Доступність посилання

ТОП новини

“Економічний журнал”


Марія Щур “Економічний журнал”

Прага, 14 грудня 2003 року.

Марія Щур

Розпочнемо із суперечки, що виникла між Сполученими Штатами та європейськими країнами з приводу розподілу контрактів на відбудову Іраку.

Президент Сполучених Штатів Америки Джордж Буш заявив цього тижня, що лише ті країни, які надіслали своїх військових до Іраку, повинні мати право виборювати контракти на відбудову цієї країни. Загальна сума цих контрактів складає 18 мільярдів доларів.

Президент Буш виступив із цієї заявою у Білому Домі після того, як його адміністрація ухвалила рішення не допускати до участі у тендерах компанії з Франції, Німеччини, Росії та Канади.

Як і можна було очікувати, названі країни зустріли таке рішення без ентузіазму. Повідомляє наша кореспондентка у Німеччині Надія Кандиба.

Надія Кандиба

Німецькі політики були здивовані заявою Пола Вольфовица, тим більше, що раніше Вашингтон та Берлін вже начебто владнали всі суперечки навколо іракського питання. Офіційний представник німецького кабінету міністрів Бела Анда заявив у середу, що таке обмеження є “неприйнятним для федерального уряду”.

Міністр закордонних справ Німеччини Йошка Фішер теж не став приховувати свого здивування і повідомив, що обов’язково обговорить це питання з американської стороною.

А федеральний міністр з питань економічної співпраці Гайдемарі Вічорек-Цойль звинуватила Сполучені Штати в подвійній моралі. Вона зауважила, що з одного боку Вашингтон звертається з проханням про міжнародну підтримку у військовій сфері, з іншого – планує самостійно займатися економічною відбудовою Іраку. Тут справді є що ділити.

Йдеться про 26 замовлень на загальну суму в більш, як 18 з половиною мільярдів доларів. Замовлення стосуються в першу чергу модернізації та відбудови іракської системи електрозабезпечення, комунікаційної та транспортної інфраструктур. Не дивно, що не менш обурено відреагував також і офіційний Париж, який теж належить до противників війни в Іраку, а це значить, що французькі фірми теж не мають права на участь у тендері.

Як стало відомо в середу, Франція планує ініціювати перевірку такого рішення на його відповідність принципам чесної конкуренції. Поки політики обурювалися, самі підприємці, принаймні в Німеччині, досить спокійно поставилися до заяви Вольфовица.

Один з керівників Німецької спілки оптової та зовнішньої торгівлі Ганс-Юрген Мюллер переконаний, що німецькі фірми теж отримають свій шмат іракського пирога, але в якості субпідрядників. Подібної думки дотримується і представник Німецької спілки машинобудівників Клаус Фрідріх.

Він звернув увагу на те, що для фірм, які виграють тендер, виконання замовлень буде важливішим, ніж якісь політичні міркування, і вони обов’язково шукатимуть на міжнародному ринку партнерів для виконання субпідрядів.

Марія Щур

У Росії також критично поставилися до рішення США не допустити російські компанії до ласих контрактів в Іраку. У Москві цю новину сприйняли особливо гостро, адже напередодні війни російські нафтові компанії заключили низку угод з режимом Саддама Хусейна на багатомільярдні суми.

Тим часом нафтові компанії у самій Росії переживають черговий струс. У Москві обговорюють можливе розлучення компаній “ЮКОС” і “Сібнафта”.

Головний результат арешту колишнього керівника “ЮКОСа” Михайла Ходорковського – у тому, що Російського нафтового гіганту на світовому енергетичному ринку поки що не з’явиться.

Розповідає наш московський кореспондент Віталій Портніков.

Віталій Портніков

Російські ЗМІ повідомляють, що вже невдовзі відбудеться розлучення компаній “ЮКОС” і “Сібнафта”, які мали, як відомо, об’єднатися у єдиний холдинг “ЮКОС-Сібнафта”. Як повідомляє видання “Газета”, Роман Абрамович, власник компанії “Сібнафта” звертається до керівництва “ЮКОСа” із пропозицією повернути гроші, що сплачені “ЮКОСом” за акції “Сібнафта”.

Вони стверджують, що для Абрамовича – це єдиний шанс зберегти свій бізнес, яким фактично сьогодні керує Михайло Ходорковський, що він продовжує знаходитися у слідчому ізоляторі. А “ЮКОС”, за твердженням джерел видання, вже погодився на розлучення із “Сібнафтою”. Тепер для партнерів важливо повернути свої активи, які вони мали до створення об’єднаної компанії.

Як тільки умови повернення активів будуть сформульовані, планується, що це відбудеться до 30 грудня, про розлучення компаній “ЮКОС” і “Сібнафта” буде відомо офіційно. Як вважають спостерігачі, Роман Абрамович сподівався не просто об’єднати компанії “ЮКОС” і “Сібнафта”, а й стати фактичним власником нового нафтового гіганту.

Однак умови об’єднання все ж таки були не дуже сприятливими для власника “Сібнафти”. Головну роль у компанії “ЮКОС-Сібнафта” мали б відігравати менеджери “ЮКОСа”. Після арешту Михайла Ходорковського все змінилося. Як вважають, Роман Абрамович, близький до могутньої сім’ї першого президента Росії Бориса Єльцина, і до президента нинішнього Володимира Путіна, пропонував Михайлу Ходорковському змінити умови об’єднання так, щоб власником компанії “ЮКОС-Сібнафта” став саме він.

А керувати компанією “ЮКОС-Сібнафта” на рівні менеджерів став власник компанії “ЮКОС” Євген Швідлер. Більше того, виносилася навіть кандидатура Олександра Волошина як голови ради директорів компанії “ЮКОС-Сібнафта”. Однак Михайло Ходорковський та інший власник компанії Леонід Невзлін, який знаходиться зараз в Ізраїлі, не погодилися із цими пропозиціями Романа Абрамовича.

І тоді “Сібнафта” ухвалила інше рішення – розлучатися із “ЮКОСом” і провести переговори про купівлю частини акцій “Сібнафти” із американською компанією “Ексон Мобіл”. Нагадаю, що президент Росії Володимир Путін не проти появи цієї компанії на російському ринку. Він говорив про це в інтерв’ю американським ЗМІ. Правда, тоді мова йшла про появу компанії, як акціонера компанії “ЮКОС-Сібнафта”.

Однак в даному разі особливих проблем для того, щоб “Ексон” співробітничав саме із “Сібнафтою”, немає. Спостерігачі також говорять, що після того, коли відбудеться розлучення “ЮКОСа” та “Сібнафти”, це навряд чи врятує “ЮКОС”. Після того, як частини “ЮКОСа” можуть перейти під державний контроль або стати самостійними підприємствами, може свого часі захопити саме та “Сібнафта”, яка сьогодні з “ЮКОСом” розлучується.

Тоді Роман Абрамович стане фактичним власником компанії “ЮКОС-Сібнафта”. Щоправда, 4 літери “ЮКОС” у назві компанії не будуть згадуватися, не буде згадуватися і на світовому економічному рівні ім’я Михайла Ходорковського, одного з керівників могутньої компанії. А керівником буде Роман Абрамович.

Марія Щур

До подій в Україні. На самміті у Києві Європейський Союз не пообіцяв Україні омріяне асоційоване членство в організації навіть у віддаленому майбутньому, проте підсолодив цю пілюлю тим, що дозволить українським компаніям продавати більше сталі у Європі.

За словами голови представництва ЄС у Києві, ЄС готовий підписати відповідну угоду. Разом із цим Норбер Жустен заявив про готовність Євросоюзу шукати можливості для спільного вирішення проблем, що виникнуть у торгівлі України з її сусідами після того, як вони стануть членами ЄС. Але при цьому Брюссель вважає неприйнятною розмову про можливу компенсацію втрат Києва від розширення ЄС.

Про те, як поставилися в українській столиці до позиції Брюсселя моя київська колега Богдана Костюк поцікавилася у місцевих оглядачів та політиків. Першим на її запитання відповів народний депутат Олександр Гудима.

Олександр Гудима

Можливо, це є одна з небагатьох ластівок з боку ЄС, якими він сигналізує Україні позитивні сигнали до подальшої активності України в напрямку до ЄС. На превеликий жаль, останнім часом ми більше розповсюджуємо декларативні заяви, але таких кроків, якщо вони, дійсно, є не на рівні заяв.

Я вважаю, що це є дуже позитивним, і воно однозначно вплине, воно дасть певне піднесення для ділових кіл України і для державних чинників, що ЄС не займає таку політику спостерігання. Чи Україна дасть собі раду самотужки такою складною процедурою входу України до ЄС?

Богдана Костюк

Економіст Іван Коваль стверджує, що за нинішньою заявою ЄС стоять перед усім економічні розрахунки.

Іван Коваль

В першу чергу, я вважаю, що світова економіка влаштована таким чином, що будь-які заборони носять формальний характер, оскільки будь-який товар, якщо він користується попитом, він в будь-якому випадку знайде свій шлях до кінцевого споживача. Тому різні обмеження, різних країн чи об’єднань носять лише формальний характер.

Оскільки економічна доцільність завжди працює на кінцевих споживачів. Тому в будь-якому випадку говорити, що будь-які обмеження чи їх відміна якось суттєво вплинуть на споживання того чи іншого товару, мабуть не варто.

Є інформація про те, що до введення заборон ряд країн на своїх територіях сформували певні запаси металу і по мірі потреби вони їх використовували. Ця практика є досить поширена. І тому говорити про те, що будь-які заборони чи їх відміни впливають на ринок, я би не став.

Богдана Костюк

Варто зазначити, що 10 грудня Європейська комісія оголосила також про надання Україні 600 тисяч євро на здійснення низки проектів, спрямованих на захист демократичних цінностей і розвиток громадянського суспільства в Україні.

На думку експертів Інституту досліджень проблем Центрально-Східної Європи ця заява разом із намірами ЄС переглянути економічну політику з Україною дає можливість зрозуміти, що ситуація в Україні, політична та економічна стабільність в державі турбує офіційний Брюссель. Слово керівникові Інституту Мридулі Хош.

Мридула Хош

По-перше, скільки б не підтримували, завжди є потреба у покращенні інституцій, оскільки Україна – це велика країна. Обсяги фінансування ЄС та інших донорів часто свідчить, що переважна частина звертається до їхньої країни, бо дуже часто наймаються високооплачувані їхні консультанти.

Декларація про надання цих коштів – дуже позитивна річ. Це означає, що Україна не залишається сама з собою, а з Україною хочуть працювати. Надання допомоги – це певний політичний крок, і це також значить, що є увага до України. Я думаю, в тому контексті – це позитив.

Марія Щур

Далі тему євроатлантичної інтеґрації продовжить ще один матеріал із Києва.

Здається, устремління України в НАТО уже підтримали всі, хто безпосередньо знайомий із блоком. Військові – за. Урядовці – за. Президент – за. Справа залишилася за всенародною підтримкою. І про те, що це не жарт, а така підтримка справді формується, свідчить засідання "круглого столу" на тему "Євроатлантична інтеграція України з погляду українського підприємництва".

Сергій Кисельов

Розмову про український бізнес і НАТО організувало всеукраїнське громадське об''єднання підприємців "Нова Формація". До нього входять власники та топ-менеджери українських компаній, які працюють виключно на приватному капіталі. Вони створили по всій країні понад 20 тисяч робочих місць і сподіваються, що вступ України до НАТО може лише позитивно позначитися на зростанні частки малого та середнього підприємництва в національній економіці.

За словами голови правління "Нової Формації" В’ячеслава Кредісова, "у країнах, які ще не належать до найбільш економічно розвинених (наші сусіди) становище малого та середнього підприємництва за останні 5-10 років суттєво змінилося.

Наприклад, у Польщі, в Угорщині, в Чехії частка малого та середнього підприємництва у валовому внутрішньому продукті цих країн сягає орієнтовно 50 % . Частка малого та середнього бізнесу в економіці України сьогодні згідно з оцінками експертів не перевищує 10 %. А показник зовнішніх інвестицій на душу населення в Україні складає на сьогодні... 100 доларів на одну особу.

Для порівняння: в Угорщині ще в 1999 році це було 2500 доларів, в Польщі - понад тисячу доларів

Сергій Кисельов

Про інвестиції в економіку говорив і директор Центру інформації та документації НАТО у Києві Мішель Дюроу. На радість присутнім малим і середнім бізнесменам він так окреслив інвестиційні перспективи України на її реальному шляху до членства в Північноатлантичному альянсі.

Мішель Дюроу

Інвестиції – це реальність. У пошуках інвестиційних можливостей у світі обертаються значні грошові маси. Як правило, інвестиції деполітизовані. Хоча у певному контексті дехто вважає, що інвестиції робляться з політичних міркувань. У країнах, які вступили до НАТО або є офіційними кандидатами на вступ, або є офіційно запрошеними на вступ, інвестиції зросли.

Це цілком логічно, оскільки рівень безпеки, який забезпечує альянс, насамперед гарантує внутрішню безпеку, а в наслідок чого – тривалу стабільність.

Сергій Кисельов

Пан Дюроу особливо при цьому підкреслив, що...

Мішель Дюроу

Держави – члени НАТО підтримують устремління України інтегруватися до Євроатлантичних структур, як це видно з плану дій "Україна – НАТО", ухваленого у Празі. В НАТО вважають, що неможливо ( і про це йдеться в стратегічній концепції альянсу ) гарантувати безпеку на європейському континенті без стабільної демократичної України з ринковою економікою.

Сергій Кисельов

Власне, такої ж думки, як виявилося, дотримуються і українські малі та середні бізнесмени, від імені яких голова правління всеукраїнського об''єднання підприємців "Нова Формація" В’ячеслав Кредісов запевнив.

Вячеслав Кредісов

Малий та середній бізнес абсолютно визначився в питанні, чи слід вступати Україні в НАТО, чи ні. Малий та середній бізнес та "Нова Формація" відповідає: так. Ми вважаємо, що треба вступати в НАТО. Україна має бути в НАТО.

Марія Щур

На хвилях Радіо “Свобода” ви слухаєте передачу “Економічний журнал”. Ми повертаємось до світових економічних проблем.

Невпинне падіння курсу американської валюти триває уже протягом двох років. Разом з тим, економічні новини, що доходять з американського континенту звучать цілком обнадійливо, і мали би вселити оптимізм в інвесторів, адже зростають витрати споживачів, інвестиції, кількість робочих місць та інші показники.

Однак американська валюта продовжує втрачати на вазі у порівнянні з іншими світовими валютами – євро, японською єною та британським фунтом. У чому ж причина поганих результатів долара і що це означає для американської економіки?

Минулого тижня долар проломив психологічний бар’єр, впавши нижче рівня $1.20 за євро. Це був найнижчий рівень протягом останніх 5 років. Але на цьому його падіння не зупинилось. Аналітики тепер побоюються, щоб долар не провалився ще різкіше.

Вінсент Кожен (переклад)

Ми боїмось різкого падіння курсу долара. Якщо триватиме поступове зменшення і його будуть очікувати, то гадаю, нічого страшного не станеться. Але якщо станеться великий і різкий провал, то шкоди можуть бути значні.

Марія Щур

Говорить Вінсент Коуен, аналітик Організації з Економічної Співпраці та Розвитку, що об’єднує найбагатші країни світу.

Та навіть за поступового падіння втрати тих, чиї активи в американських доларах також значні. З часу найвищого курсу, у липні 2001 року, вартість долара впала майже на третину. Таким чином, якщо у 2001 році обсяг економіки країн євро-зони сягав лише 60% від американської, то тепер за нового обмінного курсу він зріс до 80%. Якщо ж додати до цього решту країн ЄС, що не входять до монетарного союзу, то Європа тепер має більшу економіку, ніж США.

Чому ж інвестори залишаються байдужими до добрих новин з Америки, адже за третій квартал розвиток економіки прискорився на 8%, продуктивність праці зросла на 10%? Саме тоді, коли економічна ситуація у Сполучених Штатах покращується, можна б було б очікувати і підвищення курсу американської валюти. Проте вона продовжує розчаровувати.

На думку аналітиків британського часопису “Economist”, не все в порядку в американській державній бухгалтерській книзі: американці витрачають більше, ніж заробляють, а купують більше, ніж продають.

Нині дефіцит платіжного балансу, що вимірює торгівельні, інвестиційні потоки та надходження, є на найвищому рівні - 550 мільярдів доларів, а за прогнозами, наступного року може зрости до 600 мільярдів. Це означає, що американська економіка має залучати півтора мільярди доларів на день із закордонних джерел для того, щоб покрити цю різницю.

У 1990 роки це не було проблемою – закордонні інвестори радо вкладали гроші у США. Ніде інде їхні прибутки не зростали так швидко і не були у більшій безпеці. Але тепер Америка уже не виглядає таким надійним місцем для інвестицій, ані з точки зору розвитку, ані з точки зору безпеки. У вересні закордонні надходження складали лише 4 мільярди доларів, найменша цифра за останні 5 років.

Та падіння курсу американської валюти може бути благом для американської економіки, вважають експерти. Якщо економіка продовжуватиме зростати і надалі, дешевша валюта означатиме зростання експорту, доходів та робочих місць, що у кінцевому результаті призведе до скорочення дефіциту платіжного балансу. Сподіваючись, що це колись-таки станеться, поки що ті, хто тримає свої активи у доларах, можуть лише підраховувати втрати.

На закінчення передачі «Економічний журнал» – наша історична сторінка.

Українські сади увійшли у пісні, приказки, поезію, кожен, хто подорожував Україною у давніші часи був вражений любов’ю мешканців цього краю до садів. За такої популярності садівництва можна лише дивуватися, що на широку, так би мовити індустріальну основу цей вид підприємництва поставив німець, який приїхав в Україну у пустив тут свої коріння.

Щоправда його рід цвів не довго. Більшовицький переворот вирубав і рід Вільгельма Крістера і його сад. Про засновника київського роду садівника Вільгельма Крістера та його нащадків, що продовжували родинну справу, в рубриці “Українські підприємці в історії” розповідає Віталій Пономарьов.

Віталій Пономарьов

1838 року двадцятишестирічний ткач з Південної Саксонії Вільгельм-Готліб Крістер приїхав до містечка Хабного (нині – Поліське) неподалік Чорнобиля на запрошення власника суконної фабрики князя Радзивілла. Пропрацювавши на фабриці 10 років, Крістер придбав у князя Естергазі земельну ділянку площею 38 десятин у передмісті Києва, яке називалося “Кинь грусть2. Там 1850 року він заснував фірму під назвою “Садівництво та насіннєве господарство “Вільгельм Крістер”.

Підприємець розбив парк, сад, розплідник, виноградники, завів молочну ферму і пасіку. У відкритій ним ремісничій школі навчали садівництву, огородництву, ковальській, слюсарній і столярній справам. Крістер займався ак-ліматизацією закордонних плодових сортів і виведенням нових. Він вирощував на продаж саджанці, троянди, овочі, фрукти і навіть дині та кавуни пудової ваги, розводив у ставках рибу, продавав насіння поштою.

Під нові фруктові розплідники Крістер придбав 20 десятин землі біля села Фузіківка на Житомирському шосе та 70 десятин біля села Литвинівка. Він охоче консультував інших садівників, а 1870 року узагальнив свій підприємницький досвід у брошурі “Хазяйновитий садівник”.

Після смерті Вільгельма-Готліба 1890 року підприємство загальною площею 128 десятин успадкував його син Карл-Юліус. Річний обіг капіталів фірми становив тоді 100 тисяч рублів, а самі тільки виноградники давали щорічно 6 тисяч рублів прибутку. Юліус відкрив на Хрещатику і на Інститутській 2 магазини з продажу живих квітів та насіння.

А найприбутковішим було вирощування і продаж щороку ста п’ятдесяти тисяч саджанців плодових і декоративних дерев та кущів. Крістер навіть відмовився від молочної ферми та частини виноградників, розбивши і на цих ділянках розплідники. У маточному саду він вирощував 450 сортів яблунь, 430 сортів груш, 30 сортів вишень і 20 сортів персика.

Карл-Юліус помер 1916 року і був похований поруч із могилою батька на вершині пагорба посеред маєтку. Власником фірми став його син Василь. На початку 20-х років більшовики заарештували його, а садибу конфіскували. Від 1925 року у ній перебували дитяча трудова колонія, технікум гумової промисловості, секретна філія Інституту хлора.

Виноградники, сад і розплідники були знищені, а у двоповерховому особняку Крістерів, що колись стояв просто у саду, розмістився склад отрутохімікатів. По Другій світовій війні мармуровий надгробок з розграбованого родинного склепу Крістерів був замурований до фундаменту приватного будинку.

Марія Щур

Квітучий сад перетворився на склад отрутохімікатів, і навіть могили садівничих не пошкодували більшовики. Віра у те, що “все буде добре”, не врятувала підприємців тоді. Думаючи про це не дивуєшся, що нинішні підприємці хочуть у НАТО. На такій сумній ноті доведеться закінчити сьогоднішній “Економічний журнал”. З вами була Марія Щур. На все добре!

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG