Доступність посилання

logo-print
09 грудня 2016, Київ 16:16

“Гей, воли, чого ви стали?..” ( У Західній Європі знову зріс попит на м’ясо великої сірої худоби з Угорщини )


Василь Плоскіна “Гей, воли, чого ви стали?..” ( У Західній Європі знову зріс попит на м’ясо великої сірої худоби з Угорщини )

Угорщина, 14 січня 2004 – Давня угорська порода великої сірої худоби знову користується попитом у країнах Західної Європи. Лікарі дослідили, що м’ясо цих тварин містить дуже мало холестерину. Крім того, цей вид ВРХ ( великої рогатої худоби) стійкий до хвороби на коров’ячий сказ.

Пам’ятаєте хрестоматійну риму з української літератури: “Гей, воли! Чого ви стали?..” Еге ж, це якраз про них, родичів степових сірих корівок та биків з величезними гнутими рогами, мовиться у вірші українського літературного класика. На жаль, в Україні ця порода вже не збереглася, бо її використовували як тяглову силу. Але в угорській пусті, себто степу на сході Угорщини, її розведення ще триває. Якось нам з дочкою пощастило бачити цих чудових сірих велетів на сільськогосподарській виставці у Будапешті кілька років тому. Враження було таке, ніби тварин перенесли з якогось художнього полотна. Невеличка череда незворушно позувала перед глядачами. У тварин були величезні оксамитові кольору антрациту очі, ревіння густе, затяжне. Один із биків мав вагу мінімум 15 центнерів, а відстань між розлогими рогами така, що підліток пройде між ними з витягнутими руками і не зачепиться. Ясно, що цього красеня не вмістять двері ні одної стайні в світі. Тому не випадково цю худобу розводять відкритим способом – просто неба. Промислове значення тварин досі було невелике. Їх в основному показували туристам як елемент колориту хортобадської пусти – відомого степового заповідника в Угорщині.

Однак останнім часом після виявлення хвороби коров’ячого сказу у Західній Європі погляди гурманів звернулися на схід. Лабораторні досліди свідчать про дуже малий вміст холестерину в яловичині великої сірої худоби. Найбільше поголів’я її на пасовиськах Апайпусти – близько 2 тис. голів. Власник череди Деже Сомор сподівається запросити за товар ( до речі, в степах України раніше так називали велику рогату худобу) чималі гроші. Він знає чому, адже з цих тварин отримують біологічно чисте м’ясо. Фермер сказав: “Упродовж століть сіру худобу переганяли гайдуки-погоничі до великих міст Західної Європи. Але через інтенсивне розведення інших порід ВРХ попит на наші стада зменшився. Проте нині ситуація змінилася”.

Деже Сомор повідомив, що зараз на території малокуманського заповідника поблизу Апайпусти випасається кілька тисяч голів корів. Якраз настала пора отелення. Досі приплід становив близько півтисячі телят і майже на таку саму цифру розраховують найближчими тижнями. Треба сказати, що в цих краях місцеві жителі дуже добре розуміються на розведенні худоби. Воно й не дивно, адже, згідно з історичними документами, ще у ХVIII ст. тут мешкала народність кунів або куманів - нащадків древнього кочового племені половців. Є документальні свідчення, що вони навіть у складчину викупилися з кріпацтва. Платили австрійцям, звісно, стадами своєї відомої сірої худоби. На той час куни-кумани вже прийняли католицьку віру.

Між іншим, деякі українські дослідники стверджують, що українські чумаки купували степову сіру рогату худобу саме в кочових народів. Яких саме , невідомо. Оскільки українці є нацією землеробів, то розведення цієї породи тварин було у них на другому плані. Відтак моругі і сірі бики та корови просто зникли з українського села. А скільки чумацьких пісень складено про них! Сірі волики – улюблені персонажі українських казок і віршів, не кажучи про художні картини. Але, виявляється, згадали нині про них і споживачі яловичини на Заході. А, може, все-таки десь збереглася ця порода і в Україні?

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG