Ландштуль, ФРН, 21 січня 2004 – Американські військові взяли на себе не лише облаштування українських колег, які прибули до Іраку з миротворчою місією, але й евакуацію українських військових, коли ті потребують невідкладної медичної допомоги. Таких українських солдатів і офіцерів військово-транспортні літаки армії США привозять до Німеччини. І там пораненим і хворим надають кваліфіковану допомогу в американському військовому шпиталі у містечку Ландштуль.
Регіональний медичний центр у німецькому містечку Ландштуль, що на заході країни, неподалік кордону з Францією – це найбільший американський шпиталь за межами Сполучених Штатів. Торік цьому медичному закладові виповнилося 50 років. Враховуючи, що неподалік є велика американська авіабаза "Рамштайн", саме сюди літаками привозили військовослужбовців армії США, яких було поранено і 1980 року в Ірані під час спроби врятувати захоплений персонал американської амбасади, і 1991 року під час операції у Перській затоці "Буря в пустелі", і під час участі американських військовиків у миротворчих операціях на території колишньої Югославії.
Нині ж до Ландштуля привозять поранених американських солдатів і офіцерів із Іраку та з Афганістану. Тут лікували і п''ятьох поранених українських військовослужбовців, які брали участь у стабілізаційних силах в Іраку в складі українського миротворчого батальйону. Як зазначила в інтерв''ю для радіо "Свобода" керівник департаменту шпиталю по зв''язках із громадськістю Мері Шоу, "українські пацієнти перебували тут досить тривалий час, тому що вони потребували інтенсивної медичної допомоги. Отже, лікування забрало кілька тижнів. Ми виявили в них усі види поранень - у шию, в руки, й у ноги, були поранення в голову, а також травми очей. Річ у тім, що у військовослужбовців в Іраку бронежилетами дуже добре захищені спина, груди, плечі, а шоломом -- голова. Однак руки, ноги та очі майже не захищені, тому чимало поранень дістають саме сюди".
Загалом же за останні 10 місяців на лікування до Регіонального медичного центру в Ландштулі привезли понад 9 тисяч вояків із Іраку і понад 2 тисячі з Афганістану. Були серед них поранені, а траплялися й просто хворі. Саме до останньої категорії належить і підполковник Збройних Сил України на ім''я Володимир. Прізвища ж свого він просив не називати, бо батьки, що мешкають у Вінницькій області, – старенькі люди, і він, аби їх не хвилювати, не сказав, що їде у складі миротворчого батальйону до Іраку.
В інтерв''ю для Радіо "Свобода" офіцер розповів: "В Іраку в мене зараз посада – офіцер відділення взаємодії. Ми займаємося проектами, відбудовою мостів, налагоджуємо зв''язки з місцевим населенням. Спілкуємося через перекладача. Одне тільки паршиво – кліматичні умови. Деякі військовослужбовці не витримують. Тому що дуже спекотно влітку було – під 60 градусів. А так – нормальні умови. Нам американці вже відбудували капітальні будинки, добру їдальню, вибір продуктів – будь-який. І гарячі продукти, і суп нам варять…"
Саме американці й госпіталізували українського підполковника, коли виявилося, що в нього виразка та кровотеча і що ця ситуація загрожує життю: "Американці добре поставилися, для них перш за все – людина, військовослужбовець. Вони не дивляться на гроші: вигідно їм чи не вигідно. Одразу на вертоліт "Блек Гок" – і в Багдад. Вони надали першу медичну допомогу, зробили перші аналізи: виразка, кровотеча. Перелили кров, аналізи. І літаком "Геркулесом" 3 січня я вже прилетів сюди. Я думав, що тут мені робитимуть операцію. Бо виразка в Україні – це проблема. Як тут вони її лікують, я не знаю, може, в Україні так само лікують, але мене забрали на каталках, мені дали укол, я заснув, а коли прокинувся, вони мені показали фотографію і сказали, що я більше виразки не маю. Чимось вони там її запаяли, якимось лазером – і все. Можу боротися будь з ким, ходжу в їдальню, все їм. І я готовий у бій. Ніяких проблем".
Днями український підполковник на ім''я Володимир виписується з американського шпиталю в Німеччині й має повертатися до Іраку, де, за його словами, Україну здебільшого знають за боксерами братами Кличками та футболістом Шевченком. Український офіцер вдячний американським лікарям, що поставили його на ноги: "Я з американцями ніколи не спілкувався, я мав таке враження, що вони зовсім інші люди. Коли ж протягом 20–23 днів я з ними поспілкувався, я зрозумів, що це абсолютно нормальні люди. До нас вони дуже добре ставляться. Такі вони чемні всі… Професіонали, фахівці своєї справи. Вони виконують усе із задоволенням, із посмішкою на обличчі. Абсолютно нормальне враження. Добре, що в нас є такі партнери".
Регіональний медичний центр у німецькому містечку Ландштуль, що на заході країни, неподалік кордону з Францією – це найбільший американський шпиталь за межами Сполучених Штатів. Торік цьому медичному закладові виповнилося 50 років. Враховуючи, що неподалік є велика американська авіабаза "Рамштайн", саме сюди літаками привозили військовослужбовців армії США, яких було поранено і 1980 року в Ірані під час спроби врятувати захоплений персонал американської амбасади, і 1991 року під час операції у Перській затоці "Буря в пустелі", і під час участі американських військовиків у миротворчих операціях на території колишньої Югославії.
Нині ж до Ландштуля привозять поранених американських солдатів і офіцерів із Іраку та з Афганістану. Тут лікували і п''ятьох поранених українських військовослужбовців, які брали участь у стабілізаційних силах в Іраку в складі українського миротворчого батальйону. Як зазначила в інтерв''ю для радіо "Свобода" керівник департаменту шпиталю по зв''язках із громадськістю Мері Шоу, "українські пацієнти перебували тут досить тривалий час, тому що вони потребували інтенсивної медичної допомоги. Отже, лікування забрало кілька тижнів. Ми виявили в них усі види поранень - у шию, в руки, й у ноги, були поранення в голову, а також травми очей. Річ у тім, що у військовослужбовців в Іраку бронежилетами дуже добре захищені спина, груди, плечі, а шоломом -- голова. Однак руки, ноги та очі майже не захищені, тому чимало поранень дістають саме сюди".
Загалом же за останні 10 місяців на лікування до Регіонального медичного центру в Ландштулі привезли понад 9 тисяч вояків із Іраку і понад 2 тисячі з Афганістану. Були серед них поранені, а траплялися й просто хворі. Саме до останньої категорії належить і підполковник Збройних Сил України на ім''я Володимир. Прізвища ж свого він просив не називати, бо батьки, що мешкають у Вінницькій області, – старенькі люди, і він, аби їх не хвилювати, не сказав, що їде у складі миротворчого батальйону до Іраку.
В інтерв''ю для Радіо "Свобода" офіцер розповів: "В Іраку в мене зараз посада – офіцер відділення взаємодії. Ми займаємося проектами, відбудовою мостів, налагоджуємо зв''язки з місцевим населенням. Спілкуємося через перекладача. Одне тільки паршиво – кліматичні умови. Деякі військовослужбовці не витримують. Тому що дуже спекотно влітку було – під 60 градусів. А так – нормальні умови. Нам американці вже відбудували капітальні будинки, добру їдальню, вибір продуктів – будь-який. І гарячі продукти, і суп нам варять…"
Саме американці й госпіталізували українського підполковника, коли виявилося, що в нього виразка та кровотеча і що ця ситуація загрожує життю: "Американці добре поставилися, для них перш за все – людина, військовослужбовець. Вони не дивляться на гроші: вигідно їм чи не вигідно. Одразу на вертоліт "Блек Гок" – і в Багдад. Вони надали першу медичну допомогу, зробили перші аналізи: виразка, кровотеча. Перелили кров, аналізи. І літаком "Геркулесом" 3 січня я вже прилетів сюди. Я думав, що тут мені робитимуть операцію. Бо виразка в Україні – це проблема. Як тут вони її лікують, я не знаю, може, в Україні так само лікують, але мене забрали на каталках, мені дали укол, я заснув, а коли прокинувся, вони мені показали фотографію і сказали, що я більше виразки не маю. Чимось вони там її запаяли, якимось лазером – і все. Можу боротися будь з ким, ходжу в їдальню, все їм. І я готовий у бій. Ніяких проблем".
Днями український підполковник на ім''я Володимир виписується з американського шпиталю в Німеччині й має повертатися до Іраку, де, за його словами, Україну здебільшого знають за боксерами братами Кличками та футболістом Шевченком. Український офіцер вдячний американським лікарям, що поставили його на ноги: "Я з американцями ніколи не спілкувався, я мав таке враження, що вони зовсім інші люди. Коли ж протягом 20–23 днів я з ними поспілкувався, я зрозумів, що це абсолютно нормальні люди. До нас вони дуже добре ставляться. Такі вони чемні всі… Професіонали, фахівці своєї справи. Вони виконують усе із задоволенням, із посмішкою на обличчі. Абсолютно нормальне враження. Добре, що в нас є такі партнери".
