Прага, 7 грудня 2003 року.
Марія Щур
Передвиборчий бліц-візит голови Російської енергетичної компанії РАТ “ЄЕС Росії” Анатолія Чубайса породив в Україні багато коментарів від газетних статей до висловлювань Президента, з яких так і не стало остаточно зрозуміло, чи належатиме тепер значна частина української енергетики компанії сусідньої держави, що має тісні зв’язки з владою, а керівник якої заходився, на думку оглядачів, втілювати новий курс Кремля на “ліберальну імперію”. Тему продовжує мій празький колега Сергій Драчук.
Сергій Драчук
4 грудня в четвер у Києві, можна сказати, несподівано побував голова РАТ “ЄЕС Росії” Анатолій Чубайс. Він провів переговори з Президентом України Леонідом Кучмою та прем’єр-міністром Віктором Януковичем.
І після цих переговорів оголосив, що і президент, і уряд підтримали придбання його компанією “ЄЕС Росії” активів обласних енергорозподільчих компаній в Україні. “ЄЕС Росії” збираються створити холдинг разом із українськими групами “Енергетичний стандарт” та “Інтерпайп”, який контролюватиме активи 10 українських обленерго, які виробляють близько 30 % всієї електроенергії в Україні.
За словами Чубайса, сума цієї угоди ще не визначена, та договір купівлі часток цих обленерго хоча вже і підписаний, але набуде чинності лише після визначення суми контракту та після здійснення інших необхідних юридичних процедур.
“Стратегічною метою “ЄЕС Росії” є подальше нарощування пакету акцій українських обленерго аж до їхнього контрольного значення, - сказав Анатолій Чубайс, - і далі буде йтися про подальшу приватизацію українських енергетичних об’єктів”.
Причину такого рішучого вступу на український ринок Анатолій Чубайс пояснив так: “Якщо не здійснювати експансію на пострадянський простір, то буде експансія з цього пострадянського простору до Росії”. Анатолій Чубайс хоче, щоб саме Росія була лідером у цій експансії. Перші результати цих переговорів прокоментував в інтерв’ю для радіо “Свобода” фахівець із питань економіки Українського інституту проблем світової економіки доктор Олексій Плотніков.
Олексій Плотніков
Те, що відбулося сьогодні, свідчить про безумовний інтерес російських енергетичних структур до енергетичних об’єктів в Україні. Я не хотів би це розглядати однозначно як посягання на економічну або національну безпеку України.
Це скоріше все ж таки комерційний інтерес, але, безумовно, якщо російські компанії будуть мати у своїй власності українські енергетичні компанії, то, в принципі, це, як в справі з нафтопроводами, з газопроводами, може призвести до того, що бізнесові інтереси можуть бути використані в політичних цілях.
Сергій Драчук
Це був фахівець з питань економіки Українського інституту світової економіки доктор Олексій Плотніков. Не знати, чи то політичні інтереси, а чи то економічні цілі стояли за ще одним висловлюванням Анатолія Чубайса на прес-конференції в четвер.
Керівник “ЄЕС Росії” висловив у Києві негативну оцінку перспективам об’єднання української та європейської енергосистем, що водночас передбачало б роз’єднання енергосистем України і Росії.
За словами Чубайса, об’єднана робота української та російської енергосистем взаємовигідна, натомість відокремлення української та російської енергосистем означало б для України енергетичну катастрофу, принаймні так вважає Анатолій Чубайс.
Нагадаю, що Україна, зокрема, і в рамках своїх євроінтеграційних прагнень планує років через три почати паралельну роботу енергосистеми України із європейською. А десь до 2009 року об’єднати їх повністю, при цьому роз’єднатися із енергетичною системою Росії та інших країн СНД, які до об’єднання із Європою будуть ще не готові.
Говорить директор Школи економічної аналітики Києво-Могилянської академії Ростислав Павленко.
Ростислав Павленко
Подібного розвитку подій можна було чекати, зважаючи на те, що “РАО ЄЕС” вже досить давно висловлювала свій інтерес до українського енергоринку, також зважаючи на те, що “РАО ЄЕС” збирається досить активно працювати експортером електроенергії, і тут, подібно до енергоносіїв, Україна виступає як транзитна країна.
Тому те, що зараз відбувається на енергоринку досить нагадує процес, який відбувається на ринку енергоносіїв. Але так само, як і на тому ринку, цілком можливо, що зроблено лише перший крок, це завжди крок критичний. Вони ще будуть досить довго визначати параметри, умови і підстави того, як працюватиме нове об’єднання.
Тому зробити остаточний висновок щодо того, чи поставлені під загрозу національні інтереси, а чи їх все ж таки буде застережено, поки рано.
Сергій Драчук
Додам, що застереження стосовно домовленостей, про які говорив у четвер у Києві голова правління “ЄЕС Росії” Анатолій Чубайс, мають не тільки фахівці. Голова Фонду держмайна Михайло Чечетов заявив про те, що для того, щоб згадувану Чубайсом купівлю обленерго було здійснено, необхідно рішення на урядовому рівні. Такого рішення український уряд ще не ухвалював.
А голова Антимонопольного комітету України Олексій Костусєв заявляє, що будь-які операції з продажу українських обленерго “ЄЕС Росії” є неправомірними без погодження з Антимонопольним комітетом. Тим часом Президент Леонід Кучма зазначив, що сьогодні не може йтися про продаж акцій українських обленерго “ЄЕС Росії”, тому що Україна ще не готова розглянути це питання.
Марія Щур
Це був Сергій Драчук. А нашу передачу продовжує така тема. За десять днів до запровадження європейських санкцій на американську продукцію Сполучені Штати вирішили змінити свою політику щодо торгівлі сталлю.
Президент Сполучених Штатів Джордж Буш скасував тарифи на імпортовану сталь, що впродовж уже більше, як півтора року псували стосунки з Європейським Союзом і ледь не допровадили до торговельної війни з Європою.
А нехтування США рішеннями Світової Організації Торгівлі, на думку оглядачів, ставило під удар усю систему міжнародної торгівлі. Цього рішення країни-виробники сталі очікували від Америки впродовж довгих 20 місяців. І нарешті в четвер прозвучала заява Президента США Джорджа Буша.
Джордж Буш (переклад)
Рішення, що я ухвалюю, базуватиметься на моєму глибокому переконанні, що американські споживачі, американська економіка виграє від того, що світ торгуватиме вільно і справедливо.
Марія Щур
Тарифи стосувалися широкого спектру продуктів зі сталі і мали залишатися в дії протягом 3 років, тобто до 2005 року. Як пояснює Президент Буш, його адміністрація запровадила ці тарифи для того, щоб захистити сталеву промисловість від нечесної закордонної конкуренції.
Оскільки, як вважають у Вашингтоні, уряди деяких країн субсидують сталеві компанії. Та у багатьох випадках ці звинувачення були бездоказові. У посланні президента, що його виголосив речник президента Скот Мак Клеллан, пояснюється, що тепер ситуація виправилася і необхідність у тарифах відпала.
Скот Мак Клеллан (переклад)
Я зробив заходи для того, щоб дати можливість цій галузі пристосуватися до зростання імпорту та полегшити ситуацію робітників та громад, що залежать від сталевої промисловості. Ці заходи досягли своєї мети, і в результаті економічних змін настав час їх скасувати.
Марія Щур
Низка сталенекспортуючих країн, серед яких країни-члени ЄС, Японія та Китай, впродовж останніх років зверталися зі своїми жалями до Світової Організації Торгівлі. За рішенням організації ЄС отримав можливість накласти у відповідь на американські тарифи свої на суму близько 4 мільярдів доларів.
Проте американський торговий представник Роберт Зеллік заявив, що американське рішення було ухвалено незалежно від погроз. Якою б не була мотивація, а зі свого боку європейський комісар з питань торгівлі Паскаль Ламі привітав рішення Америки.
Паскаль Ламі (переклад)
Це, зрозуміло, добрі новини для європейської сталі, для європейських сталевиробників та Європи в цілому.
Марія Щур
Він додав, що тепер ЄС відмовиться від запланованого удару у відповідь.
Паскаль Ламі (переклад)
Ці санкції, як я уже казав, були узгодженні із СОТ. США погодилися із рішеннями організації, і санкції зникнуть. Вони мали б набрати чинності 15 грудня, якби американці не скасували своїх санкцій, а тепер у них відпала потреба.
Марія Щур
На думку оглядачів, те, що адміністрація Буша нарешті дослухалася рішення СОТ, підвищило престиж цієї організації після низки невдалих переговорів між багатшими і біднішими членами Світового торгівельного форуму.
У той час, як США продемонстрували свою готовність до компромісів, Росія висловила свою рішучу незгоду з умовами, на яких її можуть прийняти до Світової Організації Торгівлі. Одночасно вона відмовилася ратифікувати і Кіотський протокол, що обмежує викиди в атмосферу шкідливих речовин, які призводять до глобального потепління.
Заяви російських керівників щодо Світової Організації Торгівлі, на думку деяких оглядачів, означають, що переговори з організацією зайшли до глухого кута, що не може не турбувати Україну, адже Російське керівництво вимагає від України координувати зі сусідньою країною процес вступу України до СОТ. Слово нашому московському кореспондентові Віталію Портнікову.
Віталій Портніков
Спостерігачі вже називають цю позицію Путіна ультиматумом СОТу. Радник Президента Росії Андрій Іларіонов відразу після зустрічі Путіна із промисловцями підкреслив: “Вступ до СОТу є одним з російських пріоритетів, і ми хотіли б це зробити. Однак це не означає, що умови, на яких ми готові вступати до СОТу, можуть бути будь-якими”.
А це в перекладі на мову російських чиновників означає неможливість підвищення ціни на газ, що вимагає СОТ. Від такого рішення, на думку радника президента Росії Андрія Іларіонова, який вважається одним з ліберальних представників президентської адміністрації, програють і Росія, і члени ЄС.
Окрім того, за словами Іларіонова, Путін сказав, що Кіотський протокол в тому вигляді, в якому він у випадку його ратифікації сьогодні створює обмеження на розвиток економіки в Росії, ратифікований бути не може.
Андрій Іларіонов (переклад)
Деякі країни таких обмежень на себе не накладають сьогодні, навіть ті, які страждають від зміни клімату в більшій мірі.
Віталій Портніков
Сказав радник президента Росії, маючи на увазі, очевидно, США. “Ці країни не бажають брати на себе таких зобов’язань, які будуть віддзеркалювати на статусі їхніх економік. А ми, які не дуже страждаємо від цього, чомусь маємо це зробити”, - зауважив Андрій Іларіонов після зустрічі Володимира Путіна із учасниками круглого столу промисловців Росії і ЄС.
Із цих слів Іларіонова, з виступу Володимира Путіна можна зробити простий висновок – переговори між Російською Федерацією і СОТ остаточно зайшли до глухого кута.
Марія Щур
Найбільший в Україні та Східній Європі компанія-виробник соди відтепер має нового власника. Конкурсна комісія з продажу майже 90 відсотків акцій Відкритого акціонерного товариства “Кримський содовий завод", що у місті Красноперекопськ, визнала переможцем конкурсу київську "Фінансову компанію "Кліринговий дім" .
Як повідомили в прес-службі кримського уряду, переможець запропонував за пакет акцій майже 350 мільйонів гривень. Детальніше про це розповідає наш кримський кореспондент Володимир Притула.
Володимир Притула
Загалом до участі в конкурсі з продажу державного пакету акцій Кримського содового заводу було допущено 6 учасників із 7, які подали заявки. На пакет претендували 6 компаній, які досі виробництвом хімічної продукції не займалися.
Водночас єдина хімічна компанія ТзОВ “Нафтохімімпекс” із не вказаних причин до торгів допущено не було. Ще один закордонний учасник за неофіційною інформацією відмовився від участі до початку конкурсу, оскільки стало зрозуміло, що шансів у нього практично немає.
А стартова ціна усього державного пакету акцій “Кримсоди,” була визначена у сумі 162 мільйони гривень. “Кримський содовий завод” – найкрупніший на території СНД та Східної Європи, єдиний в Україні виробник соди марки “А”- важкої, яка має найбільший попит на світовому ринку.
Підприємство є суб’єктом території пріоритетного розвитку Сиваш, одним з найбільших платників податку у Криму. Воно експортує продукцію до Італії, Іспанії, Польщі, Туреччини, Венесуели, Мексики, Білорусі, Молдови і Росії.
У 2002 році завод збільшив випуск кальцинованої соди на 1 %, а загальне зростання обсягів виробництва склало майже 4 %. Статутний фонд відкритого акціонерного підприємства складає 181 мільйон гривень. А зношення технологічного устаткування на заводі досягло 75 %.
“Кримський содовий завод” дає роботу 3,5 тисячам мешканцям Красно перекопська, і це складає 2 третини родин міста, а також наповнює понад 60 % його бюджету.
Новий власник підприємства взяв на себе такі зобов’язання: здійснення програми модернізації виробництва на суму не менше 31,5 мільйона гривень протягом 2 років, погашення заборгованості перед пенсійним фондом і бюджетом на суму 3 мільйони гривень, погашення кредитів комерційним банкам, збереження всього колективу протягом мінімум 6 місяців, забезпечення прибуткової діяльності і виплат до бюджету не нижче показників 2002 року, утримання об’єктів соціально-побутового призначення протягом 5 років і ще кілька вимог.
Раніше кримські власті виступали категорично проти приватизації заводу, пропонуючи Києву залишити його у власності держави. Як аргумент прем’єр-міністр Криму Сергій Куницин припускав, що новим власником “Кримсоди” може стати грошовитий іноземний конкурент заводу, який не буде зацікавлений у його розвиткові.
Поки що представники кримського уряду і парламенту не коментують продаж одного з найбільших підприємств автономії. У керівництві заводу кажуть, що поки що не отримували від нових власників жодних вказівок.
Марія Щур
Нашу програму продовжують постійні рубрики. Майстриню з лозоплетіння Галину Кучер знають далеко за межами її села Хотянівка, що на Київщині. Ïї, а через неї і традиційне українське мистецтво, знають мешканці Лейпцига й Парижа, Ашгабата й Осаки, де проходили її виставки. Їй замовляють декорації театральні художники, її роботи прикрашають музеї.
Своєю роботою народна майстриня доводить, що справою, якою займалися в Україні з діда-прадіда можна було б заробляти і тепер, якби в Україні ставилися з трохи більшою увагою до своїх традицій. У рубриці “Своя справа” народну майстриню представляє Ірина Біла.
Ірина Біла
Галина Федорівна пишається своїм походженням. Ні, вона не належить до якогось аристократичного роду. Її предки були звичайними ремісниками, займалися і чоботарством, і ткацтвом, і різьбленням по дереву.
Але їхнім головним заняттям було лозоплетіння. Втім на селі цим займався багато хто. Та й гріх було не займатися, коли село розташовано поміж 2 річок, були всі умови для вирощування лози. Про те, як колись виготовляли лозу в Хотянівці, згадує Галина Кучер.
Галина Кучер
Я пам’ятаю з дитинства то на Дніпрі, на Десні (оскільки наше село Хотянівка в гирлі Десни), там і Дніпро, і Десна по 2 сторони, там такі острови, береги, на яких вирощували лозу, її вартували, щоб її не нашкодили отари. Гуртом потім пливли на човнах і збирали її, навіть з ночівлею там на березі. Я це знаю з дитинства, цікаво так, курені робили, ночували – цікаво було. Чому я це полюбила? Бо це природно все було. І таким чином заготовляли лозу.
Ірина Біла
Зараз немає тих умов для вирощування лози, оскільки прибережну зону все більше опановують приватні дачі та будинки відпочинку. Але Галина Федорівна продовжує вирощувати, збирати лозу і вдихати в неї нове життя. Нині майстрині важко виокремити якісь певні вироби, що милують її око більше, ніж інші. Кошики та інші декоративно-ужиткові речі однаково близькі для Галини Кучер.
Галина Кучер
Я їх всі люблю. Корзинки люблю, вони різні, бо їх же можна зробити від найменшої до найбільшої здоровецької. Я колись зробила в Театр юного глядача корзину для вистави для царя. Вона була (от я метр 70 росту, а коли я ще підніму руки, а в мене руки довгі) у висоту моїх рук. Така величезна корзина. Або мініатюрочка – корзиночка, яку можна на ялиночку підвисити. У мене немає жодної однакової корзини, вони всі різні.
Ірина Біла
Майстриня має понад 70 учнів, якими дуже пишається. Але для багатьох з них лозоплетіння стало лише захопленням, бо жити з нього наразі практично неможливо. Поступово ті, хто роками вдосконалював техніку і мистецтво лозоплетіння, відходять від мистецтва, в пошуках заробітку опановують прибутковіше професії. Це не може не бентежити Галину Кучер.
Галина Кучер
В мене дуже багато учнів було, вони ці дітки виростали і гарно плели. Але в цьому мистецтві немає соціально-підтриманого майбутнього. Діти це відчувають. Якщо вони навіть просто будуть працювати творчо.
От я творча, але у мене, слава Богу, у чоловіка кріпке плече, я невимоглива, не треба мені багато коштів. Але є діти, які ще є недозрілими, щоб настільки любити своє мистецтво, і вони шукають собі інше місце. Вони не продовжуються як майстри. Вони шукають, йдуть десь на промисловість харчову, щоб якимось чином вижити. Це проблема. Мені дуже жаль, що наші молоді майстри не мають майбутнього.
Ірина Біла
Через творчі вироби Галини Кучер багато країн світу пізнавали народне мистецтво України. Тому майстрині було б шкода, якби уява не лише про Україну, а й співвітчизників про українське народне мистецтво була б як про мистецтво минулого.
Марія Щур І на закінчення зазирнемо до історичних коренів підприємництва в Україні. За переписом населення Києва 1874 року іноземці становили 1,7 % усіх його мешканців, та разом з тим вони становили значну частку київських підприємців.
У минулих передачах ми розповідали про тодішніх київських підприємців іноземного походження, зокрема, австрійців, вірмен, греків, німців, поляків, чехів. Сьогодні про киянина французького походження – інженера, підприємця і депутата Міської думи Олексія Термена розповідає ведучий рубрики “Українські підприємці в історії” Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Нащадок французьких дворян – гугенотів Олексій Термен народився і отримав інженерну освіту у Санкт-Петербурзі. Приїхавши до Києва 1855 року, він через 18 років заснував на ділянці у долині Либіді, неподалік нинішнього Республіканського стадіону майстерню з ремонту обладнання цукроварень.
За півтора десятиліття майстерня перетворилася на потужне підприємство під назвою “Машинобудівний завод інженер-технолога Олексія Термена”. Підприємство виробляло для цукрозаводів транспортери, резервуари, котли, насоси, преси, центрифуги, випарювальні та парові машини, ремонтувало технологічне обладнання.
Для зведеного в Києві 1882 року Володимирського собору завод виготовив обладнання для парового опалення. Тож прізвище Термена і сьогодні можна прочитати на пам’ятній дошці з іменами будівничих храму. А 1894 року на заводі Термена вперше у Києві був виготовлений пароплав.
Одночасно з розбудовою власного підприємства Термен працював директором-розпорядником Київського пивоварного заводу. Щоб зручніше було керувати будівництвом виробничих корпусів, він навіть оселився на Куренівці у сусідній із пивзаводом садибі.
Інженер-підприємець запросив до Києва із Петербурга архітектора Володимира Ніколаєва, разом з яким переобладнав колишню ливарню Дегтярьова на головний варильний цех, спорудив навколо нього солодовні, холодильники, склад готової продукції та інші допоміжні споруди. Термен неодноразово обирався депутатом Міської думи, був її радником з питань міського господарства.
На замовлення Думи його завод виготовив обладнання Київського водогону, зокрема, чавунні фонтани 2 серій: великої та малої. Фонтани великої серії досі збереглися, приміром, неподалік Верховної Ради та біля Золотих Воріт. А малої серії – у сквері поруч із Софіївським майданом.
За міською легендою, у виразному обличчі, зображеному на цоколі фонтанів малої серії, робітники заводу Термена увічнили свого сварливого майстра. Олексій Термен помер у Києві в квітні 1909 року. Через 9 років пивоварне підприємство на Куренівці конфіскували більшовики, і під назвою “Київський другий пивзавод” воно досі працює у споруджених Терменом корпусах. А на місці його машинобудівного заводу нині розташовані будівлі Академічного інституту електрозварювання.
Марія Щур
Сучасником підприємства Термена була фірма німця Вільгельма Крістера, яка у передмісті Києва займалася промисловим садівництвом. Про вирощування на продаж у Києві у другій половині ХІХ століття винограду, динь і кавунів ведучий рубрики “Українські підприємці в історії” розповість у нашій наступній передачі. А на цьому я, Марія Щур, прощаюся з вами. На все добре.
Марія Щур
Передвиборчий бліц-візит голови Російської енергетичної компанії РАТ “ЄЕС Росії” Анатолія Чубайса породив в Україні багато коментарів від газетних статей до висловлювань Президента, з яких так і не стало остаточно зрозуміло, чи належатиме тепер значна частина української енергетики компанії сусідньої держави, що має тісні зв’язки з владою, а керівник якої заходився, на думку оглядачів, втілювати новий курс Кремля на “ліберальну імперію”. Тему продовжує мій празький колега Сергій Драчук.
Сергій Драчук
4 грудня в четвер у Києві, можна сказати, несподівано побував голова РАТ “ЄЕС Росії” Анатолій Чубайс. Він провів переговори з Президентом України Леонідом Кучмою та прем’єр-міністром Віктором Януковичем.
І після цих переговорів оголосив, що і президент, і уряд підтримали придбання його компанією “ЄЕС Росії” активів обласних енергорозподільчих компаній в Україні. “ЄЕС Росії” збираються створити холдинг разом із українськими групами “Енергетичний стандарт” та “Інтерпайп”, який контролюватиме активи 10 українських обленерго, які виробляють близько 30 % всієї електроенергії в Україні.
За словами Чубайса, сума цієї угоди ще не визначена, та договір купівлі часток цих обленерго хоча вже і підписаний, але набуде чинності лише після визначення суми контракту та після здійснення інших необхідних юридичних процедур.
“Стратегічною метою “ЄЕС Росії” є подальше нарощування пакету акцій українських обленерго аж до їхнього контрольного значення, - сказав Анатолій Чубайс, - і далі буде йтися про подальшу приватизацію українських енергетичних об’єктів”.
Причину такого рішучого вступу на український ринок Анатолій Чубайс пояснив так: “Якщо не здійснювати експансію на пострадянський простір, то буде експансія з цього пострадянського простору до Росії”. Анатолій Чубайс хоче, щоб саме Росія була лідером у цій експансії. Перші результати цих переговорів прокоментував в інтерв’ю для радіо “Свобода” фахівець із питань економіки Українського інституту проблем світової економіки доктор Олексій Плотніков.
Олексій Плотніков
Те, що відбулося сьогодні, свідчить про безумовний інтерес російських енергетичних структур до енергетичних об’єктів в Україні. Я не хотів би це розглядати однозначно як посягання на економічну або національну безпеку України.
Це скоріше все ж таки комерційний інтерес, але, безумовно, якщо російські компанії будуть мати у своїй власності українські енергетичні компанії, то, в принципі, це, як в справі з нафтопроводами, з газопроводами, може призвести до того, що бізнесові інтереси можуть бути використані в політичних цілях.
Сергій Драчук
Це був фахівець з питань економіки Українського інституту світової економіки доктор Олексій Плотніков. Не знати, чи то політичні інтереси, а чи то економічні цілі стояли за ще одним висловлюванням Анатолія Чубайса на прес-конференції в четвер.
Керівник “ЄЕС Росії” висловив у Києві негативну оцінку перспективам об’єднання української та європейської енергосистем, що водночас передбачало б роз’єднання енергосистем України і Росії.
За словами Чубайса, об’єднана робота української та російської енергосистем взаємовигідна, натомість відокремлення української та російської енергосистем означало б для України енергетичну катастрофу, принаймні так вважає Анатолій Чубайс.
Нагадаю, що Україна, зокрема, і в рамках своїх євроінтеграційних прагнень планує років через три почати паралельну роботу енергосистеми України із європейською. А десь до 2009 року об’єднати їх повністю, при цьому роз’єднатися із енергетичною системою Росії та інших країн СНД, які до об’єднання із Європою будуть ще не готові.
Говорить директор Школи економічної аналітики Києво-Могилянської академії Ростислав Павленко.
Ростислав Павленко
Подібного розвитку подій можна було чекати, зважаючи на те, що “РАО ЄЕС” вже досить давно висловлювала свій інтерес до українського енергоринку, також зважаючи на те, що “РАО ЄЕС” збирається досить активно працювати експортером електроенергії, і тут, подібно до енергоносіїв, Україна виступає як транзитна країна.
Тому те, що зараз відбувається на енергоринку досить нагадує процес, який відбувається на ринку енергоносіїв. Але так само, як і на тому ринку, цілком можливо, що зроблено лише перший крок, це завжди крок критичний. Вони ще будуть досить довго визначати параметри, умови і підстави того, як працюватиме нове об’єднання.
Тому зробити остаточний висновок щодо того, чи поставлені під загрозу національні інтереси, а чи їх все ж таки буде застережено, поки рано.
Сергій Драчук
Додам, що застереження стосовно домовленостей, про які говорив у четвер у Києві голова правління “ЄЕС Росії” Анатолій Чубайс, мають не тільки фахівці. Голова Фонду держмайна Михайло Чечетов заявив про те, що для того, щоб згадувану Чубайсом купівлю обленерго було здійснено, необхідно рішення на урядовому рівні. Такого рішення український уряд ще не ухвалював.
А голова Антимонопольного комітету України Олексій Костусєв заявляє, що будь-які операції з продажу українських обленерго “ЄЕС Росії” є неправомірними без погодження з Антимонопольним комітетом. Тим часом Президент Леонід Кучма зазначив, що сьогодні не може йтися про продаж акцій українських обленерго “ЄЕС Росії”, тому що Україна ще не готова розглянути це питання.
Марія Щур
Це був Сергій Драчук. А нашу передачу продовжує така тема. За десять днів до запровадження європейських санкцій на американську продукцію Сполучені Штати вирішили змінити свою політику щодо торгівлі сталлю.
Президент Сполучених Штатів Джордж Буш скасував тарифи на імпортовану сталь, що впродовж уже більше, як півтора року псували стосунки з Європейським Союзом і ледь не допровадили до торговельної війни з Європою.
А нехтування США рішеннями Світової Організації Торгівлі, на думку оглядачів, ставило під удар усю систему міжнародної торгівлі. Цього рішення країни-виробники сталі очікували від Америки впродовж довгих 20 місяців. І нарешті в четвер прозвучала заява Президента США Джорджа Буша.
Джордж Буш (переклад)
Рішення, що я ухвалюю, базуватиметься на моєму глибокому переконанні, що американські споживачі, американська економіка виграє від того, що світ торгуватиме вільно і справедливо.
Марія Щур
Тарифи стосувалися широкого спектру продуктів зі сталі і мали залишатися в дії протягом 3 років, тобто до 2005 року. Як пояснює Президент Буш, його адміністрація запровадила ці тарифи для того, щоб захистити сталеву промисловість від нечесної закордонної конкуренції.
Оскільки, як вважають у Вашингтоні, уряди деяких країн субсидують сталеві компанії. Та у багатьох випадках ці звинувачення були бездоказові. У посланні президента, що його виголосив речник президента Скот Мак Клеллан, пояснюється, що тепер ситуація виправилася і необхідність у тарифах відпала.
Скот Мак Клеллан (переклад)
Я зробив заходи для того, щоб дати можливість цій галузі пристосуватися до зростання імпорту та полегшити ситуацію робітників та громад, що залежать від сталевої промисловості. Ці заходи досягли своєї мети, і в результаті економічних змін настав час їх скасувати.
Марія Щур
Низка сталенекспортуючих країн, серед яких країни-члени ЄС, Японія та Китай, впродовж останніх років зверталися зі своїми жалями до Світової Організації Торгівлі. За рішенням організації ЄС отримав можливість накласти у відповідь на американські тарифи свої на суму близько 4 мільярдів доларів.
Проте американський торговий представник Роберт Зеллік заявив, що американське рішення було ухвалено незалежно від погроз. Якою б не була мотивація, а зі свого боку європейський комісар з питань торгівлі Паскаль Ламі привітав рішення Америки.
Паскаль Ламі (переклад)
Це, зрозуміло, добрі новини для європейської сталі, для європейських сталевиробників та Європи в цілому.
Марія Щур
Він додав, що тепер ЄС відмовиться від запланованого удару у відповідь.
Паскаль Ламі (переклад)
Ці санкції, як я уже казав, були узгодженні із СОТ. США погодилися із рішеннями організації, і санкції зникнуть. Вони мали б набрати чинності 15 грудня, якби американці не скасували своїх санкцій, а тепер у них відпала потреба.
Марія Щур
На думку оглядачів, те, що адміністрація Буша нарешті дослухалася рішення СОТ, підвищило престиж цієї організації після низки невдалих переговорів між багатшими і біднішими членами Світового торгівельного форуму.
У той час, як США продемонстрували свою готовність до компромісів, Росія висловила свою рішучу незгоду з умовами, на яких її можуть прийняти до Світової Організації Торгівлі. Одночасно вона відмовилася ратифікувати і Кіотський протокол, що обмежує викиди в атмосферу шкідливих речовин, які призводять до глобального потепління.
Заяви російських керівників щодо Світової Організації Торгівлі, на думку деяких оглядачів, означають, що переговори з організацією зайшли до глухого кута, що не може не турбувати Україну, адже Російське керівництво вимагає від України координувати зі сусідньою країною процес вступу України до СОТ. Слово нашому московському кореспондентові Віталію Портнікову.
Віталій Портніков
Спостерігачі вже називають цю позицію Путіна ультиматумом СОТу. Радник Президента Росії Андрій Іларіонов відразу після зустрічі Путіна із промисловцями підкреслив: “Вступ до СОТу є одним з російських пріоритетів, і ми хотіли б це зробити. Однак це не означає, що умови, на яких ми готові вступати до СОТу, можуть бути будь-якими”.
А це в перекладі на мову російських чиновників означає неможливість підвищення ціни на газ, що вимагає СОТ. Від такого рішення, на думку радника президента Росії Андрія Іларіонова, який вважається одним з ліберальних представників президентської адміністрації, програють і Росія, і члени ЄС.
Окрім того, за словами Іларіонова, Путін сказав, що Кіотський протокол в тому вигляді, в якому він у випадку його ратифікації сьогодні створює обмеження на розвиток економіки в Росії, ратифікований бути не може.
Андрій Іларіонов (переклад)
Деякі країни таких обмежень на себе не накладають сьогодні, навіть ті, які страждають від зміни клімату в більшій мірі.
Віталій Портніков
Сказав радник президента Росії, маючи на увазі, очевидно, США. “Ці країни не бажають брати на себе таких зобов’язань, які будуть віддзеркалювати на статусі їхніх економік. А ми, які не дуже страждаємо від цього, чомусь маємо це зробити”, - зауважив Андрій Іларіонов після зустрічі Володимира Путіна із учасниками круглого столу промисловців Росії і ЄС.
Із цих слів Іларіонова, з виступу Володимира Путіна можна зробити простий висновок – переговори між Російською Федерацією і СОТ остаточно зайшли до глухого кута.
Марія Щур
Найбільший в Україні та Східній Європі компанія-виробник соди відтепер має нового власника. Конкурсна комісія з продажу майже 90 відсотків акцій Відкритого акціонерного товариства “Кримський содовий завод", що у місті Красноперекопськ, визнала переможцем конкурсу київську "Фінансову компанію "Кліринговий дім" .
Як повідомили в прес-службі кримського уряду, переможець запропонував за пакет акцій майже 350 мільйонів гривень. Детальніше про це розповідає наш кримський кореспондент Володимир Притула.
Володимир Притула
Загалом до участі в конкурсі з продажу державного пакету акцій Кримського содового заводу було допущено 6 учасників із 7, які подали заявки. На пакет претендували 6 компаній, які досі виробництвом хімічної продукції не займалися.
Водночас єдина хімічна компанія ТзОВ “Нафтохімімпекс” із не вказаних причин до торгів допущено не було. Ще один закордонний учасник за неофіційною інформацією відмовився від участі до початку конкурсу, оскільки стало зрозуміло, що шансів у нього практично немає.
А стартова ціна усього державного пакету акцій “Кримсоди,” була визначена у сумі 162 мільйони гривень. “Кримський содовий завод” – найкрупніший на території СНД та Східної Європи, єдиний в Україні виробник соди марки “А”- важкої, яка має найбільший попит на світовому ринку.
Підприємство є суб’єктом території пріоритетного розвитку Сиваш, одним з найбільших платників податку у Криму. Воно експортує продукцію до Італії, Іспанії, Польщі, Туреччини, Венесуели, Мексики, Білорусі, Молдови і Росії.
У 2002 році завод збільшив випуск кальцинованої соди на 1 %, а загальне зростання обсягів виробництва склало майже 4 %. Статутний фонд відкритого акціонерного підприємства складає 181 мільйон гривень. А зношення технологічного устаткування на заводі досягло 75 %.
“Кримський содовий завод” дає роботу 3,5 тисячам мешканцям Красно перекопська, і це складає 2 третини родин міста, а також наповнює понад 60 % його бюджету.
Новий власник підприємства взяв на себе такі зобов’язання: здійснення програми модернізації виробництва на суму не менше 31,5 мільйона гривень протягом 2 років, погашення заборгованості перед пенсійним фондом і бюджетом на суму 3 мільйони гривень, погашення кредитів комерційним банкам, збереження всього колективу протягом мінімум 6 місяців, забезпечення прибуткової діяльності і виплат до бюджету не нижче показників 2002 року, утримання об’єктів соціально-побутового призначення протягом 5 років і ще кілька вимог.
Раніше кримські власті виступали категорично проти приватизації заводу, пропонуючи Києву залишити його у власності держави. Як аргумент прем’єр-міністр Криму Сергій Куницин припускав, що новим власником “Кримсоди” може стати грошовитий іноземний конкурент заводу, який не буде зацікавлений у його розвиткові.
Поки що представники кримського уряду і парламенту не коментують продаж одного з найбільших підприємств автономії. У керівництві заводу кажуть, що поки що не отримували від нових власників жодних вказівок.
Марія Щур
Нашу програму продовжують постійні рубрики. Майстриню з лозоплетіння Галину Кучер знають далеко за межами її села Хотянівка, що на Київщині. Ïї, а через неї і традиційне українське мистецтво, знають мешканці Лейпцига й Парижа, Ашгабата й Осаки, де проходили її виставки. Їй замовляють декорації театральні художники, її роботи прикрашають музеї.
Своєю роботою народна майстриня доводить, що справою, якою займалися в Україні з діда-прадіда можна було б заробляти і тепер, якби в Україні ставилися з трохи більшою увагою до своїх традицій. У рубриці “Своя справа” народну майстриню представляє Ірина Біла.
Ірина Біла
Галина Федорівна пишається своїм походженням. Ні, вона не належить до якогось аристократичного роду. Її предки були звичайними ремісниками, займалися і чоботарством, і ткацтвом, і різьбленням по дереву.
Але їхнім головним заняттям було лозоплетіння. Втім на селі цим займався багато хто. Та й гріх було не займатися, коли село розташовано поміж 2 річок, були всі умови для вирощування лози. Про те, як колись виготовляли лозу в Хотянівці, згадує Галина Кучер.
Галина Кучер
Я пам’ятаю з дитинства то на Дніпрі, на Десні (оскільки наше село Хотянівка в гирлі Десни), там і Дніпро, і Десна по 2 сторони, там такі острови, береги, на яких вирощували лозу, її вартували, щоб її не нашкодили отари. Гуртом потім пливли на човнах і збирали її, навіть з ночівлею там на березі. Я це знаю з дитинства, цікаво так, курені робили, ночували – цікаво було. Чому я це полюбила? Бо це природно все було. І таким чином заготовляли лозу.
Ірина Біла
Зараз немає тих умов для вирощування лози, оскільки прибережну зону все більше опановують приватні дачі та будинки відпочинку. Але Галина Федорівна продовжує вирощувати, збирати лозу і вдихати в неї нове життя. Нині майстрині важко виокремити якісь певні вироби, що милують її око більше, ніж інші. Кошики та інші декоративно-ужиткові речі однаково близькі для Галини Кучер.
Галина Кучер
Я їх всі люблю. Корзинки люблю, вони різні, бо їх же можна зробити від найменшої до найбільшої здоровецької. Я колись зробила в Театр юного глядача корзину для вистави для царя. Вона була (от я метр 70 росту, а коли я ще підніму руки, а в мене руки довгі) у висоту моїх рук. Така величезна корзина. Або мініатюрочка – корзиночка, яку можна на ялиночку підвисити. У мене немає жодної однакової корзини, вони всі різні.
Ірина Біла
Майстриня має понад 70 учнів, якими дуже пишається. Але для багатьох з них лозоплетіння стало лише захопленням, бо жити з нього наразі практично неможливо. Поступово ті, хто роками вдосконалював техніку і мистецтво лозоплетіння, відходять від мистецтва, в пошуках заробітку опановують прибутковіше професії. Це не може не бентежити Галину Кучер.
Галина Кучер
В мене дуже багато учнів було, вони ці дітки виростали і гарно плели. Але в цьому мистецтві немає соціально-підтриманого майбутнього. Діти це відчувають. Якщо вони навіть просто будуть працювати творчо.
От я творча, але у мене, слава Богу, у чоловіка кріпке плече, я невимоглива, не треба мені багато коштів. Але є діти, які ще є недозрілими, щоб настільки любити своє мистецтво, і вони шукають собі інше місце. Вони не продовжуються як майстри. Вони шукають, йдуть десь на промисловість харчову, щоб якимось чином вижити. Це проблема. Мені дуже жаль, що наші молоді майстри не мають майбутнього.
Ірина Біла
Через творчі вироби Галини Кучер багато країн світу пізнавали народне мистецтво України. Тому майстрині було б шкода, якби уява не лише про Україну, а й співвітчизників про українське народне мистецтво була б як про мистецтво минулого.
Марія Щур І на закінчення зазирнемо до історичних коренів підприємництва в Україні. За переписом населення Києва 1874 року іноземці становили 1,7 % усіх його мешканців, та разом з тим вони становили значну частку київських підприємців.
У минулих передачах ми розповідали про тодішніх київських підприємців іноземного походження, зокрема, австрійців, вірмен, греків, німців, поляків, чехів. Сьогодні про киянина французького походження – інженера, підприємця і депутата Міської думи Олексія Термена розповідає ведучий рубрики “Українські підприємці в історії” Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Нащадок французьких дворян – гугенотів Олексій Термен народився і отримав інженерну освіту у Санкт-Петербурзі. Приїхавши до Києва 1855 року, він через 18 років заснував на ділянці у долині Либіді, неподалік нинішнього Республіканського стадіону майстерню з ремонту обладнання цукроварень.
За півтора десятиліття майстерня перетворилася на потужне підприємство під назвою “Машинобудівний завод інженер-технолога Олексія Термена”. Підприємство виробляло для цукрозаводів транспортери, резервуари, котли, насоси, преси, центрифуги, випарювальні та парові машини, ремонтувало технологічне обладнання.
Для зведеного в Києві 1882 року Володимирського собору завод виготовив обладнання для парового опалення. Тож прізвище Термена і сьогодні можна прочитати на пам’ятній дошці з іменами будівничих храму. А 1894 року на заводі Термена вперше у Києві був виготовлений пароплав.
Одночасно з розбудовою власного підприємства Термен працював директором-розпорядником Київського пивоварного заводу. Щоб зручніше було керувати будівництвом виробничих корпусів, він навіть оселився на Куренівці у сусідній із пивзаводом садибі.
Інженер-підприємець запросив до Києва із Петербурга архітектора Володимира Ніколаєва, разом з яким переобладнав колишню ливарню Дегтярьова на головний варильний цех, спорудив навколо нього солодовні, холодильники, склад готової продукції та інші допоміжні споруди. Термен неодноразово обирався депутатом Міської думи, був її радником з питань міського господарства.
На замовлення Думи його завод виготовив обладнання Київського водогону, зокрема, чавунні фонтани 2 серій: великої та малої. Фонтани великої серії досі збереглися, приміром, неподалік Верховної Ради та біля Золотих Воріт. А малої серії – у сквері поруч із Софіївським майданом.
За міською легендою, у виразному обличчі, зображеному на цоколі фонтанів малої серії, робітники заводу Термена увічнили свого сварливого майстра. Олексій Термен помер у Києві в квітні 1909 року. Через 9 років пивоварне підприємство на Куренівці конфіскували більшовики, і під назвою “Київський другий пивзавод” воно досі працює у споруджених Терменом корпусах. А на місці його машинобудівного заводу нині розташовані будівлі Академічного інституту електрозварювання.
Марія Щур
Сучасником підприємства Термена була фірма німця Вільгельма Крістера, яка у передмісті Києва займалася промисловим садівництвом. Про вирощування на продаж у Києві у другій половині ХІХ століття винограду, динь і кавунів ведучий рубрики “Українські підприємці в історії” розповість у нашій наступній передачі. А на цьому я, Марія Щур, прощаюся з вами. На все добре.
