.

Роман Корогодський

Євген Сверстюк на Волині. Євген Сверстюк в Україні. Євген Сверстюк в СРСР. Євген Сверстюк – шістдесятник. Євген Сверстюк – науковець. Євген Сверстюк – талановитий творець “самвидаву”. Євген Сверстюк – зек. Євген Сверстюк на “свободі”, тобто у “великій зоні”. Євген Сверстюк у світі, голова Українського пен-центру. Євген Сверстюк і Автокефальна православна церква. Євген Сверстюк і газета “Наша віра”, яку він очолює 13 років. Євген Сверстюк –літературознавець, інтерпретатор творчості Ґете, Екзюпері, Шаміссо, Гоголя, Шевченка, Гончара, Тичини. Євген Сверстюк – критик, пристрасний і вкрай суб’єктивний. Євген Сверстюк – публіцист з проникливо високим громадянським голосом. Євген Сверстюк на “Свободі”, на “Радіо Свобода”. Євген Сверстюк – батько, чоловік і, насамкінець, дуже складна і красива людина, багата душею, елегантна, шляхетна.

Назвав мені відомі духовні параметри особистості ювіляра, аспекти його діяльності, вихідні скрижалі долі. Кожний пункт можна розгортати в окремій повісті, оповіданні, етюди. Кожна віха його життя надається на модерне філософське тлумачення, а деякі карколомні сюжети в стилі полійцеських романів, ніби помилково взяті з інших життєписів.

Увесь комплекс “Євген Сверстюк” – є яскравим, найпереконливішим свідченням шаленого, шаленого, шаленого ХХ століття, в якому ювіляр усім своїм життям довів, що в супереч і наперекір усім обставинам шаленого, шаленого, шаленого і вкрай деформованого, бездуховного світу можна залишатися людиною честі, сіячем духовності, високих зразків культуру. І головне – безстрашним лицарем України, послугуванні і обороні якої присвятив усе своє драматичне життя.

Євген Сверстюк народився на Волині (село Сільце Горохівського району). Ще хлопчиком був свідком міжнаціональної польсько-української ворожнечі. Згодом зазнав шаленого насильства двох окупаційних потуг – Німецької та Советської. Совєти ув’язнили Євгенового старшого брата Якова. У дитинстві улюбленою книжкою пастушка Жені був “Байрон”. 1953 року скінчив Львівський університет і влітку поїхав у Сибір шукати брата, який вже на висилці працював на лісоповалі. І знайшов проявивши неабияку вигадливість. І ,звичайно, Бог сприяв.

Аспірант в Інституті психології. Науковим керівником аспіранта Сверстюка був видатний вчений академік Григорій Силович Костюк. Усі 60-ті роки за ним стежить таємна поліція – КГБ. Виганяють з Інституту психології, “Ботанічного журналу”... І, нарешті, переслідування у “великій зоні” закінчуються арештом, судом і ув’язненням на сім років у таборах суворого режиму. Плюс – 5 років – висилка.

Молодий слухач спитає: “За що?” Відповідаю: За творчість. За історіософську працю “Собор у рештуванні”, за гострий публіцистичний памфлет “Процес над Погружальським” (про підпал Бібліотеки Академії наук, де згоріли чималі фонди україніки), за десятки літературознавчих текстів, текстів добірної критики, що були опубліковані закордоном. На відміну від багатьох шістдесятників, які писали підцензурно, хай навіть на межі фолу, Євген Сверстюк фактично відмовився від свого авторства. Його тексти “редагував” Іван Світличний аби стерти Сверстюковий стиль, щоб КГБ його не вирахувало. І писав, що думав і як вважав за свій обов’язок. Сверстюк і під час слідства і на суді, і у в’язницях, таборах, висилці – лицар без страху і докору.

Через 12 років ув’язнення у “Малій Зоні” він повертається у крижану мерзоту “великої зони”. За плечима досвід зека, який Сверстюка не покидає. Він живиться людським радощами рідного дому – жінка, діти, які повиростали, контакти з учорашніми зеками-побратимами і вдячна згадка про канадійського видатного вченого Юрія Остаповича Луцького, який віднайшов адресу Сверстюка на висилці і писав йому листи.

Колесо історії Кліо рвучко крутила і новому часі Євген Сверстюк віднайшов у собі такі вражаючі уяву духові сили, проявив динамізм особистості, що залишається лише дивуватися всьому зробленому цим робітником на полі культури. Він і своїм високим творчим рівнем виставив і високу планку для всієї генерації шістдесятників. Інтуїція психолога дозволила оминути йому майдани, мітинги, популізм і, зрештою, компроміси політиків. Євген Сверстюк залишився чи не останнім романтиком (згадаєте “Байрона” і його дитинство), і Дон Кіхотом – героєм його зрілих років. І таким він уже залишиться.

У мене є особистий пієтет до Євгена Сверстюка: він познайомив мене з Оксаною Ящишин, моєю дружиною, і наше весілля відбулося в Сверстюкові хаті. Дякую тобі, Женю, дякую! Роман Корогодський для “Радіо Свобода”.

Олекса Боярко

Ви слухали програму “МИ УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД: НАЦІОНАЛЬНО-ЕТНІЧНА МОЗАЇКА”, яку вів Олекса Боярко. На все добре, шановні слухачі! Говорить “Радіо Свобода”!

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG