Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 10:50

“Країна Інкогніта”. Митрополит Сильвестр Косів - противник Переяславської Ради.


Сергій Грабовський “Країна Інкогніта”. Митрополит Сильвестр Косів - противник Переяславської Ради.

Київ-Прага, 13 січня 2004 року.

Олекса Боярко

Радіожурнал “Країна Інкогніта” – це спільний пошук історичної істини. “Країна Інкогніта” – це знайомство з маловідомими сторінками життя України. “Країна Інкогніта” для тих, хто не боїться долати чужі та власні забобони і упередження.

Сергій Грабовський

Вітаємо вас, шановні слухачі! Сьогодні, напередодні 350-ліття так званої Переяславської Ради (хоча цих рад насправді у цьому місті було кілька у різні роки), варто згадати людину, яка у тодішніх політичних розкладах виявила себе мудрішою за багатьох провідних політиків і військовиків. З вами, як і завжди, Сергій Грабовський, журналіст Радіо Свобода, і Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, член Асоціації українських письменників.

Максим Стріха

Сьогодні мова піде про митрополита Київського Сильвестра Косова, котрий у добу Козацької революції і Переяславської угоди відзначався осібною, ні на кого не схожою позицією, хоча не зумів зробити її загальним надбанням...

Сергій Грабовський

Максиме, спершу кілька слів про Сильвестра Косова. Я наведу його біографічні дані за новітнім Довідником з історії України (видавництво “Генеза”):

Отож Косів (Косов) Сильвестр [р. н. невід. -13(23).4.1657] - український культурно-освітній та церковний діяч. Походив з дрібної православної шляхти з Вітебщини. Протягом багатьох років був викладачем Віленської і Львівської братських шкіл, а також Лаврської школи. У 1632 разом з Петром Могилою брав участь в організації Київської Колегії. У 1634 був висвячений на єпископа мстиславського, могилівського та оршанського, а у 1647, після смерті Петра Могили, обраний київським православним митрополитом. На час його перебування на митрополичій кафедрі припадають події національно-визвольної війни українського народу під керівництвом Богдана Хмельницького. Косів був явним і непримиренним ворогом зближення України з Московією. Він засудив рішення Переяславської ради 1654, відмовився скласти присягу на вірність московському цареві і підпорядкувати Київську митрополію московському патріархові. Як і Петро Могила, Косів був прихильником західної орієнтації.

Максим Стріха

Отже саме цей православний ієрарх, білорус із походження, людина, яка отримала блискучу освіту в Замості, в знаменитій на той час Академії, найкращій у Польщі, людина, яка залишила блискучі богословські твори (писані, до речі, по-польському) саме цей православний ієрарх на Різдво 1648 року зустрів Богдана Хмельницького у києві як Богом даного володаря, поклавши на той час вирішальний, мабуть, наріжний камінь у побудову козацької держави. Кожна держава мусила тоді отримати свою легітимацію від Церкви.

Сергій Грабовський

У совєтські часи квазіісторичні романи Івана Ле та Натана Рибака поливали брудом митрополита Сильвестра Косова, котрий начебто був таємним агентом Польщі (бути агентом Москви вважалося тоді чимось абсолютно нормальним). Насправді ж, очевидно, “провина” Косова перед московськими царями і совєтськими генсеками полягала в тому, що він справді мав інший проект України, ніж у складі Російської держави. Та і українську Церкву він бачив незалежною. Ось що з цього приводу говорить Патріарх Української православної Церкви (Київський патріархат) його святість Філарет:

Патріарх Філарет

Митрополит Сильвестр Косів у тій ситуації бачив, що приєднання України до Росії нанесе велику шкоду українській Церкві. Він був правий. Що втратила Київська митрополія за часи приєднання до Московського патріархату? По-перше, Київська митрополія усе своє краще віддала російській Церкві. Вона, насамперед, підняла освіту, бо російська Церква в ті часи не мала не те що вищих учбових закладів, вона не мала навіть загальноосвітніх церковних шкіл. І тому все краще було вивезено в Росію. І не тільки це. І митрополит Сильвестр Косів все це передбачав, тому що він розумів, що приєднання Церкви до Церкви іншої держави це є приєднання вже самої української держави до другої держави. І він боровся до останнього часу свого життя щоб не приєднати Київську митрополію до Московського патріархату. Він помер – ще після нього боролось духовенство, але все-таки не змогли устоять, тому що цією справою займалась не російська Церква, а займалися цією справою російські царі, тому що вони будували імперію якраз розуміючи, яку роль відіграє Церква у розбудові імперії. Так само ми тепер знаємо, що таке означає відокремлення української Церкви від Московського патріархату. Це означає побудову своєї власної держави.

Сергій Грабовський

Дещо під іншим ракурсом бачить Сильвестра Косова і його діяльність професор Наталя Яковенко – провідний український дослідник тієї історичної доби.

Наталя Яковенко

Так, справді Сильвестр Косів був рішучим противником підпорядкування Київської митрополії чи Руської православної церкви, як її тоді називали, Московському патріархату. Інцидент, коли він відмовився від присяги, а ще перед тим категорично заявив Бутурліну що він “ нє бівал челом і мілості єво царского вєлічества к сєбє нє поісківал” достатньо свідчить про його позицію так само як і відмова присягати коли він так само говорив, що він живе не пфід чиєю владою, а про прохання Війська Запорозького він, мовляв, не знає, це справа гетьмана і Війська.

Сильвестр Косів – це надзвичайно помітна і, я би сказала, драматична фігура в такому “трикутнику” великих людей, які вершили долю України в середині XVII ст. Я б серед цих трьох великих назвала Петра Могилу, Богдана Хмельницького і, власне, Сильвестра Косова. Про що йдеться. За життя Петра Могили Косів був, як би можне це сказати, місяцем, який відбиває світло сонця.

Косів був одним з тих людей, а може і першою людиною у середовищі могилянців і прибічників, співробітників Могили, які давали інтелектуальне забезпечення могилянському оновленню православ‘я. Косів був обраний на митрополію, власне, як такий, який найяскравіше відбивав оце могилянське світло. За своїми переконаннями Косів продовжував лінію Петра Могили, програму, яка була спрямована на забезпечення православній церкві і руському народові, забезпечення у вигляді своїх магнатів, своїх панів, української православної знаті. Програма була надзвичайно широко закроєною. Очевидно, що могла у перспективі дати далекосяжний результат, який невідомо як змінив би історію України. Але сталося те, що сталося. Коли вибухнула козацька революція Косів опинився між двох вогнів. Козацька революція денонсувала ідеологічну програму Могили. Для Косова розпочинається з 1648 року драматичний період конфліктів і компромісів. Компромісів із Богданом Хмельницьким, із великим гетьманом, і в цій низці компромісів Косів програв. Косів програв не розрахувавши свої сили.

Є такий знаменитий епізод, який свідчить, що гетьман зламав митрополита. Цей епізод грудня 1649 – січня 1650 року, коли Косів за дорученням гетьмана уже їде з козацькою депутацією на Сейм до Варшави із завданням гетьмана – підтримати затвердження Зборівської угоди, із напутнім словом гетьмана, яке звучало дослівно так: “А ти отче митрополите, коли в наших речах тобі доручених не будеш проти ляхів стояти і на щось нове призволяти і робитимеш це над нашу волю, то конечно будеш у Дніпрі”.

Зверніть увагу не те, що посвячення гетьманської зброї і благословення на війни і на Берестейську битву 1651 року, і на війну з ляхами так звану у 1654 році давав гетьману не Косів, а східні ієрархи: у 1651 році коринфський митрополит Йоасаф, а в 1654 – антіохійський патріарх Макарій. Переяславська церемонія здійснювалась без Косова. Переяславську церемонію проводили лише переяславські попи на чолі з соборним протопопом і дияконом.

Максим Стріха

Отже Косів велична і водночас трагічна постать, яка не вписується і в сучасні схеми отого “єдиного потоку” яким дехто бажає бачити українство в середині XVII ст. Безумовно, його державотворча програма була могилянською. Вона спиралася на те, що руською нацією (тобто українською) безумовно є вищі верстви. І селянство (про нього взагалі не йшлося), і навіть козацтво в особливий розрахунок не брались. Ця концепція Косова зазнала поразки, як зазнала поразки, на жаль, пізніше його інша концепція - української окремішньості.

Сергій Грабовський

В українському суспільстві на той час існував конфлікт різних бачень самого суспільства, його політичного устрою, ролі Церкви у цьому суспільстві. І Україна не була винятком у тогочасній Європі. Нагадаю тільки два факти: Богдан Хмельницький вів листування з лідером Англійської революції Олівером Кромвелем (а підґрунтя цієї революції значною мірою було саме релігійним); а безпосереднім наслідком впливу київського православ‘я на московське став розкол в останньому, який резонує і донині. І знову слово Патріарху Філарету та професору Яковенко

Патріарх Філарет

Церква в Україні – вона діяла разом з своїм народом, діяла разом з українським козацтвом, і тому це була така спільна праця. Не було відділення Церкви від держави, але й не було підпорядкування церкви державі. Це коли в Росії опинилась наша Церква, то вона стала підпорядкованою державі, а потім її відокремили на словах, а в дійсності її підпорядкували державі досить міцно.

Наталя Яковенко

Косів під час війни був у становищі свого серед чужих, чужого серед своїх. Відмовившись присягати царю у 1654 році він знову опинився між двох вогнів, а скоріше сказати – попав з вогню та в полум‘я, тому що наслідком його відмови підкоритися царю стало визнання за Косовим де-факто верховенства гетьмана над Церквою. Це значило визнання того, що раніше належало королю. Наприклад, уже в червні 1655 року Хмельницький затверджує своїм універсалом нового намісника Михайлівського Золотоверхого монастиря, тобто прямо втручається у прерогативи Косова. А після смерті Косова (як ви знаєте, Косів помер на 2 місяці раніше від Хмельницького) після Косова гетьман сам уже призначає Собор для обрання нового митрополита. Під цим кутом зору, то можемо сказати, що у цьому “трикутнику великих” він виявився найслабшою ланкою, тому що у нього не було ні великого авторитету Могили, ні залізної волі Хмельницького, а відтак він мусив вийти з гри і вийшов з неї правда ще до власної смерті.

Сергій Грабовський

Максиме, як бачимо, судження досить різноспрямовані. Чи можна їх якось примирити і синтезувати?

Максим Стріха

Мені здається, що ці судження зумовлені позицією Його Святості Філарета, як наступника Косова на київській митрополичій кафедрі з одного боку. З іншого боку, у позицію професора Яковенка, як дослідника, насправді, тут немає перехідної грані, адже Косів вийшов з ситуації з честю не тільки власною смертю.

Він вийшов з ситуації з честю оборонивши честь української церкви, принаймні до кінця свого життя, а власне і за життя двох його наступників. Не забуваємо, що московський Патріарх Никон, який підпорядкував Москві православні єпархії білоруські, коли туди ввійшло московське військо, щодо України того не зробив.

Не можна відмовити Наталії Яковенко в її найголовнішому спостереженні. Він, безумовно, був постаттю дуже трагічною, своїм серед чужих, чужим серед своїх.

Ця трагічність виявилася ще яскравіше у останнього, незалежного, так би мовити, київського Митрополита, який ще був під зверхністю Патріарха Царгородського Йосифа Тукальського. З одного боку, поляки вкинули його за незалежницьку позицію до Мальборської фортеці. З іншого боку, гетьман Івашко Брюховецький вимагав тоді від Москви поставити київським Митрополитом москаля аби, на решті, звільнитися від таких зрадників агентів Польщі, як Тукальський.

На жаль, в цих внутрішньоукраїнських змаганнях, де не було єдності, а де було по три гетьмани на двох, ми в 1686 році втратили фактично незалежну фактичну церкву, що призвело до дуже тяжких наслідків для України, до тих наслідків, яких ми не можемо подолати ще й досі.

Але Сильвестр Косів лишався символом, лишався символом того, що найважливіша ідеологічна інституція того часу – церква, рішуче не сприйняла Переяславської угоди, що київське духовенство воліло, цитую тодішній документ: “Радше померти, аніж присягнути цареві”. Відтак Сильвестр Косів, безумовно, був дуже незручним для конструкторів переяславської легенди.

Сергій Грабовський

І безумовно, митрополит Сильвестр Косів має законне право на поважне місце в історії. Вели радіожурнал “Країна Інкогніта” Максим Стріха і Сергій Грабовський. Хай вам щастить, і хай Україна розкриває вам свої загадки. Говорить “Радіо Свобода”.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG