Доступність посилання

logo-print
08 грудня 2016, Київ 00:53

Чому “Довіра” не хоче “Свободи”.


гість студії Євген Сверстюк Чому “Довіра” не хоче “Свободи”.

Київ, 12 лютого 2004 року.

Знов заглушування “вражеської” радіостанції “Свобода”. Це вже схоже на сон шекспірівського дурня, набитого люттю і шумовинням. Мені особливо прикро, що це робиться руками не якогось там “носорога”, а руками мого давнього знайомого Сергія Кичигина, з яким я зустрівся вперше коли він діяв під псевдонімом “Тойма”.

Власне, зустрічалися ми на сторінках газети “Вечірній Київ” у 1987 році. Тоді я навіть хвалив його публікацію, хоч вона була і проти мене. “Але ви подивіться, який чемний товариш цей Тойма! – показував я газету своїм колегам по механічному цеху. – Це ж не якийсь там Швець, який намагається тебе викрити як організатора Українського культурологічного клубу і доносить на тебе. А Тойма тільки полемізує.” Він, наприклад, запитує: “Я не розумію, навіщо здалося Сверстюку робити з Шевченка християнина?” Я аж присів від такого запитання. Але чемно присів, не злобиво.

Якщо товариш Швець явно наступав на свободу слова, то товариш Тойма просто її не схвалював.

Сергій Набока, який усе знав, пояснив мені: “Що ж Ви рівняєте? Швець – це нижні чини, а Сергій Кичигин – підполковник КГБ. Підполковник поводиться культурніше.” Може, Сергій Набока і помилявся, але Сергій Кичигин був не гірший за знайомих мені підполковників.

Як же прикро мені було почути, що Сергій Кичигин, можна сказати, здеградував і за правом власника радіо “Довіра” заклав під “Свободу” міну. Ну чого він так здеградував?

В ті старі часи в столярному цеху я заробляв чистими рублів 100. Сергій Кичигин, може, в 10 разів більше. Не можна сказати, що він такий вже душитель свободи. Служба вимагала йти проти свободи. А тепер яка нечиста сила вписує його так погано в історію? Моя пенсія зараз – 119 гривень, у Сергія Кичигина – вже не в 10, а, може, в 1000 разів більші доходи, ніж тоді. То хіба не логічно припустити, що він має в 1000 разів більше свободи ніж мав тоді? При такій свободі можна дозволити собі грати в пристойні ігри, можна бути благодійником, меценатом і взагалі культурним паном. А тут, якщо вірити чуткам, він стає як “нєкто в сєром”, хто глушить свободу в XXI столітті. І то – попихачем. В кого? СДПУ(О), тобто у фірми, ганебної вже тим, що вона орудує під чужою назвою.

Ну які вони соціал-демократи? Одне, чого вони досягли – це одностайного морального осуду суспільства. Знаєте, по-різному ставляться люди до схожих вчинків. Коли тобі залазить в кишеню стрижений бомж, це не справляє такого враження, як шкільний учитель. То інше.

Так само з тими судами проти свободи слова. Одна справа, коли Стусові вимагає найтяжчої кари прокурор, а друга, коли йому потакує адвокат. Тепер вони обидва досвідчені юристи. Але той досвід юриста у нас і на Заході – це зовсім різне.

Гадаймо, минулого року Світовий конгрес українців підписав договір на використання Українського дому на час З’їзду і наперед оплатив. Досвідчений юрист з Адміністрації президента гроші взяв, а з приміщенням передумав.

Американський досвідчений юрист не міг повірити своїм вухам і своїм очам. Це по їхньому банкрутство і моральне фіаско. А в нас ні, “мокрухою” не пахне, хоча й “попахує” трохи криміналом. І зійшло, але не зовсім.

Зараз юрист Лозинський з США намагається усунення юриста Медведчука з Адміністрації президента і має свої аргументи. За їх поняттями, юрист повинен мати гідність.

А тепер з тією угодою радіо “Свобода” з радіо “Довіра”. Той самий почерк зради і те саме слизьке місце – свобода слова, і та сама гра в масці за чужою спиною. Це ж який збитий чеховський сюжет.

Приходить новий власник без серця і без лиця і викидає старих людей і старі договори на сміття. Хто ж тепер той власник, який замінює довіру на не довіру?

Мій давні знайомий, можна сказати партнер у грі в свободу слова. Чемний журналіст Тойма. І навіщо розумному чоловікові зв’язуватися з політичними хижаками одноденками. А ганьба, вона ж назавжди.

Пригадуєте нашого старого гостя Гоголя, вірніше, його “Ревізор”, Сквознік-Дмухановського з його недобрими передчуттями. Мало того, що на посміховисько зійдеш, знайдеться якийсь писака, борзописець, в комедію тебе вставить – ось, що обідно. Чина, звання не пощадить і будуть всі зуби скалити і плескати в долоні. Чого смієтесь? З себе смієтесь. Ех ви, і нема на те радин, але є рада, як кажуть старі люди – шануймося.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG