Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 13:53

“Права людини: українська реальність”. Програма присвячена керівникові Української Гельсінської Групи, письменнику та політв’язню Миколі Руденку.


Надія Шерстюк “Права людини: українська реальність”. Програма присвячена керівникові Української Гельсінської Групи, письменнику та політв’язню Миколі Руденку.

Київ, 18 грудня 2003 року.

Надія Шерстюк

На хвилях української служби радіо “Свобода” ви слухаєте передачу “Права людини: українська реальність”.

Нинішню програму ми присвячуємо керівникові Української Гельсінської Групи, письменнику та політв’язню Миколі Руденку, якому 19 грудня виповнюється 83 роки.

Текстові вставки – Андрій Охрімович та Олександр Шевчук, монтаж звуку – Сергій Балабанов, автор передачі Надія Шерстюк.

Чверть століття тому, 1 серпня 1975 року, 33 держави Європи, а також США та Канада підписали в столиці Фінляндії Гельсінкі Прикінцевий акт наради з безпеки та співпраці в Європі.

Гельсінкським актом було остаточно закріплено кордони, які склалися в Європі внаслідок Другої Світової війни. СРСР забезпечив собі статус найбільшого сприяння в торгівлі з Заходом, якому явно програвав в економічному змаганні та військовому протистоянні.

В обмін на це СРСР зобов''язався дотримуватися гуманітарної частини Прикінцевого акта, зокрема, прав людини в межах Загальної декларації прав людини ООН від 10 грудня 1948 року.

Основні вартості, які включила ідеологія гельсінкського процесу в гуманітарній сфері, – це захист прав людини шляхом побудови демократичного правопорядку.

Оскільки Прикінцевий акт наради з безпеки та співпраці в Європі прирівнювався до національного законодавства, то його підписання означало, що відкриваються юридичні можливості легально і цілком законно боротися з порушеннями прав людини, опираючись на внутрішнє і міжнародне право.

Першими це збагнули московські правозахисники з кола академіка Андрія Сахарова. З ініціативи професора Юрія Орлова 12 травня 1976 року вони створили Московську громадську групу сприяння виконанню Гельсінкських угод.

Другою, за ініціативою письменника і філософа Миколи Руденка, генерала Петра Григоренка, громадської діячки Оксани Мешко, письменника-фантаста Олеся Бердника і юриста Левка Лук''яненка 9 листопада 1976 року була створена Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінкських угод.

(Василь Овсієнко, Правозахисний рух в Україні. З чотиритомника “Українська Гельсінська Група”. Харків, 2001 рік).


Микола Руденко

Ми вирішили підтримати ідеї шістдесятників. Ми зібралися і вирішили, що треба діяти.

Андрій Охрімович

Українська Гельсінська Група ставить за мету: сприяти ознайомленню широких кіл української громадськості з Декларацією прав людини; домагатися, щоб цей міжнародний правовий документ став основним у відносинах поміж Особою i Державою.

Своїм головним завданням Група вважає ознайомлення урядів країн-учасниць i світової громадськості з фактами порушень на терені України Загальної декларації прав людини та гуманітарних статей, прийнятих Гельсінкською нарадою.

(Декларація Української Гельсінської Групи, 9 листопада 1976 року)


Микола Руденко

А тим часом тут, як тільки проголосили (я ще був у Москві), розгромили мою квартиру, в буквальному розумінні розгромили. Я жив в Конча-Заспа (це селище-санаторій). І тут десь о першій годині ночі у вікна полетіла цегла. Так привітали таким салютом. Це було протягом однієї хвилини.

Арештували мене 5-го лютого 1977-го року. При чому рішення про арешт приймало Політбюро. В рішенні Політбюро (воно зараз відкрите) було сказано: “Заарештувати Тихого і Руденка. Об’єднати справу. Суд провести в Донецьку”. Практично Тихий і не брав ніякої участі, але він вже відсидів 7 років.

Надія Шерстюк

Суд у справі Тихого i Руденка розпочався 23 червня 1977 року, але їх сім’ї про це довідалися лише 27 червня. Цілий день 2-поверховий дім охороняють 2 міліцейські автомобілі, декілька міліціонерів i приблизно 20 мужчин у цивільному. На вулиці були якісь люди. Вони розповіли, що прийшли, а деякі приїхали з Донецька i Краматорська, коли почули по радіо про цей суд, але їх не пустили в залю.

(за матеріалами видання “Український правозахисний рух”. Смолоскип. Торонто. Балтимор. 1978 рік).


Микола Руденко

В Дружківку наїхали і журналісти. І негайно світ заговорив про цей арешт.

Треба сказати, що моя дружина багато зробила. Вона принесла магнітофон і записала судовий процес.

Мене відразу заарештували і літаком (персональним літаком!) відправили в Донецьк в тюрму. Возили в приміщення КДБ - там відбувалося слідство.

Обстановка була така. Я сидів за столом прикованим до підлоги на стільці, який теж був прикований до підлоги. В мене поранений спинний хребет – я інвалід війни другої групи – мені так не зручно було сидіти. Це мене вимучувало. А цілими днями слідство тривало. Натягували на груповий злочин антирадянський. Я відповідав, бо я був головою групи.

Установка в мене була така. Оскільки ми дотримувалися гласності, то особливих таємниць було мало. Я говорив про це, про свої поїздки до Москви. Але вони це так оформили і так розповсюдили у Москві, що нібито я розколовся.

Проте мені тут же вдалося передати вірші, які я написав. І там був вірш, з якого було ясно, що я не розколовся. А вірші пішли, і той вірш попав до Григоренка. І все! Все це зразу стало ясно.

Олександр Шевчук

Йдеться не про побутову справу, а про особливо небезпечний державний злочин i антирадянську діяльність Тихого i Руденка. Обидва вони активно виступають з антирадянською діяльністю. Це противники соціалізму, помічники i агенти ворожих країн.

Ці відщепенці i зрадники Вітчизни з метою підриву i послаблення радянської влади виготовляли, помножували, зберігали i поширювали наклепницькі документи, що плямують радянський державний лад.

Шкідлива діяльність Тихого замаскована i продумана. Тихий твердить, що наявність російських шкіл i вузів - це порушення суверенітету української держави. Тихий писав, що на керівні посади не треба приймати тих, хто не знає української мови, i цим сіяв ворожнечу між російським i українським народами.

(З виступу прокурора Аржанова на суді).


Микола Руденко

Я 35 років був в партії. Мене виключили за антимарксистську діяльність. Я написав економічну працю, в якій розвінчував Маркса. Вона називається “Енергія прогресу”. Цю книгу я послав в ЦК, що Маркс помилявся.

Я можу сказати, що ні я, ні Тихий не були в паніці. Важко, коли ти відчуваєш, що ти сам. Але коли ти знаєш, що цілий світ з тобою, то там зовсім інше відчуття. Я ми вже знали, що світ з нами.

Андрій Охрімович

Громадяни судді! Сьогодні перед судом стоїть Слово. Пригадуєте? Споконвіку було Слово, i Слово було у Бога, i Слово було Бог. Усе через Нього сталося, i без Нього ніщо не сталося, що сталося.

Так починається Євангеліє від Йоана. Як би ми не заперечували ідеалізму, а все ж істина лишилася: людина з''явилася на землі тоді, коли на земній кулі з''явилося слово. Немає слова – немає людини.

Понад три місяця мене допитували. І щоденно підполковники КДБ втовкмачували мені в голову ось таку істину: у нас за переконання не судять – у нас судять за діяльність.

Наша діяльність – це висловлювання наших переконань. Наша діяльність – це Слово. I ніщо інше! Така діяльність має дуже нескладну назву: бути Людиною. Не комахою, не безмовною черепахою, а Людиною. Щоб бути Людиною, треба не тільки думати, але i висловлювати свої думки, інакше людина не буде відрізнятися від черепахи.

(З останнього слова Миколи Руденка на суді).


Микола Руденко

Не менше 12 трусів у нас було. І, по суті, цілу машину архіву вивезли в КДБ. Те, що вони крали, те вони спалили. Трус, коли він триває, то він може і 12 годин, а то й цілу добу тривати. Страшне життя.

Олександр Шевчук

Іменем Української Радянської Соціалістичної Республіки 1 липня 1977-го року Судова Колегія в карних справах Донецького обласного суду у складі:

Головуючого – Зінченко Е.М. Народних засідателів – Hерума Л.Д. і Лукашенко А.Я. При секретареві – Сусiдко H.Г. За участю прокурора – Аржанова П.С. розглянула у відкритому судовому засіданні в мості Дружкiвка справу по обвинуваченню Руденка Миколи Даниловича і Тихого Олексія Івановича...

.... признати винуватим i покарати Руденка Миколу Даниловича за ч. I ст. 62 КК УРСР позбавленням волі на строк 7 років з засланням на строк 5 років, за ч. I ст. 70 КК РРФСР на 5 років позбавлення волі i засланням на строк 5 років. На основі ст. 42 КК УРСР остаточно для відбуття призначити позбавлення волі 7 років з засланням на строк 5 років, відбувати покарання у виправно трудовій колонії суворого режиму.

Речові докази в справі: друкарські машинки Руденка i Тихого конфіскувати на власність держави, як знаряддя злочину.

(За матеріалами видання “Український правозахисний рух”. Смолоскип. Торонто. Балтимор. 1978 рік).


Микола Руденко

Мені було 56. Я вже був інвалідом війни, вже був пенсіонером. Етапували мене раніше в Київ, щоб подражнити Києвом, близькістю сім’ї, домівки. Але побачення ні з ким не дали, бо я розмовляв з ними не по дружньому, як ви розумієте. В Києві був так діб 15. Потім на Харків. І вже до Мордовії...

Там було багато дуже чистих людей. Це бандерівців, це лісові брати - прибалти, вони з нами спілкувалися, а ми з ними спілкувалися. Нас не багато було політв’язнів, але ми дуже міцно трималися одне за одного. Як намагалися когось одного скривдити, то піднімався весь табір.

Був такий епізод. Із поліцаїв обрали провокаторів. Вони ніби бачили через вікно, що на грядочці, де росли огірки, я їх крав. Кинулися на мене з заточеною ложкою. Там були молоді хлопці, які були вірні нашим справам. Один з них захистив.

Чому я повстав? Я - письменник. Може, я, якби була свобода слова, можливість писати і друкувати те, що я думаю, і те, як я думаю, то, може б, я і не піднявся.

Порівнювати можливості, що людина могла писати тоді, і що вона може писати сьогодні, то це взагалі не до порівняння. Сьогодні письменник в цьому розумінні вільний. В цьому розумінні свобода слова є в літературній творчості. Ну, я не сказав би, що її немає на демонстраціях, вона є.

Інша річ, що порушуються права людини, порушуються беззаконням державним. Я налаштований стосовно нашої сучасної держави так точно, як настроєна переважна більшість інтелігенції.

Держава поки що не стала демократичною в європейському розумінні.

Я думаю, що сьогодні все ж таки політв’язнів в тому розумінні, як вони були, їх вже немає. Можливо, вони є в іншому розумінні: коли людину оббрехали, дали їй якийсь кримінал, а за політичні статті не судять, як тоді було.

Надія Шерстюк

Шановні слухачі, це була програма “Права людини: українська реальність”, яку ми присвятили керівникові УГГ письменнику та політв’язню Миколі Руденку.

Текстові вставки – Андрій Охрімович та Олександр Шевчук, монтаж звуку – Сергій Балабанов, автор передачі Надія Шерстюк.

На все добре. Говорить радіо “Свобода”!

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG