Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 17:42

“Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”


Володимир Ляшко “Ми український народ: національно-етнічна мозаїка”

Київ, 6 лютого 2004 року.

Володимир Ляшко

Добрий вечір, шановні слухачі. В ефірі програма “МИ УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД: НАЦІОНАЛЬНО-ЕТНІЧНА МОЗАЇКА”. Перед мікрофоном Володимир Ляшко. Ми продовжуємо цикл передач, присвячений етнонаціональному портрету України.

Сьогодні ми присвячуємо програму розповіді про чеську та словацьку етнічні групи на українських теренах. Почнемо з чехів.

Про історію цього народу та про життя його громад на українських теренах розповідає доцент Києво-Могилянської академії Ігор Лосєв.

Ігор Лосєв

Чехів на теренах України за матеріалами перепису 2001-го року нараховується 5 917 осіб, з яких 1 190 визнали рідною мовою чеську, 2 503 українську і 2 144 особи російську.

Варто зазначити, що в 1960-му році в УРСР жило 15 тисяч чехів і 70% з них визнавали рідною мовою чеську, а 23% російську мову. Всього в світі нараховується понад 10мільйонів представників цього західнослов’янського етносу.

В Україні чехи з''являються з 13 століття, переважно в Галицько-Волинському князівстві. Чимало чехів селилися у Львові. Один з них Ніколас Богемус побудував у місті каплицю на честь святих Віта, Вацлава і Прокопа. У 15 столітті війтом Львова був Альберт Чех Тучамський. У 1634-му році на Підляшші відбувся з''їзд представників чеських братств Польщі й Львова, в ньому брав участь знаменитий чеський педагог Ян Амос Коменський. Цікаво, що і гетьман Пилип Орлик веде свій рід від чехів.

У 1860-х роках чехи почали селитися в Україні цілими колоніями, головним чином на Волині. То були, переважно, хлібороби. У Рівному було створено спеціальну комісію для поселення чехів, які купували поміщицьку землю. Головними чеськими колоніями були Людгардівка на Волині, Чехівка на Поділлі, біля Мелітополя – Чехоград, в Криму – Табір, Богемка, Царевич.

У 1870-му році було утворено 4 чеські волості: Рівенська, Дубенська, Луцька і Купиченська. Всіх чеських поселень було близько 130, а кількість чехів на початку ХХ століття сягала 65 тисяч.

Але майже всі чехи перейшли у православ''я, і тільки незначна частина залишилася протестантами, так звані “Чеські брати”. Чехи мали свої школи, пресу, кооперативи.

У серпні 1914-го року у Києві виникла військова організація “Чеська дружина”, що стала початком пізнішого чехословацького легіону на теренах України і Росії.

Під кінець 1917-го року на цих теренах перебувало понад 200 тисяч військовополонених чехів та словаків, колишніх військовослужбовців австро-угорської армії.

В Києві був осідок Чехословацької Народної Ради на чолі з В. Чермаком, яка підтримувала позитивні взаємини з Центральною радою.

В УРСР в 20-ті роки ХХ ст. існувало 13 чеських національних сільрад, були чеські початкові школи.

У 1945-му році частина чехів виїхала з УРСР на історичну батьківщину. Існувала значна чеська громада (30 000 осіб) на Закарпатті, але після угорської окупації всі чехи залишили цей регіон.

Володимир Ляшко

А тепер повернемося на сто років назад. На зламі ХІХ і ХХ століть у Києві мешкала невелика, але активна чеська громада. Про її вплив на життя міста розповідає Віталій Пономарьов.

Віталій Пономарьов

Наприкінці ХІХ – на початку ХХ століть чехи були серед найбільш активних підприємців Києва. 1890-го року Йосип Криванек разом з німцем Якобом Гретером заснували машинобудівний “Завод Гретера і Криванека”, згодом перейменований більшовиками на “Завод “Більшовик”.

Через 8 років В’ячеслав Фільверт і Франц Дєдіна заснували на Шулявці фабрику сільськогосподарських машин, а Томаш Неєдла і Томаш Унгерман – чавуноливарний завод. Натомість Генріх Ігнатій Індржишек 1910-го року збудував фабрику грамофонних платівок “Екстрафон” і першим почав випускати платівки із записами українських народних пісень.

На заводі Гретера і Криванека працювало чимало чехів, які, до речі, завезли до Києва гру у футбол і моду на заняття спортом взагалі. А про рівень заробітної платні робітників заводу свідчить купівля кількома з них у передмісті Чоколівці семи гектарів землі за 26 тисяч рублів.

Під час Першої світової війни підприємства Гретера і Криванека, Фільверта і Дєдіни та Неєдли і Унгермана отримали військові замовлення і замість сівалок та віялок перейшли на випуск польових кухонь, снарядів та гармат. А фабрика “Екстрафон” почала виготовляти платівки із записами патріотичних пісень. Особливою популярністю у покупців користувався запис української пісні “Не вернувся із походу” у виконанні актриси Олени Петляш. На підприємствах працювали і військовополонені, серед яких теж було чимало чехів та словаків.

Неформальним центром життя чеської громади Києва під час війни став один з найбільших готелів міста під назвою “Прага”, перебудований 1913-го року його новим власником, чеським підприємцем Вацлавом Вондраком.

Саме у “Празі” розміщувався Чеський комітет, що формував чеські частини російської армії. Там також мешкав чеський письменник Ярослав Гашек, який співробітничав із київським, чеським та словацьким журналом “Чехослован”. Майже 87 років тому, 16-го лютого 1917-го року у редакції “Чехослована” Гашек вперше прочитав свою нову повість “Бравий вояк Швейк у полоні”. Відтоді ця дата вважається днем народження вояка Швейка.

Володимир Ляшко

І знову до сучасності. Про життя чеських громад у різних куточках України розповість голова Чеської національної ради України Людмила Мухіна.

Людмила Мухіна

Чехи були на Україні і є на Україні: на Волині, в Київській області, на Півдні України, в Криму. 16 чеських товариств України об’єднані в одну Національну раду України, яка є координуючим органом національно-культурних товариств, які є у нас тут.

Найстарішим товариством на Україні, чеським товариством, є “Чеська бесіда” з міста Львова. Вона основана в 1867-му році. Є ще “Чеська бесіда” в Одесі, яка об’єднує чехів Одеси і кількох сіл Одеської області. В Одесі є ще одне товариство “Чеська сім’я”. Є велике товариство у нас в АРК, яке називаються “Алтава”. Воно має ще два осередки в чеських селах Лобаново і Александрівка.

Великі села у нас є в Мелітопольському районі. Це село Новгорадківка, яке раніше називалося Чехоград. І товариство називається “Чехоград”. Крім того, у нас є велике село Миколаївка Вінницької області і Малинівка коло Малина.

У нас є в Києві, у нас є в Луцьку. У нас є Богемка (це село Миколаївської області). Взагалі 16 товариств.

Чехи на Україні досить великий час живуть, але свої традиції вони зберігають. Вони живуть життям українців, життям України, яка стала їх батьківщиною, але свої національні традиції, свої свята, свою мову вони намагаються зберегти. В нас збереглася та мова, яка була, коли приїхали наші батьки. І вже тепер, навчаючись чеської мови у чеських вчителів, які вже протягом досить довгого часу працюють тут. Наприклад, у селі Малинівка, у Чехограді, в Криму ми маємо змогу вивчати більш сучасну чеську мову.

Крім того, кожне товариство отримує літературу з Чехії на чеській мові, освітні журнали, які дають нам змогу знати, яке життя, політичне життя, культурне життя у Чехії. Це кожен тиждень ми отримуємо такі журнали.

Володимир Ляшко

Словаки. Історія цього народу, життя словаків на теренах України і українців на теренах Словаччини, словацько-українські взаємини. Цими темами завершується наша програма. Перед мікрофоном Ігор Лосєв.

Ігор Лосєв

Словаки – слов''янський етнос, мова якого належить до західних слов''янських мов разом з чеською, польською і долішньолужицькою, і горішньолужицькою.

Назва словаки зустрічається з 15-го століття. Словацька нація витворилась остаточно в 18-19-му століттях, а літературна мова – в середині 19-го століття.

У світі нараховується близько 6 мільйонів словаків. Головною етнічною проблемою словаків протягом століть була загроза угорщення, адже тривалий час словацькі терени перебували в складі угорської держави.

У ХХ столітті такою проблемою стало нерівноправ''я з чехами і відмова Праги виконати угоду, укладену словацькими емігрантами в США з чеськими діячами про федеративний устрій майбутньої спільної держави та автономію Словаччини.

Чеські політики висунули ідею однорідного чехословацького народу і мови, що стало причиною тривалого конфлікту між чехами і словаками. Боротьбу за права словаків очолила Словацька народна партія на чолі з Андрієм Глинкою.

Лише восени 1938-го року Словаччині було надано широку автономію, але то вже було запізніле рішення Праги. І 14-го березня 1939-го року Словаччину було оголошено незалежною державою. Відновлення незалежності відбулося після “оксамитової” революції в Чехословаччині.

Зоною найактивнішого етнічного спілкування словаків і українців було Закарпаття. Значна частина українського закарпатського духовенства в 18-му столітті вчилася у Трнавській богословській семінарії в східній Словаччині.

Словацькі вчені Ян Коллар і Павел Шафарик цікавилися Україною, зокрема, Шафарик одним з перших в Європі виступив на захист самобутності українців, їхньої мови і культури. На Слов''янському конгресі у Празі словаки підтримали галицьких і закарпатських українців.

В кінці ХІХ століття словацько-українські відносини дещо погіршилися, бо словацька інтелігенція стояла тоді на русофільських позиціях. Над усе загострення відбулося на Пряшивщині, адже словацький національний ренесанс розгорнув експансію щодо українського етнічного елементу.

Українцям цього регіону довелося вибирати між асиміляцією угорською чи словацькою. При чому на відміну від словацьких партій і організацій, чеські ставилися до українського питання або позитивно, або нейтрально. Президент незалежної Словаччини Тіссо в 1942-му році заявив, що українсько-русинського питання більше не існує.

Під час Другої Світової війни на Україні були присутні 2 словацькі дивізії. Після 1945-го року статус українців у Словаччині дещо підвищується, але то було пов''язано з політичною присутністю етнічних українців у керівництві словацької компартії. Це дало деяку культурну автономію.

У складі Чехословаччини словаки мали проблеми подібні до українських у складі СРСР, а саме: ототожнення словацької культури з чеською. Це суттєво ускладнювало українсько-словацькі культурні зв''язки, хоча дуже активно сприяли цьому словацькі українці.

Журнали, що видавалися українською мовою в Словаччині “Дружно вперед” і “Дукля”, були добре відомі українським інтелігентам у 60-ті роки минулого століття і викликали роздратування в ідеологічному відділі ЦК КПУ, значною мірою обумовлюючи “яструбину” позицію тодішнього 1-го секретаря ЦК КПУ Петра Шелеста щодо ”Празької весни” й розв''язання чехословацької проблеми в 1968-му році.

Болісною проблемою в україно-словацьких відносинах є становище українців на Пряшівщині та позиція Братислави щодо так званого політичного русинізму.

Українські словаки – це, головним чином, мешканці Закарпаття, де словацька колонізація тривала з середини 13-го до 15-го століття.

За переписом населення 2001-го року словаками в Україні визнали себе 6 397 осіб. Із них словацьку мову визнали рідною 2 633 особи, українську – 2 665, угорську – 663 особи, російську – 335.

Привертає увагу факт різкого зменшення кількості угромовних словаків. За переписом 1970-го року в УРСР було в 6 разів більше угромовних словаків. Але варто зазначити, що за 30 років загальна кількість словаків України зменшилась на 40%, напевно за рахунок репатріації до Словаччини в останні 12 років.

На території Закарпатської області мешкають 5 600 словаків, це майже 90% всіх українських словаків.

Володимир Ляшко

На все добре, шановні слухачі. Наступної п‘ятниці ми продовжимо розповідь про етнонаціональний портрет України.

Ви слухали програму “МИ УКРАЇНСЬКИЙ НАРОД: НАЦІОНАЛЬНО-ЕТНІЧНА МОЗАЇКА”. Вів передачу Володимир Ляшко.

Говорить радіо “Свобода”.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG