Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 09:22

“VITA NOVA”


Павло Вольвач “VITA NOVA”

Київ, 7 січня 2003 року.

Павло Вольвач

Доброго дня, шановні радіослухачі! В ефірі радіожурнал “Віта Нова”.

“Десь, де скидано голі ялинки, Де брудні помаранчів шкуринки, на померзлій траві Двоє янголів, з ними – дитятко, В кулачкові затисло колядку, - Вже й по Різдві.

Не знаю, кому як, а мені в цьому вірші Івана Малковича здавна сяяла якась тиха містерія Різдва, свята, якого з багатьох причин я не спізнав з дитинства. А тепер я знаю: в цьому святі сяють білі сніги, котяться селами гурти колядників, і білі янголи злітаються в сади земні і небесні. Це – Свято... Свято Різдва Христового, котре приходить до багатьох народів у різний час, згідно відмінностей у церковних (юліанському та григоріанському) календарях.

Традиції святкувань упродовж віків теж зазнавали змін. Тому сьогодні в різних країнах святкують Різдво по-своєму. Із окремими особливостями нас ознайомить моя колега Надія Степула.

Надія Степула

Спільного у святі Різдва залишилося немало. Насамперед, прикрашені по-всілякому ялинки. У деяких країнах, як у Великобританії, іноді ялинку замінює плющ, омела або інші вічнозелені рослини. Різдво у цій країні святкують ще з 4 століття з деякою “перервою”: з часу, коли парламент Олівера Кромвеля відмінив це свято, до 1660 року. Тоді трон посів Чарльз Другий, він і відновив святкування Різдва.

Подарунки - радість особлива. Тут перед ведуть Сполучені Штати Америки. Найбільше вітальних листівок теж надсилають американці. Згідно кількарічних досліджень, у США подарунками обмінюються понад 80 відсотків усього населення, а 70 відсотків у дні свят постійно дарують продукти, одяг і трохи грошей біднішим від себе співвітчизникам.

Різдвяні подарунки у Данії та Норвегії розносять домашні ельфи, їх називають Юльніссенами. В Італії справіку чемні діти отримували різдвяні дарунки від бабці Бефано, яка літала на мітлі, щоб неодмінно встигнути до кожного дому. Напередодні Різдва до німецьких дітей прилітає на крихітному оленеві ангел Крісткіндл.

Подарунки сьогодні в усьому світі мало чим різняться. Хіба що їх добором. У Німеччині це, як правило, цікаві дрібнички, солодощі.

У Франції найчастіше дарують при святі близьким і друзям парфуми.

Щодо різдвяного частування, то тут особливостей ще більше. Навіть в одній і тій же країні, де є кілька конфесій, на одному столі буде пісна їжа, на іншому - скоромне. У Великобританії неодмінним блюдом на різдвяному столі вважається святковий плумпудинг. В Угорщині, Австрії та деяких інших країнах натомість вважається, що в Різдвяний вечір на столі не має бути смаженої курки, гуски, качки чи індички. В Румунії та Австралії печуть пироги.

Пісні дванадцять страв стоять на святочних обрусах у Польщі та в західних краях України. Щодо карнавалів, вертепів, вистав і всіляких подібних дійств, то вони є майже в кожній країні.

Різдво – свято світле, радісне, веселе. Та, мабуть, лише у фінському містечку Пієтарсаарі існує спеціальна різдвяна вуличка ще з 1840-го року. На ній традиційно розміщують три велетенські прикраси: хрест, як символ віри, якір, як символ надії, і серце, як символ любові.

А всі ті особливості, котрі існують у традиціях святкування Різдва Христового різними народами, склавшись чи то історично, чи з інших причин, іноді й не вимагають пояснень чи трактувань. Насправді важливе інше. Те, про що давно колись сказав поет і мислитель Йоганн Вольфганг Гете: “Віра – то веселковий міст між небом і землею, всім на радість. Але кожен подорожній із цього світу до іншого бачить веселковий міст віри по-різному: залежно від місця, з якого дивиться...”

Павло Вольвач

Справді, від місця залежить багато. Наприклад, якщо дивитися з гір, з яких, напевно, ближчають і птиці небесні, і, як писав Микола Вінграновський, “небо з Богом”, і тихе світло Віфлеємської зірки...

Ну, а хто ж від спокону споглядав за всім цим зі своїх сповитих хмарами гір, як не грузини?

Тему святкування Різдва у різних світах продовжує Гурам Петріашвілі.

Гурам Петріашвілі

У нас в 1 столітті прийшла проповідниця свята Ніно, а вже в 4 столітті християнство стало державною релігією. Стала християнкою цариця Нана. Вона врятувала свого чоловіка, і він теж став християнином.

В Грузії ми, звичайно, зберегли пошану. І Різдво – це є для великої кількості грузин, як і Великдень, - це два самих великих свята. Ми настільки звиклися з Христом і з християнством, що якщо ви побачите поганого грузина, то відразу можете сказати: “Він не вірить в Бога”. Християнство врівноважує наш кавказький темперамент.

Павло Вольвач

А ви співаєте? Грузини щось співають?

Гурам Петріашвілі

Так, звичайно. Ось якраз ця пісня називається: “25 грудня народився Христос у Віфлеємі”.

Павло Вольвач

А насамкінець, щоб ти хотів побажати нашим слухачам?

Гурам Петріашвілі

Я хотів би побажати українцям, щоб на них завжди було благо від Христа, щоб і ви, і ми відкрилися після багатьох років безбожжя. Щоб це знову стало природнім. Щоб ми знову так, як діти, так повірили.

Павло Вольвач

Нагадаю слухачам, що це був грузинський письменник та кінорежисер Гурам Петріашвілі, наш грузинський друг і брат. Повірте мені на слово.

А якщо вдивлятися у безмежжя зоряного неба не з гір, а з обширів сухого океану українського конкістадорського степу. А що, хіба у нас вуса не , як у грузинів? Як на мене, так навіть кращі, і не тільки вуса.

Послухаймо старого козака, зека і поета Євгена Сверстюка, котрому доводилось виглядати віфлеємську звізду і крізь замерзлу шибку у волинському селі, і з київських дисидентських квартир, і через грати та колючі дроти таборів.

Євген Сверстюк

Я думаю, що Різдво є, може, найбільшим святом, яке для української ідентичності, протягом багатьох століть було визначальним. Є нації, які мали певні державні опори. У нас була тільки релігійна опора. Наш народ вижив саме на традиції, релігії і на вірі.

Для українського народу і Різдво, і Великдень – це майже національні свята, це найбільш інтимні свята.

Колядки – це опанування великої містерії Різдва на національному ґрунті. Я думаю, що мало є народів, які можуть зрівнятися з нашим за кількість й інтенсивністю колядок. І “Ніч перед Різдвом” у Гоголя зовсім не випадкова...

Табір був тим місцем, де це все затоптується, але я й досі пам’ятаю, коли я сидів в карцері (мене в честь Різдва любили саджати в карцер), а хлопці з Коломиї підійшли до карцеру і гримнули увечері колядки. Це звучало грандіозно.

Якась була особлива чистота спогаду в таборі, спогаду дитинства. То було набагато краще, ніж приходила візія тогочасного Різдва на тогочасній Волині 70-х років.

Павло Вольвач

Пане Євгене, ну і наостанок, як Ви вважаєте, в світлі цього великого свята для України є перспективи, бо зараз в нас, звісно, важке життя, мало надій, зневір, але що нам несе і це свято, і взагалі, що чекає на Україну?

Євген Сверстюк

Ми переживаємо якийсь момент затемнення і забруднення, і якусь скаламучену пародію на “Макбета” шекспірівського, на його генія злочинності Яго в поєднанні сучасним Чічіковим. Вони стали героями нашого часу. Вони витанцьовують свою хвилю ночі. Але їх час завжди вимірюється досить коротко.

Павло Вольвач

Нагадаю, що це був відомий письменник та культуролог, колишній політв’язень Євген Сверстюк.

У великій містерії Різдва, як зауважив пан Сверстюк, кожному є своє місце: і Чічікову, і Яго, і рвійним пасіонаріям, і тим ентузіастам, що намагаються “реконструювати” прадавні, дохристиянські музичні традиції, у чому переконались учасники і гості фестивалю язичницької пісні “Коловорот”.

Розповідає наша кореспондентка Богдана Костюк.

Богдана Костюк

Четвертий за математичним розрахунком, нинішній ”Коловорот” - перший, на якому представлені гурти з цілої України та Росії, і широкий діапазон запропонованих пісень: від обрядових, які виконували у сиву давнину наші пращури перед засіванням хлібів, перед жнивами, на весіллях і на тризнах, аж до щедрівок і колядок. Адже споконвіку зимові календарні свята посідали важливе місце у житті слов‘ян, і щедрівки та колядки “перекочували” з язичницької традиції на Різдвяний Святвечір.

Українські гурти “Сокира Перуна”, “Дуб Бук”, російський ансамбль “Темнозорь” та інші виконавці, не забуваючи про напругу і ритми важкого року, тим не менше ніби перенесли аудиторію на кілька тисячоліть назад. У ті давні часи, коли на землях між Дніпром і Бугом зароджувалася одна з перших європейських цивілізацій – трипільська. Коли вимальовувались обриси давньослов‘янської держави Київської Русі, котра продемонструвала міць і державницьку мудрість наших пращурів.

І нехай ті давні часи давно відійшли у минуле, але вони продовжують існувати у традиціях, музиці, генетичному кодові України.

Павло Вольвач

А насамкінець, до нас в день Різдва знову завітала композитор і співачка Леся Горова, яка сьогодні презентує ще одну свою прем’єру, а саме: авторську колядку. Її слухав непосидющий багатоверстатник Тарасік, пардон, Тарас Марусик.

Леся Горова (співає)

Діва сина колисала І добра йому бажала На усе, на усе, на усе життя. Обійняла головочку Ти засни, засни, синочку. І поцілувала ніжно у вуста. Ти ж моя надія, плоть моя і кров, Ти моя найбільша, найвища любов. Вітер зорі вже колише, Навколо тиша. Падає з неба сон...

Тарас Марусик

Леся Горова про свою творчість.

Леся Горова

Я пишу багато пісень філософського спрямування, ліричного і, звичайно, це пісні релігійної тематики, колядки, пісні на Великдень. Колядка близька мені тим, що я написала її якраз з народженням моєї донечки Ліди. Вона перегукується десь, як Марія співала Ісусові, як кожна мама співає своїй дитині.

Тарас Марусик

А тепер Різдвяні привітання від Л.Горової.

Леся Горова

Різдво - це дуже велике свято для всіх людей, для всіх християн. Мені хотілося б, щоб в цей день ми духовно об’єдналися в молитві і попросили Бога якогось провидіння для нашої держави, попросили в нього сили, здоров’я для себе.

Мені дуже хотілося б побажати всім тим людям, котрі зараз далеко за межами України на заробітках, щоб вони повернулися, знайшли роботу тут, у себе вдома.

Мені дуже хотілося б, щоб в нас, в Україні, було менше голодних дітей, людей, бездомних, щоб наша країна процвітала. А процвітати вона буде тільки тоді, коли в ній буде щасливою кожна дитина, кожна родина, кожна людина.

Тарас Марусик

Христос народився!

Леся Горова

Славімо Його!

Це була Леся Горова, лауреат численних музичних конкурсів і викладач композиції в Київській дитячій академії мистецтв.

Павло Вольвач

Отже, вже дві тисячі років приходить у світ ця новина: новина про те, як “нова радість стала, яка не бувала”. І перед тихим сяєвом цієї радості бліднуть всі химери і потвори есхатологічного нашого часу.

Христос ся рождає! Славімо його!

Говорить радіо “Свобода”.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG