Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 16:58

“Інтернет-майдан”


Андрій Охрімович “Інтернет-майдан”

Київ, 22 грудня 2003 року.

Андрій Охрімович

Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Інтернет-майдан”. Перед мікрофоном автор та ведучий програми Андрій Охрімович.

Не хочеться нічого такого думати, але в голові крутиться настирна фраза “Рік новий гряде”. В унісон цій фразі – інша: “І сьогодні таке, як вчора...” “Тож бо й воно,” - скептично посміхається дзеркало. Усім своїм виглядом “лицьо” напроти пропонує втечу. Будь-куди.

Заходиш у “Павутину”, а там знову розвиток фрази “тіпа”: “що ж ми за народ такий...”, або ж “що єсть Україна?”

Форумники мислять: “це одночасно Анті-Європа і Анті-Росія”. Мовляв, ще з часів Хмельницького стояло так: “Або у Європу, або з Росією...”

“Але, - розвивають думку пацани, - бінарне мислення призвело до того, що зараз Україна знаходиться у найкритичнішому становищі від часів її утворення. Ментальність аборигена розщеплена цим вічним питанням”.

“Геополітичні міркування, - перебиває опонента персонаж під псевдо-Гнат Шевченко, - базуються на снах Людмили Кучми. Якщо дружині Президента приснився чоловік - Україна приймає рішення на користь ЄС, якщо жінка – то Росії. І навіть непохильний, залізний Фелікс, Янукович підхопив енуреза на цій нєрвній почві.” Кінець цитати, у продовження якій огляд віртуальної преси під мудрим керівництвом Надії Шерстюк.

Надія Шерстюк

“Одноденний візит до Києва голови адміністрації Путіна Дмитра Медвєдєва залишився практично непоміченим,” - пише “Главред”, зауважуючи при цьому, що подібні візити дають широкий простір для усіляких припущень. Пан Медвєдєв, котрий віднедавна обіймає цю посаду, зобов’язаний розв’язувати багато державних проблем РФ, серед яких стосунки з Україною займають не останнє місце.

“Кремль, - зауважує видання, - буде мусувати цю тему, формуючи образ Путіна, як інтегратора пострадянського простору”. Приїзд голови путінської канцелярії швидше за все мав засвідчити наміри основних політичних гравців по обидва боки російсько-українського кордону зміцнювати двосторонні відносини, незважаючи на проблеми з Тузлою.

“Главред” також зауважує, що Дмитру Медвєдєву також важливо знайти спільну мову з головою Адміністрації Президента Віктором Медведчуком, і “два почергових візити один до одного протягом місяця повинні переконати у тому, що у президентських адміністраторів спільними є не тільки перші шість літер у прізвищах і юридична освіта”.

Продовжуючи тему російсько-українських стосунків, сайт “Форуму” нагадує своїм читачам про закінчення Року Росії в Україні. “З кожним роком ми віддаляємося один від одного. Але з кожним роком у Росії з’являється все більше тих, хто прагне реваншу. Останні вибори у Думу це підтвердили”.

І не лише вони. Тиск на Україну з приводу відставки віце-прем’єра Віталія Гайдука, котрий мав необережність відстоювати українські національні інтереси, знакова подія, яка характеризує ставлення російського істеблішменту до України.

“Майдан.орг” турбують проблеми свободи слова. Видання інформує, що Львівський суд фактично перекреслив свободу слова, заборонивши українським ЗМІ використовувати іноземні джерела інформації.

Суд задовольнив позов начальника Західної регіональної митниці Тараса Козака, який вимагав від газети спростувати статтю, передруковану з польського часопису “Жечпосполіта”. У цій статті мовилося, що Тарас Козак у п’яному вигляді стріляв в одному з львівських ресторанів. До речі, до польського видання пан Козак не має жодних претензій.

Андрій Охрімович

Українська політика – справа складна. Дуже часто, коли з вуст певних політиків і політичних технологів чуєш “чорне”, одразу треба робити поправку на вошивість і розуміти, що йдеться, власне, про біле. А часом, і навпаки.

Що не дивно, у країні, де бовваніють пам‘ятники Леніну, де на державному рівні відзначають ювілей неосталініста Щербицького та річницю з часу створення червоного Гітлер..., пробачте, Ленінюґенду. А ще у цій країні з часів глобальних ковпаків ҐБ, звикли усіх демократів-українців називати гучним терміном “фашисти”. Хоча насправді фашистів більше нагадували ґебісти.

Наскільки минулися ці часи? Сказати складно, особливо, коли сусідня країна, український стратегічний партнер, повністю й остаточно потрапила під омофор ФСБ. В Україні діється щось подібне із застосуванням відпрацьованих політичних технологій.

Питання досліджує Сергій Грабовський

Сергій Грабовський

У Криму розгорнулася битва з фашизмом. На перший погляд, воно цілком природно. Адже у кожному курортному кримському місті можна вільно купити касети чи компакт-диски з такими записами: “Жиди – раби момони, преступнікі законов...”

Але, якщо слухач думає, що йдеться про нещадне подолання пропаганди імперських неонацистів-антисемітів, він помиляється. Секретар Кримського республіканського комітету Соціал-демократичної партії України (об‘єднаної) Єфим Фікс такими дрібницями, схоже, не переймається. Як і боротьбою з тими, для кого досі “вождь усіх народів” найживіший з усіх живих.

Антифашистський запал кримських об‘єднаних соціал-демократів, виявляється, спрямований проти блоку “Наша Україна” та її лідера Віктора Ющенка. Як заявив Єфим Фікс, поки у Симферополі лідер “Нашої України” і його компанія заколисували кримчан солодкими розмовами про рівність, братерство і партнерство з Росією, про рівноправність української і російської мов, у Тернополі під тиском “нашоукраїнців” перейменували одну з вулиць міста на честь вояків дивізії “Галичина”.

Ну, а далі в заяві кримської організації об‘єднаних соціал-демократів усе, як і належить, згідно з певними політтехнологіями. “Кримчани не можуть байдуже спостерігати за тим, як на нашу землю починає вповзати коричнева чума, виряджаючись у респектабельні костюми. Суть фашизму залишилася колишньою”. І повідомлено про початок збирання звернень проти приходу фашизму, тобто проти “Нашої України”.

Тим часом у Симферополі одразу біля вокзалу розташований пам‘ятник Ульянову-Леніну, творцю першої у світі тоталітарної держави, одним із учнів котрого був молодий Муссоліні, а одним із творчих наступників – Гітлер.

У Криму чимало топонімів на честь тих більшовицьких керівників і чекістів, які 1920 року влаштували на півострові страхітливий терор. Лише кілька прикладів: в Алушті червоні розстріляли 272 поранених і хворих і 17 сестер-жалібниць; у Севастополі на всіх деревах Приморського бульвару, Нахімовського проспекту і Великої Морської вулиці висіли трупи офіцерів; за Єврейським цвинтарем Симферополя чекісти розстрілювали офіцерських жінок з немовлятами. І так далі.

Але, схоже, тоталітарно-комуністичний дух сучасного Криму Єфима Фікса не турбує. Як і пам‘ятник Леніну у центрі Києва не викликає спротиву його шефа Віктора Медведчука. Як і численні топоніми на честь творців комуністичного геноциду по Україні.

А от фронтова дивізія “Галичина”, яка не брала участі у каральних акціях, для цієї публіки найголовніше зло. Цікаво, чому?

Андрій Охрімович

Серйозний Дід Мороз (він же Святий Миколай, він же Санта Клаус) і подібна до стриптиз-баришні Снігуронька впевнено крокують Інтернетом, перестрибують з домена на домен, поспіхом лишаючи на сайтах передноворічні пропозиції та повідомлення. Серед іншого пропонують купити нові “наворочені” мобілки від “Мотороли” чи суперову косметику від “Пупи”.

Наша київська кореспондентка надибала на дещо оригінальну інформацію, яку Санта Клаус закинув на сайт електронної інформаційної агенції newsru.com.

Далі - Богдана Костюк.

Богдана Костюк

Рік 2004 може стати проривом для світового кіномистецтва, яке має намір опанувати Інтернет.

Як стверджує на сайтах newsru.com. та NBC.com керівник Американської асоціації кінематографії Джек Валенті, упродовж 2004-го року найновіші фільми будуть розміщені в “Павутині”.

Нині кіномитці разом з фахівцями компанії MicroSoft розробляють систему захисту і безпекову програму для “закачування” стрічок в Інтернет. І, як запевняє пан Валенті, “кіноновинки” демонструватимуться у “Павутині” раніше, ніж потраплятимуть у продаж у форматі DVD та на відеокасетах.

Варто зазначити, що американська кіноіндустрія вже має позитивний досвід використання Інтернету як місця демонстрації фільмів: такі блокбастери, як “Матриця: перевантаження” та “Галк” з’явилися в Інтернеті раніше, ніж на екранах кінотеатрів.

Ще одну ідею розробляють кіномитці і на Північноамериканському, і на Європейському континентах: вони витягають з архівів старі стрічки і відновлюють їх, користуючись сучасними комп’ютерними технологіями.

Відроджені фільми посідають гідне місце в Інтернеті і на кіноекранах. Так нещодавно кияни мали змогу ознайомитися зі старими стрічками на Другому міжнародному фестивалі німого кіно. Крім самих кінофільмів, глядачі фактично побачили і результати кропіткої праці реставраторів та експертів з комп’ютерних технологій: під живу музику на екрані з’являлися герої угорця Бели Балога, українця Миколи Шпиковського, німця Франца Мурнау та інших режисерів, які на початку двадцятого століття заклали підвалини сучасного кіномистецтва.

А кіно завтрашнього дня уже готове здійснити свою місію, варто лише дочекатись наступного світанку, і коли прийде завтра, увімкнути Інтернет і переглядати улюблені старі кінофільми або новітні блокбастери.

Андрій Охрімович



Свіжа думка про те, що книжка – найкращий подарунок, надихнула організаторів V Київської міжнародної виставки-ярмарку "Книжковий світ-2003" напередодні новорічних свят подарувати українським читачам зустріч з книжкою.

Цікаво, що, згідно з розпорядженням Кабміну, цьогорічний "Книжковий світ" присвячено 100-річчю з дня народження видатного конструктора авіаційних двигунів Олександра Івченка. І хоч не зовсім зрозуміло, яке відношення має засновник Запорізького машинобудівного конструкторського бюро до книжкової справи, захід пройшов у запланований термін з 10 по 13 грудня. І на високому рівні.

Інна Набока. Рубрика “Букініст”.

Інна Набока

На сайті упорядника ярмарку, виставкового підприємства "Медвін" (medvin.kiev.ua), можна було заздалегідь дізнатися багато цікавого. Так основною метою виставки є пропаганда української книги і читання, а серед її організаторів такі поважні інституції, як Державний комітет телебачення і радіомовлення, Українська асоціація книговидавців і книгорозповсюджувачів, Міністерство науки і освіти й Міністерство культури і мистецтв, Київська міська держадміністрація, НСПУ і АУП. Участь у виставці-ярмарку беруть біля 300 видавництв з 11 країн світу, а почесний гість - Ісламська Республіка Іран.

Насичена програма обіцяла День дитячої книги і День іноземних мов, презентації нових видань і зустрічі з найпопулярнішими вітчизняними письменниками. Тож зали експоцентру мали б ломитися від відвідувачів.

Але то – на сайті. А в світі реальному не так сталося, як гадалося. І хоч виставкові зали були щільно заповнені добре оформленими стендами, книжки продавалися, а всі заплановані зустрічі й презентації відбувалися, особливого ажіотажу довкола них чомусь не спостерігалося.

Мимоволі порівнюєш "Книжковий світ" із Львівським форумом видавців з його натовпами і чергами. І не можна сказати, що в Києві книжок не читають чи літературою не цікавляться, а от на виставку читачі, як і в попередні роки, не прийшли і подією в столичному житті вона не стала. Чому? Над цією загадкою, мабуть, варто замислитися її організаторам.

У рамках виставки проводився і традиційний конкурс "Книжковий дивосвіт України". Солідне журі на чолі з директором Книжкової палати Миколою Сенченко визначало переможців у 11 номінаціях. Гран-прі "Золотого Нестора-літописця" одержало представницьке видання "У пошуках омріяної України" (видавництво "Либідь"). У номінації "Краща книга про Україну" перемогла фундаментальна збірка "Переяславська рада" видавництва "Смолоскип". Кращою дитячою книгою визнано "Казки старого Лева”, а мистецькою - "Український літопис вбрання" (в-во "Мистецтво"). От лишень номінація "Найпопулярніша книга року" зосталася без переможців.

Можна, звичайно, сперечатися, чи є у нас популярні автори і книжки. Багатьом одразу спадає на думку останній "Гаррі Поттер" від "А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Ги", та дехто закидає "Гарріку" його іноземне походження.

А от Михайло Бриних на WEB-сайті "Дзеркала тижня" висуває свою версію неприсудження відзнак у цій номінації: "Схоже, це така "страшна помста" організаторів ярмарку київським читачам, які продинамили захід. Не прийшли на презентацію Куркова і Гордона? Не ставали з ночі в чергу за новою книжкою Андрія Кокотюхи? Не змогли сформулювати бодай одне запитання до найкасовіших письменників видавництва "Факт"? Значить, немає у нас популярних книжок." Мо, й справді?

Андрій Охрімович

І на завершення анекдот.

Джентльмен повертається додому. Звертається до перехожого:

- Вибачте, не скажете котра година? - П’ята. - П’ята ранку чи вечора? - Ранку. - Вибачте, ще одне питання: п’ята ранку вчора чи сьогодні?


На цьому все. Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Андрій Охрімович. Радіо “Свобода”. Київ.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG