Прага, 31 січня 2004 року.
Марина Пирожук
Вітаю всіх, хто зараз з нами! В ефірі підсумкова програма “7 днів демократії”. З празької студії Вас вітає Марина Пирожук.
ПАРЄ у четвер ухвалила резолюцію, якою визнала наявність політичної кризи в Україні. За ухвалення резолюції щодо політичної кризи проголосувало 46 членів ПАРЄ і лише 13 виступили проти.
“Це було не просте рішення, але ми з честю його виконали”, - сказав після оголошення голосування президент ПАРЄ Пітер Шідер. У тексті ухваленому асамблеєю, зокрема, зазначено: “Переважає голосування затверджене 24 грудня по внесенню змін до Конституції порушують зобов’язання України відповідно до статті 3 Статуту РЄ.
Якщо буде зроблено подальші спроби проштовхування політичної реформи змінюючи Конституцію у спосіб не передбачений законодавством та неконституційними засобами, або якщо Україна не зможе гарантувати своїм громадянам вільних і чесних виборів президента 31 жовтня 2004 року, ПАРЄ може поставити під сумнів мандат української делегації та може прийняти рішення скерувати до Комітету міністрів запит щодо призупинення членства України в РЄ”.
Протягом слухання українського питання, яке тривало понад три години ПАРЄ не проголосувало за жодну принципову поправку внесену делегатами від більшості і комуністів ВР.
Вони домоглися лише вилучення лише 7 параграфу зі звіту ПАРЄ, де мовилося про те, що ПАРЄ ставить під сумнів заявлені короткотермінові завдання довколо яких відбувалися дебати в парламенті.
ПАРЄ вважає, що справжніми мотивами нещодавніх намагань провести політичну реформу, які призвели до парламентської кризи є бажання влади придушити можливість появи політичної альтернативи, яка б здійснювала владу в Україні.
Загалом до тексту резолюції було внесено 30 поправок. За перебігом подій у Страсбурзі стежила моя колега Мар’яна Драч. Послухаймо її.
Мар’яна Драч
Міністр закордонних справ України Костянтин Грищенко переконував депутатів РЄ у тому, що в Україні немає конституційної чи політичної кризи. А те що відбувається – це гарячі і занадто емоційні дебати.
“(переклад) Ми є достатньо зрілими для того, щоб розв’язати проблему вдома демократичним шляхом за допомогою компромісу суворо дотримуючись Конституції України”, - заявив український дипломат.
Грищенко наголосив, що Україна – це держава, яка має всі ознаки сучасного демократичного суспільства, де останні кілька років стрімко зростає економіка, а зміни, які пропонують внести до Конституції мають на меті поліпшити систему управління державою.
Проти розгляду українського питання у Страсбурзі був і віце-спікер Держдуми Росії, один із лідерів блоку “Родіна” Дмітрій Рогозін. Він сказав, що гаряче дебатують і в інших парламентах, а в Швеції взагалі вбили прем’єр-міністра. Але це РЄ не турбує.
Дав пораду і Рогозін і українським опозиціонерам: “(переклад) Шукайте правду у свого народу, а не в народу Страсбурга, не виносьте сміття з хати, коли ще можна вирішити справу у своїй власній країні”.
Тим часом лідер КПУ Петро Симоненко заявив у ході дебатів у Страсбурзі, що зміни до Конституції мають не дати прийти до влади в Україні націоналістам-радикалам.
“НУ”, Ющенко – це націоналісти, які вітали Гітлера і розстрілювали євреїв у Бабиному Яру”, - сказав Симоненко.
У відповідь на цю репліку доповідач ПАРЄ Ханне Северинсен заявила, що цими словами Симоненко підтвердив справжню мету української політреформи – не допустити президентства Віктора Ющенка.
Северинсен також зауважила, що доповідачі РЄ досі не отримали списків народних депутатів України, які голосували за те, щоб змінити Конституцію перед Новим роком.
А представник української опозиції депутат Роман Зварич закликав депутатів у Страсбурзі самих подумати, чи вони, як відповідальні парламентарії починали б впроваджувати зміни до Конституції аби відібрати у народу право обирати президента.
Знаючи з опитувань громадської думки, що 90% населення виступає проти цього. В результаті більшість депутатів РЄ вирішила, що в Україні таки є політична криза. Про це розповів радіо “Свобода” Юрій Костенко з фракції “НУ” по телефону зі Страсбурга.
Юрій Костенко
В цілому в проекті збереглася редакція, яку виносив моніторинговий комітет із незначними уточненнями. Тобто можна сказати, що головною ідеєю цієї резолюції є звернення до української влади із вимогою повернутися до конституційної процедури з огляду тих всіх питань, які влада називає політичною реформою.
Також звертається увага на те, що при розгляді конституційних поправок необхідно враховувати висновки венеціанської комісії.
І третій аспект цієї резолюції стосується нагадування Україні її зобов’язань, які вона давала вступаючи до ПАРЄ. І відповідним зверненням акцентується увага, що у випадку, якщо Україна буде і надалі порушувати Конституцію і як будуть проведені прозорі демократичні президентські вибори у жовтні цього року.
Тоді ПАРЄ змушена буде розпочати процедуру зупинення членства України у цій організації.
Марина Пирожук
Нагадаю, що це був Юрій Костенко. Його колега по фракції представник української делегації в ПАРЄ Роман Зварич вважає, що голосування довело, що у ПАРЄ прекрасно розуміють, що насправді в Україні відбувається не конституційна реформа, а спроба перевороту.
Він також зазначив, що РЄ продемонструвала, що ніколи не змириться з таким брутальним попранням демократичних принципів, як це відбувається нині в Україні.
Політолог Володимир Полохало у цьому зв’язку зауважує, що якщо основна мета конституційної реформи в Україні – демократизація влади і впровадження демократичних стандартів у політичному процесі, то влада повинна будь-яким способом враховувати зауваження ПАРЄ і тим самим враховувати вимоги опозиції.
Він також переконаний, що якщо українська влада не врахує зауваження ПАРЄ, то Україна може постраждати з точки зору зовнішньополітичних та економічних інтересів.
Тим часом директор відділення Міжнародного інституту гуманітарно-політичних досліджень Володимир Малинкович впевнений, що парламентарії РЄ недостатньо добре знають про те, що відбувається в Україні, а інформацію отримують передусім з боку націоналістів з політичної сили “НУ”.
Таку думку також підтримує і наближений до української влади політолог Михайло Погребінський.
Михайло Погребінський
Типовим прикладом ігнорування України, як держави і повної незацікавленості в тому, щоб розібратися по суті.
Що стосується самої постанови, вона не витримує жодної критики. Таке враження, що написали цю постанову депутати від опозиції української. Переконали 40 людей, що вони праві. Решті депутатів абсолютно до цього діла не було.
В результаті з’являється якась постанова, яка, я вважаю, дискредитує цю поважну організацію. Зрозуміло, що ніяким чином, ані на внутрішню політику, ані на роль України, як держави в Європі і т.д. подібні рішення не можуть жодного впливу зробити.
Марина Пирожук
Виступаючи у четвер на всеукраїнській нараді з проблем боротьби з організованою злочинністю та корупцією і захисту прав людини, глава держави Леонід Кучма змалював не надто оптимістичну картину.
Він констатував, що, незважаючи на окремі локальні успіхи, в цілому заходи державної політики щодо боротьби з корупцією й організованою злочинністю не зламали ситуацію принципово і що масштаби корупції характеризуються такими, що уразили всі сфери нашого життя.
Особливо такі сфери економічних відносин, як енергетика, агропромисловий комплекс, зовнішньоекономічна діяльність.
Все більше доводиться говорити про корупцію в правоохоронних органах і судовій системі. З подробицями наш київський кореспондент Сергій Кисельов.
Сергій Кисельов
"Ні – корупції!" "Кримінал не пройде!" "Даєш дотримання прав людини!" Ось приблизно такою є квінтесенція виступу президента України Леоніда Кучми, який він виголосив при відкритті всеукраїнської наради з проблем боротьби з організованою злочинністю та корупцією і захисту прав людини.
"На нас чекає особливо напружений, важкий рік. – попередив глава української держави. – Дехто, напевно, сподівається в рік виборів – під прикриттям безладдя й хаосу – активізувати тіньові процеси. Хай не сподіваються – хаосу не буде! Навпаки, я суворо вимагатиму проведення жорсткої реальної, підкреслюю, реальної антикорупційної політики, як би мені не заважали", – кінець цитати.
Хто ж заважає президентові України до ноги знищити корупцію на теренах очолюваної ним держави? Відповідаючи на це запитання, директор національного відділення Transparency International в Україні Лариса Денисенко в інтерв’ю для радіо "Свобода" зауважила, що коли вона познайомилась з деякими пасажами з антикорупційної промови президента України Леоніда Кучми, в неї виникло враження, буцімто вона чує "не президента нашої країни, який, на мій погляд, уже вдруге є президентом України, а є кандидатом в президенти, котрий був дуже недосвідчений і перебував лише на першому терміні. Тому таке враження в мене складається, що він не керував цією країною, не був ні гарантом прав людини в цій країні, не був главою держави, тому, що він наче відкриває очі на існуючий досить давно стан корупції в державі".
Всесвітня організація Transparency International опікується розробкою проектів, спрямованих на попередження корупції та вдосконалення антикорупційної законодавчої бази у деяких країнах. На думку директора українського відділення Transparency International Лариси Денисенко, досить дивним виглядає той факт, що "такі речі говорить президент держави, і в принципі він не пропонує ніяких конструктивних дій, а констатує факти, які давно і всім відомі, починаючи, мабуть, зі школярів, закінчуючи міжнародною спільнотою – що стан з корупцією в Україні дуже важкий. І глава держави, як це не прискорбно, в принципі просто констатує, що так, суспільство корумповане, державні органи корумповані... Але ви знаєте, я щось не помітила, аби хтось у нас був звільнений по причинам корупції..."
Йдеться про те, що, як неодноразово повідомляли і українські, і зарубіжні засоби масової інформації, у найближчому оточенні президента перебувають деякі люди, проти яких і на батьківщині, і поза її межами порушувались антикорупційні кримінальні справи. Тим не менше, так нічого й не змінилося. Тому, за словами пані Денисенко, "все це нагадує профанацію і передвиборчу програму. Тобто, уже починає стартувати передвиборча програма, як мені здається, і пан Кучма асоціює себе не так як президента держави, а так, як потенційного і міцного, може, навіть єдиного кандидата в президенти", – вважає директор національного відділення Transparency International в Україні Лариса Денисенко. Сергій Кисельов. Для радіо "Свобода". Київ.
Марина Пирожук
Колись відомий французький мислитель Люк Вовенарг заявив,що “найлегше знищити ту партію, в основі котрої лежать принципи розсудливості”. З того часу минуло понад 250 років і значення цього вислову не втрачає своєї актуальності. Його можна порівняти з іншим,що належить Томасу Джефферсону: “якщо я б не зміг потрапити на небо, не інакше як разом з партією, то я зовсім відмовився б від цього”. А великий знавець партійної боротьби і знаменитий письменник Джонатан Свіфт взагалі вважав, що “партія – це божевілля багатьох заради вигод одиниць”. А що ж змінилося у суті партій на сьогодні? І чи є справжні партії демократичного зразка в Україні, яка переживає нині, за висловлюваннями в ПАРЄ, “конституційну кризу”?
Василь Зілгалов
З латини “партіо” перекладається, як “ділю”, ”розділяю”. У будь-якій сучасній енциклопедії партію визначають, як групу людей, що поділяють або визнають спільні ідеї, інтереси і наміри, які ведуть до спільної мети. Фахівці зауважують, що є відмінності між партіями політичними, геологічними, а тим більше, партіями шаховими. Наприклад, російський філософ-емігрант Іван Ільїн вважав, що “політична партія – це спілка людей, які об’єдналися для того, щоб досягти ухвалення потрібних їм законів”. Ще прозаїчнішим щодо характеристики політичних партій був американський політичний діяч і один з авторів Декларації незалежності США від 1776 року та Конституції країни від 1787 року, Бенджамін Франклін. Він зауважував: “Як тільки партія досягає своєї основної мети, кожний з її членів намагається піклуватися про свої приватні інтереси; таким чином він вступає у протиріччя з іншими, і в партії відбувається розкол, що викликає ще більший хаос”.
А тепер порівняйте думки славетних з одним із наймодерніших політологічних визначень політичної партії сьогодення. Воно звучить: “політична партія – організоване об”єднання громадян із загальними соціальними інтересами та політичними розуміннями чи уявленнями про бажану форму державного, суспільного та економічного ладу з метою здобуття державної влади та утвердження свого контролю в країні шляхом парламентських виборів”. Здається, що коментарі до цього визначення зайві.
Щодо уявлень пересічних громадян України про партії, то про це свідчать соціологічні опитування. І тут про розуміння українцями характеру і суті своїх партій і довір’я до них говорити важко, бо насамперед люди довіряють церкві, відомим політикам, а потім уже урядові, парламентові. Але звісно, що люд сьогодні, у своїй більшості, вже позбувається комуністичного стереотипу про одну і найсправедливішу керівну та направляючу силу, про яку за останні роки сказано чимало. І рівень довір’я до комуністів, як партії, продовжує падати. Недарма сьогоднішній їній лідер Петро Симоненко шукає підтримки не деінде, як у лівих ПАРЄ, про що він зізнався щойно радіо “Свобода”. Негативний досвід українського населення щодо однопартійної комуністичної системи взагалі змушує його ставитися до сьогоднішніх партій з настороженістю.
А що стосується багатопартійності і парламентаризму, то для цього варто було б згадати те, що ми говорили про партії на початку. І Верховній Раді, наприклад, у останні роки довіряло у межах 4-6 % опитаних, а не довіряло 55-60% %. А загалом український люд ще лише усвідомлює те, що справжні партії-захисники їхніх інтересів є сьогодні досить бідними / у грошовому виразі, звичайно/ і не такими галасливими, як ті, до котрих підходить більше вислів американського політика Збігнєва Бжезинського, котрого під час його перебування в кінці 90-х в Україні запитали думку про місцеві партії. Цей американський політик і політолог, досить добре обізнаний з українськими справами, сказав тоді, що партій тут він ще не бачить, а лише окремі клани, які сперечаються між собою за жирніші частини державного пирога. Чи змінилося щось після таких оцінок З. Бжезинського у партійному житті України? Сказати важко.
Мабуть історично вже так склалося, що українці довіряють більше конкретним особистостям. Тому такі популярні особистісні політичні рейтинги в Україні. Не дивно й те, що поняття “опозиційні партії”, “партії більшості” є для пересічного українця досить розмитими, йому більше зрозуміло хто відноситься до “партії влади”, хоча такої партії насправді не існує. Та й на минулих парламентських виборах електорат на партії поглядав більше під кутом зору оцінки їх лідерів. На думку багатьох експертів, відсутність повністю пропорційної системи виборів і суперечки довкола політичної реформи лише гальмують партійно-політичне структурування українського суспільного життя.
Марина Пирожук
Політична, або конституційна реформа за яку активно борються представники парламентської більшості і комуністи, серед іншого передбачає, що усі гілки влади формуватиме ВР, яка обиратиметься виключно за пропорційним виборчим законом.
Якщо ідеї політичної реформи будуть втілені в життя, то суттєво зросте роль політичних партій. Вони мають перемогти на виборах, створити парламентську більшість, а ця більшість вже формуватиме уряд і відповідатиме за його діяльність.
Саме тому у цьогорічному посланні президента України до ВР політичним партіям буде присвячено окремий розділ. Оскільки президентське послання готує Національний інститут стратегічних досліджень, то його керівництво для обговорення цієї теми збирало цього тижня соціологів і політологів.
Вони говорили на тему “Політичні партії – провідний чинник політичної системи в Україні”. Там побував наш київський кореспондент Віктор Міняйло.
Віктор Міняйло
Включення теми політичних партій до щорічного послання президента України викликане необхідністю за умов проведення політичної реформи, надання нового імпульсу розвитку політичних партій, перетворення їх на провідних суб’єктів політичного життя в Україні, наголосив, відкриваючи круглий стіл директор Національного інституту стратегічних досліджень Анатолій Гальчинський.
На його думку українські партії ще не готові формувати виконавчу і законодавчу гілки влади, як це передбачає конституційна реформа. Стимулом партійного будівництва має стати політична реформа, наголосив Анатолій Гальчинський і закликав присутніх політологів її підтримати.
Але вони не надто прислухалися до організаторів круглого столу. Говорить шеф-редактор журналу “Політична думка” Володимир Полохало.
Володимир Полохало
Коли йдеться про конституційну реформу, маючи на увазі справжню суть, а справжня суть її полягає не в демократизації політичного процесу, не в запровадженні демократичних стандартів, політичної конкуренції.
А власне кажучи, як елемент, як технологія утримати ініціативу на боці президента і його команди, ініціативу в політичному процесі, а якщо пощастить, то і обратися на третій термін.
Віктор Міняйло
Дещо по-іншому бачить проблему політичної реформи професор, президент благодійного фонду “Співдружність” Сергій Телешун.
Сергій Телешун
Сьогодні визначається і буде визначатись правила політичної гри на найближчі півроку. Жодна політична сила, яка впевнена в тому, що вона має шанс стати, так би мовити, просунути свою кандидатуру, або висунути свою кандидатуру на посаду президента, або інша політична сила, що не впевнена, що такий шанс має, буде змагатися за те, щоб створити нормативні умовами, які забезпечать статус-кво тим політичним силам, або досягти перемогу.
Сьогодні ніхто втратити не хоче. Ціна достатньо велика, ціна не тільки політичної влади, ціна економіки, ціна власності.
Віктор Міняйло
Чи не єдиний з присутніх політологів беззастережно підтримав політичну реформу директор київського центру політичних досліджень і конфліктології Михайло Погребінський.
Михайло Погребінський
“НУ” буде працювати до кінця, щоб заблокувати реформу. Які шляхи вони для цього знайдуть, я не знаю, але я так їх розумію. Каже Віктор Андрійович, що я підтримую реформу крім того пункту. Не вірю.
Я дуже сподіваюся, що отой драйв і отой інтерес до того ж, щоб довести реформу до кінця у кількох людей дуже впливових в країні зараз є. Я просто молю Бога, щоб він залишився і, щоб вони довели це до кінця. Я думаю, що це на користь українському народові.
Віктор Міняйло
Михайло Погребінський переконаний, що якщо політична реформа не відбудеться нині, то вона не відбудеться в найближчі 10 років. В Україні є таке прислів’я: “10 років мак не родив і голоду не було”. Віктор Міняйло, для радіо “Свобода”, Київ.
Марина Пирожук
Цього тижня відразу кілька російських періодичних видань наголосили, що 2004 рік буде проходити між знаком протистояння між РФ та США, і що це суперництво буде відбуватися саме за Україну. Розповідає наш московський кореспондент Віталій Портников.
Віталій Портников
Відразу кілька російських видань підкреслили, що наступний рік буде роком протистояння між РФ і США. І це буде протистояння за Україну.
Один з журналістів, який виступив з такою публікацією є Александр Вудберг, журналіст так званого президентського пулу, близький до прес-служби президента Росії Володимира Путіна.
Як вважають спостерігачі Вудберг публікує свої статті тільки з спеціальне замовлення представників президентської спецслужби. І таким чином його використовують для того, щоб повідомити певні погляди кремлівських чиновників.
Отже, що говорить журналіст кремлівського пулу у скандальній московській газеті “Московський комсомолець”. Про те, що майбутній 2004 рік відбудеться не під знаком грузинського протистояння, а під знаком боротьби за Україну.
Як підкреслює газета “МК”, США намагається пояснити Росії, що сьогодні Україна не може бути тільки зоною впливу Москви. Як би там не було, саме цього року в Києві буде визначено, яка країна парламентська чи президентська буде існувати на території Малоросії, підкреслює газета “МК”.
Також під час осінніх виборів визначиться які саме клани будуть очолюватиму країну найближчим часом. Обставини склались таким чином, що нинішнє керівництво країни намагається вести багатовекторну політику орієнтуючись і на взаємини з Москвою і на взаємини з Вашингтоном.
У Кучми і його оточення сьогодні немає вибору, і у Москви немає вибору. Вона має активно підтримувати когось з цього кола. Скоріш за все, підкреслює газета “МК”, прем’єр-міністра Віктора Янукович. Тому, що якщо переможе головний опозиціонер Віктор Ющенко, Кремлю доведеться вирішувати складні питання вже не в Києві, а в Вашингтоні.
Скоріш за все саме так вважають у Кремлі, підкреслює журналіст з так званого кремлівського пулу, особливо наближений до прес-служби президента Путіна журналістів.
Американці поки що схильні до прямого силового тиску, вони залякують нинішню українську еліту. Очевидно, саме за порадою з Вашингтону Ющенко не дає Кучмі та його сім’ї жодних гарантій на майбутнє.
Тяжке враження в Києві сьогодні також справляє справа екс-прем’єр-міністра Павла Лазаренка. Однак справа Лазаренка б’є і по Росії, підкреслює газета “МК” і нагадує про допит у США колишнього першого міністра фінансів РФ Андрія Вавілова.
Нагадую, що окрім Вавілова, мають бути викликані на допиті і інші російські політики і чиновники. Американці будуть супроводжувати і фінансувати Ющенка до самих виборів. І в цьому розумінні в Києві відбудеться відкрита передвиборча боротьба Москви і Вашингтона.
І це може серйозно вплинути в негативному плані на російсько-американські взаємини. Доводити справу до конфронтації в Москві не будуть, як і уступати Україну без боротьби підкреслює близький до Кремля журналіст Вудберг у скандальній газеті “МК”. Віталій Портников, радіо “Свобода”, Москва.
Марина Пирожук
Цими днями минає 135-річчя від дня народження відомого українського художника Івана Труша. Відзначають цю дату передусім на його батьківщині, у Львові, де в Національному музеї українського мистецтва відкрилась виставка творів великого Майстра. Однак мало хто знає, що найбільша приватна збірка творів Івана Труша знаходиться не в Україні, а в німецькому місті Дюрен. Оксана Пеленська продовжить тему.
Оксана Пеленська
Іван Труш – уродженець Львівщини. Доля подарувала йому великий талант і небайдужу вдачу. Іван Труш закінчив Краківську Академію мистецтв, після чого назавжди повернувся до рідного Львова. Тут разом з Михайлом Грушевським заснував Товариство прихильників українського письменства, науки і штуки, тобто – мистецтва. Він товаришував з Василем Стефаником та Іваном Франком, любив подорожувати. Завдяки мандрам зродились унікальні серії пейзажів з Єгипту, Італії, Палестини, та насамперед – українських краєвидів. Іван Труш мав авторитет новатора в малярстві, його твори цінувались. Мабуть тому вони швидко стали предметом мистецьких зацікавлень як з боку музеїв, так і з боку приватних збирачів мистецтва. Серед тих, хто вже кілька десятилість натхненно колекціонує твори Івана Труша – німецький лікар українського походження Михайло Маркович, збірка якого нараховує близько двох сотень картин.
Виставку творів Івана Труша з приватної збірки Михайла Марковича кілька років тому влаштував музей в німецькому Дюрені. В Україні ж досі про неї на загал не знають. Чому? Доктор Михайло Маркович.
Михайло Маркович
Я не замітив ніколи, щоб хтось там цікавився, а я й нікого й не примушував. Пробував нав’язати якісь контакти чи з львівським Національним музеєм, з київським менше, але я не бачив жодного зацікавлення в цьому напрямку.
Оксана Пеленська
Мало хто знає також про те, що доктор Маркович допомагає багатьом українським художникам в організації їхніх виставок у Німеччині. Також завдяки його матеріальній допомозі у співпраці зі скульптором Сергієм Олежком повстав у Львові пам’ятник Івану Трушеві. На кошти доктора Марковича вийшла також монографія про Івана Труша.
А зараз у полі інтересів Михайла Марковича – творчість Никифора Дровняка – геніального українського художника-самоука, що жив у польському місті Криниця. Завдяки старанням пана Марковича вийде у світ книжка про Никифора, правда – німецькою мовою, відбудеться виставка його творів, однак вперше не в Україні, а в німецькому Дюрені. Оксана Пеленська, для радіо “Свобода”, Прага.
Марина Пирожук
Ось і все на сьогодні. Це була програма “7 днів демократії”, яку підготувала і провела Марина Пирожук, а допомагав мені Міхал Шульг. Залишайтеся з нами!
Марина Пирожук
Вітаю всіх, хто зараз з нами! В ефірі підсумкова програма “7 днів демократії”. З празької студії Вас вітає Марина Пирожук.
ПАРЄ у четвер ухвалила резолюцію, якою визнала наявність політичної кризи в Україні. За ухвалення резолюції щодо політичної кризи проголосувало 46 членів ПАРЄ і лише 13 виступили проти.
“Це було не просте рішення, але ми з честю його виконали”, - сказав після оголошення голосування президент ПАРЄ Пітер Шідер. У тексті ухваленому асамблеєю, зокрема, зазначено: “Переважає голосування затверджене 24 грудня по внесенню змін до Конституції порушують зобов’язання України відповідно до статті 3 Статуту РЄ.
Якщо буде зроблено подальші спроби проштовхування політичної реформи змінюючи Конституцію у спосіб не передбачений законодавством та неконституційними засобами, або якщо Україна не зможе гарантувати своїм громадянам вільних і чесних виборів президента 31 жовтня 2004 року, ПАРЄ може поставити під сумнів мандат української делегації та може прийняти рішення скерувати до Комітету міністрів запит щодо призупинення членства України в РЄ”.
Протягом слухання українського питання, яке тривало понад три години ПАРЄ не проголосувало за жодну принципову поправку внесену делегатами від більшості і комуністів ВР.
Вони домоглися лише вилучення лише 7 параграфу зі звіту ПАРЄ, де мовилося про те, що ПАРЄ ставить під сумнів заявлені короткотермінові завдання довколо яких відбувалися дебати в парламенті.
ПАРЄ вважає, що справжніми мотивами нещодавніх намагань провести політичну реформу, які призвели до парламентської кризи є бажання влади придушити можливість появи політичної альтернативи, яка б здійснювала владу в Україні.
Загалом до тексту резолюції було внесено 30 поправок. За перебігом подій у Страсбурзі стежила моя колега Мар’яна Драч. Послухаймо її.
Мар’яна Драч
Міністр закордонних справ України Костянтин Грищенко переконував депутатів РЄ у тому, що в Україні немає конституційної чи політичної кризи. А те що відбувається – це гарячі і занадто емоційні дебати.
“(переклад) Ми є достатньо зрілими для того, щоб розв’язати проблему вдома демократичним шляхом за допомогою компромісу суворо дотримуючись Конституції України”, - заявив український дипломат.
Грищенко наголосив, що Україна – це держава, яка має всі ознаки сучасного демократичного суспільства, де останні кілька років стрімко зростає економіка, а зміни, які пропонують внести до Конституції мають на меті поліпшити систему управління державою.
Проти розгляду українського питання у Страсбурзі був і віце-спікер Держдуми Росії, один із лідерів блоку “Родіна” Дмітрій Рогозін. Він сказав, що гаряче дебатують і в інших парламентах, а в Швеції взагалі вбили прем’єр-міністра. Але це РЄ не турбує.
Дав пораду і Рогозін і українським опозиціонерам: “(переклад) Шукайте правду у свого народу, а не в народу Страсбурга, не виносьте сміття з хати, коли ще можна вирішити справу у своїй власній країні”.
Тим часом лідер КПУ Петро Симоненко заявив у ході дебатів у Страсбурзі, що зміни до Конституції мають не дати прийти до влади в Україні націоналістам-радикалам.
“НУ”, Ющенко – це націоналісти, які вітали Гітлера і розстрілювали євреїв у Бабиному Яру”, - сказав Симоненко.
У відповідь на цю репліку доповідач ПАРЄ Ханне Северинсен заявила, що цими словами Симоненко підтвердив справжню мету української політреформи – не допустити президентства Віктора Ющенка.
Северинсен також зауважила, що доповідачі РЄ досі не отримали списків народних депутатів України, які голосували за те, щоб змінити Конституцію перед Новим роком.
А представник української опозиції депутат Роман Зварич закликав депутатів у Страсбурзі самих подумати, чи вони, як відповідальні парламентарії починали б впроваджувати зміни до Конституції аби відібрати у народу право обирати президента.
Знаючи з опитувань громадської думки, що 90% населення виступає проти цього. В результаті більшість депутатів РЄ вирішила, що в Україні таки є політична криза. Про це розповів радіо “Свобода” Юрій Костенко з фракції “НУ” по телефону зі Страсбурга.
Юрій Костенко
В цілому в проекті збереглася редакція, яку виносив моніторинговий комітет із незначними уточненнями. Тобто можна сказати, що головною ідеєю цієї резолюції є звернення до української влади із вимогою повернутися до конституційної процедури з огляду тих всіх питань, які влада називає політичною реформою.
Також звертається увага на те, що при розгляді конституційних поправок необхідно враховувати висновки венеціанської комісії.
І третій аспект цієї резолюції стосується нагадування Україні її зобов’язань, які вона давала вступаючи до ПАРЄ. І відповідним зверненням акцентується увага, що у випадку, якщо Україна буде і надалі порушувати Конституцію і як будуть проведені прозорі демократичні президентські вибори у жовтні цього року.
Тоді ПАРЄ змушена буде розпочати процедуру зупинення членства України у цій організації.
Марина Пирожук
Нагадаю, що це був Юрій Костенко. Його колега по фракції представник української делегації в ПАРЄ Роман Зварич вважає, що голосування довело, що у ПАРЄ прекрасно розуміють, що насправді в Україні відбувається не конституційна реформа, а спроба перевороту.
Він також зазначив, що РЄ продемонструвала, що ніколи не змириться з таким брутальним попранням демократичних принципів, як це відбувається нині в Україні.
Політолог Володимир Полохало у цьому зв’язку зауважує, що якщо основна мета конституційної реформи в Україні – демократизація влади і впровадження демократичних стандартів у політичному процесі, то влада повинна будь-яким способом враховувати зауваження ПАРЄ і тим самим враховувати вимоги опозиції.
Він також переконаний, що якщо українська влада не врахує зауваження ПАРЄ, то Україна може постраждати з точки зору зовнішньополітичних та економічних інтересів.
Тим часом директор відділення Міжнародного інституту гуманітарно-політичних досліджень Володимир Малинкович впевнений, що парламентарії РЄ недостатньо добре знають про те, що відбувається в Україні, а інформацію отримують передусім з боку націоналістів з політичної сили “НУ”.
Таку думку також підтримує і наближений до української влади політолог Михайло Погребінський.
Михайло Погребінський
Типовим прикладом ігнорування України, як держави і повної незацікавленості в тому, щоб розібратися по суті.
Що стосується самої постанови, вона не витримує жодної критики. Таке враження, що написали цю постанову депутати від опозиції української. Переконали 40 людей, що вони праві. Решті депутатів абсолютно до цього діла не було.
В результаті з’являється якась постанова, яка, я вважаю, дискредитує цю поважну організацію. Зрозуміло, що ніяким чином, ані на внутрішню політику, ані на роль України, як держави в Європі і т.д. подібні рішення не можуть жодного впливу зробити.
Марина Пирожук
Виступаючи у четвер на всеукраїнській нараді з проблем боротьби з організованою злочинністю та корупцією і захисту прав людини, глава держави Леонід Кучма змалював не надто оптимістичну картину.
Він констатував, що, незважаючи на окремі локальні успіхи, в цілому заходи державної політики щодо боротьби з корупцією й організованою злочинністю не зламали ситуацію принципово і що масштаби корупції характеризуються такими, що уразили всі сфери нашого життя.
Особливо такі сфери економічних відносин, як енергетика, агропромисловий комплекс, зовнішньоекономічна діяльність.
Все більше доводиться говорити про корупцію в правоохоронних органах і судовій системі. З подробицями наш київський кореспондент Сергій Кисельов.
Сергій Кисельов
"Ні – корупції!" "Кримінал не пройде!" "Даєш дотримання прав людини!" Ось приблизно такою є квінтесенція виступу президента України Леоніда Кучми, який він виголосив при відкритті всеукраїнської наради з проблем боротьби з організованою злочинністю та корупцією і захисту прав людини.
"На нас чекає особливо напружений, важкий рік. – попередив глава української держави. – Дехто, напевно, сподівається в рік виборів – під прикриттям безладдя й хаосу – активізувати тіньові процеси. Хай не сподіваються – хаосу не буде! Навпаки, я суворо вимагатиму проведення жорсткої реальної, підкреслюю, реальної антикорупційної політики, як би мені не заважали", – кінець цитати.
Хто ж заважає президентові України до ноги знищити корупцію на теренах очолюваної ним держави? Відповідаючи на це запитання, директор національного відділення Transparency International в Україні Лариса Денисенко в інтерв’ю для радіо "Свобода" зауважила, що коли вона познайомилась з деякими пасажами з антикорупційної промови президента України Леоніда Кучми, в неї виникло враження, буцімто вона чує "не президента нашої країни, який, на мій погляд, уже вдруге є президентом України, а є кандидатом в президенти, котрий був дуже недосвідчений і перебував лише на першому терміні. Тому таке враження в мене складається, що він не керував цією країною, не був ні гарантом прав людини в цій країні, не був главою держави, тому, що він наче відкриває очі на існуючий досить давно стан корупції в державі".
Всесвітня організація Transparency International опікується розробкою проектів, спрямованих на попередження корупції та вдосконалення антикорупційної законодавчої бази у деяких країнах. На думку директора українського відділення Transparency International Лариси Денисенко, досить дивним виглядає той факт, що "такі речі говорить президент держави, і в принципі він не пропонує ніяких конструктивних дій, а констатує факти, які давно і всім відомі, починаючи, мабуть, зі школярів, закінчуючи міжнародною спільнотою – що стан з корупцією в Україні дуже важкий. І глава держави, як це не прискорбно, в принципі просто констатує, що так, суспільство корумповане, державні органи корумповані... Але ви знаєте, я щось не помітила, аби хтось у нас був звільнений по причинам корупції..."
Йдеться про те, що, як неодноразово повідомляли і українські, і зарубіжні засоби масової інформації, у найближчому оточенні президента перебувають деякі люди, проти яких і на батьківщині, і поза її межами порушувались антикорупційні кримінальні справи. Тим не менше, так нічого й не змінилося. Тому, за словами пані Денисенко, "все це нагадує профанацію і передвиборчу програму. Тобто, уже починає стартувати передвиборча програма, як мені здається, і пан Кучма асоціює себе не так як президента держави, а так, як потенційного і міцного, може, навіть єдиного кандидата в президенти", – вважає директор національного відділення Transparency International в Україні Лариса Денисенко. Сергій Кисельов. Для радіо "Свобода". Київ.
Марина Пирожук
Колись відомий французький мислитель Люк Вовенарг заявив,що “найлегше знищити ту партію, в основі котрої лежать принципи розсудливості”. З того часу минуло понад 250 років і значення цього вислову не втрачає своєї актуальності. Його можна порівняти з іншим,що належить Томасу Джефферсону: “якщо я б не зміг потрапити на небо, не інакше як разом з партією, то я зовсім відмовився б від цього”. А великий знавець партійної боротьби і знаменитий письменник Джонатан Свіфт взагалі вважав, що “партія – це божевілля багатьох заради вигод одиниць”. А що ж змінилося у суті партій на сьогодні? І чи є справжні партії демократичного зразка в Україні, яка переживає нині, за висловлюваннями в ПАРЄ, “конституційну кризу”?
Василь Зілгалов
З латини “партіо” перекладається, як “ділю”, ”розділяю”. У будь-якій сучасній енциклопедії партію визначають, як групу людей, що поділяють або визнають спільні ідеї, інтереси і наміри, які ведуть до спільної мети. Фахівці зауважують, що є відмінності між партіями політичними, геологічними, а тим більше, партіями шаховими. Наприклад, російський філософ-емігрант Іван Ільїн вважав, що “політична партія – це спілка людей, які об’єдналися для того, щоб досягти ухвалення потрібних їм законів”. Ще прозаїчнішим щодо характеристики політичних партій був американський політичний діяч і один з авторів Декларації незалежності США від 1776 року та Конституції країни від 1787 року, Бенджамін Франклін. Він зауважував: “Як тільки партія досягає своєї основної мети, кожний з її членів намагається піклуватися про свої приватні інтереси; таким чином він вступає у протиріччя з іншими, і в партії відбувається розкол, що викликає ще більший хаос”.
А тепер порівняйте думки славетних з одним із наймодерніших політологічних визначень політичної партії сьогодення. Воно звучить: “політична партія – організоване об”єднання громадян із загальними соціальними інтересами та політичними розуміннями чи уявленнями про бажану форму державного, суспільного та економічного ладу з метою здобуття державної влади та утвердження свого контролю в країні шляхом парламентських виборів”. Здається, що коментарі до цього визначення зайві.
Щодо уявлень пересічних громадян України про партії, то про це свідчать соціологічні опитування. І тут про розуміння українцями характеру і суті своїх партій і довір’я до них говорити важко, бо насамперед люди довіряють церкві, відомим політикам, а потім уже урядові, парламентові. Але звісно, що люд сьогодні, у своїй більшості, вже позбувається комуністичного стереотипу про одну і найсправедливішу керівну та направляючу силу, про яку за останні роки сказано чимало. І рівень довір’я до комуністів, як партії, продовжує падати. Недарма сьогоднішній їній лідер Петро Симоненко шукає підтримки не деінде, як у лівих ПАРЄ, про що він зізнався щойно радіо “Свобода”. Негативний досвід українського населення щодо однопартійної комуністичної системи взагалі змушує його ставитися до сьогоднішніх партій з настороженістю.
А що стосується багатопартійності і парламентаризму, то для цього варто було б згадати те, що ми говорили про партії на початку. І Верховній Раді, наприклад, у останні роки довіряло у межах 4-6 % опитаних, а не довіряло 55-60% %. А загалом український люд ще лише усвідомлює те, що справжні партії-захисники їхніх інтересів є сьогодні досить бідними / у грошовому виразі, звичайно/ і не такими галасливими, як ті, до котрих підходить більше вислів американського політика Збігнєва Бжезинського, котрого під час його перебування в кінці 90-х в Україні запитали думку про місцеві партії. Цей американський політик і політолог, досить добре обізнаний з українськими справами, сказав тоді, що партій тут він ще не бачить, а лише окремі клани, які сперечаються між собою за жирніші частини державного пирога. Чи змінилося щось після таких оцінок З. Бжезинського у партійному житті України? Сказати важко.
Мабуть історично вже так склалося, що українці довіряють більше конкретним особистостям. Тому такі популярні особистісні політичні рейтинги в Україні. Не дивно й те, що поняття “опозиційні партії”, “партії більшості” є для пересічного українця досить розмитими, йому більше зрозуміло хто відноситься до “партії влади”, хоча такої партії насправді не існує. Та й на минулих парламентських виборах електорат на партії поглядав більше під кутом зору оцінки їх лідерів. На думку багатьох експертів, відсутність повністю пропорційної системи виборів і суперечки довкола політичної реформи лише гальмують партійно-політичне структурування українського суспільного життя.
Марина Пирожук
Політична, або конституційна реформа за яку активно борються представники парламентської більшості і комуністи, серед іншого передбачає, що усі гілки влади формуватиме ВР, яка обиратиметься виключно за пропорційним виборчим законом.
Якщо ідеї політичної реформи будуть втілені в життя, то суттєво зросте роль політичних партій. Вони мають перемогти на виборах, створити парламентську більшість, а ця більшість вже формуватиме уряд і відповідатиме за його діяльність.
Саме тому у цьогорічному посланні президента України до ВР політичним партіям буде присвячено окремий розділ. Оскільки президентське послання готує Національний інститут стратегічних досліджень, то його керівництво для обговорення цієї теми збирало цього тижня соціологів і політологів.
Вони говорили на тему “Політичні партії – провідний чинник політичної системи в Україні”. Там побував наш київський кореспондент Віктор Міняйло.
Віктор Міняйло
Включення теми політичних партій до щорічного послання президента України викликане необхідністю за умов проведення політичної реформи, надання нового імпульсу розвитку політичних партій, перетворення їх на провідних суб’єктів політичного життя в Україні, наголосив, відкриваючи круглий стіл директор Національного інституту стратегічних досліджень Анатолій Гальчинський.
На його думку українські партії ще не готові формувати виконавчу і законодавчу гілки влади, як це передбачає конституційна реформа. Стимулом партійного будівництва має стати політична реформа, наголосив Анатолій Гальчинський і закликав присутніх політологів її підтримати.
Але вони не надто прислухалися до організаторів круглого столу. Говорить шеф-редактор журналу “Політична думка” Володимир Полохало.
Володимир Полохало
Коли йдеться про конституційну реформу, маючи на увазі справжню суть, а справжня суть її полягає не в демократизації політичного процесу, не в запровадженні демократичних стандартів, політичної конкуренції.
А власне кажучи, як елемент, як технологія утримати ініціативу на боці президента і його команди, ініціативу в політичному процесі, а якщо пощастить, то і обратися на третій термін.
Віктор Міняйло
Дещо по-іншому бачить проблему політичної реформи професор, президент благодійного фонду “Співдружність” Сергій Телешун.
Сергій Телешун
Сьогодні визначається і буде визначатись правила політичної гри на найближчі півроку. Жодна політична сила, яка впевнена в тому, що вона має шанс стати, так би мовити, просунути свою кандидатуру, або висунути свою кандидатуру на посаду президента, або інша політична сила, що не впевнена, що такий шанс має, буде змагатися за те, щоб створити нормативні умовами, які забезпечать статус-кво тим політичним силам, або досягти перемогу.
Сьогодні ніхто втратити не хоче. Ціна достатньо велика, ціна не тільки політичної влади, ціна економіки, ціна власності.
Віктор Міняйло
Чи не єдиний з присутніх політологів беззастережно підтримав політичну реформу директор київського центру політичних досліджень і конфліктології Михайло Погребінський.
Михайло Погребінський
“НУ” буде працювати до кінця, щоб заблокувати реформу. Які шляхи вони для цього знайдуть, я не знаю, але я так їх розумію. Каже Віктор Андрійович, що я підтримую реформу крім того пункту. Не вірю.
Я дуже сподіваюся, що отой драйв і отой інтерес до того ж, щоб довести реформу до кінця у кількох людей дуже впливових в країні зараз є. Я просто молю Бога, щоб він залишився і, щоб вони довели це до кінця. Я думаю, що це на користь українському народові.
Віктор Міняйло
Михайло Погребінський переконаний, що якщо політична реформа не відбудеться нині, то вона не відбудеться в найближчі 10 років. В Україні є таке прислів’я: “10 років мак не родив і голоду не було”. Віктор Міняйло, для радіо “Свобода”, Київ.
Марина Пирожук
Цього тижня відразу кілька російських періодичних видань наголосили, що 2004 рік буде проходити між знаком протистояння між РФ та США, і що це суперництво буде відбуватися саме за Україну. Розповідає наш московський кореспондент Віталій Портников.
Віталій Портников
Відразу кілька російських видань підкреслили, що наступний рік буде роком протистояння між РФ і США. І це буде протистояння за Україну.
Один з журналістів, який виступив з такою публікацією є Александр Вудберг, журналіст так званого президентського пулу, близький до прес-служби президента Росії Володимира Путіна.
Як вважають спостерігачі Вудберг публікує свої статті тільки з спеціальне замовлення представників президентської спецслужби. І таким чином його використовують для того, щоб повідомити певні погляди кремлівських чиновників.
Отже, що говорить журналіст кремлівського пулу у скандальній московській газеті “Московський комсомолець”. Про те, що майбутній 2004 рік відбудеться не під знаком грузинського протистояння, а під знаком боротьби за Україну.
Як підкреслює газета “МК”, США намагається пояснити Росії, що сьогодні Україна не може бути тільки зоною впливу Москви. Як би там не було, саме цього року в Києві буде визначено, яка країна парламентська чи президентська буде існувати на території Малоросії, підкреслює газета “МК”.
Також під час осінніх виборів визначиться які саме клани будуть очолюватиму країну найближчим часом. Обставини склались таким чином, що нинішнє керівництво країни намагається вести багатовекторну політику орієнтуючись і на взаємини з Москвою і на взаємини з Вашингтоном.
У Кучми і його оточення сьогодні немає вибору, і у Москви немає вибору. Вона має активно підтримувати когось з цього кола. Скоріш за все, підкреслює газета “МК”, прем’єр-міністра Віктора Янукович. Тому, що якщо переможе головний опозиціонер Віктор Ющенко, Кремлю доведеться вирішувати складні питання вже не в Києві, а в Вашингтоні.
Скоріш за все саме так вважають у Кремлі, підкреслює журналіст з так званого кремлівського пулу, особливо наближений до прес-служби президента Путіна журналістів.
Американці поки що схильні до прямого силового тиску, вони залякують нинішню українську еліту. Очевидно, саме за порадою з Вашингтону Ющенко не дає Кучмі та його сім’ї жодних гарантій на майбутнє.
Тяжке враження в Києві сьогодні також справляє справа екс-прем’єр-міністра Павла Лазаренка. Однак справа Лазаренка б’є і по Росії, підкреслює газета “МК” і нагадує про допит у США колишнього першого міністра фінансів РФ Андрія Вавілова.
Нагадую, що окрім Вавілова, мають бути викликані на допиті і інші російські політики і чиновники. Американці будуть супроводжувати і фінансувати Ющенка до самих виборів. І в цьому розумінні в Києві відбудеться відкрита передвиборча боротьба Москви і Вашингтона.
І це може серйозно вплинути в негативному плані на російсько-американські взаємини. Доводити справу до конфронтації в Москві не будуть, як і уступати Україну без боротьби підкреслює близький до Кремля журналіст Вудберг у скандальній газеті “МК”. Віталій Портников, радіо “Свобода”, Москва.
Марина Пирожук
Цими днями минає 135-річчя від дня народження відомого українського художника Івана Труша. Відзначають цю дату передусім на його батьківщині, у Львові, де в Національному музеї українського мистецтва відкрилась виставка творів великого Майстра. Однак мало хто знає, що найбільша приватна збірка творів Івана Труша знаходиться не в Україні, а в німецькому місті Дюрен. Оксана Пеленська продовжить тему.
Оксана Пеленська
Іван Труш – уродженець Львівщини. Доля подарувала йому великий талант і небайдужу вдачу. Іван Труш закінчив Краківську Академію мистецтв, після чого назавжди повернувся до рідного Львова. Тут разом з Михайлом Грушевським заснував Товариство прихильників українського письменства, науки і штуки, тобто – мистецтва. Він товаришував з Василем Стефаником та Іваном Франком, любив подорожувати. Завдяки мандрам зродились унікальні серії пейзажів з Єгипту, Італії, Палестини, та насамперед – українських краєвидів. Іван Труш мав авторитет новатора в малярстві, його твори цінувались. Мабуть тому вони швидко стали предметом мистецьких зацікавлень як з боку музеїв, так і з боку приватних збирачів мистецтва. Серед тих, хто вже кілька десятилість натхненно колекціонує твори Івана Труша – німецький лікар українського походження Михайло Маркович, збірка якого нараховує близько двох сотень картин.
Виставку творів Івана Труша з приватної збірки Михайла Марковича кілька років тому влаштував музей в німецькому Дюрені. В Україні ж досі про неї на загал не знають. Чому? Доктор Михайло Маркович.
Михайло Маркович
Я не замітив ніколи, щоб хтось там цікавився, а я й нікого й не примушував. Пробував нав’язати якісь контакти чи з львівським Національним музеєм, з київським менше, але я не бачив жодного зацікавлення в цьому напрямку.
Оксана Пеленська
Мало хто знає також про те, що доктор Маркович допомагає багатьом українським художникам в організації їхніх виставок у Німеччині. Також завдяки його матеріальній допомозі у співпраці зі скульптором Сергієм Олежком повстав у Львові пам’ятник Івану Трушеві. На кошти доктора Марковича вийшла також монографія про Івана Труша.
А зараз у полі інтересів Михайла Марковича – творчість Никифора Дровняка – геніального українського художника-самоука, що жив у польському місті Криниця. Завдяки старанням пана Марковича вийде у світ книжка про Никифора, правда – німецькою мовою, відбудеться виставка його творів, однак вперше не в Україні, а в німецькому Дюрені. Оксана Пеленська, для радіо “Свобода”, Прага.
Марина Пирожук
Ось і все на сьогодні. Це була програма “7 днів демократії”, яку підготувала і провела Марина Пирожук, а допомагав мені Міхал Шульг. Залишайтеся з нами!
