Доступність посилання

06 грудня 2016, Київ 23:43

“Економічний журнал”


Марія Щур “Економічний журнал”

Прага, 11 січня 2004 року.

Марія Щур

Вітаю вас, шановні слухачі, на хвилях радіо “Свобода”. В ефірі “Економічний журнал”, перед мікрофоном Марія Щур. Розпочнемо з теми, яка тією чи іншою мірою, але торкається всіх. Йдеться про рекордне падіння курсу американського долара. Цього тижня курс американської валюти впав до відмітки одного долара та двадцяти восьми центрів за євро.

На думку фахівців, якщо так піде і надалі, ця тенденція може зашкодити усій світовій економіці. Та поки що ті, хто можуть найбільше вплинути на валютний курс – центральні банки Америки та Європи утримуються від будь-яких дій. Хіба що американський міністр фінансів виступив у середу зі заявою, що міцний долар – це добре для американської економіки.

Джон Сноу (переклад)

Ми підтримуємо сильний долар. Сильний долар є в американських інтересах, і, звичайно, ми віримо, що вартість валют, обмінний курс валют, повинні визначатися на відкритому конкурентному ринку.

Марія Щур

На другий день після заяви курс долара впав ще на два центи. Експерти на світових ринках іронічно називають такі заяви "open mouth operations", тобто “операції відкритого рота”, що означає голослівну заяву, яка на відміну від “open mаrket operations”, тобто “операцій на відритому ринку”, має на меті лише психологічний вплив на ринок. Тему продовжує Василь Дарчук.

Василь Дарчук

Причиною катастрофічного падіння долара фахівці із МВФ і Світового банку бачать передусім у колосальному дефіциті федерального бюджету США, який за часів президента Буша і війни в Іраку сягнув 500 мільярдів доларів у величезному торгівельному дефіциті у наслідок постійного зростання імпорту і зниження американського експорту, а також у небажанні Центрального банку США збільшити банківський процент за вклади і позички.

Тим часом американські економісти і офіційні особи принаймні донедавна вважали, що низький курс долара іде на користь американській економіці, заохочуючи іноземних споживачів купляти американську продукцію, гальмуючи імпорт іноземної продукції через її теперішню дорожнечу.

Проте нині вже і серед американських фахівців зростає занепокоєння у зв’язку з безперервним падінням долара, яке не має достатніх підстав і логічного пояснення, особливо нині, коли американська біржа і економіка явно одужують. У четвер МВФ звернувся до США із закликом вжити заходів для припинення падіння курсу долару, передусім скоротивши дефіцит федерального бюджету, і попередив також, що дальше падіння долара може створити загрозу для світової економіки.

Проте, на думку фахівців, зниження бюджетного дефіциту потребує тривалого часу. У рамках цих рекомендацій Центральний банк США мав би збільшити процентні ставки, однак його керівники вважають, що цей захід був би дещо передчасний. Коли ж ідеться про торговельний дефіцит, тобто багатомільярдний розрив між американським експортом і імпортом, то нинішній низький курс долара якраз може допомогти вирівняти баланс.

Європейські фінансові фахівці побоюються, що дальше падіння долара, якщо його не зупинити, може тривати до середини року і сягнути 1 долара і 35 центів за євро, що було б явною фінансовою і економічною невідповідністю.

Марія Щур

Від проблем світової економіки, на які Україна немає жодного впливу - до економічних проблем, які Україна може вирішувати, та таких, що вона сама собі створює.

Україна програла битву за “Руслан”, однак двобій ще не скінчився. Федеральний суд Канади вирішив, що конфіскація українського літака була законною. Йдеться про сплату боргу перед кіпрською енергетичною компанією. Українська влада, зі свого боку, вважає рішення суду несправедливим і докладає зусиль для того, щоб повернути літак на батьківщину.

Ба більше, як кажуть експерти, навіть якщо літак і продадуть з молотка, він все одно не зможе піднятися у небо, бо використовувати літак за призначенням, крім нинішнього його власника, АНТК ім. Антонова, ніхто не зможе. Із Києва повідомляє Сергій Кисельов.

Сергій Кисельов

Український літак АН-124 “Руслан” було заарештовано в Канаді 26 червня 2003 року на підставі рішення Верховного Суду цієї країни. Річ у тім, що компанія “TMR Energy Limited” виграла в стокгольмському арбітражному суді 40-мільйонний позов до Фонду держмайна України, звинувативши його у невиконанні контракту по модернізації Лисичанського нафтопереробного заводу.

Українська сторона вважає, що рішення федерального канадського суду не повинно було стосуватися літака “Руслан”, власником якого є АНТК ім. Антонова. Більше того, дозволивши продати це повітряне судно в рахунок боргу, канадські судові власті створили патову ситуацію. В інтерв’ю для радіо “Свобода” фахівець із повітряного права, завідуючий кафедрою повітряного та космічного права Національного авіаційного університету Володимир Рижий пояснив:

Володимир Рижий

Я думаю, що канадському суду буде важко реалізувати своє рішення з огляду на те, що навіть якщо цей літак буде продано, то є процедурні перепони, зокрема, скажімо, відповідно до Чикагської конвенції ІКАО – Організація міжнародної цивільноїавіації. Питання щодо реєстрації повітряного судна, тобто покупець, який купить цей літак, він не зможе підняти його в повітря. Не те, що підняти в повітря, а навіть запустити двигуни.

Тому що будь-який літак має право мати лише реєстрацію в одній державі, тобто ця реєстрація свідчить про національну належність того чи іншого повітряного судна. Якщо Україна добровільно, а мені наскільки відомо, вже є відповідного суду одного із районних судів міста Києва про те, що б заборонити нашому авіаційному департаменту скасовувати реєстрацію цього літака.

А без цієї реєстрації будь-яка авіаційна влада не дозволить експлуатувати це повітряне судно.

Сергій Кисельов

Додав експерт з авіаційного права Володимир Рижий. АНТК ім. Антонова в свою чергу має на меті боротися за відміну судового рішення. За словами керівника прес-служби підприємства Андрія Савенка...

Андрій Савенко

Ми не залишили наших спроб відновити справедливість і будемо подавати апеляційну скаргу на рішення цього суду, будемо продовжувати боротьбу за повернення нашого літака нам, як єдиному і законному власнику цієї машини.

Сергій Кисельов

Запевнив керівник прес-служби АНТК ім. Антонова Андрій Савенко.

Марія Щур

Тим часом несподівана новина надійшла із Польщі. “Індустріальний Союз Донбасу” зробив свою першу інвестицію у польську економіку. Всупереч очікуванням, перше грошове вливання донецьких бізнесменів у Польщі спрямоване не у металургійний завод у місті Ченстохові, стати власником якого донеччани намагаються вже кілька місяців, а у збанкрутілий м’ясопереробний комбінат “Пекполь”.

Однак, польські експерти вбачають певний зв’язок між цією інвестицією донеччан та планами щодо металургійного заводу у Ченстохові. Подробиці у повідомленні нашого варшавського кореспондента Володимира Павліва.

Володимир Павлів

Польська фірма “Пекполь” упродовж кількох місяців перебуває у стані банкрутства, тому інформація про те, що ця фірма знайшла інвестора, стала повною несподіванкою для експертів польського ринку. Не менше здивування викликало те, що інвестором став “Індустріальний союз Донбасу”, який у Польщі в основному асоціюється з металургійним бізнесом та планами щодо металургійного заводу у місті Ченстохові.

Однак про серйозність партнерських намірів фірми “Пекполь” та “Індустріального союзу Донбасу” свідчить те, що надзвичайне зібрання польських акціонерів фірми в останній день 2003 року змінило персональний склад наглядової ради. З того моменту головою наглядової ради фірми “Пекполь” став колишній генеральний директор корпорації “Індустріальний союз Донбасу” Сергій Тарута, а його заступником Максим Мордан, у 2001 –2002 роках заступник голови правління акціонерного товариства “Хліб України”.

Крім них, членами правління стали ще 2 українців: Олександр Пилипенко, керівник департаменту з питань інвестицій корпорації “ІСД”, та Олексій Петров, колишній директор одного з департаментів “УкрСиббанку”. 5 грудня було створено також нове правління фірми “Пекполь”, котре очолив ще один українець, ще до кінця минулого року заступник торгового представника посольства України у Польщі Костянтин Литвинов.

Нове керівництво польської фірми повідомило, що статутний капітал “Пекполю”, котрий становить зараз 1,5 мільйони доларів, буде підвищено до 100 мільйонів доларів. А ще на 100 мільйонів доларів буде видано акцій фірми. Більшість польських ринкових аналітиків оцінили цей вчинок донецьких підприємців як спробу використати інвестування в “Пекполь” у якості локомотиву, який мав би переконати польську владу вирішити на користь “Індустріального союзу Донбасу” питання із приватизацією металургійного заводу у Ченстохові.

Самі донеччани заперечують таку версію. Сергій Тарута на прес-конференції переконував журналістів, що інвестиція у фірму “Пекполь” ніяк не пов’язана з інвестиційними планами щодо Ченстоховського металургійного заводу. “Ми в цілому добре оцінюємо потенціал польської промисловості і хочемо зміцнити у ній свою позицію”, - сказав Сергій Тарута. Однак ці запевнення не переконали польських експертів.

Адже до складу наглядової ради фірми “Пекполь” разом із донеччанами потрапив також і Лекс Кшипчик, колишній керівник Ченстоховського заводу, в минулому році віце-голова державного підприємства “Польські металургійні заводи”. Таким чином, польські експерти практично не мають сумнівів, що “Індустріальний союз Донбасу” зовсім не зацікавився м’ясною промисловістю Польщі, а лише здійснив певний тактичний хід, щоб наблизитися до головної мети, тобто здобуття металургійного заводу у Ченстохові.

Адже мова йде про високу ставку. Як пише польська газета “Виборча”, переймаючи контроль над польськими металургійними заводами, український інвестор здобув би шанс не лише провадити діяльність на території ЄС, але й отримав би певну можливість впливати на польську політику щодо Брюсселя у справі експорту сталі. Остаточне рішення щодо вибору головного інвестора Ченстоховського металургійного заводу відкладено до середини січня.

Марія Щур

Інвестиції українських бізнесменів закордоном зовсім не означають, що закордонні інвестиції не потрібні самій Україні. І найбільш ймовірним кандидатом на роль великого інвестора могла б претендувати Німеччина. Та німецькі бізнесмени чомусь не дуже поспішають в Україну. Наша німецька кореспондентка Надія Кандиба розповідає, чому.

Надія Кандиба

За даними німецького Інституту економічних досліджень, серед економічних партнерів України Німеччина посідає 3 місце. Її частка в українському імпорті перевищила вже 9 %. За цим показником Німеччина випередила всі інші країни, які постачають на український ринок свою продукцію. Винятком залишається тільки Туркменістан. Водночас з німецької точки зору, частка України в експорті Німеччини залишається надзвичайно низькою і становить тільки 0,4 %.

Говорить експерт німецького інституту економічних досліджень Ульріх Тісень.

Ульріх Тісень (переклад)

Тут Україну можна порівняти з такими країнами, як Словенія, Таїланд, Малайзія або Ізраїль. Подібна ситуаціяспостерігається, до речі, і з прямими німецькими інвестиціями. Їхній обсяг досі не відповідає розмірові України.

Надія Кандиба

Так, в економіку Польщі іноземні підприємці інвестували у 8 разів більше, ніж в Україну. Навіть невеличка Словенія вдвічі випереджає Україну за цим показником. Наукові працівники німецького інституту економічних досліджень переконані, що позитивний досвід багатьох німецьких підприємців, які вже працюють в Україні, спонукає також інші фірми уважніше придивитися до її ринку, де можна знайти дешеву і водночас відносно кваліфіковану робочу силу.

Навіть канцлер Німеччини Герхард Шредер визнав нещодавно, що враховуючи дешеву робочу силу в Україні та Китаї, слід очікувати, що німецькі фірми в майбутньому переноситимуть до цих країн цілі ділянки свого виробництва.

Марія Щур

Хоч як не скаржаться німці на умови бізнесу в Україні, поволі все ж вони починають інвестувати. А їхнім українським колегам і діватися нема куди. Тож зціпивши зуби, вони доводять, що успішним в Україні бути можливо, навіть якщо ти намагаєшся вести свою справу чесно. Видавця, виконавчого директора Видавничого Дому “СофтПрес” Еліну Шнурко-Табакову представляє ведуча рубрики “Власна справа” Ірина Біла.

Ірина Біла

“Світ зв’язку”, “СНІР”, “Офіс”, “Телеком”, – це назви лише частини журналів, які випускає в світ Видавничий дім “СофтПрес”. Створений на початку дев’яностих “СофтПрес” вже за кілька років став лідером серед видавництв в галузі інформаційно-комунікаційних технологій. Докладніше про те, які плани та проекти вдалося втілити розповідає співвласник компанії та її виконавчий директор Еліна Шнурко-Табакова.

Еліна Шнурко-Табакова

За ті 8 років, що вже минули, ми відкрили дуже багато різноманітних проектів, які можна класифікувати на 3 основних напрямки. По-перше, це видавництво. Де є комп’ютерний журнал “CHIP”, журнали “Світ зв’язку”, “Hi-Tech”, “Телеком”, “ММ”, “Гроші та технології”, “Офіс”, газета “ДК зв’язок”.

Другий напрямок – то Інтернет компанія, яка займається впровадженням Інтернет сайтів. І третій напрямок – це компанія “Медіацентр четвертий сектор”. Основна мета – це впровадження ідей інформаційного суспільства.

Ірина Біла

На сьогодні загальний тираж всіх видань складає 4 мільйони 200 тисяч примірників. А загальна аудиторія читачів нараховує понад 600 тисяч. Про те, хто є читачем журналів та газет Видавничого дому “СофтПрес”, які його особливості – Еліна Шнурко-Табакова.

Еліна Шнурко-Табакова

Це, по-перше, люди, які хочуть мати і підвищувати свої обізнаності у якихось технічних питаннях, з самого початку саме в інформаційних технологіях. По-друге, це ті, хто зацікавлені у вдосконалені і розширенні цивілізованих принципів побудови свого бізнесу.

Ірина Біла

Виконавчий директор “СофтПрес” вважає, що початок 90-х був сприятливим часом для початку власної справи.

Еліна Шнурко-Табакова

Коли ми почали в 1995 році, в нас не було ніяких інвестицій чи спонсорських грошей. Тобто я починала з партнером, потім я залишилася майже сама. Весь цей час не було якоїсь такої допомоги, яка прийшла з нікуди. Так, було декілька кредитів, але я їх повернула 5 років тому. Весь цей час вся ця власна справа будувала абсолютно на реінвестуванні в такому бізнесі, в якому ми працюємо. Це можливо в цій країні.

Марія Щур

Вважає київський видавець Еліна Шнурко-Табакова, з якою розмовляла Ірина Біла.

Минулого року ми присвятили багато уваги розвиткові так званого “зеленого туризму” в Україні. Та далеко не всіх іноземців вабить українська пасторальна ідилія. Багато з туристів хочуть бачити пам’ятки української культури, більше дізнатися про історію України і для цього вирушають в українські міста.

У Києві, Львові чи Одесі західні туристи уже перестають бути рідкісним явищем. І чим більше їх приїжджає, тим ширше розходиться добре слово про Україну. Та для іноземних туристичних фірм це, звичайно, не благодійництво, а нормальний бізнес, в який, як і в будь-який інший, вкладається трошки власної душі.

Для того, щоб полюбити Україну, її треба пізнати. Коли після кількох років в Україні Андреа Готфрей повернулася до рідної Англії, вона вирішила, що її співвітчизники багато втрачають від того, що нічого не знають про Україну. А її туристичне агентство має добрий потенціал для розширення своїх послуг.

Андреа Готфрей (переклад)

Ми почали більше спеціалізуватися на подорожах до України після того, як я повернулася з України, де мені надзвичайно сподобалося. Тепер наша невеличка компанія, що спеціалізується на подорожах до Східної Європи, відправляє до України близько 400 туристів на рік.

Марія Щур

Більшість англійців повертаються також із добрими враженнями.

Андреа Готфрей (переклад)

Їм дуже подобаються українські церкви та монастирі, архітектура в цілому, а також українські ресторани. Багато туристів здивовані якістю та різноманіттям української кухні. Вони також привозять гарні спогади про сердечних і милих українців, з якими їм доводиться зустрічатися під час подорожі.

Марія Щур

Генеральний менеджер британської туристичної компанії “Regent Holidays”, що у старому містечку Брістоль, говорить, що в Британії дедалі популярнішими стають короткі подорожі, замість довгих відпусток.

Андреа Готфрей (переклад)

Люди вириваються з роботи на кілька днів, звичайно на вихідні, і хочуть побачити щось нове. Тому Україна добре вписується у цю тенденцію. Кількаденні бліц-візити до Києва, Львова, Одеси чи Ялти стають дедалі популярнішими. Серед всіх наших пропозицій минулого року зацікавленість Україною зростала найшвидшими темпами.

Марія Щур

Типовий британський турист, який їде в Україну, є середнього достатку, середнього віку, але із більш, ніж середньою зацікавленістю до Східної Європи і взагалі до подорожей. Продовжує Андреа Готфрей.

Андреа Готфрей (переклад)

Вони вже побували в Балтійських країнах, багато з них відвідали Москву та Санкт-Петербург, і в Києві вони хочуть побачити щось нове, а разом з тим, і щось знайоме. Також вони не хочуть бачити багато туристів, тому вони їдуть в Україну.

Марія Щур

Штовханини в туристичних місцях України дійсно не зустрінеш. За офіційними даними 2002 року, Україну відвідало лише понад 6 мільйонів туристів, з яких майже половина – це росіяни, які прямували до кримських курортів. Тож краса київських чи львівських церков їм була цілком байдужа. Для порівняння – лідер світового туризму та подібна за розміром Франція у 2002 році прийняла 77 мільйонів людей.

Тож поки що найбільша європейська країна залишається маленькою нішею для спеціалізованих компаній. Але на думку британського фахівця, вона могла б позмагатися з сусідніми країнами, принаймні за розширення цієї ніші і хоча б частковий перерозподіл тих 500 мільярдів доларів, які заробляє світова туристична галузь щорічно. Це, до речі, друга за прибутковістю галузь у світі.

І на закінчення ми знову зазирнемо в історію. Поєднувати бізнес із доброчинністю було досить типовим для українських підприємців кінця ХІХ – початку ХХ століть. Серед найвідоміших прізвищ: Терещенки, Ханенки, Бродські. А от бізнес, доброчинність та спорт вдалося поєднати лише лісопромисловцю Семену Могильовцеву. Він був на той час єдиним у Києві мільйонером-спортсменом. А та й вид спорту у нього був дещо екзотичний. Детальніше розповідає ведучий рубрики “Українські підприємці в історії” Віталій Пономарьов.

Віталій Пономарьов

Онук кріпака та син лісопромисловця, Семен Могильовцев навчався у Новгород-Сіверській гімназії та Петербурзькому університеті, згодом працював у рідному Брянську нотаріусом. 1876 року він переїхав до Києва, придбав садибу на Подолі та зайнявся торгівлею лісом. Невдовзі Могильовцев заснував на березі Дніпра лісовий склад і збудував перший у Києві лісопильний завод, оснащений паровими машинами. Вже через 7 років успішний підприємець був обраний гласним (тобто, депутатом) Міської думи. 1886 року Могильовцев став директором-скарбником щойно заснованого Київського міського кредитного товариства. Воно надавало щороку до сотні позик для зведення прибуткових будинків, а облігації Товариства приносили власникам 5 % прибутку на рік.

1900 року Могильовцев очолив Київський біржовий комітет, і незабаром річний обіг міської біржі став вимірюватися семизначними числами. Спочатку продаж і купівля цукру становили 98 % біржових операцій, проте з розвитком інших виробництв частка цієї торгівлі знизилася до 50 %. Діяльність Київської біржі припинилася одразу після смерті Семена Могильовцева у серпні 1917 року.

Мільйонер Могильовцев був відомий і як меценат. Він звів для Київського благодійного товариства прибутковий будинок та хірургічний корпус лікарні. Могильовцев надавав грошову допомогу Товариству Червоного Хреста, Маріїнській громаді сестер милосердя і дитячим лікарням. Його коштом була придбана земельна ділянка для будинку міської Станції швидкої допомоги.

Підприємець виділив півмільйона рублів на зведення будинку Педагогічного музею, в якому через 6 років засідала Центральна Рада. Він був серед засновників і жертводавців Політехнічного інституту, Художньо-промислового музею та Введенської церкви на Подолі. Могильовцев заснував 5 іменних стипендій для учнів Першого комерційного училища, своїм коштом влаштував електричне освітлення хреста пам’ятника князю Володимиру.

Придбавши 1899 року садибу на Липках, підприємець збудував для себе на розі теперішніх вулиць Шовковичної та Пилипа Орлика знаменитий “шоколадний будиночок”. Він захоплювався мисливством, плаванням і яхтинґом. А 15 травня 1888 року сорокадворічний Семен Могильовцев переміг у перших в історії міста вітрильних перегонах, проведених з нагоди відкриття першої навігації Київського яхт-клубу на Трухановому острові.

Марія Щур

На цьому, шановні слухачі, я, Марія Щур, ведуча передачі “Економічний журнал” прощаюся з вами до наступної зустрічі в ефірі.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG