Доступність посилання

logo-print
08 грудня 2016, Київ 04:42

Про події, пов’язані з газетою “Сільські вісті”.


гість студії Євген Сверстюк Про події, пов’язані з газетою “Сільські вісті”.

Київ-Прага, 10 лютого 2004 року.

Людмила Литовченко

В ефірі радіо “Свобода”. Продовжуємо передачу “Демократія і держава”.

До нашої редакції надійшов лист від слухача з Києва: “Шановні пані і панове! Чому радіо “Свобода” не приділяє належної уваги подіям навкруги “Сільських вістей”, чому немає відповідних дискусій?”

Цю тему ми вже порушували і в передачі “Ми – український народ. Національна мозаїка” і в передачі “Україна і світ”. Сьогодні про події, пов’язані з газетою “Сільські вісті” піде мова в передачі “Демократія і держава”. Частий гість нашої передачі, письменник, президент Українського пен-клубу Євген Сверстюк виступає, за його словами, на захист газети, яка не є антисемітською.

Євген Сверстюк

“Закрили газету “Сільські вісті”. “Як закрили газету? Більшовики чи що?” “Євреї закрили газету через суд.” “Які євреї? –вже обурююсь я. – Причім тут євреї?” “Шлайн подав на газету в суд за антисемітизм.” “То так і кажіть – Шлайн. А то – євреї...” Така підтасовка погана-погана. Якщо Медведчук судиться з Чоботом, то це лише Медведчук і лише Дмитро Чобіт. Якщо Шлайн, то вже не сам Шлайн, а євреї. Навіть коли той агітпроп виступає під шапкою антифашиста, якого, до речі, теж можна судити за українські провокативні писання.

Давайте розрізняти. Євреїв я трохи знаю. У них такий самий діапазон, що і в нас: є дуже культурні і порядні, а є дуже некультурні і непорядні. Про існування Шлайна я дізнався колись від свого сусіда Шафрина, який постійно інформував мене по телефону про новини. “Ви тільки подивіться, що той халамидник пише!” “Може, розкажіть мені коротко.” “Ні-ні! Треба читати. Таких треба знати. Вони ще багато лиха нароблять.”

Михайло Шафрин – це був чоловік тривожної совісті. Він зауважував підпалювача і стежив за тим, щоб вража іскра була погашена. Таких людей мало. Їм ціни нема, бо вони думають не про себе, а про громадське добре, про суспільну і міжнаціональну злагоду. Уявляю, якби Михайло Шафрин був і зараз моїм сусідом, він вже о 7 ранку зателефонував би: “Ви чули? Закрили “Сільські вісті”. Треба кричати на весь світ! Ідіоти, що ви робите? Це ж організований підступний антисемітизм. Це ж одразу мільйон читачів, замість читати свою газету, будуть говорити, що євреї закрили українську газету. Це ж гірше, ніж бомба терориста.”

Звичайно, Михайло, як і я, не читав “Сільських вістей”. За публікаціями газети ми не стежили, а звернули на неї увагу тоді, коли її почали штрафувати і переслідувати як газету, опозиційну до Кучми. Газета, як і більшість старих видань (а їй 84 роки), соціалістичного спрямування, і як більшість теперішніх видань, часом пускається в підозрілі заробітки. Коли вона торік опублікувала статтю Яременка “Євреї в Україні”, читачеві в носі закрутило. По-перше, газета ж нині не солідаризується з позицією авторів. По-друге, стаття довжелезна – хто таке буде читати? По-третє, не всім цікаво про сіонізм. Ще досі ось кома у літніх людей від тих публікацій брєжнєвських часів.

“Ви читали антисемітську статтю Яременка?” – телефонували мені. “А що, хіба треба читати?” Відповідь була непевна. Але дехто підказував: “Прочитайте і дайте відсіч.” Це вже починало сердити. На бузину проти Шевченка – дай відсіч. На клявзи проти української мови і культури – дай відсіч. На клявзи проти Солженіцина – дай відсіч. На клявзи проти українців під час війни – дай відсіч. По суті, усім в жовтій пресі треба давати відсіч. Антисемітська публікація – дай відповідь. Люди добрі, у Щокіна цілий штат на цій темі сидить. Чи пробували ви звернутися до СДПУ(О), до Леоніда Макаровича Кравчука, чи ще когось із МАУП? Вони ж там і демократи, і соціалісти. Може, вони озвуться.

Мені нагадалася типова сцена в домі покійного Петра Григоренка. “Петро, знов дзвонили. Треба реагувати!” “Зіна, я не пожежна команда!” – захищається Григоренко.

Людмила Литовченко

Тут я дозволю собі перебити пана Сверстюка і навести цитату з інтерв’ю провідного фахівця Інституту юдаїки в Україні Йосипа Зісельса. Він сказав: “Ілюзією є думка, що антисемітизм, що насаджувався протягом століть, може зникнути одразу після розпаду імперії та комуністичної ідеології. Ще ні разу в єврейській історії антисемітизм не був вилікуваний чи викорчуваний із життя якого-небудь народу. Антисемітизм є неначе тінню єврейства і може зникнути тільки разом із зникненням єврейства, і то не одразу. Приклад тому – Польща.

“Можливо, і необхідно навчитися співіснувати разом із семітизмом. Чим більше цивілізована держава, тим це легше робити. Я згідний з думкою професора Йогоди Бауера про те, що антисемітизм є культурним кодом західної християнської цивілізації. Мене тривожить не сам антисемітизм в Україні, скільки практично повна відсутність реакції держави та інтелігенції на його публіцистичні вияви.

“Натомість послідовне ігнорування цього явища з боку держави теж може скидатися на нову форму державного антисемітизму. Якщо тільки євреї та їх інститути реагують на вияви антисемітизму, то в результаті розвивається міжнаціональний конфлікт між частиною українців та євреями. А суть цього явища – перш за все внутрішньонаціональна, і тільки опосередковано міжнаціональна. Протистояти всім формам ксенофобії повинні здорові сили суспільства – інтелігенція та центристські партії.”

А зараз Євген Сверстюк продовжує свої роздуми.

Євген Сверстюк

Я не дуже компетентний в цій тематиці, але з життєвих спостережень виніс переконання: антисемітизм – це хвороба, якої не слід роз’ятрювати. Найчастіше це просто брак належної культури і чемності. В українців антисемітизм побутовий, поверховий: легенда про жида, який тримає ключі від церкви, легенда чи й правда про багатія, який знущається, зрештою, вперта правда про більшовицьких активістів, які служили в чека для НКВД.

Але задумаймося над таким фактом, після усього цього типова реакція українців на розстріли євреїв нацистами була людяною, християнською. Про це говорить матеріали про рятування українцями євреїв. Цифри вражаючі. І то зважимо, що вцілілі факти дуже пізно і дуже побіжно зібрані.

В сучасному світі українцям нічого сказати на ту гостру тему, окрім скарг на деяких жидуватих олігархів, які сильно роздмухують побутовий антисемітизм своїм безмежним хамством і захланністю.

Але погляньмо, як одважно і безоглядно ці люди кучмівського ресурсу кинули у вогонь антисемітизму тиражну українську газету. Тільки сліпий і дурний не побачить, що їм потрібна пожежа на весь світ, адже привід нікчемний. Завтра штаб Щоткіна виготовить десятки подібних перекладів з російської, англійської і французької. А “Сільські вісті” – це лише “Сільські вісті”, які треба, якщо вже не змінити, то закрити за планом кумівського штабу. Страшно, що в їхніх руках суд не розсудливий і не обтяжений мудрістю.

Починаєш думати, що ці посткомуністи одуріли від владолюбства, налякані народною ненавистю, готові кинути в цей вогонь, навіть атомний реактор. Вони не розуміють, яка то небезпека, яка то отрута, яка ганьба для України. Вона вже так принижена в очах всього світу особою свого президента. Так очорнена об’єднаними соціалістами, яким західні соціалісти не подають руки. Вона так поганьблена проституцією влади і дикого ринку, що їм вже починає здаватися все можна і все зійде безкарно.

Я не Глоба, щоб вгадувати, де ви впадете, але процитую біблійне застереження: “Ваше падіння буде страшне”.

Людмила Литовченко

Ви слухаєте українську програму радіо “Свобода”. За що постраждали “Сільські вісті”? Про це гість передачі “Демократія і держава” письменник Євген Сверстюк.

Я ще раз звертаюся до слів провідного фахівця Інституту юдаїки в Україні Йосипа Зісельса, який сказав, цитую: вияви українофобії в єврейському середовищі, якщо і трапляються, то рідко, і тільки, як енерція побутових стереотипів минулого.

До речі, серед тих, хто емігрував з України, ці стереотипи збереглися набагато більше, ніж серед тих, хто залишився, бо емігранти не пройшли разом з Україною і разом з нами, - сказав Йосип Зісельс, - наш спільний шлях останніх літ. Жодна з єврейських газет чи організацій не проповідує українофобських поглядів. Ми чудово розуміємо, що все досягнуте нами у відновленні єврейського життя не було б можливим без відновлення незалежності України та без падіння комунізму.

Проблема не в тому, чи можна подолати фобії. Гадаю, що такі масові фобії майже нездоланні, - говорить Зісельс. А в тому, що громадянське суспільство та цивілізована держава повинні мати систему противаг, які дозволяють гарантувати стійку рівновагу, тобто стабільність держави, навіть у випадках локальних конфліктів. Провокація можлива де завгодно, але у стабільному суспільстві вона гаситься, не призводить до ланцюгової реакції, не втягує в безумство маси людей, - сказав Йосип Зісельс.

А президент українського пен-клубу Євген Сверстюк завершує свої проздуми.

Євген Сверстюк

Суспільство повинно очищуватися і від каламутних публікацій і від большевистських реакцій на них старим методом судових репресій.

Не треба втягувати народ в колотнечу вигідну лише корумпованій владі. В нормальному суспільстві, до збудників національної ворожнечі ставляться розважно і трохи примирливо, як у лікарні до хворого.

Брехню треба викривати аргументовано, а за наклеп соромити. Що у нас бракує людей, які більше знають за Василя Яременка? Ведмежою лапою муху на лобі не вбивають. У нашу віковічну ступу упав божий дар – свобода слова.

Одні прийняли, як засіб розвитку, як ліки для гармонізації душі і сумління, як право бороться з офіційною брехнею, інші, як свободу шпурляти один в одного камінці.

Свобода слова – це добрий дар для людей доброї волі. Його треба шанувати і оберігати, особливо в нашому посткомуністичному світі, де звикли хапати його волохаті лапи і бити ним, як поліном по лобі, на який вказують пальцем зверху.

Кажуть, на судовому процесі сторона редакції газети зайняла позицію “задерикуватого парубка”. А варто було б редакції подумати про свого розумнішого читача, який покаже парубкам дзеркало і запитає: “Пишатися ви вмієте, а чи вмієте ви думати над виходом України з нинішнього становища, коли стоїть питання про створення влади порядної, культурної, відповідальної, шанованої усіма громадянами?” А питання про обрізаних чи не обрізаних залишіть для невстигаючих учнів початкової школи. Вони люблять дражнитися.

Звичайно, за великим рахунком нам бракує для врівноваження в сучасному політичнокультурному просторі багатого і мудрого єврея, на голову вищого, який би уневажнив усі стереотипи своєю гідністю громадянина України.

Але ж бракує такого і українця. І боротьба за свободу слова і боротьба з антисемітизмом – це боротьба за вищий рівень культури. Однак наступ на вільне слово у нас опускається до совєцьких методів, це загрозливо.

Антисемітизм “Сільських вістей” не дуже загрозливий, а большевизм з дубинкою псевдозаконності, який судив і в 30-ті, і в 50-ті, і в 70-ті – це дуже загрозливо. Тим більше, що залишилися старі випробувані активісти, провокатори, донощики, прокурори і адвокати в ролі прокурорів.

Людмила Литовченко

Це був президент Українського пен-клубу письменник Євген Сверстюк. Говорить радіо “Свобода”.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG