Доступність посилання

logo-print
09 грудня 2016, Київ 02:15

“Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”


Сергій Грабовський “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”

Київ-Прага, 30 січня 2004 року.

Олекса Боярко

Добрий вечір, шановні слухачі. В ефірі програма “МИ УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД: НАЦІОНАЛЬНО-ЕТНІЧНА МОЗАЇКА”. Перед мікрофоном Олекса Боярко.

Політичне русинство, чи, як ще звуть це явище, політичний русинізм. Що це таке? Слово - доцентові Києво-Могилянської академії Ігореві Лосєву.

Ігор Лосєв

Русинізмом розуміють спроби створити із субетносів українського народу: лемків, бойків, гуцулів, верховинців Закарпаття окремий етнос і протиставити його решті українців.

На цій підставі висуваються вимоги децентралізації України. Зокрема, один з провідних теоретиків політичного русинізму канадський професор Павло Маґочий зажадав: “Також було б бажаним, щоб нова українська держава стала децентралізованою цілісністю, в котрій кожен компонентний регіон мав би економічну та культурну автономію”.

Основою ідеології русинізму є постулат, що бойки, лемки, закарпатці, гуцули не є українцями. Цей постулат підтримують деякі зацікавлені зарубіжні інституції. Так, наприклад, ще в 1990-му році, коли Москва намагалася зупинити національно-визвольний рух, протиставляючи автономні республіки союзним і сприяючи автономізації в межах союзних республік, Інститут етнографії Академії Наук СРСР заявив: “Теоретично можна вважати, що русини – поняття одного порядку з росіянами, українцями і білорусами, а не частина якого-небудь з цих етносів”. Йдеться про намагання оперативно витворити крім росіян, українців і білорусів, четвертий східнослов’янський етнос, з особливою національною самосвідомістю.

Звичайно, намагання заперечити українськість карпатських горян, не лише справляє враження політичної злоякісності, але й створює подеколи кумедний ефект. Якщо бойки Іван Франко, Степан Бандера, лемко Михайло Вербицький, автор музики державного гімну України, не були українцями, то хто ж тоді українець?

Етнонім, на якому спекулюють прихильники цієї політичної течії, русин у середні віки було поширено по всій Україні, а в Галичині він зберігався аж до початку ХХ століття. Тоді всі 40 мільйонів українців треба записати в русини. Але переважна більшість карпатських горян однозначно почуваються органічною частиною українського етносу і української нації, зберігаючи водночас субетнічну свідомість.

За матеріалами всеукраїнського перепису населення 2001 року 1мільйон 10 тисяч закарпатців визнали себе українцями, і лише 10 тисяч осіб русинами.

Але й що стосується останніх, то невідомо (і то наслідки методологічних помилок організаторів перепису), скільки людей з цих 10 тисяч русинів водночас вважають себе українцями? Є дані про тих людей, які вважають себе тільки й виключно русинами. На науково-практичних конференціях в Ужгороді в 1993-1994-го роках наводились дані на 93-й рік – 55 осіб, на 94-й – 96 осіб.

Олекса Боярко

Детальніше про наукову діяльність, згаданого Ігорем Лосєвим, Павла Магочія та його теорію “політичного русинства” розповідає Віталій Пономарьов.

Віталій Пономарьов

Павло Роберт Маґочій народився 26 січня 1945-го року у місті Інглвуді в американському штаті Нью-Джерсі. Він навчався у Ратгерському та Прінстонському університетах, двадцяти семи років захистив докторську дисертацію, викладав в Інституті українознавчих студій у Гарварді. Нині професор Маґочій очолює кафедру українознавчих студій університету Торонто в Канаді.

Вчений досліджує історію формування національної ідентичності русинів як етнічної групи Карпатського реґіону. Русини мешкають в Україні, Польщі, Словаччині, Сербії та Сполучених Штатах Америки і є, на думку Маґочія, четвертим східнослов’янським народом з окремою мовою, історією та культурою. Загальну чисельність русинів у світі він оцінює в 1,2 мільйона осіб, у тому числі на Закарпатті – 977 тисяч.

Маґочій вважає, що русини як мешканці географічного центру Європи перебувають одночасно під західними і східними культурними впливами. Їхня мова належить до східнослов’янських, проте акценти у вимові, синтаксис і значна частина словникового запасу є західнослов’янськими. Частина русинів православні, решта – греко-католики, і це теж обумовлює поєднання в свідомості русинів універсалізму та культурної специфічності.

Свідоцтвом національного відродження русинів Маґочій вважає виникнення 1990-го року в Україні, Чехословаччині, Польщі і Сербії п’яти русинських товариств. Майбутнє русинів він ставить у залежність від державної підтримки їх у країнах проживання (цитата): “Українській владі необхідно взяти до уваги той факт, що у межах її кордонів існують особи, які називають себе русинами і у національному сенсі є відмінними від українців”.

Олекса Боярко

У травні 1993-му році створений так званий “Тимчасовий уряд Прикарпатської Русі” на чолі з Іваном Туряницею, Тібором Ондиком та Сочкою-Боржавіним. “Це була акція політично заангажованих русинів,” - стверджує історик Олександр Майборода.

Олександр Майборода

Політичне русинство являє собою течію невеликої групи інтелектуалів, які намагаються не тільки обґрунтувати окремістність русинів від українців як етносу, а домагають на цій підставі автономного статусу для Закарпатської області. Мова йде про політичний автономізм.

Цей уряд діяв в основному у формі різного роду апеляцій до міжнародних організацій, організацій не представлених в народі, інших організацій. Тим самим намагався підняти цю проблему. На той час він обґрунтовував свою позицію тим, що, мовляв, більшість населення Закарпаття (і вважали понад 800 000 чоловік) визнають себе русинами, і нібито вони вважають себе неетнічними українцями, нібито утвердилась серед русинів Закарпаття думка про свою окремістність - світ українського етносу.

Після перепису 2001-го року змінилася сама ситуація, тому що, згідно перепису, власне русинами себе визнали тільки 10 100 чоловік. Більшість населення визнали себе українцями. Через те, вже зараз говорити про підстави етнодемографічні для автономії Закарпаття не можна.

Після того, як цей уряд не знайшов підтримки не тільки з боку українського уряду, не тільки з боку міжнародних організацій. А після того, як стало ясно, що більшість населення не бажає включитися в якийсь політичний рух, тобто не вдалося досягти політизації закарпатців. Після цього цей уряд оголосив про свій саморозпуск і припинив своє існування. Але сама тема після цього не зникла, вона продовжує існувати. Збереглася група активістів, які зараз намагаються визнати русинів окремим етносом.

Олекса Боярко

Свою точку зору на так звану “русинську проблему” має голова закарпатського обласного товариства Підкарпатських русинів Владислав Лісовіл.

Владислав Лісовіл

Русин – це є сама древня слов’янська національність. З русинів, напевне, походять всі слов’янські народи. “Українцями” називали раніше окраїна Київської Русі - малороси. А ми самий древній слов’янський народ. Ми жили десь у центрі Європи. Наша мета така: добитися визнання Україною нашої національності. Ми ще боремося за свою автономію, тому що ми мали її ще в 1918-му році, коли ми входили до складу Чехословаччини як маленька слов’янська держава. Ми хочемо, що Україна визнала референдум 1991-го року, коли 78% проголосували за те, що мати свою самоврядність спеціально на території незалежної України.

Олекса Боярко

“Закарпатські українці неодноразово демонстрували свою єдність з усією українською нацією,” - розповідає Ігор Лосєв.

Ігор Лосєв

21 січня 1919-го року в Хусті зібрався “Собор всіх русинів, жиючих на Угорщині” в кількості 400 делегатів від 400 000 українського населення. З''їзд виявив волю приєднатися до УНР. Від Закарпаття було вислано двох делегатів до Станиславова та на Трудовий конгрес до Києва.

Але ж були ще аналогічні збори з аналогічними вимогами приєднатися до України в Сваляві, Любовні, Сиготі. Водночас, Ужгородська рада висловила лояльність до Угорщини, а Пряшівська - за приєднання до Чехословаччини. Напевно, варто зазначити, що регіон Пряшіва на той час вже був окупований чеськими військами.

До речі, рішення приєднати Закарпаття до Чехословаччини ухвалювалось не на теренах Закарпаття, а в США закарпатськими емігрантами, що вели переговори з чеським лідером Томашем Масариком. Плебісцит про приєднання теж відбувався серед емігрантів у США.

У 1939 році закарпатці створили саме українську державу, республіку Карпатську Україну, яку боронили разом з українцями галичанами і волиняками від угорських військ. Створена закарпатцями національна збройна формація невипадково називалась "Карпатська Січ". Член ОУН, полковник Михайло Колодзінський, будучи начальником штабу “Карпатської Січі” загинув у боях. Прихильники політичного русинізму, як правило, оминають ці факти.

Коли в 1937-му році чехословацький уряд організував плебісцит з питання про мову навчання дітей на Закарпатті, більшість населення висловилась за українську мову. А перший сейм Карпатської України законом від 15 березня 1939-го року проголосив: “Державна мова Карпатської України є українська мова”.

Слід зазначити, що так званий русинський рух справляє враження великої спецоперації, спрямованої проти незалежності і соборності України. Як за командою, в 1990-му році в усіх країнах, де мешкають карпатські українці виникають політичні русинські організації. Варто нагадати, що в 20-ті, 30-ті роки, а подеколи й нині, у Польщі, Чехословаччині, Угорщині уряди підтримувала і підтримують русинський рух з метою розколу місцевого українства.

Олекса Боярко

І наприкінці – слово ужгородському лікареві, русину Степанові Біляку.

Степан Біляк

Я не входжу і не входив, хоча я був не проти, щоб вони утворювали. Воно вже не має того лиця, що воно мало, що вони хотіли відокремлювати. Вони вже самі між собою пересварилися, розпалися на декілька угрупувань. Вже навіть тепер один із русинів, анестезіолог дитячої обласної лікарні міста Мукачева, говорить, що вони за єдність з Україною і хочуть, щоб визнали цей русинський народ як етнічну групу. Але нас записалося як русини під час перепису населення близько 1 000 чоловік. Щось дуже мало. Це не є окремий народ. Це трансформація, звичайний історичний розвиток. Так, як русинами були Іван Франко, і всі ми, підлеглі під Австро-Угорщиною, під Польщею, всі ми називалися “русинами”, а це той самий етнічний український народ.

Олекса Боярко

На все добре, шановні слухачі. Наступної п‘ятниці ми продовжимо розповідь про етнонаціональний портрет України. Ви слухали програму “МИ УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД: НАЦІОНАЛЬНО-ЕТНІЧНА МОЗАЇКА”. Вів передачу Олекса Боярко.

Говорить радіо “Свобода”!

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG