Доступність посилання

06 грудня 2016, Київ 14:41

“Економічний журнал”


Марія Щур “Економічний журнал”

Прага, 8 лютого 2004 року.

Марія Щур

Вітаю вас, шановні слухачі, на хвилях радіо “Свобода”. В ефірі “Економічний журнал”. Перед мікрофоном Марія Щур.

Нафтогін Одеса-Броди перекачуватиме каспійську нафту до Європи – таке рішення ухвалив уряд, і за словами прем’єр-міністра, це рішення остаточне.

Польські інвестори у Львові скаржаться на українську корупцію найвищому керівництву України.

Україна має повернути кілька мільйонів доларів, призначених на боротьбу зі СНІДом. Такі головні теми сьогодні.

Цього тижня сталася подія, якої чекали, яку обговорювали впродовж останніх півроку і українські політики, і російські нафтовики, і західні дипломати. Йдеться про напрямок використання нафтопроводу Одеса-Броди.

Хоча нафтогін було збудовано саме як такий, що перекачуватиме нафту з Одеси до Бродів, півроку та величезні зусилля пішли на те, щоб таким він і залишився. Отже, до самої події.

У середу український уряд одностайно вирішив використовувати український нафтогін Одеса-Броди у напрямку до Європи. Очікується, що Україна зможе отримати близько 300-350 мільйонів доларів щорічно від транспортування каспійської нафти.

Проте для України нафтогін Одеса-Броди має не лише комерційне, але й геополітичне значення – він дає їй можливість зменшити енергетичну залежність від Росії та тісніше інтегруватися в європейську енергетичну мережу.

Подробиці – в наступному матеріалі.

На прес-конференції у середу міністр палива та енергетики Сергій Єрмілов повідомив, що вже цього року нафтогоном Одеса-Броди піде близько 4-5 мільйонів тонн каспійської нафти, тобто половина від запланованої потужності.

На користь цього напрямку використання нафтогону говорили і дослідження міжнародних компаній, які згадав у своєму виступі український міністр.

“Коли дискусія йде про якісь короткострокові переваги, то ми з вами не маємо намір жити один чи два роки. Цей час дуже швидко мине.

А через два-три роки – дослідження показують – якщо буде почато використання у реверсному варіанті, то будуть дуже швидко створені альтернативні шляхи, і, можливо, цей нафтопровід взагалі не буде потрібен”, - сказав міністр Єрмілов.

Так зване реверсне використання нафтогону лобіювала російська компанія “ТНК-БіПі”, яка пропонувала Україні близько 9 мільйонів тонн нафти на рік, поки українська труба стояла порожньою впродовж майже двох років.

Прихильник прямого використання нафтогону, - керівник апарату уповноваженого України у справах Євразійського нафтотранспортного коридору, Михайло Гончар вважає, що ця пропозиція лише затягнула початок роботи нафтогону.

Михайло Гончар

Штучно підкинута дискусія щодо реверсного використання нафтопроводу забрала добрих вісім місяців, які могли бути використані більш ефективно.

І, власне кажучи, каспійська нафта вже могла йти цим нафтопроводом. Базові угоди з постачальниками “легкої” нафти з каспійського регіону підписані.

Марія Щур

Віктор Ющенко, лідер блоку “Наша Україна” та колишній прем’єр міністр України, за часів урядування якого було профінансовано 60% цього проекту наголосив на геополітичній важливості цього проекту для України:

Віктор Ющенко

Ми ставили за прагматичну ціль одне – Тенгізьке родовище, яке на сьогоднішній день є найбагатшим у Азії і оцінюється біля 7-8 мільярдів тонн запасів нафти, із реалізацією нафтопроводу Одеса-Броди отримало поки що безальтернативний варіант доставки до Європи сирої нафти.

А Україна цим проектом, принаймні років на п’ять, випередила з відповіддю відносно інтеграцією до європейського оптового ринку сирої нафти.

Марія Щур

Також у середу Верховна Рада ратифікувала угоду про транзит російської нафти до східно та південно-європейських країн нафтогонами “Дружба”-“Адрія”.

Представник більшості у парламенті, один з лідерів “Партії Регіонів” Володимир Майстришин у ефірі “Вечірньої Свободи” так прокоментував це рішення:

Володимир Майстришин

Сьогодні, згідно цієї угоди, ми дали можливість росіянами додаткові потужності задіяти, в тому числі і на Україні, для транспортування своєї нафти в Європу.

Марія Щур

Таким чином, Росія транспортуватиме на початковому етапі 5 мільйонів тонн і може збільшити цю цифру до 15 мільйонів тонн у майбутньому.

Тим часом, аналітики, як українські, так і західні попереджають, що на цьому Росія не зупинить свої спроби контролювати українські нафтові шляхи.

Експерт вашингтонського Інституту стратегічних та політичних досліджень Владімір Сокор, в інтерв''ю радіо “Свобода” зауважує, що...

Владімір Сокор (переклад)

Росія намагатиметься протистояти цьому рішенню уряду. Ми сподіваємося, що український уряд буде обстоювати своє рішення, але для цього йому потрібно більше нафти, ніж те, що було запропоновано компанією “ChevronTexaco”, для того, щоб заповнити нафтогін повністю і отримати максимальні прибутки від його використання, і для того, щоб сполучити Україну політично з Європою.

Марія Щур

Як зауважує оглядач, частиною російської стратегії є придбання нафтових об’єктів у східній Європі.

Він говорить, що не здивувався б, якби Росія здійснила спроби купити український нафтотермінал “Південний”, чи спробувати здобути контроль на консорціумом, який планує створити український уряд.

Поки експерт давав інтерв’ю радіо “Свобода”, представники російської нафтової компанії “ТНК” виступали із заявами, що хоче переконати Київ використовувати нафтогін так, як вони і пропонували – від Бродів до Одеси.

Проте уже у четвер прем''єр міністр України Віктор Янукович виступив із заявою про те, що рішення Кабінету Міністрів з цього питання було остаточним.

Того ж таки четверга міністр палива та енергетики Сергій Єрмілов потелефонував до свого російського колеги Ігоря Юсупова і сказав, що очікує участі у цій концесії російські компанії, такі як “ЮКОС”, “Лукойл”, “ТНK–БіПі”.

Представник фракції "Наша Україна" Олександр Гудима вважає, що таким чином уряд Віктора Януковича хоче віддати стратегічний нафтогін росіянам.

В уряді відповідають, що просто хочуть залучити до проекту іноземні інвестиції, зокрема з Росії. Умови концесії наразі невідомі. Наступного тижня це питання має розглядати Верховна Рада. В інтерв''ю радіо “Свобода Богдан Сікора”, керівник громадського Інституту передових суспільних перетворень, автор книги "Російська економічна експансія в Україні" висловив думку, що урядові навряд чи вдасться досягти компромісу.

На запитання якою має бути частка російських компаній, щоб не нашкодити інтересам національної безпеки України, він відповів:

Богдан Сікора

20-25 відсотків. Але якщо Росія буде брати участь у цьому проекті, то шанси, що західні компанії вкладуть якісь значні інвестиції у цей проект дуже невеликі, тому що нафтовий бізнес Заходу досить політизований і там де є західні інвестиції, як правило, немає російських інвестицій.

Тобто, український уряд має схвалити політичне рішення, кому віддати цей проект: Заходу чи Росії.

Марія Щур

Тим часом у Європі, яка буде головним споживачем каспійської нафти, що її планується прокачувати українським нафтогоном, схвально поставилися до рішення України.

ЄС нині також привітав ратифікацію парламентом України “Кіотського протоколу” щодо захисту навколишнього середовища.

З Брюсселя докладніше – наш кореспондент Славко Волинський.

Славко Волинський

Насамперед про нафтогін Одеса-Броди. Ось, що сказав з цього приводу речник Єврокомісії і у справах енергетики Жан-Жак Жантілер.

Жан-Жак Жантілер (переклад)

Це дуже добра новина. Остаточне рішення цілком правильне. І це добра вістка для усіх сторін, тобто і для України, і для Польщі, і для ЄС. Це також сприятиме спільному економічному розвиткові.

А головне, гарантуватиме диверсифіковане і безпечне постачання нафти в Західну Європу, що є великим пріоритетом для ЄС. Окрім того, це в якійсь мірі розв’яже проблему перезавантаженості морським нафтотранспортом у Босфорській протоці.

Славко Волинський

Представники ЄС, говорячи про великі черги нафтотранспорту в Босфорській протоці, не раз згадують про те, що внаслідок частих аварій танкерів у тому регіоні, чимало нафти виливається в море.

Це завдає шкоди екології. До речі, щодо екології, то Єврокомісія привітала нині ратифікацію українським парламентом Кіотського протоколу.

Цей протокол ще називають Всесвітнім законом про захист навколишнього середовища. На запитання кореспондента радіо “Свобода”: якою є політична вартість такого рішення України для ЄС, представник Європейської комісії Дієго де Охеда відповів:

Дієго де Охеда (переклад)

Це вельми хороша вістка. Як вам відомо, ЄС дуже ретельно дотримується Кіотського протоколу. Ми беремо дуже активну участь у переговорах щодо початку дії протоколу.

І це, тобто ратифікація Україною цього протоколу, є ознакою того, що позиції України і ЄС співпадають у такій важливій сфері, як охорона навколишнього середовища.

Славко Волинський

В цьому контексті хочеться зазначити, що такі впливові держави в світі, як США і Росія, поки що зволікають з ратифікацією Кіотського протоколу.

Славко Волинський, радіо “Свобода”, Брюссель.

Марія Щур

Із Брюсселя до ближчої Європи.

Справа львівського торговельного центру “Магнус” знайшла своє продовження вже й у польській столиці.

В п''ятницю у Варшаві провели конференцію польські бізнесмени – Єжи Конік та Яцек Новацкі – що вони є головними співвласниками львівського Торгового центру “Магнус”.

Про події навколо цього торгового об''єкту чимало повідомляла українська преса. Тепер, на думку польських бізнесменів, прийшов час, щоби справою зацікавилася Варшава.

Єжи Конік і Яцек Новацкі не приховують, що саме цей термін на пошуки захисту у Варшаві вибраний невипадково.

Адже з середи по п''ятницю у Польщі перебував з офіційним візитом міністр закордонних справ України Костянтин Грищенко, а вже у наступний четвер в Варшаві очікують на приїзд Президента Леоніда Кучми.

Повідомляє Володимир Павлів з Варшави.

Володимир Павлів

Про клопоти польських співвласників львівського Торгового центру “Магнус” написали уже дві загально польські газети.

Про цю справу знають вже також у всіх польських структурах, що займаються двосторонньою співпрацею, а також у найважніших кабінетах влади, як повідомив журналістам на прес-конференції Яцек Новацкі, один із співвласників “Магнуса”:

Яцек Новацкі (переклад)

Нам вдалося повідомити організації, що займаються пропагуванням польсько-українських стосунків. Ми також надіслали інформаційного листа до канцелярії президента Польщі.

Також про цю проблему ми проінформували канцелярію польського прем’єр-міністра.

І розраховуємо, що в цей період, коли польсько-українські стосунки мають певні успіхи, як то підписана умова про нафтопровід Одеса-Броди-Гданськ, що в цій ситуації польський уряд зверне увагу також на долю дещо менших, але все ж значних польських інвестицій в Україні.

Володимир Павлів

З неофіційних джерел уже є інформація, що польський уряд приділяє цій проблемі відповідну увагу.

Під час візиту у Варшаві міністра закордонних справ України з ним розмовляв про це польський колега Влодзімеж Цімошевич.

У розмові з газетою “Жечпосполіта” Костянтин Грищенко заявив, що “справа “Магнуса” є предметом зацікавлення українських державних структур, які цим вже займаються.

Ми повинні зробити все, щоб таке більше не повторювалося”, – сказав голова українського МЗС.

У пресі теж пройшла інформація, що президент Александр Кваснєвський доручив Генеральній прокуратурі та Верховному суду вести нагляд за розвитком цієї справи.

Отже, майже певним є, що питання про долю польських співвласників львівського торгового центру, в тій чи іншій формі виникне і на запланованій на майбутній четвер зустрічі у Варшаві президентів Польщі та України.

Чому ця справа набирає аж такого розмаху? Польський бізнесмен Єжи Конік пояснює, що за цим скандалом стоїть якась незнана, але дуже впливова постать в Україні:

Єжи Конік (переклад)

Ми на сьогодні не знаємо, хто це, але це досить потужна особа в державі. Це особа, яка має значні впливи, бо на фабрикацію такого типу документів не може собі дозволити звичайний бандит.

Ми намагались перевіряти через знайомих, через різні організації, і всі дороги ведуть до Києва.

Володимир Павлів

Єжи Конік – є особою добре знаною у Польщі, зокрема й тим, що заохочує польських бізнесменів до інвестування в Україні.

На запитання: чи він і надалі залишатиметься речником українсько-польської економічної співпраці – впевнено відповідає, що так. Тільки з однією поправкою.

“Тепер, – каже пан Конік, – буду радити польським інвесторам, щоб не брали собі за партнерів українців.”

Володимир Павлів, для радіо “Свобода”, Варшава.

Марія Щур

Не українців взагалі, а лише українське Міністерство охорони здоров’я не хоче мати за партнера міжнародна організація, яка займається боротьбою зі СНІДом у світі.

Минулого року “Глобальний Фонд боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією”, а така є назва цієї організації, ухвалив програму допомоги Україні на п’ять років в сумі 92 мільйони доларів.

Але після року співпраці з українським Міністерством організація попросила повернути гроші.

Йдеться про майже 7 мільйонів доларів, які українські партнери мали використати для лікування хворих на СНІД, освітню програму і різні профілактичні заходи.

Ними вони мали охопити все населення, починаючи від шкіл і закінчуючи армією та тюрмами, де поширення СНІДу йде швидшими темпами, ніж будь-де.

На думку західних партнерів, які діють від імені головних промислових держав Заходу, що фінансують фонд, Міністерство не справилося зі своїми зобов’язаннями.

Бо взявши гроші на лікування близько 4 тисяч хворих, воно лікувало лише близько 100. Решта ж грошей не використовувалась. Ось їх і попросили повернути.

На це Міністерство не знайшло кращої відповіді, ніж просто образитись і звинуватити в усьому міжнародних донорів.

“Гроші ми повернемо, а лікувати своїх хворих будемо самі, з бюджетних коштів”, – до цього зводиться відповідь Міністерства.

Глобальний Фонд, який сподівався, що труднощі з Міністерством лише тимчасові і проблему вдасться вирішити завдяки тому, щоб на якийсь час передати програму в управління якійсь поважній міжнародній установі, тепер побоюється, що програму в Україні доведеться згорнути остаточно.

Для того, щоб зрозуміти, що означає ця ситуація для українських хворих на СНІД досить порівняти дві цифри: вартість лікування для одного хворого, що становить в Україні близько 600 доларів на рік, та витрати на охорону здоров’я, яка нещодавно становила близько 25 доларів на душу населення також на рік.

До цього ще варто нагадати, що темпи поширення епідемії СНІДу в Україні найвищі в Європі і наближаються до африканських, тож без широкомасштабної освітньої програми, на яку також потрібні гроші, її не зупинити.

Чому ми говоримо про це у передачі “Економічний журнал”?

А тому, що за оцінкою експертів, в Україні уже близько півмільйона інфікованих вірусом, які за декілька років почнуть масово помирати, якщо залишаться без ліків.

А отже помирати будуть молоді люди працездатного віку. І хоча б лише це мало занепокоїти державного чиновника.

Наш наступний матеріал також на медичну тему. На відміну від країн Центральної та Східної Європи, які скасували державну монополію на лікування своїх громадян через її неефективність, в Україні абсолютна більшість медичних закладів залишається в руках державного чиновника.

В результаті держава робить вигляд, що приватних медичних клінік наче взагалі не існує.

Це стосується навіть таких відомих та успішних клінік, як київського центру репродуктивного здоров’я “Ісіда”. У рубриці “Власна справа” Ірина Біла продовжує тему.

Ірина Біла

Директор недержавної клініки “Ісіда”, кандидат медичних наук Валерій Зукін вже не один рік наполегливо доводить, що недержавні заклади медицини мають таке ж право на існування, як і державні:

Валерій Зикін

Я вже розповідаю про проблеми недержавного сектору охорони здоров’я протягом, мені здається, 6-7 років, і нічого не змінюється. Значить, які проблеми недержавного сектору.

Перш за все, це відсутність рівних можливостей. Лікарі з недержавного сектору не можуть себе відчувати повноцінними лікарями, тому що вони на сьогоднішній день не мають чіткого механізму видачі лікарняних листів.

По-друге, не зовсім врегульоване використання наркотичних препаратів медиками недержавних установ охорони здоров’я.

Ірина Біла

Уряд по різному трактує державні і приватні медичні заклади. Скажімо, наприкінці минулого року Кабмін видав постанову, що затверджує певні пільги, зокрема, скасовує ПДВ на купівлю медичного обладнання, але чомусь лише для державних установ.

На думку Валерія Зукіна, це не є правильним рішенням, правила гри для всіх повинні бути однаковими. Адже, головна мета і державних і не державних лікувальних закладів - покращувати здоров’я громадян.

А це, як свідчать численні відгуки пацієнтів, у лікарів клініки “Ісіда” виходить якнайкраще. Головна їхня спеціалізація –лікування безпліддя.

А головне досягнення – понад тисяча малюків, що з’явилися на світ завдяки лікарям “Ісіди”. Докладніше про свою клініку розповідає Валерій Зукін:

Валерій Зукін

Чому захотіли створити цю клініку? Тому що ця клініка на той час – це була єдина можливість, щоб займатися сучасними методами допоміжних репродуктивних технологій.

Клініка історично працювала з 1992 року, як клініка, яка займається допоміжними репродуктивними технологіями.

Але потім, такий логічний розвиток, клініка почала займатися загальними акушерсько-гінекологічними проблемами.

І зараз клініка будує в місті Києві пологовий будинок, або акушерсько-гінекологічний комплекс, який буде займатися всіма проблемами жіночого здоров’я.

Ірина Біла З 16 українських клінік, що займаються відновленням репродуктивних функцій, лише 2-3 є державними медичними закладами.

Таке співвідношення характерне для багатьох країн. Надто ж, тих, в бюджеті яких не передбачено кругленької суми на охорону здоров’я.

Тому за логікою такі держави повинні бути особливо зацікавлені в розвитку недержавного сектора медицини, який, як показує досвід, спроможний надати допомогу тим, хто її потребує.

Ірина Біла, для радіо “Свобода”, Київ.

Марія Щур

І на закінчення – наша історична рубрика. У минулій передачі ми розповідали про підприємця та останнього київського війта Григорія Киселівського, викритого у розтраті громадських коштів.

А за півтора століття до нього за серйозні зловживанні владою був усунутий з посади інший київський війт – Ждан Тадрина.

Про родину київських купців, урядовців маґістрату і добродійників Тадрин розповідає ведучий рубрики “Українські підприємці в історії” Віталій Пономарьов.

Віталій Пономарьов

Вперше купець та власник садиби у парафії церкви Миколи Доброго на Подолі Федір Тадрина згадується у документах 1620 року, коли він був київським війтом, тобто головою маґістрату.

За посадою він отримував щорічно від міста 300 золотих, здавав в оренду міські винокурні, млини, воскобійні та шинки. Тадрина володів також “коморами крамними” на Ринковій площі (нині – Контрактова), і його прибутки не оподатковувалися. Майже через півстоліття один із нащадків Федора Тадрини став старшим райцею (тобто, радником) маґістрату, а ще один – теж Федір, – так само був обраний війтом.

1677 року війтом став його син – Ждан (або Ян), який тоді ж власним коштом відбудував після пожежі дерев’яну церкву Миколи Набережного. Він поступово скуповував садиби на Подолі і зрештою став власником п’ятдесяти дворів.

Обраний киянами війтом, Тадрина присягався “бути відданим своїй посаді у суді своїм і тим не поступитися через милість, гнів, страх, приятельство, неприятельство, ласку, приязнь, злу волю, дарунки, вигоду”.

Проте незабаром він виявив себе, за словами сучасників, “чоловіком злим та лукавим”. Тадрина відбирав без оплати товари у крамницях своїх колеґ-купців, примушував ремісників працювати на себе задарма, чинив самосуд над міщанами і навіть вдавався до конфіскації майна на церковних дворах.

А його дружина через ревнощі наказала закатувати кількох жінок.

Хоча війт обирався “доживотно” (тобто, пожиттєво), кияни 1687 року подали московському цареві скаргу “на числені злотворні діла та безчинства” Тадрини.

Московська влада не упустила нагоди втрутитися у конфлікт у Києві, щойно приєднаному до Московщини, і царським указом Тадрина був усунутий з посади.

Кияни обрали новим війтом бурмистра Івана Биковського. Тадрина одразу написав на свого наступника скаргу до Москви, проте повторне розслідування підтвердило правоту мешканців міста.

Через кордон, який тоді пролягав західними околицями Києва, Ждан Тадрина втік до Польщі, а його численні маєтності успадкував його брат Герасим. Згодом Герасим Тадрина постригся у ченці, заповівши усе своє майно нащадкам.

Ще 1725 року однією з його подільських садиб володіла Анастасія Тадрина. Остання документальна згадка про родину Тадрин датується 1739 роком, коли Видубицький монастир став власником так званої “землі Тадринівської” на вулиці Чорна грязь на Подолі.

Віталій Пономарьов, радіо “Свобода”, Київ.

Марія Щур

Ви слухали передачу “Економічний журнал”, яку підготувала Марія Щур. На все добре! Говорить радіо “Свобода”.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG