Доступність посилання

ТОП новини

“Моніторинг тижня”. 1. Черговий замах на президента Пакистану Первеза Мушарафа; 2. Парламент Хорватії обрав новий уряд; 3. Майбутні президентські вибори в Росії можуть не мати демократичного кандидата; 4. ЄС підводить підсумки року.


Наталя Мусієнко “Моніторинг тижня”. 1. Черговий замах на президента Пакистану Первеза Мушарафа; 2. Парламент Хорватії обрав новий уряд; 3. Майбутні президентські вибори в Росії можуть не мати демократичного кандидата; 4. ЄС підводить підсумки року.

Прага, 27 грудня 2003 року.

Наталія Мусієнко

Вітаємо всіх, хто в цей час з радіо “Свобода”. В ефірі “Моніторинг тижня”, програма про найважливіші події в світі. У празькій студії – Наталія Мусієнко.

Сьогодні у програмі:

- черговий замах на президента Пакистану Первеза Мушарафа; - парламент Хорватії обрав новий уряд; - майбутні президентські вибори в Росії можуть не мати демократичного кандидата; - ЄС підводить підсумки року.

Про це далі в подробицях.

А тим часом спеціальний представник Парламентської Асамблеї Ради Європи, депутат парламенту Кіпра Кристос Пургурідес оприлюднив попередню доповідь про своє дослідження ситуації із справами чотирьох відомих, зниклих у Білорусі: колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Захаренка, екс-віце-прем”єра Віктора Гончара та його друга бізнесмена Анатолія Красовського і телеоператора мінського бюро російського телеканалу “ОРТ” Дмитра Завадського.

Христос Пургурідес дійшов висновку, що на найвищому державному рівні було зроблено активні кроки, щоб сховати справжнє підґрунтя зникнень. З Мінська інформує наш кореспондент Юрій Свірко.

Юрій Свірко

У своїй доповіді спеціальний представник Парламентської Асамблеї Ради Європи зазначає, що його місією не було самостійне розслідування відомих зникнень з метою назвати відповідальних. “Метою мого візиту було лише вивчення у цілком об’єктивний спосіб, чи компетентні білоруські органи проводили належне розслідування зникнень чотирьох осіб,” – пише Кристос Пургурідес. У своїй доповіді він відповідає на це запитання: “Ні, не проводили. Навпаки, – зазначає він, – на найвищому державному рівні було зроблено активні кроки, щоб приховати справжнє підґрунтя зникнень. До того ж, можна підозрювати, що найвищі білоруські чиновники можуть бути причетні до цих зникнень.”

Документи про існування в Білорусі так званого “ескадрону смерті”, який нищив політичних опонентів президента Олександра Лукашенка, було оприлюднено в середині 2001 року, напередодні президентських виборів. Головним серед цих свідчень був рапорт генерала міліції Лапатіка, який повідомляв, що до вбивств причетні колишній міністр внутрішніх справ та секретар білоруської ради безпеки. Нині ці особи є відповідно міністром спорту та туризму та генеральним прокурором.

Тоді керівництво Білорусі заявило, що цей рапорт є фальшивкою, але тепер Кристос Пургурідес пише: “Лише після того, як я вказав на можливість проведення графологічної експертизи, навіть на базі фотокопії, якою ми володіємо, справжність рапорту було визнано.” Доповідь наголошує, що генеральний прокурор Білорусі Віктор Шейман у листі до одного з депутатів парламенту написав брехню щодо обставин справи зниклих. На думку спеціального представника Парламентської Асамблеї Ради Європи, це є ще одним яскравим свідченням того, що білоруська влада приховує ці справи.

У інтерв’ю радіо “Свобода” Кристос Пургурідес сформулював головний висновок своєї оповіді так:

“Головний висновок (бо є лише один головний висновок) полягає в тому, що зникнення (і є сильні підозри щодо цього) організували ті, хто перебуває при владі. Є ще серйозніші свідчення, які майже переконують, що люди при владі не провели належного розслідування, та зробили все, що в їхніх силах, щоб приховати цю справу, щоб приховати злочин.”

Навіть за білоруським національним законодавством, викрадення людей є актом тероризму. Якщо Парламентська Асамблея Ради Європи схвалить доповідь Кристоса Пургурідеса, то Білоруську державу офіційно визнають терористичною.

Сам Пургурідес запропонував такі можливі дії ПАРЄ: “Вимагати від білоруської влади незалежного розслідування справ зниклих після відставки нинішнього генерального прокурора, якого звинувачують у організації зникнень, а також відкрити кримінальну справу проти чиновників, які були причетними до злочинів або до приховування інформації про них. Закликати держави-члени Ради Європи розпочати максимальний політичний тиск на керівництво Білорусі разом із санкціями, доки не буде проведене ретельне розслідування, і навіть розпочати судові процеси в інших країнах, чиє законодавство передбачає міжнародну юрисдикцію для серйозних порушень прав людини.”

Речник генерального прокурора Віктора Шеймана на запитання “Як його шеф коментує доповідь Кристоса Пургурідеса?” відповів так: “Я не думаю, що така солідна людина, як Віктор Володимирович, коментуватиме заяви Пургурідеса, який побув 3 дні в республіці, виніс обвинувальний вирок та поїхав геть. Не думаю.”

Ці слова речника білоруської прокуратури Юрія Азайонка Яскраво ілюструють ставлення офіційного Мінська як до справ зниклих, так і до міжнародної заклопотаності ними. Автор доповіді, Кристос Пургурідес каже, що чекає на коментарі білоруської влади до 10 січня, коли він сформулює остаточні висновки.

На запитання “Що буде потім, після схвалення доповіді?” він відповів: “Це не моя справа – казати, якими будуть заходи. Це – справа взагалі всесвітньої спільноти. Але, очевидно, якщо мої висновки стануть остаточними, то міжнародна громадськість не зможе їх ігнорувати, ці висновки. Світ не може прийняти ситуацію, в якій люди зникають з політичною метою, а над зникненнями існує скоригований план – сховати злочини.”

Кристос Пургурідес додав, що зробить усе можливе, аби допомогти білоруському народові. Проте, офіційний Мінськ вже фактично оголосив його ворогом народу. Це сталося ще до оприлюднення його попередньої доповіді. Як пише в ній сам Пургурідес, текст було викрадено білоруськими спецслужбами з його електронної пошти. Цей текст дуже не сподобався президентові Олександрові Лукашенку. Це теж ілюструє систему білоруської влади.

Наталія Мусієнко

Цього тижня парламент Хорватії обрав новий уряд. Його очолює голова Хорватського демократичного об’єднання Іво Санадер. Кабінет міністрів підтримали депутати від національних меншин, в тому числі й серби. Далі – наш бєлградський кореспондент Михайло Рамач.

Михайло Рамач

Нещодавно це було б сенсацією. Вiйна в Хорватiї дванадцять рокiв тому розпочалася через те, що серби вiдмовилися визнати незалежнiсть, яку проголосив лiдер Хорватського демократичного об’єднання й перший глава держави Франьо Туджман. Наразi партiя покiйного Туджмана уклала угоду про спiвробiтництво з сербськими лiдерами. Новообраний прем’єр Iво Санадер пообiцяв, що його влада виступатиме за повернення сербських бiженцiв й вiддання їм майна та вiдшкодування.

Перша сесiя нового скликання парламенту показала, що Хорватiя подолала деякi “дитячi хвороби” демократiї. Немає колишньої виключностi, екстремiсти заговорили iншим тоном, голова уряду говорить не про розрив з минулим, а про завершення розпочатих процесiв суспiльної й економiчної перебудови. Парламент ухвалив окрему постанову, якою депутати зобов’язалися, що уникатимуть нетолерантних заяв щодо нацменшин, якi могли б розбурхати мiжнацiональну ненависть.

Спiкер парламенту Володимир Шекс, котрий колись належав до полiтичних яструбiв, нинi каже: “Громадяни вимагають полiтичної зрiлостi, зваженостi й вiдповiдальностi. Вони бажають таких народних депутатiв, якими не володiтимуть банальностi, сварки й розбрат”.

Хорватське демократичне об’єднання в минулому називало себе патрiотичною партiєю. Опоненти називали його популiстичним й шовiнiстичним рухом. Тепер Санадера i його команду оглядачi називають реалiстами.

В новому урядi є 14 мiнiстерств, на п’ять менше, анiж в дотеперiшньому. Прем’єр Санадер – за освiтою доктор фiлологiчних наук. Мiнiстерство закордонних справ очолив Миомир Жужул, доктор психологiї й досвiдчений дипломат.

Основною зовнiшньополiтичною метою нового уряду є прискорити процес приєднання до Європейського союзу й НАТО. Коли йдеться про регiон, Санадер виступає за подальший розвиток стосункiв iз сусiдами. Вiн висловив упевненiсть, що парламентськi вибори у Сербiї 28 грудня не погiршать стосунки мiж двома сусiднiми країнами.

Наталія Мусієнко

А в Пакистані цими днями здійснили другий за місяць замах на президента країна Первеза Мушарафа. Сам генерал не постраждав, але в результаті нападу загинуло 14 людей і десятки були поранені. Подробиці від Мар’яни Драч.

Мар’яна Драч

Самогубці спробували атакувати президента Мушарафа неподалік столиці Пакистану, у місті Равалпінді. Вибухівку було закладено у дві машини, які нападники скерували в колону автомобілів, яка супроводжувала пакистанського лідера.

Серед загиблих – самі нападники, поліцейські і солдат. А щодо генерала Мушарафа, то пошкоджено лише скло його броньованого “Мерседесу”. За деякими повідомленнями, сигнали до вибуху затрималися через глушильний пристрій, який знаходився в машині конвою.

Зовсім недавно президент Пакистану уже пережив подібний напад. 14 грудня підірвали міст у тому ж місті Равалпінді. Тоді також життя Мушарафу врятували кілька секунд. Бомба вибухнула після того, як міст покинув супровід президента.

Розслідування інцидентів ще триває, але припускають, що це справа рук ісламських радикалів, яким не подобається те, що офіційний Ісламабад підтримує Америку у війні з тероризмом. Президент Мушараф назвав нападників екстремістами і терористами. Виступаючи на телебаченні за кілька годин після невдалого замаху, пакистанський лідер також подякував своїм силам безпеки:

“Вони захистили мене і моє життя своїм життя. Абсолютну безпеку від самогубців з бомбами не можуть гарантувати жодні сили.”

А напередодні Мушараф оголосив про важливу угоду з опозицією. До кінця наступного року він має залишити посаду командувача збройними силами і відмовитися від частини надзвичайних повноважень, які отримав після державного перевороту 1999-го року. Мушараф пішов на це під тиском ісламісті, щоб розв’язати затяжну політичну кризу, яка практично паралізувала пакистанський парламент.

Напади на Мушарафа ставлять під питання самміт семи держав Південної Азії, який заплановано в Ісламабаді на початку січня. Не виключено, що через проблеми з безпекою, цю зустріч перенесуть.

Наталія Мусієнко

В Росії на майбутніх президентських виборах може не бути демократичного кандидата. Принаймні, один з найвідоміших російських політиків Григорій Явлінський остаточно відмовився від участі у виборах президента. Розповідає наш московський кореспондент Віталій Портников.

Віталій Портников

З’їзд партії “Яблуко” закінчився без якоїсь серйозної сенсації (звісно, сенсація є, але її очікували): політична партія “Яблуко” відмовляється від участі президентських виборах в Російській Федерації. Таким чином, один з найвідоміших політиків Росії і активний учасник попередніх президентських передвиборчих компаній Григорій Явлінський залишається поза президентською кампанією 2004 року.

Сам Григорій Явлінський підкреслив, що він не бажає брати участі у виборах, тому що вважає їх фарсом. Однак варто помітити, що відразу після парламентських виборів в РФ Григорій Явлінський, лідер партії, яка набрала приблизно 4,5% голосів учасників виборів, підкреслив, що він збирається йти на президентські вибори.

Більше того, Григорій Явлінський у прямому ефірі телевізійної компанії “НТВ” підкреслив, що він усі ці роки і був єдиним демократичним кандидатом у передвиборчих бюлетенях саме тому, що партія “Союз правих сил” і її попередниця, партія “Демократичний вибір Росії”, під час голосування на парламентських виборах підтримували Бориса Єльцина і Володимира Путіна, президентів РФ, які й були обрані згідно з результатами голосувань.

Однак тепер бажання Явлінського брати участь в президентських виборах змінилося зовсім іншим бажанням – довести виборцям, що ці вибори є нечесними, що вони взагалі мають ухилитися від участі в них. Можна говорити про те, що єдиного демократичного кандидата на виборах взагалі не буде. Партія “Союз правих сил” до з’їзду партії “Яблуко” вела активні консультації з керівництвом цієї організації про висування єдиного кандидата. Тепер ці консультації припинено.

Однак варто нагадати слухачам, що за підсумками парламентських виборів в РФ, 8% виборців, навіть більше, голосували за партії демократичної орієнтації. Кандидата, який буде репрезентувати їхні інтереси, на виборах в березні 2004 року в Росії не буде. Таким чином, багато хто з людей, які дотримуються демократичних і реформаторських поглядів, скоріш за все проголосують за президента РФ Володимира Путіна.

Це, як можна зрозуміти, є головною політичною проблемою, яку вирішує сьогодні адміністрація діючого президента. Для цієї адміністрації серйозним вироком буде не сама можливість перемоги чи неперемоги Путіна на виборах (є очевидним, що він переможе), а можливість проведення другого туру. Головною політичною метою після парламентських виборів в РФ стала боротьба із самою можливістю другого туру виборів президента РФ, в якому Володимир Путін зустрівся б з будь-ким з діючих на політичній сцені політиків. І от тепер ця можливість стає все меншою.

Після Григорія Явлінського від участі в президентських виборах в Росії може відмовитися Геннадій Зюганов. Володимир Жириновський вже сказав, що і він може не висувати свою кандидатуру в разі, якщо не висуватиметься Зюганов. Таким чином, приблизно 20-25% учасників голосування можуть від нього утриматися, або частина з них віддасть свої голоси діючому президенту.

Володимир Путін вже відмовився від підтримки партії влади – “Єдиної Росі”, і підкреслив, що він буде балотуватися як загальнонаціональний кандидат. До цього можна було б додати – “безальтернативний кандидат”.

Наталія Мусієнко

А в Німеччині сталася подія, яка викликала абсолютно протилежну оцінку не тільки серед експертів, але й серед колишніх східнонімецьких правозахисників. Йдеться про дострокове звільнення з-під варти останнього державного та партійного лідера НДР Егона Кренца. На думку одних, цей крок повністю відповідає принципам правової держави, інші стверджують, що таким чином було принижено значення злочинів тоталітарного режиму в НДР. Розповідає Надія Кандиба.

Надія Кандиба

Державному та партійному лідерові НДР Егонові Кренцу довелося відсидіти в берлінській тюрмі 4 роки. В серпні 1997 року за причетність до вбивств на внутрішньо-німецькому кордоні його приговорили до 6 років позбавлення волі. Починаючи від 13 січня 2000 року, Егон Кренц відбував свій строк в одній з берлінських в’язниць. Оскільки він ще до ув’язнення мав постійну роботу, йому було дозволено вдень полишати тюрму. Отже, у в’язниці колишній лідер НДР тільки ночував.

Після звільнення 66-річний Егон Кренц заявив журналістам, що й нині він не змінив своєї думки про несправедливість винесеного йому вироку: “Я ніколи не відчував себе вбивцею. Я постійно діяв як відповідальний політик у суверенній державі,” – сказав Егон Кренц, який свого часу вважався кронпринцом Еріка Хоннекера. Кренц висловив жаль з приводу того, що йому не далося відвернути вбивств біля Берлінської стіни. Цей факт він назвав найболючішою поразкою свого життя.

Впродовж багатьох років колишній лідер СЄПН боровся проти винесеного йому вироку. Останній раз він зазнав поразки перед Європейським Судом з прав людини у Страсбурзі. Роберт Унгер, адвокат Егон Кренца, неодноразово висловлював критику, що ставлення до його клієнта з боку судових органів Німеччини було зовсім іншим, ніж до інших членів Політбюро ЦК СЄПН Гюнтера Жабовського та Гюнтера Кляйбера. Свого часу їх приговорили до 3 років ув’язнення, але вже через 8 місяців їм скасували решту штрафу.

На думку Унгера, тривале ув’язнення Егон Кренца та поводження Німеччини із колишнім радянським лідером Михайлом Горбачовим, який став почесним громадянином Берліну, не має нічого спільного зі справедливістю.

Дострокове звільнення Кренца з-під варти викликало в Німеччині неоднозначну реакцію. Колишній ендеерівський правозахисник Гюнтер Нооке сказав: “Рішення про звільнення Егон Кренца я вважаю правильним. Воно продемонструвало, що правова держава також зі своїми противниками поводиться за демократичними принципами.

Таким чином спростовано брехливі твердження самого Кренца, який говорив про юстицію переможців,” – наголосив Нооке.

Водночас інший колишній ендеерівський правозахисник Стефан Гільберг вважає, що таке рішення применшує вагу злочинів тоталітарного режиму в східній Німеччині. “Кренц тепер насолоджується свободою, якої він позбавляв громадян НДР,” – сказав Гільберг.

Тим часом, Егон Кренц повідомив, що має намір зайнятися написанням мемуарів у своєму будинку на узбережжі Балтійського моря. “Можливості жити в Берліні мене позбавили,” – сказав Егон Кренц. Він був змушений виїхати зі свого будинку в урядовому кварталі, придбаного вже після об’єднання Німеччини, оскільки купівля була визнана незаконною.

Наталія Мусієнко

За кілька днів почнеться новий рік. А яким був рік, що минає, для ЄС? На думку багатьох експертів, 2003 рік був одним з найбільш невдалих в його історії. Розпочався він з процедури прийняття до ЄС десяти нових країн, а завершився, як переконані чимало експертів, серйозною внутрішньою кризою. Детальніше про це в матеріалі нашого брюссельського кореспондента Славка Волинського.

Славко Волинський

Політичне життя 2003 року ЄС розпочав під головуванням Греції. При чому, розпочав цей рік досить тріумфально. Під час Афінського Самміту глав держав ЄС, 10 країн – Кіпр, Мальта, Словаччина, Словенія, Польща, Чехія, Угорщина, Литва, Латвія, Естонія, були офіційно запрошені до ЄС в якості нових членів ЄС. Тому 2003 рік пройшов під гаслом “Ширша Європа!”.

Отже, коли завершиться у 2004 році процедура вступу нових країн до ЄС, з’являться і нові сусіди розширеного ЄС. В наступному році сусідами Євросоюзу стануть Україна, Молдова, Білорусь і Калінінградська область РФ. Калінінградська область, яка відділена від основної частини Росії Литвою, стала першим складним ребусом для ЄС. Постало запитання: як формалізувати транзит транспорту та російських громадян між Калінінградом і основною територією Росії? Чи цим людям повинні видаватись багаторазові транзитні візи, чи спеціальні перепустки? Врешті-решт, Москва і Брюссель поки що домовились про видачу російським громадянам спеціальних перепусток і, у окремих випадках, транзитних віз.

Підлила масла у вогонь і Україна. Вона почала домагатися зміни статусу і підписання між ЄС і Україною угоди про асоціацію. Хоча Києву і не вдалось цього досягти, але нерви брюссельським функціонерам було добре зіпсовано.

Окрім проблем у зовнішній політиці, в ЄС розпочалися протиріччя всередині самого ЄС. Шведи під час всенародного референдуму відмовились запроваджувати у своїй країні єдину європейську валюту євро. А за кілька днів до референдуму була вбита Анна Ліндт, міністр закордонних справ Швеції, активна політична діячка ЄС.

Тим часом з Вашингтона почали дедалі гучніше лунати заяви про наміри США атакувати Ірак. Позиція США призвела до серйозної кризи в Євросоюзі. Великобританія, Італія та Іспанія підтримали позицію Вашингтона. Решта ж країн ЄС , зокрема Німеччина, Франція і Бельгія, виступили рішуче проти війни в Іраку. Далі спрацювала ланцюгова реакція: Бельгія, Франція, Німеччина і Люксембург провели в Брюсселі міні-самміт, під час якого домовились створити свої власні збройні сили, які були б цілком незалежними від НАТО. Тоді ЄС, вважають чимало оглядачів, опинився на межі розколу.

Усі ці фактори негативно вплинули і на створення Європейської конституції. Було опрацьовано аж 3 проекти цього документу. Його останній варіант мав бути схвалений під час нещодавнього Брюссельського самміту ЄС, однак у зв’язку з розбіжностями позицій щодо структури Єврокомісії та правил ухвалення рішень ЄС, сторони не змогли досягти консенсусу. Таким чином, 2003 рік завершився провалом самміту глав держав ЄС.

Наталія Мусієнко

Наразі – все. У “Моніторингу тижня” з вами прощається Наталія Мусієнко. Веселих вам новорічних свят!

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG