Нью-Йорк, 6 лютого 2004 - У передвиборчій кампанії Демократичної партії у Сполучених Штатах визначився лідер – сенатор від штату Массачузетс Джон Керрі. Хоча ще сподіваються повернути колесо фортуни однопартійці-суперники, відставний генерал Веслі Кларк і сенатор Джон Едвардс, боротьба вже точиться не стільки між ними, скільки між демократами і республікан-цями, чий лідер президент Джордж Буш є незаперечним кандидатом на листопадових виборах. Наступають, як і належить опозиції, демок-рати. Джон Керрі обіцяє «відправити Джорджа Буша назад до Техасу», виселити з Білого дому «захисників великого бізнесу», які, мовляв, «гендлюють впливом». Республіканці ж називають Керрі лівим лібералом, типовим представником Массачузетсу, де ліберальні традиції завжди розходилися із настроями американського загалу. Про що ж ідеться?
Йдеться насамперед про ідеологічні розходження між двома партіями. Республіканці сповідують ідеологію класичного капіталізму і принципового індивідуалізму. Вони вважають, що люди здатні самі давати собі раду, що ж до уряду, то він повинен якомога менше втручатися у життя суспільства, щоб людині не доводилося щоразу оглядатися через плече, що там поробляє так званий «старший брат» і чого він від нас іще хоче. З цього логічно витікає політика зменшення обсягу урядової бюрократії, зниження податків. Республіканська партія воліє не нав’язувати населенню додаткових соціальних програм, не очікувати, що уряд спроможний лікувати хвороби суспільства. Президент-республіканець Джеральд Форд казав: «Уряд – це тварина з неосяжними апетитами. Якщо ви хочете, щоб уряд дав вам усе, чого бажаєте, взамін він забере у вас усе, що ви заробляєте», тобто, шляхом оподаткування.
Демократи ж переконані, що призначення уряду якраз полягає в лікуванні хвороб суспільства шляхом впровадження соціальних допомогових програм, а фінансувати ці програми треба шляхом перерозподілу багатства: підвищенням податків для заможних, зниженням їх для нужденних. Ось чому особливо гострій критиці піддають демократи значне скорочення податків адміністрацією президента Буша. Вони стверджують, що Буш перебуває під впливом так званих «зацікавлених кіл» великого бізнесу. Але, як зазначає The New York Times, аналіз фінансових звітів демократичних кандидатів показує, що кампанія сенатора Керрі, який повсякчас обіцяє поставити на місце великі корпорації, охоче приймає пожертви від капітанів Уолл-Стріту і керівників телекомунікаційних корпорацій, чиїми справами він займається в Сенаті. Пише газета: “У той час, як пан Керрі засуджує президента Буша за сприяння багатіям, сам він більш, ніж інші провідні демократи, залежить від заможних донорів, за винятком, хіба що, іншого популіста – сенатора Джона Едвардса. Стефані Каттер, представниця пана Керрі, запевняє, що пожертви не впливають на те, за що голосує сенатор”. Кампанія триває.
Йдеться насамперед про ідеологічні розходження між двома партіями. Республіканці сповідують ідеологію класичного капіталізму і принципового індивідуалізму. Вони вважають, що люди здатні самі давати собі раду, що ж до уряду, то він повинен якомога менше втручатися у життя суспільства, щоб людині не доводилося щоразу оглядатися через плече, що там поробляє так званий «старший брат» і чого він від нас іще хоче. З цього логічно витікає політика зменшення обсягу урядової бюрократії, зниження податків. Республіканська партія воліє не нав’язувати населенню додаткових соціальних програм, не очікувати, що уряд спроможний лікувати хвороби суспільства. Президент-республіканець Джеральд Форд казав: «Уряд – це тварина з неосяжними апетитами. Якщо ви хочете, щоб уряд дав вам усе, чого бажаєте, взамін він забере у вас усе, що ви заробляєте», тобто, шляхом оподаткування.
Демократи ж переконані, що призначення уряду якраз полягає в лікуванні хвороб суспільства шляхом впровадження соціальних допомогових програм, а фінансувати ці програми треба шляхом перерозподілу багатства: підвищенням податків для заможних, зниженням їх для нужденних. Ось чому особливо гострій критиці піддають демократи значне скорочення податків адміністрацією президента Буша. Вони стверджують, що Буш перебуває під впливом так званих «зацікавлених кіл» великого бізнесу. Але, як зазначає The New York Times, аналіз фінансових звітів демократичних кандидатів показує, що кампанія сенатора Керрі, який повсякчас обіцяє поставити на місце великі корпорації, охоче приймає пожертви від капітанів Уолл-Стріту і керівників телекомунікаційних корпорацій, чиїми справами він займається в Сенаті. Пише газета: “У той час, як пан Керрі засуджує президента Буша за сприяння багатіям, сам він більш, ніж інші провідні демократи, залежить від заможних донорів, за винятком, хіба що, іншого популіста – сенатора Джона Едвардса. Стефані Каттер, представниця пана Керрі, запевняє, що пожертви не впливають на те, за що голосує сенатор”. Кампанія триває.
