Доступність посилання

06 грудня 2016, Київ 16:23

“30 хвилин у різних вимірах”


Ірина Халупа “30 хвилин у різних вимірах”

Київ, 20 грудня 2003 року.

Ірина Халупа

Здоровенькі були, дорогий слухачу! До Вас завітала передача “30 хвилин у різних вимірах” і я, господиня передачі, Ірина Халупа. Вітаю вас! Сьогодні в нашій передачі – трішки гумору. Ми будемо розмовляти з Юрієм Лукановим, автором так званих “козюльок”. Що це за жанр, ви почуєте згодом.

Юрій Луканов – відомий київський журналіст. Він автор книжки про президента Леоніда Кучму, а також у його доробку – два фільми. Один – про Степана Бандеру, а другий називається “Хто Ви такий, містер Джекі?”. Отож, залишайтесь з нами і готуйтесь до сміху.

“Козюльки” Юрія Луканова – це унікальні твори. Це своєрідні віршики римовані. Їхніми сюжетами є різні люди – політики, телезірки. Розпочинаймо з політичними епіграмами. Читає Олекса Боярко.

Олекса Боярко

ВІКТОР ЮЩЕНКО Слову його – ми повірим наразі. Знати б лишень, що він мав на увазі.

ВІКТОР МЕДВЕДЧУК

Медведчук назвавсь соцдемократом. Крокодил назвавсь телятком милим. Доведеться вибирати раптом - ліпше довіряти крокодилу.

ЮЛІЯ ТИМОШЕНКО до виборів у парламент.

Сумна, як та вербичка в лузі. Нема колишньої ваги. Ходили олігархи в друзях. Тепер зробились вороги.

ЮЛІЯ ТИМОШЕНКО після виборів у парламент.

Голови вражі злетять у момент - Жінка з косою прийшла в парл`ямент.

ВІКТОР ПІНЧУК,

Кучмі зробив багато честі – узяв його до себе тестем.

ВОЛОДИМИР ЛИТВИН, фаховий історик.

На заздрість рядовій юрбі зробивсь ого яке цабе! Історію коха в собі, й коха в історії себе.

НАТАЛЯ ВІТРЕНКО

Як війне Вітренко в головах – найміцніший зірве дах.

ВІКТОР ЧОРНОМИРДІН:РІК УКРАЇНИ

Із Кремля затихла врешті лайка – І любов його прорізалась глибинна: Чорномирдін нам співа під балалайку: “Ще, мовляв, не вмерла Україна”.

ВОЛОДИМИР ПУТІН:РІК УКРАЇНИ

Малоросам Путін каже: “Що за бзик? Ви чому мій не приймаєте язик? Він інтелігентний в повній мірі Ну а впертих ми замочимо в сортирі”.

ВІКТОР ЯНУКОВИЧ, прем`єр-міністр України.

Країну він назве Донбас – й у шахти всіх посадить нас.

СВЯТОСЛАВ ПІСКУН, Колишній Генеральний прокурор України.

Законність наша п`ятижила – не швидко прийде їй хана. Як Потебенька пережила – переживе і Піскуна.

МИКОЛА АЗАРОВ, Організатор Державної податкової адміністрації і колишній її голова.

Податки не пахнуть. Податки смердять. Духом Азарова – так його мать!

СЕРГІЙ ВАСИЛЬЄВ, керівник Головного управління з інформаційної політики Адміністрації Президента.

Ідеї у його мізках вражають просто до упаду – немов варення в огірках, неначе сало з шоколаду.

З нагоди відставки Генпрокурора Святослава Піскуна та з приводу подій у Донецьку.

Хоч був він гордим птахом, Вже навіть не цвірінькає. Дали з усього маху Йому під зад колінкою.

Якби не Банкової гра, Донецькі б радістю буяли, Кричали б Ющенку “Ура” Й угору памперси кидали.

ВІКТОР ЯНУКОВИЧ

Усі в лайні давно сидять, Лиш він один стерильно чистий, Бо модні памперси одяг, Коли ішов в прем’єр-міністри.


Ірина Халупа

Пане Луканов, до якого жанру Ви б зарахували ті Ваші “козюльки”? Літературного жанру.

Юрій Луканов

Це питання, напевне, до літературознавців. Хай вони собі голову ламають, якщо їм нічим більше займатися. А я не знаю. Так от на мене найшло таке – я пишу собі і пишу. Причому, я завжди кажу, що графоманство – це страшна річ. Отак ніби-то пройде, а потім на тебе знову находить. І якісь ідеї крутяться в голові, навіть вночі прокидаюсь (уявляєте, якими дурницями займаюсь!) і записую оці всі “козюльки”. А який жанр – це знову ж таки питання до літературознавців.

Ірина Халупа

Але цікаво, що творчість і натхнення Вас так розпирає і не дає Вам спати вночі.

Юрій Луканов

Я записую ці всі штуки, засинаю, а потім прокидаюсь вранці, перечитую. Іноді буває дурня, а іноді – нічого так, смішно. І друкують десь навіть. От бачите – “Українська правда” он надрукувала, “Телекритика” регулярно друкує.

До речі, “Телекритика” була першою, хто наважився все це діло надрукувати, тому що спочатку, коли я понаписував (першимитам були епіграми, які складаються з епіграм на політиків, телевізійних зірок і таких віршиків “чорного гумору). Мені відмовили кілька редакцій. Я зрозумів, що вони або злякалися, або боялися зіпсувати з людьми стосунки якісь. А “Телекритика” взяла і надрукувала. Воно так пішло-пішло-пішло і врешті-решт вийшла одна книжка. Вона продалася вже невеличким тиражем, але оскільки це римовані твори (я не наважуся назвати це поезією), їх важче продавати, ніж поезією. Тепер от з новими вже творами, додрукованими, вийшов навіть тираж “козюльок”.

Ірина Халупа

Це така типу легка політична сатира, ні?

Юрій Луканов

Ну не тільки політична. Вона складається з трьох частин: це епіграми на політиків, телевізійних зірок і плюс такі віршики чорного гумору. Особливо одним віршиком я пишаюся, тому що він дуже актуальний і весь час був, є і, я думаю, залишиться.

Ірина Халупа

Це – “Привид олігархізму”?

Юрій Луканов

Ні-ні-ні. Я називаю його “Еротично-патріотична страшилка”:

Москаль до вкраїнки підкрався, нахабний, прутня зненацька загнав під живіт. Більш Україну загарбать не прагне: у патріотки ТАМ був динаміт.

В зв’язку з островом Тузлою ця річ дуже актуалізувалася.

Ірина Халупа

Так. Які реакції на ті “козюльки” Ви зустрічаєте?

Юрій Луканов

Коли воно вперше було надруковано (а тоді тільки починалося видання “Телекритика”) , там на кожну статтю було один відгук, два. Це на форумі. Чим добрий Інтернет, що там можна у надрукувати твір і одразу отримати відгуки. Там був один відгук, два відгуки. А коли я надрукував, то з’явилося, мабуть, з десяток відгуків і дев’ять з них були такі звернені ніби до Лігачової, головної редакторки, що, мовляв, ясна річ, що це не так грубо було, але “Луканов – ідіот, нащо ви це друкуєте?”

І було посилання там на одну жінку, яка була завсідницею оцих форумів всіх телевізійних сайтів, вона про телебачення писала іронічно. І там казали: “От Луканов бере приклад з оцієї “Донни Рози” (у неї нік – “Донна Роза”), бо вона іронічна і в той же час коректна і таке інше. А після оцих от дев’яти відгуків, де розповідалось про те, який дурний я, був відгук від цієї самої “Донни Рози”, яка писала так: “Пане Луканов, всі ж читали “Гаргантюа і Пантагрюель”. Я Вас вітаю, у Вас дуже вдало, як правило, двло. Я Вам бажаю успіхів у цьому плані.”

А я після того написав на форумі такий відгук:

Луканова образить кожен може. Та начувайтеся, шановне панство, У відповідь готує дуже схожі Він викиди нового графоманства.

Я написав, і після того написав йще купу усяких цих “козюльок”. Але публіка вже заспокоїлась ніби.

Ірина Халупа

Юрію, я зачитаю дві. Це політичні епіграми: одна – про Леоніда Кучму, українського президента, а друга – про Віктора Ющенка, який хоче бути президентом. Отже, про Кучму:

Він не політик. Він – ракетобуд. Кудись ми й летимо - у космос чи в трубу.

А тепер – про Віктора Ющенко:

Слову його – ми повірим наразі. Знати б лишень, що він мав на увазі.

Я хочу знати, чи були які-небудь реакції власне від суб’єктів Вашої творчості. Чи відгукнулася ця Вітренко, чи пан Ющенко, чи навіть Президент?

Юрій Луканов

Від політиків, слава Богу, ніякої реакції. І я, так би мовити, починаю сподіватися, що вони стають цивілізованими політиками і вже не реагують як божевільні на якісь...

Ірина Халупа

Так, власне, чому я запитую, бо в Україні політики дуже чутливі, і на будь-яку критику відразу починаються якісь судові процеси.

Юрій Луканов

Було дуже багато відгуків в пресі. Скажімо, як багато – статей десять, напевно, було після виходу цієї книжки. Мало того, в нас коли з’являється щось таке в Інтернеті, їх одразу передруковують. Але політики, слава Богу, мовчать.

Я зустрічався з деякими колегами, з телевізійниками після виходу цієї книжки. Чесно сказати в мене залишилось відчуття, що вони почали до мене ставитись прохолодніше після того, як я написав про них епіграми і надрукував у пресі. Ви знаєте, але була просто розкішна реакція від Дмитра Пономарчука. Про нього була досить жорстока епіграма. Це – організатор “касетного скандалу №2”, якщо пам’ятаєте.

Ірина Халупа

Так.

Юрій Луканов

Ющенко з Омельченком по телефону розмовляли, він це все діло оприлюднив. Він був дуже потішений і казав, що: “От здорово, я там поруч із Чорномирдіним і Путіним знаходжусь! Це просто ознака моєї популярності!”

Ірина Халупа

Це може бути таке певне підвищення, що він удостойнився стояти в тому самому ряді, як ті особи, правда?

Юрій Луканов

Так-так. Він з гумором до цього поставився, і в принципі був задоволений.

Олекса Боярко

МИКОЛА ВЕРЕСЕНЬ, колишній ведучий програми “Табу” на телеканалі “1+1”.

Він ворушить вусами у своїм “Табу” й ледве не вистрибує з екрану. Мучить запитання глядачів юрбу: “Ну коли нарешті жовтень той настане?”.

ОКСАНА МАРЧЕНКО, ведуча програми “Моя професія” та програми “Імена” на каналі УТ-1.

Справа, зліва, навіть зверху чарівності показує свої. Вже, певна річ, настала черга зсередини побачити її.

АЛЛА МАЗУР, ведуча “Телевізійної служби новин” на телеканалі “1+1”, героїня рекламного кліпу мила “Сейфгард”.

В Алли з рота мильна буля виліта завбільшки з м`яч - певно, “Сейфгард” проковтнула до початку передач.

ОЛЕКСІЙ СЕМЕНЕНКО, ведучий футболу на УТ-1.

Він виявля велику гнучкість: його послухаєш - так знов гола забив Григорій Суркіс, а не Шевченко чи Ребров.

АНДРІЙ ДАНИЛКО (Вєрка Сердючка), ведучий програми “СВ-шоу” на телеканалі “1+1”.

В гостей з Москви з очей збігають роси, від реготу аж репають носи. Таке це щастя бути малоросом на службі у московської попси!

МИКОЛА КАНІШЕВСЬКИЙ, ведучий програми “Вісті тижня” на каналі “ТЕТ”.

Канішевський - то великий журналіст, спеціальний треба телевізор. Кожен день триває його ріст - скоро у екран не влізе.

ОЛЕКСАНДР ТКАЧЕНКО, президент “Нового каналу”.

Він запалив нові зірки, вони засяяли умить і на “Новому” мимохіть старі просвічують дірки.

ЮРІЙ ЛУКАНОВ, автор цієї книжки, а також книжки “Третій Президент” і документальних телевізійних фільмів “Три любові Степана Бандери” й “Хто ви є, містер Джекі?”.

Його книжуся – справжня кака. Навколо фільмів – повна тиша. Отож, як заздрісник усякий, на інших пасквілі він пише.

ДМИТРО КОРЧИНСЬКИЙ, ведучий передачі “Проте” на телеканалі “1+1”.

У корчах в нім герой не вмер, а просто став пропагандистом. Розкаже правду нам тепер – як рак із Банкової свисне.


Ірина Халупа

А як реагують колеги по перу? Ось наш колега Данило Яневський, тут є кілька твориків, прсвячених пану Вересню, Руслані Писанці, В’ячеславу Піховшеку. Як вони реагують на ці речі?

Юрій Луканов

От я зустрів одну журналістку у книгарні “Буква”, де вони продавались (перший тираж). Вона стояла біля полиці, де вони стояли. Я кажу: “Ти що, мою книжку купуєш?”, так жартівливо. Вона каже: “Та ні! Вона ж повинна притягувати, а тут таке бридке.” Я зрозумів, що вона прочитала і їй дуже не сподобалось.

Ірина Халупа

Як Ви думаєте, з одного боку, в Україні є досить розвинута така, як би це сказати, “чорна” журналістика, журналістика вбивча, так би мовити, метою якої є зруйнувати свого політичного супротивника. І не секрет, що в Україні можна (та, мабуть, і не лише в Україні) замовити якісь статті, де будуть, власне, викладені певні аргументи, які можуть піти тій чи іншій людині на некористь.

Ось ті Ваші твори, ті епіграми, ті “козюлькі”. Оскільки люди трошки реагують забавно, може, більш розслаблено з цього приводу, чи це свідчить, що ця так звана цнотливість українська, що, мовляв, не можна нічого такого страшного писати і так далі, чи вона трошки відходить і люди стають більш відкритими до критики і, може, навіть до “чорного” гумору, чи воно залишається таким самим, як воно було, судячи з реакції Вашої колеги, яку Ви зустріли у книгарні “Буква”?

Юрій Луканов

Знаєте, я думаю, що все ж таки нікому не подобається, хоча по-моєму, коли на тебе пишуть епіграму, це свідчення того, що ти є визнаною особою, відомою особою і таке інше. По-моєму, радіти треба було б.

Але, по-перше, існує певний міф про цнотливість. Тобто, з одного боку, цнотливі справді вдають, що вони цнотливі, а з іншого боку – почитайте “Бандурку”. Наприклад, є такий збірник сурмійської поезії, який виданий торік, здається. Ви побачите, що українці зовсім не такі й цнотливі, як їх намагаються змалювати. Так що не треба про нас розповідати те, чого ми... Ми нормальні собі люди, матюкатися вміємо, випити горілки і полюбитися в кущах з жінками. Це не тільки я про себе, а взагалі про нас.

Ірина Халупа

А чому в кущах?

Юрій Луканов

Ну, не тільки в кущах... Щоб ніхто не побачив. Можна не в кущах, ради Бога. А з іншого боку, справді, є певна течія, яка намагаєтьтся змалювати нашу таку цнотливість. І особливо це відчувалося в якійсь літературі. Знаєте, вона була така цнотлива, що прямо сил нема. І розповідала про якісь там визвольні змагання, про репресії і таке інше. І змальовувала українців як якихось таких безстаттєвих людей, яких не цікавить ніщо, крім політичної боротьби.

Ось недавно я побував на презентації нової книжки Юрія Винничука. Він там читав уривки з своїх творів. Просто розкішна література, дуже смішна. Тобто, треба, щоб хтось сміявся в цьому суспільстві, висміював оцю псевдо-цнотливість, вдавання того, що в нас не існує якихось людських бажань у стремлінні і таке інше.

І от Юрій Винничук в цьому новому равані своєму (“Маль Валанда” воно називається)якраз і сміється з якихось таких уявлень. І ще скромно скажу, що мні здається, що оці от твори, не тільки епіграми, а й віршики “чорного” гумору теж висміюють ці от якісь псевдо-уявлення про наших співвітчизників.

Ірина Халупа

Ви слухаєте українську “Свободу”. В ефірі передача “30 хвилин у різних вимірах”. Сьогодні ми слухаємо “козюльки” Юрія Луканова і розмовляємо з автором. Десь хтось колись сказав, що гумор – це найкраща медицина. Отож, в цій передачі ми п’ємо ті здорові ліки.

Спроможність сміятися з себе, з свого середовища, з буття це ознака здорової психіки. Кілька тижнів тому нам написав листа слухач, письменник, маляр з Миколаєва. Він теж написав цікавий твір “Сон під свято Луки” про те, як його везли на псевдо-з’їзд Спілки письменників, де мав відбутися цей такий переворот, де головою була обрана пані Околітенко. Це виявився просто сон і автор прокинувся. Все йому лише приснилося. Але я повертаюсь, власне, до спроможності сміятися з себе і з свого сьогодення. Автор цього твору написав нам кілька слів, і каже що спроможність сміятися, власне, це майже лікувальний засіб. Це терапія. Як Ви би ставилися до такого твердження?

Юрій Луканов

Так річ у тому, що я, що нікому не було прикро, на самого себе надрукував у цій новій книжечці аж три епіграми.

Ірина Халупа

Так.

Юрій Луканов

В попередній дві, а тут аж три.

Ірина Халупа

У цьому плані, Юрію, Ви справжній демократ, бо Ви застосовуєте такий підхід до себе, як і до Ваших суб’єктів.

Юрій Луканов

Так. І, до речі, коли я надрукував якусь із цих епіграм десь в Інтернет-газеті, то на форумі був відгук, що ніби “якби він написав щось таке про інших, то його би просто розмазали по стінці”. Ось приклад. Я ще крім цього написав книжку про Кучму “Третій президент. Політичний портет Леоніда Кучми”, а також два фільми – “Три любові Степана Бандери” і “Хто Ви є, містер Джекі?” (це документальне кіно). І в зв’язку з цим епіграма:

Його книжуся – справжня кака. Навколо фільмів – повна тиша. Отож, як заздрісник усякий, на інших пасквілі він пише.

Це мається на увазі як пародія.

Олекса Боярко

ЮРІЙ ЛУКАНОВ, автор КНИЖКИ “Козюльки”.

Усе гаразд із носом в нього. Проблему має з головою: там туполобі й криворогі козюльки носяться юрбою. Його язик - як гостре жало бритви. Та епіграми - просто тупості зразки. Бо ж непогано мати у макітрі при гострім язику ще й гострії мізки.


Юрій Луканов

Ось “козюльки носяться в голові юрбою”. Це правда, тому що я ж кажу, я прокидаюсь вночі і їх записую. І ще от “чорний гумор”, наприклад, такий:

Водій заслухавсь Павароті натиснув “сто” на повороті - його мізки лежать в болоті у кривавому компоті. Ти музику в дорозі слухай, та не порушуй правил руху.

Ірина Халупа

Це може стати гаслом ДАІ.

Юрій Луканов

Я не проти. Хай беруть собі на озброєння, на здоров’я. І також там “Привид олігархізму” є розділ.

Ірина Халупа

Це епопея майже, цей “Привид олігархізму”. Це велика поема.

Юрій Луканов

Я радий, що Вам сподобалось. Я, з Вашого дозволу, одну прочитаю - те, що мені подобається.

З шампанським ванну полюбляв приймати олігарх. Підступний кілер не зробив ні “бух” йому, ні “бах”. Дзюрчить сірчана кислота, немовби водограй. Пливе із ванни олігарх простісінько у рай. Олекса Боярко

Олігарх прийшов на прощу в монастир. У душі його тепер панує мир. Він гріхи свої спокутував - і разом монастир перетворив у нафтобазу.

Олігарх дружбанив з комуністом і до рук прибрав заводів з двадцять. До колег звернувся розгонисто: “Олігархи, з комуністами єднайтесь!”.

Олігарх пристав до комунізму – х`тів уникнути алкоголізму. Комуністи не вживають коньяки: не червоні на пляшчинах там зірки.

Олігарх вступив до комуністів, а на шию причепив натільний хрест. Ходить він до церкви помолитись Й Бога просить: “Хай живе КПРС!”.

Олігарх наморщив грізно лоба: під столом знайшов у себе бомбу. Потім з усміхом ласкавим другові підклав її до кави.


Юрій Луканов

От. І так далі. Але головніше – кому це дуже не сподобається, тут є переднє слово таке віршоване до читача. Воно звучить так:

Ці вірші, прочитавши, раз – опустіть їх в унітаз. Там потоне все воно – як і будь-яке лайно.

Якщо вам не подобається, так і зробіть.

Ірина Халупа

Я зрозуміла. Отже, це звернення до читача. Як це розцінити? Чи це Ваше ставлення?

Юрій Луканов

Як хочете, так і розцініть...

Ірина Халупа

З одного боку, воно смішне. З другого боку, воно також і, так би мовити, захищає Вас від будь-яких претензій суб’єктів Вашої творчості. Розумієте? Бо Ви самі ставите йому певну оцінку.

Юрій Луканов

От бачите, виходить, що я такий хитрий, що як тільки хтось до мене присікається, я скажу: “Так ось подивіться, що написано! Не варто серйозно до цього ставитись.” Жоден із героїв не зможе мати до мене якихось формальних претензій, бо я ж сам кажу, що це дурниця. Так що я хитрий чоловік, розумієте.

Ірина Халупа

Дуже.

Юрій Луканов

От мене в університеті, коли я вчився, казали, що, по-перше, “хитрий студент Луканов”, а, по-друге, фразу таку винайшли, як “луканово посміхаючись” (малось на увазі – якось хитро так, лукаво. Так що, от воно і дало себе знати, ця “луканово-усміхненість”.

Ірина Халупа

Луканова посмішка. Чи слід очікувати третій том? Чи Ви, може, заспокоїтесь і будете спати вночі як нормальна людина?

Юрій Луканов

Ні-ні, воно не відпускає. Я скажу, що графоманство – це страшна штука. Графоманство як охопить – це все. Це все продовжується, якісь ідеї крутяться в голові, я їх оформлюю в якийсь римований вигляд. Вони продовжують виходити. От я ж кажу, недавно в “Українській правді” вийшла і має вийти от зараз на “Телекритиці” знову така добірочка про Тузлу. До речі, про Тузлу вийшла в “Українській правді”:

Нашу не дамо Тузлу ми московському козлу, Хай пасуться на Тузлі наші київські козли.

Ірина Халупа

Цікаво.

Юрій Луканов

Точніше так: Рідну не дамо Тузлу ми московському козлу, Хай пасуться на Тузлі наші київські козли.

Ось так. Це теж актуально, мені здається.

Ірина Халупа

Абсолютно.

Олекса Боярко

Дамбу з Києва насиплем просто до Курилів, Тузлу подаруєм Бухаресту щиро, І Зміїний перепишем на Москву охоче. Заживем тоді ми у добрі і мирі, А вони собі нехай вибивають очі.

Ці трикляті москалі почали все перші, Від Кубані аж до Тузли щось таке нарили, Хоч ми здохнем, їх, катюг, маєм перевершить – Дамбу з Києва насиплем просто до Курилів.

Нам не потрібні ЄСи і НАТО, Можем тепер на ЄЕП їх послати!


Юрій Луканов

Це те, що я можу згадати, але це те, що не було опубліковано з нагоди відставки Генпрокурора Піскуна:

Хоч був він гордим птахом, Вже навіть не цвірінькає, Йому з усього маху дали під зад колінькою.

Не чую сміху!

Ірина Халупа

Та ні...

Юрій Луканов

Або, скажімо, теж була написана до подій в Донецьку, коли там “НУ” не дали палац якийсь і так далі:

Якби не Банкової гра, Донецькі б радістю буяли, Кричали б Ющенку “Ура” І вгору памперси кидали.

Якщо пам’ятаєте, Янукович щось там про памперси для політиків говорив.

Ірина Халупа

Так. Чи у Вас є якісь “козюльки” на адресу пана Васильєва, керівника Головного управління з інформаційної політики АП?

Юрій Луканов

Так. Вона тут надрукована. Зараз я гляну. Річ у тому, що він видає такі ідеї, що просто від них хоч стій хоч падай. Всі журналісти хапаються за голову і сміються. В зв’язку з цим ось.

Ідеї у його мізках вражають просто до упаду – немов варення в огірках, неначе сало з шоколаду.

Ірина Халупа

Протилежності певні, так.

Юрій Луканов

Так.

Ірина Халупа

А тепер, дорогі слухачі, послухайте ще кілька “козюльок”. В тих мова піде теж про деякі олігархічні справи, а також про хабарі.

Олекса Боярко

ОЛІГАРХІЧНИЙ СКАЗ

Олігарх вкусив собаку. Пес живе собі зі смаком. Він привласнив трохи газу і одну військову базу. Продає підпільно танки, обдурив десяток банків: гроші переслав в оффшор, щоб ніхто їх не знайшов. Приховав мільйон податків, швидко склав свої манатки, спакував їх у валізу – не дали в посольстві візу. Лапою махнув: “Одначе, там і тут - життя собаче!”.

Свою власну скасувать зарплату. прийняли ухвалу депутати. Президент наклав одразу вето - можуть, бідні, з голоду померти.

Платню підвищить х`тіли бюрократу, щоб хабарі він зупинився брати. Він хабара підсунув депутатам, аби йому не збільшили зарплату.

В травмлікарні - знані пацієнти: кандидати в депутати, в президенти. На Олімп пряма лежить дорога. Тільки перебити можуть ноги.


Ірина Халупа

І на закінчення – остання “козюлька”, яка показує, що не все, що вироблене в Україні,таке вже й погане.

Олекса Боярко

“Мерс” “Запорожця” в дорозі бубухнув і опинивсь в металевому брухті. “Запор”, цілісінький, сяє барвисто – він українського був виробництва.

Ірина Халупа

І на цьому, дорогі слухачі, наш час з вами вичерпаний. Сподіваюся, що вам передача була цікавою. Я, Ірина Халупа, прощаюсь з вами до наступного тижня і бажаю вам ясної погоди на душі. Бувайте здорові і смійтеся з усього поганого. Говорить радіо “Свобода”.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG