Київ-Прага, 7 січня 2004 року.
Олекса Боярко
Добрий вечір, шановні слухачі. В ефірі програма “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка” Перед мікрофоном Олекса Боярко.
Олекса Боярко
Світле свято Різдва Христового, його символіка та універсальне значення у людському житті – предмет роздумів, якими зі слухачами на початку нашої програми ділиться президент Українського пен-клубу Євген Сверстюк.
Євген Сверстюк
Серед перших вражень дитинства світиться у моїй пам‘яті свято Різдва, біла казка волинських свят з колядниками, Віфлеємською звіздою, в скатерті білій стіл, затишок хатніх стін, сонячний сміх сестри. Мабуть там закладено і поняття святості: що годиться, що слід, чого не слід. Свічка на столі єднала родину, свічі в церкві – громаду, а Віфлеємська звізда – єднала народ.
Містерія Різдва до такої міри наповнювала уяву, що ніколи було задуматися: як це так, Боже дитя народилося зимою, у хліві – і вже на нього чигає Ірод. Потім прийшло усвідомлення, що Цар не від світу цього саме так і міг з‘явитися на землі. Але прості небагаті люди жили так, що приймали Христа за свого, як і ті пастухи, знали, що події відбувалися в Палестині, але почували, що Різдво – у нас.
Народився Бог на санях, Вийшли лемки у кресанях І принесли місяць круглий...
Під вітрами філософії атеїзму для мене великим доказом правди засвоєної в дитинстві було те, що трагедія Христа на землі не могла без чуда вибудуватися на тій же землі у величну Церкву, у величну християнську цивілізацію, яка започаткувала і наше літочислення від народження Христа. Адже їй поступалася величезна культура античності. Сам факт створення чотирьох Євангелій, мова і дух їх – це ж зовсім не те, що в інших книжках. Потім я знайшов підтвердження цих думок у тюремному творі Оскара Вальда “De profundis” (“З глибини”), коли до нього дійшло кожне євангельське слово як чудо. Чи можна повернутись сьогодні з досвідом спустошень XX століття до білої казки Різдва? До дитинства можна повертатися в уяві, але світ не може повернутися. А проте, в душі людини закладена і спрага святості, і потяг до мітів, і нахил творити свято.
З якою радістю вирвався на пів-дозволений простір Іван Козловський зі своїм хором у Москві ще в 70-ті роки. І раптом залунала правічна “В яслах положила, сіном притрусила Господнього сина”.
Можна багато думати про містерію Різдва, але краще співати колядки.
Олекса Боярко
У ці дні Різдво Христове відзначають представники низки національних меншин України, котрі належать до різних Церков. Від другої половини XVII століття на українські землі почали переселятися утікачі від релігійних переслідувань у Московщині, звані старовірами або старообрядцями. За кілька століть життя в Україні вони сформувалися в окремий субетнос. Про святкування Різдва Христового старовірами України розповідає Віталій Пономарьов:
Віталій Пономарьов
Старовіри, або, як вони себе ще називають, прихильники «древлєправославної християнської віри», розселялися по так званих «розкольничих слободах» на Чернігівщині, Стародубщині, Буковині, Київщині, Поділлі, Одещині, Херсонщині. Століттями переслідувані російським урядом, старообрядці відзначалися волелюбністю, згуртованістю та відданістю своїй традиції.
Сьогодні старовіри святкують Різдво багато в чому подібно до решти православних християн, яких вони досі називають «никоніанами», тобто, послідовниками церковної реформи патріарха Никона. Ось як про це говорить настоятель церкви Успіння Пресвятої Богородиці, що на Київському Подолі, протоієрей отець Меркурій: «Особливостей в нас жодних немає: що у православ’ї Різдво, що в нас – однаково. Старообрядництво не виникло саме по собі, воно продовжує виконувати те, що було прийняте під час хрещення Руси 988 року. Тому в нас свята збігаються з никоніанством. Єдине, що ми двоєперстям продовжуємо хреститися, а никоніани хрестяться троєперстям. А свята в нас усі співпадають, тому ми однаково шануємо що Різдво Христове, що наступні свята».
На другий день Різдва старовіри, так само, як і всі православні, ходять колядувати, причому трьома окремими групами – чоловіки, жінки, діти. І хоча обрядові пісні, що вони співають по домівках, звуться не колядками, а христословіями, у них йдеться про ту саму добру новину: «Христос рождається, славімо його!».
Олекса Боярко
А тепер – про святкування Різдва грузинами України. Перед мікрофоном Богдана Костюк.
Богдана Костюк
Грузія прийняла християнство у IV столітті. За легендами, християнство грузинам принесла Свята Ніна (Ніно) – єдина донька римського вояка Завулона і Сусанни, рідної сестри патріарха Ієрусалимського Ювеналія. Однієї місячної ночі Ніно у сні з’явилася Діва Марія і звернулася до дівчини з проханням іти до Грузії проповідувати Євангеліє Ісуса Христа, і зробила хрест з виноградної лозини і благословила Ніно на місіонерську діяльність... Цю давню легенду розповів у своїй збірці католікос – патріарх всієї Грузії Святіший Ілля Другий. На його думку, від доби раннього християнства і донині Різдво Христове – одна з найвизначніших дат, які відзначає грузинська держава.
Різдво – одне з найулюбленіших родинних свят для кожного грузина, де б він не жив, – розповідає письменник і перекладач Олександр Мушкудіані:
Олександр Мушкудіані
Закони відзначення цього великого свята і в Грузії, та в Україні майже тотожні. Так само колядували, але на відміну від українського – трошки іншого плану. Вітали один одного словами “Вітаю з Різдвом”. Це було завжди і лишається до сьогодення. Але ще, мабуть, треба відзначити тексти коляд. Що запам‘яталося мені грузинською мовою до цього часу це одне: “Христос народився у Віфлеємі”. Застілля звичайні такі, як грузинське застілля. До цього готувалися дуже довго. Велику, до речі, брали участь священики. Вони після того, як відбувалося все в церкві, вони ще іноді ходили по сім‘ях та виголошували свої молитви.
Богдана Костюк
Грузинська громада, що проживає в Україні, не відходить від традицій відзначення Різдва Христового, що склались упродовж століть у Грузії. Грузинські родини у Києві та Дніпропетровську, Запоріжжі та Одесі, інших містах зберуться у православних храмах на урочисту Службу Божу, а потім за домашнім столом перед святковою трапезою побажають одне одному добрих свят і усіх гараздів. Традиційним Різдвяним побажанням, за словами професора Мушкудіані, є: «Це щоб був мир, для всіх...”
Олекса Боярко
У Вірменській Церкві святкування Різдва має відчутні відмінності від інших Церков. Які саме? Розповідає Леся Олійник.
Леся Олійник
Про певні відмінності святкування Різдва Христового вірменським народом розказав Отець Оганес.
Отець Оганес
У нас завжди відзначалося, ще з початку IV століття коли ми прийняли християнство у 301 році. І відтоді Різдво Христове ми святкуємо увечері 5 січня. Ось уже 1700 років так і продовжуємо щороку відзначати народження та хрещення Христа 5 та 6 січня. Саме в ці дні в прадавні часи всі християни – і католики, і православні – святкували Різдво Христове. Але тільки вірмени, єдиний християнський народ, який залишив цей день Різдва Христова не змінивши церковний календар.
Друга відмінність є та, що вже вранці наступного дня відзначаємо Хрещення Христове. Святкування у вірмен розпочинається ще 31 грудня. Воно називається Пасха-Різдво і триває до вечора 5 січня. 5 січня о 5 годині відбувається літургія, яка триває 2 години, а після цього всі отримують благословення священика. І в цей день люди вітають одне одного словами “Христос народився!”. Після церкви люди вечеряють та святкують вночі за столом на якому стоять червоне вино – символ крові Христа – а також обов‘язково має бути сім страв, серед яких риба, рисовий плов (але без солодощів) та типово вірменська страва “гата”, щось на зразок паски, але іншої форми. А на ранок 6 січня йдуть до церкви аби бути присутні при обряді Хрещення Христа. Після Хрещення священик благословляє всіх святою водою та мірро, інакше кажучи, маслом, яке вариться у величезних казанах – символічно для всіх вірмен усього світу.
Святу воду люди обов‘язково забирають додому і має вистачити її до наступного Різдва. Після Різдва священик упродовж 40 днів має обійти на прохання парафіян усі будинки аби благословити та освятити і оселю, і майно, і людей. І якщо священик не встигає освятити навіть один дім, люди скаржаться. Будемо і в Києві продовжувати цю традицію.
Леся Олійник
Ось уже кілька років отець Тер-Оганес служить священиком Апостольської Вірменської Церкви у Києві. До цього він був священиком у Харкові де побудував вірменську церкву.
Олекса Боярко
І на закінчення – різдвяна новела. Щойно виповнилося 100 років годинникові на дзвіниці Києво-Печерської Лаври. Передзвін цих курантів ви почуєте за кілька секунд. А історію годинника досліджував Тарас Марусик.
Тарас Марусик
Ось як звучать у свої сто років дзвони на вежовому годиннику Києво-Печерської Лаври.
Коротка передісторія нинішнього годинника – у розповіді завідувача сектору екскурсійного відділу Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника Ігоря Федоряченка.
Ігор Федоряченко
Поважна дата – 100 років. За відомостями письмовими перший годинник подібного типу, який згадується взагалі у Києві – це є годинник так само у Лаврі 1584 року. Тобто тут була сильна традиція в монастирі, постійна традиція тримати куранти. Її дотримувались ретельно і не робили пауз між тими курантами, які вийшли з ладу, і новими які мають бути.
Тарас Марусик.
Цікавою є й історія годинника, який сьогодні дає про себе знати щоп’ятнадцять хвилин.
Ігор Федоряченко
Що стосується нині діючого годинника. У 1902 році комісія Духовного собору монастиря оглянула годинник, котрий на ту пору діяв на четвертому ярусі. То був годинник третього покоління і діяв він на ту пору 114 років. Винесли вердикт про недоцільність його ремонту. Відтоді почалися перемовини з різними фірмами. Зупинилися в 1903 році на фірмі Андрія Єнодіна з Москви. Було підписано угоду влітку. Сума - чотири з половиною тисячі рублів тодішніх. Потому було його привезено і випробувано внизу, без підйому на дзвіницю.
Тарас Марусик
Ігор Федоряченко розповів також і про дію складного тричастинного механізму.
Ігор Федоряченко
Куранти і подібного типу годинник складаються з трьох частин. Годинниковий механізм як такий – центральна частина. Обабіч від нього ще є два тягарі. Один приводить до дії щочвертні дзвони, кожні 15 хвилин, себто, наприклад, пів на третю чи четверту двічі буде гамма грати. О кожній годині – 4 гамми (чотири чверті) і нарешті – вступає великий дзвін, котрий відмірює час, погодинний бій.
Тарас Марусик
Говорив Ігор Федоряченко, завідувач сектору екскурсійного відділу Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника.
Олекса Боярко
Нехай ці дзвони провіщають вам світлі дні. На все добре, шановні радіослухачі. Ви слухали програму “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”. Вів передачу Олекса Боярко. Говорить Радіо “Свобода”.
Олекса Боярко
Добрий вечір, шановні слухачі. В ефірі програма “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка” Перед мікрофоном Олекса Боярко.
Олекса Боярко
Світле свято Різдва Христового, його символіка та універсальне значення у людському житті – предмет роздумів, якими зі слухачами на початку нашої програми ділиться президент Українського пен-клубу Євген Сверстюк.
Євген Сверстюк
Серед перших вражень дитинства світиться у моїй пам‘яті свято Різдва, біла казка волинських свят з колядниками, Віфлеємською звіздою, в скатерті білій стіл, затишок хатніх стін, сонячний сміх сестри. Мабуть там закладено і поняття святості: що годиться, що слід, чого не слід. Свічка на столі єднала родину, свічі в церкві – громаду, а Віфлеємська звізда – єднала народ.
Містерія Різдва до такої міри наповнювала уяву, що ніколи було задуматися: як це так, Боже дитя народилося зимою, у хліві – і вже на нього чигає Ірод. Потім прийшло усвідомлення, що Цар не від світу цього саме так і міг з‘явитися на землі. Але прості небагаті люди жили так, що приймали Христа за свого, як і ті пастухи, знали, що події відбувалися в Палестині, але почували, що Різдво – у нас.
Народився Бог на санях, Вийшли лемки у кресанях І принесли місяць круглий...
Під вітрами філософії атеїзму для мене великим доказом правди засвоєної в дитинстві було те, що трагедія Христа на землі не могла без чуда вибудуватися на тій же землі у величну Церкву, у величну християнську цивілізацію, яка започаткувала і наше літочислення від народження Христа. Адже їй поступалася величезна культура античності. Сам факт створення чотирьох Євангелій, мова і дух їх – це ж зовсім не те, що в інших книжках. Потім я знайшов підтвердження цих думок у тюремному творі Оскара Вальда “De profundis” (“З глибини”), коли до нього дійшло кожне євангельське слово як чудо. Чи можна повернутись сьогодні з досвідом спустошень XX століття до білої казки Різдва? До дитинства можна повертатися в уяві, але світ не може повернутися. А проте, в душі людини закладена і спрага святості, і потяг до мітів, і нахил творити свято.
З якою радістю вирвався на пів-дозволений простір Іван Козловський зі своїм хором у Москві ще в 70-ті роки. І раптом залунала правічна “В яслах положила, сіном притрусила Господнього сина”.
Можна багато думати про містерію Різдва, але краще співати колядки.
Олекса Боярко
У ці дні Різдво Христове відзначають представники низки національних меншин України, котрі належать до різних Церков. Від другої половини XVII століття на українські землі почали переселятися утікачі від релігійних переслідувань у Московщині, звані старовірами або старообрядцями. За кілька століть життя в Україні вони сформувалися в окремий субетнос. Про святкування Різдва Христового старовірами України розповідає Віталій Пономарьов:
Віталій Пономарьов
Старовіри, або, як вони себе ще називають, прихильники «древлєправославної християнської віри», розселялися по так званих «розкольничих слободах» на Чернігівщині, Стародубщині, Буковині, Київщині, Поділлі, Одещині, Херсонщині. Століттями переслідувані російським урядом, старообрядці відзначалися волелюбністю, згуртованістю та відданістю своїй традиції.
Сьогодні старовіри святкують Різдво багато в чому подібно до решти православних християн, яких вони досі називають «никоніанами», тобто, послідовниками церковної реформи патріарха Никона. Ось як про це говорить настоятель церкви Успіння Пресвятої Богородиці, що на Київському Подолі, протоієрей отець Меркурій: «Особливостей в нас жодних немає: що у православ’ї Різдво, що в нас – однаково. Старообрядництво не виникло саме по собі, воно продовжує виконувати те, що було прийняте під час хрещення Руси 988 року. Тому в нас свята збігаються з никоніанством. Єдине, що ми двоєперстям продовжуємо хреститися, а никоніани хрестяться троєперстям. А свята в нас усі співпадають, тому ми однаково шануємо що Різдво Христове, що наступні свята».
На другий день Різдва старовіри, так само, як і всі православні, ходять колядувати, причому трьома окремими групами – чоловіки, жінки, діти. І хоча обрядові пісні, що вони співають по домівках, звуться не колядками, а христословіями, у них йдеться про ту саму добру новину: «Христос рождається, славімо його!».
Олекса Боярко
А тепер – про святкування Різдва грузинами України. Перед мікрофоном Богдана Костюк.
Богдана Костюк
Грузія прийняла християнство у IV столітті. За легендами, християнство грузинам принесла Свята Ніна (Ніно) – єдина донька римського вояка Завулона і Сусанни, рідної сестри патріарха Ієрусалимського Ювеналія. Однієї місячної ночі Ніно у сні з’явилася Діва Марія і звернулася до дівчини з проханням іти до Грузії проповідувати Євангеліє Ісуса Христа, і зробила хрест з виноградної лозини і благословила Ніно на місіонерську діяльність... Цю давню легенду розповів у своїй збірці католікос – патріарх всієї Грузії Святіший Ілля Другий. На його думку, від доби раннього християнства і донині Різдво Христове – одна з найвизначніших дат, які відзначає грузинська держава.
Різдво – одне з найулюбленіших родинних свят для кожного грузина, де б він не жив, – розповідає письменник і перекладач Олександр Мушкудіані:
Олександр Мушкудіані
Закони відзначення цього великого свята і в Грузії, та в Україні майже тотожні. Так само колядували, але на відміну від українського – трошки іншого плану. Вітали один одного словами “Вітаю з Різдвом”. Це було завжди і лишається до сьогодення. Але ще, мабуть, треба відзначити тексти коляд. Що запам‘яталося мені грузинською мовою до цього часу це одне: “Христос народився у Віфлеємі”. Застілля звичайні такі, як грузинське застілля. До цього готувалися дуже довго. Велику, до речі, брали участь священики. Вони після того, як відбувалося все в церкві, вони ще іноді ходили по сім‘ях та виголошували свої молитви.
Богдана Костюк
Грузинська громада, що проживає в Україні, не відходить від традицій відзначення Різдва Христового, що склались упродовж століть у Грузії. Грузинські родини у Києві та Дніпропетровську, Запоріжжі та Одесі, інших містах зберуться у православних храмах на урочисту Службу Божу, а потім за домашнім столом перед святковою трапезою побажають одне одному добрих свят і усіх гараздів. Традиційним Різдвяним побажанням, за словами професора Мушкудіані, є: «Це щоб був мир, для всіх...”
Олекса Боярко
У Вірменській Церкві святкування Різдва має відчутні відмінності від інших Церков. Які саме? Розповідає Леся Олійник.
Леся Олійник
Про певні відмінності святкування Різдва Христового вірменським народом розказав Отець Оганес.
Отець Оганес
У нас завжди відзначалося, ще з початку IV століття коли ми прийняли християнство у 301 році. І відтоді Різдво Христове ми святкуємо увечері 5 січня. Ось уже 1700 років так і продовжуємо щороку відзначати народження та хрещення Христа 5 та 6 січня. Саме в ці дні в прадавні часи всі християни – і католики, і православні – святкували Різдво Христове. Але тільки вірмени, єдиний християнський народ, який залишив цей день Різдва Христова не змінивши церковний календар.
Друга відмінність є та, що вже вранці наступного дня відзначаємо Хрещення Христове. Святкування у вірмен розпочинається ще 31 грудня. Воно називається Пасха-Різдво і триває до вечора 5 січня. 5 січня о 5 годині відбувається літургія, яка триває 2 години, а після цього всі отримують благословення священика. І в цей день люди вітають одне одного словами “Христос народився!”. Після церкви люди вечеряють та святкують вночі за столом на якому стоять червоне вино – символ крові Христа – а також обов‘язково має бути сім страв, серед яких риба, рисовий плов (але без солодощів) та типово вірменська страва “гата”, щось на зразок паски, але іншої форми. А на ранок 6 січня йдуть до церкви аби бути присутні при обряді Хрещення Христа. Після Хрещення священик благословляє всіх святою водою та мірро, інакше кажучи, маслом, яке вариться у величезних казанах – символічно для всіх вірмен усього світу.
Святу воду люди обов‘язково забирають додому і має вистачити її до наступного Різдва. Після Різдва священик упродовж 40 днів має обійти на прохання парафіян усі будинки аби благословити та освятити і оселю, і майно, і людей. І якщо священик не встигає освятити навіть один дім, люди скаржаться. Будемо і в Києві продовжувати цю традицію.
Леся Олійник
Ось уже кілька років отець Тер-Оганес служить священиком Апостольської Вірменської Церкви у Києві. До цього він був священиком у Харкові де побудував вірменську церкву.
Олекса Боярко
І на закінчення – різдвяна новела. Щойно виповнилося 100 років годинникові на дзвіниці Києво-Печерської Лаври. Передзвін цих курантів ви почуєте за кілька секунд. А історію годинника досліджував Тарас Марусик.
Тарас Марусик
Ось як звучать у свої сто років дзвони на вежовому годиннику Києво-Печерської Лаври.
Коротка передісторія нинішнього годинника – у розповіді завідувача сектору екскурсійного відділу Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника Ігоря Федоряченка.
Ігор Федоряченко
Поважна дата – 100 років. За відомостями письмовими перший годинник подібного типу, який згадується взагалі у Києві – це є годинник так само у Лаврі 1584 року. Тобто тут була сильна традиція в монастирі, постійна традиція тримати куранти. Її дотримувались ретельно і не робили пауз між тими курантами, які вийшли з ладу, і новими які мають бути.
Тарас Марусик.
Цікавою є й історія годинника, який сьогодні дає про себе знати щоп’ятнадцять хвилин.
Ігор Федоряченко
Що стосується нині діючого годинника. У 1902 році комісія Духовного собору монастиря оглянула годинник, котрий на ту пору діяв на четвертому ярусі. То був годинник третього покоління і діяв він на ту пору 114 років. Винесли вердикт про недоцільність його ремонту. Відтоді почалися перемовини з різними фірмами. Зупинилися в 1903 році на фірмі Андрія Єнодіна з Москви. Було підписано угоду влітку. Сума - чотири з половиною тисячі рублів тодішніх. Потому було його привезено і випробувано внизу, без підйому на дзвіницю.
Тарас Марусик
Ігор Федоряченко розповів також і про дію складного тричастинного механізму.
Ігор Федоряченко
Куранти і подібного типу годинник складаються з трьох частин. Годинниковий механізм як такий – центральна частина. Обабіч від нього ще є два тягарі. Один приводить до дії щочвертні дзвони, кожні 15 хвилин, себто, наприклад, пів на третю чи четверту двічі буде гамма грати. О кожній годині – 4 гамми (чотири чверті) і нарешті – вступає великий дзвін, котрий відмірює час, погодинний бій.
Тарас Марусик
Говорив Ігор Федоряченко, завідувач сектору екскурсійного відділу Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника.
Олекса Боярко
Нехай ці дзвони провіщають вам світлі дні. На все добре, шановні радіослухачі. Ви слухали програму “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”. Вів передачу Олекса Боярко. Говорить Радіо “Свобода”.
