Доступність посилання

06 грудня 2016, Київ 18:19

“Споконвіку було слово”. Переяславська Рада.


Василь Зілгалов “Споконвіку було слово”. Переяславська Рада.

Прага, 18 січня 2004 року.

Василь Зілгалов

Говорить радіо “Свобода”. В ефірі щотижнева передача “Споконвіку було слово”, присвячена проблемам релігії, духовності, культурної пам’яті. У празькій студії перед мікрофоном автор і укладач програми Василь Зілгалов. Мені допомагає за режисерським пультом звукооператор Ян Кайзер.

Слово історії, слово минувшини нашої, як відгукується воно на долях спільноти і держави. Кажуть, що на фронтоні садиби Богдана Хмельницького були написані такі слова: “Буде те, що буде, а буде, що Бог дасть”. З днів тих богданових минуло вже 3 з половиною століття, а відгомін шабельний і народно-радний до сьогодні хвилює українську спільноту, та не лише її, а й сусідів дальніх і ближніх, особливо ближніх.

Не дарма ж кілька тисяч українських інтелігентів, серед яких чимало справжніх фахівців, рішуче висловилися проти ще одної кон’юнктурно-політичної реанімації міфу про Переяславську Раду. Всю складність сьогоднішнього ставлення до історії відчув і президент України Леонід Кучма, про це він сказав, зокрема, 19 грудня 2003 року:

“Я підписав указ і створив комісію. Комісію очолюють урядовці. Я їм даю, як кажуть, карт-бланш робити. Але я хочу вас запевнити, що ніяких урочистостей не відбудеться, будуть проведені багато чисельні конференції, круглі столи, на яких ми будемо мати можливість все-таки з позиції сьогоднішнього дня подивитися на ті речі. Хоча, ви знаєте, я також розмірковую.

Скажіть, будь ласка, куди Богдану можна було б в той час податися? Сьогодні таке питання і в нас стоїть. Ви не думаєте над цим? Так от, Богдан, може, пішов тоді, ви знаєте, угода, яка була тоді підписана, вона ж не передбачала поглинання України Росією, там зовсім інше, але так сталося. Тому я думаю, що Богдан з 2 зол вибирав найменше. Так і сьогодні нам треба: дуже уважно дивитися на все, що відбувається в Україні і за її межами, щодо України.”

Чи можна звалити все на Богдана Хмельницького, як це у Тараса Шевченка, в Розритій Могилі? Читає Ірина Халупа.

Ірина Халупа

Світе тихий, краю милий, Моя Україно, За що тебе сплюндровано, За що, мамо, гинеш? Чи ти рано до схід сонця Богу не молилась, Чи ти діточок непевних Звичаю не вчила? ”Молилася, турбувалась, День і ніч не спала, Малих діток доглядала, Звичаю навчала. Виростали мої квіти, Мої добрі діти, Панувала і я колись На широкім світі, Панувала… Ой Богдане! Нерозумний сину! Подивись тепер на матір, На свою Вкраїну, Що, колишучи, співала Про свою недолю, Що, співаючи, ридала, Виглядала волю. Ой Богдане, Богданочку, Якби була знала, У колисці б задушила, Під серцем приспала. Степи мої запродані Жидові, німоті, Сини мої на чужині, На чужій роботі. Дніпро, брат мій, висихає, Мене покидає, І могили мої милі Москаль розриває... Нехай риє, розкопує, Не своє шукає, А тим часом перевертні Нехай підростають Та поможуть москалеві Господарювати, Та з матері полатану Сорочку знімати. Помагайте, недолюдки, Матір катувати”. Начетверо розкопана, Розрита могила. Чого вони там шукали? Що там схоронили Старі батьки? Ех, якби-то, Якби-то найшли те, що там схоронили, Не плакали б діти, мати б не ридала.

Василь Зілгалов

Так що ж сталося 18 січня 1654 року у Переяславі? І як це оцінюють різні історики? Наприклад, професор Варшавського університету Даріуш Колодзейчик не вважає Переяславську угодою договором двох рівних сторін. Це, на його думку, була радше угода про васальну залежність України від Московщини. З польським істориком розмовляв Віталій Пономарьов.

Діаріуш Колодзейчик (переклад)

Переяславська рада – це одна з найважливіших подій у ХVII сторіччі в Європі. Ми знаємо, що навіть у Польщі точиться дискусія, чи був це союз двох держав, чи васалітет козаків і України щодо Росії. Але внаслідок цього згодом Росія стала великою імперією у Східній Європі, тому і для польської історії це важлива подія.

Радянська історіографія завжди вважала Переяславську раду якимось завершальним етапом історії. Проте ми знаємо, потім був ще союз Хмельницького із Швецією, згодом була ще Гадяцька угода, потім другий Переяслав. Це все закінчилося поділом України за Андрусівським миром. І тому Переяславська рада – це тільки етап, це проблема, яка існує і у сучасній політиці. Це питання, куди Україна рухатиметься – на Захід чи на Північ.

Я сам тюрколог, я підготував на сьогодні доповідь про турецьким напрям в політиці гетьманів Хмельницького та Дорошенка. Бо ми всі тепер забули, що існувала ще третя можливість для української держави у XVII столітті – той же турецький напрям. Ми знаємо, що сьогодні, в Румунії, наприклад, немає проблем етнічних. Там, можливо, є проблеми економічні, але нема проблем етнічних, всі у Румунії розмовляють румунською мовою. Так що, можливо, васалітет Оттоманської Порти був не таким уже і поганим, як ми вважали.

Які ж були наслідки Переяславської угоди для трьох країн? Козацтво у XVII столітті, як ми знаємо, вже втратило значення в Європі як позитивна сила. Ну, хіба ще за Мазепи, ну ще за Орлика. Але вже за правління Катерини Другої Україна вже не вважалася державою, навіть васальною державою.

Для Польщі це було початком розпаду. Нині деякі польські історики вважають давню Річ Посполиту не національною державою, а такою міжнаціональною унією. От як ми тепер усі говоримо про Європейський Союз, так і в давній Речі Посполитій було місце і для литвинів, і для поляків, і для українців, для білорусів, для німців, для євреїв. Ну, можливо, це ідеалізм – такою вважати Річ Посполиту.

Ми знаємо, що там поляки не завжди дозволяли, щоб православ’я було нарівні з католицтвом. Так, можливо, це просто нам тепер сумно, що ця держава не прожила довше XVIIІ століття, так ми тепер хочемо дивитися на неї як на щось ідеальне, якою вона ніколи не була. Тому для поляків завжди є вибір між Переяславом та Гадячем. Для нас велике символічне значення має Гадяцький договір, який був пізніше, за яким Україна отримала 2 академії. Ну, можливо, він був кращий договір, ніж Переяславська рада.

Для великого царя Переяславська рада, як ми всі знаємо, це не був договір з козацтвом як з іншою державою. Для нього козаки мали стати його холопами. Це навіть воєвода Бутурлін сказав, що цар не присягатиме козакам. Це інше політичне мислення: у Польщі, в Речі Посполитій король був однією із сторін угоди, він мав присягати, і навіть своїм підданим. У Московській імперії це було тільки з одного боку.

Можливо, деякі українські історики хотіли би вважати Переяславський договір договіром двох сторін, але для мене це не є договором двох сторін. Там козацтво мало отримати деяку автономію, але це не був договір двох сторін. Можна говорити навіть про васалітет, але не більше.

Василь Зілгалов

Богданові статті, в його листі до московського царя Олексія Михайловича від 17 лютого 1654 року. Чи все в них правда, чи складне переплетіння дипломатії, єзуїтської хитрості і реальних намірів та сподівань....

Насамперед, дань дипломатії та хитрості.

Олекса Боярко

Божиею милостию, великий государю царю и великий княже Алексъю Михайловичю, всеа Великия и Малыя Русии самодержче и многихъ государствъ государю и обладателю, твоему царскому величеству, мы, Богдань Хмельницкий, гетманъ Войска Запорожского, и все Войско Запорожское и весь миръ християнский росийский до лица земли челомъ бьемъ.

Обрадовался вельми съ пожалова[нья] великого и милости неисчетные [твоего] царского величества, которую намъ изволилъ твое царское величество показать, много челомъ бъемъ тебъ государю нашему, твоему царскому величеству, и служити прямо и верно во всякихъ дълехъ, и повелънияхъ царскихъ твоему царскому величеству будемъ во въки.

Василь Зілгалов

А ось наміри і сподівання від військового союзу з православних царем.

Олекса Боярко

Только просимъ велми, яко и въ грамотъ просили есмя, изволь намъ твое царское величество въ томъ всемъ пожалованье и милость свою царскую указати, о чемъ посланники наши отъ насъ твоему царскому величеству будутъ челомъ бити.

1. Въ началъ изволь твое царское величество потвердити права и волности наши войсковые, какъ изъ въковъ бывало въ Войскъ Запорожскомъ, что своими правами служивалися, и волности свои имъли въ добрахъ и въ судахъ, чтобъ ни воевода ни бояринъ ни стольникъ въ суды войсковые не вступалися, но отъ старшихъ своихъ чтобъ товарышество сужены были; гдъ три человъка казаковъ, тогда два одного должны судити.

2. Войско Запорожское въ числе 60000 чтобъ всегда полно было.

3. Шляхта, которые в Росии обретаются и въру, по непорочной заповъди Христовъ тебъ, великому государю нашему, твоему царскому величеству, учинили, чтобъ при своихъ шляхетцкихъ волностяхъ пребывало, и межъ себя старшихъ на уряды судовые сбирали и добрами своими и волностми владели, какъ при королехъ полских бывало.

6. Сохрани Боже, смерти на пана гетмана, - понеже всякой человъкъ смертенъ, безъ чего немочно быть, - чтобъ Войско Запорожское само межъ себя гетмана обирали, а его царскому величеству извъщали, чтобъ то его царскому величетсву не въ кручину было, понеже то давной извычай войсковой.

7. Имъней казатцкихъ, чтоб нихто не отбиралъ: которые земли имъютъ и что къ нимъ належить, чтобъ с теми имении волны были. Вдовы козатцкие осталые и дъти ихъ, чтобъ в такой же волности жили, какъ предки, отцы ихъ. 13. Права, наданые изъ вековъ отъ княжать и королей, какъ духовнымъ и мирскимъ людемъ, чтобъ ни въ чемъ не нарушены были.

14. Послы, которые отъ въка из чюжихъ земель приходятъ до Войска Запорожского, чтобъ пану гетману и Войску Запорожскому, которые бъ къ добру были, волно принять, чтобъ то его царскому величетсву во гнъвъ не было; а чтобы имъло противо его царского величества быти, должны мы его царскому величеству извъщати.

17. Прежъ сего от королей полскихъ никакова гоненя на въру и на волности наши не было, всегда мы всякий чинъ свою волность имъли, и мы имъ верно служили; а ныне за наступанье на волности наши, понуждены есмы его царскому величеству подъ крепкую и высокую руку поддатца, для того усилно просити имъютъ посланцы наши чтобъ привилия его царское величетсво намъ на харатияхъ писаные, с печатми выслыми. Одинъ на волности козатцкие, а другой на шляхетцкие пожаловалъ, чтобъ непоколебимо то в вечные времена было.

18. О митрополитъ в разговоре воспомянуть имеютъ, о чемъ посланникомъ нашимъ словесно приказано.

19. Также просити усилно имъеюТ посланцы наши его царского величетсва, чтобъ его царское величетсво рать свою вскоръ прямо къ Смоленску послалъ, не откладиваючи нимало, чтобъ неприятель не могъ въ собранье притти и съ иным согласитца, потому что войска ныне нужны...

21. Обычай тоть бывалъ, что всегда Войску Запорожскому плачено.

Василь Зілгалов

І московський цар Олексій Михайлович мусів погоджуватися з вимогами гетьмана Богдана Хмельницького, за виключенням деяких нюансів зовнішніх стосунків України та оплати козацького війська.

За статтями Хмельницького і Жалуваною грамотою Олексія Михайловича між Україною і Московією визрівав військовій союз на тимчасовій конфедеративній основі, яку всерйоз ніхто не сприймав ні в Чигирині, ні в Москві....Але сталося надалі не так як гадалося. Чи можна сьогодні судити за це гетьмана Богдана?

“Кому вниз” (співають)

Богдане, не так воно стало: Москалики, що заздрили, То все одчухрали, могили вже розривають Та грошей шукають, Льохи твої розкопують та тебе вже лають.

Василь Зілгалов

Відголосами міту про Переяславську Раду позначений відповідний президентський указ сьогодні і монета Національного банку в честь цієї ради. Про те, як розвивалися події 350 років тому, розмова нашого київського кореспондента Тараса Марусика із завідувачем кафедри історії Київського національного університету “Києво-Могилянська академія”, завідувачем кафедри пам’яток княжої та козацької доби Інституту української археографії та джерелознавства ім. Грушевського НАНУ, протоієреєм УПЦ КП Юрієм Мициком.

Тарас Марусик

Свого часу професор Юрій Мицик написав докторську дисертацію про джерельну базу національно-визвольної війни Українського народу. Говорить Юрій Мицик.

Юрій Мицик

Тоді я нарахував всього десь біля 10 тисяч джерел, навіть більше, які існують в природі. З них приблизно половина, тобто тисяч 5 – друковані. З цього величезного потоку джерел надзвичайно мала кількість, буквально мізер, приблизно 50 документів в цілому стосується і самої Переяславської Ради, і присяги, і тієї домовленості, чи договору, яка там виникала і так і не виникла по суті в 1654 році.

Тарас Марусик

Цьому передували 6 років кривавої війни з Річчю Посполитою, польсько-литовською державою, що змушувало Богдана Хмельницького шукати союзників у різних сторонах світу.

Юрій Мицик

На момент кінця 1653 року Кримське ханство після 6 років перемог і поразок (по різному було) не доводило справу до остаточної перемоги української зброї. Хмельницький вирішив в такій складній ситуації пошукати ймовірного союзника на північному сході. В принципі він такий шлях міг спробувати. А чому ні? Він пробував зі шведами, з трансильванцями, з ордами нагайськими, Венецією. То чому не спробувати з Московською державою?

І тому логічно, що був обмін посольствами. Москва, яка 6 років чекала поки Україна і Польща спливають кров’ю у міжусобній боротьбі, врешті погодилася на надання допомоги Україні, тому що знала, що за цією допомогою піде війна проти Польщі. Москва дуже боялася зазнати чергової поразки в черговій війні. 3 рази підряд воювала Москва перед тим проти Польщі (Лівонська війна, Смоленська війна, доба “смути”) ці 3 війни підряд програвала.

Тарас Марусик

У січні 1654 року упродовж кількох днів між українською і московською сторонами був проведений цикл переговорів, про що, як стверджує мій співрозмовник, ми знаємо вельми і вельми мало. Коли мова заходить про Переяславську угоду, в основному покликаються на неповний, суперечливий і тенденційний звіт керівника московського посольства боярина Бутурліна.

Разом з тим донедавна замовчували низку джерел з українського табору, а також польські і німецькі джерела, які нерідко суттєво підважують те, що писав Бутурлін. У деяких питаннях він говорив явну неправду. На думку Юрія Мицика, у Переяславі відбулися переговори відносно військово-політичного союзу України і Московської держави.

Юрій Мицик

Ясно було, що 2 сторони вже тоді по різному цей союз бачили. Україна хотіла виключно військово-політичного союзу. Москва хотіла такого союзу, який би переріс у безоглядне панування Москви над Україною.

Тарас Марусик

Юрій Мицик провів аналогію між подіями 350-річної давності і спільним радянсько-американським космічним проектом “Союз-Аполлон”.

Юрій Мицик

Була ціла програма, як стикувати ці 2 системи, які між собою до того часу не стикувалися. Так і тут. Наприклад, в Україні можна було курити тютюн, а в Московській державі тоді рвали ніздрі за це, вуха різали і так далі. Як бути? Чи в Україні ніздрі рвати за цей гріх, чи може в Росії дозволити паління тютюну? Ясно, що це питання розглядалося, ми бачимо по деяких іноземних джерелах, що воно обговорювалося.

До чого там дійшли, досі невідомо. Але в суспільстві пішли чутки, що щось там Москва хоче на те робити. Далі, у нас була свобода винокуріння, а в Росії була державна монополія. Як бути? Чи в Москві теж дозволяти всім, хто бажає горілку робити там? Чи, може, у нас робити царську монополію? Знову конфлікт, знову непорозуміння і так далі.

Тарас Марусик

Було і ще одне гостре питання, з якого сторони не дійшли згоди.

Юрій Мицик

Москва, як не дивно, чомусь вона сама взяла від Києва православну віру, вважала, що ми якісь неправильні православні, а вона, бачите, правильна. І хрестилася вона, між іншим, не так. А потім вже Нікон відправлявся в Москву і заставив їх хреститися троєперстіям, як і на Україні.

Але вони всіх православних, які, скажімо, набували на громадянство московське, заново охрещували, що взагалі недозволено канонами церковними. Але як можна всю Україну перехрестити наново? І звичайно, люди обурювалися і цього перехрещення не хотіли. Москва відступила з цього пункту.

Тарас Марусик

Але ця інформація поширилася в суспільстві, вийшовши за межі старшини. Що ж насправді відбулося під час Ради в Переяславі?

Юрій Мицик

Весь час нам про цю Раду говорять в радянських підручниках, що це була якась така від усього народу Рада. Це велика брехня. Це була вузька, старшинська, напівсекретна Рада.

Тарас Марусик

На площі ж у Переяславі було з три сотні козаків і міщанської верхівки міста, включно зі старшиною генеральною. Рада ця не була репрезентативною.

Юрій Мицик

Тому що військо запорізьке стояло в готовності до походу під Фастовом. А Рада, яка проходить без війська, ніяк не може вважатися радою всього війська, тільки Радою старшинською. І не вся старшина була “за”. Більше того, як можна говорити, що ця Рада виступала від імені всієї України? По-перше, українська влада Богдана Хмельницького в той час поширювалася приблизно на одну четверту частину сучасної України – Наддніпрянщину.

Лінія фронту приблизно йшла по лінії - Чорнобиль і до Вінниці. Західніше цієї лінії: Галичина, Волинь ні про яку присягу ніхто навіть і думати не міг, тому що там польські війська стояли. Може, хто хотів, а хто не хотів. Референдуму ж не було всеукраїнського.

Тарас Марусик

Тодішнє українське суспільство було виражено становим, чого не враховують, розповідаючи байки про Переяславську угоду.

Юрій Мицик

Тільки 3 стани, по суті, мали право голосу: духовенство, міщанство і козацтво. Шляхта, яка існувала в Україні в той час, навіть зливається з козацтвом. Специфіка цих переговорів, потім вони мали продовження в Москві протягом майже всього 1654 року, і наше посольство було представлене переяславським полковником Павлом Тетерею (майбутнім гетьманом), потім їхав родич Хмельницького – Гаркуша, Філон з Бихова.

Таким чином ще московська сторона була представлена єдиною делегацією, то українська сторона, чи це спеціально так наші зробили, чи це непорозуміння прикре було, тут важко сказати, була представлена окремими делегаціями від станів. От, скажімо, духовенство православне не хотіло цього союзу, не хотіло присягати, не хотіло бути під Москвою і не було ні в цей час, ні пізніше.

Тільки у 18 столітті УПЦ визнало не константинопольського патріарха, а московського своїм зверхником, і то під тиском сильним політичним і всупереч церковним канонам.

Василь Зілгалов

Я нагадаю, що мій колега Тарас Марусик розмовляє в Києві з професором Києво-Могилянської академії Юрієм Мициком. Слухайте далі завершення цього інтерв’ю.

Тарас Марусик

А у вересні 1654 року в Москву їздила окрема церковна делегація на чолі з архімандритом Києво-Печерської Лаври Інокентієм Гізелем, який абсолютно нічого не підписав. Професор Мицик продовжує.

Юрій Мицик

Міщанство одразу після того, що було в Переяславі, цієї усної такої домовленості, що нібито все ок, поїхали спочатку в Москву представники Переяслава, потім Ніжина, потім Києва. Це було все десь у лютому, березні, квітні 1654 року. І робили дуже таку просту справу – привозили мішок документів, показували: оце вам таке король дав, це князь великий, це були грамоти на міське самоуправління, Магдебургію.

І московська влада казала, що як у вас було, то хай так і буде. І статус-кво українських міст і міщанського стану Москва гарантувала, що буде збережений.

Тарас Марусик

А найцікавіша ситуація склалася довкола візитів представників козацького стану, які повезли в Москву пропозиції Богдана Хмельницького у вигляді 23 статей. Упродовж кількох днів їх обговорювали, вносили правки. На сьогодні збереглося кілька варіантів у чернетках.

Юрій Мицик

Якщо ці 23 статті взяти, то бачимо, що по 17 статях, до статі другорядний, було досягнуто узгодження. Скажімо, місто Кодак, зараз це Дніпропетровськ, там має стати український гарнізон, а цар має давати там порох, якісь боєприпаси. Тут легко домовилися. Але 6 статей, причому принципових, тут ніякої спільної позиції не було вироблено. Скажімо, класичний пункт такий про зовнішню політику України.

Українська сторона хоче мати спокійні відносини з усіма сусідами і не сусідами, тобто має право на незалежну зовнішню політику. І тільки коли хтось із сусідів, чи не сусідів захоче мати Україну як союзника проти Москви, тоді Хмельницький обіцяв про це Москву повідомити, все.

Москва мала зовсім інший варіант. Зовнішня політика України мала бути під жорстким контролем Москви. Про всі контакти Москві повідомляти, а з Османською імперією і Річчю Посполитою – основними сусідами нашими взагалі не мало бути ніяких контактів. Як же бути? Дуже часто історики потрапляють в цю халепу, тому що вони беруть московський погляд за погляд остаточний.

Це було не так, тому що наша українська сторона залишилася при своїх поглядах. І ми бачимо, що Хмельницький як посилав послів до Туреччини, так посилав і далі після цього, як посилав до Польщі, так посилав і потім.

І коли польська сторона всього наступного року під Львовом у переговорах в 1655 році дорікнула Хмельницькому, що “ви ж Москві піддалися, присягали на підданство”, то сидів там Хмельницький, брати Виговські, Тетеря сидів там, інші, то Тетеря взяв слово і сказав: “Ми на рабство не присягали! Ми присягали наші права і наші вольності!”

Таким чином, українська сторона бачила майбутнє цього союзу в тому, що максимум, на що вона могла погодитися, це приблизно, як Баварія в складі Священної Римської імперії. Свій правитель, баварський електрон, у нас гетьман, своя армія, своя монета, свої кордони. Але певні ми повинні були виконувати зобов’язання. Скажімо, спільні виступи проти спільного ворога.

Москва ж хотіла з ходу запустити руку в українську кишеню. І дуже довго і нудно хотіла український скарб, як кажуть, пошарпати, що було потім, скажімо, причиною повстань, як Брюховецького.

Тарас Марусик

До речі, Москва першою і порушила угоду, причому зробила це грубо, уклавши сепаратний договір з Річчю Посполитою, який закінчився Андрусівським перемир’ям 1657 року. Для України це обернулося її поділом між Москвою і Варшавою.

Професор Юрій Мицик нещодавно опублікував дуже цікаві документи – присяжні книги, де були записані імена і прізвища тих, хто присягав. Це Білоцерківський полк (а тоді полк був одиницею адміністративного поділу гетьманської України), куди входили частини сучасних Київщини і Черкащини, і Ніжинський полк – Сіверщина, частина нинішньої Брянської області Російської Федерації, і половина сучасної Чернігівщини.

Є дані, що збереглися також присяжні книги Київського і Переяславського полків, однак їх треба ще шукати. Вивчаючи ці документи, Юрій Мицик наткнувся на численні фальсифікації.

Юрій Мицик

Скажімо, в одному списку говориться: “Фастів згорів і пуст”, а в іншому документі: “А в Фастові присягло кілька тисяч людей”. Як же так? Пусте місто, яке згоріло, поляки його спалили, воно повністю запустіло, а раптом з’являються ці “мертві” душі, як то у Чічікова. І так ще по кількох містах. Це говорить про те, що вже тоді вміли робити фальсифіковані референдуми наші “старші” брати.

Тарас Марусик

Крім того, як пише протопіп міста Чорнобиля, за словами професора Мицика, козаки гнали міщан, як бидло, на присягу в церкви. Щоб не присягати, багато мешканців Чорнобиля втекли на польський бік кордону.

Дехто, присягаючи, відмовлявся називатися власним іменем, підписуючись вигаданим. А війта Переяслава, тодішнього міського голову, змусили грубою фізичною силою присягнути московському батюшці. Очевидно, його душа не витримала наруги, і, як каже Юрій Мицик, від такого роздвоєння він помирає того ж дня.

Завідувач кафедри історії національного університету “Києво-Могилянська Академія” і відділу пам’яток княжої та козацької доби Інституту української археографії та джерелознавства ім. Грушевського Національної академії наук України, доктор історичних наук, протоієрей Української православної церкви Київського патріархату Юрій Мицик вважає, що після Переяславської угоди з кожним новим гетьманом українська спочатку незалежність, а відтак автономія тануть на очах – шляхом купівлі української владної верхівки.

“На жаль, - сказав на закінчення професор Мицик, - цим самим шляхом іде і сучасна Україна.”

Василь Зілгалов

“Крестный ход. 350 лет Переяславской Раде. Все на митинг 17 января. Сбор в 10.00 в Лавре возле Успенского собора с иконами и хоругвами. Начало Крестного хода в 11.00. Приходите все, кто за Союз с Россией и Беларусью! За веру православную! За возрождения экономики! За сохранение целостности Украины!”

Цей текст – один із сьогоднішніх оголошень у Києві. Чи не нагадує він старий радянський стереотип, як у сатиричному шлягері львівської співачки Віки?

Віка (співає)

Василь Зілгалов

З ідеологічних та політичних міркувань значення переяславської Ради традиційно перебільшувалося російськими та радянськими істориками. А ось, як оцінює значення Переяславської Ради молодий російський історик із Санкт-Петербурзького університету Тетяна Яковлєва.

Тетяна Яковлєва (переклад)

Ну, говорячи про оцінку Переяславської ради 1654 року, хотілося б сказати, що все-таки вона мала набагато більше наслідків у подальшій історії відносин України та Московської держави, і взагалі для історії європейських держав, ніж у той самий момент у січні 1654 року, коли все це відбувалося.

Сама Переяславська рада насправді жодного особливого значення не має, це роздутий міф. Тому що це була закрита рада – спочатку старшинська, потім за участі козаків, – на якій не були присутні росіяни, і вона мала такий чисто формальний характер.

Але самі ці події були пов’язані з тим, що Хмельницький та Гетьманщина у той момент опинилися на грані військового та політичного краху. Укладення союзу кримського хана з Польщею ставило їх у надзвичайно важке становище. І тому союз із московським царем був кроком безперечно вимушеним і необхідним для врятування як життя, так і політичного утворення – Гетьманщини.

У той момент кожна сторона переслідувала дуже відмінні цілі. Богдан Хмельницький та його оточення хотіли перш за все вижити, зберегти те, що вони у той момент мали. А для Московської держави це був воєнний союзник і можливість розпочати війну з Річчю Посполитою за повернення сіверських земель і за приєднання білоруських земель. Саме військове значення угоди з Україною, з Військом Запорозьким клалося в основу в Москві, у московському уряді. Хоча все це прикривалося ідеєю захисту православ’я, утискуваного католиками в Україні.

Ось така була ситуація. Тобто, насправді у той момент жодна із сторін якоюсь мірою не розглядала, перш за все, вигоди і подальшу долю взаємовідносин двох держав у союзі як приєднання українських земель до Росії, входження їх у склад Московської держави. Тому що не розглядалися, в принципі, серйозно питання ані про податки, ані про присутність адміністрації московської, ані про підпорядкування гетьманської адміністрації Москві.

А на перший план виходили суто військові питання, суто військові завдання. І лише згодом Переяслав і статті, які були після нього ухвалені, стають таким символом відносин України та Московської держави, на який постійно посилаються обидві сторони, перш за все московська сторона, і від якого відштовхуються згодом – ну, щонайменше 150 років, – до моменту ліквідації Гетьманщини за Катерини Другої.

Василь Зілгалов

Якраз про Петра і Катерину Другу і долю України писав Тарас Шевченко у поемі “Сон”. Читає Олекса Боярко.

Олекса Боярко

От собі й читаю, Що на скелі наковано: Первому— Вторая Таке диво наставила.

Тепер же я знаю: Це той П е р в и й що розпинав Нашу Україну, А В т о р а я доконала Вдову сиротину.

Кати! кати! людоїди! Наїлись обоє, Накралися; а що взяли На той світ з собою?

Тяжко, тяжко мені стало, Так, мов я читаю Історія України. Стою, замираю...

А тим часом — тихо, тихо Та сумно співає Щось такеє невидиме:

“Із города із Глухова Полки виступали З заступами на лінію, А мене послали На столицю з козаками Наказним гетьманом!

О боже наш милосердий! О царю поганий, Царю проклятий, лукавий, Аспиде неситий!

Що ти зробив з козаками? Болота засипав Благородними костями; Поставив столицю На їх трупах катованих!

І в темній темниці Мене, вольного гетьмана, Голодом замучив У кайданах. Царю! царю!

І бог не розлучить Нас з тобою. Кайданами Скованій зо мною Навік-віки. Тяжко мені Витать над Невою.

України далекої, Може, вже немає. Полетів би, подивився, Так бог не пускає.

Може, Москва випалила І Дніпро спустила В синє море, розкопала Високі могили — Нашу славу. Боже милий, Зжалься, боже милий”.

Та й замовкло; дивлюся я: Біла хмара криє Сіре небо. А в тій хмарі Мов звір в гаї виє.

То не хмара — біла пташка Хмарою спустилась Над царем тим мусянджовим І заголосила:

”І ми сковані з тобою, Людоїде, змію! На страішному на судищі Ми бог і закриєм

Од очей твоїх неситих. Ти нас з України Загнав, голих і голодних, У сніг на чужину

Та й порізав; а з шкур наших Собі багряницю Пошив жилами твердими І заклав; столицю

В новій рясі. Подивися: Церкви та палати! Веселися, лютий кате, Проклятий! проклятий!”


Василь Зілгалов

“Що буде, а буде, що Бог дасть”. Що Бог дав і дасть Україні, судити не нам....Але не забуваймо приповідки – На Бог сподівайся але й сам не дрімай, яка за 350 років більше навчила недругів аніж самих українців....

На цьому ми завершуємо програму “Споконвіку було слово”, її автор і укладач Василь Зілгалов, допомагав мені звукорежисер Ян Кайзер.

І на завершення згадаємо одне із вірувань стародавніх греків, котрі вважали, що душі померлих блукають підземними лабіринтами щонайменше триста років, щоб потім знову повернутися оновленими в цей грішний світ і покращити його.

Може й герої 1654 року та пізнішої руїни України вже серед українців після понад триста річних блукань і справджуються Шевченкові слова:

“Церква-домовина розвалиться, З-під неї встане Україна І розвіє тьму неволі, Світ правди засвітить. І помоляться на волі Невольничиї діти”.

Говорить радіо “Свобода”.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG