Белград, 5 сiчня 2004 – Власником проурядової сербської газети “Полiтика” торiк стала нiмецька компанiя “ВАЗ”. У новорiчному номерi газета, поряд з iншими коментарями, надрукувала матерiал про перше повiдомлення одного закордонного кореспондента з Белграда. Вiн нiбито написав:
“Мешканцiв цiєї країни нiкуди не пускають без вiз, а вони упродовж минулих десяти рокiв все-таки жили в трьох державах. Неможливо сказати навiть, де кордони їхньої держави. На окремих дiлянках мiжнародних кордонiв немає її полiцейських та митникiв. Проте на частинi внутрiшнiх кордонiв запроваджують ригористичний контроль. Нiхто з певнiстю не вмiє сказати, як виглядають її державнi символи, оскiльки громадяни свiй патрiотизм демонструють таким чином, що розривають офiцiйний прапор і на знак протесту свистять, коли чують гiмн.
Поки був главою держави, один полiтичний дiяч поводився, неначе опозицiонер. Тепер, ставши опозицiонером, вiн називає себе президентом. Оскiльки президента немає, в цiй країнi є виконувач обов’язкiв президента, котрий тих обов’язкiв не виконує. Депутати не обирають членiв уряду, тому що уряд обирає депутатiв. Депутати, якщо це потрiбно, можуть голосувати й у корчмi чи навiть iз закордону. У цiй країнi скорочується кiлькiсть мешканцiв і зростає кiлькiсть полiтичних партiй. Окремi партiї мають бiльше мiнiстрiв, анiж членiв.
Чiльнi функцiонери колишнього режиму найголоснiше вимагають покарати чiльних функцiонерiв колишнього режиму. Мiнiстри такi вбогi, що окремi з них живуть у найнятих квартирах, iнших утримують батьки.
Тут усе дешеве, починаючи вiд людського життя. Цiлi фабрики, разом iз працiвниками, можна купити за кiлька євро. Найпопуларнiшим полiтичним дiячем є мiнiстр фiнансiв, котрий у кiлька разiв пiдвищив усi цiни, такси, акцизи й податки.
Ця країна дуже безпечна: злочинцям, що б вони не робили, не загрожує жодна небезпека. Радниками мiнiстра оборони є офiцери армiї, котра воювала проти цiєї країни”...
Прочитавши такий матерiал, редактор попередив кореспондента, що йому нiхто не буде вiрити, якщо писатиме дурницi. Так пише найстарша сербська газета, символ белградської журналiстики, яку торiк купили нiмцi.
Наймовiрна країна, про яку йде мова, все-таки iснує. Це Сербiя. Точнiше, Сербiя i Чорногорiя. Або, щоб легше зрозумiти, Сербiя без Чорногорiї.
“Мешканцiв цiєї країни нiкуди не пускають без вiз, а вони упродовж минулих десяти рокiв все-таки жили в трьох державах. Неможливо сказати навiть, де кордони їхньої держави. На окремих дiлянках мiжнародних кордонiв немає її полiцейських та митникiв. Проте на частинi внутрiшнiх кордонiв запроваджують ригористичний контроль. Нiхто з певнiстю не вмiє сказати, як виглядають її державнi символи, оскiльки громадяни свiй патрiотизм демонструють таким чином, що розривають офiцiйний прапор і на знак протесту свистять, коли чують гiмн.
Поки був главою держави, один полiтичний дiяч поводився, неначе опозицiонер. Тепер, ставши опозицiонером, вiн називає себе президентом. Оскiльки президента немає, в цiй країнi є виконувач обов’язкiв президента, котрий тих обов’язкiв не виконує. Депутати не обирають членiв уряду, тому що уряд обирає депутатiв. Депутати, якщо це потрiбно, можуть голосувати й у корчмi чи навiть iз закордону. У цiй країнi скорочується кiлькiсть мешканцiв і зростає кiлькiсть полiтичних партiй. Окремi партiї мають бiльше мiнiстрiв, анiж членiв.
Чiльнi функцiонери колишнього режиму найголоснiше вимагають покарати чiльних функцiонерiв колишнього режиму. Мiнiстри такi вбогi, що окремi з них живуть у найнятих квартирах, iнших утримують батьки.
Тут усе дешеве, починаючи вiд людського життя. Цiлi фабрики, разом iз працiвниками, можна купити за кiлька євро. Найпопуларнiшим полiтичним дiячем є мiнiстр фiнансiв, котрий у кiлька разiв пiдвищив усi цiни, такси, акцизи й податки.
Ця країна дуже безпечна: злочинцям, що б вони не робили, не загрожує жодна небезпека. Радниками мiнiстра оборони є офiцери армiї, котра воювала проти цiєї країни”...
Прочитавши такий матерiал, редактор попередив кореспондента, що йому нiхто не буде вiрити, якщо писатиме дурницi. Так пише найстарша сербська газета, символ белградської журналiстики, яку торiк купили нiмцi.
Наймовiрна країна, про яку йде мова, все-таки iснує. Це Сербiя. Точнiше, Сербiя i Чорногорiя. Або, щоб легше зрозумiти, Сербiя без Чорногорiї.
