Київ, 18 грудня 2003 - Рік Росії в Україні не мав серйозного впливу на економічні відносини між Києвом і Москвою, так само, як і попередній рік України в Росії. Такої думки дотримуються деякі українські експерти. При цьому вони наголошують, що російські територіальні претензії з приводу українського острова в Азовському морі Коси Тузли, безперечно, негативно позначилися на українсько-російських стосунках по обидва береги Керченської протоки.
Днями в парламентських кулуарах почув сумний жарт: рік України в Росії і рік Росії в Україні – це ніщо інше, як спроба станцювати російську кадриль на мотив українського гопака. Йшлося про те, що 2002-го, в рік України в Росії товарообіг між двома країнами знизився майже на 70 мільйонів доларів порівняно з 2001-м. І невідомо, якими будуть кінцеві економічні показники року нинішнього. Щодо інших контактів, то підрахунки свідчать: рік Росії в Україні, який добігає кінця, більше був наповнений не питаннями економіки, а фестивалями танців, музики й пісень, фіналом яких стали дві непересічні події в українсько-російських відносинах: 19 вересня на саміті в Ялті було підписано договір про створення Єдиного економічного простору, а 29 вересня у цьому ж таки просторі краснодарці ударними темпами почали будувати в Керченській протоці Азовського моря дамбу, що мала на меті перетворити український острів Косу Тузлу на російський півострів.
Ось що думає з цього приводу директор Центру політичних досліджень та конфліктології Михайло Погрибінський:
"Ніхто із серйозних аналітиків не чекав таких надзвичайних подій у стосунках між Україною та Росією тільки тому, що керівництвами обох держав було заявлено про проведення року – спочатку України в Росії, потім Росії в Україні. Тим не менше, протягом останніх двох років вдалося переламати негативну тенденцію у торговельній політиці між двома країнами значною мірою ( відомо, що кілька років поспіль зменшувався товарообіг між нашими країнами). Такі ініціативи, як створення Єдиного економічного простору і конфлікт навколо Тузли, відіграли значну роль у переосмисленні перспектив співробітництва між нашими державами і спонукали значну частину української еліти переглянути засади цього співробітництва і подумати про те, яким чином треба будувати свої стосунки так, щоб українські інтереси були захищені".
Анатолій Гуцал, перший заступник директора Національного інституту проблем міжнародної безпеки, який, до речі, раніше іменувався Національним інститутом українсько-російських відносин, переконаний, що рік Росії в Україні дав можливість Україні подивитися на себе і на світ крізь призму Росії:
“У цьому контексті вважаю, що символічною була книга нашого президента "Україна – не Росія". Україна не гірша, Україна не краща, Україна – інша. По-російськи, "іная". І от розуміння якраз цієї категорії іншості, тобто, розуміння "іного" -- це дуже важлива особливість, яку мають, я думаю, ще осягнути і наші політики, і політики російські. І, я думаю, під фініш цього року ми отримали дійсно такий показовий урок – урок консолідації політичної еліти і суспільної еліти, який відбувся в Росії в результаті тих виборів, які сталися. І я думаю, що для України – це найбільш серйозний урок напередодні наших виборчих баталій".
Що стосується прогресу в царині економічних стосунків у рік Росії в Україні, то, на думку доктора економічних наук, професора, завідувача відділу міжнародних валютно-фінансових відносин Інституту світової економіки і міжнародних відносин Національної академії наук України Олексія Плотникова, скоріше за все, це був такий політичний чи культурологічний рік:
“Але аж ніяк не такий, що приніс щось реально в економічні відносини. Що ж до проблем формування єдиного економічного простору чи там якихось інших питань, то вони не стосувались року Росії в Україні. Тому, я вважаю, що такий голосно проголошений рік Росії в Україні – це скоріше політичний, культурологічний, ну, можливо, ідеологічний та інший проект, але з точки зору економічного розвитку, він не дав якихось результатів".
Днями в парламентських кулуарах почув сумний жарт: рік України в Росії і рік Росії в Україні – це ніщо інше, як спроба станцювати російську кадриль на мотив українського гопака. Йшлося про те, що 2002-го, в рік України в Росії товарообіг між двома країнами знизився майже на 70 мільйонів доларів порівняно з 2001-м. І невідомо, якими будуть кінцеві економічні показники року нинішнього. Щодо інших контактів, то підрахунки свідчать: рік Росії в Україні, який добігає кінця, більше був наповнений не питаннями економіки, а фестивалями танців, музики й пісень, фіналом яких стали дві непересічні події в українсько-російських відносинах: 19 вересня на саміті в Ялті було підписано договір про створення Єдиного економічного простору, а 29 вересня у цьому ж таки просторі краснодарці ударними темпами почали будувати в Керченській протоці Азовського моря дамбу, що мала на меті перетворити український острів Косу Тузлу на російський півострів.
Ось що думає з цього приводу директор Центру політичних досліджень та конфліктології Михайло Погрибінський:
"Ніхто із серйозних аналітиків не чекав таких надзвичайних подій у стосунках між Україною та Росією тільки тому, що керівництвами обох держав було заявлено про проведення року – спочатку України в Росії, потім Росії в Україні. Тим не менше, протягом останніх двох років вдалося переламати негативну тенденцію у торговельній політиці між двома країнами значною мірою ( відомо, що кілька років поспіль зменшувався товарообіг між нашими країнами). Такі ініціативи, як створення Єдиного економічного простору і конфлікт навколо Тузли, відіграли значну роль у переосмисленні перспектив співробітництва між нашими державами і спонукали значну частину української еліти переглянути засади цього співробітництва і подумати про те, яким чином треба будувати свої стосунки так, щоб українські інтереси були захищені".
Анатолій Гуцал, перший заступник директора Національного інституту проблем міжнародної безпеки, який, до речі, раніше іменувався Національним інститутом українсько-російських відносин, переконаний, що рік Росії в Україні дав можливість Україні подивитися на себе і на світ крізь призму Росії:
“У цьому контексті вважаю, що символічною була книга нашого президента "Україна – не Росія". Україна не гірша, Україна не краща, Україна – інша. По-російськи, "іная". І от розуміння якраз цієї категорії іншості, тобто, розуміння "іного" -- це дуже важлива особливість, яку мають, я думаю, ще осягнути і наші політики, і політики російські. І, я думаю, під фініш цього року ми отримали дійсно такий показовий урок – урок консолідації політичної еліти і суспільної еліти, який відбувся в Росії в результаті тих виборів, які сталися. І я думаю, що для України – це найбільш серйозний урок напередодні наших виборчих баталій".
Що стосується прогресу в царині економічних стосунків у рік Росії в Україні, то, на думку доктора економічних наук, професора, завідувача відділу міжнародних валютно-фінансових відносин Інституту світової економіки і міжнародних відносин Національної академії наук України Олексія Плотникова, скоріше за все, це був такий політичний чи культурологічний рік:
“Але аж ніяк не такий, що приніс щось реально в економічні відносини. Що ж до проблем формування єдиного економічного простору чи там якихось інших питань, то вони не стосувались року Росії в Україні. Тому, я вважаю, що такий голосно проголошений рік Росії в Україні – це скоріше політичний, культурологічний, ну, можливо, ідеологічний та інший проект, але з точки зору економічного розвитку, він не дав якихось результатів".
