Прага, 20 січня 2004 – У розвинутих демократичних країнах вважають конституції дуже серйозними документами і неможливим їхнє ухвалення чи докорінний перегляд впродовж однієї ночі чи одного голосування парламентарів руками в екстремальних умовах... Демократія несумісна з відсутністю конституційної злагоди в суспільстві. Тому не дивно, що представники об’єднаної Європи, у двері котрої стукає й Україна, заявляють сьогодні:«... маємо багато запитань до української влади...Чи змінювалася конституція неконституційним чином, чи у відповідності з конституцією?»
Але чи прислухаються до цих запитань у Києві?
Один із «батьків» західної демократії, американський політик Александер Гамільтон, свого часу відзначив, що конституція держави «має містити тільки загальні положення лише з тієї причини, що вони мусять бути обов’язково незмінними, тому що не здатні передбачити можливі зміни порядку речей». А один із авторів американської Конституції і перший президент США Томас Джефферсон взагалі вважав, що «у питаннях влади не може бути довір’я до людських дій і їм, їхнім злим намірам тут має бути поставлена перешкода у вигляді ланцюгів конституції».
Хоча історична практика підказує, що сама конституція, якою б вона чудовою не була, ніколи не забезпечить справедливості і демократії у суспільстві без свідомої участі самого народу у цих процесах. Що з того, коли опитування громадської думки, наприклад, в Україні кажуть про майже 80- відсотковий рівень суспільного недовір’я до влади, а влада тим часом проводить політичну реформу? Мабуть, лише чесні вибори можуть забезпечити справедливий підхід до конституційних змін, якщо вони дійсно необхідні. Бо серйозні міжнародні експерти дивуються спробам якісно змінити цілком нормальну українську конституцію 1996 року, у той час, коли її потрібно було б лише виконувати.
Європейські чинники, та ж ПАРЄ, вважають, що «напередодні президентських виборів не зовсім справедливо змінювати конституцію...це ж не просто зміна сорочки». Співдоповідачі Парламентської асамблеї Ради Європи, Ханне Северинсен і Ренате Вольвенд, котрі відвідують нині українську столицю,є проти неконституційних методів змін до самої конституції України. Та ж Ханне Северинсен повідомила журналістам, що «конституційні зміни – це не те, що просто робиться за одну ніч. Конституція розробляється досить довго, і всі ці зміни робляться досить тривалий час. Вони досить тривалий час готуються». Вона була здивована тим способом, яким були проголосовані у Верховній Раді зміни до української конституції і додала: «Я сподіваюся, що ми можемо мати нове перше читання цього законопроекту з тим, щоб забезпечити, щоб всі парламентарі, всі хто залучені до цього проекту, законопроекту, знали, за що вони голосують».
Але виглядає так, що і президент Леонід Кучма і представники більшості переконані, що голосування у Верховній Раді руками, у грудні минулого року цілком «легітимне» і не потребує якогось перегляду. Такі точки зору постійно озвучує у останні дні координатор парламентської більшості Степан Гавриш.
Колись французький вчений П’єр Буаст зауважив, що «слово «конституція» може бути талісманом деспотизму, котрий таким чином маскує насильство хитрістю». Невже така конституційно – неконституційна хитрість візьме гору в політичних процесах в Україні?
Але чи прислухаються до цих запитань у Києві?
Один із «батьків» західної демократії, американський політик Александер Гамільтон, свого часу відзначив, що конституція держави «має містити тільки загальні положення лише з тієї причини, що вони мусять бути обов’язково незмінними, тому що не здатні передбачити можливі зміни порядку речей». А один із авторів американської Конституції і перший президент США Томас Джефферсон взагалі вважав, що «у питаннях влади не може бути довір’я до людських дій і їм, їхнім злим намірам тут має бути поставлена перешкода у вигляді ланцюгів конституції».
Хоча історична практика підказує, що сама конституція, якою б вона чудовою не була, ніколи не забезпечить справедливості і демократії у суспільстві без свідомої участі самого народу у цих процесах. Що з того, коли опитування громадської думки, наприклад, в Україні кажуть про майже 80- відсотковий рівень суспільного недовір’я до влади, а влада тим часом проводить політичну реформу? Мабуть, лише чесні вибори можуть забезпечити справедливий підхід до конституційних змін, якщо вони дійсно необхідні. Бо серйозні міжнародні експерти дивуються спробам якісно змінити цілком нормальну українську конституцію 1996 року, у той час, коли її потрібно було б лише виконувати.
Європейські чинники, та ж ПАРЄ, вважають, що «напередодні президентських виборів не зовсім справедливо змінювати конституцію...це ж не просто зміна сорочки». Співдоповідачі Парламентської асамблеї Ради Європи, Ханне Северинсен і Ренате Вольвенд, котрі відвідують нині українську столицю,є проти неконституційних методів змін до самої конституції України. Та ж Ханне Северинсен повідомила журналістам, що «конституційні зміни – це не те, що просто робиться за одну ніч. Конституція розробляється досить довго, і всі ці зміни робляться досить тривалий час. Вони досить тривалий час готуються». Вона була здивована тим способом, яким були проголосовані у Верховній Раді зміни до української конституції і додала: «Я сподіваюся, що ми можемо мати нове перше читання цього законопроекту з тим, щоб забезпечити, щоб всі парламентарі, всі хто залучені до цього проекту, законопроекту, знали, за що вони голосують».
Але виглядає так, що і президент Леонід Кучма і представники більшості переконані, що голосування у Верховній Раді руками, у грудні минулого року цілком «легітимне» і не потребує якогось перегляду. Такі точки зору постійно озвучує у останні дні координатор парламентської більшості Степан Гавриш.
Колись французький вчений П’єр Буаст зауважив, що «слово «конституція» може бути талісманом деспотизму, котрий таким чином маскує насильство хитрістю». Невже така конституційно – неконституційна хитрість візьме гору в політичних процесах в Україні?
