Доступність посилання

07 грудня 2016, Київ 18:52

Різдво в Україні.


Ганна Стеців Владика Ігор - єпископ Харківський і Полтавський (УАПЦ).

Київ, 7 січня 2004 року.

Ганна Стеців

Христос народився, дорогі наші слухачі! Славімо Його!

Сьогодні 7 січня, день Різдва. Дай нам, Боже, щасливо ті свята впровадити, інших дочекати рік-по-рік на многії літа!

З вами у київській студії радіо “Свобода” Ганна Стеців. Ми маємо дуже гарного гостя. Погодився прийти до нас єпископ Харківський і Полтавський УАПЦ Владика Ігор.

Христос рождається, владико!

Владика Ігор

Славіте Його!

Ганна Стеців

Що таке Різдво? Почнемо із такого, знаєте, елементарного. Що значить Різдво для людства? Що значить Різдво для окремої людини? Що значить Різдво для України? Що значить Різдво для світу? Різдво колись і Різдво тепер: в чому є різниця? Чи святкуватимуть Різдво ще через кілька тисяч років?

Владика Ігор

Ми знаємо напевне, що пару тисяч років тому Різдво на Сході ще не святкували. Десь з 4 ст. на Сході поширюється традиція відзначати цей день, 25 грудня. До того відзначали тільки день Богоявлення. Спогад про прихід Спасителя на світ у Віфлеємі Юдейському входив як складник до цього єдиного свята явлення Божого Сина людству.

Від 4 ст. ми всі, християни Сходу і Заходу, маємо цей день як унікальну можливість зупинитися, звільнитися з-під влади часу, озирнутися довкола, а найголовніше, зазирнути у свою душу. Мабуть, це найбільша цінність цього свята. Навіть у народних традиціях, не тільки у церковних, сенсом Різдва є звільнити людину від влади умовностей, зробити все, щоб кожен з нас відчув себе так, як Христос чи як дитина: наївним, простим, щирим, таким, яким має бути людина перед Богом. | Ганна Стеців

Як це зробити? Як людині підійти до того дня, щоб звільнитися від тих умовностей?

Владика Ігор

Східна церква давно для цього пропонує традиційний для церкви спосіб підготовки - Різдвяний піст. Він є, зрештою, й на Заході. Там це називається адвентом. На Сході це 40 днів, які ми переживаємо співпричетність до тих зворушливих моментів у житті святої родини, які переживала вона колись 2 тисячі років тому, підходячи до Віфлеєму, переживаючи знов і знов зустріч із ангелом чи архангелом Гавриїлом, як Пресвята Богородиця, чи з тим ангелом, який у об’явленні сповістив Йосипові, щоб він не чинив кривди своїй дружині, бо вона народить від Духа Святого. Ми переживаємо свій прихід до Христа.

Сенс всіх цих днів є у створенні для себе оптимальних умов для цієї зустрічі, зустрічі, яка може змінити життя кожного із нас, яка покликана змінити це життя. Бо, врешті-решт, найстрашніше в нашому житті – це розгубитися, втратити справжні орієнтири, стати маріонеткою тих життєвих ігор, до яких ми може колись ставимося самі з іронією, а потім непомітно можемо стати їхніми обранцями.

Ганна Стеців

Вибачте, владико, чи Ваші слова можуть означати, що людина теж наче народжується кожного року, в Різдво Христове має шанс народитися знову іншою людиною?

Владика Ігор

Мабуть, саме так. Мабуть, має шанс. Кожна зустріч із Христом є для нас шансом відродитися в ньому, бо у Христі, Творці світу, який приходить у світ... Про це дуже часто співають наші колядки, милуючись цьому парадоксу, як невмістимість стає маленьким дитятком, яке кладеться у яслах. Отже, ця зустріч і для нас означає шанс, шанс почати заново із чистої сторінки, звільнитися від того всього, що було перед тим. Ми у Різдво чим відчуваємо свою силу? Відчуваємо силу чистоти, яка може відродити людину.

Ганна Стеців

Нам, мирянам, часом здається, що вам, духовним, це легше, простіше, ви, може, ближче до Бога. Чи так це?

Владика Ігор

Ви знаєте, я думаю, що, може, навіть навпаки. Часто людина, яка опиняється близько біля вівтаря, переймається, може, не самовпевненістю, а якоюсь такою втратою того тремтливого почуття інтимності зустрічі із Христом, явленого при святих таїнах, яке дається мирянину, котрий переживає у східному обряді дистанцію із вівтарем як ту відстань, яка створюється його життєвими помилками, його гріхами, гріхами всього людства, бо для нас Царські двері є ніби символічно дверима раю, замкненими перед нашими праотцями Адамом і Євою. І ось у цей день вони ніби відкриваються, і ми бачимо уявно духовними очима там перед собою ясла, біля яких збираються всі, і нікого звідти не проганяють: ані тих волхвів-звіздарів, які приходять зі Сходу, ані простих пастушків, які, почувши спів ангельських хорів, прийшли поклонитися немовляткові. Всі збираються тут. І ми, мабуть, це відчуття спільноти переживаємо разом із відчуттям причетності до Спасителя.

Вітаю вас із Різдвом Христовим! Христос родився! Славімо Його!

Ганна Стеців

Відомі українські політики вітають народ з Різдвом Христовим.

А я нагадую нашим слухачам, що в гостях в студії радіо “Свобода” єпископ Харківський і Полтавський УАПЦ Владика Ігор. І ми продовжуємо нашу розмову.

Я знаю багато людей, владико, яким не просто переступити поріг храму навіть у такий великий день, як Різдво Христове, люди, які або ще не прийшли до Бога, або свого часу відійшли, в них існує якийсь страх, якась пересторога, якийсь комплекс. Як зняти це з себе? Як прийти до малого народженого Ісуса з чистою душею?

Владика Ігор

Можливо, тут варто пригадати себе дітьми, коли розбили якусь вазу, яку дуже любила мама чи перекинули борщ на кухні або зробили ще якусь шкоду і ховаємося, тікаємо з дому, боїмося подивитися батькам у вічі і потім, раптом, якщо знаходимо якусь силу в собі, сміливість кинутися в обійми батькам, то виявляється, що це дуже просто. Не треба навіть нічого говорити, а треба тільки обійнятися, схилити голову і попросити пробачення. Буває, саме цього нам дуже бракує.

Найголовніша проблема й сучасної України, як і цілого світу, - це проблема самотності та індивідуалізму, це проблема нашої замкненості у власних проблемах і відгородження від зовнішнього світу. Якраз день Різдва допомагає нам пережити не тільки перспективу гармонійного єднання з Богом, який до нас приходить сам, перший, відкривається нам у всій немічності маленького дитяти і в усій чистоті немовлятка Христа, а водночас пережити свою причетність до спільноти. Церква дає нам шанс відчути цінність спільноти в житті, спільноти, яка допомагає нам пережити радість єднання.

Ганна Стеців

Але світ змінюється. Світ глобальний. Я навіть чула про щось таке, як церква в Інтернеті. Чому храм лишається тим найсвятішим місцем, куди все ж таки треба приходити? Багато людей кажуть, що Бог є всюди. То чому обов’язково ми мусимо йти до храму?

Владика Ігор

А чому троє волхвів не впали вдома на коліна і не помолилися перед всюдисущим Богом, бо він є присутнім там так само, як і у Віфлеємі? А вони прямували через усі випробування до тієї маленької печерки слідом за зіркою, щоб уклонитися йому, щоб побути біля нього. Одна річ говорити із дорогою людиною по телефону, інша – зустрітися віч-на-віч. Можливо, цей день допомагає нам відчути потребу бути учасником таїнственного життя церкви, ні свідком, ні присутнім, ні десь там віддаленим віртуальними просторами Інтернету від тієї церкви, де правиться в цей час, а бути у ній, саме у церкві не тільки ментально, але й фізично. Це дуже важливо відчути себе членом церкви серед людей, які моляться разом з тобою, відчути себе близько біля престолу.

Ви знаєте, коли священик готує речовину до здійснення євхаристії, покладаючи агнець на дискос, потім він піднімає звіздицю і, кадячи над ладаном, здіймається над кадилом, промовляє слова: “І прийшовши, звізда стала над тим місцем, де було дитя!” І покладає цю звіздицю на дискос. В цю мить дискос стає для нас символом ясел. І та звіздиця умовна нагадує про Віфлеємську зорю, і повітря та покрівці нагадують нам про пелюшки, якими оповивався Христос Спаситель.

Церква і є для нас тим вертепом у Віфлеємі, до якого прямували поклонитися Христу. Через неї, через присутність на Богослужінні ми самі долаємо ті часові і географічні відстані, які відділяють нас від свого Віфлеєму.

Іван Гаврилюк

Я хотів би привітати свій народ, привітати себе зі святами: і Новим роком, і Різдвом Христовим - з надією на те, що прийде щось нове у їхнє життя.

Ганна Стеців

Вітає співвітчизників зі святом Іван Гаврилюк, народний депутат України від блоку Віктора Ющенка.

А ми продовжуємо розмову з владикою Ігорем, єпископом Харківським та Полтавським УАПЦ.

Ганна Стеців

Якою була Ваша дорога до Бога, до церкви, до Вашої, так би мовити, місії в цьому житті?

Владика Ігор

А тут, мабуть, дуже доречне питання в Різдво. Бо напевно, Різдво для мене, як і для тисяч моїх ровесників на секуляризованому сході України було тим віконцем, яке допомагало відчути себе біля церкви, причетної до народної традиції.

Я ріс у містечку, де церкви були зруйновані ще у 30-ті роки на Харківщині, в Балаклії. І тільки завдяки тому, що у Різдво вся родина відчувала себе разом, завжди, щоб там не було, родина намагалася зібратися докупи.

У той час, ще коли я був дитиною, попри всі заборони ходили колядувати. І зараз пригадую, з яким зворушенням дитиною переживав ті церковні коляди, які сповіщали, “нова радість стала, яка не бувала, над вертепом звізда ясна увесь світ засіяла”. Це 60-ті роки. І в ті роки співати ту колядку було сміливістю.

Люди випростувалися, люди відчували свою гідність у цей час, відчували, що зі своєю традицією не треба ховатись. І, мабуть, оце відчуття того, що наша присутність у церкві дає нам можливість реалізуватися, як особистостям, вона є дуже цінним життєвим досвідом. Відчуття того душевного багатства, яке зберегли люди, що попри десятиліття проведені поза церквою зруйнованою більшовиками все одно продовжували відчувати себе християнами, пригадували про це в Різдво і переживали Різдво, як своє особисте свято попри все.

Ганна Стеців

Народний депутат України, академік Микола Жулинський вітає українців зі святом.

Микола Жулинський

Пане Господарю, дозвольте заколядувати Ваш дім звеселити, дітей побудити!


Отак в дитинстві бігом, поспіхом, ковтаючи слова, ми бігали від хати до хати, грюкали дверима, вбігали в сіни або під вікно і віншували і починали колядувати в надії, що ми одержимо або яблуко, або якусь копійку, або якийсь подаруночок. Але не важливо було що, важливо було бути при цьому святі, відчувати, що ти також причетний до великого Різдва Христового.

Я бажаю всім, хто слухає нашу “Свободу” великого душевного розчулення від того, що ми ,попри все, на своїй рідній землі ,у своїй рідній державі маємо сьогодні можливість святкувати велике свято Різдво Христове і привітати кожного, і побажати кожному добра і щастя на многії літа, великих гараздів, і великих надій на щасливе майбутнє.

Ганна Стеців

А наш діалог з Владикою Ігорем продовжується. У якому віці Ви зрозуміли, що церква - це Ваше призначення?

Владика Ігор

Мабуть, що уже в досить пізньому. Я в старших класах подумав над тим, щоб поступити в семінарію, але тоді в силу різних причин не зважився і не хотів завдавати кривди батькам, вони ще працювали. І їм, вчительці та начальникові будівельної організації, мій вступ до семінарії автоматично б означав позбавлення права на роботу.

Крім того, офіційна церква, яка існувала тоді, не викликала в мене великої довіри і лише, коли повернулася в Україну українська церква, я зважився зробити цей крок.

Ганна Стеців

Від Різдва до Різдва чи змінюється у вас оце відчуття з віком? Чи сприйняття Різдва залишається таким, як у дитинстві, чи зараз є інші відчуття? Що для Вас зараз Різдво? Що було колись?

Владика Ігор

Напевно кожен із нас у дні, які повертають у минуле, найбільш радіє не тому, що змінився в чомусь, а тому, що в чомусь лишаєшся таким незмінним, наївним, яким був колись замолоду.

Я сподіваюся, що щось із того, що мені передали мої батьки, дідусі, я зберігаю в цей час. Я думаю, що це не менш цінне, ніж якісь здобуті знання чи здобутий досвід священничого служіння, чи навіть досвід, здобутий присутністю в церкві.

Сподіваюся водночас, що і радість, і біль від спілкування з іншими людьми, які бувають у церкві, той досвід, який приходить до нас у житті, позначається на мені, як і на кожному, із кожним Різдвом вносячи щось нове у розуміння величі, з якою приходить до нас той, хто покликаний спасти кожного з нас і цілий світ разом.

Ганна Стеців

Маємо різдвяні привітання від Лариси Скорик.

Лариса Скорик

Я бажаю всім, хто сьогодні збереться за святковим столом Святвечора, солодкої куті, погідного настрою, великих надій на те, що до наступного Різдва ми дочекаємо ще щасливіше і в повному складі із наших близьких і рідних. І скажемо так само, як сьогодні один одному: Христос вертається.

Ганна Стеців

Славіте його, відповідаємо Ларисі Скорик і продовжуємо нашу розмову з єпископом Полтавським і Харківським УАПЦ Владикою Ігорем.

Мабуть, Різдво в різних країнах різне. Як Ви можете порівняти місця, де Ви бували з Різдвом на Україні?

Владика Ігор

Воно видається не таким різним при наближенні, як справляє враження екзотичність обрядів, на які ми звертаємо увагу передусім на відстані.

Напевно це відчуття повноти днів, яка приходить у дні Різдва, відчуття радощів єднання в молитві Церкви, відчуття постійної новизни цього повторюваного і завжди нового водночас свята, яким є Різдво для кожного народу.

Воно є спільним для різних людей. Інша річ, що постіндустріальна цивілізація прагне комерціалізувати Різдво, перетворити його на якусь дитячу розвагу, на привід для того, щоб втягти навіть у борги для того, щоб відзначити свято. Все це, звичайно, руйнує атмосферу Різдва.

Різдво – це свято присутності людини в церкві. І кожного разу, коли ми підміняємо церкву чимось іншим, навіть, якщо це інше – народна традиція, навіть, якщо це інше – зустріч родини. Тоді Різдво втрачає, втрачає дуже багато чого.

І сучасна західна цивілізація сама постійно переживає біль цієї втрати Різдва. Церква у кожній західній країні перед різдвяними святами знов і знов закликає пригадати про справжню сутність Різдва, про переживання приходу в світ Спасителя, яке не повинно затулятися жодними розвагами і іграми.

Ганна Стеців

Чи доречною, Владико, тут буде фраза про те, що легше верблюдові увійти в вушко голки, ніж багатому в Царство Небесне?

Владика Ігор

По-перше, сама по собі бідність ні від чого не рятує. Україна опинилася у дуже специфічному становищі сьогодні. Вона пройшла жорстку школу комунізму, вона багато чого втратила, вона втратила свої еліти, пережила розрив традиції, але вона мала те, що для церкви завжди було вельми цінним чинником : вона набула досвід сповідництва, мучеництва за Христа.

Кров мучеників – це найкоштовніший дар у церкві. І може завдяки не нашим чеснотам, а тим мільйонам мучеників, які загинули, ми сьогодні дістали шанс бути однією із найбільш релігійних націй у Європі. Ми переживаємо повернення до церкви.

Радість зустрічі із церквою, з церковною традицією є і сьогодні ще радістю відкриття нового для, мабуть, мільйонів українців. І дуже важливо сьогодні не втратити цього. Ми повинні дивитися зараз на хвороби західної цивілізації не для того, щоб критикувати її, щоб вставати в якусь зверхню позицію щодо неї.

Нам треба вчитися на чужих помилках, розуміти, що ми йдемо тим самим шляхом, якими пройшли народи постіндустріального суспільства. І на цьому шляху ми можемо зараз ще постаратися не згубити тієї природної причетності до церковної традиції, яку ми сьогодні знову відкриваємо для себе.

Я повторюю, що покладатися на автоматично отриманий від попередніх поколінь дар східної побожності ні в якому разі не варто, але треба вміти цінувати цей дар, цінувати оту багатющу традицію Візантійського обряду, яку ми маємо. Цінувати українську помісну інтерпретацію цього обряду Візантійської традиції і сформованих у ній народних звичаїв і вміти не перетворювати все це на маскарад на якусь спробу патріотичного самозамилування, а оволодіваючи цим кодом, розуміти його, як мову розмови із Богом.

Ганна Стеців

Олександр Мороз шле свої віншування з Карпатських гір із Трускавця, де голова СПУ відзначає свято Різдва Христового.

Олександр Мороз

Я хочу сердечно привітати всіх тих, хто шанує це свято із різдвяними і новорічними святами. Для більшості людей це свято є срібним святом дитинства, святом родини, святом початку життя. Бо саме тут закладалися сімейні традиції, адже в тій чи іншій мірі кожен відчував нібито якусь руку над сім’єю, яка вела її, захищала і цим кріпила традицію родинну.

Ганна Стеців

Христос рождається, Олександру Олександровичу!

Олександр Мороз

Славімо його!

Ганна Стеців

Ми продовжуємо розмову з Владикою Ігорем. Ви кажете, що багато хто зараз повертається до церкви, приходить до церкви, але разом з тим, ми знаємо про речі, коли от дуже багаті люди, політики намагаються використати церкву, використати для якихось своїх інтересів. Як це сприймати? Як цьому протистояти?

От ідуть вибори. Відомі факти, коли на минулих виборах використовували священиків певні політики. Як цього не допустити? Як сприймати те, що от є магнати, які будують церкви на свої гроші, гроші, зароблені нечесним шляхом? Чи це є добре, чи це є зле? Як взагалі це розуміти? Ми розгублені. Суспільство ще до такого не звикло і не знає, як це собі пояснювати.

Владика Ігор

Напевно, найголовніше тут не фаталізувати нашу сучасну ситуацію і не уявляти собі, що вона унікальна. На жаль, від часів імператора Костянтина Великого, а, може, й раніше, завжди було властивим для держави намагатися використати церкву. Сила церкви полягала, серед іншого, в розумінні нею своєї ідентичності. Того що незалежність церкви починається із її вміння сказати “Ні”. Може, десь м’якше, а десь і сміливіше, як це вмів говорити, скажімо, Святитель Амвросій Медіоланський чи Василь Великий, померлий на засланні Іоан Злотоустий.

Сьогодні церква проходить не менш важкі випробування , ніж вона проходила за більшовиків. Тоді все було більш-менш зрозуміло. Особливо в 30-ті роки, коли церква була жорстоко винищувана режимом. Складніше стало тоді, коли режим спробував використати церкву. Це настало не вчора, не сьогодні, а ще у вересні 1943-го року.

Зараз кожен: і бідний, і багатий – намагається зрозуміти, а чим церква потрібна саме для нього. Я дуже хотів би припускати, що більшість заможних людей, які жертвують на церкву, все ж таки в основі своїх почуттів мають прагнення спокутувати свої провини, здобути ласку в Бога, уявляють собі, що гроші, пожертвувані цій церкві, вони вкладають у свою “небесну скарбницю”, про яку читаємо у Євангелії.

Ганна Стеців

Чи Бог завжди приймає таку жертву? Жертву, котра десь ґрунтується на нечесно заробленому, на кривді чиїйсь.

Владика Ігор

Ось це вже інше питання. По-перше, ми ніколи не повинні відповідати за Бога. Те, що ми з вами бідніші за якогось магната, ще не означає, що ми чесніші за нього. Маємо безліч інших прикладів протилежних. Саме по собі ні багатство, ні бідність не є ні чеснотою, ні злочином. Думати про кожного багатія, що його гроші здобуті нечесним шляхом, це вже засуджувати, що є гріхом для християнина.

Інша річ, що кожна людина, яка дає щось церкві, повинна зрозуміти, що ця жертва набуває сенсу тільки тоді, коли вона є щира і коли дається не із бажання відкупитися, дати хабара Богові, щоб Він не помічав якихось твоїх вад. От тоді це, дійсно, вертається вже на нову провину. Може, важчу за попередню.

“Жертва Богові – дух сокрушенний”. Так говорить Псалом. Коли людина хоче відкупити свої провини, вона повинна пам’ятати, що Христос завжди вчив нас бачити себе не у священнослужителі, не у будівлі церкви, а в своєму ближньому : у скривдженому, вбогому, гнаному. Коли ми хочемо здобути ласку Божу, ми повинні дбати про нього і пам’ятати, особливо у ці різдвяні дні, про тих, хто потребує нашої допомоги, про тих пенсіонерів, які не мають грошей на хліб, про дітей, які не можуть відпочити на півдні, про багато-багато інших соціально скривджених категорій наших людей.

Звучить колядка “Нова радість стала”:

Нова радість стала, яка не бувала: Над вертепом звізда ясна світу засіяла.

Де Христос родився, з Діви воплотився, Як чоловік, пеленами у Бога повився.

Ангели співають, славу возвіщають, Як на небі, так і на землі мир провозглашають.

Давид виграває, в гуслі ударяє, Мелодійно і предивно Бога вихваляє.

І ми теж співаймо, Христа прославляймо, Із Марії рожденного смиренно благаймо:

- Просимо Тя, Царю, небесний Владарю, Даруй літа щасливії сего дому господарю.

Даруй господарю, його господині, Даруй літа щасливії нашій неньці Україні.

Дай нам мирно жити, Тобі угодити І з Тобою в царстві Твоїм на вік віків жити.


Ганна Стеців

Владико, людина слабка, і часом, коли жертвуєш, то десь та думка, що “Ось я дам і, може, мені за це буде щось добре.” Знаєте, ця думка буває присутньою. Як би цього позбутися? Чи це є гріхом? Як це з себе вичавити, як давати, не думаючи, що тобі буде за те ще чимось заплачено? Це така, знаєте, проста проблема, але це проста проблема простих людей.

Владика Ігор

Я думаю, що це найскладніша з усіх проблем. Найскладніше для нас – зуміти розмовляти з Богом. Найголовніше для людини – це навчитися молитися. Знаєте, це та наука, яку ми на сьогодні повинні опанувати. Знову повертаємося до сьогоднішнього дня. Воно допомагає нам відчути реальну присутність Христа ось тут, зараз, переді мною. Ця присутність дає нам шанс і водночас вимагає від нас навчитися говорити до нього і слухати його.

Коли ми даємо жертву, це теж наша молитва, це теж наш спосіб мови із ним. В цьому випадку найголовніше – це пам’ятати, що Бог дивиться у наше серце і слухає не те, що ми говоримо устами, а те, що ми думаємо, що ми переживаємо у собі.

І для будь-якої молитви, для будь-якого спілкування з Богом найголовніше – не грати, не намагатися вдавати з себе когось іншого, несхожого на себе самого, а бути природним, щирим і відчути в собі те, що є чужим твоїй природі, звільнитися від цього. Свою жертву сприймати як елементарний дар спілкування, не відкуплення від образи на тебе, не (повертаюсь до цього негарного слова) хабара, який дається, щоб Він не помічав твоїх вад. Твої вади в тобі лишаться. Але важливо пам’ятати, що Бог любить нас завжди. Навіть тоді, коли ми є найстрашнішими грішниками. Може, для того Він так часто говорить про ту одну вівцю, яку пастир іде шукати, залишаючи 99 інших.

Ганна Стеців

Владико, чи є такий момент у житті людини, чи є такі обставини, чи є щось таке, коли не можна переступити Храму Господнього, коли не треба цього робити?

Владика Ігор

Дуже здавна, ще в старозавітній церкві було вироблене вчення про людську нечистоту, старозавітне вчення: в єдні віки людині не рекомендується приходити до церкви. Але у християнській церкві це вчення радикально переосмислене. До церкви, до Бога не можна йти без чистого серця.

Є така притча, яку Христос розповідав, про весільну учту, на яку запрошені були гості. А тоді на Сході прийнято було одягатися на весілля у спеціальний одяг. Навіть зараз ми ,коли збираємося на якесь святкування, ми завжди одягаємося урочистіше, ніж повсякдень. І ось один із гостей прийшов туди в своєму буденному брудному одязі. Його наказали викинути у зовнішню темряву. Саме це, мабуть, і є образом, який має підказати нам, чого не треба нести з собою в церкву. Не треба входити туди, бувши певним у своїй вищості від інших людей, зберігаючи зло, ненависть до іншого. Церква вимагає від нас щирості і покаяння. Не тільки розуміння своїх провин, але й відчуття того, що є сила, яка здатна зміцнити наші сили, слабкі людські сили у сотні разів і дати нам, може, єдиний шанс змінитися, стати кращим, подолати свої людські вади.

Ганна Стеців

Степан Гавриш – координатор парламентської більшості.

Степан Гавриш

Христос народжається, славімо Його. Дай Боже всім здоров’я, щасливої долі і любові, щоб вам все вдалося, і було вдосталь всього. Щоб Україні і українцям, їхнім дітям було щасливо у майбутньому.

Ганна Стеців

Священик як посередник між рабом Божим і Господом під час сповіді. Є багато людей, які не можуть зважитися, власне, на цього посередника. Чи є великим гріхом сповідатися Господові без священика? Чи це все-таки є обов’язковим мати священика як посередника?

Чи може людина просто прийти до храму і промовити: “Господи, прости мені, я согрішила, я зробила тето, тето, щиро каюсь”? Як на практиці, в щоденному житті мають чинити люди, які, власне, не можуть зважитися на ту першу свою сповідь?

Владика Ігор

Звичайно, може людина, навіть не обов’язково в церкві, перепросити Бога. Кожен з нас може сповідатися кожен день, але ця сповідь не матиме сакраментального, таїнственного значення, не буде таїнства.

Коли ми уникаємо присутності свідка, ми все ще лишаємо собі, може, прихований від самого себе, шанс повторити цю провину і не просто соромимося їх, ми ще до неї прив’язані.

Ми не відчуваємо сповіді як суду, з якого ми повинні вийти, відрубавши корінь цієї провини. Бо найголовніше в сповіді – не просто визнати провини, а, як коли ми пораємо город, познаходити коріння і, як бур’ян, повиривати те коріння і викинути його геть. Священик не є посередником, він свідок.

Свідок при тій розмові так само, як потрібен свідок на суді. Він, священик, повинен бути присутнім при нашій розмові з Богом. І не від свого імені, а від імені церкви, наділений таким правом у таїнстві і ротуніях, рукоположення священиків, священик може дати нам найкоштовніший дар, який кожен з нас переживає, як потребуємо, прощення гріхів, провин за умови нашого щиросердного каяття.

Ганна Стеців

Із-під різдвяної зірки – до нас Оксана Білозір.

Оксана Білозір

Дорога моя українська родина, всі українці, які живуть в Україні, які знаходяться за межами своєї землі, мені надзвичайно приємно всіх нас привітати із Різдвом Христовим і сказати на весь світ: “Христос родився, славімо його!” Це велика наша казка, яка є традицією цілого нашого народу багато-багато поколінь. Казка чому?

Тому що саме в цей день, де б ми не були, в яких би ми обставинах не перебували, ми завжди сідаємо за святковий стіл, завжди молимося в одну і ту саму хвилину, як одна велика світова сім’я.

Я хочу в цей день, в цей вечір побажати кожній родині, щоб Господь благословив її мудрістю, здоров’ям, щедрістю, благами, щоб маленький Ісусик приніс в кожну українську хату любов.

Я ще хочу сказати, що Новий рік, який приходить на нашу землю, він є символічний рік. Ми знаємо, що це буде важкий економічний рік, важкий політичний рік.

І в той же час, ми маємо як би над нами перст Божий. Тому що наступний рік, 2004-ий,- це рік, який іде під покровою Божої Матері, Діви Марії. І будемо сподіватися, що Вона збереже і нас, і Україну, і українську сім’ю.

(співає)

На небі зірка ясна засяла І любим світлом сіяє. Хвиля спасення к нам завітала, Бог в Віфлеємі раждає.

Щоб Землю з небом в одно злучити, Христос родився, славіте. Христос родився, славіте.


Ганна Стеців

Скажіть, владико, свято Різдва Христового зараз, колись і в майбутньому. Це, може, риторичне запитання. Але як колись святкуватимуть люди це Різдво, чи прийдуть вони чистішими до того Різдва, ніж тисячу років тому?

Чи приходимо ми кращими до Різдва, ніж були минулого року? Чи людина має, знову ж таки, шанс самовдосконалитися? Народитися знову і знову разом з Ісусом?

Владика Ігор

Напевне, християнин за своєю природою є найбільшим реалістом в погляді на історію, тому що церква завжди була противницею абсолютизації людського процесу і віри в те, що ми стаємо кращими разом із поліпшенням умов життя чи здобуття нових технологій.

Ми такі, які і були тисячі років тому. Ми можемо інакше одягатися, інакше розмовляти, мати багатший побут, але лишаємося з тією самою вдачею, що і наші далекі-далекі предки.

Ганна Стеців

Себто від Адама і Єви ми не маємо шансів стати кращими? Ми залишаємося такими ж грішними?

Владика Ігор

Якби ми лишалися такими людьми, як і в час творіння, якби ми не ставали б кращими, то не було потреби самому Спасителеві приходити, щоб віддати себе за нас. Ось після Його приходу ми здобули той шанс, якого не мали наші предки до Хреста, ми Його кров’ю відкуплені.

І тепер уже проходимо випробування: як ставимося до цього, наскільки ми є вдячними, наскільки готові прийняти Христову жертву. Мені хочеться вірити, що і через сотні років Різдво святкуватимуть так само.

Але я читаю Євангеліє і знаю, що там попереджається про охолодження віри, про прихід лжехристів і лжепророків, що має настати перед останнім другим приходом Христа у світ.

І найбільшого оптимізму для нас , християн, має додавати те слово, яке іде слідом за всіма дуже жорсткими картинами майбутнього, історії. Але хто витримає, той спасеться.

Ганна Стеців

Іван Плющ, блок Віктора Ющенка.

Іван Плющ

Давайте мати Бога в душі. Мені хотілося б, щоб кожен, молячись Богу, просячи Бога, зрозумів, що якщо кожен із нас буде все робити те, що записано в Божих заповідях, то ми досягнемо того, що просимо у Бога. Будьмо ж вірними Богу, будьмо вірними собі, будьмо вірними тому Слову, якому нас вчить Святе Письмо.

Ганна Стеців

Христос народився, Іване Степановичу!

Якби Ви знали, що зараз слухає Вас людина, якій найтяжче зараз на Україні в цей день, Різдва Христового, коли всі святкують, коли в усіх є радість, є якась людина або кілька людей, які не можуть дати з собою ради, яким це свято не змогло принести радості, що Ви би могли тій людині сьогодні сказати?

Владика Ігор

Свято кожного з нас народжується в нашому серці, бо насамперед саме там, в глибині нашого людського єства переживаємо ми зустріч з тим, хто приходить до нас.

І незалежно від того, в яких ми є сьогодні умовах, ми можемо, може, на мить, але мить, яка осяє все наше життя, відчути, що є той, хто нас розуміє, підтримує, готовий, попри всі наші вади, пробачити і прийняти, пригорнути, обійняти, як батько блудного сина.

Дуже важливо, особливо в цей день, відчути цю присутність. Я хотів би всім нам побажати пережити це зворушливе відчуття поєднання Неба із Землею, поєднання всіх нас із тим, хто приходить, щоб спасти світ, із тим, хто віддається нам з усією всемогутністю Бога, кладучись дитятком у ясла, дає нам самим взірець відчути ціну і цінність переживання своєї слабкості, прийняття своїх хвороб, своїх переживань, як жертви, яка має свій сенс, як уроку, з якого ми маємо зробити висновки.

Ганна Стеців

Владико, після цих Ваших слів, я б хотіла, щоб Україна і світ почули голос мужньої жінки. Матері нашого колеги Георгія Гонгадзе, якого ми ніколи не забудемо. Слово Лесі Гонгадзе.

Леся Гонгадзе

Я хочу привітати мій народ моєї доброї і гарної держави України. У цей Різдвяний вечір святий ми відмічаємо народження Ісуса Христа. Хай Кутя сьогодні у Різдво буде ласкавою для дітей наших і людей наших .

Ганна Стеців

Владика Ігор продовжує.

Владика Ігор

Вміймо переживати кожне випробування, яке проходимо, як іспит, за який неодмінно дістанемо винагороду. І хай ці відчуття допоможуть нам пережити це нинішнє Різдво, як, може, унікальне в своєму житті, яке змінює його, яке осіває нас відчуттям того, що Віфлеємська зірка кидає своє сяйво у нашу душу, щоб привести і нас разом із волхвами до Христа.

Ганна Стеців

Політики продовжують надсилати свої різдвяні поздоровлення. Віншує українців Віктор Ющенко, Юлія Тимошенко, Степан Хмара, Ігор Юхновський. Теплі слова і віншування ці ми пересилаємо нашим слухачам і дякуємо єпископу Полтавському і Харківському УАПЦ владиці Ігореві, у приємному товаристві якого ми провели цей Різдвяний вечір. Дякуємо за милу і щиру розмову. Христос народився! Славімо Його!

(лунає колядка “Добрий вечір, пане-господарю”)

Добрий вечір тобі, Пане – господарю. Радуйся! Ой радуйся, земле, Син Божий народився!

Ой, у Віфлеємі сталася новина. Радуйся! Ой, радуйся земле, Син Божий народився! Ой, радуйся земле!

Там Діва Марія породила Сина. Радуйся! Ой, радуйся земле, Син Божий народився!

Він несе спасіння тим серцям, що вірять. Радуйся! Ой, радуйся земле, Син Божий народився!

Син Божий народився!

Він несе спасіння тим серцям, що вірять.

Радуйся! Ой, радуйся земле, Син Божий народився!

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG