Доступність посилання

logo-print
09 грудня 2016, Київ 06:18

“Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”. Напередодні Дня соборності України.


Сергій Грабовський “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”. Напередодні Дня соборності України.

Київ-Прага, 21 січня 2004 року.

Олекса Боярко

Добрий вечір, шановні слухачі. В ефірі програма “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”. Перед мікрофоном Олекса Боярко. Різні грані життя українського народу напередодні Дня соборності України – такою є тематика нашої сьогоднішньої передачі

Чи ствердилася за минулі роки справжня соборність України, у якому стані перебувають держава та її громадяни, і що несе загрозу єдності України? Цим та іншим питанням присвячена розмова, яку мій колега Віталій Пономарьов веде з професором Марією Кармазиною.

Віталій Пономарьов

85 років тому більшість українських етнічних земель з’єдналися у єдину державу. Україна вперше за багато століть стала соборною державою. І більшість, принаймні, еліт українських політичних тоді усвідомлювали цю державу, як соборну. Чи є Україна соборною сьогодні?

Марія Кармазина

Так. Про це дозволяє твердити наша спільна історія, наші міфи, наші герої, наша спільна назва винесена з віків, і, зрештою наша мова.

Ми – поліетнічна, полі культурна держава, як і більшість держав, наприклад, Західної Європи. Ми маєм свої відмінності, але ми єдині.

Українці гідно закінчили ХХ століття, вони належать до тих 195 етносів, які на сьогодні є власниками держави, які входять в ООН, я наголошую, із 2,5 тисяч етносів, які існують на земній кулі.

Віталій Пономарьов

А чому ж тоді, і після кожних виборів в Україні, і тепер вже перед кожними виборами в Україні починають пропагувати тезу про 2-22 України, що Україна розколота, в чому справа?

Марія Кармазина

Сьогодні деструкція на теренах України проступила у вигляді такої собі ідеї розколу України, політичного брязкальця, яким послуговуються ті, у кого спотворене політичне сприйняття.

Їх мета – дестабілізація ситуації в Україні всіма можливими методами. Скоро ж вибори.

Віталій Пономарьов

Тоді давайте до змістовного аспекту цієї проблеми, що є основою цієї єдності України?

Марія Кармазина

Це наша історія, це спільно витворені на продовж віків міфи, це поклоніння одним і тим же героям, ідеалам, незалежно від того, українець живе на Сході, чи на Заході, чи в Центрі України.

Для українця, саме для українця, не для малороса, чи якогось представника “химерного” етносу Україна – єдина. Для нього істина одна – Україна.

Віталій Пономарьов

До поняття єдності історії, Ви, включаєте мовну єдність?

Марія Кармазина

Безумовно, але це не основний елемент. На Україні можуть жити всі, хто вважає себе не тільки етнічним, суб’єктивним українцем, але і об’єктивний українець, тобто той, хто заради блага цієї землі готовий і жертвувати, якщо потрібно, але і працювати в її інтересах. Тобто мати не лише права на цій землі, але і обов’язки перед цією землею.

Віталій Пономарьов

Чи входить до цієї єдності культура? Чи може українська культура бути елементом цієї єдності?

Марія Кармазина

Якщо розглядати українську культуру, як цілість, яка складається із субкультур. Нічого чистого, ідеально чистого в світі немає. І якщо ми розуміємо українську культуру, як органічне поєднання субкультур, то культура може абсолютно слугувати основою для єдності.

Якщо ж ми будемо акцентувати увагу і вираховувати там відсотки, скільки в тобі українського чи російського, чи єврейської крові, чи якою мовою ти говориш, отут уже починаються страшенні інсинуації, спекуляції і маніпуляції свідомістю.

Віталій Пономарьов

А як, Ви, ставитися до цієї тези, що основою єдності суспільства мають бути демократичні цінності, а всі ці історичні, культурні елементи є, навіть, не вторинними, а третинними? Чи можлива демократія у суспільстві поза історією?

Марія Кармазина

Вона можлива, але людина влаштована таким чином, що її не витравиш з душі отієї малої батьківщини. Якщо ми сьогодні подивимося на США, то сьогодні кажуть, що вони перестають бути плавильним котлом. Той, хто туди приїздить залюбки каже: “Я – американець”. Але він пам’ятає і свою малу батьківщину.

Це нормально. Головне, щоб на сьогодні були витворені оті ідеали, які були б привабливими для кожного, незалежно від того, якої він нації. От якраз правова держава і створює такі умови.

Віталій Пономарьов

Отже, щодо ідеалів і щодо перспектив. Чи буде українська держава – державою України, чи буде вона, як перед кожними виборами пропагується ідею “государства Украіна”?

Марія Кармазина

Я вірю в те, що Україна буде єдиною, хоча це буде дуже невигідно найперше прихильникам імперського ідеалу. Правда, вони часто збиваються на евфемізми і просторікують про “слов’янолюбіє”. Коли я це чую, мені на думку спадають слова Зєєва Жаботинського. Він казав: “Я не вірю в любов між націями”. Цю точку зору можна поділяти, можна не поділяти, але історія свідчить, що на імперських, російських чи радянських просторах “любіє” оберталось українофобією.

У розколі України сьогодні зацікавлені творці псевдоетносів. Псевдоменшин на території України, на зразок путкарпатських русинов, поліщуків ятвягів. Зацікавлені представники отого химерного етносу, який частково сформувався на Україні в радянський час під звуки гімну волоцюзтва. Пам’ятаєте, там були такі слова: “Мой адрес не дом і не уліца, мой адрес Совєцький Союз”. От і сьогодні марять, “что не дома, не уліци, а така собі спільна казарма”.

Віталій Пономарьов

Пані Марія, будь ласка висновок.

Марія Кармазина

Висновок – залишіть українцям себе самих на певний час. Не насаджуйте їм ідеалів, дайте волю у виборі пріоритетів, інтересів, ідеалів і ми створимо нормальну державу, де кожен, незалежно від того, які в нього етнічні корені буде жити достойно і буде щасливий в цій державі. Залишіть українцям самих себе.

Віталій Пономарьов

Це була доктор політичних наук, професор Марія Кармазина. Вів розмову Віталій Пономарьов.

Олекса Боярко

Чому в сьогоднішній Україні частина її наукової і культурної еліти змушена полишати рідну землю? Як до цього ставитись і за яких умов самореалізація достойників культури і науки відбуватиметься саме в Україні? Перед мікрофоном академік Іван Дзюба.

Іван Дзюба

Людині, тобто різним людям різною мірою властиве прагнення до розширення свого життєвого простору. Воно має неоднакові багатоманітні форми вираження, від творчого до агресивного, від духовного голоду до предметного набувальництва, від свідомого місіонерства до неусвідомленого світоблукальницького інстинкту.

Відчуття приналежності до ширшого світу підвищувало і підвищує статусне само означення людини, її б сказати самоповагу. Однак це відчуття може бути ілюзорним, спробою компенсації власної порожнечі за допомогою прирощення порожнечі чужої, тобто внутрішнього неосвоєного чужого світу.

Але водночас із потребою розширення простору своєї присутності, своїх віртуальних володінь, збагачення своїх ролей, людині властива і потреба основи, потреба закорінення. Ця потреба також має різні форми та виявлення, від емоційної реверсії, ностальгії до усвідомлення обов’язку перед своїм соціумом, або спроби знайти оптимальну життєву нішу, власне осягти свою адекватність.

Взаємодія цих двох чинників здебільшого не є збалансованою. Вона по-різному проявляється в різних суспільствах, чи окремих групах людей і в різні часи.

Проблема вибору талановитої особистості між виходом на ширшу арену самовиявлення в інших культурах і творенням власної культури по новому постала в останніх десятиліттях ХІХ століття за умов піднесення національної свідомості і зростання культурних сил в Україні.

Свою українську ідентичність підкреслювали видатні вчені: Житецький, Потебня, Багалій. До українських коренів поверталася частина полонізованої аристократії: Антонович, Рильський, пізніше Липинський. Видатні актори і співаки з “російської” і “польської” України, в тому числі і славетна Марія Заньковецька, Соломія Красульницька, Олександр Ми шуга розглядали свою творчість, як місію представництва свого народу.

В радянські часи національну місію таланту приглушували, натомість проблема культурного простору вирішувалася просто – зіркам мистецтва, спорту, науки надавали московську прописку і всесоюзну арену. Далеко не кожен міг цій спокусі протистояти.

Інерція московського шляху зберігається і нині, але відкрилося багато інших шляхів, серед них і незрівнянно привабливіші. Україна постачає таланти на всі 4 сторони світу. Країна-донор, так влучно називалася рубрика в газеті “День”, зазнаючи величезних інтелектуальних і духовних втрат.

Але при оцінці цього явища потрібно враховувати й інші моменти. По-перше, не можна засуджувати людину за те, що вона десь шукає заробітку, якого не мала на Батьківщині, або за те, що вона хоче реалізуватись свій талант там, де його оцінили.

По-друге, не всі залишають Батьківщину на зовсім. Деякі, здобувши досвід і приростивши свій інтелектуальний і творчий потенціал, повернуться додому.

По-третє, серед емігрантів переважають все-таки не потенційні злочинці, а люди працьовиті, талановиті. І вони сприятимуть створенню кращого образу України в світі. Оце і проблематично і мала втіха.

Надію може дати інше, якщо говорити про долю людей науки і культури. Україна повинна здобути світовий масштаб і духовного життя, інакше великим науковим і мистецьким талантам буде в ній тісно і тоді вони будуть шукатимуть інтелектуального простору деінде.

Олекса Боярко

Батьки Української державності передбачали, крім усього іншого, відродження національної духовності, народних традицій. З відомих причин замість відродження традицій Україна опинилася в ситуації їхнього нищення. Тепер знову йдеться про відродження, в тому числі й прадавніх зимових обрядів, цикл яких завершувався Водохрещею. Я передаю мікрофон Богдані Костюк.

Богдані Костюк

Спадає на землю вечір, запалює зірки у небесах і свічки – у домівках. Господар обходить подвір’я і скликає на вечерю родину і душі предків – щоб побачили, як живеться їхнім нащадкам, і щоб попросили Небеса захистити земних родичів. Давні обряди – Різдво Христове, зустріч Нового року, Водохреща – прийшли з віддалених часів, прославляючи найважливіші складові Всесвіту – землю, воду, вогонь, і єднаючи мертвих, живих і ще ненароджених. Про зимовий обрядовий цикл професорка Ольга Бенч розповідає.

Ольга Бенч

Вся наша дохристиянська культура пов’язана із світлом Сонця, із світлими світлоносними первинами, яким поклонялися наші предки, яких вони прикликали, до яких вони зверталися, яких вони вшановували. Це, власне, поклоніння Сонцю, як основі нашого життя.

Гадання – це безсумнівно, як елемент цього обряду, де людина просто хотіла заглянути на перед, що з нами буде. Вона не приворожувала для себе щось, а вона сама своїм відкритим серцем зверталася до тої світлої сили і прикликала для себе світле начало, світлу долю, якби угадувало. І це було і в Святвечір, і на Новий рік, і це було на Водохрещя.

Це, фактично, можна сказати, три елементи, яке має Різдво: це інтимне родинне свято, це свято роду, і це суспільно-громадський звичай, коли колядники, як вісники світла повинні йти в кожну родину і вітати кожну родину з тим, що з’явилося нове сонечко, яке принесе нову радість у родину.

Богдана Костюк

Цікаво, на думку професорки Бенч, простежити значення окремих обрядів та їхніх назв, магію обрядового процесу.

Ольга Бенч

Дідух, як сніп зібраний із збіжжя. Літом, це був прапредок роду. Він мусив стояти в хаті на най видному місці. Це великий сніп, до якого фактично зверталися всі впродовж вечері. За ним йшов його маленький синок, сіно трусив по хаті, потім це сіно він трусив на стіл. Господиня білою скатертиною накривала цей стіл і ставила зілля по кутках столу чи часник, щоби все нечисте з хати, як би виходило.

Оці елементи, розумієте, магічної дії: накликання чи відбивання, скоріше відкликання чогось недоброго з хати, але вони супроводжувались тим, що постійно було звертання до світлої сили.

Богдана Костюк

І завдяки виконанню певних обрядів люди допомагали світлу перемогти темряву.

Утвердження християнства не внесло суттєвих змін у давні традиції, і, на жаль, існуюча “міжконфесійна аритмія” у відзначенні Різдва Христового, інших зимових обрядів не дозволяє консолідувати українське суспільство в єдиному духовному устремлінні, - стверджує Ольга Бенч.

Олекса Боярко

На все добре, шановні слухачі. Ми вітаємо вас із Днем соборності України, який відзначатиметься 22-го січня. Ви слухали програму “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”. Вів передачу Олекса Боярко. Говорить радіо “Свобода”.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG