Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 08:42

“Інтернет-майдан”


Андрій Охрімович “Інтернет-майдан”

Київ, 12 січня 2004 року.

Андрій Охрімович

Шановні слухачі, вітаю вас. В ефірі “Інтернет-майдан”. Перед мікрофоном автор та ведучий програми Андрій Охрімович.

Щороку на загальнодержавному рівні українському народові гундосять мантру: “Україна – це Хрещатик, вздовж якого брудний сніг місять громадяни, які приїхали подивитися на ялинку, власним оком обсервувати шизоїдну архітектуру Майдану Незалежності та послухати трансляцію новорічного звернення головного Діда Мороза до народу”.

Але Київ, при всій любові до святої столиці, – не вся Україна, а Хрещатик – не увесь Київ. Тож, оговтавшись від культурного отупіння, громадянин наш запитує себе: “Чи не проспав бува чого?”

І таки проспав... У Мукачеві антизаконно знімають законно обраного мера та заарештовують депутатів, у Львові найближчі родичі керівництва СДПУ(О) намагаються знищити мистецький клуб “Лялька”, а заодно, й прикрити “Львівську газету”...

Паперова преса, тим часом, шелестить про мавпу та підсумки року Росії в Україні. Все разом воно нагадує щось до болю близьке та рідне... Чи не ГеБе перебудовчого розливу? Надія Шерстюк. Читання віртуальних газет.

Надія Шерстюк

“Кадрова революція у Кабміні, про яку так довго говорили “більшовики”, відбулася,” - іронізує “Главред”. І продовжує далі: ”Згідно з президентськими наказами, фракція “Трудова Україна”- Партія промисловців і підприємців на дві третини замінила своїх представників в уряді”.

“Валерій Хорошковський, екс-міністр економіки, - розвиває далі “Українська правда”, - зважився на рішучий крок і написав заяву про звільнення”. Часопис вважає, що добровільна відставка Валерія Хорошковського з посади міністра економіки – це черговий вдалий хід “сім’ї Кучми”. “Ні для кого не є секретом, що “екс-євроінтегратор” Хорошковський – один з партнерів по бізнесу президентського зятя Віктора Пінчука. На парламентських виборах 2002 року Пінчук був “патроном” виборчого блоку “Команда озимого покоління”. На зміну Хорошковському прийшов Микола Деркач, колишній посол України у Литві.

“Зміцнення “трудовиків” на ключових посадах в економічному блоці можуть означати не лише підготовку до обвальної приватизації привабливих промислових об’єктів напередодні президентських виборів, але й демонстрацію готовності за першої ж можливості завдати превентивного удару по позиціях Миколи Азарова,” - зауважує “Главред”.

“Масовий приплив свіжої крові до уряду, - робить висновок “Форум”, - значною мірою продиктований, як і більшість значних кадрових перестановок у 2004 році, наближенням президентських виборів”. Адже від того, наскільки ефективно спрацює у цьому році економічний блок в уряді, багато у чому будуть залежати перспективи кандидата у президенти, на якого зробить ставку чинна влада.

Андрій Охрімович

На форумі сайту “Подробиці” зринула пропозиція: після того, як попустить різдвяно-новорічне похмілля, організувати конкурс на “Найкраще чудо майдану Незалежності”. Все одно його ще раз перебудовувати збираються. “Я, – пише дописувач – чув, що десь є камінь такий, з якого молоко капає... От би нам щось подібне!”

А на “Правді. Ру” їдного дядечка після косячка на одвертість потягнуло: “Народ, ви вже вибачте мені, але по обкурці такий маразм починаю плести, що самому соромно”.

Ще інший, вочевидь після доброго стаканюри, всерйоз забалакав про власну причетність до новітньої історії. Ну, а деякі форумні бійці поводять себе так, ніби належать до специфічного контингенту: ФСБ, АПУ, СБУ, ЦРУ та Ватікану...

Між цими шизими орлами ширяють рядові дописувачі та обурені громадяни. Словом, “Палата № 6”, між койками якої неквапом походжає Віктор Недоступ.

Віктор Недоступ

На українських інтернет-форумах обговорюють феномен Конституційного Суду України. На форумі сайту “Подробиці” відвідувач на ім’я Альбес запитує: “Яких ще дивовижних рішень нам чекати від Конституційного Суду? Та будь-яких!” І додає: “А куди дивиться наш великий омбудсмен, коли так нахабно порушуються права мільйонів громадян України?” Такий собі Цинік закидає: “Цікаво, а який вони номерочок викинуть першого квітня?”

На сайті “Фор-Ю-Ей” персонаж на ім’я Віли Токарєву пише: “Стосовно рішення Конституційного Суду вони показали себе готовими підписати все, що завгодно. Яке там верховенство права? Досить простої логіки, щоб зрозуміти чим вони керувалися. Однак вічний Данілич з третім, четвертим та п’ятим терміном мало реальний. Президента має обирати народ, а не сходняк. Думати спочатку треба, а потім Конституцію міняти...”

На форумі “Української правди” про колізію висловилися коротко: “Абсолютно зрозуміло, що владу вони просто так не віддадуть”. І одразу виринув зойк: “Куди дивиться опозиція?”

А тут і виринув такий собі Смогитель Вадим: “Це не національна опозиція, а конкуренти Кучми, і вони займаються конкуренцією з більш успішним об’єднанням на Банковій... Їх опозиційні очі спрямовані в бік Банкової... Їхні опозиційні зади направлені в бік нації... Треба нам самим згуртовуватися!” І додає: “Я зі свого боку перешлю сотню доларів.” Після такого спічу лишається поцікавитись електронною адресою Смогителя. Серед інших реквізитів там стоїть ніжне ім’я столиці Австрії.

Тим часом на форумі сайту “Мадан.Орг” у всі цій владній шизофренії вгледіли стрункий історичний контекст. Автор під псевдо-Нафта-Газ пише “Цікаві спостереження виникають з приближенням трагічної дати 350-річчя розділу України на зони окупації: Лівобережну та Правобережну, що деякими “нє помнящімі родства” та емоційно “ущемльоннимі” вважається 350-ти річчям Переяславської Ради, возз’єднанням... Спроби відмічати дату розподілу на окупаційні зони в Польщі, Німеччині, Кореї викликають глузування і співчуття лікарів-психіатрів в тих країнах дотепер.”

В ту ж ямку лягає інша репліка: “Чи свій день святкує наша міліція? Наші міліціонери святкують свій день 20-го грудня, який дивним чином співпадає із днем правоохоронних органів Росії. Однак відомо, що 12-го січня 1917-го Центральна Рада Ухвалила рішення про створення української міліції. То, може, українським міліціонерам слід з більшою повагою поставитись до своїх коренів і свого походження.”

Історичний ступор останніх днів дивним чином характеризує репліка з форуму білоруського видання “Хартія-97” стосовно білоруського гаранта, бацьки Лукашенко: “Кліщ сидить поки що крепко. Пам’ятаю на свої собаці витягував кліща... Проблема. Намазав його вазеліном, щоб перекрити кисень, і лише через 10-ть хвилин зміг його витягнути, щоб голову не відірвати, інакше може бути зараження крові. Так і у нашому випадку. Прийде час і достойних людей буде багато.”

Андрій Охрімович

Влада любить впливати на громадян і має для цього багато засобів. Скажімо, напередодні Нового року до тебе, запросто, як “два пальці об асфальт”, може вдертися півдесятка зодягнутих у чорне героїв. Тицяючи в лицьо “оружієм” вони змушують тебе їхати кудись і десь там давати якісь свідчення. Але свідченням під дулами автоматів справа не обмежується. Тож коли у під рукою нема знайомого нардепа-визволителя, то Новий рік ти обов’язково зустрінеш за ґратами.

Власне, за подібним сценарієм “небо в клітинку” світило одному з фундаторів “Львівської газети” Маркіяну Іващинину, людині через “революцію на граніті” добре знаній ще з початку 90-х.

“Ну, а яким же чином решті громадян протистояти сотням тисяч озброєних яничар?” – спитаєте ви. Можна й підказати. Це, передусім, громадянська солідарність, Інтернет та матеріал Сергія Грабовського. Як на мене, він достатньо точно попадає “в жилу”.

Сергій Грабовський

Коли Беніто Муссоліні прийшов до влади в Італії у жовтні 1922 року, Інтернету, звісна річ, не було. Але учень Леніна, прихильник ідей тоталітарного соціалізму, не тужив, бо мав чимало справ і без того. Адже треба було в країні, яка мала давні традиції політичної демократії та свободи слова, встановити повну й остаточну одностайність. Але якось не випадало одразу розігнати опозиційні партії та закрити незалежну пресу. Тому лідери опозиції загадково гинули, а на вільнолюбні газети знайшлися податкові і пожежні служби з їхніми нескінченними перевірками та штрафами. І тільки у 1926-27 роках ствердилася, нарешті, повна єдність партії (лишилася тільки фашистська) та народу; а хто був проти, на того чекав спеціальний трибунал і гнівні інвективи в черговій промові дуче.

Коли Адольф Гітлер прийшов до влади у січні 1933 року, йому було вже легше, адже існував багатющий досвід більшовиків і фашистів. Отож Гітлеру на вкоськання багатопартійності та уніфікацію преси знадобилося тільки півроку.

Україна, як відомо, - це не тільки “не Росія”, але й “не Італія” та “не Німеччина”. В українців свій шлях, своя влада і своя опозиція. А ще в Україні є незалежна преса, точніше, як вважають самі журналісти, рештки незалежної преси. Ось що про це каже Маркіян Іващищин, директор мистецького об‘єднання “Дзиґа”, співвласник “Львівської газети”, котрого якраз і спробувала була затримати львівська податкова міліція напередодні нового року:

Маркіян Іващишин

Тільки я казав би, що це не репетиція. Як на мене (я трошки песиміст в даному випадку), але це такий завершальний етап приборкання інформаційного простору в Україні. Мені здається, що це спроба винищувати залишки свободи слова.

Сергій Грабовський

Можливо, щастя Іващищина не тільки в тому, що були неподалік народні депутати, котрі визволили його (поки що) із-за ґрат, а й у тому, що тепер існує Інтернет, і саме в Інтернеті за адресою www.gazeta.lviv.ua/marek триває збір підписів під зверненням на захист Маркіяна, його справи та свободи слова в Україні

Андрій Охрімович

Не знаю, як кому, а мені після усього почутого хочеться повернутися в дитинство і в мокрому пісочку ліпити гарні пасочки. Або ж, на крайняк, запхатись у “Павутину” й прослідкувати, як там в сенсі забавок.

Електронні технологи таки подбали про насичення віртуального світу “до болю знайомими образами” політиків і поп-зірок. Поява віртуальних цяцьок у “Павутині” із залученням персонажів політичних ігор – не стільки “втеча од дійсності”, скільки поєднання матеріального з метафізичним. Інтернетівський двійник президента Росії або ж спікера держдуми є таким собі неслабим кроком до аудиторії, а не “ширянням у хмарах”. Про це найкраще знають фахівці електронних інформагенцій newsru.com та lenta.ru, дослідження яких просканувала моя колега Богдана Костюк:

Богдана Костюк

Одними з перших українських "віртуальних політтехнологів" стали веб-майстри агенції mignews.com.ua, які зробили “політичний короткометражний серіал” за участю української політичної еліти.

“Мігньюсівська” мультяшка довела, що й в Україні можна зробити цікавий віртуальний анімаційний серіал, використовуючи на перших ролях персонажів, які грають перші ролі у справжній, невіртуальній, українській політиці.

Але зусилля українських розробників побачили на Заході, де традиції політичної сатири перенесені в електронні технології від доби зародження цих технологій. Так, розробники комп’ютерних ігор використали сучасну політику як актуальну електронну гру, і операція “Буря у пустелі” та сценарії “Балканської кризи”, так би мовити, народилися вдруге уже в Інтернеті.

Програміст та автор електронних мультяшок, голандець Джеймс Букбайндер, подивившись “живі картинки” на сайті migenws, зазначив, що “політична сатира” – це ознака оздоровлення суспільства.

Джеймс Букбайндер

Я зробив анімаційний фільм “Колобок”, в якому спробував намалювати портрет російської дійсності такою, якою ми, іноземці, її бачимо. І це моя перша картина, що здобула таку бурхливу реакцію глядачів.

Думаю, що українці потребують подібних мультфільмів, які з гумором демонструють те, що тут відбувається. Це сприятиме звільненню суспільства від якихось політичних забобонів. Для мене таке короткометражне анімаційне кіно, яке з екрану здатне перейти на дисплей, значно важливіше і більш інтелектуальне.

Богдана Костюк

А герої коміксів, казок, сатиричних оповідань вкупі з реальними політиками і зірками кіно та спорту поважно гуляють по дисплеях, виринають з інтернет-“Павутини”... і часто видаються ближчими до повсякденного життя свого народу, ніж їхні реальні прототипи.



Андрій Охрімович

І на завершення цього випуску “Інтернет-майдану” “Дума про слоника”, яку Юрко Позаяк написав у 1998 році.

“Слоника замучили Кляті москалі. Похилився хоботом Слоник до землі: “Прощавай же Україно, Ти ж мій рідний краю! Безневинно молоденький Слоник помирає! Гей! Гей!”

На цьому все. Всього вам доброго. Зустрінемось через тиждень. Андрій Охрімович. Радіо “Свобода”. Київ.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG