Доступність посилання

06 грудня 2016, Київ 07:55

“Розмова на часі”. Переяславська угода 1654 року.


Віталій Пономарьов “Розмова на часі”. Переяславська угода 1654 року.

Київ, 24 січня 2004 року.

В ефірі українська програма радіо “Свобода”.

Віталій Пономарьов

Говорить радіо “Свобода”. В ефірі програма “Розмова на часі”. Перед мікрофоном у Київській студії Віталій Пономарьов, звукооператор Михайло Петренко. Ми вітаємо усіх, хто слухає нас.

350 років і 6 днів тому у полковому місті Переяславі гетьман Війська Запорозького Богдан Хмельницький уклав угоду з московським царем Олексієм Михайловичем Романовим.

На цю угоду російська офіційна, а згодом і радянська історіографія дивилися таким чином, що це була мало не основна подія в українській історії, що дало привід українським історикам наприкінці 70-х гірко жартувати, що українці з’явилися на Землі тільки заради того, щоб возз’єднатися з росіянами.

А на іншому полюсі оцінки цієї події є відома думка Тараса Шевченка у вірші “Розрита могила”. Він вклав в уста Україні-матері відомі слова: “Ой Богдане, Богданочку, якби була знала, у колисці б задушила, під серцем приспала”.

Про погляд сучасної історичної науки на цю подію у нашій сьогоднішній програмі вестимуть мову історики, доктори наук Віктор Брехуненко і Віктор Горобець.

Вітаю вас, панове, і дякую за згоду взяти участь у нашій програмі. Я запрошую наших слухачів задавати питання експертам за темою нашої розмови. Телефон у київській студії – 490-29-05, код Києва – 044.

Ще раз прошу задавати питання за темою і, по можливості, коротко.

Отже, панове історики, моє перше запитання до пана Віктора Горобця. Пане Вікторе, а взагалі чи потрібна була гетьманові України Богдану-Зиновію Хмельницькому будь-яка угода тоді?

Він – переможець найкращої армії в Європі – польського війська, герой Жовтих Вод і Корсуня, визволитель українців з неволі, як тоді казали, творець української держави, за ним стояло 17 полків, Військо Запорозьке Городове і Низове.

Чи потрібна була йому тоді якась ще зовнішня допомога?

Віктор Горобець

Переконаний, що потрібна. Потрібна не в тому сенсі, що виходити з постулату, про який Ви говорили, що українці вже народилися для того, щоб об’єднатися з російським царем, а виходячи з такої більш здорової, на мою точку зору, посилки, що Богдан Хмельницький підняв повстання, аби добитися незалежності для України.

Із тієї точки зору, виходячи із конкретний умов, які склалися, власне, на початок 1650-х років, якщо бути більш конкретним, на кінець 1653 року, то така угода була потрібна.

Потрібна була передовсім з точки зору зовнішніх інтересів України. Про що йдеться, якщо так дуже коротко? Коротко говорячи, йдеться про те, що на кінець 1653 року Україна, український гетьманат потрапив у дуже складні, напружені зовнішньополітичні стосунки.

Тобто Жванецька кампанія, яка розвивалася доволі успішно для козацького війська, яке діяло спільно із кримським ханом, завершилося вкрай невигідним для України Кам’янецьким договором.

За цим договором, Крим по суті сепаратно передавав Україну під владу польського короля на умовах, які були, наприклад, менш вигідними, ніж умови Зборівської угоди.

Крім того, прорахунки Хмельницького в придунайському реґіоні в середині року спричинили до того, що Молдавія, Валахія, Трансільванія переходять із табору потенційних союзників гетьманату у протилежний табір, стають союзниками польського короля.

Зі Швецією, починаючи із 1651 року, розвиваються стосунки, вірніше, гетьман намагається зав’язати стосунки, але на швецькому троні сидить королева Христина, яка була дуже вихованою і розумною жінкою, але абсолютно не войовничою, яку не можна було втягнути у війну проти Речі Посполитої.

Османська імперія, яку знову ж таки Хмельницький намагається втягнути у конфлікт на своєму боці, починаючи ще з 1648 року, зав’язла у війні в Венеції.

Тобто мова йде про те, що Хмельницькому, заради того, щоб організовувати свою зовнішньополітичну політику, добиватися незалежності, потрібно було втягнути серйозного союзника. На той час єдиним можливим союзником на кінець 1653 року був, власне, російський цар.

Віталій Пономарьов

Панове, я прошу наших слухачів дати можливість нашим експертам ввести нас у тему, тому почекайте, будь ласка, кілька хвилин з вашими запитаннями. Пане Вікторе Брехуненко, доповніть, будь ласка пана Віктора.

Віктор Брехуненко

Я хотів би додати ще таке. Коли з’являється держава, чи це в ХХ столітті, чи це в ХVII, XVI, за доби Середньовіччя, раннього модерного часу, вона потребує узаконення, визнання в світі.

Аналогом теперішнього визнання через дипломатичну ноту в середині ХVII століття було взяття цієї держави під протекторат так званої великої держави. В рамках тодішнього міжнародного права українська козацька держава або Гетьманщина потребувала улеґітимнення.

І в християнському світі треба було, щоб якась християнська держава взяла під свою, так би мовити, протекцію Україну. І найвірогіднішим якраз кандидатом була Московія, яка була у війні з Річчю Посполитою, вона могла дозволити це собі зробити задля того, щоб ослабити Річ Посполиту.

Тим паче, що, коли Богдан Хмельницький створював свою державу, то політичною нацією, провідним станом, представницьким станом цієї нації було козацтво, яке в рамках тогочасної польської держави не було леґітимним, не могло леґітимно представляти українське суспільство, його представляла шляхта.

Для того, щоб козацтво стало леґітимним станом, гетьманська влада стала леґітимною, держава в цілому стала леґітимною, треба було досягти цього стану.

Тому ще одним дуже важливим компонентом стосунків України з Москвою якраз було прагнення Богдана Хмельницького через Москву улеґітимнити козацьку державу, і він цього досяг.

Віталій Пономарьов

Панове, тоді скажіть мені, будь ласка, чому Хмельницькому все ж таки не підійшов варіант угоди з Туреччиною, протекторату турецького, який дуже активно розроблявся?

Віктор Горобець

Я погоджуюся із моїм співрозмовником в тому сенсі, що улеґітимнити треба було, але не погоджуюся в тому, що улеґітимнити можна було тільки через протекцію православного царя, оскільки зверхність того ж самого турецького султана...

Віктор Брехуненко

Для православного світу зверхність турецького султану не відігравала ролі.

Віктор Горобець

Так, але ми знаємо правителів Молдавії, Валахії, які були православними правителями, ми знаємо трансільванського князя, який був протестантським князем.

Віктор Брехуненко

Але до того вони вже були леґітимними.

Віктор Горобець

Це вже були такі тонкощі, які, на мою думку, вже не відігравали вирішальної ролі. Тому цей православний фактор грав роль, але не вирішальну.

Як на мене, ті стосунки, які розвивалися із Туреччиною, будувалися паралельно із московськими стосунками, розвивалися динамічно, можливо, навіть більш динамічно, ніж з Москвою.

Врешті-решт вони загальмувалися, врешті-решт вони не перетворилися в укладення україно-турецької угоди з головної причини. Ця причина полягала в тому, що у реальній ситуації початку 1653 року Османська імперія не сформувала власної зовнішньої політики в Східній Європі.

На турецькому троні сидів малолітній Магомет Четвертий, там робилися речі, які абсолютно дезінтеґрували саму Османську імперію. Османська імперія не могла вступити у війну проти Речі Посполитої.

До того ж Османська імперія, як я вже сказав на початку своєї розповіді, була втягнута у війну з Венецією. Війна довготривала, всі кошти йшли туди. Коли Османська імперія закінчила війну із Венеціанською Республікою, ми знаємо, що постав договір України з Туреччиною вже за гетьманства Петра Дорошенка.

Ця альтернатива почала розвиватися.

Віктор Брехуненко

Більше того, якраз турецька альтернатива не була похована повністю ще Богданом Хмельницьким. Ми знаємо, що в 1655 році він надсилає посольство до Туреччини, знову є відомості про те, що він прагне шукати турецького протекторату, тобто балансувати у цій системі міжнародних відносин на протиріччях Туреччини, Речі Посполитої і Московії.

Сюди ж він так само намагається вплутати і Швецію, обіпертися і на швецького короля задля того, щоб Україна в системі оцієї рівноваги східноєвропейської могла б виступити як незалежна держава, утриматися як незалежна держава.

Властиво, ця турецька карта ним постійно розігрувалася. Як слушно сказав мій співбесідник, це вилилося за Петра Дорошенка у турецький протекторат.

Віталій Пономарьов

Я хочу вам нагадати цей епізод, коли київський воєвода Адам Кисіль благав київського митрополита Сильвестра Косова “запобігти вкрай безумному союзу Богдана з невірними”.

Але я нагадую, що минулого тижня на “Свободі” транслювалося інтерв’ю з польським тюркологом, професором Варшавського університету Даріушом Колодзейчиком, який навів на тій конференції, пане Вікторе, що Ви організовували, яка була, до речі, тут у Києві, такий приклад, що Румунія – так само православна країна, як і Україна, але який наслідок протекторату багатостолітнього турецького, що сьогодні Румунія не має, як він сказав, етнічних проблем, вони розмовляють однією мовою.

В країні існують економічні проблеми, але етнічних проблем немає. Тобто фахівець наголошує на помилковості того твердження, зокрема російської історіографії і радянської історіографії, що союз з невірними, говорячи словами Адама Киселя, був вкрай безумним тоді.

Віктор Горобець

Це ідеологічна посилка, яка екстраполювалася і на стосунках з Туреччиною. І особливо вона спотворювала зміст стосунків України із Кримом. У читача, який читає історичну літературу не найновішу, а ту, яка існує, теж складається враження, що Крим був одвічним ворогом, і абсолютно іґноруються факти співпраці, наприклад, того ж козацького гетьманату із Кримом.

Чому такий стереотип створюється? Тут зрозуміло, Катерина Друга, коли приєднувала Крим, ліквідовувала Кримське ханство, їй потрібно було узаконити своє рішення політичне. Для цього було створено такий жупел у вигляді Кримського ханства, який був одвічним суперником, одвічним ворогом.

Але знову ж таки, якщо повертатися до нашої теми, то в часи гетьманства Богдана Хмельницького союз із Кримом існував з 1648 до 1654 року, навіть після Переяславської Ради формально він ще існував.

Віктор Брехуненко

Я хотів би ще тут сказати, що засадничо були ще інші підходи для формування імперії в Росії і в Туреччині. Російська імперія базувалася на тому, що будь-які території, будь-які державні утворення, які поглиналися нею, їх відразу намагалися насильно інтеґрувати і зрівняти повністю адміністративно-територіальний устрій Російської імперії.

Це було надзвичайно шкідливо для України, тому що тут не було мовного особливого бар’єру, і була спільна православна віра, і якась пам’ять про співжиття за доби Київської Русі українців і росіян.

Натомість Османська імперія формувала, так би мовити, два рівні залежності від себе. Дальній рівень, до якого якраз належали придунайські князівства, Молдова, Валахія, Трансільванія зберігали свої держави, хоч формально входили до Османської імперії, зберігали внутрішнє управління, право на зовнішні зносини.

Щоразу права обмежувалися, і щоразу для кожної держави це був свій варіант, але Туреччина засадничо не знищувала єство того народу, не перелаштовувала його на власну цивілізаційну версію.

Особливо слушний приклад Колодзейчика, якщо б реалізувалася далі ідея протекторату турецького над Україною, то можна було з впевненістю сказати, що Україна завдяки тому, що був мовний і етнічний бар’єр між турками і українцями, зберегла б і свою мову, і свою культуру, свою цивілізаційну версію, свою належність до європейського світу так, як це було і до того.

Віктор Горобець

Пане Вікторе, якщо можна, одну коротеньку ремарку. Ви абсолютно вірно підмітили засадничі основи Російської імперії, але хронологічно вони трошки не вписуються в модель.

За моїм переконанням, саме те, що Україна залишилася під владою російського царя в другій половині ХVII століття було обумовлено тим, що російська політика ставлення до України не була такою, як вона була, наприклад, у ХVІII столітті, чи навіть у ХІХ, чи за часів Петра Першого.

Тобто в цей час, в другій половині ХVII століття російська влада не наполягала на безумовній і швидкій інкорпорації українських земель, вона зберігала те, що було тут: козацький устрій (ми знаємо, що в часи Мазепи був розквіт тієї держави, яка була створена в часи Богдана Хмельницького).

Це основна, мабуть, причина така.

Віктор Брехуненко

Власне, Росія цього не робила не тому, що вона того не хотіла, але тому, що не мала сил того робити.

Віктор Горобець

Але не робила в цей час.

Віктор Брехуненко

Але поступово, і Ви це добре знаєте, від статей до статей вона обмежувала українську незалежність, обмежувала державність і згодом (Ви згадали Івана Мазепу) вже в Коломацьких статтях, де чітко прописані асиміляційні устремління російської держави відносно української держави.

Віталій Пономарьов

Дуже дякую, панове. Наші шановні історики, так би мовити, ввели нас в тему, і я тепер вже запрошую наших слухачів задавати їм запитання.

А поки наші слухачі формулюють свої запитання, я хочу, щоб ми закінчили з темою політичної орієнтації гетьмана Богдана Хмельницького.

У нас є слухач, прошу, Ви в ефірі, задавайте запитання.

Слухач

Добрий день. Я хотів би (я, правда, не все чув, а лише останнє речення) сказати, що досвід християнської інкорпорації був – це держава Болгарія в Туреччині, і результат ви знаєте, який там був – криваві події.

Потім довелося Росії звільняти, і вони як щастя прийняли. Дякую.

Віталій Пономарьов

Дякую, це радше не запитання, а зауваження, пане Вікторе Брехуненко, може, Ви дасте відповідь?

Віктор Брехуненко

Всі ці страхи про турецьку асиміляційну політику Болгарії я вважаю значним перебільшенням. Справа в тому, що болгари збереглися як етнос, і болгарській мові і культурі нічого не загрожувало, також і належності болгар до європейського цивілізаційного світу.

Інша справа, що в ХІХ столітті постала вже ідея повноцінної незалежної болгарської держави. Росія, зрештою, не визволяла Болгарію як таку. Росія мала свої плани на Балканський півострів, на протоки Босфор і Дарданелли.

Вона хотіла ці землі, вона хотіла рано чи пізно розіграти ці карти і встановити там свої впливи, а в перспективі, якщо б це вдалося, навіть і приєднати до Російської імперії.

Віталій Пономарьов

Дякую, у нас, здається, ще один слухач. Прошу, Ваше запитання, говоріть, Ви в ефірі.

Слухач

Доброго дня. Це Валерій з Києва. Скажіть, будь ласка, відомо, що полковник вінницький та брацлавський Іван Богун не з’явився зі своїм полком на Переяславську Раду.

На вашу думку, це хлоп’яцтво чи це серйозна була позиція? Наскільки ця позиція могла вплинути на Богдана? І можна друге одразу?

Чи погоджуєтеся ви з тим, що Богдана Хмельницького отруїв російський посол?

Віталій Пономарьов

Дякую за запитання. Оце вже, панове історики, наші слухачі підштовхують нас до сюжету про принесення присяги, власне, в Успенському соборі у Переяславі.

Пане Вікторе Горобець, може Ви почнете?

Віктор Горобець

Справді, Іван Богун, цілий ряд ще полковників не були присутні на раді в Переяславі, вірніше, на радах в Переяславі, оскільки в Переяславі відбулася не одна рада, а три ради.

А якщо брати наради, то перелік можна продовжувати і продовжувати. То вже так було простіше оперувати з однією радою, яка начебто була і генеральною, і репрезентативною, і взагалі доленосною для України.

Важко встановити, чому Богун не був на раді, оскільки джерела не відбивають цієї інформації. Ви знаєте, що інформація ця була просочилася до Варшави, і польський король прагнув був скористатися з цього факту.

Він надсилав Богуну пропозицію перейти під його зверхність, він надсилав пропозицію бути гетьманом Війська Запорозького і так далі. Тут могли бути різні варіанти.

Тут могли бути і політичні варіанти, і я вважаю, що це навіть більш можливо, були варіанти військової необхідності. Тобто Богун чи Вінницький та Кальницький полк, ви розумієте, ще це був певний форпост на кордоні між Польщею і Україною, між Кримом і Україною.

Тому Богун був потрібен для того, щоб забезпечувати безпеку України в цей час. Я думаю, що це головна причина була.

Віктор Брехуненко

Я хотів би згадати ще і таке, що і після Переяславської Ради, коли московські посли поїхали проводити до присяги українське населення, то якраз Богун і не присяг в Москві, і Кальницький полк не присягнув, і Вінницький полк не присягнув.

Взагалі з цією присягою вийшло велике непорозуміння в Україні, оскільки вище духовенство в Києві не хотіло присягати, тільки Богдану Хмельницькому вдалося ледве умовити і погрозами, і всім присягнути духовенство на чолі з митрополитом Косовим.

Чорнобильські міщани відмовилися присягати, замкнули браму в Чорнобилі. Очевидно, вони здогадувалися про те, що зробить Москва вже в ХХ столітті.

Але Інститут української археографії у минулому році видав книжку “Присяжні книги Білоцерківського і Ніжинського полків”. Там є списки козаків, міщан і шляхти, які нібито присягали московським послам.

Коли порівняти ці списки із реєстром козацьким 1649 року, а потім покласти всі ті села і містечка козацькі на карту і прив’язати до тих дат, які виходять з цієї книги, то виходить, що для того, щоб фізично прийняти присягу у цих козаків, міщан і шляхти, треба було, щоб московські посли ледве не реактивними літаками літали по цих Ніжинському і Білоцерківському полках.

Юрій Мицик, доктор історичних наук, професор зробив цілком вмотивований висновок, що московські посли приїжджали в полкове, а потім в сотенне містечко, брали реєстр 1649 року, зі слів сотника викидали тих, хто вже помер чи загинув, і переписували всіх козаків в цю присяжну книгу.

Найреальніше, де могли приймати присягу – це, власне, в цих сотенних і полкових містечках.

Віктор Горобець

Тим не менше, сам факт присяги – це була одна з найбільших помилок української сторони. Якщо ми говоримо про те, що гетьман Хмельницький і його оточення в цілому за договором, який не був укладений в Переяславі, але був потім пізніше підписаний у Москві в березні 1654 року, прагнув зберегти за Україною політичну автономію, то цей факт присяги суттєво принижував рівень цієї автономії. То він був таким негативним фактором.

Віталій Пономарьов

Панове, я хочу нагадати нашим слухачам (для вас це очевидні речі) перелік полків, які не присягнули: Брацлавський, Кропив’янський, Полтавський, Уманський і Кальницький.

В’ячеслав Липинський наводить свідчення очевидця, що кияни, чорнобильці, переяславці були приведені до присяги «мечовим каранням». Не присягнула Січ, Іван Сірко, кошовий отаман, що для людини, яка обізнана з його наступною діяльністю, видається трохи несподіваним.

Звичайно, не присягнула Церква. Про Церкву я би просив вас трохи згодом поговорити, а поки що в нас є слухач, давайте послухаємо його запитання.

Слухач

Добрий день. Ярослав Барбарач зі Львова. Сьогодні виступають перед нами два поважних вчених. М’яко кажучи, один з вас говорить неправду. Один говорить, що Україна підписувала угоду з Росією, з російським царем, з росіянами, а другий говорить – з Московією, московітами, московським царем.

Я вважаю, що це дуже важливо, щоб було уточнено, з ким підписувала Україна угоду.

Віталій Пономарьов

Дякую за запитання. Панове, хто сказав про Росію?

Віктор Горобець

Це, очевидно, камінь в мій город. Я тоді хотів би поставити запитання у відповідь. А чи можемо вживати термін Україна для середини ХVII століття? Очевидно, що не можемо. Це є певна умовність.

Оскільки угоду з московським царем, або з Кримом як турецьким васалом підписувала не Україна, а підписувало Військо Запорозьке. Тобто ми допускаємо певну умовність, коли говоримо Україна, маючи на увазі назву Військо Запорозьке, маючи на увазі козацький український гетьманат.

Тому це така наукова абсолютно коректна позиція, коли ми умовно говоримо дещо і про Україну, умовно говоримо і про Росію. Хоча «російська держава», «руська держава», «роська держава» в документах російського походження вживається ще з Івана ІІІ і його наступників.

Віктор Брехуненко

Власне, у документах російського походження. Вся Європа називала тодішню Росію Московією, а мешканців московітами, в Україні така ж сама традиція.

Віктор Горобець

Тут коректність вживання терміну. Ми не можемо один термін вживати історичний, а другий термін вживати не історичний, а сучасний. Потрібно дотримуватися якогось паритету: або сучасний, або історичний.

Віталій Пономарьов

Дякую, панове. У нас ще одне запитання від слухача.

Слухач

Добрий день. Скажіть мені, будь ласка, можна називати добу Івана Мазепи розквітом України з тими катуваннями, доносами і таке інше? Я з тим не погоджуюся.

Віктор Горобець

Чи можемо ми називати добу Івана Мазепи розквітом України? Звичайно, до певної міри можемо. Я маю на увазі останнє десятиліття ХVII століття, самий початок ХVIIІ століття, коли справді в Україні стабілізувала влада, економіка, українські діти почали повсемістно навчатися в школах, розквіту набуває Києво-Могилянська академія, українські студенти їздять по всій Європі.

Україна в ці часи переживає розквіт, якого вона не бачила і після того. Я ще раз кажу, що в ті часи після втихомирення всіх тих громадянських бур, після інтервенції, це був час розквіту і господарського, і культурного, і до певної міри культурного життя.

Оскільки те, що говорив мій співрозмовник про Коломацькі статті, які принижували статус де-юре, але де-факто ці умови не виконувалися. Гетьман був повновладним правителем.

Віталій Пономарьов

Дякую. Панове, ви ще не відповіли на запитання слухача, яке в цій студії задається вдруге чи втретє. Чи був отруєний Богдан Хмельницький? Чи не доклала до цього руку Москва?

Віктор Горобець

Документи замовчують цей факт, тобто такі опосередковані свідчення, що начебто вживання отрути якимось чином фіксується в документах. Але чи то була Москва? Швидше за все, що то були чутки. Більш активні вони є щодо того, що поляки доклали до цього руку, а не московські воєводи.

Віталій Пономарьов

Дякую. У нас ще є один слухач із запитанням. Прошу.

Слухач

Доброго дня шановному панству. Я слухав 18-го числа передачу про Переяславську Раду. Там був ведучим пан Данило Яневський. Виявляється, що він ще і кандидат історичних наук. Мене дуже вразила поведінка і слова пана Яневського.

Він наводив цитати горезвісного Натана Ганновера про злодіяння так звані українських козаків. Потім він назвав козаків п’яною юрбою. Це було для того, як він казав, щоб була якась затравка.

Я хочу, щоб наші професори сказали нам, що це за такі джерела Натана Ганновера? Яке вони мають історичне значення? Можна українцям прочитати цю писанину? Дякую.

Віталій Пономарьов

Дякую за запитання. Панове, я запрошую всіх наших слухачів все ж таки ставити запитання за темою. Що стосується пана Данила Яневського, то він так само веде прямі ефіри, Ви маєте змогу зателефонувати йому до студії і задати це Ваше запитання.

А щодо сьогоднішніх наших експертів – прошу, хто відповість?

Віктор Брехуненко

Я спробую відповісти. Справа в тім, що Натан Ганновер залишив по собі записки про ці події, і він подав все це, так би мовити, з єврейської перспективи, оскільки єврейське питання було надзвичайно гострим під час Хмельниччини.

Але тут не було національного підтексту, тут був суто економічний підтекст і соціальний, оскільки найбільше українське населення потерпало від орендарів, а орендарями були, як правило, євреї.

На них як на найближчих “експлуататорів” і розповсюджувалася ця вся відраза і ця вся лють українського селянства і українських низів. Ті цифри про знищених євреїв, котрі наводить Натан Ганновер у своїх записках, не відповідають дійсності.

Про це, до речі, пишуть і сучасні єврейські дослідники, власне, з Ізраїлю. А ті цифри, які наводить Натан Ганновер, ці цифри перевищують взагалі кількість євреїв, які тоді мешкали на території України.

Віталій Пономарьов

Шановні експерти, давайте ще відповімо на одне запитання.

Слухач

Добрий день, панове. Це Олександр. Чи відомо вам, що Богдан Хмельницький, як ви сказали на початку, ніколи не боровся за самостійність України? Це було йому підказано Петром Могилою.

Богдан Хмельницький відмовився від коронування, коли його хотів коронувати патріарх візантійський на короля всіх русів, він від цього відмовився. Взагалі-то Україна хотіла до когось прихилитися, а самостійності вони не дуже-то і хотіли.

Від Богдана Хмельницького народ-то відмовився, бачачи його таку політику: то сюди, то туди, то до того, то до того. І взагалі-то змішувати політику з християнською вірою не можна. То святе, а політика – брудна і завжди була брудною.

Віталій Пономарьов

Ми зрозуміли, що це не так питання, як репліка.

Віктор Горобець

Але, мабуть, Петро Могила абсолютно не міг підказати цю ідею Богдану Хмельницькому, оскільки Петро Могила помер в 1647 році, ще до початку козацького повстання.

Віталій Пономарьов

Панове, давайте ми все ж таки повернемося до власне нашої теми. Ми говоримо про угоду. То офіційно коли вона була укладена чи підписана? В якому вигляді?

Віктор Горобець

Ми говоримо про Переяславську угоду, вочевидь. Але вся колізія полягає в тому, що в Переяславі угоди як такої не було ні укладено, ні підписано. В Переяславі 8 січня за старим стилем, або 18-го за новим стилем був лише проголошений намір прийняти протекцію царя Московії.

Як сказав мій колеґа, абсолютно зрозумілі мотиви і внутрішні, так би мовити, потреби і внутрішньої політики, і я говорив більше про зовнішні аспекти цієї угоди.

Говорячи про договір, то він був укладений вже пізніше. Розмови про умови, на яких має бути укладений цей союз, розпочалися вже 9-10 січня, тобто після проведення Переяславської Ради чи переяславських рад. Їх було декілька, ще раз наголошую.

А договір було підписано вже в березні 1654 року в Москві згідно проекту, який було вироблено українською стороною в лютому. 17 лютого він був завізований гетьманом Богданом Хмельницьким.

Цей договір відомий як Березневі статті. Тут виникає колізія, скільки було статей, оскільки в літературі ми зустрічаємо варіанти, що договір Богдана Хмельницького був в 23-х статтях, в 11-и статтях, в 14-и статтях. Це є принциповим.

Оскільки, якщо говорити про різницю між 23-ма статтями і 11-ма статтями, то це не дуже принципово, оскільки 11 статей – то були ті акти, які були переписані в Посольському приказі на основі козацького проекту, який мав 23 статті.

Та якщо вже говорити про договір у варіанті 14-ти статей, то це вже є прямий фальсифікат, фальсифікат пізніший, фальсифікат з 1659 року, який вже був накинутий синові Богдана Хмельницького Юрію Хмельницькому.

І там вже політичний статус гетьманату був суттєво принижений. Це вже була не політична автономія, а автономія адміністративна.

Віктор Брехуненко

Я хотів би ще сказати таке, що в середині ХVII століття суспільство і міжнародні відносини не знали таких понять, як стратегічне партнерство, стратегічна угода і таке інше. Усі угоди, договори, трактати підписувалися на короткий термін задля задоволення тих чи інших тактичних потреб.

Вони дуже швидко порушувалися. І тому властиво ця переяславсько-московська угода задумувалася Богданом Хмельницьким як відповідь на тактичні потреби української козацької держави.

Тому Богдан Хмельницький підійшов до проблеми підписання угоди, що було зроблено у Москві козацькими послами, не так детально, як це могло би бути, якщо б це замислювалося на тривалу перспективу.

Я ще хотів би заторкнути один момент. Богдан Хмельницький приховував від козаків, старшини зміст цієї угоди – це перше. І другий момент – в рамках тодішніх уявлень про ратифікацію міжнародних угод в Україні ця угода, ці московські Березневі статті не були ратифіковані в Україні.

І це, як ніщо інше, свідчить про тактичний характер військово-політичного союзу української козацької держави із Московією.

І ще один момент (хай наші радіослухачі звернуть увагу), що сама рада, на якій було проголошено намір України піти під протекцію Москви, відбулася не в столичному Чигирині, не в Києві – сакральному центрі Русі, а в заштатному містечку Переяславі, неподалік тодішнього московського кордону.

Люди того часу надзвичайно велику увагу придавали різним символам. І це символізувало тимчасовість, тактичний характер цих домовленостей.

Віктор Горобець

Російська сторона наполягала на тому, аби рада пройшла в Києві, біля Софії Святої як символ. Тобто тут сторони вкладали різне наповнення в цю подію.

Якщо для козаків це було справді важливо як військовий союз, тому постійно говорилося про договір. Якщо Ви, наприклад, візьмете Самійла Величка, то Ви прочитаєте, що саме в Переяславі в січні 1654 року було укладено договір із царем.

Я думаю, що Величко знав, що ніякого договору не було підписано, але козаки воліли це сприймати таким чином, що договір був. Для Москви було важливо, що Україна прийшла під руку московського царя.

Віктор Брехуненко

Але ще раз хочу підкреслити, що в рамках тодішніх політико-правовий уявлень українська козацька держава хоча і ставала під протекторат Московії, але залишалася в уявленнях того часу самостійною державою.

Але вже державою другого порядку. То були великі держави: Річ Посполита, Османська імперія, Московія, які були абсолютно, так би мовити, незалежні. На другому рівні були державні утворення, держави, які якимось чином залежали від перших держав, але зберігали, власне, сутність свою державницьку.

Віктор Горобець

Власне, і договір, який було укладено в березні 1654 року, передбачав проведення Україною власної зовнішньополітичної діяльності. Були лише обмеження на стосунки з польським королем і з турецьким султаном.

Віктор Брехуненко

А у внутрішню політику взагалі Московія за тією угодою не мала права втручатися. Гетьман мав повну владу в Україні. І адміністративно-територіальний устрій, і владні інституції зберігалися, Московія не мала права втручатися.

Віталій Пономарьов

Дуже дякую, панове. Давайте послухаємо запитання ще одного слухача.

Слухач

Доброго дня. Власне, я вже почув по телефону те, що я хотів у вас запитати: чому вибрали саме Переяслав. Вже у мене запитання немає більше.

Віктор Горобець

Ми відчули Ваш інтерес.

Віталій Пономарьов

Тоді ми з Вашого дозволу продовжимо розмову. Отже, панове, давайте ми подивимося на цей сюжет з присяганням, коли в Успенському соборі Переяслава спочатку московська делегація зажадала від гетьмана присяги, а гетьман, навпаки, зажадав, щоб першою присягала московська делегація.

Василь Бутурлін, керівник делегації заявив, що цар є самодержцем і не присягає своїм підданим. В чому тут справа була?

Віктор Горобець

Це дуже широка проблема, вона включає дуже багато факторів, на мій погляд. Найголовніше, про що ми вже опосередковано говорили, це те, що в Переяславі в січні 1654 року зустрілися два світи, різні за своїм вихованням політичним, за своїм менталітетом.

Віктор Брехуненко

І цивілізаційною версією.

Віктор Горобець

Тому козацька старшина, якщо ми повернемося до питання, яке стояло з приводу Натана Ганновера, показу козаків як пияків, розбишак, все це є дуже спрощений погляд на козацтво, оскільки козацтво включало в свої ряди і шляхту, яка була політично вихована в межах Речі Посполитої, добре освічена.

Саме козацтво вбирало в себе найбільш динамічні, найбільш радикальні елементи, які були готові творити і готові були діяти. А за своїм політичним вихованням це була верства, яка стояла, мабуть, набагато вище навіть за тогочасне російське дворянство, яке сприймало себе як холопів царя.

Саме виходячи з цієї посилки, козацтво і, зокрема, козацька старшина, гетьман і зажадали цієї присяги від російського царя, оскільки саме така форма підданства передбачалася у Європі, що хтось визнав протекцію, але ця протекція мала існувати на певних умовах.

Ці умови повинні були скріпитися присягою як однієї сторони, так і іншої, зокрема російського царя. В Росії існувала трошки інша система політичних і соціокультурних взаємин. І тому сталося так, як сталося.

Переяславські події могли закінчитися великим фіаско, якби не було того, з чого ми почали. Все-таки гетьман був зацікавлений в тому, щоб втягнути московську державу у війну проти Речі Посполитої. Це і зіграло в тому, щоб знайти якісь способи, аби знайти якийсь компроміс.

Задовольнилися обіцянкою Бутурліна, що цар обов’язково підтвердить, і так далі, і тому подібне.

Віктор Брехуненко

Козаки всі свої угоди, які вони укладали із польським королем, вони присягали, і за польського короля присягали його комісари. Присяга відбувалася монарша, так би мовити. А потім ще ці угоди ратифікувалися сеймом.

Козаки були членами речіпосполитської спільноти. Вони виховувалися на тих ідеалах європейських, коли монарх присягає на дотримання угоди, і піддані його присягають на дотримання угоди.

Цю свою політичну культуру вони і перенесли на Переяслав, намагалися привнести і в українсько-московські стосунки. Це зіткнулося із російською культурою, про яку слушно і раціонально говорив пан Горобець.

Але Богдану Хмельницькому настільки важило, щоб Московія вступила у війну з Річчю Посполитою, оскільки альтернатива була іншою – Московія, яка була пов’язана Полянською угодою із Річчю Посполитою 1634 року, мала б вступити у війну проти України на боці Польщі.

Богдан Хмельницький вирішував цю дилему протягом 6-и років: або Москва – союзник Богдана Хмельницького, або Москва – союзник Речі Посполитої.

І ще один такий момент. Справа в тому, що в умовах тогочасних уявлень про чинність умов, якщо одна зі сторін порушує підписану угоду про протекторат чи васалітет, то ця угода автоматично втрачає свою чинність.

І от Московія порушила цю чинність вже невдовзі, а саме – вже в 1656 році, уклавши мир із Річчю Посполитою. Цим самим денонсовані були ці Березневі статті, навіть, якби вони були ратифіковані в Україні на козацькій раді.

Віталій Пономарьов

Дякую, панове. У нас ще один слухач із запитанням.

Слухач

Місто Київ. Коротко. Які вигоди мала Московія від цього договору? Там, звичайно, політичні і економічні.

Віталій Пономарьов

Дякую за запитання.

Віктор Горобець

Економічних, очевидно, Московія ніяких вигод не мала, оскільки податки з України почали реально надходити лише в часи царювання Петра Першого, лише за півстоліття.

Говорячи про реальні вигоди від цього Москві, варто говорити про стратегічні вигоди і про її геополітичні наміри. Цим договором Росія розпочинала війну з Річчю Посполитою.

Маючи такого потужного союзника, яким на той час було Військо Запорозьке, за короткий час, вже буквально за наступний рік московським військам вдалося опанувати майже повністю Великим князівством Литовським, повернути собі і Смоленськ, і інші землі, які були втрачені в програній Росією війні із Річчю Посполитою, вже в 1655 році.

Більше того, Росія поставила питання через свої дипломатичні канали, щоб навернути до підданства свого царя вже і придунайських господарів. Мова йшла про принесення присяги Молдавії і Валахії.

Тобто ідея збирання земель Москвою реалізовувалася через цю угоду.

Віталій Пономарьов

Панове історики, давайте вже переходити до висновків з нашої теми. Якщо дозволите, пане Вікторе Брехуненко, я попросив би Вас першого по цих напрямках: наслідки Переяслава – політичні, соціальні, економічні, якщо вони були, духовні.

Віктор Брехуненко

Це є надзвичайно об’ємне питання. Однозначно на нього відповісти неможливо. Перший момент – тактичних своїх цілей Богдан Хмельницький досяг. По-перше, Москва улеґітимила існування української козацької держави, і після цього Богдан Хмельницький сприймається як повноправний володар України.

Він допускається до кола володарів, хоч не на першому місці, не на найвищих місцях, але все-одно. Другий момент – Москва вступила у війну з Польщею.

Але після цього починаються неґативні моменти. Москва виявилася невірним союзником, у 1656 році вже зрадила інтереси України у стосунках з Польщею. Москва розпочала всілякі підкилимні ігри в Україні політичні задля того, щоб поступово мати тут точки впливу і інтеґрувати Гетьманщину до складу Московської держави.

Після смерті Богдана Хмельницького ці неґативні речі, які поставали після Переяславської ради, почали даватися взнаки. Москва втручається у внутрішні українські справи, роздмухує жахливу Руїну, яка розпочалася в Україні.

Користуючись суперечностями між Кримом, Польщею, Туреччиною, Україною (ще і московський чинник), вона поступово ослаблює Україну, як писав літописець, “Україна сама себе звоювала”.

Від гетьмана до гетьмана Росії вдається зменшити українську державність, перебрати на себе компетенцію української влади. Вже навіть від 1659 року ми можемо говорити про початок інкорпорації українських земель до складу Московської держави.

Після цього пішли і всі інші речі. З кінця ХVII століття почалися впливи в духовній сфері. На початку ХVIIІ століття почалися асиміляційні процеси. У ХVIIІ столітті почалося економічне уярмлення України.

Москва намагалася переорієнтувати торгівлю з Європи на Росію через архангельський порт, нав’язати своє соціально-економічне бачення.

Найразючішим прикладом була ліквідація запорозького козацтва доби Нової Січі, коли на Вольностях Запорозьких розвивався тип господарювання, який нагадував фермерський тип господарювання.

Москва, приєднавши Запоріжжя, зруйнувала цю систему господарювання проґресивну, і навпаки, нав’язала кріпацтво на українських землях.

Віктор Горобець

Зважаючи на те, що часу залишилося дуже мало, я буду надзвичайно коротким. Мабуть, дві тези. По-перше, я погоджуюся з тим, що говорив мій співрозмовник, професор Брехуненко.

Водночас я хочу сказати, що переяславський вибір Хмельницького 1654 року, за моїм переконанням, не був ані поразкою, ані помилкою Хмельницького. Бо за тих умов, які існували, це був цілком адекватний крок.

Інша справа, що сталося після того. Абсолютно справедливо ми вже сьогодні говорили, що буквально вже через 2 роки створюється принципово інша реальність, у контексті цієї реальності потрібно вже було будувати українську політику.

Хмельницький намагався якимось чином змінити рух України в цьому напрямку, але ми знаємо, що сили вже покидали гетьмана. Після нього прийшли його наступники, які не змогли адекватно справитися з цим завданням – переорієнтацією української зовнішньої політики.

І друга позиція, яка мені стала зрозуміла після нашої розмови, після цих запитань, які нам ставили наші слухачі, що Переяславська рада – це найбільш спотворена, найбільш міфологізована сторінка нашої історії.

Міфів дуже багато, міфів, які суперечать один одному. За цими міфами не видно справжньої, реальної історичної події. Сучасні історики цілком спроможні докопатися до істини, цілком спроможні дати справжню картину, яка була б наближена до історичних реалій.

Інша справа, якщо історикам не будуть заважати політики. Інша справа, коли на цю історичну подію не будуть нанизуватися нові політичні міфи, жупели.

Віктор Брехуненко

Тобто ми виступаємо за те, щоб ця проблема була перенесена з політичної площини на суто наукову і стала надбанням істориків. І хай історики з’ясовують те саме, що біологи з’ясовують в генетиці.

Віталій Пономарьов

Я хочу додати до пана Віктора Горобця приклад міфологізації вже з боку української національної думки: мовляв, Лівобережжя завжди було промосковським. В’ячеслав Липинський нагадує, що у Полтавському полку, коли приїхали приймати присягу московські урядовці, козаки їх побили киями і викинули геть.

Ми збиралися подивитися на позицію української Церкви. Є така точка зору серед істориків, що не сам гетьман цю угоду готував, а його підштовхували православні ієрархи.

А раптом, коли вже ця угода була укладена, від присяги відмовилося усе православне українське духовенство на чолі із Сильвестром Косовим, митрополитом Київським, який був прихильником незалежності української Церкви.

Чи немає тут суперечності?

Віктор Горобець

Суперечності немає, оскільки і світська еліта, і духовні еліта не були єдиними. Коли ми говоримо, що першу ідею цієї московської орієнтації Хмельницькому підказали церковні діячі, ми маємо на увазі не стільки українське духовенство, скільки духовенство східне, українство вселенське.

Тобто, того вже згаданого Єрусалимського патріарха Паїсія, який, проїжджаючи повз Київ наприкінці 1648–1649 років, прямуючи в Москву і за матеріальною допомогою, і духовною, і підказав гетьману як можливий варіант виходу із такої зовнішньополітичної ізоляції саме протекцію російського єдиновірного царя, який би міг надати допомогу Україні за її незалежність.

Той же Паїсій не говорив, що Україна повинна піддатися Москві беззастережно, піддатися як ще одна провінція. Оскільки Паїсій величав Богдана Хмельницького і князем малоросійським, і самодержцем.

Тобто це речі, які не є суперечливими. Одна справа протекція, інша справа незалежна українська держава. Щодо позиції Косова, то це очевидно. Духовенство дуже дражливо ставилося до збільшення політичної влади козацтва, і в тому числі гетьмана – це перший момент.

І другий момент – це, звичайно, що вже під час переговорів у Переяславі в 1654 році російська сторона вже вперше намагається прозондувати ґрунт, ставить питання про підпорядкування Київської митрополії.

Київська митрополія до цього часу була інтеґральною частиною православного світу вселенського, підпорядковувалася Константинопольському патріарху. Тут вже вперше починаються розмови про підпорядкування Московському патріарху.

Зрозуміло, що це була ситуація абсолютно неприпустима, тому це питання тривалий час обговорювалося в досить гострих формах і було вирішено, як ми пригадуємо, аж наприкінці ХVII століття, причому знову ж таки неканонічним шляхом.

Віктор Брехуненко

Я тут хотів би сказати, що думка про те, що, власне, православні ієрархи наштовхнули Богдана Хмельницького на думку про протекцію московського царя, є дещо перебільшеною.

Аналізуючи документи за літо–осінь 1648 року, ми бачимо, що вже тоді Богдан Хмельницький шукав підтримки московського царя, в нього була ідея військового союзу. Православний чинник використовувався, але...

Віталій Пономарьов

Дуже дякую. Нагадую, що це була програма “Розмова на часі”. У ній брали участь доктори історичних наук Віктор Брехуненко і Віктор Горобець. Вів програму Віталій Пономарьов, звукооператор – Михайло Петренко. Дякуємо слухачам за увагу. На все добре! Говорить Радіо «Свобода».

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG