Доступність посилання

08 грудня 2016, Київ 22:19

“Права людини”. 1. Мешканця Луганщини протягом восьми місяців примусово лікували у психіатричній лікарні; 2. У Києві створено центр правової допомоги інвалідам; 3. За що звільнили директора Шевченківського національного заповідника у Каневі? 4. У Львові молодь виступає проти закриття мистецького клубу “Лялька”.


Надія Шерстюк “Права людини”. 1. Мешканця Луганщини протягом восьми місяців примусово лікували у психіатричній лікарні; 2. У Києві створено центр правової допомоги інвалідам; 3. За що звільнили директора Шевченківського національного заповідника у Каневі? 4. У Львові молодь виступає проти закриття мистецького клубу “Лялька”.

Київ, 3 лютого 2004 року.

Надія Шерстюк

На хвилях української служби радіо “Свобода” ви слухаєте передачу “Права людини: українська реальність”. Перед мікрофоном у київській студії Надія Шерстюк, мені допомагає звукооператор Наталія Антоненко.

Шановні слухачі, ми вас вітаємо і пропонуємо послухати сьогодні у програмі:

- Мешканця Луганщини протягом восьми місяців примусово лікували у психіатричній лікарні;

- У Києві створено центр правової допомоги інвалідам;

- За що звільнили директора Шевченківського національного заповідника у Каневі?

- У Львові молодь виступає проти закриття мистецького клубу “Лялька”.

Психіатричні лікарні у 70-ті роки минулого століття використовувалися владою для боротьби з дисидентами. Виявляється, що ця практика іноді застосовується і сьогодні в Україні.

У місті Сіверсько-Донецьку, що на Луганщині, вже третій рік триває безпрецедентний судовий процес. Позивач, прізвище якого я не називаю з етичних причин, намагається притягнути до відповідальності лікарів трьох психіатричних стаціонарів.

На думку позивача, його незаконно утримували у “психушках” протягом восьми місяців, при цьому нічим не мотивували примусове лікарняне втручання.

Василь Соколенко знає більше.

Василь Соколенко

Ця історія розпочалася ще весною 2001-го року, коли позивач звернувся з черговою скаргою на керівника підприємства, де він працював, і на правоохоронців, які, на його думку, незаконно відмовляли у порушенні кримінальної справи проти його начальника. Скаргу від адресував самому Президентові України, але вона з Києва повернулася до тих осіб, на яких автор листа скаржився.

Сіверсько-донецький прокурор замість того, щоб перевірити наведені у скарзі факти, звернувся до головного міського психіатра Макогоненка. Останній, як з’ясували працівники обласного відділення комітету виборців у вихідний день, в неділю, разом з працівниками міліції приїхав додому до скаржника і примусово привіз до психіатричного стаціонару, де автора листа, міняючи лікарні з сівесько-донецької на луганську, а потім на сватівську, лікували примусово протягом восьми місяців.

Після завершення лікування скаржника або, як зараз переконують на суді медики, лікування громадянин звернувся до начальників всіх лікарняних закладів з досить простим запитанням: “А чому, власне, ви утримували мене проти моєї волі?” Відповідь була майже однакова: мовляв, ви хворіли, а оскільки закон про психіатричну допомогу не передбачає подібних пояснень, то медики не зобов’язані звітувати, від якої хвороби лікували і як.

Тоді обурений громадянин звернувся до суду, а також до вищого керівництва начальників згаданих лікарень. І тут, як запевняє керівник обласного відділення комітету виборців Олексій Свєтіков, розпочалася ще одна дивна, майже детективна історія.

Олексій Свєтіков

Справа зараз знаходиться в суді. Ми її супроводжуємо. Але цікаво те, що по скаргах цього громадянина до МОЗ до нього двічі приїжджали комісії у складі 2-х осіб, і обидва рази ці люди, які приїжджали за його скаргами, відмовилися себе називати.

Василь Соколенко

Обласне відділення комітету виборців нещодавно звернулося до начальника Луганського обласного управління охорони здоров’я Юрія Хунова з питанням про те, чому анонімні візитери, які намагалися перевірити достовірність фактів, відмовилися себе назвати. Цитую: “Чи це правда, що при МОЗ або обласному управлінні створений спеціальний відділ, в якому працюють секретні працівники, які не мають право себе розкривати?”

Але начальство обласного управління охорони здоров’я взагалі відмовляється говорити на цю тему, в тому числі і з журналістами.

Надія Шерстюк

В Україні про проблеми інвалідів пишуть чимало. Але, крім інформування співгромадян про своє життя, інваліди потребують реальної допомоги, серед іншого, правової. Адже люди з обмеженими можливостями пересування, люди, які мають вроджені фізичні чи психічні дефекти, повинні знати свої права та обов’язки.

У Києві віднедавна працює громадська організація захисту інвалідів, яка називається “І ВЕКТОР”. Про цю організацію розповідає наша кореспондентка Богдана Костюк.

Богдана Костюк

Мета діяльності організації, за словами її координатора Віктора Зубченка...

Віктор Зубченко

Це сприяння організації взаємодії між інвалідами, розширення можливостей інваліда для активної участі у житті, покращення добробуту та матеріального становища інвалідів, забезпечення дотримання законності (особливо законності!) у сфері соціального захисту інвалідів.

Ми почали основну роботу десь з грудня місяця. Більш-менш до нас почали приходити люди. Для інвалідів в нас немає різниці, звідки він: чи з Київської області, чи, може, приїде десь з Львівської чи Чернівецької областей.

Богдана Костюк

Найважливіші проблеми “І ВЕКТОРА”...

Віктор Зубченко

Найважливіші – це соціальна незахищеність верств населення. Окрім загальотипового порушення органами державної влади, місцевого самоврядування прав громадян нашої держави і особливо соціальних гарантій.

Інваліди часто не мають можливості самостійно приймати необхідні заходи щодо поновлення порушених прав.

Богдана Костюк

І одна зі “сфер інтересів” “І ВЕКТОРА” – це складання звернень, заяв і скарг для інвалідів.

Трапляється, що для надання необхідної правової допомоги треба отримувати відповідну документацію, збирати підписи тощо. Добровольці організації виконують і цю роботу.

Але, як каже Віктор Зубченко, найбільший обсяг мають правники, яким доводиться і відстоювати інтереси інвалідів, і роз’яснювати останнім їхні конституційні права та обов’язки.

Надія Шерстюк

22 січня згідно з наказом Міністерства культури Ігоря Ліхового, генерального директора Шевченківського національного заповідника у Каневі звільнили з посади “у зв’язку із закінченням контракту”. Про це радіо “Свобода” повідомив сам Ігор Ліховий. А буквально наступного дня вийшов новий наказ...

Ігор Ліховий

Буквально наступного дня виданий інший наказ: призначити іншого чоловіка директором. Наступником є директор училища культури, який жодного дня не працював в пам’яткоохоронній інституції.

Надія Шерстюк

За словами Ігоря Ліхового, наказ про звільнення не був оформлений належним чином: стояла печатка, проте підпису не було.

Своє звільнення Ігор Ліховий пов’язує насамперед з професійною діяльністю.

Ігор Ліховий

За цей час заповідник зробив, без перебільшення, багато кроків вперед: збільшив вдвічі територію, по суті, він став осередком національного відродження, що не завжди подобалося чиновникам і зараз не подобається. Нарешті ми почали капітальний ремонт цього великого музею, який будував ще славетний Василь Кричевський перед війною.

Мені шкода, що на такій величезній швидкості, на такому підйомі, коли вдалося і колектив об’єднати довкола цієї ідеї, коли всі відчули, що вже нарешті уряди (а їх були чисельні рішення) перейшли до дій, нас зараз зупиняють.

Надія Шерстюк

За 15 років перебування на цій посаді, як стверджує Ігор Ліховий, він мав кілька конфліктів з місцевою владою з приводу будівництва у заповідній зоні переробних заводів.

Ігор Ліховий

Недалеко від Шевченкової могили нам нав’язували будівництво промислових об’єктів. На початку 90-х років Міністерство енергетики хотіло побудувати великий завод, тоді вдалося відбити це. Три роки тому вже комерційні структури хотіли розмістити алюмінієвий завод.

Надія Шерстюк

Тоді зусиллями директора і громадськості міста будівництво промислових об’єктів вдалося зупинити. Окрім цього, як вважає Ігор Ліховий, однією з причин звільнення могли бути його політичні погляди.

Ігор Ліховий

Чиновники високого рівня, але вимагають, скажімо, щоб на Шевченковій могилі не може знаходитися вінок із підписом від тієї депутатської групи, яка їм не подобається. Власне, це було цього року влітку перед приїздом керівника уряду.

Надія Шерстюк

Ігор Ліховий намагався з’ясувати цю, за його словами, абсурдну ситуацію. Проте усі спроби зв’язатися з міністром культури Юрієм Богуцьким були марними.

Ігор Ліховий

Мені кажуть, що закінчився контракт, і міністр має право не продовжувати його, не пояснюючи, чому він це зробив.

Богуцький не йде на розмову, він каже, що це питання службове і його треба вирішувати з заступниками. Заступники кажуть, що міністр прийняв рішення і треба говорити з ним.

Надія Шерстюк

Натомість заступник міністра культури Леонід Новохатько у інтерв’ю для радіо “Свобода” повідомив наступне:

Леонід Новохатько

По-перше, пан Ліховий не звільнений, якщо бути точним. У нього закінчився контракт з Міністерством культури і з ним не поновлено контракт.

Надія Шерстюк

А з яких причин не поновили контракт?

Леонід Новохатько

Якщо говорити про цю сторону, то я хочу підкреслити, що за 2003-й рік при плані 5 503 000 гривень було не використано заповідником 2 103 000, а це майже 40%. За ці 2 000 000 при розцінках Канівщини можна було лялечку зробити з цього заповідника і достойно зустріти 190-річчя Шевченка.

Надія Шерстюк

І хто є новим директором наразі?

Леонід Новохатько

Директором є Тулін, людина, яка працювала директором канівського музучилища.

Надія Шерстюк

Зазначив заступник міністра культури Леонід Новохатько.

З позицією чиновників різко не погоджується київська громадськість. Колега пана Ліхового, науковий співробітник столичного музею Шевченка Микола Скиба називає це загрозливою тенденцією.

Микола Скиба

Не в одному Ігорі Ліховому проблема. Проблема в якісь певній тенденції і системі нахабного адміністративного тиску на культуру.

Ми “прохлопали” ще той момент, коли вводилася ця система державної служби. Тепер директор музею – це державний службовець, і він напряму підпорядковується владній вертикалі. Тобто, фактично культура опинилася в руках держави. А що таке держава? Це, як правило, певна політична сила, яка приходить до влади і витісняє опонентів.

Надія Шерстюк

Зазначив Микола Скиба.

Тим часом вже екс-директор Ігор Ліховий збирається звертатися до суду.

Наступний матеріал нашої львівської колеги Галини Терещук теж стосуватиметься теми культури.

Львівська молодь та митці виборюють право на існування у Львові єдиного молодіжного клубу, де звучала б українська музика.

12 січня припинив свою діяльність мистецький клуб “Лялька”. Відтак, молодь та музиканти розпочали акцію протесту під назвою “Назавжди у Львові –“Лялька” і ми”.

На акції побувала Галина Терещук.

Галина Терещук

За 10 років, відколи у Львові у підвальному приміщенні лялькового театру почав діяти молодіжний клуб “Лялька”, у ньому відбулись понад 2 тисячі мистецьких акцій. Переважно вони пропагували українську культуру.

Несподівано 12 січня дирекція театру, що у підпорядкуванні обласної адміністрації, не підписала із власником клуб, мистецьким об’єднанням “Дзига”, угоду про подальшу співпрацю. Цікаво, що саме приміщення, де розташований театр - це власність міста.

На знак протесту проти закриття “Ляльки” львівська молодь і музиканти до 5 лютого проводять акцію протесту. На площі перед ляльковим театром вони розклали намет, зробили невелику сцену для концертів. Кожен приносить зі собою ляльку, що символізує голос їхньої підтримки.

Ось, що розповіли мені молоді люди, котрі протестують проти закриття клубу:

Хлопець

Нас зв’язали. Тут молоді музиканти могли себе спробувати. Музичні вечори проводилися, фільми показували. Тепер цього немає.

Дівчина

Я в “Ляльці” була лише кілька разів, бо сама я із Запоріжжя. Я вважаю, що це просто жахливо і несправедливо.

Я знаю, що по багатьох містах відбувається таке. В нас у Запоріжжі закрили єдину україномовну радіостанцію. Так само зробили в Одесі, так само зробили в Донецьку.

Те, що відбувається, цього не можна терпіти, а треба щось робити.

Хлопець

Просто цікаве спілкування з цікавими людьми. Це краще, аніж сидіти по підворіттях і сміятися з дурних анекдотів.

Галина Терещук

Організатор акції протесту музикант Соломія Чубай в інтерв’ю радіо “Свобода” зауважила:

Соломія Чубай

Ми хочемо показати те, що коли у нас немає приміщення, то ми все рівно будемо грати надворі, молодь буде “тосуватися” надворі, слухати свої улюблені групи, просто спілкуватися один з одним, не буде швендяти по під’їздах. Коли закрили “Ляльку”, молодь просто ходила по вулицях, не знаючи, де дітися.

Мета акції: залучити як найбільше людей, які просто підтримали б україномовний клуб, де не крутилася ні разу російськомовна музика.

Галина Терещук

Усі ляльки, зібрані під час акції, а також компакт-диски відомих українських музикантів, груп “Плач Єремії”, “Скрябін”, “Мертвий півень” та багатьох інших, хто приєднається до протесту 5 лютого, передадуть у сиротинці.

А ще на завершення цієї акції кожен запалить свічку, яка має освітити шлях у кінці тунелю для української культури в Україні. Можливо, бодай голоси молодих людей вплинуть на чиновників міськради, від яких залежить бути чи не бути молодіжному клубу “Лялька “у Львові.

Надія Шерстюк

Шановні слухачі, це була програма “Права людини: українська реальність”, яку сьогодні підготувала і провела Надія Шерстюк. Мені допомагала у київській студії Наталія Антоненко.

Ми з вами прощаємося, а наші програми тривають.

На все добре!

Говорить радіо “Свобода”!

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG