Доступність посилання

logo-print
09 грудня 2016, Київ 02:43

“Права людини”. 1. Часопис “Львівська газета”: керівник обласної податкової і начальник Західної регіональної митниці з’ясували стосунки у суді. 2:0 на користь влади. 2. Луганська область посідає перше місце за кількістю кримінальних справ проти торгівців людьми. 3. Військове правосуддя – одна з найбільших проблем української правозахисної системи. Думка юриста.


Надія Шерстюк “Права людини”. 1. Часопис “Львівська газета”: керівник обласної податкової і начальник Західної регіональної митниці з’ясували стосунки у суді. 2:0 на користь влади. 2. Луганська область посідає перше місце за кількістю кримінальних справ проти торгівців людьми. 3. Військове правосуддя – одна з найбільших проблем української правозахисної системи. Думка юриста.

Київ, 23 грудня 2003 року.

Надія Шерстюк

На хвилях української служби радіо “Свобода” ви слухаєте передачу “Права людини: українська реальність”. Перед мікрофоном у київській студії Надія Шерстюк, за режисерським пультом Михайло Петренко. Вітаю вас, шановні слухачі!

Сьогодні у програмі мова піде про...

- Часопис “Львівська газета”: керівник обласної податкової і начальник Західної регіональної митниці з’ясували стосунки у суді. 2:0 на користь влади.

- Луганська область посідає перше місце за кількістю кримінальних справ проти торгівців людьми.

- Військове правосуддя – одна з найбільших проблем української правозахисної системи. Думка юриста.

“Львівська газета” програла одразу дві судові справи. У Сихівському суді - начальнику Львівської обласної податкової адміністрації Сергію Медведчуку, і у Личаківському суді – керівнику Західної регіональної митниці Тарасу Козаку.

У першому випадку колектив часопису був позивачем, у другому – відповідачем. Тарас Козак вимагав стягнути з газети 86 гривень за образу честі і гідності.

Усі перипетії цих справ краще знає Галина Терещук. І я передаю їй мікрофон.

Галина Терещук

Спершу Сихівський місцевий суд Львова відмовив “Львівській газеті” в задоволенні її позову до начальника Державної податкової адміністрації у Львівській області Сергія Медведчука. Часопис вимагав від пана Медведчука публічно спростувати оприлюднену ним заяву на прес-конференції, що газета завжди була збитковою.

Суддя Сихівського суду не взяла до уваги доказів редакції, що “Газета” прибуткова. Ба більше, суд погодився з доказами адвокатів Медведчука про те, що слово “завжди”, яке пан Медведчук вимовив під час прес-конференції, означає лише перший квартал 2003 року.

Тут зауважу, що Сихівський суд був на перших полосах ЗМІ, коли ухвалив рішення на користь кандидата в мери Мукачевого від СДПУ(О).

Одразу ж у Личаківському місцевому суді за головування судді Анатолія Горецького “Львівська газета” програє справу за позовом начальника Західної регіональної митниці Тараса Козака, члена СДПУ(О), котрий звинувачує часопис в розповсюдженні неправдивої інформації. Газета дослівно переклала і передрукувала статтю із польського щоденника “Rzeczpospolita” “Податками по опозиції”.

Автор П. Косьцінські, зокрема написав, що “нещодавно Тарас Козак у п’яному вигляді стріляв зі службового пістолета в одному з львівських ресторанів, але ніхто його за це навіть не покартав”. Кінець цитати із статті польського щоденника.

До польського видання пан Козак не мав жодних претензій, а лише до львівського. Голова суду Анатолій Горецький відкинув усі клопотання редакції, навіть свідчення у суді автора публікації, журналіста “Жечпосполіта” П. Косцінського. Не взяв до уваги пан Горецький офіційно завірений переклад з польської на українську статті твердження про достовірність перекладу вченого секретаря Наукової бібліотеки, викладача польської мови з 20 літнім стажем пана Чопика.

Відкинув голова Личаківського суду і закон “Про друковані засоби масової інформації”, який передбачає, що “редакція, журналіст не несуть відповідальності за публікацію відомостей, якщо вони є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим друкованим засобом масової інформації з посиланням на нього”.

Народний депутат України Тарас Стецьків в інтерв’ю для радіо “Свобода” зазначив:

Тарас Стецьків

На превеликий жаль, навіть у Львові такі факти показують, що свобода слова дуже сильно підривається. Очевидно, що й далі влада в міру наближення президентських виборів буде йти до повного закриття рота всім газетам, незалежним радіо, незалежним телеканалам, бо так треба, щоб виграла влада.

Галина Терещук

Львівська газета оскаржує рішення Личаківського суду в Апеляційному.

До речі, голова суду Анатолій Горецький свого часу ухвалив абсурдне рішення щодо газети ”Експрес”, і Апеляційний суд скасував його. Тоді це вилилось в журналістський протест.

А тим часом начальник ДПА області Сергій Медведчук, подав позов у Личаківський суд щодо Львівської газети за публікацію образливої інформації на адресу податківців, які висловив в інтерв’ю газеті колишній працівник податкової адміністрації Бірецький, який, до речі, оскаржив своє незаконне звільнення у суді і виграв справу.

А ще судиться з Львівською газетою начальник міської податкової адміністрації Мирослав Хом’як і теж за образу гідності.

Розглядається у господарському суді позов засновника Львівської газети підприємця Ярослава Рущишина щодо дій ДПА області.

Надія Шерстюк

Масове безробіття – головна причина розквіту торгівлі людьми на Донбасі. Такий висновок зробили представники правоохоронних органів та правозахисних організацій.

За їхніми словами, з кожним днем, незважаючи на діяльність жіночих правозахисних організацій, ця проблема стає дедалі актуальнішою.

За нещодавніми соціологічними дослідженнями центру Разумкова, 76 відсотків старшокласників не бачать свого майбутнього в Україні і вже сьогодні готові виїхати закордон і там шукати роботу.

Василь Соколенко продовжує тему.

Василь Соколенко

Депресивні райони Донбасу, де масово закриваються шахти та підприємства, стали своєрідними постачальниками живого товару в закордоння. Там жінки та дівчата, які шукають роботу, стають легкою здобиччю сучасних людоловів. Саме в такому контексті говорила про проблему торгівлі людьми голова Жіночого консорціуму України Наталя Самолевська. За її словами, сьогодні майже 7 мільйонів Українців заробляють на життя закордоном, переважна більшість яких нелегально.

На прес-конференції було зазначено, що Донбас має і найвищі показники щодо порушення карних справ проти осіб, які займаються вербуванням та торгівлею людьми. Спочатку року розглянуто близько 40 таких справ. Друге місце посідає Крим. А в Києві та Київські області, судячи з усього, цієї проблеми майже не існує, бо порушено тільки 2 та 3 карних справи.

Де ж найбільшим попитом користуються жінки Донбасу? З таким запитання кореспондент радіо “Свобода” звернувся до начальника відділу Управління карного розшуку в Луганській області Олександра Чернишова.

Олександр Чернишов

Географія дуже велика. Найближче зарубіжжя – це Москва. До інших міст майже не вивозять. А далі, починаючи від Арабських Еміратів, особливо великий наплив на Туреччину, тому що там безвізовий режим. До того ж в України немає угоди з Туреччиною про правову допомогу і сприяння. Навіть якщо ми шукаємо людей через “Інтерпол”.

Василь Соколенко

Президент регіонального правозахисного центру “Жінки Донбасу” Лілія Ковешнікова на прес-конференції виступила проти так званих статистичних звітів щодо вивезення жінок та дівчат закордон для наступного продажу їх для роботи в секс-бізнесі. Ось що вона заявила з цього приводу:

Лілія Ковешнікова

Я противник такої статистики. Вона ніколи не буде реальною, тому що у нас відкриті кордони з Росією, і неможливо проконтролювати всіх людей, які виїжджають закордон. А з Росії вони, на жаль, вже їдуть до інших країн. Торгівля людьми в Донбасі має свою специфіку. Закрилися шахти, підприємства, дуже велике безробіття як в Західній Україні, так і в нас, на Сході. Візьмемо Краснодон, Антрацит, де люди сидять без роботи і нічого їм їсти. Дівчата їдуть для того, щоб підтримати свої сім’ї. Їх легко завербувати, тому що вони хочуть допомогти своїм сім’ям, не знаючи, куди вони можуть потрапити.

Василь Соколенко

Вона наголосила також, що злочини, пов’язані з торгівлею людьми, важко розкриваються правоохоронними органами. Потерпілі, як правило, уникають контактів із міліцією. І тут, окрім морального боку справи, існує ще одна: в Україні практично не існує системи захисту свідків. Чим і користуються злочинці, які роблять бізнес на горі людей.

Надія Шерстюк

Українська армія залишається чи не найзакритішою структурою українського суспільства. “Відтак, права солдатів і офіцерів часто зневажаються,” - вважає голова громадської організації “Громадський контроль” Василь Волга, автор книги “Тризубий багнет”, присвяченої реформі у Збройних Силах України.

Далі – Володимир Ляшко з рубрикою “Книжкова ятка”.

Володимир Ляшко

Спочатку кілька фактів. За 10 років Україна конвертувала три чверті успадкованого від СРСР угруповання Радянської армії, але поповнення Збройних Сил новою технікою та озброєннями практично не відбувається.

Прибутки від торгівлі зброєю з колишніх запасів Радянської армії сягають 30% відсотків оборонного бюджету, план продажу щорічно перевиконується на 114 відсотків. Куди йдуть ці гроші - суцільна таємниця.

Чому в армії величезна кількість безквартирних офіцерів і жодного безквартирного генерала? Чому і по сьогодні там процвітає "дідівщина"?

Це лише кілька епізодів і фактів з нової книги Василя Волги "Тризубий багнет".

Та про що б не йшлося у книзі, в центрі оповіді залишаються люди в погонах, їхня доля, можливість відстояти свої права. “І зробити це в сьогоднішній українській армії, - переконаний автор, - надзвичайно важко”.

Після тривалих дискусій керівництво Збройних Сил дійшло висновку, що створення профспілкових органів у армії недоцільно.

Згодом припинила діяльність Спілка офіцерів України. Поступово з лав армії звільнили активістів громадських об''єднань. "Створення закритої армії, - пише Василь Волга, - розпочав цивільний міністр оборони Валерій Шмаров, а закінчив генерал армії Олександр Кузьмук. І тільки скандали з продажем зброї, пусками ракет, падінням літаків, видавали ганебний стан справ у армії. Збройні Сили, залишившись на одинці з собою, поступово стали небезпечними як для суспільства, так і для держави".

“Тоді ж почалася комерціалізація діяльності керівництва армії і перетворення її у закриту для суспільства структуру,” - переконаний голова громадської організації "Громадський контроль." Збирати будь-яку інформацію про армію важко.

Василь Волга

Коли починаєш стикатися із фахівцями, вони кажуть, щоб краще ми туди не лізли. Робиться все можливе, щоб, не доведи Господи, якісь публічні заяви, які характеризують реальний стан справ, не виходили зовні за Міністерство. Це борони Боже. І ми почали стикатися крок за кроком, крок за кроком, коли хотіли взяти хоча б трішечки тієї інформації, то ви бачили б, як боляче реагує генералітет на те, що суспільство хоче подивитися, яку армію воно має.

Володимир Ляшко

“Демократизацію українського війська слід починати з проведення Всеукраїнських офіцерських зборів, на яких були б присутні представники провідних політичних сил, народні депутати, керівники держави,” - переконані у "Громадському контролі". Ці збори і розпочнуть діалог між армією і суспільством.

“Використовуючи досвід цивілізованих країн, - пише Василь Волга, - необхідно запровадити в Україні щорічне видання "Білої книги", своєрідного звіту армії перед суспільством про використання коштів і таке інше, а також запровадити інститут Уповноваженого Верховної Ради України у Збройних Силах”. “Тоді можна буде говорити про реальний захист конституційних прав і обов''язків громадян, які перебувають на військовій службі,” - переконаний автор книги "Тризубий багнет" Василь Волга.

Надія Шерстюк

Правозахисник Тетяна Яблонська однією з найбільших проблем українського правозахисту називає систему військового правосуддя. “І ті негативні процеси, які мають місце у Збройних Силах України, є логічним наслідком цього,” - стверджує пані Яблонська.

Тетяна Яблонська

Те, що “дідівщина” була і є, то це, на жаль, абсолютно ясно. Якщо казати про міських жителів, то вони відкупаються від армії, а сільським це не вдається, бо немає такої купи грошей. Чому це відбувається? В армію попадають некращі.

А що стосується військових судів, то це взагалі атавізм: вони стають на бік відомства. Це фактично є відомчий суд. Якщо справа про “дідівщину” доходить до військового суду, то отримати справедливе судове рішення майже неможливо. Це ж рідко буває. А чому? А не хочуть бачити військові судді тих злочинів, які відбуваються в армії.

Я хочу сказати, що це люди у формі, вони начебто підпорядковані Верховному Суду України, але вони, згідно до закону “Про судочинство”, отримують і машини, і транспорт, і допомогу від армії і від Міністерства оборони. Хіба можна назвати такий суд незалежним? Він стає на захисті не права, а стає на захисті військового відомства.

Надія Шерстюк

Зазначила Тетяна Яблонська, заступник голови Українсько-американського бюро захисту прав людини.

Ми неодноразово будемо повертатися до цієї теми і в наступних програмах представимо думку з цього приводу Міністерства оборони України.

На цьому програму “Права людини: українська реальність” ми завершуємо. Її уклала і провела Надія Шерстюк, мені допомагав у київській студії Михайло Петренко.

На все добре. Говорить радіо “Свобода”.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG