Київ, 30 січня 2004 року.
Надія Степула
Вітаю вас, дорогі слухачі! В ефірі – радіожурнал Сюжети. З вами – автор і ведуча – Надія Степула.
...Аксіом знову більше, ніж істин. Але щастя пошуку – з нами! І в час, коли на перевалі між зимовим і весняним рівноденням іще так холодно, хочеться щось вдіяти, аби стало інакше. Рецептів – або ж сюжетів – існує безліч. Один із них пропонують Кость Москалець – поет і композитор та Віктор Морозов – композитор і співак.
Звучить фрагмент із пісні Костя Москальця “Світлий нектар”
Зробити чиєсь і своє життя змістовнішим, цікавішим – цей сюжет, хоч і вічний та нібито простий, але насправді - складний. Бо ж не кожному під силу бути добрим, щедрим, прихильним до інших. Патріарх української романістики, лауреат Шевченківської премії Роман Іваничук перекреслив смуток українських літературно-видавничих реалій блискучою ініціативою. Про це – в сюжеті від Галі Терещук.
Галина Терещук
Якось у вересні минулого року Роман Іваничук побував на презентації чотирьох книг, виданих львівською агенцією “Піраміда” в серії “Приватна колекція”.
І підбір авторів, і розмаїття представленої прози так сподобалися патріархові української літератури, що він вирішив хоч у якийсь спосіб долучитися до справи популяризації книжкових новинок.
Найприйнятніший шлях книги до читача, як відомо, лежить через бібліотеку. Адже сьогодні лише там можна безплатно позичити на якийсь час книгу.
Та біда у тому, що видані сьогодні з великими труднощами українські книги не потрапляють у бібліотеки. Адже останні не мають коштів, аби їх закупити.
Розуміючи це, Роман Іваничук і вирішив закупити в літературної агенції “Піраміда” 20 комплектів книг, з тим, щоб надіслати їх в бібліотеки 20 обласних центрів України.
- Торік, - каже письменник, - я отримав 2 літературні премії. Тому й вирішив купити ці книги. Для мене це так, немов би зробити гарний подарунок коханій жінці.
І справді, такий подарунок, мабуть, сподобався б багатьом коханим. Адже в згаданій серії "Приватна колекція” цього разу вийшли твори письменниці Ніни Бічуї, яку свого часу називали королевою української прози і яка сьогодні, натхненна успіхом книги, обіцяє донести до читачів свої нові роботи.
Є у цій серії книга Галини Пагутяк “Захід сонця в Урожі”, з творами, написаними в загадковому, фантасмогоричному, химерному стилі.
Віктор Неборак прийшов до читачів із, як вказано в анотації до його збірки “Введення до Бу-Ба-Бу”, “хронописом агонії в Україні другого тисячоліття”.
А четвертою книгою серії стала збірка новел львів”янина Василя Габора “Збірка екзотичних снів та реальних подій”. До речі, саме Василь Габор став ініціатором проекту “Приватна колекція”, заповзявшись донести до українського читача найкращі зразки вітчизняного красного письменства.
Видання цих книг аж ніяк не обтяжило державний бюджет. Адже серія виходить коштом самих авторів, видавництва “Піраміда” та спонсорів. Тому учасники літературного проекту високо оцінили шляхетний вчинок Романа Іваничука. Кошти, що їх пожертвував відомий письменник, будуть використані на видання наступних книг.
За словами директора літературної агенції “Піраміда” Василь Гутковський, про кероване ним видавництво сьогодні знають в багатьох регіонах України.
Замовлення на його продукцію надходять навіть з книгарень Одеси чи Криму. Ось тільки у державні бібліотеки книжковим новинкам “Піраміди” дорога зачинена. Бо книгозбірні отримують лише ту друковану продукцію, яка видається за кошт держави. Скажімо, туди обов’язково потрапить книга президента Леоніда Кучми “Україна – не Росія”.
І все ж Роман Іваничук висловив надію, що його приклад помітять інші добродійники. Адже сучасну українську книгу можна робити доступною для читача і в такий спосіб.
Надія Степула
Пізнавати світ – і солодко, і боляче. “Світоч істини часто опалює руки, котрі його несуть” – як писав П’єр Буаст. Таємниці, сховані часами, архівами і людьми розкривають інші люди.
У видавництві “Дух і літера” побачила світ збірка, що знімає флер таїни з багатьох подій і явищ. – “Щоденник Львівського гетто. Спогади рабина Давида Кахане”.
Доцент Жанна Ковба – провідний фахівець Інституту юдаїки, розповідає про те, що найбільше вразило при підготовці цього видання.
Жанна Ковба
Вона складається з таких трьох частин. Там дещо довелось доопрацювати. Це частина спогадів та те, що текст Кахане. До тексту Каханого не втручалися, тільки там деякі виноски робили.
Вулиці і давали деякі те що, він от факти неправильно називали дані, ми давали виноски. А те, що робив інститут, оце вже наукове, оце вже власне кажучи, робота інституту, це виявилось, що немає хорошої такої повної біографічної довідки.
В Ізраїлі в 1978 році вийшла івритом його книжка і там є сторіночка автобіографії. Цілі періоди випадають. І тоді, оскільки це галичанин, є такий в історичному архіві у Львові ... Це єврейська віросповідна громада. І там є справа, там навіть двічі згадується Кахане.
Я подивилась по архіву. Потім, оскільки я була, коли я працювала над першою книжкою, то я звісно користувалася англійським текстом Кахане, спогадів і те, що друкувалось вже в діалогах. То було таке українсько-єврейського товариства.
І тоді, власне кажучи, я звернулася до тих документів, які були уже у нас, тобто спогади студенток. Там сестра Марія, то колишня Фаїна Ляхер, яка пам’ятає ту всю історію. І є ще така сестра Хрезантія, Марія Павлів, в монастирі студенток вона зараз.
Це вже другий аспект. Значить, нам вдалось зробити, я не знаю, як її зустрінуть, ну більш менш нормально, поки що по відгуках. Це біографія те, що Кахане в галицький період його, ... в містечку, його родичів познаходити по документах, його діда, батька, трохи його навчання.
І львівський період його, ну і потім вже. А що мене вразило, особисто, як дослідника. Коли я шукала оці всі дані, коли був там-то, рік, коли він працював вже в Ізраїлі. Коли він поїхав в Аргентину, коли він вернувся звідти.
Він працював рабином у військових організаціях. В Військово-повітряному флоті був головним рабином. Ми давали запроси в Ізраїль.
А що мене вразило, це те, що вийшла така книжка, я, ми її даємо уривок – це Григорія Саннікова, вона називається “Большая охота. Ліквідація”. Це колишній працівник КДБ. Це ліквідація підпілля в Західній Україні.
І у наших, так би мовити, українських текстах, це отакий текст цікавий, ім’я рабина Кахане згадує Бєляєв, Домбровський, Дмитрук. Тобто всі наші оті 70-ті роки, які писали українські націоналісти, руки в крові, сіоністи, які також братаються і т.д.
У них ті всі дані абсолютно близькі. І наскільки це останній текст. І ці тексти вони в масовій свідомості абсолютно циркулюють. Отой текст Саннікова також циркулює.
А він зробив Санніков, наприклад, він пише про Шептицького уже позитивно цілком, а Давида Кахане він представив, як хлопчика. Хлопчика, який дуже хотів жити, рабин сказав йому, що він мусить йти до резиденції і там його врятують. І як він йшов містом, то він описує. І як він прийшов туди до резиденції. І як йому відкрилась стара людина, нагодувала його там. І це був сам митрополит Шептицький.
Надія Степула
Про давню культуру корінного народу Криму відомо не надто багато. Дещицю додасть видана українською мовою антологія “Окрушина сонця” – кримськотатарська поезія ХІІІ-ХХ століть. Про це – в сюжеті від Інни Набоки.
Інна Набока
Антологія охоплює майже вісім століть поетичної традиції кримськотатарського народу. Це – перша спроба подання масштабної панорами кримськотатарської літератури.
Цікавою особливістю видання є його білінгвізм: поезії подано в оригіналах та в українських перекладах. На жаль, як засвідчують фахівці, до наших днів дійшли лише малі окрушини цією давньої літератури.
Адже її історія – це історія трагічних втрат. Сотні тисяч томів загинули у вирі воєн і політичних подій ХVІІІ-ХХ століть, починаючи від завоювання Криму Російською імперією до жахіть депортації вже за часів імперії Совєтської.
Зібрали і впорядкували ці дорогоцінні окрушини два поети і перекладачі – Микола Мірошніченко і Юнус Кандим. А першим, виявляється, відкрив для українців світ кримськотатарської поезії Іван Франко.
У 1915 році він написав статтю, присвячену одному з найвизначніших поетів Криму – хану Бора Гази Гераю, і зробив переклади чи, радше, переспіви кількох його газелей. Але ми і зараз навдивовиж мало знаємо літературу та й історію корінного народу Криму.
От, скажімо, що відомо нам про династію кримських ханів Гераїв, яку називають династією поетів, бо ж коло тридцяти її представників уславилися як талановиті поети, історики, філософи.
А чи чули ми про епічну поему – дастан - "Тугайбей", написану в 1648 році очевидцем, а може й учасником спільного переможного походу на Польщу кримських татар на чолі з Тугайбеєм та українських козаків під проводом Богдана Хмельницького?
Не менш цікавою й у чомусь несподіваною є і кримськотатарська поезія ХХ століття, представлена в антології окремим розділом. Національне відродження 20-их років, так само, як і українське, було розстріляне, закатоване у тюрмах і концтаборах. Та ні репресії, ні безприкладна депортація цілого народу не знищили поетичної традиції.
Прикметно, що поезія авторів молодшою генерації дуже різна – за жанром, стилем, напрямками. Але одна спільна деталь привертає увагу в біографіях поетів: усі вони народилися у вигнанні. Нині кримськотатарська поезія повернулася на батьківщину.
Надія Степула
Сюжети повернень, зустрічей, звершень, нових сподівань і тривог тривають. І сповнюють серця оптимізмом та надіями.
Звучить другий фрагмент із пісні Костя Москальця
А радіожурнал Сюжети відзвучав, дорогі слухачі. Дякую вам за увагу. З вами була автор і ведуча – Надія Степула, у студії мені допомагала звукорежисер Наталя Антонечко.
Зігрівайтеся у сірих буднях подивом поступу, щедрого на сюжети у кольорах і звуках непроминального буття! До нових зустрічей на хвилях радіо “Свобода”!
Надія Степула
Вітаю вас, дорогі слухачі! В ефірі – радіожурнал Сюжети. З вами – автор і ведуча – Надія Степула.
...Аксіом знову більше, ніж істин. Але щастя пошуку – з нами! І в час, коли на перевалі між зимовим і весняним рівноденням іще так холодно, хочеться щось вдіяти, аби стало інакше. Рецептів – або ж сюжетів – існує безліч. Один із них пропонують Кость Москалець – поет і композитор та Віктор Морозов – композитор і співак.
Звучить фрагмент із пісні Костя Москальця “Світлий нектар”
Зробити чиєсь і своє життя змістовнішим, цікавішим – цей сюжет, хоч і вічний та нібито простий, але насправді - складний. Бо ж не кожному під силу бути добрим, щедрим, прихильним до інших. Патріарх української романістики, лауреат Шевченківської премії Роман Іваничук перекреслив смуток українських літературно-видавничих реалій блискучою ініціативою. Про це – в сюжеті від Галі Терещук.
Галина Терещук
Якось у вересні минулого року Роман Іваничук побував на презентації чотирьох книг, виданих львівською агенцією “Піраміда” в серії “Приватна колекція”.
І підбір авторів, і розмаїття представленої прози так сподобалися патріархові української літератури, що він вирішив хоч у якийсь спосіб долучитися до справи популяризації книжкових новинок.
Найприйнятніший шлях книги до читача, як відомо, лежить через бібліотеку. Адже сьогодні лише там можна безплатно позичити на якийсь час книгу.
Та біда у тому, що видані сьогодні з великими труднощами українські книги не потрапляють у бібліотеки. Адже останні не мають коштів, аби їх закупити.
Розуміючи це, Роман Іваничук і вирішив закупити в літературної агенції “Піраміда” 20 комплектів книг, з тим, щоб надіслати їх в бібліотеки 20 обласних центрів України.
- Торік, - каже письменник, - я отримав 2 літературні премії. Тому й вирішив купити ці книги. Для мене це так, немов би зробити гарний подарунок коханій жінці.
І справді, такий подарунок, мабуть, сподобався б багатьом коханим. Адже в згаданій серії "Приватна колекція” цього разу вийшли твори письменниці Ніни Бічуї, яку свого часу називали королевою української прози і яка сьогодні, натхненна успіхом книги, обіцяє донести до читачів свої нові роботи.
Є у цій серії книга Галини Пагутяк “Захід сонця в Урожі”, з творами, написаними в загадковому, фантасмогоричному, химерному стилі.
Віктор Неборак прийшов до читачів із, як вказано в анотації до його збірки “Введення до Бу-Ба-Бу”, “хронописом агонії в Україні другого тисячоліття”.
А четвертою книгою серії стала збірка новел львів”янина Василя Габора “Збірка екзотичних снів та реальних подій”. До речі, саме Василь Габор став ініціатором проекту “Приватна колекція”, заповзявшись донести до українського читача найкращі зразки вітчизняного красного письменства.
Видання цих книг аж ніяк не обтяжило державний бюджет. Адже серія виходить коштом самих авторів, видавництва “Піраміда” та спонсорів. Тому учасники літературного проекту високо оцінили шляхетний вчинок Романа Іваничука. Кошти, що їх пожертвував відомий письменник, будуть використані на видання наступних книг.
За словами директора літературної агенції “Піраміда” Василь Гутковський, про кероване ним видавництво сьогодні знають в багатьох регіонах України.
Замовлення на його продукцію надходять навіть з книгарень Одеси чи Криму. Ось тільки у державні бібліотеки книжковим новинкам “Піраміди” дорога зачинена. Бо книгозбірні отримують лише ту друковану продукцію, яка видається за кошт держави. Скажімо, туди обов’язково потрапить книга президента Леоніда Кучми “Україна – не Росія”.
І все ж Роман Іваничук висловив надію, що його приклад помітять інші добродійники. Адже сучасну українську книгу можна робити доступною для читача і в такий спосіб.
Надія Степула
Пізнавати світ – і солодко, і боляче. “Світоч істини часто опалює руки, котрі його несуть” – як писав П’єр Буаст. Таємниці, сховані часами, архівами і людьми розкривають інші люди.
У видавництві “Дух і літера” побачила світ збірка, що знімає флер таїни з багатьох подій і явищ. – “Щоденник Львівського гетто. Спогади рабина Давида Кахане”.
Доцент Жанна Ковба – провідний фахівець Інституту юдаїки, розповідає про те, що найбільше вразило при підготовці цього видання.
Жанна Ковба
Вона складається з таких трьох частин. Там дещо довелось доопрацювати. Це частина спогадів та те, що текст Кахане. До тексту Каханого не втручалися, тільки там деякі виноски робили.
Вулиці і давали деякі те що, він от факти неправильно називали дані, ми давали виноски. А те, що робив інститут, оце вже наукове, оце вже власне кажучи, робота інституту, це виявилось, що немає хорошої такої повної біографічної довідки.
В Ізраїлі в 1978 році вийшла івритом його книжка і там є сторіночка автобіографії. Цілі періоди випадають. І тоді, оскільки це галичанин, є такий в історичному архіві у Львові ... Це єврейська віросповідна громада. І там є справа, там навіть двічі згадується Кахане.
Я подивилась по архіву. Потім, оскільки я була, коли я працювала над першою книжкою, то я звісно користувалася англійським текстом Кахане, спогадів і те, що друкувалось вже в діалогах. То було таке українсько-єврейського товариства.
І тоді, власне кажучи, я звернулася до тих документів, які були уже у нас, тобто спогади студенток. Там сестра Марія, то колишня Фаїна Ляхер, яка пам’ятає ту всю історію. І є ще така сестра Хрезантія, Марія Павлів, в монастирі студенток вона зараз.
Це вже другий аспект. Значить, нам вдалось зробити, я не знаю, як її зустрінуть, ну більш менш нормально, поки що по відгуках. Це біографія те, що Кахане в галицький період його, ... в містечку, його родичів познаходити по документах, його діда, батька, трохи його навчання.
І львівський період його, ну і потім вже. А що мене вразило, особисто, як дослідника. Коли я шукала оці всі дані, коли був там-то, рік, коли він працював вже в Ізраїлі. Коли він поїхав в Аргентину, коли він вернувся звідти.
Він працював рабином у військових організаціях. В Військово-повітряному флоті був головним рабином. Ми давали запроси в Ізраїль.
А що мене вразило, це те, що вийшла така книжка, я, ми її даємо уривок – це Григорія Саннікова, вона називається “Большая охота. Ліквідація”. Це колишній працівник КДБ. Це ліквідація підпілля в Західній Україні.
І у наших, так би мовити, українських текстах, це отакий текст цікавий, ім’я рабина Кахане згадує Бєляєв, Домбровський, Дмитрук. Тобто всі наші оті 70-ті роки, які писали українські націоналісти, руки в крові, сіоністи, які також братаються і т.д.
У них ті всі дані абсолютно близькі. І наскільки це останній текст. І ці тексти вони в масовій свідомості абсолютно циркулюють. Отой текст Саннікова також циркулює.
А він зробив Санніков, наприклад, він пише про Шептицького уже позитивно цілком, а Давида Кахане він представив, як хлопчика. Хлопчика, який дуже хотів жити, рабин сказав йому, що він мусить йти до резиденції і там його врятують. І як він йшов містом, то він описує. І як він прийшов туди до резиденції. І як йому відкрилась стара людина, нагодувала його там. І це був сам митрополит Шептицький.
Надія Степула
Про давню культуру корінного народу Криму відомо не надто багато. Дещицю додасть видана українською мовою антологія “Окрушина сонця” – кримськотатарська поезія ХІІІ-ХХ століть. Про це – в сюжеті від Інни Набоки.
Інна Набока
Антологія охоплює майже вісім століть поетичної традиції кримськотатарського народу. Це – перша спроба подання масштабної панорами кримськотатарської літератури.
Цікавою особливістю видання є його білінгвізм: поезії подано в оригіналах та в українських перекладах. На жаль, як засвідчують фахівці, до наших днів дійшли лише малі окрушини цією давньої літератури.
Адже її історія – це історія трагічних втрат. Сотні тисяч томів загинули у вирі воєн і політичних подій ХVІІІ-ХХ століть, починаючи від завоювання Криму Російською імперією до жахіть депортації вже за часів імперії Совєтської.
Зібрали і впорядкували ці дорогоцінні окрушини два поети і перекладачі – Микола Мірошніченко і Юнус Кандим. А першим, виявляється, відкрив для українців світ кримськотатарської поезії Іван Франко.
У 1915 році він написав статтю, присвячену одному з найвизначніших поетів Криму – хану Бора Гази Гераю, і зробив переклади чи, радше, переспіви кількох його газелей. Але ми і зараз навдивовиж мало знаємо літературу та й історію корінного народу Криму.
От, скажімо, що відомо нам про династію кримських ханів Гераїв, яку називають династією поетів, бо ж коло тридцяти її представників уславилися як талановиті поети, історики, філософи.
А чи чули ми про епічну поему – дастан - "Тугайбей", написану в 1648 році очевидцем, а може й учасником спільного переможного походу на Польщу кримських татар на чолі з Тугайбеєм та українських козаків під проводом Богдана Хмельницького?
Не менш цікавою й у чомусь несподіваною є і кримськотатарська поезія ХХ століття, представлена в антології окремим розділом. Національне відродження 20-их років, так само, як і українське, було розстріляне, закатоване у тюрмах і концтаборах. Та ні репресії, ні безприкладна депортація цілого народу не знищили поетичної традиції.
Прикметно, що поезія авторів молодшою генерації дуже різна – за жанром, стилем, напрямками. Але одна спільна деталь привертає увагу в біографіях поетів: усі вони народилися у вигнанні. Нині кримськотатарська поезія повернулася на батьківщину.
Надія Степула
Сюжети повернень, зустрічей, звершень, нових сподівань і тривог тривають. І сповнюють серця оптимізмом та надіями.
Звучить другий фрагмент із пісні Костя Москальця
А радіожурнал Сюжети відзвучав, дорогі слухачі. Дякую вам за увагу. З вами була автор і ведуча – Надія Степула, у студії мені допомагала звукорежисер Наталя Антонечко.
Зігрівайтеся у сірих буднях подивом поступу, щедрого на сюжети у кольорах і звуках непроминального буття! До нових зустрічей на хвилях радіо “Свобода”!
