Доступність посилання

ТОП новини

Україна напередодні Різдва.


Василь Зілгалов Василь Скуратівський - письменник, відомий український етнограф; отець Юрій Бойко - народний депутат від “Нашої України”.

Київ-Прага, 5 січня 2004 року.

Василь Зілгалов

Доброго вечора, шановні слухачі! З Новим роком вас і з Різдвом Христовим!

У прямому ефірі, як завжди у цей час, “Вечірня Свобода”. У Празі ведучий Василь Зілгалов, а в київській студії наші шановні гості, учасники сьогоднішньої передріздвяної дискусії: Василь Скуратівський, письменник, відомий український етнограф; отець Юрій Бойко, народний депутат від “Нашої України”.

Пане Бойко, чи не буде у цей пісний вечір великим гріхом дискутувати саме про Різдво Христове, про сучасну ситуацію в українській державі, про роль традиції в житті народу і насамперед про науку Христову, значення Його вчення для сучасності?

Юрій Бойко

Доброго вечора, шановні слухачі.

Я вважаю, що було б значно більшим гріхом мовчати про все це або говорити неправду. А говорити про ті речі, про ті явища, досить сумні, але реальні і говорити об’єктивно потрібно навіть у такі святі вечори, які ми зараз переживаємо, готуючись до завтрашнього Святвечора.

Василь Зілгалов

Пане Скуратівський, Ви погоджуєтеся?

Василь Скуратівський

Цілком.

Василь Зілгалов

Дякую вам.

Я нагадую номер телефону в київській студії нашим слухачам, куди можна телефонувати і ставити свої запитання до наших гостей: 490-29-05, код Києва - 044.

Шановні наші гості, традиція і віра народу українського дуже тісно переплетені, і чи можна сьогодні говорити про те, що християнська традиція Святого Вечора є всеукраїнською, об’єднуючою чи це лише данина понищеному, поламаному свого часу минулому? Як Ви вважаєте, пане Скуратівський? | Василь Скуратівський

Я вважаю, що це є наша традиція, і ми обов’язково маємо її сповідувати, тому що вона була навіть до прийняття християнства. 25 грудня – це Коляда, це народження Сонця. Відтак, наші пращури далекі відзначали і значною мірою ця обрядовість прийшла і з прийняттям християнства.

Я скажу, що до 17 століття християнство певною мірою не визнавало чи якось блокувало колядки і щедрівки. І, бачачи цю величезну структуру, поетичність, наш народ не міг іти в храм... Ні, він ходив до храму, але повертаючись додому, був розкутіший, поетичніший. І зараз ми практично не можемо уявити Різдво без колядок.

А в 17 столітті в Почаївській лаврі і в Київській було сформовано літераторів, і вони опрацьовували давні тексти. Тобто, там Даждьбог замінявся Ісусом Христом, Матір’ю Божою, але зберігалася ця структура і це поєднання. Дуалізм цей приніс користь нашому народові, бо він не міг бути догматом, він земляний народ. Тільки таке поєднання пішло на користь. Біда, що його забороняла тоталітарна система.

Я пам’ятаю, як я їздив записувати на Івано-Франківщину колядкові обряди, то ми чекали до 12 години ночі, бо приїздили комсомольці з райкому і розгонили, як тільки вони роз’їжджалися, ми ходили по оселях і колядували.

Василь Зілгалов

Пане Скуратівський, Ви пишете в одній із Ваших книг, яка називається “Святвечір”, що Коляда символізувала зв’язок природи і людини, Дідух був символом достатку. Але чи є сьогодні підстави говорити про такі речі, як єдність природи і людини, про достаток, співмірний тяжкій людській праці? Наскільки ми спостерігаємо, і Ви, мабуть, це бачите, що все ж таки Коляда сьогодні в багатьох регіонах України, якщо вона й існує, то більше пов’язана... Тобто, зовнішньо є традиція, слідування якісь традиції: вертеп, зірка, колядки, але втрачений той первісний зв’язок. Як Ви вважаєте?

Василь Скуратівський

Безперечно, втрачена внутрішня ув’язніть людини і природи. Коли людина відцуралася від природи, то вона здичавіла. Це залишилися тільки вершки, ми скажемо так. І вже в повному обсязі, мені здається, навряд чи нам поталанить відновити ті первісні структури Коляди і того Дідуха. Але люди повертаються трохи: вони варять кутю, Дідуха міщани, звичайно, не ставлять, а в мене він щороку стоїть. Проте загал значною мірою відійшов, і це не його провина, а це наш загальний біль, що ми втратили найкращі риси моралі, любові людини до природи, бережливе ставлення.

Згадаймо, в нас були священні гаї, в нас були священні джерела, коли ліс вирубували тільки тоді, коли він спав, тобто до березня можна було розчищати ділянки, коли цілий каскад обрядодій вимулювали криниці, освіжали їх. Це все, на жаль, втрачено. Тому й таке наше суспільство безлике сьогодні, я сказав би так.

Василь Зілгалов

Дякую, пане Скуратівський. У нас є слухачка з Донецька. Вона має запитання до гостей сьогоднішньої програми.

Добрий вечір.

Слухачка

Добрий вечір. Вітаю все шановне панство, усіх слухачів. Це місто Донецьк. Звати мене Наталія.

Я дуже шаную обряди та звичаї свого народу. Я дуже шаную Ваші книжки, пане Василю Скуратівський. Було навіть таке, що її довелося вкрасти, бо їх ніде не можна було дістати. Дуже добрі, цікаві книжки.

Але зараз у мене таке питання. Чи не є на сьогоднішній час у нас, в Україні, підміна поняття “духовності”, “моральності” поняттям “віруючої людини”? Як десятиліття тому було поняття “атеїстичного світосприйняття”, так і зараз йде так: якщо ти віруючий, хрещений, то ти моральний, якщо ні, то йде якесь таке поняття антипатичне. Я за своїми переконаннями глибоко атеїстична людина, я невіруюча, але я шаную обряди та звичаї свого народу, своїх давніх і дуже давніх предків. Я їх багато знаю, більше знаю, аніж віруючі люди, яким я розповідаю ці обряди, і вони дуже дивуються. Так от, чи не є це добре: підміна моральності, духовності саме поняттям “віри”, “християнської віри” навіть? Дякую за увагу.

Василь Зілгалов

Дякуємо за запитання і за таку репліку. Пане Бойко, як ви вважаєте?

Юрій Бойко

Я б не погодився, пані Наталя. Знаєте, як священик, який пройшов певні етапи - було, було таке, коли в церкву йти було модно, вважати себе християнином і бути охрещеним назовні було модно. Але це вже відійшов той час, це початки перебудови так званої, це вже, по суті, минуле століття. На сьогодні немає таких глобальних потоків до храму і хизування хрестиком на грудях. Сьогодні це не забороняється і, відповідно, у храмах, як правило, ми бачимо одні і ті ж обличчя. Тобто, людей, котрі щиро вірять, котрі йдуть до церкви згідно зі своїми переконаннями. Лише на Пасху можна бачити величезні маси людей під освячення, але в цілому все-таки зовнішніх проявів і прагнення “показатися” сьогодні вже немає. Це не стало таким актуальним, сьогодні актуальним є інше.

Василь Зілгалов

Дякую, у нас є ще телефонний дзвінок.

Слухач

Добрий вечір. Мене звати Дмитро. Я сам незрячий чоловік. Я вірю в те, що є якась сила. У мене є таке питання до Скуратівського. Ви зрозумійте мене вірно. Отакі як Пінчук, Кравчук, Кучма, другі триста депутатів – невже вони вірують у Бога? А народ ніщає. Дайте відповідь мені на це питання.

Василь Зілгалов

Пане Скуратівський, це до Вас питання. Я хочу лише додати до того, що сказала пані Наталя. Мабуть, Ви до цього ще повернетесь, бо традиція ж також передбачає віру?

Василь Скуратівський

Безперечно. Я з пані Наталією в багатьох аспектах погоджуюся з тим, що на лацканах Леніна позмінювали хрестики, і то не є віра. Так само, як ходять наші урядовці у церкву. Вони просто ритуал виконують своїх службових обов‘язків. Скажімо, як може людина вірити, коли Володимир, Московського патріархату, їде, благословення дає Медведчукові, котрий втретє жениться, і дружині, котра - вдруге. Хіба це є мораль церковна? Це взагалі кощунство. Мені здається, що за церковними ритуалами не можна, якщо розлучилася сім‘я , відтак не можна вже вдруге давати... Але це ж політика, це цілковита політика. Ми повинні якось поставити на свої місця все це. Коли Москва перекупила за 250 соболиних шуб центр православ‘я з Києва ,де відбулося хрещення, в Москву, і відтоді Москва є диктатором.

Я не хочу сказати про Київський Патріархат, звичайно, і про автокефальну Церкву. Але ось, бачите, більшість у нас таки прибічників Московського Патріархату. І тому їде служитель церкви на таку акцію, яка суперечить... Як розібратися простій людині у вірі і в догматах церковних? Вони порушуються у верхівці, і це призводить до такого розшарування. Зараз оці державники, які ходять до церкви начебто,- це нещиро. Я вважаю, що це просто гра, гра не дуже приємна. Краще б цього і не робили. Якщо атеїст, то вже будь атеїстом. Якщо ти перевиховався, то ти будь спокійним, а не користуйся цитатами з Біблії чи з Євангелія. Це має робити людина, яка вірить щиро, доброзичливо і має внутрішнє переконання. Без внутрішнього переконання у вищу силу, у Бога, якого немає в душі, – це фарисеї.

Василь Зілгалов

Дякую, і в нас є ще слухач.

Слухач

Добрий вечір. Я прошу відповісти на таке питання. Ісус Христос, Богочоловік, Син Божий по національності єврей. Народився там же. Чому євреї не признають Ісуса? Це до всіх трьох і до ведучого питання. І останнє. Ті всі присутні, що там є, чи читали “Розшифровану Біблію” Лазарєва, Зенона Косаківського, Германа Самуеля, Давіда Фрідріха Штрауса, Ренана? Всі оці труди Ви читали, чи тільки читаєте оту Біблію нерозшифровану?

Василь Зілгалов

Дякуємо за питання. Ну, про бібліографію і про те, чи читали чи не читали наші гості, це складніше, а от перше питання, що Христос був єврей і чому євреї не визнають Христа. Пане Бойко, як Ви дивитесь на це питання?

Юрій Бойко

Я би все-таки напередодні Святвечора відійшов би від глибинних питань. Я б сказав головне: Христос є Богом, Бог може бути людиною певної національності, хоча, згідно з Біблією, так, був богом обраний народ, але народ відкинув камінь, котрого було обрано, відкинули будівничі. Тобто, все-таки єврейський народ має своє право і згідно зі своїм правом вірить у свою віру, вірить у свого пророка Мойсея. І сьогодні засуджувати єврейський народ не пасувало би в тому. Кожен вибирає те, що приймає його душа і його свідомість, і кожен, відповідно, черпає тоді, обравши свій шлях. Хтось черпає глибину, хтось черпає в мілині, хтось страждає, хтось отримує благодать. Але зрештою і український народ на сьогодні не є у надзвичайно добрих умовах, і розкиданий по світі єврейський народ, і перебуваючи на своїй землі, не є у повній благодаті і не користається із манни небесної, а перебуває у боротьбі за свої права і за свою віру.

Я не хочу заглиблюватись, де є правда, де немає правди, хоча кожен із нас має свою точку зору на всі ці і поняття, і на ці історичні і сьогоднішні події, які відбуваються довкола і християнства, і мусульманства, і інших релігій. А по суті боротьба є всюди, в усіх країнах, і всюди є зло, і всюди є добро.

Василь Зілгалов

Дякую, і в нас є ще слухач. Добрий вечір, ми Вас чуємо.

Слухач

У мене є запитання до пана Бойка. Недавно в передачі “Документ” по телеканалу “1+1” надзвичайно некрасивим чином було висвітлено народження Ісуса Христа та порочність його матері. Яке ставлення шановного пана Бойка до цієї передачі?

Юрій Бойко

Ви знаєте, мені дуже тяжко говорити на цю тему, так як я є членом Комітету свободи слова та інформації. Мушу зазначити, що наші зусилля в боротьбі проти таких явищ у багатьох випадках є безуспішними, так як канали є приватними, мають колосальні гроші і, по суті, нам не є досконало відомо, хто є власником якого каналу і звідки ідуть такі колосальні гроші.

Я не бачив даної передачі, але, знаєте, я бачив те, що я мав подивитися. Це привітання новорічне Президента України Леоніда Кучми до нас, до українського народу. Завершує своє привітання Кучма і йде реклама горілки. Ну, перепрошую, це наше телебачення.Так, зло робиться на ЗМІ стосовно української нації, християнства і взагалі святих понять.

Василь Зілгалов

Дякую. І в нас ще є слухач. Добрий вечір, Ви нас чуєте? Питання Ваше і представтесь.

Слухач

Я з Києва, мене звати Олександр. Я хотів вам поставити два питання. Як пояснити таку річ, що колишні комуністи, партійні, скажімо, керівники, рядові комуністи, навіть мої деякі знайомі тепер вірують у Бога? Це перше питання. Інше питання. Чому ніхто із дослідників з історії, релігії не замислиться над таким питанням: чому ж нема українського національного, скажімо, бога або російського там, Степана, Андрія? Ісус – це ж ім”я єврейське. Це усім відомо. А чому ж українського такого бога нема? Ніхто з дослідників не поставив такого питання перед собою.

Василь Зілгалов

Це Ви, як новатор, виступаєте. Дякуємо. Я хотів би нагадати, що ми у прямому ефірі “Вечірньої Свободи”. З Праги ведучий – Василь Зілгалов. У нас сьогодні в київській студії гості Василь Скуратівський, український відомий етнограф, письменник, і отець Юрій Бойко, народний депутат від “НУ”. Ми продовжуємо нашу передачу, передріздвяну дискусію “Святий Вечір і Україна сучасна”.

Шановні наші гості, ми ще до цього питання нашого слухача повернемося, бо він повторив деякі моменти, з приводу яких ми вже дискутували. Я хотів би одне дуже важливе питання, все ж таки, не упустити. Відомо, що однією із головних істин людських, за Ісусом Христом, є любов до ближнього. Якраз зміст Різдва нагадує про це, але чомусь у світі і Україні (це явно простежується) зосереджується в ці дні більше довкола так званих жорстких проблем: взаємних політичних обвинувачень, погроз про вжиття владою жорстких заходів для придушення надмірної активності в суспільстві, котрі поєднуються з ні до чого не зобов’язуючими обіцянками кращого життя.

І отаке питання до вас двох, шановні гості. Чому так важко сьогодні слідувати саме отій істині христовій: “Люби ближнього свого, як самого себе”? Пане Скуратівський, Вам першому слово.

Василь Скуратівський

Я думаю, що в нашого народу був цілий каскад такого прощення. Навіть коли людина помирала, то приходили прощатися з нею і просили “Прости мене, що я завинив!” навіть без християнських постулатів цих прекрасних. Було на Різдво за звичай - ходили один до одного у гості, якісь порушені взаємини сусідські - відносили і кутю, і пиріжки, і таке інше. Чому зараз так? Мені здається, що суспільство котиться до якогось провалля. Ви подивіться на весь світ, це не тільки в нас: ніякі релігії не спасають, на жаль, оці конфронтації один з одним. Замість того, щоб будувати, ні, треба Тузлу шукати і забирати, треба ще щось.

Я тільки що повернувся з Криму, де “Кримська правда” проти Шевченка стільки бруду вилила. У Ялті навіть малюють на стінах Тараса Григоровича і дві стріли утикають. Редактор цієї страшної газети (мене дивує, я не можу мовчати) проти України написав передню статтю, намалювавши Україну тільки в межах Чернігівського князівства. Все, і навіть Закарпаття – то дала Росія свої землі. Ми мовчимо, мовчить наш уряд. Якби це в Росії вийшла така газета, її одразу би прикрили. Де СБУ в Криму? Де прокуратура? Де комітет, який повинен наглядати?

На другий день провокаторів треба закривати. Газета щоденно опльовує! І я ще насамкінець хочу сказати: оцю останню мені переслали, коли Кремінь, міністр освіти, сказав, що треба вивчати українську мову, намалювали таку брюхату корову, тварину, із пащі її слина стікає і каже: “А сєчас будєм гавкать! З завтрашнього дня будєм гавкать”. Це ж на теренах України це все робиться! Як можна терпіти? Я думаю, що й депутати повинні, і Комітет якось ставити питання: закрити цю антиукраїнську газету. Як можна терпіти? Нам плюють в обличчя, а ми витираємось.

“Русский Крим”. Уявіть собі, щоб вийшла газета “Українська Кубань”. Що б з нею на другий день було? Ну, є ж і депутати... Ви розумієте? І ось тут моралі і християнської, і будь-якої немає. Тут йде жорстокий переподіл світу. Це дуже хвилює. Хтозна, як і чим все це закінчиться.

Василь Зілгалов

Пане Бойко, а невже прірва зла є фатальною для людини, і вона не може сама, без Божого втручання вибратися з неї, якраз із цього замкнутого кола?

Юрій Бойко

Ви знаєте, це складне філософське питання. Як сама, без Бога? В людині є Бог, в її душі є Бог, отже вона сама повинна робити ці кроки. Бог не робить за людину ніякі кроки. Він керує, як у ляльковому театрі, за шнурочки діями людини. Тому, відповідно, мені хотілося б, щоб у нас народ нарешті розігнув спину.

Ви знаєте, восени, точніше, то був кінець літа, я їздив своїм округом по Київщині. Я дивився, як кожна людина, кожна родина, зігнувшись, виходить із цього скрутного становища. Тобто, садить, вирощує, потім споживає і відповідно махає рукою на все і каже: “Та, нічого не буде, як сам собі не дам раду”. Тут є небезпека, тому що з`являється якась певна аполітичність, і в той же час агресивність до всього і до всіх. В тому числі, на превеликий жаль, і до свого ближнього.

Тут уже згадали про 300 депутатів. Так, якщо згідно Євангелія, то сказано: “Легше верблюду увійти в вушко голки, ніж багатому в Царство Небесне.” Але разом з тим, шановні, погодьтеся, є і бідні, котрі проклинають всіх: і сусіда, і кого завгодно, не хочуть нічого робити і так далі. Тобто, це явище глобальне, на превеликий жаль. Ми повинні, набивши гулі, спіткаючись, падаючи, але все-таки підводитись і йти вперед, здобуваючи (здобуваючи , наголошую!) собі незалежність. Ми її не маємо на сьогоднішній день.

Василь Зілгалов

От ми спостерігаємо сьогодні в Україні таке взаємне борсання, перегукування народу і влади. І тут, як зауважують сторонні, незангажовані спостерігачі, навіть про наближення хоча б до гуманного мінімуму у цьому діалозі говорити не доводиться.

І ніяка сила не здатна поки що вказати хоча б шлях до розуміння в цьому діалозі. Що тут є головним? Інколи кажуть, що вся проблема у неподоланих суперечностях в самому народі, котрий далекий не лише від головних християнських цінностей, але навіть від традиційного розуміння добра.

Мовляв, ти мене не зачіпай, не займай мене, і я тебе не займатиму. Пане Скуратівський, як Ви вважаєте?

Василь Скуратівський

Я вважаю, що прекрасна риса - індивідуалізм, вона присутня нашому народові. Але коли народ живе, як Леся Українка писала, “серед сусідів, які рикають на тебе”, то це прекрасно. Людина будує своє осердя, вона себе забезпечує, але коли йде навала, ми програвали історично все це, тому що...

Це козацтво, на щастя, так виплеснулося, що люди вже так настраждалися, що вони об’єднувалися, кидали родини, кидали батьків, дружин, йшли та об’єднувалися. Але ця риса все-таки продовжується. Я з добродієм Юрієм цілком погоджуюся, що індивідуалізм цей присутній і сьогодні. Але їх винити може і не треба, бо на початку незалежності люди все-таки піднялися.

Ми не зуміли, не змогли, хоч і співаємо: “Боже великий, єдиний, нам Україну храни”. На жаль, ми не досягли того. Пішла іншим руслом незалежність, люди розшаровані. Зараз, я боюся, що важко буде підняти, але я сподіваюся, що люди, як і в Грузії, все-таки повинні зрозуміти, що вони національно свідомі.

У нас багацько іноетнічних людей, хай вони участі не беруть. Але українці в першу чергу повинні в цьому році, високосному, важкому, як кажуть (дійсно, він має паралелі), але якщо ми не відкинемо того... Я вчора, дискутуючи з близькою людиною, яка була в гостях, навіть зірвався.

Вона каже: “А що таке Ющенко? Він же ж на американці одружився.” Я кажу: “Яке це має значення? Вона українка”. – “А він гроші має”. – “Ти свій гаманець лічи. Звідки в нього ті гроші? В нього ж ні труби, нічого немає. Він єдиний прем’єр-міністр, який, коли мені півроку не платили зарплати, повернув. І тобі ж так само”.

І це людина, яка не просто пересічна, це людина, яка виховує маленьких діточок. Тому така байдужість... Нам важко зараз розвиватися, всі газети російськомовні, всі кланові. “Україна молода”, “Сільські вісті”, “Українське слово”, “Українська газета”, але вони не доходять, люди не мають інформації.

Телебачення, я вважаю, у нас взагалі ганебне. Немає на що дивитися. Новорічна програма по “УТ-1” – це все російські фільми цяцьковані. Вже кілька років ми трубимо про це. Давайте, нам треба підняти наш народ, і зробити це буде дуже і дуже тяжко.

Василь Зілгалов

Пане Скуратівський, дуже дякую. В нас є слухач. Ви нас чуєте? Добрий вечір! Мабуть, зірвався. Дякуємо. І тоді ми продовжуємо. Ще таке одне питання складне : церква і влада. Слухачі до нас звертаються з таким: “Ось ми спостерігаємо, як глава уряду, мер Києва присутні біля пам’ятника Святому Володимиру і служать молитву напередодні Нового року лише отці УПЦ МП.

Чому б не запросити представників всіх християнських конфесій чи зробити щось якось більш демократичним, об’єднуючим у суспільстві?” Як Ви на цю репліку, пане Бойко?

Юрій Бойко

Ви знаєте, я повернуся до попереднього і, відповідно, з нього почну. У нас немає на сьогодні діалогу. У нас є нав’язування або з однієї сторони або спроба подати з іншої сторони свою позицію. Звичайно, домінує все-таки нав’язування з боку влади.

Я пригадую, я ніколи не забуду той день, коли ми відзначали одну з найтрагічніших дат своєї історії – це річницю голодомору. Коли прибув, зустріли ми його - Блаженішого Любомира Гузара, главу УГКЦ, він перше, що запитав: “А де представники влади?” А тоді не було представників влади.

Вони раніше поклали квіти, коли ще не було на Майдані людей, тільки була охорона, велика кількість міліції, поклали і поїхали. Коли вже прибули опозиційні сили (хоча б я не сказав, що “опозиційні сили”, а сказав би патріотичні сили), коли прибули на Майдан, не було ні одного представника влади.

І відповідно вже потім у своїй проповіді, промові Любомир Гузар сказав: “А чому тут немає представників інших конфесій, навіть не християнських? Це ж трагедія нації, це трагедія держави. Тут мають бути всі”.

Є, звичайно, державна певна ідеологія, про яку ми говорили. Ми не хочемо відступити, точніше, влада, не ми, не хоче відступити від зв’язків і диктатури Москви. Відповідно, існує все однобоко. В Києві інша ситуація : київський міський голова підтримує святішого патріарха Філарета, Київський патріархат.

Тому ми можемо на міських заходах бачити іншу картину, коли представники Київського патріархату разом із міським головою, адміністрацією проводять якісь заходи. Я вважаю, що прийшов час, щоб народ більше заявляв своє “я”, а не хтось керував на догоду Москві чи своїм особистим баченням, симпатіям чи антипатіям.

Є народ, є ідея, є нація, відповідно, ми повинні знайти порозуміння, повинні все-таки поставити національну ідею понад усе.

Василь Зілгалов

Дякую, пане Бойко. Ми завершуємо нашу передачу. Таке питання до вас обох, коротенько, бо час наш уже втікає. З якою думкою головною кожен з вас або ж яку думку, Ви вважаєте, люди мають тримати в душі, якраз сідаючи за Святу Вечерю? Пане Скуратівський?

Василь Скуратівський

Я вважаю, що, сідаючи за Святу Вечерю, першу ложку куті треба підняти за нашу Україну, за свято, а потім за родину. Бо не буде України – не буде нас. Тому я всім бажаю смачної куті, дзвінкої коляди. Засівайте також сусідів своїх, під старий Новий рік побажайте їм добра і нашій Україні.

Василь Зілгалов

Дякую. Пане Бойко?

Юрій Бойко

Я би хотів, щоб кожна людина, кожен громадянин України і всі українці, які живуть за межами України, в цей Святий Вечір все-таки думали про святе. Христос ніс перемогу, і ми повинні все-таки вірити в перемогу і здобути перемогу нашої ідеї, нашої держави. Тож я за нашу Україну!

Василь Зілгалов

Дякуємо. Я нагадаю, що сьогодні ми у прямому ефірі “Вечірньої Свободи” дискутували з нашими гостями: письменником, відомим українським етнографом Васильом Скуратівським, а також отцем Юрієм Бойко, народним депутатом від “НУ” - на тему Святий Вечір, Різдво Христове і сучасна Україна.

Я дякую шановним слухачам за їхні телефонні дзвінки, за питання, які вони ставили нашим гостям сьогодні. Дякую всім ще раз. Вітаю всіх з Новим роком, з Різдвом Христовим. Шануймося, кохаймося, пам’ятаємо, що любов до ближнього, як до самого себе, - це є одна з основних істин Христових і одна з основних суспільних істин. Говорить радіо “Свобода”!

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG