Доступність посилання

logo-print
08 грудня 2016, Київ 20:18

“30 хвилин у різних вимірах”


Ірина Халупа “30 хвилин у різних вимірах”

Київ, 6 грудня 2003 року.

Ірина Халупа

Здоровенькі були, дорогий слухачу. До вас вітає в гості українська “Свобода”, передача “30 хвилин у різних вимірах” і я, Ірина Халупа. Уривок пісні, яка щойно прозвучала – це частина музичного доробку героя цієї передачі Миколи Колесси. Сьогодні в нас велике свято. Микола Колесса, композитор, диригент, львівська легенда, святкує свій день народження. 6-го грудня йому виповнилося рівно сто років. З чим його вітають всі співробітники “Свободи” та й уся Україна.

Микола Колесса – відомий диригент, нащадок Колесс, Менцінських, Лаврівських, учень Вітезслава Новака в Празі, ректор консерваторії у Львові з 1953-до 1969 років, засновник диригентської школи, автор єдиного українського підручника з диригування, академік, професор, герой України, лауреат Шевченківської премії, почесний громадянин Львова, найстарший пластун-сеньйор.

Втім, він любить, коли його називають просто маестро. До диригування Микола Колесса завжди підходив науково, а ось оцінити свої твори зумів лише з роками. І зізнався собі: “Невже це я міг написати!”.

Колесса – це золоте ім’я української музичної аристократії, родини, в якій завжди лунала музика. Цю атмосферу добре пам’ятає столітній ювілянт Микола Колесса.

Микола Колесса

Наша родина була дуже музикальна. Батько чільний час збирав пісні. Їздив, використовував кожну можливість, щоб записувати і працювати над народними піснями, особливо влітку, коли були канікули. Мама, хоч освіти музикальної не мала, була дуже музикальна сама, гарно співала народні пісні. Мої сестри співали. Я мав дві сестри, молодші від мене.

Ми утворили маленький хор вдома. Такий маленький хор: батько, мама, мої дві сестри і я. Ми не раз ходили і співали. Люди слухали... До нас ходили не раз влітку селяни і співали народні пісні. Батько на фонограф записував їх. А потому те, що було записане, обробляв науково. Так що, спів і музика були весь час у нас вдома.

Ірина Халупа

Говорячи про святкування свого 100-літнього ювілею, Микола Колесса зауважив, що він не хотів би, щоб воно перетворилось на видовище, а навпаки хоче, щоб усе було справедливо і відверто, щоб вдалася мистецька акція.

“Хочу почути об’єктивну критику своїх творів, а не вихваляння. Нехай сучасне покоління скаже, що я зробив за цих 100 років, яка вартість мого доробку.”

У нашій програмі ми постарались виконати бажання маестро.

“Правдиві тільки в світі музика й вино,” – співається в одній із пісень музичної обробки Миколи Колесси. Власне, та правдива музика, яка звучить. 9-та симфонія Бетховена пробудила в серці молодого львів’янина бажання стати музикантом. А батьки хотіли, щоб він був лікарем. Так це все і почалося.

Микола Колесса

Я собі раз купив білет на концерт, на якому виконувалась 9-та симфонія Бетховена. На мене те таке сильне враження зробило, що я рішився покинути медицину і присвятитися виключно музиці.

В серці я носив думку бути музикантом. І тому я перед батьком поставив весною 1924 року питання, що або я так, як батьки хотіли, буду далі вчитися на медицині й стану лікарем, і якщо мені буде зле, то я буду на батька нарікати, або я піду, і як мені буде зле, то буде на себе самого нарікати. Ось батько був настільки розумний і розважливий, що дозволив мені кинути медицину і вислав мене на студії до Праги.

Що ж, до Праги я приїхав, властиво. Я сам не знав, як стати музикантом, де мені вписатись. Мені було тоді 20 років. Я поїхав до Праги, знаючись вже трохи на фортепіано. Я взагалі не знав, як і що мені робити, як стати тим музикантом, в який спосіб.

Ірина Халупа

А чи Ви мали поняття – чи Ви хотіли стати композитором, чи виконавцем, чи просто удосконалювати гру на фортепіано? Ви мали якесь викристалізуване уявлення про те, яким музикантом Ви хочете стати?

Микола Колесса

В тому річ, що я уявлення того не міг мати, тому що у нас таким музикантом, який тільки з музики жив, був тоді одинокий Василь Барвінський, який став директором студії в Празі, вернувши до Львова, став директором Вищого музичного інституту імені Лисенка.

Я слухав, прислухувався до гри на фортепіано Барвінського, який виконував і пропагував свої власні твори. Я мріяв про те, щоби стати таким, як Барвінський. А в який спосіб – я не знав. Я знав, що він вчився приватно у такого славного чеського музиканта і композитора Вітезслава Новака. Я мріяв про те, щоб колись до того Вітезслава Новака дістатися. Але як, з чим?

Ірина Халупа

Але до Новака Микола Колесса таки дістався. Щоправда не відразу, а через рік. До консерваторії приймали вступні екзамени навесні, коли молодий Колесса ще був у Львові.

Прибувши до Праги, він записався до Карлового університету, відвідував лекції музичного відділення педагогічного інституту, а також слухав виклади в Українському Вільному Університеті, де брат його батька, Олександр Колесса, був ректором. Протягом всього року Микола готується до вступних іспитів до консерваторії, навесні 1925-го року успішно здає вступні екзамени, і відразу на другий курс. Я запитала маестро про його перший музичний твір.

Микола Колесса

Спочатку наш професор нам дав одну маленьку тему – кілька нот, щоб ми почали щось там робити. Я почав писати. Тих кілька нот я поклав на музику. Продовжував працювати над ними, і створив першу частину такої на фортепіано п’єси. Я, властиво, так був просякнутий народною музикою, піснями, що то відбивалося і на моїй творчості, якщо те можна назвати творчістю.

Після того, як я написав ту першу частину і показав професору, він дещо мені порадив переробити. Я послухав. Мої товариші теж таку саму тему отримали. Кожний щось із тої маленької теми, яку професор дав, зробив: один – якусь для фортепіано п’єску веселу, другий – таку, третій – іншу. В кожному разі, та моя вийшла як така перша, властиво.

Після того я вже почав думати, щоби писати щось виразно українське. І почав писати скерцо, під час скерцо повільну частину, і закінчив четвертою частиною – танцем “Коломийкою”. І то була моя перша робота. Те, що я створив на фортепіано, я зінструментував для оркестру. Наприкінці року та робота стала моєю дипломною роботою. Я мав таке велике щастя, що виконав ту мою першу сюїту (“сюїта” – то є такий музичний твір, який складається з кількох досить незалежних від себе частин) оркестр чеської філармонії.

Ірина Халупа

Закінчивши консерваторію, на Миколу Колессу чекало ще подальше навчання у Празькій школі вищої майстерності. Микола Колесса

Мені порадили старатися вступити до школи вищої майстерності при консерваторії. Я мріяв, щоби дістатися до Новака, який колись учив Барвінського.

Ірина Халупа

І Ваша мрія здійснилася?

Микола Колесса

На щастя, моя мрія здійснилася. Я був прийнятий до школи вищої майстерності, яку я після трьох років закінчив в 1931 році. Також був у Вітезслава Новака.

Ірина Халупа

І Ви багато в нього навчилися, у Новака? Він для Вас був великим прикладом?

Микола Колесса

Великим прикладом і дуже улюбленим учителем. Часом він мене запрошував до себе на обід, до своєї родини. Все, що я розповідаю, то все є дуже таке загальне. Про деталі того всього, що я переживав, годі так розповісти коротко, бо то є велика, терниста дорога, але я якось витримав.

Ірина Халупа

Ви кажете, що це була терниста дорога. В чому Ваші труднощі й ці терни полягали?

Микола Колесса

В тому, що я мав велике щастя, що батько був настільки працьовитий і любив мене, допомагав мені, що мені присилав гроші, що я мав з чого жити. Було дуже скромно. Я не раз (то одне є таке дуже важливе) трошки навіть голодував. Але я те все переборов якось. Так що, я міг щасливо закінчити студії. Я мріяв вернутися до Львова і стати тут вже українським композитором і музикантом.

Ірина Халупа

У Львові почалася нова дорога в житті Миколи Колесси. У цьому Львові, де сьогодні всі його вітають, адже це не кожний день, що хтось святкує свій сотий день народження.

Про життя і творчість столітнього ювіляра розповідає музикознавець Леся Олійник.

Леся Олійник

“Людина-епоха” – так сьогодні можна назвати українського композитора, диригента, педагога і мистецтвознавця, лауреата національної премії імені Тараса Шевченка Миколу Колессу.

Микола Філаретович почав свій життєвий шлях ще на початку XX ст. і продовжує його у нинішньому, XXI-ому. Рівно сто років тому, 6 грудня 1903 року народився майбутній митець. Саме того грудневого дня у Львові перебував Микола Лисенко. Ось що розповідає з приводу цього Микола Колесса.

Микола Колесса

Мій батько зайшов у ложу театру, де сиділи Іван Франко і Микола Лисенко, і сказав, що у нього народився син. Микола Віталійович посміхнувся, привітав його з моїм народженням і спитав: “Яке вибрали ім’я?” Не встиг ще батько нічого сказати, як великий композитор порадив йому: “Хай буде Микола”.

Леся Олійник

Так Микола Лисенко став хрещеним батьком Миколи Колесси. Життєвий і творчий досвід Микола Колесса набував у межах австро-угорського, польського і чехословацького культурного просторів. Потім – у тісних кордонах Радянської імперії, бо народився і зростав він у Галичині.

На долю Миколи Колесси випали випробовування на витримку найвищого ґатунку української інтелігенції, який дав йому батьківський родовід і багатовікова національна культура. Вся сім’я Колессів складалася з професійних музикантів: батько Філарет Колесса – видатний фольклорист, композитор і мистецтвознавець, прадід Іван Лаврівський – відомий композитор середини XIX ст., двоюрідний брат – славетний співак Модест Менцинський, двоюрідні сестри – відомі в Канаді піаністка Любка та віолончелістка Христина Колесси.

Микола виростав у оточенні національної мистецької еліти. В родині бували Іван Франко і Володимир Гнатюк, Василь Стефаник і Марко Черемшина, Василь Бабинський і Ярослав Галан, Леся Українка і Климент Квітка. Камертоном Колессової родини була, звичайно ж, українська народна музика.

Як і багато дітей тодішньої інтелігенції, Микола Колесса отримав висококласну освіту, навчався у Львові, Відні, Кракові та Празі. Музичну та філософську освіту Микола Колесса здобував у відомих діячів чеської культури. Серед них – Зденек Неядлий, Вітезслав Новак, які несли традиції слов’янської музики та модерністичні новації 20-30-х років. Ці впливи сприйняв і чутливий до нових віянь Микола Колесса. На ґрунті галицької музики він пише твори у так званому “новому фольклорному стилі”.

Сумнозвісна партійна постанова 1948 року, спрямована проти будь-яких творчих пошуків, теж торкнулася Колессу. На тривалий час він як композитор замовк.

Можливо, згадуваний концерт симфонічного оркестру вирішив ще одну творчу стежину Миколи Колесси, яка привела його до професії диригента. Він став основоположником Львівської диригентської школи. Саме з цієї школи вийшов його учень – видатний маестро Стефан Турчак, і багато інших маститих диригентів.

Микола Колесса був також одним із засновників львівського симфонічного оркестру, художнім керівником хорової капели “Трембіта”, диригентом львівського театру опери та балету. А згодом він очолив і вищий музичний заклад Західної України – Львівську консерваторію.

Ось що згадує про Миколу Колессу відомий український композитор Мирослав Скорик.

Мирослав Скорик

Я йому вдячний в багатьох випадках. Хоча би можна назвати два. Оскільки ми з моєю сім’єю були вислані до Сибіру в 1947-54 роках, то коли я вернувся в 1955 році до Львова, я не мав належної освіти, по-перше, хоч я був підготовлений до вступу в консерваторію.

Але навіть не в цьому справа. Справа в тому, що те що він допустив мене до іспитів, то це була вже велика смілість зі сторони Миколи Філаретовича Колесси як директора. Це торкається не тільки мене, а й інших, хто опинився приблизно в моєму положенні.

І другий випадок. Це коли я написав дипломну роботу – кантату “Весна” на слова Івана Франка, то Микола Колесса, ректор консерваторії, сам взявся і підготував з оркестром і хором консерваторії прем’єру моєї кантати “Весна”.

Леся Олійник

Професійні знання європейської музики і вроджене відчуття художньої ментальності свого народу утворили неповторний сплав стилю Миколи Колесси. Гуцульські, бойківські, лемківські, галицькі, подільські, поліські барви – все розмаїття фольклору вирує в його музиці.

На честь ювіляра у Львові відбувається нині Перший міжнародний фестиваль диригентського виконавства імені Миколи Колесси. Серед слухачів знаходиться і патріарх української музики, якому минає 100 років.

Ірина Халупа

В ефірі українська “Свобода”. Сьогодні ми святкуємо день народження українського композитора та диригента Миколи Колесси.

Про те, як у Львові вшановують ювілей видатного земляка, почесного громадянина Львова Миколи Колесси і як він почувався напередодні уродин, розповідає Галина Терещук.

Галина Терещук

У свої 100, які Микола Філаретович називає невеликим відрізком життя, маестро ще курить люльку. Їх у нього 7, кожна в окремій шухлядці. Одну і ту ж файку професор курить два дні, потім бере іншу. На тютюні і люльках маестро знається.

До речі, табличка з його ім’ям є в одній із тютюнових крамниць Ляйпціга. Торік музикознавець Любов Кіяновська у цьому німецькому місті зайшла в крамничку і попросила у продавця вибрати гарний тютюн на уродини для 99 літнього професора музики зі Львова. На що продавець запитав: “А чи можу я виготовити табличку з написом: “Мій тютюн курить професор зі Львова Микола Колесса, якому майже 100 років?”

Перший цибух пан Колесса спробував у 12 років. Тоді йому подарували цукерки в декоративній люльці. От і набив він її тютюном, а вже в горах курив справжню файку.

Микола Колесса у свої 100 не втратив витонченого почуття гумору, у нього блискучий розум і чудова пам’ять. Він цікавиться сучасною музикою і політикою, найбільш вдячний долі, коли вкотре потрапляє на концерт і слухає музику. Так на фестивалі диригентів, присвяченому ювілею, Микола Колесса вперше почув усю свою другу симфонію. В музичній академії відбувся і студентський конкурс хорового співу, на якому виконували твори Миколи Колесси.

Втім, урочистості, присвячені творчості Миколи Колесси триватимуть до 19 грудня – Дня Святого Миколая.

Ірина Халупа

Твори Миколи Колесси, зокрема його обробки народних пісень, як ця, що звучить – “Тиха вода”, має в своєму репертуарі один із найкращих українських хорових колективів, камерний хор “Київ”. У 2001 році хор випустив компакт “Українські народні пісні”, серед яких – чотири в обробці славетного ювіляра.

З Миколою Гобдичем, директором і художнім керівником камерного хору “Київ”, який через кілька днів виїжджає на гастролі до Голландії, розмовляє Тарас Марусик.

Тарас Марусик

Пане Миколо, 100 років – це ціла епоха у житті суспільства, не кажучи вже про окрему людину. Звичайно, це унікально просто – прожити і бути, скажімо так, при повній пам’яті в 100 років. Але моє перше запитання таке, пане Миколо. Коли Ви вперше почули про Вашого тезку, про Миколу Колессу?

Микола Гобдич

Ви знаєте, Микола Філаретович Колесса – одна із найбільш, я би сказав так, популярних і найбільш знаменних фігур не тільки Західної України (особливо Західної України), але й всієї України, зокрема Центру.

Я вчився в Дрогобицькому музичному училищі в 70-х роках. Цілком зрозуміло, що його геніальні обробки, які навіть в радянські часи (обробки особливо народних пісень), оригінальні твори були нашими букварями, тому що правильно Ви помітили в першій фразі своїй, що у цій особистості сходяться різні суспільні епохи, які переживала Україна, починаючи від початку XX століття.

І разом з тим, якщо прослідкувати просто творчість самого Миколи Філаретовича, то можна віднайти всі ці, так би мовити, стильові ознаки музики і разом з тим, суспільного руху, який відбувався тоді в Україні. Тому, в принципі, я знайомий заочно із цим великим композитором впродовж останніх 37 років, скажемо так.

Тараc Марусик

А коли Ви зустрілися з творчістю Миколи Колесси як диригент вже?

Микола Гобдич

Як хормейстер – практично з перших років своєї діяльності, коли я ще працював в “Думці”, ми співали багато його речей. А вже як постановник і головний диригент – це було в 90-х роках минулого століття, і особливо останні роки, коли прийшло замовлення нам записати компакт, який би мав назву (він вже вийшов) “Українська народна музика”, де були зібрані не просто найкращі або шедеври пісень, якщо це можливо взагалі вкласти в один компакт довжиною година, пісня різних епох, різних часів, які побутують на нашій Україні. От тоді, коли я став вибирати авторів майстерних їхніх обробок, звичайно, без Колесси тут було обійтись неможливо.

Тарас Марусик

А що Ви вибрали для того компакту?

Микола Гобдич

Чотири речі його увійшли: одна із найбільш знаменитих ліричних пісень його – “Ой у полі..”, а також три стрілецьких – “Гей, видно село...”, “Пиймо, друзі” і “Тиха вода”.

Тарас Марусик

Чи Ви якось спеціально добирали ці речі з всієї спадщини великої? Я маю на увазі – спадщини, до якої приклалась рука Колесси як того, хто обробляв ці пісні.

Микола Гобдич

Скажу Вам відверто: не стояло питання в цьому компакті показати імена, які є найбільш популярними, скажімо, на Україні того чи іншого часу. Питання стояло тільки представити найбільш знамениті, найбільш відомі пісні.

Я вже прекрасно пригадую ту ситуацію, коли я передзвонював дуже багатьом своїм вчителям, колегам з тим, щоби запозичити у них їхній досвід. Я задавав просто одне звичайне питання: “Скажи, яка твоя улюблена пісня?” Кожен із них починав із тієї пісні – “Ой у полі криниченька”. Ця пісня дуже відома в Україні, вона відома й на теренах СНД, і, я абсолютно впевнений, закордоном.

Це пісня, котра в досить скромному вигляді в десяти-тактовому вигляді, причому, абсолютно не зіпсувавши природу народної пісні, а тільки додавши такими легкими штрихами гармоніку, котра панувала і котра до сих пір панує в наших українських західних селах. Вона настільки прекрасно зроблена, що кожен раз, коли її співаєш, іще раз переживаєш, певно, те, що колись композитор задумував.

Я знаю, що у Миколи Філаретовича є багато крупних речей. Він написав дві симфонії, знамениту українську “Сюїту”, багато симфонічних варіацій і так далі. Це одна робота із тих, які, так би мовити, малопомітні. Але диву даєшся – як в такій, на перший погляд, малій формі йому вдалось втілити таку глибину змісту, таку потрясаючи драматургію, яка характерна саме для нашої народної лірико-драматичної пісні, я би так сказав, тому що там іде мова про долю дівчини, котра має виходити заміж і котра мучиться. Ця трагедія, її особиста, є головною для цієї дівчини саме в цей час, коли вона вже на виданні. Це може відчути тільки та людина, котра корінням виросла із нашого народу, із нашої землі. Ірина Халупа

Відомий український композитор Віктор Камінський, проректор Львівської музичної академії імені Лисенка вперше зустрівся із Миколою Колессою у 1970 році. Тоді маестро Колесса уже рівно рік як не очолював консерваторію. Його звільнили за те, що він не погодився виключити з консерваторії студентів, які у березні 1969 року взяли участь у Шевченківському святі. Чим особлива музика Колесси для композитора Віктора Камінського?

Віктор Камінський

Колесса як композитор є в якійсь мірі настільки оригінальним і неповторним в тому творчому процесі – в першу чергу це 20-30-ті роки, адже його в той час називали “наш модерніст”. Він настільки виділявся своїм творчим “почерком” від тієї музики, від творів тих композиторів, які працювали у Львові, в Галичині, що він буквально із своїх перших творів заявив себе як оригінальний митець.

Можливо, шкода, що він все-таки не так багато написав творів. Можливо, це пов’язане з тим, що він і прекрасний диригент, і громадським музичним життям він займався багато в той час. За свою сторічну історію життя він був диригентом багатьох хорових колективів. Можливо, в нього не вистачало часу на творчість.

Та й з другої сторони, 1948 рік – “славнозвісна” постанова Компартії. Після того в нього якось трішечки змінився стиль. Можливо, ті твори, які вже написані в радянські часи, втрапили в той неповторний модерністичний дух. Ті неповторні гармонічні співзвуччя, мелодійні інтонації, які в нього були в 20-30-х роках.

Ірина Халупа

Це був Віктор Камінський.

Завкафедри диригування Львівської музичної академії Юрій Луців, один із кращих учнів Миколи Колесси, вперше побачив Колессу, коли він диригував симфонічним оркестром. А у 1948 році Юрій Луців став студентом Миколи Колесси.

Власне тоді Колесса важко переживав арешти своїх друзів, він немов замкнувся у собі, був під постійним наглядом КДБ. Сучасні музикознавці відзначають, що в радянський період Микола Колесса дуже мало писав музики. Про свого вчителя говорить Юрій Луців.

Юрій Луців

Ми всі вийшли з-під його рук і так себе вважаємо: диригентська школа Миколи Колесси.

Різниця між деяким особливими педагогами, що я зауважив на Заході, в тому, що вони не завжди всі свої секрети видають. Тому що є конкуренція. Чого ж виховувати собі суперника?

Колесса належить зовсім до інших. Він всі свої таємниці, все передає студентам, як тільки студент може їх сприйняти. А таємницею є що? Це, в першу чергу, є відданість музиці. Друге – це є щирість в музиці. Ну і третє – це професіоналізм.

Ірина Халупа

Останнє слово, дорогі слухачі, за ювіляром. Я запитала Миколу Колессу, що він вважає своєю вершиною.

Микола Колесса

Я взагалі вершин, мабуть, не досягнув і ніколи не досягну.

Ірина Халупа

Чому?

Микола Колесса

Бо я себе вважаю скромним композитором, який своє діло робить так, як може. Вершину я не осягну.

Ірина Халупа

Тоді скажіть, що Вам з того всього, що Ви створили, найліпше подобається і що найближче до серця лежить? За що би Ви хотіли, щоб ми Вас згадували?

Микола Колесса

Мені тяжко сказати, бо я писав в різних жанрах. Я писав передусім (зачинав) для фортепіано, бо я на фортепіано грав, бо я ходив на концерти, сам в оркестрі грав на литаврах – в студентському оркестрі іще в консерваторії. Писав для хору багато, творив симфонічні твори – в різних жанрах. І мені тяжко сказати, в котрих з тих жанрів я властиво дав найбільше цінного чогось для нашої музичної культури.

Ірина Халупа

Микола Колеса – композитор, диригент, педагог, маестро. Людина, яка реалізувала свої мрії і дожила до сто років. Многая йому літа!

Я, Ірина Халупа, прощаюсь з вами, дорогі слухачі, до наступного тижня і бажаю вам ясної погоди на душі.

На прощання – уривок стрілецької пісні обробки Миколи Колесси “Пиймо, друзі!”.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG