Київ-Прага, 19 грудня 2003 року.
Олекса Боярко
Добрий вечір, шановні слухачі. В ефірі програма “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.
Перед мікрофоном Олекса Боярко. Ми продовжуємо цикл передач, присвячений етнонаціональному портрету України.
З античних часів на теренах теперішньої України з‘явилися грецькі поселенці. Про історію розвитку грецької діаспори в Україні розповідає доцент Києво-Могилянської академії Ігор Лосєв.
Ігор Лосєв
Греки з''явилися на теренах України ще в 6-му столітті до Христа. Це було пов''язано із заснуванням давньогрецьких міст-держав на узбережжі Чорного моря. Ольвія, Тира, Пантикапей, Херсонес тощо стали форпостами елінського світу в цьому регіоні Європи.
З 9 століття починаються походи Русі на Візантію, що сприяло зв''язкам, як торговельним, так і культурним. Відносини з греками активізувалися після прийняття Україною християнства, над усе в царині релігійних питань, міжцерковних контактів.
У період ХVI-XVIIст.с. грецькі колонії виникають у Львові, Кам''янець-Подільському та інших містах, де греки брали активну участь в діяльності місцевих православних братств. Дуже наполегливо православна Україна намагається встановити відносини зі східними патріархами – Константинопольским, Антихійським, Олександрійським, Єрусалимським, де теж домінував грецький етнічний і культурний елемент. Грецька мова була обов''яковою в усіх навчальних закладах релігійного спрямування в Україні того часу. Та й грецьких викладачів там було чимало. В релігійно-культурному житті Львова і Острога помітний слід залишили греки архиєпископ Арсеній, Кирило Лукарис. Майже всі діячі української науки і культури вказаної доби були добрими знавцями грецької мови і мали міцні зв''язки з Грецією, насамперед із Святим Афоном.
Це й М. Смотрицький, брати Зизанії, К. Ставровецький, Копистенський та інші.
Князь Костянтин Острозький мав греків-радників: Діонісія Полеолога і Мосхопула. Грек Астаматій був послом гетьмана П. Дорошенка в Царгороді. Чимало українських старшинсько-шляхетських родин було грецького походження: Томари, Капністи, Тернавіоти, Левицькі, Янжули, Константиновичі, Христофоровичі, Мануйловичі, Урсали, Мотоніси, Комбурлеї, Мазапети, Мазараки та ін. Значним центром українських греків був Ніжин, де грецькі купці ініціювали щорічні ярмарки, що спричинилися до розквіту цього міста. Чимало греків було в Переяслові і Києві, де з 18 століття до 1917р. існував грецький Катерининський монастир.
Багато грецьких професорів та спудеїв було в Києво-Могилянській академії, численних колегіях, духовних семінаріях тощо.
Олекса Боярко
А зараз – про життя одного із знаних представників грецької громади в Україні, львівського купця і водночас співзасновника Успенського православного братства Костянтина Корнякта. Перед мікрофоном Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Грек за походженням, Костянтин Корнякт народився на острові Крит 1517 року. Згодом він переїхав до Молдови і разом із старшим братом Михайлом почав возити до Львова на продаж вино, шовк та бавовну. По смерті брата Костянтин став провадити бізнес самостійно. Отримавши від короля Сиґизмунда Другого Авґуста право безмитної торгівлі по всій території Речі Посполитої, він 1570 року оселився у Львові. Вже у березні наступного року Корнякт домігся королівської грамоти на право збирання мита на Волині, Київщині, Поділлі, Підляшші, Холмщині та в Галичині. Він збудував нові митниці у Кам’янці-Подільському та Снятині, тож сучасники називали Корнякта “великим митником Волоським”. Він надавав магнатам і шляхті позики під заставу маєтностей, а невдовзі сам був піднесений у шляхетську гідність, із часом придбав містечко Куликів і десяток сіл. 1586 року Корнякт став одним з дванадцяти членів-засновників Успенського православного братства. Саме його просив Царгородський патріарх Єремія пожертвувати гроші на будівництво нового братського храму. Коштом Корнякта італійські архітектори Петро Барбон та Павло Домінічі Римлянин звели ренесансну шістдесятишестиметрову дзвіницю Успенської церкви. Вона отримала назву “вежа Корнякта”, стала символом братства і була зображена на його печатці. Про вежу Корнякта йшлося і у статуті братства: “А якби брат брата словом у братстві зганьбив, має бути покараний сидінням на дзвіниці”. Корнякт замовив для неї великий дзвін, підтримував братські школу і друкарню. Він оплачував судові видатки у процесі православних міщан проти контрольованого католиками львівського маґістрату, фінансував діяльність православної фракції Сейму у Варшаві. Костянтин Корнякт помер у Львові 1603 року, заповівши братству величезну суму, і був похований у збудованій його коштом церкві Трьох Святителів. Віталій Пономарьов, “Радіо Свобода”, Київ.
Олекса Боярко
І знову слово Ігорю Лосєву, котрий продовжить розповідь про історію грецької громади на українських землях – тепер уже про ті часи, коли Україна перебувала у складі Російської імперії і Радянського Союзу.
Ігор Лосєв
Наприкінці XVIII, на початку XIXст. уряд Російської імперії пересилив тисячі греків із володінь Туреччини в Україну.
Однією із найпохмуріших сторінок в історії українських греків була депортація з Криму, організована російською владою в період з 1774 до 1783 року. Акцію було проведено під наглядом О. Суворова. Греків, що жили в Тавріді протягом понад 20 століть пересилили з рідної землі в райони північного Приазов''я. В Петербурзі вважали, що депортація кримських християн, переважно ремісників та купців, знищить економіку Кримського ханату, та полегшить приєднання Криму до Росії. Жертвам же сваволі, як завжди, пояснювали, що вигнання здійснюється заради їх же власного добра.
На початку ХІХ століття, після чергового повстання греків на островах Егейського архипелагу та жорсткої розправи після придушення виступу, тисячі греків переїхали до Російськолї імперії, насаперед у Крим. Серед них були грецькі аристократи – Кантакузени, Іпсіланті, що отримали величезні маєтки на українських землях.
Кримських греків, як і кримських татар, теж депортували в 1944-му році, але на відміну від татар, яких звинувачували в зраді СРСР, греків ні в чому не звинувачували. Депортували мовчки і без пояснень, головним чином до Узбекистану, де дозволили видавати газету грецькою мовою, що не без чорного гумору була названа “Неос дромос” – “Новий шлях”.
А ще за цих подій в Приазов''ї в 20-ті, 30-ті роки ХХ століття серед греків розпочався процес національного відродження, виникли 3 грецькі національні райони і 30 сільрад, з''явилися літератори, що писали грецькою.
Але в другій половині 30-х років почалися репресії, національні райони зліквідували, школи закрили, письменників розстріляли. Грецьке відродження в Україні теж стало розстріляним відродженням.
Олекса Боярко
Життя грецької громади в сучасній Україні – тема розповіді голови всеукраїнського товариства “Еллада” Тетяни Оленєвої.
Тетяна Оленєва
Грекам на Україні живеться так, як і всьому українському народові. Є певні, звичайно, і проблеми. І ми і радіємо і живемо єдиним з Україною життям. На жаль, є моменти імміграції до Греції. Найбільше компактне проживання сучасних греків це Маріуполь, Донецька область, Приазовщина.
Великий, звичайно, вклад в науку вносять греки. Мені хочеться кілька назвати прізвищ: це академіки Геннадій Мацука, Віктор Берехта, Сергій Андранатті, члени-кореспонденти Дмитро Зербіно, Анатолій Мазаракі та інші.
З життя пішов рік тому чудовий композитор український, це Іван Карабиць – це теж людина, яка належала до грецької національності.
Не знаю чи це добре чи це погано, але той 37-мий рік, коли тут у Києві, у підвалах Палацу мистецтв, в Жовтневому палаці (більше в нас кияни знають) було розстріляно греків, просто із-за того, що вони були греками.
Ми пам’ятаємо і поминаємо їх 25 лютого кожний рік. Тому і прийшлось багатьом грекам, як кажуть, забути, що він грек. Багато, хто став росіянами, хто українцями, але не в тому річ. Треба лишатися завжди людиною, завжди громадянином своє держави, патріотом.
І правильно, і мабуть дуже мудро сказав якось академік Геннадій Мацука, що дорогі мої греки, звертаючись до греків України, ви не забувайте, що наша Греція тут на Україні.
Олекса Боярко
Яким же, згідно з даними Всеукраїнського перепису населення, є сучасний стан грецької громади в Україні? Свій виступ у сьогоднішній програмі завершує Ігор Лосєв.
Ігор Лосєв
За переписом 2001 року в Україні є майже 92 тисячі осіб, які визнали себе греками. Греки найбільш зрусифікована національна меншина України, російську визнали рідною мовою 88,5% представників цього народу, 4,8% визнали рідною українську і лише 6,4% - грецьку мову, що позбавляє сенсу давній поділ українських греків на носіїв грецької, та носіїв тюркської мови, які, однак, зберігали етнічну самосвідомість та православне віросповідання.
Найбільша грецька громада в сучасній Україні зафіксована в Донецькій області: 77,5 тисяч осіб. Це левова частка всіх українських греків.
Говорячи про українських греків, чи українців грецького походження, хотілося б насамкінець згадати полум''яного українського патріота, предки котрого народились поблизу Олімпу, Миколу Аркаса, засновника “Просвіти” в Миколаєві, автора опери “Катерина” і книги “Історія України-Русі”.
Олекса Боярко
І наостанок – інформація з регіону, в якому здавна живуть українські греки. У Запорозькій області зараз мешкає близько трьох тисяч двохсот осіб грецького походження і діють місцеві осередки товариства “Еллада”. Розповідає Леся Кленович.
Леся Кленович
На відміну від більшості корінного населення козацького краю, що потрапило сюди, як кажуть, “із варягів – у греки”, - кровні носії грецької культури не те, що б стали “варягами” остаточно…проте, доволі швидко русифікувались.
То ж, одна з нагальних проблем для членів “Еллади” – не допустити забуття національної приналежності. Говорить голова мелітопольського осередку товариства грецької культури Валентин Макропуло: “Є велика проблема. Яка стане з 1-го січня вже не проблемою, а фактом, що здійснився: у свідоцтвах, про народження батьки дитини будуть позначатися без національності. Будь-якого єврея, грека, болгарина, караїма, представника кримськотатарського народу спитайте і він відповість, що він категорично проти цього! Ось перша проблема.”
Інша проблема – фінансування національно-культурних товариств, каже Валентин Макропуло. В нових законопроектах щодо розвитку культур нацменшин існують лише певні рекомендації, куди витрачатимуть гроші, призначені товариствам. А відтак – закони легко порушуватимуться по всій вертикалі їхнього впровадження. Тим більше, що зараз запорізька “Еллада” має й певні адміністративні проблеми. Обласне товариство наразі залишилось без голови. Відтак – постала необхідність перебудови усієї схеми діяльності товариства.
Начальник відділу національностей, міграції та релігій Запорізької ОДА Наталя Деркач не згодна з паном Макропулом. На її думку, законодавство в Україні – найдосконаліше, зокрема у питаннях, що стосуються нацменшин.
Наталя Деркач
Ми сьогодні “впєрєді планєти всєй” стосовно підписання всіх тих конвенцій, хартій. Але у нас на сьогодні, на жаль, відсутній механізм реалізації цієї законодавчої бази. І це сьогодні буксує, пробуксовує якраз у цих питаннях.
Леся Кленович
Буксуватиме й далі, вважає Валентин Макропуло, допоки зверху не визнають остаточно, що згідно з чудовим гаслом “всі ми - українські”, народженим, до речі, на Запорізькій землі, не може бути когось “більш українського”. Та й як визначитися з пріоритетами, якщо в одному Мелітополі діє майже півтора десятка національно-культурних товариств, в обласному центрі – близько п’ятдесяти. Без проблем не обходиться жодне. На щастя, греків не стикають з іншими товариствами релігійні вподобання. Бо – православні.
Головне, вважає заступник голови мелітопольського осередку, - не зосереджуватись на дрібницях.
Олекса Боярко
На все добре, шановні слухачі. Наступної п‘ятниці ми продовжимо розповідь про етнонаціональний портрет України. Ви слухали програму “МИ УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД: НАЦІОНАЛЬНО-ЕТНІЧНА МОЗАЇКА”. Вів передачу Олекса Боярко. Говорить “Радіо Свобода”.
Олекса Боярко
Добрий вечір, шановні слухачі. В ефірі програма “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”.
Перед мікрофоном Олекса Боярко. Ми продовжуємо цикл передач, присвячений етнонаціональному портрету України.
З античних часів на теренах теперішньої України з‘явилися грецькі поселенці. Про історію розвитку грецької діаспори в Україні розповідає доцент Києво-Могилянської академії Ігор Лосєв.
Ігор Лосєв
Греки з''явилися на теренах України ще в 6-му столітті до Христа. Це було пов''язано із заснуванням давньогрецьких міст-держав на узбережжі Чорного моря. Ольвія, Тира, Пантикапей, Херсонес тощо стали форпостами елінського світу в цьому регіоні Європи.
З 9 століття починаються походи Русі на Візантію, що сприяло зв''язкам, як торговельним, так і культурним. Відносини з греками активізувалися після прийняття Україною християнства, над усе в царині релігійних питань, міжцерковних контактів.
У період ХVI-XVIIст.с. грецькі колонії виникають у Львові, Кам''янець-Подільському та інших містах, де греки брали активну участь в діяльності місцевих православних братств. Дуже наполегливо православна Україна намагається встановити відносини зі східними патріархами – Константинопольским, Антихійським, Олександрійським, Єрусалимським, де теж домінував грецький етнічний і культурний елемент. Грецька мова була обов''яковою в усіх навчальних закладах релігійного спрямування в Україні того часу. Та й грецьких викладачів там було чимало. В релігійно-культурному житті Львова і Острога помітний слід залишили греки архиєпископ Арсеній, Кирило Лукарис. Майже всі діячі української науки і культури вказаної доби були добрими знавцями грецької мови і мали міцні зв''язки з Грецією, насамперед із Святим Афоном.
Це й М. Смотрицький, брати Зизанії, К. Ставровецький, Копистенський та інші.
Князь Костянтин Острозький мав греків-радників: Діонісія Полеолога і Мосхопула. Грек Астаматій був послом гетьмана П. Дорошенка в Царгороді. Чимало українських старшинсько-шляхетських родин було грецького походження: Томари, Капністи, Тернавіоти, Левицькі, Янжули, Константиновичі, Христофоровичі, Мануйловичі, Урсали, Мотоніси, Комбурлеї, Мазапети, Мазараки та ін. Значним центром українських греків був Ніжин, де грецькі купці ініціювали щорічні ярмарки, що спричинилися до розквіту цього міста. Чимало греків було в Переяслові і Києві, де з 18 століття до 1917р. існував грецький Катерининський монастир.
Багато грецьких професорів та спудеїв було в Києво-Могилянській академії, численних колегіях, духовних семінаріях тощо.
Олекса Боярко
А зараз – про життя одного із знаних представників грецької громади в Україні, львівського купця і водночас співзасновника Успенського православного братства Костянтина Корнякта. Перед мікрофоном Віталій Пономарьов.
Віталій Пономарьов
Грек за походженням, Костянтин Корнякт народився на острові Крит 1517 року. Згодом він переїхав до Молдови і разом із старшим братом Михайлом почав возити до Львова на продаж вино, шовк та бавовну. По смерті брата Костянтин став провадити бізнес самостійно. Отримавши від короля Сиґизмунда Другого Авґуста право безмитної торгівлі по всій території Речі Посполитої, він 1570 року оселився у Львові. Вже у березні наступного року Корнякт домігся королівської грамоти на право збирання мита на Волині, Київщині, Поділлі, Підляшші, Холмщині та в Галичині. Він збудував нові митниці у Кам’янці-Подільському та Снятині, тож сучасники називали Корнякта “великим митником Волоським”. Він надавав магнатам і шляхті позики під заставу маєтностей, а невдовзі сам був піднесений у шляхетську гідність, із часом придбав містечко Куликів і десяток сіл. 1586 року Корнякт став одним з дванадцяти членів-засновників Успенського православного братства. Саме його просив Царгородський патріарх Єремія пожертвувати гроші на будівництво нового братського храму. Коштом Корнякта італійські архітектори Петро Барбон та Павло Домінічі Римлянин звели ренесансну шістдесятишестиметрову дзвіницю Успенської церкви. Вона отримала назву “вежа Корнякта”, стала символом братства і була зображена на його печатці. Про вежу Корнякта йшлося і у статуті братства: “А якби брат брата словом у братстві зганьбив, має бути покараний сидінням на дзвіниці”. Корнякт замовив для неї великий дзвін, підтримував братські школу і друкарню. Він оплачував судові видатки у процесі православних міщан проти контрольованого католиками львівського маґістрату, фінансував діяльність православної фракції Сейму у Варшаві. Костянтин Корнякт помер у Львові 1603 року, заповівши братству величезну суму, і був похований у збудованій його коштом церкві Трьох Святителів. Віталій Пономарьов, “Радіо Свобода”, Київ.
Олекса Боярко
І знову слово Ігорю Лосєву, котрий продовжить розповідь про історію грецької громади на українських землях – тепер уже про ті часи, коли Україна перебувала у складі Російської імперії і Радянського Союзу.
Ігор Лосєв
Наприкінці XVIII, на початку XIXст. уряд Російської імперії пересилив тисячі греків із володінь Туреччини в Україну.
Однією із найпохмуріших сторінок в історії українських греків була депортація з Криму, організована російською владою в період з 1774 до 1783 року. Акцію було проведено під наглядом О. Суворова. Греків, що жили в Тавріді протягом понад 20 століть пересилили з рідної землі в райони північного Приазов''я. В Петербурзі вважали, що депортація кримських християн, переважно ремісників та купців, знищить економіку Кримського ханату, та полегшить приєднання Криму до Росії. Жертвам же сваволі, як завжди, пояснювали, що вигнання здійснюється заради їх же власного добра.
На початку ХІХ століття, після чергового повстання греків на островах Егейського архипелагу та жорсткої розправи після придушення виступу, тисячі греків переїхали до Російськолї імперії, насаперед у Крим. Серед них були грецькі аристократи – Кантакузени, Іпсіланті, що отримали величезні маєтки на українських землях.
Кримських греків, як і кримських татар, теж депортували в 1944-му році, але на відміну від татар, яких звинувачували в зраді СРСР, греків ні в чому не звинувачували. Депортували мовчки і без пояснень, головним чином до Узбекистану, де дозволили видавати газету грецькою мовою, що не без чорного гумору була названа “Неос дромос” – “Новий шлях”.
А ще за цих подій в Приазов''ї в 20-ті, 30-ті роки ХХ століття серед греків розпочався процес національного відродження, виникли 3 грецькі національні райони і 30 сільрад, з''явилися літератори, що писали грецькою.
Але в другій половині 30-х років почалися репресії, національні райони зліквідували, школи закрили, письменників розстріляли. Грецьке відродження в Україні теж стало розстріляним відродженням.
Олекса Боярко
Життя грецької громади в сучасній Україні – тема розповіді голови всеукраїнського товариства “Еллада” Тетяни Оленєвої.
Тетяна Оленєва
Грекам на Україні живеться так, як і всьому українському народові. Є певні, звичайно, і проблеми. І ми і радіємо і живемо єдиним з Україною життям. На жаль, є моменти імміграції до Греції. Найбільше компактне проживання сучасних греків це Маріуполь, Донецька область, Приазовщина.
Великий, звичайно, вклад в науку вносять греки. Мені хочеться кілька назвати прізвищ: це академіки Геннадій Мацука, Віктор Берехта, Сергій Андранатті, члени-кореспонденти Дмитро Зербіно, Анатолій Мазаракі та інші.
З життя пішов рік тому чудовий композитор український, це Іван Карабиць – це теж людина, яка належала до грецької національності.
Не знаю чи це добре чи це погано, але той 37-мий рік, коли тут у Києві, у підвалах Палацу мистецтв, в Жовтневому палаці (більше в нас кияни знають) було розстріляно греків, просто із-за того, що вони були греками.
Ми пам’ятаємо і поминаємо їх 25 лютого кожний рік. Тому і прийшлось багатьом грекам, як кажуть, забути, що він грек. Багато, хто став росіянами, хто українцями, але не в тому річ. Треба лишатися завжди людиною, завжди громадянином своє держави, патріотом.
І правильно, і мабуть дуже мудро сказав якось академік Геннадій Мацука, що дорогі мої греки, звертаючись до греків України, ви не забувайте, що наша Греція тут на Україні.
Олекса Боярко
Яким же, згідно з даними Всеукраїнського перепису населення, є сучасний стан грецької громади в Україні? Свій виступ у сьогоднішній програмі завершує Ігор Лосєв.
Ігор Лосєв
За переписом 2001 року в Україні є майже 92 тисячі осіб, які визнали себе греками. Греки найбільш зрусифікована національна меншина України, російську визнали рідною мовою 88,5% представників цього народу, 4,8% визнали рідною українську і лише 6,4% - грецьку мову, що позбавляє сенсу давній поділ українських греків на носіїв грецької, та носіїв тюркської мови, які, однак, зберігали етнічну самосвідомість та православне віросповідання.
Найбільша грецька громада в сучасній Україні зафіксована в Донецькій області: 77,5 тисяч осіб. Це левова частка всіх українських греків.
Говорячи про українських греків, чи українців грецького походження, хотілося б насамкінець згадати полум''яного українського патріота, предки котрого народились поблизу Олімпу, Миколу Аркаса, засновника “Просвіти” в Миколаєві, автора опери “Катерина” і книги “Історія України-Русі”.
Олекса Боярко
І наостанок – інформація з регіону, в якому здавна живуть українські греки. У Запорозькій області зараз мешкає близько трьох тисяч двохсот осіб грецького походження і діють місцеві осередки товариства “Еллада”. Розповідає Леся Кленович.
Леся Кленович
На відміну від більшості корінного населення козацького краю, що потрапило сюди, як кажуть, “із варягів – у греки”, - кровні носії грецької культури не те, що б стали “варягами” остаточно…проте, доволі швидко русифікувались.
То ж, одна з нагальних проблем для членів “Еллади” – не допустити забуття національної приналежності. Говорить голова мелітопольського осередку товариства грецької культури Валентин Макропуло: “Є велика проблема. Яка стане з 1-го січня вже не проблемою, а фактом, що здійснився: у свідоцтвах, про народження батьки дитини будуть позначатися без національності. Будь-якого єврея, грека, болгарина, караїма, представника кримськотатарського народу спитайте і він відповість, що він категорично проти цього! Ось перша проблема.”
Інша проблема – фінансування національно-культурних товариств, каже Валентин Макропуло. В нових законопроектах щодо розвитку культур нацменшин існують лише певні рекомендації, куди витрачатимуть гроші, призначені товариствам. А відтак – закони легко порушуватимуться по всій вертикалі їхнього впровадження. Тим більше, що зараз запорізька “Еллада” має й певні адміністративні проблеми. Обласне товариство наразі залишилось без голови. Відтак – постала необхідність перебудови усієї схеми діяльності товариства.
Начальник відділу національностей, міграції та релігій Запорізької ОДА Наталя Деркач не згодна з паном Макропулом. На її думку, законодавство в Україні – найдосконаліше, зокрема у питаннях, що стосуються нацменшин.
Наталя Деркач
Ми сьогодні “впєрєді планєти всєй” стосовно підписання всіх тих конвенцій, хартій. Але у нас на сьогодні, на жаль, відсутній механізм реалізації цієї законодавчої бази. І це сьогодні буксує, пробуксовує якраз у цих питаннях.
Леся Кленович
Буксуватиме й далі, вважає Валентин Макропуло, допоки зверху не визнають остаточно, що згідно з чудовим гаслом “всі ми - українські”, народженим, до речі, на Запорізькій землі, не може бути когось “більш українського”. Та й як визначитися з пріоритетами, якщо в одному Мелітополі діє майже півтора десятка національно-культурних товариств, в обласному центрі – близько п’ятдесяти. Без проблем не обходиться жодне. На щастя, греків не стикають з іншими товариствами релігійні вподобання. Бо – православні.
Головне, вважає заступник голови мелітопольського осередку, - не зосереджуватись на дрібницях.
Олекса Боярко
На все добре, шановні слухачі. Наступної п‘ятниці ми продовжимо розповідь про етнонаціональний портрет України. Ви слухали програму “МИ УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД: НАЦІОНАЛЬНО-ЕТНІЧНА МОЗАЇКА”. Вів передачу Олекса Боярко. Говорить “Радіо Свобода”.
