Київ, 5 лютого 2004 року.
Надія Шерстюк
На хвилях української служби радіо “Свобода” ви слухаєте передачу “Права людини: українська реальність”. Перед мікрофоном у київській студії Надія Шерстюк. Звукооператор Артем Мостовий. Ми вас вітаємо, шановні слухачі.
Сьогодні у програмі до вашої уваги такі теми:
- Журналісти однієї з газет Сіверсько-Донецька Луганської області протестують проти тиску на них з боку влади;
- Реформування пенсійної системи в Україні: дискусії між урядом і профспілками;
- Порушення прав репресованих українців.
Журналісти Сіверсько-Донецької газети “Любімий город”, що на Луганщині, розпочали акцію мовчання, припинивши випуск газети. Колектив часопису у такий спосіб протестує проти утисків і переслідувань з боку влади.
Журналісти звернулись до обласної прокуратури із запитом надати інформацію про те, скільки разів представники влади намагались тиснути на редакцію. Але натомість, як вважають журналісти, працівники прокуратури розпочали перевірку їхньої діяльності.
Детальніше інформує Василь Соколенко.
Василь Соколенко
За півроку свого існування редакція газети “Любімий город” пережила декілька судовий процесів. Проти її журналістів порушували карні справи, а в редактора Ірини Рєзінкіної в дома міліція влаштовувала обшуки. При цьому свої дії мотивувала тим, що, мовляв, намагається знайти фальшиві гроші, які нібито друкує редакція.
“Причина численних утисків і переслідувань, - пояснює редактор, - у тому, що газета – незалежне видання і друкує критичні матеріали на адресу влади”. Зараз, наприклад, редакція судиться з медиками, які образилися на те, що журналісти не так висвітлювали роботу швидкої допомоги.
Ірина Рєзінкіна
Ми надрукували серію статей, що висвітлюють цю проблему. В основу публікацій лягли трагедії, смерті мешканців міста. Це суд не перший за нашу історію.
Раніше наш колектив майже повністю працював в іншій газеті. На нього двічі подала до суду народний депутат України Юлій Йоффе. Перший судовий процес з депутатом тягнувся півтора року. Спочатку Юлій Якович оцінював претензії до видання в 100 000 гривень.
При цьому, треба врахувати, що річний прибуток редакції в той період складав 100 000 гривень, а то і менше.
Тобто мета депутата була єдина – це знищити видання, що йому не подобалося, залишити без роботи журналістів.
І це практично вдалося, бо процес тягнувся півтора роки. За цей час ми пройшли всі судові інстанції до Верховного Суду.
Через півтора роки з’явилося рішення Верховного Суду на нашу користь, але ж до того часу рахунки редакції були заарештовані, робота редакції практично паралізована.
Василь Соколенко
Припинивши випуск газети, журналісти “Любімого города” оголосили про акцію мовчання і звернулися з заявою про переслідування з боку влади до правоохоронних органів, народних депутаті, міжнародних правозахисних організацій та до ЗМІ.
Поки що на це звернення відгукнулися лише колеги з інших видань та Інститут масової інформації, і Київська незалежна медіа-профспілка.
Луганська обласна прокуратура, яку журналісти запитали, чи були претензії провладних структур до газети, раптом розпочала перевірку діяльності редакції.
Ірина Рєзінкіна
Нас викликали до прокуратури міста і повідомили про те, що ми повинні уточнити свої вимоги, а вимоги ці дуже прості – це статистика звернень представників влади до нас.
Але ж нам довелося приймати участь в якійсь перевірці, яка вже, на наш погляд, стосувалася нас. Нас ставили питання не тільки уточнюючі, але й інші, які не мали відношення до наших вимог до органів прокуратури.
Ця перевірка у мене особисто викликає свавільні почуття, бо, здається, що перевіряють нас, а відповіді від прокурора області ми поки що про статистику не отримали ніякої.
Надія Шерстюк
Українські профспілки і профоб’єднання, відстоюючи права людей на гідний соціальний захист, виступили з різкою критикою діяльності уряду щодо реформування пенсійної системи в Україні.
Послухайте на цю тему матеріал Володимира Ляшка.
Володимира Ляшко
Співголова Національної ради соціального партнерства від профспілок, перший заступник голови Федерації профспілок України Григорій Осовий зазначив, що уряд при розрахунках середньомісячної зарплати (376 гривень) базувався на показниках економіки 2002-го року. Саме тоді економіка набрала стабільних темпів. І ця сума фігурувала в усіх урядових документах.
Однак у розрахунки пенсій потрапив показник на 70 гривень менший - 306 гривень. Пенсійний фонд повідомив, що наче б то саме з цієї середньомісячної зарплати були сплачені кошти до фонду. “Але профспілки, - каже Григорій Осовий, - не змогли перевірити вмотивованість цього рішення уряду і Пенсійного фонду”.
Григорій Осовий
Закон не надавав права нікому визначати розмір середньої заробітної плати. Це самодіяльність, я сказав би так, і чинність суттєва уряду в цій частині. Але це техніка питання, а сутність, ви розумієте, що це занижує розміри пенсії в середньому на 20%.
Головне, що цю постанову Кабінет Міністрів прийняв “втіхую”, як кажуть, минувши профспілки.
Володимира Ляшко
Друга, не менш важлива обставина, яка викликає занепокоєння профспілок, - це наявність 19 різних законів, за якими в Україні нараховуються пенсії різним категоріям: для народних депутатів, прокурорам, державним службовцям, суддям, вченим і так далі.
От і вийшло, що в країні є мінімальні пенсії у 92 гривні і суперпенсії у 2,5 тисячі гривень. Подібних диспропорцій немає в жодній країні Європи, досвід яких вивчали спеціалісти профспілок України.
“У країнах з ринковою економікою, - повідомили в Укрпрофраді, - максимальна пенсія не може перевищувати мінімальну більше, ніж у 5 разів. Решту суми пенсії за особливі заслуги держави виплачують за рахунок бюджету. Цим шляхом мають піти і в Україні”.
Перший заступник голови Федерації профспілок України Григорій Осовий продовжує:
Григорій Осовий
І ось на поточний рік на фінансування цих пенсій для цих особливих категорій (назвемо їх так) потрібно було виділити з державного бюджету розрахунки певні, приблизно 4,2 мільярди гривень. А уряд передбачив в проекті державного бюджету тільки 2 160 000 гривень, тобто на половину мене.
І що зробили? В статті 90-й закону “Про державний бюджет” записали, що якщо коштів не буде вистачати, то має сплачувати Пенсійний фонд. Тобто для рядових пенсіонерів з їх надзвичайно низькими пенсіями поклали ще обов’язки сплачувати ці високі пенсії.
Володимира Ляшко
Позиція профспілок і низки парламентських фракцій зініціювали останні рішення Мінпраці і Кабміну про підвищення мінімальних пенсій на 12 відсотків. Це буде зроблено з 1-го січня поточного року. “Відповідний проект постанови Кабміну є, і він проходить узгодження,” - повідомив 5-го лютого міністр соціальної політики та праці Михайло Папієв.
Надія Шерстюк
За офіційними даними, у період з 1939-го до 1947-го років на Львівщині були репресовані понад півмільйона українців.
Досі більше 450 тисяч осіб не реабілітовані українською державою, за яку ті люди боролись і відсиділи у радянських таборах.
На Львівщині реабілітовані майже 60 тисяч осіб, але їхні права доволі часто порушуються.
Галина Терещук у розвиток теми.
Галина Терещук
Величезна спланована депортація свідомих українців, цілих їхніх родин відбувалась і в 1948-1950-х роках. Їх виселяли на Далекий Схід, аби у такий спосіб ізолювати ОУН-УПА від місцевого населення.
За цей час з Західних регіонів України були примусово вивезені у Сибір понад 20 тисяч родин, а це більше 70 тисяч осіб.
Збірні пункти, куди звозили українців, що виявляли симпатію чи допомагали воїнам ОУН –УПА, були переповнені хворими і немічними людьми. Виселенців “влаштовували” на роботу, наприклад, у лісозогівельні підприємства Хабаровського краю.
Там, на Далекому Сході, народилось чимало дітей, котрі голодували, котрих батьки не мали у що пеленати і вдягати. А тим часом народжених на засланні і їхніх батьків досі не визнають реабілітованими, і вони залишаються поза увагою держави при наданні якихось пільг чи компенсацій. У подібній ситуації і родини тих героїв, котрі віддали життя у боротьбі за незалежність України.
Репресовані чи реабілітовані українці отримали мізерну доплату до пенсії. Про це йшлося на нараді у Львівській обласній раді за участю голів районних комісій з дотримання прав реабілітованих та репресованих, начальників архівних установ управління внутрішніх справ, СБУ та прокуратури.
Але представники саме цих відомств більше говорили про кількість виданих довідок та умови своєї праці, аніж про якісь конкретні справи, дослідження щодо злочинів радянської влади проти мільйонів українців.
Втім, найбільше критики під час семінару звучало на адресу перевізників. Доволі часто у Львові водії приватних маршруток викидають воїнів ОУН-УПА чи учасників бойових дій брутально з салону машини.
Одного разу я була свідком, коли старший чоловік років 80 показав молодому водієві приватної маршрутки, що їде до міської лікарні, посвідчення воїна ОУН-УПА. Але у відповідь почув: “Понакуповували за 200 доларів посвідчень, немає у вас ніяких пільг на проїзд”. “Якби у мене були ті 200 доларів, я так не принижувався б,” - сказав той чоловік і зі сльозами на очах швиденько вийшов з маршрутки. На зауваги пасажирів, що так не можна поводитись з людьми, водій лише бовкнув: “Я не можу порушувати правила”. І ввімкнув “Наше радіо”.
Якщо в обласний бюджет закладені кошти для пільгового проїзду воїнів ОУН-УПА, учасників бойових бій, колишніх політв’язнів, то місто зобов’язалось цього року доплачувати щомісяця цим людям по 60 гривень на проїзд.
Торік десятки водіїв в області були звільнені з роботи тому, що вимагали у пільговиків гроші за проїзд.
Держава виділила мізерні кошти для відшкодування компенсації за знищене майно реабілітованим по 600 гривень.
Доки Верховна рада не ухвалить новий проект закону “Про реабілітацію жертв політичних репресій”, доти репресовані українці будуть позбавлені тих прав, якими наділені в незалежній Україні “вєтєрани Вєлікой Отєчєствєнной”.
Останні, до речі, і заселяли помешкання тих родин, які відправили у Сибір, і, мешкаючи більше 50 років на Львівщині, вони так і не вивчили українську мову і культуру цього краю.
Надія Шерстюк
І як ілюстрація до матеріалу Галини Терещук - історія Євгена Грицяка, багатолітнього політзека, одного з керівників повстання в’язнів у Норильську в 1953 році. Тоді ув’язнені здійняли бунт проти нелюдських умов утримання у таборі.
Після ІІ Світової війни Євгена Грицяка, бійця Червоної армії, засудили за зв’язки з ОУН-УПА до вищої міри покарання - розстрілу, який потім замінили на 25 років позбавлення волі.
Географія відсидки: Караганда – Норильськ – Тайшет - Іркутськ.
Ось що розповів радіо “Свобода” про своє життя Євген Грицяк:
Євген Грицяк
В мене був двоюрідний брат в боївці УПА. Як вони про це довідалися, то це для них був великий шок, що як воїн Радянської армії...? Вони зі свого боку мали рацію, що так мене покарали.
Я завжди запитував себе: чому я у ворожій армії? Я зголошувався в УПА, а мені сказали, що УПА переповнена, мене можуть взяти тільки в місцеву боївку. Я у місцеву боївку не хотів йти, бо я сказав, що тут йде війна не з озброєними людьми, а чекати немає чого, мобілізують всіх в армію - я пішов в армію.
Надія Шерстюк
У 1949 році перший строк. У 1956 звільнили, але заборонили жити на Західній Україні.
Євген Грицяк
Прокурор районний викликав і сказав, щоб до трьох днів я забирався.
По Україні мені не дали можливості ніде приписатися, бо за мною їхав хвіст, я ледве від нього відірвався і поїхав в Караганду. А там багато наших переселенців і тих, хто позвільнявся. Влаштувався на роботу на будівництві. А тут приїжджає в Франківська КДБіст з документами з Москви, і рішення комісії 1956-го року, за яким я звільнявся, анулюється, і старий вирок вступає в силу.
Надія Шерстюк
І знову Євгенові Грицяку довелося сидіти ще 18 років.
Євген Грицяк
Після Норильського повстання до мене прийшов один із лідерів “ворів” і сказав: “Політиканів я не люблю, але тебе поважаю за те, що ти там зробив, що ти так з чекістами поборовся”.
Найважливіше не те, що вони зробили послаблення режиму, а те, що ми самі позбулися страхот, бо ж всі люди в СРСР жили під страхом великим і кожен знав, що проти радянської влади боротися не можна. А ми показали, що можна і самі собі, і іншим.
Надія Шерстюк
Наразі Євген Грицяк мешкає в одному із сіл Івано-Франківщини. Захоплюється йогою, нетрадиційною медициною і лікує людей. За 54 роки робочого стажу і табірних поневірянь має пенсію 130 гривень.
Євген Грицяк
Сьогодення наше цілком природне. Які ми, таке й наше сьогодення. Це все є сума свідомості цих людей, громадян України. Коли життя так блискавично не поліпшилося, як є, і люди починають нарікати на Україну: нащо нам тієї України, ми не державницька нація. В нас це ще якось з часом повинне врости, щоб ми зрозуміли, що таке своя держава. В своїй хаті й своя правда.
Надія Шерстюк
Це був Євген Грицяк, в’язень радянських таборів, один з керівників Норильського повстання 1953-го року.
На цьому програму “Права людини: українська реальність” ми завершуємо. Її підготувала і провела Надія Шерстюк, над звуком працював Артем Мостовий.
На все добре, шановні слухачі, зустрінемось у вівторок.
Говорить радіо “Свобода”.
Надія Шерстюк
На хвилях української служби радіо “Свобода” ви слухаєте передачу “Права людини: українська реальність”. Перед мікрофоном у київській студії Надія Шерстюк. Звукооператор Артем Мостовий. Ми вас вітаємо, шановні слухачі.
Сьогодні у програмі до вашої уваги такі теми:
- Журналісти однієї з газет Сіверсько-Донецька Луганської області протестують проти тиску на них з боку влади;
- Реформування пенсійної системи в Україні: дискусії між урядом і профспілками;
- Порушення прав репресованих українців.
Журналісти Сіверсько-Донецької газети “Любімий город”, що на Луганщині, розпочали акцію мовчання, припинивши випуск газети. Колектив часопису у такий спосіб протестує проти утисків і переслідувань з боку влади.
Журналісти звернулись до обласної прокуратури із запитом надати інформацію про те, скільки разів представники влади намагались тиснути на редакцію. Але натомість, як вважають журналісти, працівники прокуратури розпочали перевірку їхньої діяльності.
Детальніше інформує Василь Соколенко.
Василь Соколенко
За півроку свого існування редакція газети “Любімий город” пережила декілька судовий процесів. Проти її журналістів порушували карні справи, а в редактора Ірини Рєзінкіної в дома міліція влаштовувала обшуки. При цьому свої дії мотивувала тим, що, мовляв, намагається знайти фальшиві гроші, які нібито друкує редакція.
“Причина численних утисків і переслідувань, - пояснює редактор, - у тому, що газета – незалежне видання і друкує критичні матеріали на адресу влади”. Зараз, наприклад, редакція судиться з медиками, які образилися на те, що журналісти не так висвітлювали роботу швидкої допомоги.
Ірина Рєзінкіна
Ми надрукували серію статей, що висвітлюють цю проблему. В основу публікацій лягли трагедії, смерті мешканців міста. Це суд не перший за нашу історію.
Раніше наш колектив майже повністю працював в іншій газеті. На нього двічі подала до суду народний депутат України Юлій Йоффе. Перший судовий процес з депутатом тягнувся півтора року. Спочатку Юлій Якович оцінював претензії до видання в 100 000 гривень.
При цьому, треба врахувати, що річний прибуток редакції в той період складав 100 000 гривень, а то і менше.
Тобто мета депутата була єдина – це знищити видання, що йому не подобалося, залишити без роботи журналістів.
І це практично вдалося, бо процес тягнувся півтора роки. За цей час ми пройшли всі судові інстанції до Верховного Суду.
Через півтора роки з’явилося рішення Верховного Суду на нашу користь, але ж до того часу рахунки редакції були заарештовані, робота редакції практично паралізована.
Василь Соколенко
Припинивши випуск газети, журналісти “Любімого города” оголосили про акцію мовчання і звернулися з заявою про переслідування з боку влади до правоохоронних органів, народних депутаті, міжнародних правозахисних організацій та до ЗМІ.
Поки що на це звернення відгукнулися лише колеги з інших видань та Інститут масової інформації, і Київська незалежна медіа-профспілка.
Луганська обласна прокуратура, яку журналісти запитали, чи були претензії провладних структур до газети, раптом розпочала перевірку діяльності редакції.
Ірина Рєзінкіна
Нас викликали до прокуратури міста і повідомили про те, що ми повинні уточнити свої вимоги, а вимоги ці дуже прості – це статистика звернень представників влади до нас.
Але ж нам довелося приймати участь в якійсь перевірці, яка вже, на наш погляд, стосувалася нас. Нас ставили питання не тільки уточнюючі, але й інші, які не мали відношення до наших вимог до органів прокуратури.
Ця перевірка у мене особисто викликає свавільні почуття, бо, здається, що перевіряють нас, а відповіді від прокурора області ми поки що про статистику не отримали ніякої.
Надія Шерстюк
Українські профспілки і профоб’єднання, відстоюючи права людей на гідний соціальний захист, виступили з різкою критикою діяльності уряду щодо реформування пенсійної системи в Україні.
Послухайте на цю тему матеріал Володимира Ляшка.
Володимира Ляшко
Співголова Національної ради соціального партнерства від профспілок, перший заступник голови Федерації профспілок України Григорій Осовий зазначив, що уряд при розрахунках середньомісячної зарплати (376 гривень) базувався на показниках економіки 2002-го року. Саме тоді економіка набрала стабільних темпів. І ця сума фігурувала в усіх урядових документах.
Однак у розрахунки пенсій потрапив показник на 70 гривень менший - 306 гривень. Пенсійний фонд повідомив, що наче б то саме з цієї середньомісячної зарплати були сплачені кошти до фонду. “Але профспілки, - каже Григорій Осовий, - не змогли перевірити вмотивованість цього рішення уряду і Пенсійного фонду”.
Григорій Осовий
Закон не надавав права нікому визначати розмір середньої заробітної плати. Це самодіяльність, я сказав би так, і чинність суттєва уряду в цій частині. Але це техніка питання, а сутність, ви розумієте, що це занижує розміри пенсії в середньому на 20%.
Головне, що цю постанову Кабінет Міністрів прийняв “втіхую”, як кажуть, минувши профспілки.
Володимира Ляшко
Друга, не менш важлива обставина, яка викликає занепокоєння профспілок, - це наявність 19 різних законів, за якими в Україні нараховуються пенсії різним категоріям: для народних депутатів, прокурорам, державним службовцям, суддям, вченим і так далі.
От і вийшло, що в країні є мінімальні пенсії у 92 гривні і суперпенсії у 2,5 тисячі гривень. Подібних диспропорцій немає в жодній країні Європи, досвід яких вивчали спеціалісти профспілок України.
“У країнах з ринковою економікою, - повідомили в Укрпрофраді, - максимальна пенсія не може перевищувати мінімальну більше, ніж у 5 разів. Решту суми пенсії за особливі заслуги держави виплачують за рахунок бюджету. Цим шляхом мають піти і в Україні”.
Перший заступник голови Федерації профспілок України Григорій Осовий продовжує:
Григорій Осовий
І ось на поточний рік на фінансування цих пенсій для цих особливих категорій (назвемо їх так) потрібно було виділити з державного бюджету розрахунки певні, приблизно 4,2 мільярди гривень. А уряд передбачив в проекті державного бюджету тільки 2 160 000 гривень, тобто на половину мене.
І що зробили? В статті 90-й закону “Про державний бюджет” записали, що якщо коштів не буде вистачати, то має сплачувати Пенсійний фонд. Тобто для рядових пенсіонерів з їх надзвичайно низькими пенсіями поклали ще обов’язки сплачувати ці високі пенсії.
Володимира Ляшко
Позиція профспілок і низки парламентських фракцій зініціювали останні рішення Мінпраці і Кабміну про підвищення мінімальних пенсій на 12 відсотків. Це буде зроблено з 1-го січня поточного року. “Відповідний проект постанови Кабміну є, і він проходить узгодження,” - повідомив 5-го лютого міністр соціальної політики та праці Михайло Папієв.
Надія Шерстюк
За офіційними даними, у період з 1939-го до 1947-го років на Львівщині були репресовані понад півмільйона українців.
Досі більше 450 тисяч осіб не реабілітовані українською державою, за яку ті люди боролись і відсиділи у радянських таборах.
На Львівщині реабілітовані майже 60 тисяч осіб, але їхні права доволі часто порушуються.
Галина Терещук у розвиток теми.
Галина Терещук
Величезна спланована депортація свідомих українців, цілих їхніх родин відбувалась і в 1948-1950-х роках. Їх виселяли на Далекий Схід, аби у такий спосіб ізолювати ОУН-УПА від місцевого населення.
За цей час з Західних регіонів України були примусово вивезені у Сибір понад 20 тисяч родин, а це більше 70 тисяч осіб.
Збірні пункти, куди звозили українців, що виявляли симпатію чи допомагали воїнам ОУН –УПА, були переповнені хворими і немічними людьми. Виселенців “влаштовували” на роботу, наприклад, у лісозогівельні підприємства Хабаровського краю.
Там, на Далекому Сході, народилось чимало дітей, котрі голодували, котрих батьки не мали у що пеленати і вдягати. А тим часом народжених на засланні і їхніх батьків досі не визнають реабілітованими, і вони залишаються поза увагою держави при наданні якихось пільг чи компенсацій. У подібній ситуації і родини тих героїв, котрі віддали життя у боротьбі за незалежність України.
Репресовані чи реабілітовані українці отримали мізерну доплату до пенсії. Про це йшлося на нараді у Львівській обласній раді за участю голів районних комісій з дотримання прав реабілітованих та репресованих, начальників архівних установ управління внутрішніх справ, СБУ та прокуратури.
Але представники саме цих відомств більше говорили про кількість виданих довідок та умови своєї праці, аніж про якісь конкретні справи, дослідження щодо злочинів радянської влади проти мільйонів українців.
Втім, найбільше критики під час семінару звучало на адресу перевізників. Доволі часто у Львові водії приватних маршруток викидають воїнів ОУН-УПА чи учасників бойових дій брутально з салону машини.
Одного разу я була свідком, коли старший чоловік років 80 показав молодому водієві приватної маршрутки, що їде до міської лікарні, посвідчення воїна ОУН-УПА. Але у відповідь почув: “Понакуповували за 200 доларів посвідчень, немає у вас ніяких пільг на проїзд”. “Якби у мене були ті 200 доларів, я так не принижувався б,” - сказав той чоловік і зі сльозами на очах швиденько вийшов з маршрутки. На зауваги пасажирів, що так не можна поводитись з людьми, водій лише бовкнув: “Я не можу порушувати правила”. І ввімкнув “Наше радіо”.
Якщо в обласний бюджет закладені кошти для пільгового проїзду воїнів ОУН-УПА, учасників бойових бій, колишніх політв’язнів, то місто зобов’язалось цього року доплачувати щомісяця цим людям по 60 гривень на проїзд.
Торік десятки водіїв в області були звільнені з роботи тому, що вимагали у пільговиків гроші за проїзд.
Держава виділила мізерні кошти для відшкодування компенсації за знищене майно реабілітованим по 600 гривень.
Доки Верховна рада не ухвалить новий проект закону “Про реабілітацію жертв політичних репресій”, доти репресовані українці будуть позбавлені тих прав, якими наділені в незалежній Україні “вєтєрани Вєлікой Отєчєствєнной”.
Останні, до речі, і заселяли помешкання тих родин, які відправили у Сибір, і, мешкаючи більше 50 років на Львівщині, вони так і не вивчили українську мову і культуру цього краю.
Надія Шерстюк
І як ілюстрація до матеріалу Галини Терещук - історія Євгена Грицяка, багатолітнього політзека, одного з керівників повстання в’язнів у Норильську в 1953 році. Тоді ув’язнені здійняли бунт проти нелюдських умов утримання у таборі.
Після ІІ Світової війни Євгена Грицяка, бійця Червоної армії, засудили за зв’язки з ОУН-УПА до вищої міри покарання - розстрілу, який потім замінили на 25 років позбавлення волі.
Географія відсидки: Караганда – Норильськ – Тайшет - Іркутськ.
Ось що розповів радіо “Свобода” про своє життя Євген Грицяк:
Євген Грицяк
В мене був двоюрідний брат в боївці УПА. Як вони про це довідалися, то це для них був великий шок, що як воїн Радянської армії...? Вони зі свого боку мали рацію, що так мене покарали.
Я завжди запитував себе: чому я у ворожій армії? Я зголошувався в УПА, а мені сказали, що УПА переповнена, мене можуть взяти тільки в місцеву боївку. Я у місцеву боївку не хотів йти, бо я сказав, що тут йде війна не з озброєними людьми, а чекати немає чого, мобілізують всіх в армію - я пішов в армію.
Надія Шерстюк
У 1949 році перший строк. У 1956 звільнили, але заборонили жити на Західній Україні.
Євген Грицяк
Прокурор районний викликав і сказав, щоб до трьох днів я забирався.
По Україні мені не дали можливості ніде приписатися, бо за мною їхав хвіст, я ледве від нього відірвався і поїхав в Караганду. А там багато наших переселенців і тих, хто позвільнявся. Влаштувався на роботу на будівництві. А тут приїжджає в Франківська КДБіст з документами з Москви, і рішення комісії 1956-го року, за яким я звільнявся, анулюється, і старий вирок вступає в силу.
Надія Шерстюк
І знову Євгенові Грицяку довелося сидіти ще 18 років.
Євген Грицяк
Після Норильського повстання до мене прийшов один із лідерів “ворів” і сказав: “Політиканів я не люблю, але тебе поважаю за те, що ти там зробив, що ти так з чекістами поборовся”.
Найважливіше не те, що вони зробили послаблення режиму, а те, що ми самі позбулися страхот, бо ж всі люди в СРСР жили під страхом великим і кожен знав, що проти радянської влади боротися не можна. А ми показали, що можна і самі собі, і іншим.
Надія Шерстюк
Наразі Євген Грицяк мешкає в одному із сіл Івано-Франківщини. Захоплюється йогою, нетрадиційною медициною і лікує людей. За 54 роки робочого стажу і табірних поневірянь має пенсію 130 гривень.
Євген Грицяк
Сьогодення наше цілком природне. Які ми, таке й наше сьогодення. Це все є сума свідомості цих людей, громадян України. Коли життя так блискавично не поліпшилося, як є, і люди починають нарікати на Україну: нащо нам тієї України, ми не державницька нація. В нас це ще якось з часом повинне врости, щоб ми зрозуміли, що таке своя держава. В своїй хаті й своя правда.
Надія Шерстюк
Це був Євген Грицяк, в’язень радянських таборів, один з керівників Норильського повстання 1953-го року.
На цьому програму “Права людини: українська реальність” ми завершуємо. Її підготувала і провела Надія Шерстюк, над звуком працював Артем Мостовий.
На все добре, шановні слухачі, зустрінемось у вівторок.
Говорить радіо “Свобода”.
