Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 00:24

“7 днів демократії”


Михайло Мигалисько “7 днів демократії”

Прага, 17 січня 2004 року.

Михайло Мигалисько

Вітаємо всіх хто в цей час з Радіо Свобода. В ефірі Сім днів демократії - підсумок тижня. У студії Михайло Мигалисько. Головною подією політичного життя минулого тижня стали дискусії навколо конституційних змін й криза у Верховній раді України. З Києва повідомляє Віктор Міняйло.

Звучить сирена

Володимир Литвин

Прошу підготуватися до реєстрації.

Звучить сирена

Володимир Литвин

Я закрию сесію.

Звучить сирена

Володимир Литвин

Шановні народні депутати, четверту сесію ВР...

Звучить сирена

Володимир Литвин

...четвертого скликання...

Звучить сирена

Володимир Литвин

...закрито.

Звучить Гімн України

“Ще не вмерла України ні слава, ні воля...”

Віктор Міняйло

Після найкоротшого пленарного дня в історії українського парламентаризму голова ВР В.Литвин зібрав журналістів на прес-конференцію. Він зазначив, що не вважає, що остання сесія була провальною, адже український парламент оперативно і об’єктивно реагував на події в Україні і в світі.

А ось що В.Литвин думає про останні події у ВР.

Володимир Литвин

Можна сказати, що на прикладі парламенту ми спостерігаємо картину становлення демократії в Україні з усіма рецидивами цього процесу. І головне, що ми побачили, що в нас Конституція стала заручником жорсткої політичної боротьби.

Віктор Міняйло

А після останніх переговорів між більшістю і опозицією про те, як розблокувати роботу ВР, спікер українського парламенту дійшов наступного висновку:

Володимир Литвин

Це попередній, можливо, він дещо емоційний, можливо, імпульсивний, але я його вам скажу. В мене складається враження, що інтерес до політичної реформи в ініціаторів політичної реформи пропав. В однієї частини, скажемо, його зовсім не було, і ще більше цей інтерес пропадав з наближенням до 31 жовтня 2004-го року, до президентських виборів.

Я з чого виходив? Я кажу: “Шановні колеги, якщо потрібна політична реформа, то, очевидно, потрібно шукати компроміс”.

Віктор Міняйло

В.Литвин переконаний, що компроміс буде знайдено вже на наступній 5-й сесії ВР України. На його думку, зміни до Конституції мають враховувати інтереси як більшості, так і опозиції. Віктор Міняйло для радіо “Свобода”, Київ.

Михайло Мигалисько

Отож, продовжимо тему, хто вирішить, як обирати президента. Після закриття сесії ВР дискусії навколо конституційної реформи тепер відбуваються за зачиненими дверима кабінету спікера парламенту. Дискутують чільники парламентських фракцій і комітетів. Ключовим питанням, вирішення якого могло би розблокувати роботу парламенту, є питання нелегітимності голосування парламентської більшості 24 грудня. Нагадаємо, тоді парламентська більшість проголосувала за проект змін до Конституції відомий . як проект Симоненка-Медведчука. Опозицію ні цей проект, ні проект Степана Гавриша не влаштовує. Парламентська більшість не погоджується з поправками опозиції до проектів, коло замкнулось. З подробицями Віктор Березанець.

Віктор Березанець

Зі слів народного депутата Миколи Гапочки – представника парламентської більшості – опозиція висунула до парламентської більшості 11 вимог. Водночас, парламентська більшість жадає одного розблокування роботи парламенту і в цьому її вимога. Об’єктивність такої заяви полишаємо на совісті народного обранця. Зауважимо лише, що парламентська більшість поки що не виявила бажання іти на компроміс, а надто з ключових проблемних питань. Не поступається і опозиція.

Отже, в який спосіб слід обирати президента – на всенародних виборах, чи у парламенті? Хто має право вирішувати як обирати президента ? Це одна з ключових проблем протистояння у парламенті.

Власне, суть розбіжностей у підході до цієї проблеми в тому, хто має обирати форму. процедуру президентських виборів – український виборець через референдум, чи парламент Парламентська більшість лишає таке право за собою. Опозиція вважає що тільки виборець під час референдуму може делегувати такі повноваження парламенту, оскільки чинна Конституція за виборцем передбачає право обирати президента.

Тож, голосування парламентської більшості 24 грудня за проект Симоненка-Медведчука опозиція вважає нелегітимним ще й тому, що цей проект ігнорує права виборця. Народний депутат Георгій Крючков (фракція комуністів) бачить цю проблему дещо інакше.

Георгій Крючков

В ВР не було іншого шляху, як використати регламентні норми, провести голосування. Воно проводилось у залі, воно проводилось не в Українському домі, що робила колись і більшість так звана і ця нинішня опозиція, коли вони комуністам роги поламали, як кажуть підняттям рук. Можна що завгодно говорити, але це все підтверджено особистими підписами. Легітимна, нелегітимна? Звертайтесь до КСУ і він вирішить це питання. Тому, я вважаю, це легітимним.

Віктор Березанець

Чи погоджуєтесь Ви з думкою, що тільки референдум може вирішувати, якою повинна бути форма виборів президента?

Георгій Крючков

Ні, з цим я не погоджуюсь, бо Конституція віднесла вирішення цих питань до повноважень ВР і не зробила з цього ніяких винятків.

Віктор Березанець

Лідер “Нашої України” Віктор Ющенко з такою позицією категорично не погоджується.

Віктор Ющенко

Венеціанська комісія тут дала абсолютно вірну відповідь. Демократично є вибори президента парламентом, демократично є вибори президента всенародно. І в нас дискусія не в цьому знаходиться контексті. В нас дискусія знаходиться, як прийти із способу всенародних виборів до способу виборів президента парламентом. А Конституція України якраз дає чітку відповідь: чи єдиним способом прийти від всенародних виборів до парламентських тільки через народний референдум.

І те, що зроблено було 24 числа – це антизаконне, неконституційне, злодійське рішення. І тому ми кажем, ми його не можем визнати і наша проблема заключається тільки в одному, я маю на увазі опозиція, знаходити ситуацію, коли Конституцію треба боронити від президента, коли Конституцію треба боронити від КСУ і олігархів.

Віктор Березанець

А ще, опозиція не погоджується опускати прохідний бар’єр на парламентських виборах до 1% щоб убезпечити парламент від навали непопулярних серед населення, але підтримуваних владою політичних партій. Такий варіант міг би забезпечити владі з допомогою навіть незначних фальсифікацій забезпечити собі більшість у парламенті. Незмінною вимогою опозиції є і положення про формування КМ тією політичною силою яка здобула перемогу на виборах. Опозиція також наполягає на тому що за умови обрання президента парламентом в разі якщо такий не може впродовж трьох місяців обрати нового президента чинний президент “зобов’язаний розпустити парламент”. Більшість пропонує формулу: “може розпустити”...Не важко помітити, що ця формула надає можливість чинному на той момент президенту продовжувати свої повноваження. Одне слово, питання вирішуються доленосні для держави. Тож, зрозумілою є непоступливість сторін політичного протистояння. Віктор Березанець для радіо “Свобода”.

Михайло Мигалисько

З-за кордону й далі лунає критика Конституційного Суду України (далі КСУ), який перед Новим роком вирішив, що Л.Кучма може знову балотуватися на посаду Президента України. Американський федеральний суддя Богдан Футей вважає, що це рішення суперечить Конституції України. Футей стояв біля витоків цього документу. З 96-го року він був радником робочої групи з розробки Основного Закону і не раз консультував Україну, як проводити правову реформу. Перед мікрофоном Мар’яна Драч.

Мар’яна Драч

Експерт посилається на різні закони України від Конституції УРСР 76-го року до останніх законодавчих актів, які обмежують право однієї особи більше, ніж двічі, бути Президентом України.

Богдан Футей

На мою думку, це є помилкове рішення. Очевидно, що КСУ може вирішувати, що хоче, бо то є КСУ. Але якщо судді хочуть, щоб їх поважали і шанували, то вони мусять, по-перше, самі себе шанувати.

Такі рішення, які є погано обґрунтовані, рішення, які не є сумісні з Конституцією, рішення, які вводять в плутання не тільки народ України, але й закордонні юридичні інстанції, то це не принесе користі для України, яка претендує, очевидно, інтегруватися до Європи і бути в колі правових держав.

Жоден суддя не повинен вмішуватися в політичні питання. Я похвалив КСУ в 98-му році, де виносилося питання, чи 4 % явки, яку вимагав закон тоді, щоб партії були представлені у ВР. КСУ тоді сказав, що це є політичне питання, і вони в це не будуть втручатися. А тепер КСУ замішався занадто багато в політичні питання.

Мар’яна Драч

Американський федеральний суддя у розмові з радіо “Свобода” звернув увагу на ще одну проблему судової системи України, а саме: як і де українські суди розглядатимуть виборчі суперечки.

Богдан Футей

Раніше вибір мера Одеси був уневажнений не в Одесі, ані в Одеській області, а в Кіровограді. Так само тепер є проблема з Мукачевим, де не суд Мукачівський чи Закарпатський вирішує це питання, а в Львові вирішували це питання. Це є питання юрисдикції не тільки предмету, але також і території, котрий судовий округ є уповноважений розглядати такі питання. Це є дуже важливо, зокрема тому, що це рік вибору Президента.

Якщо так буде дальше йти процес, як раніше в Одесі чи тепер в Мукачевому, то ви можете стикнутися з тим, що нормальний процес виборів Президента, як також передача повноважень Президента від одного до другого можуть мати певні проблеми. Не ті, які голосували, бачили, що діялося, а хтось інакший, в цілком інакшій області буде вирішувати це питання.

Я думаю, що це було б дуже несправедливим, але це, очевидно, залежить від того, як сама Україна буде до цих питань ставитися.

Михайло Мигалисько

Нагадаю, що це був американський федеральний суддя Богдан Футей. З ним розмовляла Мар’яна Драч.

В ефірі програма радіо “Свобода” “7 днів демократії”, підсумок тижня. Ще у листопаді 2001-го року Конституційний суд України визнав інститут прописки в Україні таким, що обмежував визначене Конституцією право людини на свободу пересування та вільний вибір місця проживання – неконституційним. Через два роки після цього Верховна рада ухвалила закон про Свободу пересування а набрав він чинності з 4-го січня 2004-го року – з моменту підписання закону президентом. Тему продовжує київський кореспондент Володимир Ляшко

Володимир Ляшко

За новим законом тепер реєструється місце проживання людини, де вона знаходиться понад 6 місяців на рік і місце перебування – це адміністративно-територіальна одиниця на території якої особа проживає строком менше 6 місяців впродовж року. При чому зареєструватися на новому місці проживання треба протягом 7 днів після прибуття.

На перший погляд, законодавство України нарешті потроху приводиться у відповідність з європейськими нормами, але вже сьогодні окремі положення нового документа викликають у спеціалістів значні зауваження. Перш за все у Міністерстві охорони здоров’я. Постало питання, як розраховувати ті порівняно невеликі кошти, котрі виділяються на охорону здоров’я населення.

Начальник управління спеціалізованої медичної допомоги департаменту організації меддопомоги населенню Володимир Долот зауважує.

Володимир Долот

Не зважаючи на Закон “Про місцеве самоврядування” фінансування медичного забезпечення кожного жителя області чи регіону чи району лежить на місцевій владі. Розумієте?

Як можна контролювати людину і виділяти на її охорону здоров’я там 150 чи 170, скільки в нас гривень вийде на рік, якщо її нема за місцем проживання. Чи перерахувать. Це дуже складна ситуація. Тоді Бюджетний кодекс мабуть треба переглядать.

Володимир Ляшко

Спокійно норми нового закону прийняли у Міністерстві праці і соціальної політики. Заступник начальника управління пенсійного реформування Тетяна Марущенко впевнена, що ніяких ускладнень не буде, оскільки ніхто з дітей тепер не буде поспіхом реєструвати своїх батьків, наприклад, в столиці чи якомусь обласному центрі, де фінансова ситуація завжди була кращою, ніж на периферії.

Тетяна Марущенко

Півтора року назад ПФУ підтягнув всі виплати і у всіх регіонах пенсії платяться на однаковому рівні без затримки. Це раніше було, Київ платив завжди своєчасно, а регіони відставали. Тепер цього вже немає. Тут уже без різниці, живеш ти в якійсь області, житимеш ти в Житомирі чи живеш на Волині – пенсію людина получає місяць в місяць.

Володимир Ляшко

Чи може новий закон буде використаний для посилення так би мовити адміністративного ресурсу під час наступних виборів. Як оцінюють його в одній із впливових громадських організацій Комітеті виборців України?

Євген Радченко, перший заступник голови правління Комітету виборців каже.

Євген Радченко

Єдине, що якщо ж знову ж таки залишиться старий закон про вибори парламентські і якщо буде в нас далі змішана система, то це єдине на що може вплинути і то частково.

На видачу відкріплювальних посвідчень і переміщення виборців по округах, по мажоритарних округах і більше ні на що він не вплине.

Але однак, ця система, вона лежить поза правовою площиною. Як ми бачимо на минулих виборах 2002 року деякі кандидати успішно користувалися цим із старим законодавством.

Володимир Ляшко

В цілому ж, населення поки що мало знає про новий закон, хоча у тій же столичній області багато людей, до речі, і взимку проживає у численних дачних містечках, розташованих неподалік різних районних центрів та сіл.

Ось запис розмови з одним з таких мешканців, що проживає у подібному дачному масиві на межі Київщини і Чернігівщини.

Мешканець

Ми тут живем і літо і осінь, але про новий закон ще не чули.

Володимир Ляшко

Де Ви будете реєструватися?

Мешканець

Мабуть в сільській раді.

Володимир Ляшко

На завершення до сказаного додам, що експерти вважають недоречним існування місця проживання та місця перебування, оскільки таке положення фактично запроваджує подвійну реєстрацію фізичної особи. А це ще одна форма обмеження прав особи на свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Володимир Ляшко, радіо “Свобода”, Київ.

Михайло Мигалисько

14 січня у Верховній Раді Криму пройшли депутатські слухання з проблем прав людини. Уже сам факт їхнього проведення не мав у Криму прецедентів. До того ж, ініціатором слухань виступила неурядова громадська організація – Інститут соціальних досліджень. Детальніше про це – розповідає наш кримський кореспондент Володимир Притула.

Володимир Притула

Для участі у депутатських слухань до Сімферополя прибула уповноважена Верховної Ради України з прав людини Ніна Карпачова, яка у своєму виступі навела десятки фактів порушень прав людини в регіоні зокрема та Україні загалом, але відзначила, що ці слухання є своєрідним механізмом подолання цих негативних тенденцій і вагомим вкладом у розвиток демократії в державі. Ніна Карпачова: “Позитивно я оцінюю в цілому ініціативу кримчан. Дійсно, це була регіональна ініціатива. Мені здається, що кримчани якраз зараз проторять той шлях по якому мають піти інші регіони України для того, щоб комплексно зробити такий моніторинг. В першу чергу, треба в самих регіонах депутатському корпусу, владі розібратися в цій проблематиці. І в першу чергу треба навчитися розуміти, що є права людини, що права людини не даруються, що вони належать кожній людині від народження. І поважати ці права, і допомагати їм, скажімо, там, де вони порушуються” – заявила Ніна Карпачова.

Водночас, вона відзначила, що ситуація з правами людини в Криму досить подібна до ситуації загалом в Україні. Омбудсмен, наголосила, що вони в українській державі порушуються масово: “У нас ця проблема проглядається як масове і систематичне порушення тих чи інших прав громадян в тому чи іншому регіоні у той чи інший час. У кожній країні порушуються права людини. Але Україна відрізняється масовістю і систематичністю. Ми не подолали цих проблем. І насамперед – це порушення соціально-економічних прав громадян через проблему бідності і зубожіння. Тому що через бідність практично стає неможливою реалізація інших прав – політичних, громадянських і культурних”, - заявила Ніна Карпачова. Торік вона разом з іншими співробітниками апарату Уповноваженого з прав людини два тижні працювала в Криму і до неї за цей час звернулося за допомогою понад 1300 кримчан, а загалом скарги до омбудсмена торік надіслали понад 2100 мешканців автономії.

Учасники депутатських слухань, в яких окрім членів кримського парламенту взяли участі урядовці, журналісти і представники громадських організацій, ухвалили документ, що включає 5 звернень до центральних органів влади і 8 розширених пунктів рекомендацій республіканським і місцевим структурам. Кримський прем’єр Сергій Куницин хоч і просидів лише половину часу депутатських слухань, позитивно ставиться до їхнього проведення: „Крим – перший регіон, який наважився на це. Я підтримую цей діалог, цей обмін думками. Можливо, щось доведеться коригувати з урахуванням складної міжнаціональної обстановки, з урахуванням наявності фактору депортованих народів, їхньої проблематики. Тож, я однозначно вважаю, що ці слухання – корисні. І рекомендації, які ухвалені, будуть безумовно взяті до виконання”, - заявив Сергій Куницин.

Результати слухань, як пообіцяв голова Верховної Ради Криму Борис Дейч, будуть розглянуті на одному з найближчих пленарних засідань місцевого парламенту. Депутатам буде запропоновано створити громадський моніторинговий комітет, який співпрацюватиме з Верховною Радою автономії.

Михайло Мигалисько

Головний банк кожної країни – він може зватися Центральним, Федеральним, Національним чи Державним – завжди є однією із найважливіших установ, яка покликана діяти в інтересах усієї країни і виступати від її імені у сфері своєї компетенції. Під цим оглядом велику увагу в Україні викликала недавня поява колекційної десятигривневої монети, випущеної Національним банком на ознаменування 350-ліття Переяславської ради. Перед мікрофоном мій київський колега Сергій Грабовський.

Сергій Грабовський

Увагу загалу в Україні привернули як сам факт випуску монети на честь Переяславської ради, значення якої в історії країни абсолютною більшістю українських істориків оцінюється негативно, так і супровідний документ до цієї колекційної монети, виконаний українською й англійською мовами. Отже, від імені Української держави Нацбанк сповістив увесь світ (цитую): “Монета присвячена важливій події періоду національно-визвольної війни українського народу – Переяславській раді 8(18) січня 1654 р., коли збори старшини, козацтва, міщан та селян проголосували за входження України до складу Росії на правах політичної автономії, що на той час мало прогресивне значення для економічного, політичного та культурного розвитку українського народу”. КЦ

Цей текст, як і факт появи ювілейної монети, викликали властиво бурхливу реакцію у середовищі українських істориків. Провідний фахівець з подій козацької доби професор Наталя Яковенко так коментує появу монети і супровідний напис до неї: “Це важко коментувати, бо не знаєш з якого боку коментувати. Чи коментувати з того боку, що НБУ відзначив такою акцією цю подію чи коментувати сам текст. З приводу самого тексту, то це один з шедеврів і дуже хотілося б дізнатися хто його автор. Починаючи від зборів, які дуже нагадують партійні збори, збори старшини, козацтва, міщанства і селянства. Не знаю, де в Переяславі могло взятися селянство на ті збори, з міщанством теж є певні проблеми, чи воно там було, і при чому там було взагалі міщанство, це по-перше. По-друге, це з входження м України до складу Росії, коли так кваліфікується васальна угода гетьмана з царем. І тут, як самої Росії під такою назвою не існувало. І взагалі, не можна говорити про входження однієї територіальної одиниці до іншої в ХVІІ ст.. в такому от контексті, і в такій редакції. Ну і, звичайно, прогресивне значення взагалі нагадує найкращі сторінки шкільних підручників з історії, принаймні 60-70-их років”.

І справді: відомо, що козацька рада за участю селян і міщан у ті часи звалася “чорною радою”, а у Переяславі на раду було зване тільки товариство, тобто козацтво. Що ж стосується терміну “політична автономія”, то жодна автономія світу не мала і не має таких прав, які мала тодішня Козацька держава: власні закони, військо, фінанси, судочинство, система управління і навіть право зовнішніх зносин, дещо обмежене тільки під час війни. З сучасного погляду все це притаманне швидше конфедеративним стосункам чи персональній унії, коли на чолі двох різних держав стоїть один монарх. А фахівець з політичної історії України професор Володимир Сергійчук звертає увагу на інші аспекти створеного в надрах Національного банку супровідного напису до монети на честь 350-ліття Переяславської ради: “Для українського народу Переяславська рада мала на жаль якраз негативні наслідки. Скажімо, коли йдеться про економічний розвиток, то Україна перестала бути тим промисловим продуцентом, яким вона була до Переяславської ради. Вона і тепер починає відтягуватися у всеросійський ринок. Україні поступово буде заборонятися, і зрештою, Петро І доведе це все до кінця, що Україна почне торгувати з Європою не на пряму, як це було ще за Івана Мазепи, а через Архангельськ або Петербург. Ось так доставлялися українські товари відтепер у Європу. Україна із самодостатнього економічного механізму, на мій погляд, перетворилася у сировинний придаток Російської імперії. Що стосується політичного розвитку українського народу. В чому прогресивність цього акту, якщо Україна поступово починаючи з Переяславської ради втрачає свої прерогативи державності і зрештою цю державність Російська імперія остаточно знищить наприкінці ХІХ століття, коли буде ліквідована Гетьманщина. Ну і що стосується прогресивності культурного розвитку українського народу. То знову ж таки для розвитку української духовності все це мало негативні наслідки, оскільки ХVІІ століття зрештою з другої половини Москва намагається забирати не тільки наші кращі просвітницькі сили, які розбудовують майбутню російську культуру, а вона намагається не допускати, щоб навіть друкувалися книжки українською мовою. Ну, а Катерина ІІ, та взагалі сказала, що треба все зробити, щоб змусити українців делікатним способом зрусифікуватися. І ми, якщо, скажімо, ще навіть на початку ХVІІІ мали розвинене шкільництво, мали високі зразки своєї матеріальної культури, то в ХІХ столітті через призму Шевченка, через бачення Шевченка ми можемо побачити, яка була Україна. Те що він написав, воно однозначно віддзеркалює, що власна українська культура не мала свого розвитку, не мала підтримки, бо повсюдно запроваджувалося все російське, якщо говорити про шкільництво. І українська культуру, як така, самобутня переслідувалась”.

Оскільки у ці дні не вдалося знайти перших осіб Національного банку України, то у силі залишаються запитання провідних істориків Професор Володимир Сергійчук: “Я хотів би запитати керівництво НБУ, хто був експертом таких висновків?”

Професор Наталя Яковенко: “Все-таки, хто смикає за ниточки таких акцій?”

До цих запитань можна додати й інші. Якщо згадана монета, як зазначено в прес-релізі Нацбанку, продовжує серію “Герої козацької доби”, чи заплановано аналогічним чином відзначити Конотопську битву, де українське військо вщент розгромило московську армію? Сергій Грабовський, радіо “Свобода”, Київ.

Михайло Мигалисько

Президент у політичному, правовому значенні це глава держави, виборний голова політичної організації тієї чи іншої держави, названий таким терміном у момент свого обрання на повноважних зборах цієї організації...Якщо мав місце факт обрання політика на цю посаду уперше в історії державності, то чи можна ігнорувати його першість саме у ролі президента в цій державі? Логіка історії і логіка політичних фактів виявляється не завжди переконливою для нащадків. Отож, кого ж з повним історичним обґрунтуванням можна назвати “першим президентом України”? Перед мікрофоном Василь Зілгалов.

Василь Зілгалов

Якщо виходити із логіки історичних фактів, то уперше термін “президент України”, як вважають чимало істориків, був вжитий під час революційних подій весни 1917 року у Києві, коли тут зібрався новий український орган політичної влади - Центральна Рада. Наприклад, автор дуже популярного нині в Україні підручника з історії Орест Субтельний пише, що “президентом Центральної Ради було обрано Михайла Грушевського” і далі наводить ще один факт “19 квітня 1917 року у Києві відкрився Український національний конгрес, на який зібралося 900 делегатів з усієї України, від усіх українських громад колишньої імперії...Конгрес обрав 150 представників до Центральної Ради та затвердив Михайла Грушевського на посаді президента”. А така шанована організація, як Українське історичне товариство, вважає, що більш обґрунтованим з юридичної точки зору є посилання на ухвалу Центральної Ради від 29 квітня 1918 року, коли був “ухвалений проект Конституції Української Народної Республіки і обраний Михайло Грушевський президентом УНР”.

Інша справа, що президента обрали на засіданні політичної організації, а потім затверджували на конгресі повноважних представників. Йдеться не про спосіб обрання, а про формальне, історично підтверджене існування такої посади у державі.

Більше того, офіційно, з грифом, рекомендований сучасною владою як авторитетний “Універсальний словник - енциклопедія”, виданий 1999 року, пише на сторінці 363: “Михайло Грушевський обраний президентом Української Народної Республіки”.

Отже, чи можна називати сьогодні Михайла Грушевського не лише безумовним лідером незалежної України на початку ХХ століття, але й її першим президентом? Здавалося б, що сумнівів немає і про це знають навіть учні 5-х класів, які у тесті з історії України вибирають із трьох запропонованих імен –Леоніда Кучми, Леоніда Кравчука та Михайла Грушевського саме останнього у відповідь на запитання, хто з них був саме першим президентом держави. Але не все так історично просто. Бо нині чимало політиків, у тому числі й нинішній президент України, називають першим президентом цієї держави обраного на цю посаду на всенародних виборах 1 грудня 1991 року колишнього заввіділу агітації і пропаганди ЦК Компартії України, колишнього Голову Верховної Ради України Леоніда Кравчука...Коли Леоніда Кравчука запитували кореспонденти радіо “Свобода”, чи заперечує він проти того, що першим президентом України був Михайло Грушевський, то Леонід Макарович казав: “Я не заперечую, але погодьтеся, що мене все ж обрав народ. Тому я перший всенародно обраний президент України”. І у багатьох громадян цієї держави сьогодні закономірно виникає питання, коли вони часто читають у різних джерелах, від президентського привітання до газетної публікації, формулювання “Леонід Кравчук – перший президент України”, а як же ж тоді бути з Михайлом Грушевським, якого самі ж сучасні політики і владні мужі в Києві називали “першим президентом України”. На тій же ж меморіальній дошці на стінах Київського національного університету написано: “Тут в 1886 – 1894 роках навчався Михайло Грушевський, великий український історик, перший президент України”. Та хіба лише на цій дошці? То чому ж виникають сьогодні такі ситуації і такі історично-юридичні питання? Сам Леонід Кравчук днями сказав ( уже після слів “для мене, як першого президента, важливо...”) так: “Висота відповідальності Конституційного Суду...не настільки висока, як би цього хотілося” . А що б відповів Конституційний Суд на запит про те, кого можна назвати першим президентом України?

Михайло Мигалисько

Це був Василь Зілгалов. Наразі все у програмі Радіо Свобода Сім днів демократії. З вами прощається Михайло Мигалисько. Щасти Вам.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG