Доступність посилання

06 грудня 2016, Київ 14:23

“Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”. Німці в Україні.


Сергій Грабовський, Максим Стріха “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”. Німці в Україні.

Київ-Прага, 9 січня 2004 року.

Олекса Боярко

Добрий вечір, шановні слухачі. В ефірі програма “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”. Перед мікрофоном Олекса Боярко. Ми продовжуємо цикл передач, присвячений етнонаціональному портрету України.

Сьогодні мова піде про німецьку спільноту на українських теренах. Доля цієї спільноти, можливо, була більш трагічною, ніж доля деяких інших етнічних груп. Але, з іншого боку, хто не пережив своєї трагедії на українській землі, за володіння якою змагалися кілька тоталітарних режимів? Перед мікрофоном доцент Києво-Могилянської академії Ігор Лосєв.

Ігор Лосєв

До 1940 року німці в Україні були четвертою за кількістю національною меншиною, нині шістнадцятою. Таке зменшення питомої ваги цієї етнічної групи пов''язано з реаліями Другої світової війни та трагедією, що спіткала практично всіх громадян колишнього СРСР, які мали нещастя вважатися німцями. В Радянському Союзі в різні періоди були різні “погані” національності, незважаючи на офіційну інтернаціональну пропаганду. Були сумнівні національності (як наприклад латиші, литовці, естонці, фіни), були небажані (як євреї після 1945 року і весь період боротьби проти космополітизму і сіонізму), але бути німцем в СРСР завжди було важко, а над усе після 1941, коли майже кожному німцю треба було особливо старанно доводити політичну лояльність.

Німці з''являлися в Україні ще за часів княжої доби, в ХІ-ХІІст.ст. То були переважно купці, що створювали свої торгівельні колонії в Києві, Володимирі Волинському, Луцьку.

У ХІІІ ст. галицько-волинські князі почали запрошувати німців у свої міста для розвитку комерції та ремісництва. Їм надавалися пільги і привілеї, насамперед щодо самоврядування та судочинства згідно з магдебурзьким правом.

Гальцький князь Юрій Болеслав дуже сприяв поселенню німців у Галичині. У період з 1300 до 1550р.р. німецькі поселенці у Львові мали такий вплив, що починаючи з 1352р. з німців вибиралися міські голови Львова, війти, і більшість членів міської ради.

Чимало міських документів писалося німецькою мовою.

З кінця XIV і в XV столітті німецька колонізація поширилася на міста Волині й Поділля. Перші католицькі єпископи Львова, Холма, Перемишля були німці.

Сільського населення серед німців України було значно менше, вони жили за німецьким правом.

З другої половини XVст. В містах України розпочались процеси полонізації німецького населення, і тільки незначна частина німців українізувалась.

За часів козацької держави XVІІ – початку XVІІІст. на Наддніпрянщині і Лівобережній Україні з''явилося чимало німецьких ремісників, фермерів, лікарів, військових, вчителів. Утворюються німецькі колонії.

У Києві німецька колонія існувала ще на початку 20 століття.

Ціла низка видатних українських діячів 17-18ст.ст. були людьми німецького походження, зокрема: церковний діяч Інокентій Гізель, теолог і військовий інженер Адам Зернікав, архітектори Ян Баптиста і Готфрід Шедель, генерал артилерії Фрідріх фон Кенігсек та інші.

Чимало німців поріднилися з козацькою старшиною і стали частиною української еліти: це Гампфи, Ламздорфи, Брінкени, Рітнери, Полі.

Олекса Боярко

Німецька культура мала значний вплив на формування модерної української нації. Про один із вимірів цього впливу розповідає мій колега Сергій Грабовський.

Сергій Грабовський

Німецький філософ Йоган Ґотфрид Гердер, який творив у другій половині XVIII століття, вважається хрещеним батьком як романтичної концепції культури, так і модерного націоналізму. За Гердером, найвищою цінністю життя індивіда та людства були вільна особистість та вільна нація. Відтак держава не повинна бути деспотичною, накидаючи свою ланці на розвиток окремої людини, а нація не має права порядкувати долею іншої нації. Гердер рішуче відкидав ідею про “вищі” та “нижчі”, “історичні” та “неісторичні” нації та культури. Ба більше: деякі нації він вважав зіпсутими впливом сучасної йому цивілізації. Для відродження оркестру національних культур, де кожна окрема культура мала вести певну тему, він вважав за необхідне звернутися до досвіду тих народів та їхньої традиційної культури, які перебували в затінку позірно більш успішних та агресивних, зіпсованих квазіінтелектуальністю і державним деспотизмом. До числа цих народів Гердер відносив і українців. У своєму щоденнику він записав: “Україна стане новою Грецією – у цій країні чудовий клімат, щедра земля, і її великий музично обдарований народ прокинеться колись для нового життя”.

Ідеї Гердера мали неабиякий вплив у Європі. Під впливом цих ідей до драматичних сюжетів української історії звертаються Байрон і Пушкін, Міцкевич і Делакруа. У самій Україні збирання цінних етнографічних матеріалів, передусім народних пісень, які б засвідчували істинний народний дух, здатний оновити підупале сучасне життя, стало справою життя багатьох послідовників ідей філософії Гердера, зокрема, Миколи Цертелєва та Михайла Максимовича, Ізмаїла Срезневського та Осипа Бодянського. Ідеологія романтизму вимагала “будити” приспані і змертвілі нації і давала своїм послідовникам моральне право виступати від імені усієї нації, а не її окремих верств.

Під впливом ідей Гердера та його послідовників великих змін зазнає нова українська література. Скажімо, в перших піснях “Енеїди” Іван Котляревський застосовує народну мову для описання бурлескно-травестійних ситуацій, тобто у так званому “низькому” жанрі; але в останніх розділах поеми ця мова використана вже для описання героїчного козацького чину. А вже у “Наталці Полтавці” позитивні персонажі розмовляють вишуканою мовою на народній основі, тоді як комічні і негативні постаті вживають суржик.

Варто нагадати, що у перших своїх творах Тарас Шевченко постає саме як поет-романтик і залишається під впливом романтизму до кінця життя.

Олекса Боярко

І знову слово Ігорю Лосєву, котрий тепер вестиме мову про життя німецької меншини в Україні у часи Російської імперії та Української революції.

Ігор Лосєв

У другій половині XVІІІст. розпочалася нова хвиля німецької колонізації в Україні, зокрема хліборобської на Наддніпрянщині та на землях знищеної Росією Запорізької Сечі. Це було так би мовити організоване переселення, організоване імперською владою: переселенцям безкоштовно віддавали земельні наділи, на 10-30 років їх звільняли від податків. На Катеринославщині Катерина ІІ поселила німців-менонітів (особлива галузь протестантизму).

На початку ХІХ ст. розпочинається німецька колонізація півдня України. Тут були вихідці із західної частини Німеччини: Бадену, Вюртембергу, Ельзасу, Рейнланд-Пфальцу. За переписом 1897 року в південній Україні жило 345 тисяч німців. Дуже активно німці колонізували Волинь, створюючи там сільськогосподарські поселення. На 1897р. в цьому регіоні нараховувалося приблизно 200 тисяч німців. В цей період переважну більшість німців України становлять мешканці сіл.

Німецькі громади зберігали свою мову і культуру, чому сприяло розвинуте внутрішнє самоврядування з німецькою мовою як офіційною. Проте всі привілеї німцям було скасовано в 1871 році (на них поширили військовий обов''язок і російську мову як офіційну), суттєво обмежили й самоврядування. Через окремішність і самоізоляцію німецьких громад контакти з українцями були епізодичними. Приплив німців на Галичину не був надто великим у вказаний період через аграрне перенаселення краю. Великий вплив мали німці на Буковині, йдеться про німецький осередок в Чернівцях (“малий Відень”), про найважливіші урядові посади на Буковині, що належали німцям.

Проявом цих впливів був й той факт, що деякі буковинські українські письменники (зокрема Юрій Федькович і Ольга Кобилянська) використовували в своїй творчості німецьку мову. Практично скрізь в Україні німці жили своїм окремим національним життям, дещо ізольовано, намагаючись зберігати етнічну відрубність і навіть певну екстериторіальність.

Драматичним етапом в історії українських німців була І Світова війна.

Німецько-російська війна принесла хвилю обмеження для місцевих німців. З Волині й Холмщині німців було депортовано головним чином до Сибіру, потім лише частина депортованих повернулась до своїх осель. Під час війни 1918-1920р.р. німці Катеринославщини потерпали від військ Нестора Махно, згодом від голода 1921-1922р.р.

До української держави німці поставилися байдуже, хоча в армії УНР було кілька вищих офіцерів німецького походження (генерал Дельвіг, полковник Отмарштайн). Але в Галичині німці активно підтримали ЗУНР, чимало німців були офіцерами УГА зокрема підполковник Бізанц, сотник Кох, генерал Кравс, генерал Ціріц).

Цікаво, що генерал Антін Кравс після поразки національно-визвольних змагань в Україні емігрував до Австрії, де відмовився від генеральської посади в австрійській армії, мотивуючи це присягою Україні. У Відні він видав українською мовою книги спогадів про війну за незалежність з промовистою назвою “За українську справу”.

Олекса Боярко

Детальніше про щойно згаданого одного з восьми генералів Української Галицької Армії Антона Кравса розповідає Віталій Пономарьов.

Віталій Пономарьов

Німець за походженням, Антін Кравс народився 23 листопада 1871 року у містечку Берегометі на Північній Буковині. Двадцяти років він закінчив кадетську школу у Відні, а під час Першої світової війни командував п’ятдесят п’ятим Бережанським полком австрійської армії.

Одразу після проголошення Західно-Української Народної Республіки Кравс перейшов на службу до щойно створеної Української Галицької Армії. 5 грудня 1918 року очолювана ним військова група у боях з поляками здобула містечко Хирів, 8 грудня – Нижанковичі і виступила на Перемишль. Проте коли група Кравса 27 грудня наблизилася до Перемишля, він отримав наказ припинити наступ. У березні 19-го року Кравс керував Вовчухівською наступальною операцією з метою визволення Львова. 12 березня, не отримавши дозволу командування наступати на містечко Судова Вишня, він подав у відставку.

На початку серпня генерал Кравс був призначений командантом сорокатисячної Центральної ударної групи і командував спільним походом українських армій на Київ. З огляду на своє німецьке походження, Кравс наполягав (хоча і безуспішно), щоб визволенням столиці від більшовиків командував українець Осип Микитка. У неділю вранці 31 серпня об’єднане українське військо здобуло Київ, а ввечері до міста увійшли частини білої армії під командуванням генерала Бредова. За наказом українського керівництва, що сподівалося на співпрацю з денікінцями у боротьбі проти червоних, Кравс уклав з Бредовим угоду про демаркацію. Згідно з нею, українське військо відійшло зі столиці на лінію Стугна – Васильків – Ірпінь. А вже у вересні група Кравса під Фастовом билася і з денікінцями, і з частинами Якіра та Котовського. У вересні 20-го року очолювані Кравсом підрозділи УГА прорвалися до Чехо-Словаччини, де були інтерновані у таборі біля міста Ліберців. 24-го року Антін Кравс оселився у Відні і мешкав там до своєї смерті 13 листопада 1945 року. Віталій Пономарьов, “Радіо Свобода”, Київ.

Олекса Боярко

І завершує програму Ігор Лосєв розповіддю про сучасний стан німецької меншини в Україні.

Ігор Лосєв

Але німці Буковини виступали за приєднання до Румунії і підтримували політику цієї країни.

Внаслідок цих всіх подій кількість німців України зменшилась протягом 8 років з 1914 до 1922р.р. майже наполовину.

В УРСР німці мали 6 національних районів і кілька десятків національних сільрад. Вони мали німецькі школи, педінститут в Одесі, пресу і культурні установи. Німці потерпіли під час колективізації, бо належали майже сзуціль до “куркулів”, і від голоду 1932-1933р.р. Під час цієї компанії було знищено всю інфраструктуру німецького національного життя, національні райони і сільради скасували. У 1936-1938р.р. було винищено більшу частину німецької інтелігенції.

Після так званого “золотого вересня” 1939р. всіх німців Галичини і Волині було репатрійовано до Німеччини. Аналогічна доля спіткала німців Буковини й Бесарабії. З початком війни 1941р. німців виселили з Криму і Лівобережної України. Ті, хто лишився на окупованій території отримали від німецької окупаційної влади статус “фольксдойче”. Під час відступу німецька влада переселила 350000 німців України до Німеччини. Потім у 1945 році Радянська влада вивезла із Німеччини приблизно 250000 німців, вихідців із України, але повернула їх на північ СРСР, або до Середньої Азії.

Нині за переписом 2001 року в Україні визнали себе німцями 33300 осіб, це 88% від числа тих, хто записався німцями під час 1989 року. Із них лише 12% назвали рідною мовою - німецьку, 22% - українську і 64% - російську. Компактного розселення німців в Україні немає.

Олекса Боярко

На все добре, шановні слухачі. Наступної п‘ятниці ми продовжимо розповідь про етнонаціональний портрет України. Ви слухали програму “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”. Вів передачу Олекса Боярко. Говорить “Радіо Свобода”.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG